19. В. Парте про циркуляцію еліт у суспільстві
Досліджуючи суспільство як соціальну систему, проблеми соціальної структури та соціальних переміщень, Парето приділяв основну увагу еліті та масам - соціальним класам, які співіснують у протиборстві в будь-якому конкретно-історичному суспільстві. Парето - один з відомих теоретиків елітизму, за яким історія суспільства розглядається як історія спадкоємності пануючих еліт, котрі формуються і ведуть боротьбу за владу одна з одною. Боротьба протидіючих еліт ("леви" та "лисиці") породжує циркуляцію останніх або кругообіг еліт у суспільстві, що і є одним з механізмів соціальної мобільності.
Щодо соціологічної спадщини Парето, то, на думку вчених, він один з тих, хто здійснив свого роду переворот у соціологічній науці, спрямувавши її дії на вивчення глибинних механізмів соціальної взаємодії людей.
Важливе місце у соціологічній концепції Парето належить аналізу "лінгвістичної" (словесної) дії людей на їх поведінку в соціальній сфері. Вченого цікавило, "чи впливають слова на соціальну поведінку, і яким чином одні люди можуть завдяки спілкуванню нав'язувати свою волю іншим? На ці запитання соціолог дає відповідь за допомогою власної теорії "деривації" (похідних) та "резидуїв" (залишків), які виступають елементами його методологічного інструментарію.
20. Українська протосоціологія
Протосоціологія- означає перший (просто) і наука про суспільство (соціологія). Протосоціологія вивчає факти, здогадки, гіпотези, ідеї, концепції, емпіричні соціальні обстеження минулого, пов'язані з аналізом чи описом соціальних явищ, процесів, тенденцій, які безпосередньо належать до предметної сфери сучасної соціології.
Вивчення історії соціології є цінним тим, що воно дає можливість проаналізувати розвиток уявлень про суспільство та його функціонування, розглядаючи у цьому поступове формування предметів суспільних наук, виявляти відмінності між ними. Іншими словами, якщо, скажімо в античний період неможливо було відрізнити філософські уявлення про суспільство від політичних чи соціологічних, то у процесі розвитку суспільствознавства усе чіткіше розмежовуються відмінності між різними науками, а значить історія уявлень про суспільство є необхідним підґрунтям для осмислення предметів сучасних суспільних наук.
Зрозуміло, що історія соціології охоплює взаємозв'язки між двома суміжними дисциплінами - історією та соціологією. Для першої подібні знання необхідні для того, щоб узагальнити сутність історичного процесу, в якому розвиток суспільства є невід'ємним від розвитку політики, економіки, культури. Для соціології ці знання є важливими для того, щоб більш чітко осмислити уявлення про суспільство, його будову і процеси, що відбуваються у ньому, узагальнюючи досвід різних поколінь.
18.Розуміюча соціологія М.Вебера
«Розумі́юча» соціоло́гія — один з найважливіших напрямків сучасної соціології. У її рамках сформувалися такі напрямки як феноменологічна соціологія, символічний інтеракціонізм, етнометодологія тощо. Провідну роль у виникненні цього напряму належить концепції розуміння, сформульованої в роботах М. Вебера, Г. Зіммеля, а також у філософії життя В. Дільтея. В основу концепції «розуміючої» соціології лягли ідеї про соціальну реальність як реальність особливого роду, яку можна пізнати за допомогою відповідного методу, яким є розуміння.
Розуміюча соціологія є вченням про суспільство, яке основну увагу приділяє значенням, які люди пов'язують зі своїм соціальним світом. Розуміюча соціологія прагне показати, що реальність створюється самими людьми в їхньому повсякденному житті. Основні відмінності розуміючої соціології від наукової (або позитивістської) соціології:
1)розуміюча соціологія вивчає значення, які надаються поведінці, на відміну від позитивістської соціології, яка зосереджується на дії; 2)розуміюча соціологія розглядає реальність як сконструйовану людьми, на відміну від позитивістської соціології, яка бачить реальність об'єктивною, незалежною від людей; 3)розуміюча соціологія опирається на якісні дані, на відміну від позитивістської соціології, яка прагне до використання кількісних даних.
Вебер включив цінності до розуміння і значення ключових елементів — не тільки у вигляді інтуїції або симпатії до особистості, а як продукт «систематичного і ретельного дослідження». Мета полягає у визначенні людських вчинків і їх інтерпретації в якості спостережуваних подій. Це забезпечує пояснення не лише індивідуальних дій, а й групових взаємодій. Значення, що надається, повинне включати в себе обмеження і аналіз мотивації до дії. Вебер вважав, що це дає соціологу перевагу переднатуралістом, бо він, таким чином, може зробити те, що є недосяжним в галузі природничих наук, а саме, суб'єктивно зрозумітидії індивідів.
51. Поняття та теорії виборчої активності.
Вважається, що теорії раціонального вибору чи економічного голосування нездатні пояснити високий рівень виборчої активності громадян. Розроблена Ентоні Даунсом гіпотеза про раціональний вибір ґрунтується на твердженні, що виборець бере участь у голосуванні, якщо користь для нього особисто від участі перевищує його матеріальні та моральні затрати. Оскільки ж у виборах беруть участь мільйони виборців у всіх великих країнах, то "вага" кожного окремого голосу нескінченно мала. Але чи справді роль індивідуального голосу на виборах є такою малою, що виборцю, з точки зору власних соціально-економічних інтересів, немає сенсу брати участь в голосуванні з раціональних мотивів? І чи усвідомлюють виборці нескінченно малу значущість свого індивідуального голосу? Якби це було так, то логічними висновками з теорії Е. Даунса були б:
1) оскільки значущість індивідуального голосу тим менша, чим більше чисельність виборців у певній країні, то електоральна активність у малих країнах повинна бути вищою, ніж у великих;
2) у кожній окремій країні активність виборців на загальнонаціональних парламентських та президентських виборах має бути суттєво нижчою, ніж на виборах до органів місцевого самоврядування, де бере участь значно менша кількість виборців.
Але жодне з цих положень не дістало емпіричного підтвердження.
Активність же виборців на місцевих виборах майже у всіх країнах (окрім федералізованих та децентралізованих США і Швейцарії) значно нижча, ніж на виборах загальнонаціонального рівня. Чому ж активність виборців на місцевих виборах, проміжних виборах окремих депутатів, та виборах до наднаціональних органів (наприклад, до Європарламенту) - є нижчою, ніж на загальнонаціональних виборах у цих країнах?
Як вважає О. Журавльов, "низька електоральна активність є свідченням малого інтересу виборців до виборів депутатів регіональних органів законодавчої влади, що пояснюється не тільки соціально-економічною ситуацією і негативним ставленням до депутатського корпусу взагалі, але і другорядною роллю законодавчих зборів в політичному житті регіонів"
21. Основні здобутки української теоретичної соціології (Подолинський, Ковалевський)
Сергі́й Подоли́нський — український громадський і політичний діяч, лікар, соціолог, економіст, публіцист, член «Женевського гуртка».
Основні праці «Життя і здоров'я людей в Україні» (1879) «Ремесла і фабрики в Україні» (1880)Погляди Подолинського Ідеалом нового суспільства вважав громадівство, соціалізацію землі і фабрик і передачу їх громадянам безпосередніх виробників — селян і робітників. Один із перших популяризаторів соціалізму і марксизму в Україні.
Коло його наукових інтересів включало академічну соціологічну тематику: соціальні аспекти виробничої діяльності, господарські стосунки, суспільну стратифікацію, мобільність, залежність статусу індивіда від національної належності, ряд соціологічних законів. Аналізуючи їх, Подолинський, як і деякі інші вчені, звертався до марксистських поглядів, вміло поєднуючи їх з соціал-дарвіністськими.
Практичне застосування поєднання цих двох концепцій призвело до досить оригінальних раціональних припущень — вчений вважав, що у суспільстві, побудованому на засадах солідарності, природний відбір виявить себе у просуванні науки, мистецтва, морального вдосконалення людей. Сукупно це дозволить людям долати природні проблеми, не витрачаючи сили на боротьбу між собою.
Соціолог, подібно до більшості вітчизняних науковців, також виступав проти мальтузіанства — аргументи його були подібними до висловлених М. Зібером
26.Теорії походження суспільства
Наука пропонує такі теорії походження суспільства:
Інструментальна. Використовуючи знаряддя праці, люди навчалися працювати, підвищувався їх добробут. Це привело до функціонального поділу общини, закріплення розподілу праці, до появи майнових відмінностей. Відтак — взаємини людей набувають певної структури, виникає і починає розвиватися соціальна організація.
Сексуальна. Базується на такій особливості людини — поза сезонний характер розмноження і задоволення від сексуальних зносин. Це могло призводити до спонтанного, неконтрольованого спалаху народжуваності, який вибивав життя групи із ритму, ослаблював її, створюючи навантаження непосильні для цієї групи. Встановлення контролю за народжуваністю привело до появи сім'ї і норм, які регулювали сексуальні, а поряд з тим і всілякі інші стосунки членів спільноти. Регламент відтворення привів до планування господарського життя, а результатом цього стала поява соціальної організації.
Кратична. Сила і розум розподілені серед людей нерівномірно. Поєднуючись із природною експансивністю (жадібність і цікавість), ці якості перетворюються в фактори, які дозволяють певним групам зайняти лідерську позицію і отримати кращу їжу, кращих сексуальних партнерів тощо. Лідери починають формувати й утверджувати систему правил, вшанування вождів, розподіл привілеїв, передавання влади. Норми, які спрямовані на збереження і підтримування нерівності, становлять основу соціальної організації, тобто регламентованої, впорядкованої і підконтрольної у своїй діяльності людської асоціації.
Гендерна. Базується на аналізі розподілу соціальних ролей між статями. Жінка виношує і виховує потомство, тому вона, "згідно з природою", має більшу значимість і розпорядчу волю (вона навчає, передає традиції). Чоловік — індивідуально незначний, замінний і функціонально відіграє роль "сервера" для обслуговування процесу відтворення: забезпечує житло, харчування, одяг тощо. Невдоволені своєю допоміжною роллю, чоловіки створюють противагу жіночій монополії на відтворення — чоловічу монополію на встановлення порядку. В цьому сенсі політика — породження андрогенної цивілізації.
Семантична.Будується на визнанні слабкості людини як біологічної істоти. Через це закон виживання спонукує людей до об'єднання зусиль, створення "колективного організму", здатного вирішувати найскладніші завдання. Групова взаємодія пов'язана з координацією зусиль, диференціацією функцій. Це можливо тільки із розвитком спілкування, мови. Формується впорядкований світ комунікацій, система впорядкованих колективних взаємодій.
53. Основні проблеми політичного життя в україні
Із здобуттям незалежності України був відкритий шлях для здійснення демократичних реформ. Вони спрямовані нате, щоб забезпечити чіткий поділ законодавчої, виконавчої і судової влади, посилити правову основу для перетворень, стимулювати розвиток справжніх демократичних структур цивільного суспільства, системи засобів масової інформації при значному підвищенні відповідальності кожного із соціальних інститутів, а також громадян Української держави.
Як вирішуються ці проблеми? У країні працює вищий представницький і законодавчий орган - парламент (Верховна Рада). Він проводить велику законотворчу роботу щодо затвердження і розвитку різноманітних форм власності, розширення підприємницької й іншої господарської діяльності, зміцнення представницької демократії, судової влади, місцевого самоврядування.
Виконавчу владу здійснює Уряд України, що складається з голови, заступників голови і міністрів. Уряд розробляє і представляє. Верховній Раді державний бюджет і забезпечує його виконання; сприяє проведенню в Україні єдиної фінансової, кредитної і грошової політики; реалізує програми соціально-економічного розвитку; проводить заходи з забезпечення оборони країни і державної безпеки, а також законності, прав і свобод громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинністю тощо.
Керівником держави і вищою посадовою особою є Президент України, наділений великими повноваженнями. Він забезпечує погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, активно бере участь у правотворчому процесі, підписує прийняті Верховною Радою закони, видає укази тощо; очолює Раду безпеки, затверджує військову доктрину, мас право оголошення надзвичайного стану.
Правосуддя на території всієї України здійснюється тільки судом. Судочинство діє на основі змагальності і рівноправності сторін (тобто за участю прокурора - обвинувача і захисника - адвоката). Надзвичайно важливе значення в контролі за відповідністю законів і інших нормативних актів діючої Конституції набуває Конституційний Суд. Активізувалася також діяльність судів загальної компетенції й арбітражних судів. Останні розглядають значну групу специфічних суперечок, найчастіше адміністративно-правового й економічного характеру, наприклад, суперечок між комерційними організаціями і податковими органами.
Сказане дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на складність і суперечливість процесів політичного життя, у них виявляється головна тенденція - становлення демократичних інститутів в українському суспільстві.
|
|