|
|
Скачати 2.45 Mb.
|
Колоніальне проникнення європейців в Африку, яке розпочали португальці в ХІУ-ХУ ст., спочатку обмежувалося прибережними районами, де відбувалася обмінна торгівля. У XIX ст. картина різко змінилася - європейські держави всіма можливими і неможливими способами захоплювали величезні території і країни, нав'язували свою протекцію туземним правителям. Колоніальні загарбання йшли кількома напрямами від узбережжя вглиб континенту: із західного побережжя в центральні райони (Франція), з південних зон на північ (Англія), третій напрям - освоєння північної та східної прибережної смуги від Мавританії та Марокко до Сомалі і Занзибара (Англія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Португалія, Іспанія). Слідом за півднем Азії африканський континент став головним об'єктом колоніальної експансії європейських держав і, за незначним винятком (Ліберія, Ефіопія), був цілком колонізований. Колонізатори прагнули і досягали максимальної вигоди з експлуатації природних ресурсів й торгівлі невільниками. Водночас колоніальне панування розпочало процес трансформації традиційного африканського суспільства, заснованого на своєрідній первісній общині, для якої були властиві риси виключної внутрішньої міцності і самодостатності (колективний характер праці, відсутність власності на землю, безособовість індивіда в рамках общини тощо). Це забезпечило общині значну стійкість до зовнішніх впливів, незалежно від того, звідки вони йшли - від місцевої адміністрації чи колонізаторів. Тому трансформація традиційного суспільства в сучасні модерні структури захопила все XX ст., а почасти продовжується й сьогодні. Колонізатори принесли з собою не тільки систему капіталістичного підприємництва, а й європейську культуру, мову, звичаї, науково-технічні винаходи - пресу, радіо, засоби комунікації. Західноєвропейські мови колонізаторів, за умови відсутності місцевої писемності, стали мовами адміністрування й діловодства. За порівняно короткий строк з'явилися нечисленні кадри національної інтелігенції, котрі здобули освіту в західних (а також СРСР) університетах, ставши ідеологами й провідниками антиколоніального руху XX ст. та європейського типу свідомості. Звільнення від колоніальної залежності більшості африканських країн в середині і другій половині XX ст. (частина звільнилася раніше) поставило перед цими країнами низку суспільно-політичних проблем подальшого розвитку, передусім вибору моделі устрою, визначення кордонів постколоніальних країн, подолання бідності основної маси населення, руйнування общинно-кланового менталітету тощо. Тому постколоніальний розвиток багатьох африканських країн вирізнявся нестабільністю, боротьбою за владу між різними етнополітичними кланами, постійною загрозою повторюваності гуманітарних катастроф (голоду, епідемій), постійним супутником - бідністю. У кращому становищі перебувають країни, що володіють значними сировинними ресурсами, продаж яких на світовому ринку дозволяє скеровувати частину коштів на розв'язання соціальних проблем. До таких, зокрема, належать арабські країни Північної Африки, котрі в історично-цивілізаційному плані є спадкоємницями арабського світу часів халіфату VII—XIII ст. (Єгипет, Алжир, Мавританія, Марокко, Туніс, Лівія). Країни Західної Африки (Малі, Гана, Гвінея, Сенегал, Тоґо тощо) вирізняються порівняною стабільністю суспільно-політичного розвитку з тяжінням до авторитарних режимів, зокрема певний час радянського зразка, що є наслідком їх вигідного географічного розташування, яке з давніх часів сприяло їх участі в міжнародній торгівлі й міжлюдських контактах. Країни Центральної Африки (Нігерія, Заїр, Камерун, Нігер, Чад, Конґо, Центрально-Африканська Республіка, Габон тощо) демонструють дуже різні взірці розвитку, але їх спільною рисою є політичні конфлікти серед різноетнічного населення, часті політичні перевороти й нестабільність (за винятком Камеруну). Ще більші контрасти спостерігаються в країнах Східної Африки (Ефіопія, Еритрея, Сомалі, Кенія, Уганда, Танзанія, Руанда ті ін.), де низький рівень життя і бідність населення є джерелом постійних соціальних і міжетнічних зіткнень. Країни Південної Африки (Ангола, Мозамбік, Замбія, Зімбабве, Намібія, ПАР тощо) на загальному тлі континенту вирізняються розвинутою економікою і політичною стабільністю (особливо ПАР), навіть незважаючи на часом тривалі внутрішні війни (Ангола). Порівняно нетривалий самостійний розвиток понад 40 африканських держав показує, що всі вони орієнтуються на європейсько-американські моделі організації суспільного життя та економіки. Спроби деяких з них (Конго, Зімбабве тощо) застосувати зразок соціалістичного устрою призвів до кризи і реорієнтації. Політичні режими самостійних держав виявилися внутрішньо слабкими, що здебільшого пояснюється міжетнічними (трибалістськими) суперечностями, в основі яких лежать відсталість соціальної структури, відсутність національної ідентичності, нерозвинутість промислової інфраструктури, неефективне управління економікою, стійкі стереотипи общинно-колективістського менталітету людей, позбавлених власності та індивідуальності. Усі ці та інші бар'єри суспільного поступу долаються з великими труднощами і вимагають значних капіталовкладень в освіту, науку і соціальну сферу. Без подолання цих перешкод, підготовки освічених поколінь, здатних зруйнувати стереотипи колективістської первісної общинності і набути вміння орієнтуватися у мінливих умовах життя, африканським країнам буде складно вийти з числа відсталих країн світу: нині в Африці проживає 14% населення земної кулі, але виробляється менше 1% промислової і 6% сільськогосподарської продукції. |
|
План Природа і призначення процесу пізнання. Пізнання як процес відображення... Пізнання, як і свідомість в цілому, реально існує за допомогою мови. Пізнавальний процес відображає не тільки наявні у дійсності... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Тема МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії.... |
Методика «Сходинки» Кожна сходинка має, тим самим, певну змістову характеристику. Дитина повинна поставити себе на одну зі сходинок і обґрунтувати свій... |
|
Тема Наука як об’єкт філософського пізнання Тема 14. Філософські проблеми екології. формування ноосферного мислення |
4. СТРУКТУРА НАУКОВОГО ЗНАННЯ Наука як система теоретичних знань. Специфіка теоретичного пізнання. Критерій науковості. Поняття суб’єкту, об’єкту та предмету природничо-наукового... |
|
1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ, ЗАВДАННЯ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання — феномени однопорядкові, вони належать до дійсності, що оточує нас,... |
В. Ю. Биков ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Вочевидь, що кожна з цих складових повинна сьогодні знайти свій подальший розвиток, створити тим самим умови щодо реалізації завдань... |
|
ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ЕКЗАМЕН Документознавство. Діловодство Документознавство як наука. Поняття «документ», його призначення і основні характеристики |
Кожна праця вимагає відповідної оплати, бо кожна людина повинна одягатися,... Для нарахування заробітної існують різні системи нарахування заробітної плати. Системи заробітної плати поділяються на декілька видів,... |