|
|
Скачати 2.45 Mb.
|
доказовості. Підставою для реалізації цього наміру послугували пм идобутки тогочасної науки - структурний метод вивчення сус-ш ні.них явищ і "квантитативна революція" - запровадження до до-I п і/конь електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), а згодом -№ і" "пальних комп'ютерів. Наслідком дії цих та інших факторів у и и роки сформувалася нова парадигма історичного пізнання, що (ГОДОМ отримала назву "нова історична наука" ("нова історія" у французькій версії, "нова наукова історія"), що об'єднала низку напри мів історичних досліджень й замінила одну "історичну науку" багатьма "історичними науками". "Нова історична наука". Дійсно, нова парадигма, що сфор-Иувалася у 60-ті роки й поступово видозмінювалася до кінця сто-нігія, фраґментаризувала історичне пізнання, розбивши дослідними на різні напрями й течії, кожний з яких намагався залучати до свого пізнавального арсеналу теорії та методи інших соціальних, гуманітарних і природничих наук. Так, у західних країнах виникли"нова економічна історія", "нова соціальна історія", "нова політична історія", "нова військова історія" тощо. Інтегруючись з іншими науками, "нові історики" прагнули звести до мінімуму суб'єктивні чинники пізнання, розглядаючи масові явища й окремі соціальні структури - економіку, політику, свідомість, а також усунути з дискурсу скомпрометовані зв'язком з ідеологією "метатеорії'", котрі спонукають до конструювання "метаоповідей" поступу людства. Водночас з'явилася тенденція включення в історичне пізнання тих соціальних і свідоміших структур, котрі до цього не були в полі зору дослідників - повсякденного життя і побуту, речей і відносин, реклами і погоди тощо. "Нова наукова історія", за висловом американського вченого Д. Донна, "робить маленьку кімнату для себе всюди". Фраґментаризація і подрібнення об'єкта історичного вивчення мало наслідком, з одного боку, дезінтеграцію загальної візії історичного розвитку з відмовою від пошуку його метафізичного змісту, а з другого - рішуче поглиблення конкретно-історичних знань про минулу реальність, посилення доказовості історичного пояснення. Один із засновників "нової економічної історії"" американський вчений Дуглас Норт 1966 р. проголосив: "Якщо історія є чимось більшим, ніж суб'єктивним впорядкуванням фактів минулого, що змінюється з кожним новим поколінням, то мусимо застосувати до історичного дослідження теорії інших соціальних наук, наукові методи, які тестують вироблені гіпотези". Уривок з праці англійського історика Д. Барраклоу "Головні течії в історії" (1978): "Доки історія не звільниться від міфології, як це зробили астрономія чи хімія, доки вона не розірве раз і назавжди зі своїм міфологічним корінням, як астрономія розірвала з астрологією, а хімія - з алхімією, шанси історії розімкнути вадливе коло, в яке історію завело її минуле, є невеликими" (G. Barraclough. Main Trends in History. New York, 1979. P. 211). Для парадигми "нової наукової історії'" взірця 60-80-х років, що об'єднувала різні течії та напрямки, характерними є такі риси: 1) вивчення масових соціальних груп чи структур з метою віднайти приховані (імпліцитні) зв'язки і залежності; 2) залучення і обробка масових джерел із застосуванням квантифікації історичної інформації та використанням кількісних (математичних) методів; 3) обо-її и чи та попередня побудова моделі (гіпотези) досліджуваного яви-мін і наступною її перевіркою за допомогою аналізу масових джерел; h іти мічення теоретичних концепцій і методів суміжних соціальнії и і гуманітарних наук для побудови моделі-гіпотези; 5) відмова »иі притягнення спекулятивних загальноісторичних теорій, які шу-і in 111. (і знаходять) універсальний сенс історичного розвитку. Особливу роль у "новій науковій історії"" відводять КІЛЬКІСНИМ (математичним) методам, які повинні зробити цілком доказо-мііми отримані дослідницькі результати. Комп'ютерна технологія иСіроґжи масових історичних джерел захопила багатьох західних і. іп|іиків, мала своїх прихильників в СРСР та інших країнах соці-илістичного табору (1. Ковальченко, Л. Мілов, К. Хвостова та інші). Мі і її вплив потрапили й деякі французькі історики Школи "Анналів". Так, Е. лє Руа Лядюрі у 70-ті роки писав: "Квантитативнії іччюлюція в нашій країні повністю перетворила фах історика, а ) майбутньому він або буде програмістом, або не буде істориком". З особливим ентузіазмом сприйняли "квантитативну револю- .....і американські історики, що почали масово застосовувати кіль- і її ні методи до вивчення політичних процесів у СІЛА ("нова полі-інміїл історія"). У США зусиллями А. Конрада, Д. Меєра, Р. Фогеля, Д І Іорта та інших 1960 р. почалося створення напряму "нової економічної історії"", представники якої теж надавали першочергове иімчення квантитативним методам. Прибічників цих методів стали шпинати "кліометристами". Повернення в бік масових джерел 11 пмулювало створення у США і західноєвропейських країнах чис- М.....їх електронних баз даних, виникли нові часописи ("Computers піні Humanities", 1966; "Historical Methods Newsletter", 1967; "Jour-niil of Interdisciplinary History", 1970 тощо). У Франції ініціатором кшометрики виступив історик старшого покоління Ернест Лябрусс, праці якого з історії французького господарства та соціальних груп Добули міжнародне визнання. Подібні тенденції простежувалися в ІНШИХ європейських країнах та СРСР. Проте "мода" на кліометрику у 80-ті роки почала знижуватися під впливом нових тенденцій в світовій історіографії. "Нова політична історія" розвинулася переважно у США під впливом політології, зосередивши увагу на функціонуванні американської політичної системи - виборів, зміни владних еліт тощо (Л. Бенсон, Д. Сілбі, М. Голт). Натомість "нова соціальна іс-торія " та її представники апелювали переважно до соціології, застосовуючи її методи до аналізу різноманітних соціальних спільнот і структур, включаючи сім'ю, поколінневі і статеві групи. Нові соціальні історики звернули увагу не стільки на матеріальну сторону соціальної активності різних суспільних груп, скільки на стан їхньої свідомості - соціальну й етнічну ідентифікацію, релігійні вірування, освітні й культурні орієнтації, політичні мотивації. Вони показали, що люди нерідко поводяться в суспільних ситуаціях не у відповідності до займаного місця у соціальних структурах, що підважило засади жорсткого соціального детермінізму, властивого марксизму. Водночас це вказувало на потребу подальшого вивчення формування свідомості соціальних груп. Класичні взірці цієї течії були розроблені у Великій Британії та Німеччині (Е. П. Томп-сон, К. Гіл, Е. Гобсбаум, Ж. Рюде, В. Конце, Т. Шидер та інші), де з'явилися відповідні товариства і часописи ("Past and Present", "Social History"). Порівняно швидко у новій соціальній історії з'явилися нові відгалуження - "нова робітнича історія", "нова сільська історія", "нова міська історія" тощо. Усі вони супроводжувалися поглибленим дослідженням соціальних структур в усіх їх життєвих проявах. Це дало підставу американському історику Г. Нешу визначити стан "нової історичної науки" як "блискучий розбрід". У річищі "нової наукової історії"" виник окремий напрям міждисциплінарних студій — "психоісторія ", який в окреслюваний період набув популярності у США та деяких західно-європейських країнах. Його представники, на відміну від здобутків класичної психології кінця XIX - початку XX ст., взяли на озброєння психоаналіз австрійського вченого Зммунта Фройда (1856—1939) і нео-фройдистів середини XX ст., які шукали відповіді на питання соціальної поведінки окремих осіб і спільнот в підсвідомих проявах, психологічних комплексах, набутих у дитинстві. Взірцем "пси-хоісторії" стали праці американських дослідників Волтера Ланґера "Думки про Адольфа Гітлера" (1943, 1972), Еріка Еріксона "Дитинство і суспільство" (1950) і "Молодий Лютер" (1958). Вони прагнули дослідити неусвідомлювані процеси людської психіки, що супроводжуються різноманітними "кризами" у зіткненні з соціальною дійсністю, формують характер і мотивацію поведінки людини. Психоісторики постаралися розширити дослідне поле за рахунок вивчення мотивів ірраціональної поведінки осіб і груп в екс-фсмліи.ііих умовах (війни, катастрофи, загрози життю тощо). Зокрема, парто згадати дослідження Петера Льовенберґа про психоло-11.....імецької нацистської молоді, сформованої внаслідок катастрофи Першої світової війни і великої кризи 1929-1933 pp. Однак праці психоісториків хоча і викликали спочатку підвищений інтерес \ публіки, але серед фахівців їхні пропозиції стосовно ірраціональної о пояснення соціальної поведінки були потрактовані як недостатні психоісторія" програвала у змаганнях з французькою "історією Мсмтальностей", яка більш комплексно трактувала раціональні та Іррмціональні спонуки людських діянь. Тим не менше, американські mичоісторики утворили і підтримують своє товариство - "Групу із ні' і осування психології в історії" (1971), а згодом організували M і <�п народну психоісторичну асоціацію (1977), видають часописи І hü Journal of Psychohistory" (1973), "Psychohistory Review" (1976). 4. Постмодерністський виклик та історична думка. Ідеї mu і модерну, які у 60-ті роки ще тільки формувалися в працях фтософів і мовознавців, у 70-ті роки відобразилися й на історіографи, народивши ознаки її епістемологічної кризи. Звернувши увагу ті суб'єктивний характер відчуття реальності та його залежність під культурного контексту, а значить і мови, теоретики постмо-Мрну постулювали багатоманітність візій світу, кожна з яких m кіііражає лише частину реальності у традиціях певного виробленні о або набутого світогляду. Отже, будь-який образ дійсності, (окрема минулої, несе переважно інформацію не про саму цю 'цінність, а про її сприйняття в рамках конкретного культурного простору. Значить історичне пізнання здебільшого дає знання не про реальну дійсність, а про стан свідомості тої людини або групи, икі цю дійсність сприймають та інтерпретують. Тоді історій буде і і ип.ки, скільки є інтерпретаторів. У зв'язку з цим постмодерністи закликали істориків звернути пильну увагу на свої історичні тексти, які не є відображенням ми-п J юго, а "простою проекцією в минуле цієї (інтелектуальної. -Л.3.) діяльності з відбору і пристосування, пошуку зв'язності та І Вності" (І. Берлін). Завданням історика є не стільки пошук "історичної істини", скільки презентація (репрезентація) сконструйованого ним самим на підставі індивідуального прочитання історичних джерел і власних уявлень образу минулого. За таких умов праця історика не набагато відрізняється від творчості письменника і не може претендувати на об'єктивність та науковий статус. Постмодерністирішуче виводять історіографію з переліку наук, повертаючи їй давній статус "особливого жанру літератури". У 1973 р. вийшла друком книжка американського історика Гейдена Байта "Метаісторія. Історична уява в Європі XIX ст.", яка стала прикладом деконструкції історіописання знаних істориків і вчених XIX ст. Г. Байт показав, що в процесі створення історичного тексту (нарації) історики залежні від чотирьох головних літературних тропів - метафори, метонімії, синекдохи та іронії. На його думку, історії властива описовість, яка проявляється на рівні "організації"" історичного матеріалу з допомогою побудови сюжету, котрий, своєю чергою, через властивості мови обмежений "фабулою", "формальним аргументом" та "ідеологічною імплікацією". Але в цілому весь процес історіописання є наскрізь суб'єктивною творчістю історика, залежного від свого світогляду і культурного оточення. Під впливом постмодерну у 80-90-ті роки на Заході народилася "'нова філософія історії"" або "наративна філософія історії"", до лворення якої прислужилися голландець Ф. Анкерсміт, англійці зЯ-Стоун, Г. Келлнер, француз Л. Мінк, німець Й. Рюзен і багато ін-■ш істориків. Для неї характерне "розтягнення" процедури нарації ш весь процес пізнання і внаслідок цього - крайня релятивізація історичних знань, які представляються їм прихованими структурами людського розуму. Постмодерністи висувають три головні пос-щршти стосовно історії: (1) жодне минуле не може перетворитися ш дискурс - усяка історія є результатом конструювання дискурсу лгідно з поширеними стандартами; (2) відкидання будь-якої сцієн-иистської методології, оскільки йдеться в сутності про роботу виключно з "текстами", і запровадження на її місце герменевтики {декодування значень понять і термінів); (3) історіографія не ре-мвнструює минулу дійсність, а лише способи її презентації і, тим самим, усувається опозиція між історією і літературою та мистецтвом (історик "винаходить" історію, а літератор - "вигадує"). ІЬративістська модель історичного дискурсу спрямована не на аюшук і пояснення реалій минулого, а на розгадування "кодів" авторів минулих текстів (джерел), пристосування мовно-культур-■ого світу минулих часів до мовно-культурних умов теперішнього, їдшснити таке "'дешифрування" текстів здатен тільки фахівець. "Наративістська філософія історії"" в котрий раз привернула увагу істориків до суб'єктивних моментів історіографічної творчості, до культурного середовища, в якому вона відбувається. Вона спонукала їх серйозно зайнятися вивченням свідомісних процесів. Проте крайню релятивізацію історичного пізнання та історичних знань не підтримали історики-практики (найбільших успіхів наративісти досягли власне у дослідженнях історіографії), її розкритикували. Проти їхніх побудов виступило чимало відомих істориків, які заперечили "фіктивність" історичних знань, апелюючи до історичного факту як відображення минулої реальності іЕ. Гобсбаум, Р. Шартьє, Д. Іґґерс, Р. Еванс, О. Ексле та інші). Британський історик Річард Еванс у 1997 р. опублікував полемічну роботу "На захист історії"". У ній він стверджує, що факти минулої реальності існували поза істориком, і останній, незважаючи на всі суб'єктивні перешкоди, здатен наблизитися до їх розуміння й пояснення. 9. Від крайнього релятивізму західну історіографію "вберегли" засновники потужного і впливового аж до кінця XX ст. напряму, який отримав специфічну назву Школа "Анналів". Ними були французькі історики Марк Блок (1886-1944) і Люсьєн Февр (1878-1956). У 1929 р. вони розпочали видавати "Аннали (щорічник) економічної та соціальної історії", навколо якого згуртувалася група їхніх учнів і прибічників, котрі почали застосовувати запропоновану ними нову модель історіописання - "доктрину "Анналів". Цьому напряму в сучасній історіографії присвячено багато уваги, тому коротко окреслимо лише головні елементи його методологічної концепції. Маючи ґрунтовну фахову освіту, здобуту в різних європейських університетах, чималий досвід особистих досліджень, оприлюднених в численних виданнях, засновники Школи "Анналів" виступили за глибоке оновлення підході» до історіописання, пізнавального інструментарію та історичної теорії. Вони закликали вивчати історичну Людину у всіх її проява* і взаємодіях у географічно-природному середовищі, господарських, політичних, соціальних і культурних взаєминах, повсякденному житті з його ритуалами і забобонами. Синтетичний образ такої Людини і Суспільства по суті був горизонтальним зрізом певної епохи з її соціально-культурному вимірі. Цементуючим елементом такого синтезу виступала "соціальна пам'ять" або ментальність - поєднання індивідуальної і колективної свідомості, в якій відображаються тривкі уявлення і стереотипи (ментальні структури), що їх можна пізнати з допомогою історичних джерел. Водночас, вважали французькі вч^ні, історик-дослідник повинен відмовитися від звичайної описовості подій і фактів, зосередити увагу на проблемах історичного минулого, котрі є важливими для розуміння і пояснення колишньої дійсності: діалог історика з джерелами повинен у підсумку принести нове знання, приховане за звичайними поодинокими подіями. Йшлося про вивчення суспільних структур - економічних, соціальний, свідомісних тощо. ТакаПрогрими історичних досліджень була недосяжна без залучення II.....ііп і теорій інших наук про Людину - соціології, психології, І і м. > і, н її, географії тощо, а також нових видів джерел - господар-■ < і и\ і правових актів, судових справ, епістолярії, етнографічних |
|
План Природа і призначення процесу пізнання. Пізнання як процес відображення... Пізнання, як і свідомість в цілому, реально існує за допомогою мови. Пізнавальний процес відображає не тільки наявні у дійсності... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Тема МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії.... |
Методика «Сходинки» Кожна сходинка має, тим самим, певну змістову характеристику. Дитина повинна поставити себе на одну зі сходинок і обґрунтувати свій... |
|
Тема Наука як об’єкт філософського пізнання Тема 14. Філософські проблеми екології. формування ноосферного мислення |
4. СТРУКТУРА НАУКОВОГО ЗНАННЯ Наука як система теоретичних знань. Специфіка теоретичного пізнання. Критерій науковості. Поняття суб’єкту, об’єкту та предмету природничо-наукового... |
|
1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ, ЗАВДАННЯ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання — феномени однопорядкові, вони належать до дійсності, що оточує нас,... |
В. Ю. Биков ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Вочевидь, що кожна з цих складових повинна сьогодні знайти свій подальший розвиток, створити тим самим умови щодо реалізації завдань... |
|
ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ЕКЗАМЕН Документознавство. Діловодство Документознавство як наука. Поняття «документ», його призначення і основні характеристики |
Кожна праця вимагає відповідної оплати, бо кожна людина повинна одягатися,... Для нарахування заробітної існують різні системи нарахування заробітної плати. Системи заробітної плати поділяються на декілька видів,... |