|
|
Скачати 2.45 Mb.
|
^ і рнкшіський лінгвіст і філософ Ноем Чомський (Хомський) ІІМі мин радикальний повороту сучасному мовознавстві ("Синтак- ....... і груктури", 1957, "Картезіанська лінгвістика. Глава з історії і.........містичної думки", 1966), відкинувши структурну лінгвістику M Ііксономічну і неадекватну і замінивши її "генеративною грама-ГИКОіо" Учений показав, що людина приховує в собі "природжені" і .ми іми опанування мови, лінгвістичні схеми або структури, котрі .....'< ркалюють універсальні - наявні в більшості мов - структури. Повернення від мови до людини-суб'єкта пов'язане з ім'ям фрвіїцучького етнолога, творця структурної антропології Клода І,,і ('троса ("Структурна антропологія", 1958). Досліджуючи і ш "примітивні" народи, або народи на ранніх стадіях розвитку, пін іиішов висновку, що всі форми соціального життя мають одну природу - вони складаються з систем поведінки, котрі є проекцією 111 ми реальних законів функціонування підсвідомих структур розу-м\ на рівень свідомості й соціалізованої думки. Струкгурна антро-Иолої ія довела, що в процесі пізнання навколишнього світу людина І іоіюмогою органів чуття спотворює його образ, який згодом НІ і поражається в мові. Таким чином, мова як засіб комунікації несе и собі спотворений образ світу і його відносин. Історику, на думку К Меві-Строса, треба пройти шлях "від явного до неявного", щоб (розуміти, яким чином відбувається процес пізнання: структури МОЇЙ відіграють у ньому першорядну роль, вони творять міфоло-іпонану картину - "метаоповідь" - знакову систему, наділену сенсом, що залежить від того, в який спосіб поєднані її елементи. Чи таких обставин усі "метаоповіді" представляються мовною кон-і ірукцією певної культурної системи, в якій всі явища підпорядковані виробленому і відображеному у мові "культурному коду". Щоб зрозуміти його походження, треба вивчати структури мови -\ іиорення, видозміни змісту її складників шляхом часової ретроспекції- від сучасності до ранніх етапів. Отже, "лінгвістичний зворот" вирішальним чином змінив кут юру, під яким почали розглядати результати пізнавальної діяльності людини-суб'єкта - знання. Виявилося, що всі здобуті знаннядивним чином "зав'язані" на культурні традиції і мову, а ті, своєю чергою, базуються на ідеалізованих (міфологізованих) взірцях світобачення. Мова і мислення зі знарядь відображення реального світу (емпіричного пізнання) перетворилися на головного "винуватця" його спотворення. Усе це різко змінювало ставлення до "об'єктивності" наукових знань і знань взагалі, розчиняючи їх у просторі певної культури. Роздуми над процесом наукового пізнання народили такий феномен сучасного інтелектуального життя, як "постмодернізм", або "ситуацію постмодерну". Під ним розуміють такий стиль мислення, який характеризується відмовою від "метаоповідей" - бачення світу крізь призму однієї провідної ідеї, дробленням (фрагментаризацією) картин реальності як проявів суб'єктивності. Вперше в сучасних умовах термін "постмодернізм" ужив Ж.-Ф. Ліотар 1979 р. Ж.-Ф. Ліотар про постмодернізм: "Ця праця має на меті вивчення умов, в яких перебуває знан- | ! ня в найрозвинутіших суспільствах. Ми вирішили назвати їх | ; "постновітніми", "постмодерністськими". Слово "постмодернізм", і | "постновітня сучасність" часто вживається на Американському ] і континенті, воно з'являється здебільшого з-під пера соціологів та ■ ! критиків. Воно означає стан культури після тих змін, які відбулися | | з правилами гри в науці, в літературі і в мистецтвах, починаючи з | І кінця XIX сторіччя (...) Наука від самого свого виникнення увійшла в конфлікт з | | оповідями. Згідно з її критеріями, більшість цих останніх - байки. Та ] і оскільки вона не обмежується тим, що встановляє утилітарні закони, і і а й шукає істину, вона повинна узаконити свої правила гри. Саме і і тоді вона вводить до свого статусу мову власної легітимації, яка | і називається філософією. Коли ця метамова експліцитно вдається до ; І тієї чи тієї великої оповіді, як, наприклад, діалектики Духу, герменев- і і тики смислу, емансипації мислячого або діючого суб'єкта, розвитку | і багатства, то науку, яка звертається з метою власної легітимації до і і однієї з таких експліцитно виражених метаоповідей, називають "су- ; і часною" (...) У процесі легітимації знання через метаоповідь, яка | і включає в себе філософію історії, ми змушені поставити питання про ] і істинність інституцій, які управляють суспільними зв'язками: їх та- і і кож треба легітимізувати. Таким чином справедливість теж слід уза- і і конювати зверненням до ширшої оповіді, як і у випадку з істинністю, і Спрощуючи до краю, ми назвемо "постмодернізмом" недо- і і віру до метаоповідей. Вона стала, безперечно, можливою внаслідок і, її.і\ к; але цей поступ, у свою чергу, передбачає її. Виходу з ..... ігіпіімпаційного апарату метаоповідей якраз і відповідає црмїм міінфпичної філософії та криза системи університетської мі ні і м икіі під неї залежала. Оповідна функція втрачає свої функто-I її і" ними о героя, великі небезпеки, великі мандри і велику мету. п.,,11 |><> ц іик п.ся в хмари мовних елементів - наративних, але і н "і иснотативних, прескриптивних, дескриптивних та ін., кожен і..... і it 11 ижений прагматичними валентностями sui generis. Кожен 11..... їм 11>ічається з ними дуже часто. Ми далеко не завжди утво- іабільні мовні сполуки, а ті з них, які ми утворюємо, дале-ІІі і.інж ні комунікабельні. Гіким чином, прийдешнє суспільство набагато менше зале-■і її 11 їм і ш.ютонівської антропології (як і структуралізм або теорія і ні гем) і оільше - від прагматики мовних часточок (...) Проте умови постмодернізму чужі розчаруванню, чужі вони і*.......п позитивності делегітимації. Де можна шукати леґітимність, іим.і мпаоповідями? Критерій керованості - це критерій суто тех-ініііін і'їмий, він не годиться для оцінки ані істинного, ані справед-миіино" (Ж.-Ф. Ліотар. "Умови постмодернізму", 1979 // Ж. Рюс. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. Київ: Основи, 190Н (' 198-199). Читальним спрямуванням постмодерну є "культурницький" ПІДХІД до всіх здобутків людського розуму, усунення (або визнанії її» теологічного забарвлення творів людської думки, акцент на м ті урпому плюралізмі як основі для соціального співжиття Ііодсй і спільнот, відмова від надмірних амбіцій ratio на користь Ні ush.s. Хоча внаслідок "постмодерністського виклику" наукові ідеї їм ідеали попереднього розвитку зазнали потужного удару, нові парадигми, запропоновані ним, відкрили нові обрії та можливості мі ні.шия. Почувши себе вільною, бо ж не має ні цінностей, ні твер-іи\ основ, людина доходить висновку, що їй треба організувати ІНОВЄ бачення світу" (Ж. Рюс). Ктаии і напрями розвитку історичних студій. Після Другої снігової війни історична думка та історіографія зазнавали постійного впливу і тиску як з боку суспільно-політичної ситуації в світі, так й інтелектуальних пошуків. Еволюція історіографії в розвинутих країнах світу дає змогу виокремити певні етапи: 1) 50-60-ті роки XX ст., коли під впливом науково-технічної революції проявляються наміри "сцієнтизації" (онаучнення) історії; і 2) останнятретина XX - початок XXI ст., позначений реакцією істориків на посталі виклики. Для першого етапу залишалася актуальною "соціальна історія" з її посиленою увагою до вивчення суспільних структур і процесів; таке дослідження вимагало застосування універсальних або спеціальних теорій до пояснення структурних змін. На другому етапі спостерігалося подрібнення об'єкта дослідження, поступова відмова від пошуку соціальних закономірностей і надання переваги фрагментованому опису окремих явищ, осіб і подій з особливою увагою до їх переломлення в індивідуальній і колективній свідомості. На першому етапі (50-60-ті роки XXст.) всеохопні соціально-політичні доктрини "розвитку людства" чинили значний, якщо не переважний вплив на історіографічну практику. Серед таких доктрин серйозною популярністю користувалася марксистська історико-соціологічна модель з її посиленою увагою до соціально-економічних чинників суспільного розвитку. Впливу марксизму в його модернізованих версіях не уникло чимало теоретиків і практиків історії. Марксизм в його неомарксистських версіях слугував благодатним теоретичним підґрунтям для дослідження рівною мірою історії соціальних груп, соціальних рухів і економік, політичних систем і міжнародних відносин, ідеологічних і культурних перетворень. Його прихильники підходили до розгляду розвитку і змін суспільних станів з позицій соціальних або свідомісних конфліктів, що невпинно спрямовують людські спільноти в бік "добра і справедливості". Доволі проста й прозора методологія марксизму, оновлена на Заході теоретиками неомарксизму з використанням найновіших концептів інших соціально-гуманітарних наук, була притягальною для багатьох західних інтелектуалів своєю спрямованістю у майбутнє, прагненням реформувати суспільні відносини. Тому в більшості розвинутих країн, а також країн т. зв. "третього світу", які тільки ставали на шлях незалежного розвитку, звільняючись від колоніалізму, марксистська модель історіописання здобула своїх прихильників. Проте, протистояння світових систем, що супроводжувалося ідеологічним, політичним, економічним і воєнним протиборством, спонукало західних теоретиків до розробки низки всеохопних соціальних доктрин, що у комплексі сформували теорію "модернізації". До її виникнення причинилися численні модні на Заході, Ш І4іДУсім у США, теорії "стадій економічного росту" В. Ростоу, "носі індустріального суспільства" Д. Белла і 3. Бжезінського тощо. ' ,1 ІІО"ннм концептом, який лежав в їх підставах, було бачення Місту історичного розвитку в переході від традиційного (аграрно-ГО) ДО модерного (індустріального) суспільства з усіма соціальними. ікиіітичними, економічними й культурними наслідками, котрі з """(| випливали. Головними серед них були (і залишаються) промис-ІЮВІСТь, місто, ринок, демократія, культурний плюралізм. Глобальна і Кіма такого переходу відкривала великі пізнавальні можливості вПОСіьреження за цивілізаційним поступом людства, приваблювала ' ""'11 інтегральною візією суспільної еволюції, структурно-функціо-НЯЛЬНим підходом до вивчення соціуму. Водночас вона постулю-II 11 інію можливий шлях суспільної еволюції за західним - єв- 1......1 п.ко-американським - взірцем, підпорядковуючи йому всю І" ""и.тнітність цивілізаційних проявів. Ідеологічне підґрунтя теорії модернізації, що зводилася до .....пі о вірного" шляху капіталістичного розвитку, знайшла ло- 1 ІЧІІв і.шершення в гучній праці американського політолога Френ-1 Фукуями "Кінець історії і остання людина" (1992), де ідеали ......Рим.мою капіталізму - ринкова економіка і демократія - пред- 1 "' m як мета і зміст історичного розвитку людства. Перед об-'" 1 'їм інннувачень у явному протягуванні в науку ідеології та по- ".....п Иіхідні теоретики неодноразово вдавалися до "модернізацій" ' Т'і модернізації, вносячи в неї все нові елементи. Зокрема, ще у '..... роки американський вчений Семюел Гантінхтон розділив ...... іі.но-економічні й політичні процеси, котрі, на його думку, .....і підмінну спрямованість, характер і наслідки - перші можуть иГ"і ніш цо поступу, а другі - до занепаду і навпаки ("Політич- .........рядок у суспільствах, що змінюються", 1968). Але наприкін- ■" s і роми він повернувся до старих концепцій переваги захід- ...........иілізаційного шляху над "ворожими" "нецивілізованими" .....їм піп ми ("Зіткнення цивілізацій", 1997). 11.1 їм ;і і теорія модернізації як модель пояснення суспільного І......нтк> н XVI-XX ст. залишається популярною серед багатьох " "1'ііми в різних куточках земної кулі. Своїм виникненням вона Мцгчікі завдячує інспірації марксизму. І'регя парадигма, що поступово набула поширення у 50-60-ті ро-1 " ' \ 'їм пов'язана з "глобальною" і "структурною" історією Шко-ли "Анналів", зокрема її другим поколінням (Ф. Бродель). Запропонований цим поколінням структурний підхід і визначення суспільних процесів різного часу тривання стали "міною уповільненої дії", яка неминуче підважувала саму "глобальну історію": цей підхід зосереджував увагу дослідників на окремих соціальних структурах, які випадали із загального цілого. І хоча сам Ф. Бродель неодноразово закликав своїх учнів та послідовників "не втрачати з поля зору" цілісності історичного процесу, трапилося з точністю до навпаки - дослідники почали все частіше ізольовано вивчати окремі суспільні структури у все більш вузькому хронологічному періоді, за яким втрачалися риси цілого. Шг другому етапі розвитку світової історичної думки, починаючи з 70-х років XX ст., спостерігаються нові тенденції, що окреслилися вже у попередній період. Насамперед це стосується поступового, але все більш відчутного переносу уваги дослідників з т. зв. зовнішніх соціальних структур (економічних, соціальних та інших процесів) на внутрішні - свідомісні, тобто відображення перших у других. Унаслідок цього в полі зору істориків опинилися індивідуальна і колективна свідомість, ментальність (менталітет), а просторові рамки звузилися до рівня мікропроцесів - дослідження осіб, невеликих груп і спільнот на предмет сприйняття і відображення ними суспільного оточення, реакції на нього. "Героями" такого дослідження стають не відомі політики чи діячі, а прості, часом навіть малопомітні люди, які не чинять впливу на зміну суспільних відносин, а лише пристосовуються до них у повсякденному житті. Вихід істориків у сферу історичної свідомості, яка дає змогу краще зрозуміти минулу реальність, подивитися на відомі події очима сучасників, спробувати зрозуміти їхні переживання та реакцію - все це значно поглиблює і "демократизує" уявлення про минуле, але, разом з тим, ставить перед дослідниками цілком інакші проблеми. Звертаючись до сфери свідомості, вони потрапляють у світ духовних феноменів, культури, який вимагає нових методологічних підходів та інструментарію. Саме в цьому напрямку штовхав істориків "постмодерністський виклик". Історичне знання стає більш оберненим до людини та різноманітних людських спільнот, натомість соціальні процеси переходять на другий план, щоб перетворитися на тло, з яким співвідноситься кожне окреме життя або груповий досвід. Історія подрібнюється на багато різних індивідуальних і групових історій, де точкою відліку стає свідомість і культура. < 1 род багатьох причин поступового занепаду інтегрального "іті,мою погляду на історичне минуле треба відзначити дві припини. Однією з них можна вважати реакцію фахового середови-"II II гориків на критику і звинувачення з боку філософів та тео- I.....ми історії в протягуванні до історичних знань ідеологічних і .......нічних ідей, описовості і малій доказовості історичних пояс- ...... 1 Ідеться про старий спір, розпочатий ще неокантіанцями і про- ціінжсиий у міжвоєнний час представниками феноменологічних те-'II' І філософії (Е. Гуссерль, X. Ортеґа-і-Гассет та інші), який після ІІ'м пі світової війни розгорівся з новою силою. У 50-ті роки на Замші і я ішлися друком полемічні праці Р. Д. Коллінґвуда ("Ідея істоти 1946), Д. Реніра ("Історія, її цілі та метод", 1950), І. Берліна ("Чи Природнича наука історія?", 1960) та інших теоретиків історії, які "■•і "нотували на суб'єктивності всіх етапів історичного пізнання, "і" s сувають історію з переліку "повноцінних" наук, подібних до при-I"' іимчіїх. Інші автори, спираючись на досвід використання історичній шліц, у тоталітарних суспільствах, відзначали підпорядкування її t « > і » 11" ідеологічним і політичним замовленням, особливо підкрес-.......ічи роль "метатеорій" у спотворенні історичної реальності. Другою причиною дезінтеграції історіографії, зрештою по-I І мною з першою, було прагнення фахового історичного середо- И.....і зберегти авторитет історичної науки, підвищити рівень її |
|
План Природа і призначення процесу пізнання. Пізнання як процес відображення... Пізнання, як і свідомість в цілому, реально існує за допомогою мови. Пізнавальний процес відображає не тільки наявні у дійсності... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Тема МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії.... |
Методика «Сходинки» Кожна сходинка має, тим самим, певну змістову характеристику. Дитина повинна поставити себе на одну зі сходинок і обґрунтувати свій... |
|
Тема Наука як об’єкт філософського пізнання Тема 14. Філософські проблеми екології. формування ноосферного мислення |
4. СТРУКТУРА НАУКОВОГО ЗНАННЯ Наука як система теоретичних знань. Специфіка теоретичного пізнання. Критерій науковості. Поняття суб’єкту, об’єкту та предмету природничо-наукового... |
|
1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ, ЗАВДАННЯ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання — феномени однопорядкові, вони належать до дійсності, що оточує нас,... |
В. Ю. Биков ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Вочевидь, що кожна з цих складових повинна сьогодні знайти свій подальший розвиток, створити тим самим умови щодо реалізації завдань... |
|
ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ЕКЗАМЕН Документознавство. Діловодство Документознавство як наука. Поняття «документ», його призначення і основні характеристики |
Кожна праця вимагає відповідної оплати, бо кожна людина повинна одягатися,... Для нарахування заробітної існують різні системи нарахування заробітної плати. Системи заробітної плати поділяються на декілька видів,... |