|
|
Скачати 2.45 Mb.
|
24. Історія зовнішньої політики. Зростання впливу США на міжнародні події після Другої світової війни зумовило підвищення інтересу істориків до зовнішньополітичних проблем. Виникли десятки дослідницьких центрів та інститутів, які займалися історією міжнародних відносин та ролі США в них. Провідні позиції зайняли школи "політичного ідеалізму" та "реальної політики". Школа "політичного ідеалізму" (Д. Перкінс, С. Беміс) продовжувала традиції попереднього "офіційного" напряму, який оперував категоріями правових і моральних цінностей, зокрема щодо поширення американської демократії у сучасному світі. На противагу їй представники школи "реальної політики" намагалися знаходити баланс між національними інтересами і невиправданими зовнішньополітичними діями урядів США (Г. Мор-ґентау, Р. Осгуд, Д. Кеннан). Обидві школи зайняли солідарні позиції в оціненні й трактуванні "холодної війни", що розгорнулась у післявоєнний період між західними країнами та комуністичним табором на чолі з СРСР. Більшість американських істориків покладали відповідальність за її розв'язання на СРСР, який прагнув поширити свої впливи на весь світ. Дії США, спрямовані на "стри-мування комунізму", виправдовувалися як такі, що покликані зберегти західні цінності. Згодом американські дослідники розвинули думку про спадкоємність експансіоністської політики імперської Росії, яку продовжив Радянський Союз. З "холодною війною" пов'язана тема участі США у Другій світовій війні. Вона викликала серйозні дискусії у фаховому середовищі. Панівні позиції здобули представники офіційного напряму, які нагромаджували аргументи на підтримку версії, поширюваної зовнішньополітичним відомством США. Певні впливи здобуло двотомне видання В. А. Ланґера і С. Е. Глісона "Виклик ізоляціонізму" (1952) і "Неоголошена війна" (1953), в якому передвоєнну політику ізоляціонізму США подавали як відображення поширених у суспільстві настроїв. Починаючи з 60-х років, американські історики здебільшого надавали данину школі "реальної політики", критикуючи допущені урядом помилки, більш об'єктивно оцінюючи "темні" сторони американської дипломатії. Помірковані позиції презентував професор Йєльського університету Ґаддіс Сміт в праці "Американська дипломатія під час Другої світової війни 1941-1945" (1985). Він подав ґрунтовний опис мотивів американської зовнішньої політики, приділивши значну увагу президентові Ф. Рузвельту, якого вважав успішним політиком, що привів США до перемоги у війні й посилення їх могутності. У 60-ті роки загальні зміни в історичній науці заторкнули також історіографію зовнішньої політики. Під впливом невдоволення суспільства з приводу втручання США у внутрішні справи іноземних держав, а також поширення стандартів "нової історичної науки" почалося критичне переосмислення історії американської зовнішньої політики. Засновником нового напряму став Вільям Е. Вільямс - автор концептуальної роботи "Трагедія американської дипломатії" (1959). Він був популярним лектором Вісконсінського університету, учасником руху за громадянські права, подібно до інших істориків-ра-дикалів. Останні визнали правомірність національних, соціальних, антиколоніальних рухів, критикували політику США після Другої світової війни. Радикали відкинули концепцію "національних інтересів", пропонували розглядати зовнішню політику у безпосередньому зв'язку з розстановкою політичних сил всередині країни, потребами капіталістичної системи, інтересами монополій. Згідно зВ. Е. Вільямсом зовнішня політика США впродовж їх історії була орієнтована на пошук і завоювання зовнішніх ринків для збуту продукції та вивозу капіталів. Звідси вона кваліфікувалася як "імперіалістична", така, що виражала інтереси буржуазії і розв'язувала внутрішні суперечності завдяки зовнішній експансії. Радикальні історики вважали, що американський варіант претензії на світове лідерство найповніше відобразився в доктрині "відкритих дверей". Ця доктрина спрямовувала зусилля американських урядів не на встановлення прямого політичного панування, а на його досягнення шляхом завоювання домінуючих економічних позицій. У зв'язку з цим праці радикальних істориків спиралися на документальні матеріали, які змальовували проникнення американського капіталу в інші країни всіх континентів. Л. Г. Гарднер зробив висновок, що однією з причин Другої світової війни стала суперечність між США з одного боку та Німеччиною і Японією з другого. У таборі радикальних істориків помітні позиції займали прихильники марксизму (Ґ. Колко, Д. Горовіц та інші). Вони виводили зміни у зовнішній політиці США від російської революції 1917 р., яка спонукала американські уряди всіма силами чинити опір національно-визвольним рухам та революційним процесам. З особливою силою це проявилося у післявоєнній політиці "стримування комунізму". Цим історикам були властиві лівацькі захоплення, що відображалися у їхніх працях. Так, у роботі Ґабріела Колко "Політика війни: світ і зовнішня політика Сполучених Штатів 1943-1945" (1968) стверджувалося, що правлячі кола країни під час і після світового конфлікту підтримували "сили світового порядку" і поборювали "сили руху та змін". В іншій роботі ("Століття війни: політика, конфлікти і суспільство після 1914 р.", 1994) цей автор подав широку картину впливу війни на соціальні трансформації у світі, показав, що війни є продуктом націоналістичної за змістом ідеології правлячих і мілітаристських кіл держав, котрі ставлять національні інтереси вище від загальнолюдських. Уривок з розділу "Провал лідерів" в праці Ґ. Колко "Сто- ' і ліття війни: політика, конфлікти і суспільство після 1914p.": \ "Будь-яке обгрунтування, яке вони (лідери. - JT. 3.) наводять ! і - народження, касти або класового походження чи зв'язку, а також і І їх можлива здатність і мудрість нести відповідальність, покладену | ; на них, фундаментальною реальністю модерної історії є те, що ті, іхто очолювали головні світові нації та уряди - ініціатори війни в і цьому (XX. -Л. 3.) столітті, знов і знов згубно не враховували уль- і тимативних наслідків своїх управлінських рішень, наслідків, які ] вони зрідка, якщо взагалі, передбачали. Усі війни незмінно прино- і сили фатальні сюрпризи, створюючи виклики й нові обставини, j котрі швидко переходили всі межі, що очікувалися, і змінювали і природу, зміст і результати конфліктів. У той час, коли населення і більшості націй на початках сповідувало консенсус, що спричинив і війну до того, як вона почалася, така згода, що часто була поверхо- і вою, давала лідерам повну віру в те, що їх публічна підтримка і залишатиметься незмінною незалежно від страждань, була джере- і лом численних прикладів їхнього падіння. Світові лідери й уряди • раз за разом демонстрували невігластво у розумінні того, що є і ціною людських страждань поза всякою мірою. їхні бажання, інте- ! реси та ілюзії формували таке розуміння дійсності, узаконювали і дипломатичну і воєнну політику, що приносила загибель (...) Як тільки війна починалася, повністю непередбачувані класи і структурні чинники більшою мірою, ніж політичні і воєнні лідери, впливали на актуальні шляхи, якими велася війна, і конфлікти з новою силою підтверджували неспроможність тих, хто стояв за ними і передбачав їхні схеми та результати. Віджилі романтичні ідеї, що надихали чиновників перед 1914 p., зникли, розчищаючи ґрунт для тривалого і високотехнічного конфлікту, незалежно від того, чи були вони англійськими джентльменами, чи французькими достойниками. Навіть після переваги воєнної культури, починаючи з 1918 р., коли настрої її захисників стали бліднути, чиновники виявилися ще менше, ніж раніше, здатними керувати конфліктом; стає очевидним повний занепад оптимізму їх гарячих прихильників. Воєнні організації, І як в демократичних Франції та Сполучених Штатах у Першій світо-\ вій війні, або тоталітарних Німеччині та Японії чверть століття ! пізніше, за капіталізму завжди були опосередковані класовими інте-• ресами і ніколи не були раціональними в бюрократичному сенсі, ! явно намагаючись відобразити національні воєнні зусилля в якійсь і нейтральній, безкласовій формі. Вони часто складалися з носіїв і приватних і публічних інтересів, серед яких сектори великого бізнесу і грали вирішальну роль. Подібні інтереси робили певні можливі по-! жертвування і назагал змушували політику збільшувати їхні доходи І й позиції відповідно до витрат задля досягнення максимальних воєн-! них прибутків і зменшення тягаря цін..." (G. Kolko. Century of War. '. Politics, Conflict/and Society Since 1914. New York, 1994. f,J5J_455)iУ 60-ті роки радикальна течія привернула до себе увагу наукової громадськості. Однак з середини наступного десятиріччя її вплив почав знижуватися, поступаючись більш поміркованим тенденціям. В історіографії почав переважати т. зв. "постревізіо-ністський синтез", представники якого наголошували на рівній відповідальності всіх сторін міжнародних відносин за нагнітання напруженості і породження конфліктів. Характерним прикладом цього напряму стала праця Джона Льюїса Ґеддіса "Сполучені Штати і виникнення холодної війни 1941-1947" (1972), в якій відповідальність за розв'язання "холодної війни" рівною мірою покладалася на СІЛА і СРСР, бо обидві сторони перебільшували небезпеки, що виникали з уявних планів протилежної сторони, а тому були змушені розв'язувати складні внутрішні проблеми. У працях представників цієї течії були проаналізовані внутрішні чинники формування зовнішньої політики США та СРСР. Той же Д. Л. Ґеддіс у роботах, написаних після краху комуністичного блоку, докладно аналізував причини виникнення "холодної війни" і локальних війн XX ст., зазначаючи, що обидві сторони в силу ідеологічних, соціально-політичних і технологічних обставин стали на шлях конфронтації, боротьби за сфери впливу, змагання в сфері воєнних технологій ("Тепер ми знаємо: переосмислення історії холодної війни", 1999). Інший американський дослідник -Джеральд А. Комб -в "Історії американської зовнішньої політики" (2 томи, 1997) критично оцінив здобутки різних напрямів американської історіографії зовнішньої політики і дав приклад "збалансованого" трактування проблематики, зауваживши, що впродовж історії США її правлячі кола постійно прагнули розширити свої економічні та політичні впливи на інші країни, часто вдаючись для цього до необгрунтованих силових методів. Американський імперіалізм так само існував, як і радянський тоталітарний експансіонізм, підсумовував учений. 26. "Нова історична наука". Формування "нової історичної науки" у США відповідало світовим тенденціям у розвитку науки в цілому й історичної зокрема. Прагнення сцієнтизувати історію, усунувши з неї позанаукові впливи і запровадивши взірець "точної"" науки з чіткими моделями і математичними доказами (кліо-метрика), збіглося в часі з критикою зовнішньої і внутрішньої політики урядів США у 60-ті роки, а також з приходом у науку післявоєнного покоління дослідників, котрі виявили невдоволення зосередженням уваги історіографії на політичних проблемах. Ре-зультатом стало виникнення і поширення нової парадигми історіо-писання, що дала початок декільком різнорідним напрямам, які об'єднувалися під вказаною назвою. Для їх представників, як зазначалося вище, була властива відмова від синтезуючого уявлення про суспільний розвиток, аналіз окремих суспільних процесів з допомогою побудови їх моделей та перевіркою останніх математичними методами із застосуванням комп'ютерів. Одним з перших і впливових напрямів у США стала "нова економічна історія". У 1957 р. на зборах Асоціації економічної історії Альфред Г. Конрад і Джон Р. Мейє виступили з програмою створення нової "економетричної історії"". На прикладі вивчення історії рабства у США в XIX ст. вони переконливо показали, що його економічна ефективність була доволі високою порівняно з іншими способами господарювання. їхні погляди на методи історичного дослідження здобули популярність. В університеті Енн-Арбор (Мічіган) 1962 р. було створено "Міжуніверситетський консорціум політичних досліджень", який нав'язав стосунки з понад 200 американських університетів. Незважаючи на гостру критику з боку багатьох фахових істориків, лави прихильників нових методів швидко зростали завдяки молоді. У 1964 р. було засновано "Консультативний історичний комітет управління математичною соціальною наукою", який розпочав проведення семінарів та шкіл для прихильників нових підходів. Виникли нові часописи - "Комп'ютери і гуманітаристика" ("Computers and Humanities", 1966), "Журнал міждисциплінарної історії"" ("Journal of Interdisciplinary History", 1970) тощо. Незабаром прибічники кліометричних студій з'явилися в багатьох країнах. На початку 80-х років у 53-х університетах США були запроваджені курси з кліометрики. Представники "нової економічної історії"" цікавилися насамперед питаннями господарського розвитку США. 1960 р. з'явилися друком монографії двох вчених цього напряму, які послугували взірцем для наступних студій. Роберт В. Фоґел довів, що американська залізниця була цілком рентабельним підприємством, а її занепад був пов'язаний з перевагою впливу автомобільного лобі у політичних структурах США ("Тихоокеанська залізниця: зразок підприємництва"). Дуглас К. Норт у праці "Економічний розвиток США 1790-1860" ще раз підтвердив економічну рентабельність виробництва, заснованого на рабській праці. 25. У той час домінуючі позиції в історіографії зайняла теорія "узгоджених інтересів ", що випливала з теорії консенсусу. її прибічники стверджували, що впродовж всієї історії США американське суспільство вирізнялося єдністю поглядів та дій щодо суспільно-політичного устрою, а також відсутністю серйозних внутрішніх конфліктів політичного плану. Одним з перших цю теорію сформулював Річард Хофстедтер (1916-1970) ("Американська політична традиція і люди, які її створили", 1948). Він відзначав, що попередня історіографія не зауважувала "консенсусу" головних політичнихсил країни щодо питань власності, економічного індивідуалізму та конкуренції. Тому американські історики повинні переглянути минуле США з погляду ідей, політичних доктрин і психологічної мотивації, а головне - стабільності суспільства. Великі соціальні конфлікти - Війна за незалежність, Громадянська війна 1861-1865 pp., соціальні протести - відсувались у тінь. У центрі американської історіографії опинялися переважно проблеми новітньої історії, пов'язані з поступовим зростанням економічної та політичної потуги США у XX ст.. Уривок з "Вступу" до книги Р. Хофстедтера "Американ-\ ська політична традиція і люди, які її створили" (1976): "З того часу, коли американці стали вважати більш зручним | і бачити, де вони є, ніж думати, куди вони йдуть, їх державне мис- і J лення стає більш пасивним і споглядальним. Історичні новели, j і міфологізовані (fictionalized) біографи, колекції картин і карикатур, і і книжок про американські регіони і річки заполонили вибагливі апе- | І тити Америки. Це захоплення американським минулим проходить J і швидше в дусі сентиментальної поваги, ніж з допомогою критичного і і аналізу. Усвідомлення історії завжди є частиною будь-якого куль- і і турно зумовленого національного життя; але я вірю, що те, що ле- і і жить в основі цієї зростаючої ностальгії останніх п'ятнадцяти років, і і є гостре відчуття ненадійності. Дві світові війни, нестабільні успіхи в ! і комерції й безмежна депресія нашого часу глибоко підважили на- і і ціональну віру в майбутнє. Упродовж економічного буму двадцятих ■ І років вважалося зрозумілим, що щасливі дні продовжуватимуться у | і невизначене майбутнє, але сьогодні залишилися лише одиниці, які не і j очікують наступних глибоких економічних спадів. Якщо майбутнє j і уявляється темним, то минуле за контрастом виглядає більш роже- і І вим, ніж раніше; але далеко легше визначити і покерувати сучасним, j і ніж принести заспокоєння. Американська історія, представлена як і j дуже компенсуюча вистава і послідовність вдало реалізованих j І обіцянок, викликає бажання дивитися і захоплюватися, але не аналі- | і зувати. Найбільш загальне бачення національного життя з його вра- і І жаючим поглядом у минуле є подібним до оглядового майданчика. і Хоча національна ностальгія зросла за останнє десятиріччя, і і вона не є новою. Вона має свою історію, зокрема у політичних тра- і і диціях. Пристрасть захоплення минулим є сама по собі головним і і складником сучасної американської історії, яку жодна історія полі- і і тичної думки не намагається пояснити (...) j Продовження вивчення американської державності пере- | j конує мене в потребі реінтерпретації наших політичних традицій, ікотрі відзначають спільну атмосферу американської політичної думки. Існування такої атмосфери затуманене тенденцією запровадити політичний конфлікт на передній план історії. Загалом приймається, що американська політика, серед іншого, містить серію конфліктів особливих інтересів - між земельним капіталом і фінансовим або промисловим, між старими і новими підприємствами, великими і малими прибутками, - і що досі не показано багато явищ боротьби між заможними й незаможними класами. Те, що не було достатньо визнано, заторкує наслідки політичної думки. Жорстокість політичної боротьби часто втрачається в поглядах опонентів з провідних партій, завжди обмежених обріями власності і підприємництва (...) Для політики природно, що конфлікти стоять на першому плані, й історики звичайно заохочують політиків у цьому. Два особливі інтереси, що борються за контроль над державною політикою, залучають достатньо різні ідеї на підтримку своїх справ. Матеріальні інтереси у добрі часи заміняються іншими, зокрема організацією економічних змін, але їхні ідеї, котрі вже здобули підтримку, приймаються знову і знову, без огляду на змінені умови. Пізніші покоління, знаходячи певну подібність між їхніми власними проблемами й тими, що були в минулому, безумовно приймають сторону компаньйонів минулих років; історики, котрі дійсно з великими зусиллями можуть почувати себе вільними від партійності, реконструюють оригінальний конфлікт з позицій застарілих ідей, що здаються їм найбільш доцільними в світлі сучасного досвіду й бі-жучих переконань. Тому проблеми XX ст. досі обговорюють мовою Джефферсона, а наша історія епохи Джефферсона також зумовлена впливом концепцій XX ст., котрі Джефферсон та його опоненти могли б визнати дивними. У той час як конфлікти днів Джефферсона постійно реанімуються і вносяться у свідомість, нехтують спільно усталеними переконаннями. Ці спільні переконання є далекими від зневажання. Хоча прихильники Джефферсона і федералісти зневажали один одного з кожною появою жорсткої та згуртованої опозиції, відмінності у практичній політиці випарувалися до мінімуму, коли Джефферсон прийшов до влади й задовго до того, як сформувалися дві партії. Якщо їхні ідеї протестувати діями, то ми повинні констатувати невелику відмінність у політиці, яку вони проводили. Це, як мені здається, є один з ключових моментів в історичному аналізі, оскільки він провадить нас до спільного висновку, що є характерним й для Джефферсона, й для федералістів. Подібний принцип може бути вдало поширений на всю американську історію (...) Над і поза тимчасовими й локальними конфліктами був спільний грунт, єднання культурної та політичної традиції, на яких розвивалася американська цивілізація. Ця культура була сильно націоналіс- тичною і значною мірою ізоляціоністською; вона була жорстко індивідуалістичною та капіталістичною. У корпоративному і консо- лідованому суспільстві, що вимагало інтернаціональної відпові- дальності, згуртованості, централізації та планування, традиційний грунт виникав у процесі розвитку" (R. Hofstadter. The American Political Tradition and the Men Who Made It. New York: Vintage Books, 1976. P. XXXIII XXXIX). У 60-ті роки в американській історичній науці відбулися помітні зрушення. У цей час на ґрунті економічних успіхів у впровадженні науково-технічної революції, а також загальних тенденцій розвитку історичної думки виникло прагнення, з одного боку, "онаучнити" історіографію за допомогою методів інших наук, зокрема математики (кліометрія), а з другого - відмовитися від великих всеохопних теорій суспільного розвитку, котрі постулюють його закономірний характер, і звернути увагу на суб'єктивний бік людської поведінки в соціумі. Такі тенденції, що виникли не без впливу поглядів Школи "Анналів" і британської "нової історії-", дали поштовх до формування у США "нової історичної науки" з особливим наголосом на кліометриці та психоісторії. Цей напрям, подрібнившись на численні тематичні течії, віднайшов себе у докладному вивченні соціальних структур в їхній часовій та просторовій динаміці: політичних угруповань, економічних процесів, соціальних груп, культурних явищ, соціальної поведінки тощо. На розвиток "нової історичної науки" у США вплинули нові соціальні теорії, що набули популярності саме у той час. Чимало американських учених задумувалися над питаннями пояснення соціальних дій та змін. Соціологи Т. Парсонс, Е. Шилс та Н. Смелсер у 50-ті роки запропонували моделі досягнення соціальної рівноваги, беручи за підставу західні суспільства та їхні цінності, насамперед вільноринкову економіку та демократичні інститути, що гарантували суспільний консенсус. Соціолог та історик В. Ростоу 1960 р. опублікував книжку "Стадії економічного росту. Некомуністичний маніфест". У ній він поділив історію людства на п'ять стадій: "традиційне суспільство" з низьким рівнем продуктивності праці й економікою на базі сільського господарства; "перехідне суспільство", що знаменувало початок формування капіталістичних відносин; "пе- |
|
План Природа і призначення процесу пізнання. Пізнання як процес відображення... Пізнання, як і свідомість в цілому, реально існує за допомогою мови. Пізнавальний процес відображає не тільки наявні у дійсності... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Тема МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії.... |
Методика «Сходинки» Кожна сходинка має, тим самим, певну змістову характеристику. Дитина повинна поставити себе на одну зі сходинок і обґрунтувати свій... |
|
Тема Наука як об’єкт філософського пізнання Тема 14. Філософські проблеми екології. формування ноосферного мислення |
4. СТРУКТУРА НАУКОВОГО ЗНАННЯ Наука як система теоретичних знань. Специфіка теоретичного пізнання. Критерій науковості. Поняття суб’єкту, об’єкту та предмету природничо-наукового... |
|
1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ, ЗАВДАННЯ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання — феномени однопорядкові, вони належать до дійсності, що оточує нас,... |
В. Ю. Биков ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Вочевидь, що кожна з цих складових повинна сьогодні знайти свій подальший розвиток, створити тим самим умови щодо реалізації завдань... |
|
ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ЕКЗАМЕН Документознавство. Діловодство Документознавство як наука. Поняття «документ», його призначення і основні характеристики |
Кожна праця вимагає відповідної оплати, бо кожна людина повинна одягатися,... Для нарахування заробітної існують різні системи нарахування заробітної плати. Системи заробітної плати поділяються на декілька видів,... |