|
|
Скачати 0.94 Mb.
|
| План: 1. Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова". 2. Українська національна мова як основа культури українського народу, його державності. 3. Соціальна функція мови. Поняття літературної мови. 4. Мовний етикет ділової людини. 5. Мовна норма і її стилістичні варіанти. 6. Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби. 7. Функціональні стилі мовлення. Публіцистичний і науковий стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби. 8. Офіційно-діловий стиль мовлення, жанри, мета і сфера застосування, мовні засоби. 9. З історії українського ділового мовлення. 10.Мова і мовлення. Особливості усної та писемної форм мовлення. 11. Загальні вимоги до усного ділового мовлення. 12. Ділові засідання, їх види, вимоги до проведення. 13. Прийом відвідувачів. 14.Особливості ділової телефонної розмови. 15. Види спілкування(функціональне, неформальне, інтимно-сімейне, анонімне). 16.Усне публічне мовлення: лекція, доповідь, промова. 17. Жанри публічних виступів: промова, дискусія, спростування. 18.Підготовка до виступу: конспект, план, тези. 19.Повний текст публічного виступу, його композиція. 20.Контакт між слухачем і оратором – запорука успіху публічного виступу. 21.Невербальні засоби публічного спілкування. 22.Писенмне ділове мовлення. Поняття про документ, вимога до документів 23.Класифікація документів. 24. Поняття про формуляр документа. Бланк. 25. Реквізити документа та їх розміщення. Державний герб, емблема, код, назва, адреса установи. 26. Реквізити документа та їх розміщення. Назва документа, дата, грифи узгодження та затвердження, резолюція, заголовок до тексту. 27. Реквізити документа та їх розміщення. Відмітки про виконання та надходження, про засвідчення копії, печатка, підпис. 28.Оформлення сторінки документа. Рубрикація тексту та її види. 29.Способи викладу матеріалу в документах з низьким рівнем стандартизації. 30.Укладання документів з високим рівнем стандартизації. 31. Помилки при укладанні ділових паперів, їх попередження. 32. Лексичні засоби оформленні ділових паперів. 33. Книжні слова у документах. Терміни та професіоналізми у діловій мові. 34. Іншомовна лексика та вимоги до її вживання. 35. Правопис слів іншомовного походження. 36. Труднощі вживання іншомовних власних назв. 37. Неологізми та застарілі слова, використання їх у ділових паперах. Синоніми в документації. 38.Вибір слова у процесі укладання документа: синоніми, пароніми, омоніми. 39.Сталі вирази та штампи у діловодстві. 40. Абревіатури та вимоги до їх вживання та написання. Графічні скорочення, вимоги до їх вживання та написання. 41.Іменник. Рід іменників у назвах посад, професій, звань. 42. Іменник у діловому спілкуванні: кличний відмінок, звертання, форми давального відмінка, родового (в ІІ особі однини). 43.Віддієслівні іменники. Стилістичне явище розщеплення присудка. 44. Прикметник у ділових текстах: ступені порівняння прикметників. 45.Числівник: запис ділової інформації у ділових текстах. 46. Типи відмінювання числівників. 47.Займенник у ділових паперах. Вживання ввічливої форми займенника. 48.Дієслово: особливості правопису і вживання дієслів і дієслівних форм у ділових текстах. 49. Прийменник: прийменникове керування у діловому тексті. 50. Особливості ділового синтаксису: прямий порядок слів; інфінітивні конструкції; вставні слова та звороти; однорідні члени речення у ділових текстах. 51.Типи словосполучень у тексті ділового стилю: узгодження, керування. 52.Вживання великої літери. 53.Осоьливості відмінювання прізвищ імен по батькові. 54. Правопис географічних назв. 55.Технічні правила переносу. 56. Оформлення бібліографії. 57.Культура професійного спілкування вчителя. 58. Документи в роботі вчителя. 59. Виготовлення копій з особистих документів, їх оформлення. 60. Оформлення тексту: рубрикація та її види. 2.Українська національна мова як основа культури українського народу, його державності. Мова є запорукою існування будь-якої нації, її генетичним кодом, в якому не тільки зберігається й накопичується культурно-історична інформація, а й забезпечується саме буття цієї нації. Особливої гостроти проблема національної мови набула в Україні, позбавленій до 1991-го р. своєї державності. У цьому напрямку надзвичайною жорстокістю позначалася політика Росії (і царської, і комуністичної). Згадаймо лише деякі факти: указ Петра І (1720 року) про заборону книгодрукування українською мовою; закриття Києво-Могилянської академії (1811 р.); Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону випуску україномовної літератури, окрім художньої (проте обмеженої цензурою); Емський указ 1876 року про заборону українського книгодрукування; постанову ЦК ВКП(б) (1936) "Про обов'язкове вивчення російської мови", спрямовану на русифікацію неросійських націй; курс КПРС на "зближення націй" (з 1961року), тобто на суцільну росіянизацію. Подібною методологією користувалися й інші шовіністи - польські, угорські тощо. Тому недивно, що зростання національного самоусвідомлення українців та становлення Української держави пов'язані із закріпленням статусу української мови як державної. Закон про мови (1989 року) називає українську мову одним із вирішальних чинників самобутності українського народу. Стаття 10 Конституції України закріплює офіційний статус української мови, а також гарантує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на території держави. Державною (офіційною) мовою може бути тільки українська літературна мова, бо саме вона є мовою більшості корінного населення України. 3. Соц. фу-я діл. мовлення сприяє обслуговуванню сусп.. відносин людей, служить для взаємозв'язків у галузі політики, економ., соц. і культ відносин. Розвиток мови як засобу спілкув. залежить від оволодіння нею всіма членами сусп. Історично в Укр. склалася не проста мовна ситуація, коли значна частина населення спілкув. не державною мовою. Українська національна мова існус: а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові; б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах. Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. 4. М. Сервантес сказав: «Ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість». Китайське прислів'я каже так: «Далеко йде той, хто м'яко ступає». Звертання до співрозмовника на ім'я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертатись за допомогою займенників ти і ви. Правила мовного етикету залежать від конкретної ситуації. За умови їх дотримання можливе змістове спілкування. Мовний етикет – складна система мовних знаків, що спираються на моральні правила і вимоги, вказує на ставлення до ін. людей, так і до себе. Перше враження про людину складається з того, як вона вітається. Тому, не залежно від настрою, потрібно вітатися завжди привітно. Загальна і мовна культура людини виявляється у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання. (Вітання: "Доброго ранку!”, "Доброго здоров'я!”, "Слава Богу!”, "Здоровенькі були!”, "Привіт!” "Добридень" "Здраствуйте!". Прощання: "До побачення ”, " Надобраніч ”, "До зустрічі”, Щасливо", ”Бувайте здорові", ”Прощавай"). Треба розрізняти слова прошу (відповідь на подяку) і прошу (звертання з проханням)(Звертання: "Вибачте будь-ласка ”, "Перепрошую, можна вас”, "Ви щось бажаєте ”, "Вітаю, як справи? ”). Щоб вибрати ф-му подяки, треба знати форми ввічливості, врахувати значення послуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку можна сказати : «Немає за що», «Прошу». Є вибір і серед форм висловити прохання: «Будь-ласка» і т.д. (Подяка: "Дякую”, "Дуже вдячний ”, "Спасибі”). 5. Норма літ. мови походить від лат.(зразок, правило). Це сукупність загальноприйнятих прав реалізації мовної сис-ми, закріпленої в процесі сусп.. комунікації. Виділяють такі форми норми: 1)Орфоепічні - регулюють правила вимови (порушення літ. норми у вимові злитих звукосполучень [дж], [дз] та розрізнення [г] і [ґ] ) 2)Акцентологічні - регулюють розстановку наголосів у літ. мовах (вишиванка,чорнослив) 3)Словотворчі – керують процесом твор. слів 4)Графічні – рег. написанням слів у відповідності з укр. алфавітом 5)Орфографічні - впорядковують правильність напис. слів 6)Пунктуаційні – допом. розставляти розділові знаки. 7)Лексичні – рег. вживання слів відповідно до значень зафіксованих у словниках. 8)Граматичні – впорядковують правильні творення й вживання морфологічних форм,а також побудову словосп. й речень 9)Стилістичні – регулюють вибір слова чи синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу. 6.Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання, його функціональним призначенням [9, с. 20]. У сучасній українській мові виділяють книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний,, стиль художньої літератури) та уснорозмовний. Художній – реалізується в таких жанрах, як трагедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка. Мета мовлення:різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою худ. образів. Сфера стилю: мистецтво слова. Форма реалізації: Монолог. Мовні особливості стилю: застосовуються всі мовні засоби, особливо широко – слова в переносному значенні. Розмовний – реалізується в таких жанрах, як спілкування. Метою мовлення є обмін інформ., думками, враженнями, проханнями. Сферою спілкування є побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими. Форма реалізації стилю: діалог. Мовні особливості стилю: широко використовується побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені слова звертання. 7. Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання, його функціональним призначенням [9, с. 20]. У сучасній українській мові виділяють книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний,, стиль художньої літератури) та уснорозмовний. Публіцистичний – реалізується в таких жанрах, як виступ, нарис, публіцистична стаття, дискусія. Мета мовлення: обговорення і пропаганда важливих суспільно-політичних ідей. Сфера стилю: громадсько-політичне життя. Форма реалізації стилю: монолог (діалог).Мовні особливості стилю: використання суспільно-політичної лексики, емоційно-забарвлені слова, вигуки, повтори. Науковий – терміни, цитати – це стиль наукового образу. Реалізується в таких жанрах, як дисертація, стаття, підручник, лекціях, відгук.Мета мовлення: повідомлення про результати наукових досліджень, статистичний виклад певних знань. Сфера стилю: наука, техніка, освіта. Форма реалізації стилю: монолог. Мовні особливості стилю: характерні мовні засоби, терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції, повні речення, точність. 8. Офіційно - діловий стиль - мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок, тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю -інформативна (повідомлення). Сфера вивчення ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, функція офіційно - ділового стилю полягає в тому, що він надає документу офіційно-ділового забарвлення. Сфера застосування:офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному,громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність. Документ — основний вид офіційно - ділового стилю. Найважливіші ознаки офіційно - ділового стилю: 1. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. 2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, грамотна чіткість висловлювання. 3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартність початків і закінчень документів. 4. Лексика здебільшого нейтральна, слова вживаються в прямому значенні. 5. З метою чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти; 6. Часте вживання словосполучень з дієсловами у формі теперішнього часу зі значенням поза часовості, постійності дії: рішення надсилається має місце, -комісія розглядає. 9. 3 історії українського ділового мовлення. Віддавна в житті України важливу роль відігравали такі документи: грамоти, акти, хроніки, кодекси права, історичні описи тощо. Формування традицій ділової мови відбувалося в таких різних сферах, як літописання, релігійна література, актово-урядове письменство. До наших днів збереглися Лаврентіївський (1377 р.) та Іпатіївський (1425 р.) кодекси, грамоти галицько-волинських князів, договір із Візантією, збірник законів "Руська правда" та ін. 3 XIV століття українська, або т. зв. "руська" мова, практично стала офіційною в Литовській державі. Зокрема "Статут Литовський 1529 року" наполягав на україномовному укладанні документів. Для литовсько-польської доби були характерними такі ділові папери: грамоти великих князів литовських та польських королів, різноманітні акти - сеймів; магдебургій, міських та земських судів, церков і монастирів тощо. Серед найвідоміших пам'яток діловодства згадаймо "Литовську метрику", "Коронну метрику", "Судебник" Казимира, "Статут Литовський 1529 року Справочинство розширюэться за козацьких часів (ХVII - XVIIІ ст.), що пов'язано з державним характером гетьманської України. Типовими "для цієї доби є міжнародні договори, конституції, універсали, листи, різноманітні акти. На підпорядкованій московській владі території застосовувалися всілякі російські документи, найвідомішими з котрих стали такі: "Права, за якими судиться малоросійський народ та "Полное собрание законов Российской Империи". У період XIX - XX діловодство бурхливо розвивається, Серед найприкметніших документів доби можна виділити епістолярну й мемуарну спадщину українських митців (Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, І. Франка, В. Самійленка, О. Довженка та ін,); документи Української держави (1918 - 1921 рр.); українську радянську документацію (1917 - 1991 рр.); документи установ діаспори. В епоху відновлення української державності (з 1991 року) зростає роль як українського ділового мовлення в цілому, так і справочинства зокрема. Особливо актуальними для сучасної доби є документи щодо особового складу, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, організаційні ra розпорядчі документи. 10. Мова й мовлення; види мовлення; особливості усної та писемної форм мовлення. Мова - це самобутня система звукових знаків, основа духовного життя етносу, нації, людства. Мова виконує важливі комунікативні, соціативні, пізнавальні, оцінні, емотивні, естетичні функції. Засобом самоздійснення мови є мовлення. Мовлення - сукупність мовленнєвих дій,' мета яких випливає із загальної мети спілкування [9, с. 178]. Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка можлива тільки в суспільстві й зумовлена його потребами. Безпосереднім виявом мовлення є різноманітні акти в усній і писемній реалізації. Мовлення здійснюється у двох формах: усній та писемній. Особливості усної та писемної форм мовлення: 1. Писемне мовлення є вторинним щодо усного - воно виникло значно пізніше і спирається на усне, як на своє джерело. 2. Писемне мовлення фіксується графічними знаками і сприймається зором. До графічних знаків відносять літери, цифри, символи, малюнки, умовні позначки. 3. Писемна форма дає можливість фіксувати усні висловлювання, що дозволяє відтворювати чиєсь мовлення значно пізніше того, як воно прозвучало. 4. Писемне мовлення, як правило, монологічне не тільки в офіційно-діловому стилі, а й у науковому та публіцистичному. Діалогічну мову зустрічаємо тільки в художньому та усно-розмовному стилях. 5. На відміну від усного, писемне мовлення дає можливість більш детального аналізу тексту, у результаті чого текст можна поліпшити на лексичному та граматичному рівнях, виправити невдалі слова й речення. 6. У зв'язку з відсутністю додаткових інформаційних засобів, у писемному мовленні зростає значення суб'єктивно-емоційної оцінки. Хоча для офіційно-ділового стилю емоційність не дуже характерна, проте вона можлива в деяких випадках: на урочистих засіданнях, у святкових наказах, привітаннях тощо. 7. Писемний текст завжди строго унормований графічно, орфографічно та пунктуаційно. 8. Для писемних текстів є характерною чітка диференціація за сферами спілкування,, Зокрема існують тексти, розраховані й на зорове, й на слухове сприймання (наказ, резолюція), а також тексти, придатні тільки для зорового сприймання (квитанція, розписка). 9. Писемна форма розрахована на необмежену кількість відтворення й дублювання. 11. Як відомо, існування людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці неможлива без мови. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух необхідність того чи іншого слова. До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги: 1) точність у формулюванні думки, недвозначність; 2) логічність; 3) стислість; 4) відповідність між змістом і мовними засобами; 5) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення; 6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу; 7) вживання сталих словосполучень; 8) різноманітність мовних засобів; 9) нешаблонність у побудові висловлювання; 10) доречність; 11) виразність дикції; 12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації. Слід пам'ятати про те, що загальна мовна культура визначається не лише знанням норм літературної мови, а й ерудицією людини, культурою її мислення, ступенем оволодіння технікою мовлення, рівнем психологічного й комунікативного розвитку. Усне мовлення є мовною творчістю, імпровізацією, у ньому присутній значний емоційний потенціал. 12. Ділові засідання. Ділові засідання (наради) - один із найефективніших способів обговорення важливих питань і прийняття рішень у всіх сферах виробничого, громадського й політичного жита. Вони дають змогу спільно аналізувати важливі питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати найоптимальніші рішення. Розрізняють такі види нарад: а) інформаційні, або директивні - наради, на яких учасників знайомлять із певними новими даними, новими положеннями й настановами; б) диспетчерські, або оперативні - наради, що мають на меті охопити всі три стадії процесу управління: збір інформації, її переробку й прийняття рішень; в) дискусійні наради, на яких кожен може вільно висловити свої думки, навіть якщо вони й розходяться з думкою більшості чи з думкою керівництва. Підготовка наради включає визначення тематики, завдань, порядку денного, приблизного складу учасників, дати та години початку ділового засідання; підготовку доповіді й проекту рішення, вибір і підготовку приміщення тощо. Регламент наради звичайно визначається самими учасниками ділового засідання. Для заходів, які відбуваються регулярно, регламент виробляється один раз, для неперіодичних заходів установлюється кожного разу. Найскладніші питання можна розв'язати за 40 хвилин - таким вважають оптимальний час проведення наради. Нараду в будь-якій організації, як правило, проводить її керівник, і результати ділового засідання залежатимуть від уміння керівника працювати з людьми. Щоб бути вправним головуючим на нараді, керівникові треба мати не лише організаторський хист, а й уміти зосереджувати увагу й зусилля на тому, щоб постійно стежити за перебігом дискусії, обмірковувати й добирати слушні зауваження, систематизувати різні погляди. Ефективність ділового засідання полягає саме в тому, щоб виробити спільну думку, яка нерідко важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даної групи. |
|
Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте... Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує |
Питання до іспиту з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
|
Творча робота у номінації Народ, держава, мова це поняття нероздільні. Без мови немає народу, а без народу не існує мови. Наша рідна українська мова то мова... |
Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм.... Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами |
|
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі» Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів.... |
Питання до МК-2 для студентів ІІІ курсу з дисципліни «Українська... Поняття мовної норми. Види мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови |
|
Тема Державна мова мова професійного спілкування 11 Поняття національної та літературної мови. Значення мови в житті суспільства та людини 17 |
Кваліфікаційних завдань, який пропонується для проведення атестаційної Чальних програм предметів професійно-технічного циклу з професії: організація діловодства, ділова українська мова, машинопис, ділова... |
|
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання Українська мова є державною мовою України, що передбачає її пріоритетне використання в усіх сферах суспільного життя. Знання цієї... |
Урок №1 Клас 5 Тема. ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТI СУСПIЛЬСТВА. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ Тема. ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТI СУСПIЛЬСТВА. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ |