|
|
Скачати 1.11 Mb.
|
|
2. На чужині «лихі» люди Зворушили матір пророчі Тарасові слова: « на чужині не ті люди - тяжко з ними жити!». Тяжко жити одній, а коли ще і троє малих дітей яких потрібно годувати, одівати, гріти, вчити, лікувати, охороняти від лихого. Приходилось терпіти агресію і провокації від сусіда Козаря, який все своє життя хотів вижити «советку» з його землі. Його ціль була щось напакостить матері, а потім зі сторони дивитись, яка буде реакція і злорадствувати, знаючи, що відповідальності за такі дії він не понесе. Старий з випученими очима від злості схожий на тхора (такий він нам дітям здавався) він міг вбити нашого котика, вдаривши його палкою, коли він переліз на його ділянку, вбити нашого кролика, вдаривши його об землю, прямо перед нашими дитячими очима, чи повбивати наших курчаток. Ми плакали, закривали очі… Ми, діти, на той час були малими, щоб присікти його вчинки. А ось в 50-х роках 20 століття, я вже добре пам’ятаю резонансну подію, цю повчальну історію. Матері наділили огород 10 соток. Ми засадили картоплю. Картопля зійшла, ми її сапали, підгортали. Город був біля берега, де люди випасали худобу: корови, вівці, свині. Майже кожен день картоплю витоптували корови все більше й більше. Коли ми з сестрою Надією прийшли одного разу на город, щоб полоти, застали корову в городі, яку пасла Шульгачиха. Вона не дала нам вигнати корову з городу і знову заганяла в город, кажучи, що «це наша земля, забирайтеся звідси, ми тут хазяї!» (Приєднання Західних областей до України в 1939 році неоднозначно сприймали деякі люди). Материне терпіння такого знущання не витримало. Пішла в суд до адвоката, все розповіла про свою біду і знущання над людиною. Склали заяву, визвали агронома Томашевич, яка склала акт, порахувавши знищені кущі на огороді (40 кущів). Відбувся суд (суддя Барабаш). Рішення Торчинського суду було: за завдану шкоду повернути 8 мішків картоплі потерпілій матері. Шульгачиха сварилась, кричала, не згоджувалась. Але агрономка Томашевич, коли була на городі, підраховуючи збитки, то допитала пастухів, які тоді пасли біля городу і взяла в них свідчення, що бачили як потраву на огороді зробила Шульгачиха. Вину її було доведено. Судовиконавець Федоренко, вже після збору урожаю, взяв воза з кіньми, 2-х міліціонерів і з матір’ю поїхали до Шульгачихи в двір забирати картоплю. Шульгачиха зустріла їх з вилами. Міліціонери закрили її в хліві і допомагали з погребу виносити відра з картоплею і насипати в мішки. Мати не чекала такої щедрості судовиконавця і казала, що непотрібно так багато картоплі. Але судовиконавець Федоренко точно виконав свій обов’язок. Коли все погрузили на віз і поїхали, мати зупинила підводу біля старої, маленької хатинки, де проживали старі Павло і Параска, на розі Садівської вулиці і скинули їм, за бажанням матері, як подарунок, 4 мішки картоплі. Вся ця подія і її герої: суддя Барабаш, агрономка Томашевич, судовиконавець Федоренко були як і мати приїжджі з Східної і Центральної України. Вони також відчували недоброзичливе відношення, той ворожий клімат бути серед чужих і тому поступили так принципіально. Я думаю, що український Пророк похвалив би їх за це і вирок його був таким же. «Чи співає півень чи ні, а ранок все одно настає» Так говорить народне повір’я і кожної ночі ми чекаємо сходу сонця з більшою надією, чим його заходу. Початок життя матері з трьома малими дітьми на чужині нагадував їй війну на невидимому фронті, в облозі, коли допомоги не було. Із щоденника Кучер Уляни Семенівни (1909-2000) дослівно: «… не було ніколи мені ні від кого защити на оцій чужині, де я одиноко живу, чого я тут залишилась, не тікала. Я трус, боялась рушить з місця. А тепер, коли діти поросли мені стало стидно, що я живу тут… У Торчині. Хотіла вже сама виїхати, та діти тут пов’язались з цими людьми… Але ж я ще думаю виїхати сама»… «А щоб людям бути добрим, треба бути мертвим. Тоді вони скажуть: от і був добрим чоловік та вмер…». Не рідко це почуття самотності відчувала мати. Важко було матері приживатись на чужині, коли із-за рогу дому, впритул, на тебе стріляють, не тільки щоб налякати. І тільки Господь Бог відхилив ту кулю від матері і був їй тією «защитою на отій чужині де, (вона) одиноко жила» - відповідаю словами матері з її щоденника. В післявоєнні роки у Луцьку проживала дальня родичка матері (рідного дядька жінка). Хоча і далека, але з рідного краю людина. Мати називала її «Максимиха». Зрідка навідувалась до неї привозячи якусь городину. Вони довго вели свої бесіди про колишнє тяжке життя на Київщині в роки голодомору. Максимиха на той час була в похилому віці і дочка доглядала її. Дочка працювала в облвиконкомі і не раз вони пропонували матері переселитись в Луцьк, квартиру гарантують. Не рішалась мати покинути Торчин і жити в великому місті. Можливо і жалкувала потім, не рідко сумніваючись, сама себе судячи… Материнський характер, світогляд Мати ніколи не могла бути байдужою до знедолених людей, лінивих виховувала, невмілих навчала, скаліченим допомагала, нечесних виводила на «чисту воду», брехливих зневажала, агресивних зупиняла і ненавиділа, фальшивих вміла викривати одним поглядом і гострим словом, неввічливих ставила на місце, зрадників судила, підступним могла дати здачу, цінила правдивість, чесність і відвертість. Не могла мати говорити на чорне біле. Не раз була у ролі право захисниці інтересів і проблем громадян, пишучи заяви в рай - і облвиконкоми, допомагала вирішувати важливі соціальні питання побуту, соціального захисту, будівництва. (Пам’ятаєте історію з випискою цегли або про картоплю, яку подарувала мати старикам?). Для матері велич і повага людини не залежала від величини статків чи посад. І вона не шукала дружби,оцінюючи це. Якщо дружити, то без грошей. Багатство людини оцінювала не грошима, а іншими цінностями, які дає нам життя. Поважала людей, які розуміли людську душу. Із щоденника Кучер Уляни Семенівни(1909-2000), лексика збережена:,,Я ніколи не купляла друзей. Я мала одного друга, не купленого, не фальшивого, а справедливого. Це була Якимчук Анна Сергіївна». Таку горду характеристику дала мати цій простій людині. Тітка Ганна проживала навпроти хати матері. І в них була справжня дружба. Вони розуміли одна одну без слів. В 70-х роках вона померла. Мати тяжко переживала. ДОБРІ НАМІРИ І ПІДСТУПНА ДРУЖБА Зміст і сюжет нашого життя такий, що він може бути і трагічний, і комічний…Актор на сцені перебуває в різних ситуаціях, а мати – не на сцені а в житті… Незалежно від своєї суворої, нелегкої долі в житті, мати уміла проявити акторські, гумористичні здібності. Ось довга комедійна історія, де мати була «режисером» і «головною особою», і автором, майстерно зігравши головну роль на (не повірите!)…лаві підсудних. Це може бути майбутнім сюжетом для великого театру, на рівні з комедією Гоголя «Ревізор». (Якщо міряти по моєму реготу, коли мати її розповідала). Особисто мене ця наступна комедійна історія розсмішила до сліз і як тільки її згадаю – реакція не міняється. Зуміла драматичну ситуацію перетворити на комічну… Але спочатку передісторія, яка має початок в 1953 році, за 6-7років назад від того «комедійного театру», про який нижче піде мова. З тих давніх часів здружилась мати з одинокою дівчиною Н. Домбровською, віком за 30 років. Точніше, взяла її під свою опіку. Рідних Ніна не мала в Торчині, якісь далекі родичі жили в Польщі, нечасто її відвідували. висока, огрядна, десь 120 кг. вагою, повільна, невміла, ніде не працювала. Маючи добрі наміри мати хотіла допомогти їй, якось жити, заробляти для себе. Вчила її мати шити на машинці швейній. Кожен день Ніна ходила до нас, вчилась шити на машинці, їла в нас. Брала Ніну з собою на базар, де мати продавала пошиті речі: фартушки, спіднички, наволочки. Навчивши Ніну шити на машинці, пристроїла її в побутовий комбінат у швейну майстерню, як працівницю на дому, щоб Ніна здобула стаж роботи, для оформлення пенсії в майбутньому. (Допомогла їй в оформленні другої групи інвалідності і пенсії). Одержала Ніна швейну машинку додому і сувої матеріалу щомісяця давали, щоб вона шила і щомісяця звітувала свою роботу при одержанні зарплати. Все це повинна була робити Ніна, але ніяк не могла все це виконати і зрозуміти звіт. Мати робила майже все за неї. Пояснювала мати Ніні: ось ти одержала на місяць 20 м. тканини на таку то суму, значить ти повинна за місяць пошити якісь вироби і продати їх на суму не меншу за вартість тої тканини і здати гроші в майстерню разом з звітом письмово. Різниця суми буде зарплатою. Не доходило це ніяк до свідомості Ніни і скласти звіт не могла. Мати допомагала виробляти Ніні стаж роботи хоча би, бо зарплата Ніни була невеликою. Мати продавала свої дома пошиті речі, а Ніна свої. Продавали на базарі з рук, проходячи між людьми. Якось мати неодноразово стала помічати, що в неї з карману зникають гроші. Ну, думає, мабуть не дорахувалась, чи може загубились. Але коли одного разу після базару вони з Ніною зайшли в магазин щось купити, мати стала діставати гроші, а в кишені чиясь рука висмикнулась. Ніна здригнулась: «Ой, це я не хотіла!».. Шокована була і мати: не змогла вимовити ні слова, ніби забула мову. Спіймала карманника! Не вміщалось в свідомості матері. За честь і гідність Тільки вдома мати прийшла в себе і зробила аналіз цієї розкритої багаторічної тайни: скористувалась повною довірою, після всього того, що мати зробила для неї. Все це оцінюється набагато дорожче для людини ніж ті вкрадені гроші! Не жаль вкрадених грошей!.. Не все міряється грошима… Ось так Ніна віддячила матері за її безкорисливу допомогу і старання і турботу про її майбутнє! Вкрадені 5-10 карб. (нехай і більше) не могли збіднити матір. Вкрали людську гідність і тепер потрібен захист. Це ніяк не вписується в принципи матері. Все було розтопчено, всі зусилля і наука пропали даром. Це був постріл в серце матері з- за спини… «Коли ранять в серце, то рана до смерті болить і не зажива» - пише мати в щоденнику. Таким завданим їй ударом ранили в серце, плюнули в душу. Чи можливо тепер довіряти людям? Мати розуміла, що по людському і Божому закону потрібно прощати, «але хай Бог її прощає, а я ні». Буде їй наука на майбутнє! Нагода для цього трапилась. Через дорогу від материної хати в 10 метрах був двір Якимчуків, найкращої подруги Ганни (але на той час вже померлої). Хазяїн двору Андрій, видно дозволив Ніні обірвати вишні. Ось там, на драбині стояла Ніна і рвала вишні, коли її побачила мати. Можна уявити, які почуття розгорілись в душі матері, які спонукали її до рішучих дій! Вона давно розуміла, що ніякий моральний кодекс не має статті, щоб покарати Ніну за розтоптану моральну гідність. Я тебе покараю! Слон і моська Ось тут починається «комедійна п’єса» двох акторів, на три дії, не на сцені в клубі (це в майбутньому), а в навколишнім середовищі.
1. Ніна – на драбині висотою до 1м., величезна і важка 120кг «туша», яка завжди лякала, колись, нас дітей своїми габаритами. 2. Мати – біля драбини, маленька 1,5м. росту, 50кг ваги. Категорії далеко не рівні, Слон і моська! Була – не була! Дія починається. Мати стягує за спідницю Ніну на землю, вишні розсипаються з корзини, Ніна падає на землю, мати сідає на Ніну верхи, руками і ляпасами товче «тушу» по спині, лозиною з вишні хлеще по ногах і вище, викрикуючи за що їй така кара! Ніна сопе, гарчить і клекоче. Через хвилин 5 мати стомлюється такими активними діями, але не злазячи з Ніни ще 3хв. Продовжує читати їй мораль, потім встає. Встає і Ніна, важко дихаючи, каже, що піде до дільничного Кравчука і він її (матір) арештує. Всі розходяться. Мати іде додому, Ніна за дільничним. Сторонніх не видно. Якщо і бачили чи чули хто – то, мабуть, вирішили не вмішуватись. Коли пішла Ніна, мати вернулась до драбини і зломила її, щоб на місці події був зламаний речовий доказ (передбачаючи події).
Через деякий час Ніна приводить дільничного Кравчука і ось така сцена розігрується у дворі матері. Але мати передбачливо все вже обдумала ще до їх приходу. Не могла ж вона говорити дільничному, що Ніна отримала по заслузі. Опанувавши ситуацію вона підготувалась розіграти іншу сцену події. Кравчук суворим, владним, офіційним тоном (тональності «фа-мінор») звертається до матері, чому громадянка Кучер Уляна побила громадянку Ніну Домбровську? Таке звертання дільничного, дещо налякало матір, але вона не подала виду з зовні. Ніна активно лає різними звуками і тонами свого голосу матір, ховаючись за спиною міліціонера. Мати відповідає: «Це Ніна рвала вишні і впала з драбини сама і побилась, а я бачила це і сміялась з того, як така «Туша» падала, бо було дуже смішно з такої картини, а Ніна через це розсердилась, що з неї сміються і тепер каже що я її побила. Та не чіпала я її, тільки сміялась! Ідіть подивіться, де це було, он люди бачили, що я її не чіпала! Подивіться, яка вона здорова, а яка я!..» І коли дільничний пішов на те місце події, то дійсно побачив зламану драбину, розсипані вишні. Запитав сусідку Різничку, яка сказала, що нічого не бачила. Сусід Андрій також сказав, що не бачив (може й не бачили, а може не хотіли вмішуватись). Дільничний написав ось такий акт з такими свідченнями Ніни, матері і свідків. Сказав Ніні, щоб вона зняла побої (Ніна дійсно була в синяках на ногах і спині) і якщо хоче, хай подає в суд.
Одержавши повістку в суд, мати обдумала як, себе вести. Одягнула стару фуфайку, вийняла свої вставні зуби з рота, розкрила свої сиві волосся на голові, підібрала взуття, відповідно і одяг. На вигляд стала ще меншою і не помітною, як була насправді. Ніна і одяглась так, що виглядала ще більш грізною і величавою. Габарити її були ще більш вражаючі, (які колись лякали нас, дітей ). І коли суддя зачитав заяву Ніни, про те, що мати побила її, то вся судова колегія ледь стримала сміх. Важко було повірити, що ось ця маленька, стара жінка могла побити таку велику жінку, під два центнери ваги. Ніна настоювала на своєму. Мати категорично заперечувала, що вона її не била, що Ніна сама падала від того, що драбина не видержала її ваги і вона (мати) сміялась з неї, що вона така незграбна котилась по землі, як колода, як мішок з зерном. Ось за це Ніна сердиться на неї. «Хіба ж я змогла побити такого велікана!» Мабуть мати так переконливо доводила свою правоту, що не тільки суд, а і Ніна засумнівались в своїй заяві... Рішення суду було: передати справу в товариський суд. Ось так, як у Глібова -,,кинули щуку у річку!,, Ось вам ,,хіхоньки,, і ,,хахоньки,,. На цьому ,,комедія,, закінчилась. «Занавіс. Антракт». Четвертої дії не відбулось, бо Ракуцька (голова товариського суду), добре знала матір і не менше Ніну. Знала, хто прав, хто винуват і хто дійсно одержав по заслузі, по закону моралі і совісті. СУЧАСНА КОМЕДІЯ І ГОЛОВНІ ОСОБИ Мати розповіла мені цю ,,комедію,, вже згодом, коли я після служби в Армії навідався до неї в Торчин, де вона окремо від нас проживала одна. Я так реготав, не міг стриматись, що аж сльози виступи з очей. А мати каже, що їй тоді було не до сміху. Не на жарт налякалась позову в суд… Пройшло вже більше чим півстоліття від тих подій. Я оцінив цю історичну комедію поглядом Петросяна і Задорнова. Як ви, читачу, оціните вчинок матері, яка захистила закони моралі, порушуючи правові ? Мабуть, не у всіх ця комедія викликала щиру усмішку від тих дійових осіб. Щоб переконати того, хто не посміхнувся, приведу приклад такої знайомої всім вистави по телебаченню, на розсуд з висновками читача. Ось дивіться сучасну комедію, може буде смішно до сліз… В Українському парламенті ми бачимо комедійні сцени бійки, точніше, кримінальні сцени, де ламають дороге майно і пристрої, розбивають голови до крові, втрати свідомості, струсу мозку. Потерпілі довго лікуютьсяСюжет не зрівняний, мало подібний. Комедія з головними особами держави. Тут і комедія, і трагедія (з конкретними виконавцями і потерпілими). Україна має і такі «таланти». Як у Петросяна і Задорнова. Ось такі «театри абсурду» відбуваються на Українській сцені. Смішно, якби не було так сумно… НЕ ВСЕ МІРЯЄТЬСЯ ГРОШИМА… З 1947 року і до пенсії (1964р.) мати працювала прибиральницею в Торчинській селищній раді. Запам’ятався випадок, коли мати, належно виконуючи свої обов’язки, не маючи ніяких зауважень від адміністрації селищної ради, без попередження була звільнена з роботи наказом голови с. ради, з порушенням трудового законодавства. Справжня причина звільнення була та, що секретарка захотіла на робоче місце матері оформити свою родичку. Мати подала позов в суд на відповідача голову с. ради за не законне звільнення з роботи. Суд признав доказаними всі свідчення на користь матері і зобов’язав голову відновити її на попередньому місці роботи з виплатою зарплати за вимушені три місяці прогулу за рахунок голови с. ради. Рішення суду було виконане, але зарплату за три місяці мати одержала по загальній відомості, а не за рахунок голови с. ради. І вже потім, коли була чергова перевірка фінансів с. ради, мати рішила показала ревізору рішення суду. Ревізор нарахував голові суму, яку він вніс в касу. УРОК МОРАЛІ І УСВІДОМЛЕННЯ СОВІСТІ Мати і далі працювала прибиральницею в с. раді. Вставала рано, спішила, щоб встигнути напалити груби і прибрати приміщення до початку робочого дня. Одного такого ранку, мати, прибираючи в с. раді побачила, що в сейфі, в замку находиться ключ, який забула закрити секретарка (вона ж і касир). Відкривши сейф, мати побачила, що гроші були на місці. Закрила сейф, а ключ взяла собі в карман, щоб побачити, яка буде реакція роззяви секретарки, коли вона прийде на роботу. Це була та секретарка, яка підмовила голову звільнити матір з роботи. Коли прийшла секретарка (вона була дуже злякана), стала шукати на столах і під столами ключ, запитала у матері, чи не бачила ключ, стала плакати, що десь загубила ключ (бо сейф то був закритий). В сейфі були гроші вчителям, лікарям району. Сума велика - відповідальність кримінальна. Мати каже касирці, що ключ вона найшла, але могла би не признатись і забрати гроші всі, або по трохи забирати, щоб не було помітно і винною був би касир. Але ж я (каже мати) цього не зробила. «НЕ ВСЕ Я МІРЯЮ ГРОШИМА!» Ось такий морально-психологічний урок дала мати секретарці на розсуд. Урок «Графа Монте – Крісто»! Не залишився без уроку і голова с. ради. Коли наближались перевибори голови, мати в спокійній бесіді нагадала йому ту стресову ситуацію про звільнення її і що тоді вона показала ревізору про нарахування грошей, які голова вніс в касу. Голова цього не знав, але попросив не поминати його лихом. Це був урок керівникам - чиновникам на усвідомлення совісті і несправедливості. Чотири рази перевибирались голови селищної ради, а мати працювала до пенсії. |
| Лекція (2 години) Тема: Вступ до курсу “Історія України”. Українські... Дків. Саме історія може відповісти на ряд важливих питань – адже нинішній цивілізаційний стан і ситуація в Україні, зокрема, не визріли... |
Саме тут, у стінах КЗ «ЛСШ №8», зростають ті, кому жити та створювати... Я мрію виховати людину добрих помислів, почуттів і дій, яка існує в гармонії зі світом, із власним серцем, незалежно від віросповідання... |
| Фестиваль-конкурс «Таланти мої та моєї сім’ї». Мета і завдання свята Надання можливості талановитим родинам загальноосвітніх шкіл,вокалістам проявити свої творчі здібності через українську пісню,донести... |
До Генерального консульства Прошу зареєструвати народження моєї дитини та видати свідоцтво про народження моєї дитини |
| Історія моєї вулиці Закріплювати та поглиблювати знання дітей про Україну та рідний край. Продовжувати вчити розуміти зміст понять «Батьківщина», «маленька... |
Тема: Твоя родина Мета: Формувати уявлення про родину як частину суспільства, про роль і місце родини в житті людини. Розвивати уявлення про деякі... |
| Урок-психологічне дослідження Мета Роман,,Жовтий князь“ Василя Барки твір про голодомор.Історія родини Катранників як символ трагічної долі української нації. Глибоко-психологічне... |
Проект з курсу «Основи християнської етики» Щоб шанувати своїх батьків, членів родини, виробляти повагу до старших пізнавати чуття єдності в сім’ї. Формувати інтерес до особливостей... |
| Batsch Місцева назва порхавка. З родини Лікопердових Lycoperdaceae ... |
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні... Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,... |