Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання


НазваПрограми для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання
Сторінка1/7
Дата03.04.2013
Розмір1.23 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
  1   2   3   4   5   6   7

Навчально-практичне видання

Міністерство освіти і науки України

Головне управління змісту освіти

Академія педагогічних наук України

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів

з російською мовою навчання

УКРАЇНСЬКА МОВА 5—11 класи

Затверджено

Міністерством освіти і науки України


(Лист Міністерства освіти і науки України №1/11-3580 від 22.08.2001 р.)

Програми підготували О. Біляєв,

Н. Бондаренко, А. Ярмолюк

© Міністерство освіти і науки України, 2001

© Академія педагогічних наук України, 2001

Електронна версія

Інститут засобів навчання АПН України

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Українська мова є державною мовою України, що перед­бачає її пріоритетне використання в усіх сферах суспільного життя. Знання цієї мови дає змогу учням прилучитися до надбань культури українського народу.

Мета курсу української мови в школі з російською мо­вою навчання полягає у виробленні в учнів умінь і навичок вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами української мови — її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говорін­ня, письмо).

Навчальні завдання:

  1. ознайомити учнів з найважливішими відомостями про
    українську мову щодо її походження, ролі в становленні і
    розвитку нації, культуротворчої функції, значення як засобу
    пізнання, спілкування і впливу, місця у світі;

  2. навчити учнів користуватися всім багатством засобів
    української мови на основі практичного засвоєння основних
    мовних і мовленнєвих понять, визначень та правил;

  1. розкрити красу і багатство української мови;

  1. забезпечити засвоєння норм української літературної
    мови;

  2. формувати українознавчу компетенцію.

Виконання цих завдань забезпечується через наявність в змісті курсу основних відомостей про мову і мовлення та норм літературної мови, переліком вимог щодо знань і навичок учнів.

Зміст програми диференційовано за трьома взаємозв'я­заними змістовими лініями: лінгвістичною, комунікативною та українознавчою.

Мовна лінія визначає особливості фонетичної, лексич­ної, словотворчої, граматичної та правописної систем україн­ської мови. До її складу входять ключові питання фонети­ки, лексикології і фразеології, будови слова та словотвору, морфології і синтаксису, орфографії і пунктуації. Йдеться,

зокрема, про вимову звуків та позначення їх буквами (у зістав­ленні з російською мовою), особливості українського сло­вотворення, рід іменників, кличний відмінок, правопис час­тин мови, побудову речень різних видів тощо.

Комунікативну лінію складає система мовленнєзнавчих понять та практичних умінь і навичок в усіх видах мовлен­нєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо). Основні відомості, що насамперед потребують вивчення — мова і мовлення, адресат мовлення, стиль і тип мовлення, монолог і діалог (полілог), український мовленнєвий етикет. Головне завдання — розвиток в учнів уміння вільно спілку­ватися українською мовою в різних мовленнєвих ситуаціях. Чільне місце на заняттях має відводитися розвиткові усного мовлення учнів, особливо діалогічного як частіше вживано­го, підвищенню культури їхнього мовлення та стилістичної грамотності. Взагалі, cтилістика повинна супроводжувати ви­вчення всіх розділів програми, починаючи від фонетики і за­кінчуючи синтаксисом.

Українознавча лінія реалізується головним чином у змісті вміщених у підручнику та дібраних (складених) учителем практичних завдань і вправ, у тематиці усних висловлювань та творів учнів і підпорядкована вихованню всебічно розвине­ної особистості, громадянина незалежної України. Особливо багато важить залучення текстового матеріалу, пов'язаного з історією держави, її символами, способом життя українсько­го народу, його культурою. Значне місце на заняттях з мови мають посідати тексти, що висвітлюють менталітет українців, характерними особливостями якого є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці і лю­дей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми. У програмі по­дається перелік орієнтовних тем з розвитку зв'язного мов­лення.

Програма складається з таких частин:

1) відомості про українську мову та норми літературної
мови;

2) зв'язне мовлення;

3) вимоги до знань і вмінь учнів.

У першій частині програми подано основні лінгвістичні поняття, вимоги до роботи над орфоепічними і граматични­ми нормами української літературної мови, правила орфо­графії та пунктуації.
Відомості зі стилістики подаються не окремим розділом, а включені до розділу «Зв'язне мовлення».

Програма передбачає вивчення таких лінгвістичних по­нять, фактів і закономірностей, які забезпечують необхідний для учнів обсяг знань з української мови. Ці знання є осно­вою для формування правильного уявлення про структуру української мови в усій сукупності її виявлень, забезпечують оволодіння літературним мовленням.

До програми включено також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, які стосуються норм української літературної мови, враховува­лися найбільш поширені в мові учнів недоліки.

Взаємозв'язки між розділами науки про мову встановлю­ються зіставленням засвоєних мовних явищ і тих, що вивча­ються, супровідних зауважень учителя і висновків учнів.

Важливе пізнавально-практичне значення має розкриття наявних між мовними явищами різних рівнів взаємозв'язків (лексики і словотвору, словотвору і морфології, морфології і синтаксису, орфографії і фонетики, орфографії і морфології, пунктуації і синтаксису та ін.). Це допоможе учням усвідо­мити системний характер мови, специфіку кожного явища, яке вивчається, що необхідно для здобуття глибоких і міцних знань.

Передбачено вивчення ряду тем із загального мовознавства. Виховні можливості курсу забезпечуються наявністю в ньому загальних відомостей про українську мову, її розви­ток, значення в житті людини, суспільства, місце серед інших мов світу, зокрема слов'янських.

Дуже важливо виховувати в учнів почуття прекрасного засобами предмета. Естетичне виховання в процесі вивчен­ня української мови не може зводитися до епізодичних бесід учителя з учнями про її особливості чи до виконання окре­мих завдань і вправ, а передовсім має полягати у формуванні поняття прекрасного в мові, розвитку в учнів потреби вдо­сконалювати власне мовлення.

Заняття з мови мають сприяти розвиткові логічного мис­лення учнів, умінь аналізувати, зіставляти, порівнювати та узагальнювати мовні явища; наводити потрібні приклади, докази, робити висновки; добирати і систематизувати мате­ріал відповідно до теми та основної думки висловлювання; будувати логічно правильне і композиційно завершене ви­словлювання; складати план виступу, тези, конспекти.

У процесі навчання української мови учні повинні оволодіти вмінням самостійно здобувати знання, працювати з

навчальною літературою, словниками, довідниками, контро­лювати правильність і доцільність своєї мовленнєвої діяль­ності.

Навчання української мови в російській школі має про­водитися паралельно із заняттями з російської мови (опора на подібне в обох мовах — транспозиція та врахування відмінно­стей з метою попередження і подолання міжмовної інтерфе­ренції).

Якщо вивчається схожий в українській і російській мо­вах матеріал, обсяг теоретичних відомостей повинен бути мінімальним, а пояснення лаконічним. Це дасть змогу вивіль­нити час для роботи над складнішими темами, в тому числі специфічним для української мови матеріалом, більше уваги приділити вправам з розвитку мовлення.

Вивчення частково подібних чи протилежних фактів і явищ проводиться із застосуванням прийомів зіставлення і порівняння, що полегшить учням засвоєння теоретичного матеріалу, оволодіння нормами літературної мови, сприятиме розвиткові їхнього мислення і мовлення. При зіставленнях акцент важливо робити на таких специфічних особливостях української мови як милозвучність, багатство словотворчих засобів, наявність африкатів, дієслівних форм на -но, -то, своєрідна побудова словосполучень і речень та ін.

Оскільки українська мова, що функціонує в країні і, зок­рема в школі, і досі багато в чому залишається препарова­ною, «узгодженою» з російською, значною мірою втрачаєть­ся її самобутність і привабливість. Обмеження у вжитку власне української лексики, української фразеології, заміна їх ро­сійськими відповідниками, міжмовна уніфікація не дають змо­ги репрезентувати державну мову в усьому її розмаїтті та ба­гатстві барв. Через це важливе значення матиме залучення до занять з мови, крім наявного в підручниках, текстового (мовного) матеріалу, що містить власне україн­ську лексику і фразеологію, властиві гарній мові і такому ж мовленню граматичні форми і синтаксичні конструкції. В результаті в активному словнику учнів мають з'явитися такі слова як берегиня, варто, водограй, передплата, майдан, сукня, осоння, часопис, ґречний, чемний, крислатий, ошатний, відписати (відповісти комусь листовно, заповісти щось), за­початкувати, зголоситися, надихати, нездужати, ображати­ся, побратися (одружитися), попри (незважаючи на) і багато інших.

Так само сприятимуть збагаченню мовлення учнів, роби­тимуть його красивим та експресивним вправи, що містять

семантично усталені неподільні словосполуки — фразеоло­гізми, на які багаті український фольклор, твори красного письменства: битий (уторований) шлях, даватися взнаки, збити з пантелику, з давніх-давен, сягнути думкою, накивати п'ятами, наріжний камінь, піднести гарбуза, щира розмова та ін.

У системі практичних завдань і вправ чільне місце на заняттях з мови повинні посідати конструктивні і творчі впра­ви, пов'язані з розвитком мовлення учнів, а також роботи щодо відновлення деформованого тексту, редагування, ви­правлення допущених мовленнєвих недоліків і помилок, пе­реклад з російської.

Формулюванню завдань до вправ бажано надати проблем­ного характеру, спрямувати на розвиток пізнавальної актив­ності і самостійності учнів: «Що треба зробити, щоб текст набув більшої виразності?», «Поміркуйте, як краще заверши­ти твір-роздум», «Чому слово юний пишеться з одним -н?», «Доведіть, до яких частин мови належать слова читати і чи­тання», «Як відрізнити прикметник від дієприкметника?»

У календарному плані вчителя має бути передбачене сис­тематичне повторення ключових питань курсу, пов'язаних передусім з відомостями про усне і письмове мовлення (тема й основна думка висловлювання, текст, стилі і типи мовлен­ня, побудова творів різних видів та ін.). Багато важитиме та­кож повторення найсуттєвішого з фонетики, лексики, будови слова та словотвору, граматики, стилістики та правопису.

Навчання має бути інтенсивним, тобто напруженим, дійо­вим, а головне — продуктивним, таким, що забезпечує до­сягнення вищого кінцевого результату — міцного засвоєння учнями знань з предмета, формуванню у них практичних умінь і навичок, необхідних для вільного володіння мовою.

Один з основних шляхів інтенсивного навчання україн­ської мови — застосування різних способів структурування навчального матеріалу з використанням узагальнюючих таб­лиць і схем, що містять головні теоретичні відомості і факти мови, об'єднані узагальненою темою уроку. Подібний в ук­раїнській і російській мовах матеріал доцільно структурувати великими, логічно завершеними частинами (виділені в програмі окремими абзацами).

Так, питання про словосполучення (5-й клас), замість тра­диційного вивчення як незнайомого учням матеріалу або ро­зосередженого його подання протягом кількох уроків з опо­рою на знання, здобуті учнями з російської мови, може опрацьовуватися на основі об'єднання відомостей про цю син­таксичну одиницю в укрупнену, логічно завершену частину.

У підручнику з української мови подано знайому учням з російської мови таблицю «Відомості про словосполучення». Користуючись раніше здобутими знаннями, діти відповіда­ють на запитання:

  1. Що таке словосполучення? (Пригадайте визначення
    словосполучення російською мовою).

  2. Чим словосполучення подібне до слова і чим відріз­няється від нього?

  3. Яку роль відіграють словосполучення у мові?

  4. З яких частин складається словосполучення?

  5. Від якого слова до якого ставиться запитання у словосполученні?

  6. За допомогою чого здійснюється граматичний зв'язок
    у словосполученні?

Виконуються вправи, що передбачають практичне вико­ристання знань про словосполучення і, головне, засвоєння слів тієї чи іншої лексичної групи та граматичних норм поєднуваності слів у словосполученні. Після цього учні пере­кладають словосполучення з російської мови на українську, складають з ними речення. Робота завершується художнім описом із використанням поданих словосполучень.

Окремі факти та явища, які є специфічними для виучу­ваної мови, винятки з правил повинні засвоюватися на на­ступних уроках або, залежно від характеру й обсягу матеріа­лу, на окремо відведеному уроці. Частково подібний матеріал, засвоєння якого пов'язане з певними труднощами, вивчається порівняно невеликими дозами, по одному-два параграфи за урок, як зазвичай практикують у школах. Окремого підходу вимагають протилежні явища: їх слід вивчати спеціально, в зіставленні з російською мовою.

З розширенням матеріалу, крім логічної структурності та смислової викінченості, слід ураховувати доступність пропо­нованого обсягу знань для учнів, можливість утримання його в пам'яті, а також рівень осмислення і засвоєння.

Як свідчить досвід, вивчення мовного матеріалу розшире­ними частинами забезпечує якість знань, їх системність. В учнів формуються так звані узагальнюючі поняття, дуже важливі у навчанні. Завдяки компресії програмового матері­алу з'являється можливість планувати систему різнотипних уроків у межах конкретного розділу курсу з урахуванням тісно­го зв'язку в організації занять з російської мови. Досі прак­тикувались і практикуються здебільшого уроки вивчення но­вого матеріалу і порівняно рідше — інших типів.

Вивільнення навчального часу дає змогу урізноманітнити заняття, підвищити якість навчання. Значних змін зазнають
зміст, зовнішня і внутрішня організація, технологія уроків. Унаслідок систематичного використання узагальнюючих таб­лиць і схем досягається економія навчального часу, активі­зація пізнавальної діяльності учнів.

Програмою передбачено вивчення таких мовних понять, фактів і закономірностей, які забезпечують необхідний для учнів обсяг знань з української мови. Ці завдання є основою для формування правильного уявлення про структуру україн­ської мови в усій сукупності її проявів, забезпечують оволо­діння літературним мовленням.

До програми включено також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, які стосуються норм української літературної мови, враховува­лися найпоширеніші у мовленні учнів недоліки.

Деякі з помилок, зокрема, зумовлені впливом місцевих говірок, не враховані програмою, проте працювати над ними вкрай необхідно. Засвоєння учнями норм літературної мови потребує детального аналізу вчителем орфоепічних, лексич­них, граматичних та інших помилок у їхньому мовленні.

Програма побудована в основному за лінійним принци­пом, який порушується лише в одному випадку: перед сис­тематичним курсом подано відомості з синтаксису і пункту­ації. Поряд із відомими з початкових класів учні зустрінуться з новими для них питаннями, якими є поняття про слово­сполучення, граматичну основу речення, види речень за ме­тою висловлювання, додаток, означення, обставини як дру­горядні члени речення, безсполучникові складні речення, пряма мова перед словами автора та ін. Знання із синтаксису та пунктуації забезпечать вивчення наступних розділів — фо­нетики, лексики, словотвору, морфології — на синтаксичній основі, створять умови для подальшої роботи над структу­рою речення і формуванням пунктуаційних навичок. Умін­ня користуватися правилами пунктуації, до яких часто дове­деться звертатись учням у мовній практиці, стануть у пригоді особливо під час написання переказів і творів.

Вивчення програмового матеріалу будується з урахуван­ням міжпредметних зв'язків. Це сприятиме поглибленому розумінню мовних явищ, розширенню світогляду учнів, фор­муванню в них умінь застосовувати суміжні знання з інших предметів.

Шкільний курс української мови єдиний з 1-го до 11-го класу, тому вчитель, який працює в 5—11-х класах, повинен знати обсяг відомостей про мову та вміння, набуті учнями в початкових класах.

У другій частині визначається зміст роботи над форму­ванням в учнів уміння самостійно будувати зв'язні вислов­лювання. Вона містить:

  1. відомості про мовлення;

  2. перелік основних видів робіт.

Учні ознайомлюються з такими мовленнєвими поняття­ми: спілкування і мовлення, текст, стилі і типи мовлення та ін. Основними видами робіт є перекази, твори, ділові папери, переклади, які проводяться у тісному взаємозв'язку і в єдиній системі: від переказу до твору того ж типу і стилю мовлення.

Однак, беручи до уваги загальну підготовку класу, а та­кож враховуючи рівень орфографічної грамотності учнів, учитель може протягом першого півріччя в 5-му класі орієн­тувати учнів на роботу з аналізу текстів, що даються в підруч­нику для уроків зв'язного мовлення, на створення усних пе­реказів і творів, а письмово відпрацьовувати лише окремі частини (фрагменти) творчих робіт (початок, закінчення тво­ру, опис окремого предмета та ін.).

Для активної мовленнєвої діяльності учнів серед тем творів доцільно надавати перевагу таким, які безпосередньо пов'я­зані з реальним життям учнів, цікавлять їх, викликають прагнення поділитися думками, висловити побажання, пропо­зиції та ін.

Ефективність роботи з формування в учнів комунікативних умінь тісно пов'язана з умінням добирати мовні засоби, які найбільше підходять для певної ситуації спілкування.

Заняття з української мови треба будувати так, щоб учні мали змогу виступати з усними повідомленнями, різними за стилями і жанрами; допомагати їм оволодіти культурою мов­леннєвого спілкування, мовним етикетом (уважно, не пере­биваючи, слухати співбесідника, переконливо відповідати на запитання).

Формування в учнів умінь і навичок зв'язного мовлення тісно пов'язане з іншими напрямами роботи з розвитку мов­лення:

  1. збагачення лексичної і граматичної будови мовлення;

  2. засвоєння норм української літературної мови.
    Збагачення словникового запасу та граматичної будови

усного і писемного мовлення учнів проводиться систематич­но, на кожному уроці. У доборі слів учитель орієнтується в основному на тематику майбутніх переказів і творів, мовний матеріал підручника, на тексти художніх творів з літератури, які вивчаються у конкретному класі. Необхідно розвивати в учнів уміння бачити незнайомі слова, виховувати у них звичку
звертатися до вчителя за поясненням їх семантики, а також користуватися словниками і довідниками.

Оволодіння учнями граматичними засобами мови відбу­вається в процесі вивчення словотвору, морфології й син­таксису.

Удосконалення граматичної будови мовлення забезпе­чується за допомогою особливих вправ, які дають змогу уч­ням використовувати вивчені мовні категорії і конструкції.

Зміст роботи над збагаченням лексичного складу та грама­тичної будови мовлення не знайшов спеціального відобра­ження в програмі і визначається в основному підручником та організацією уроку.

Засвоєння учнями орфоепічних і граматичних норм ук­раїнської літературної мови відбувається під час вивчення фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису, а також у процесі роботи з розвитку зв'язного мовлення. Зміст роботи над засвоєнням норм визначено програмою (див. вимоги в рубриці «Культура мовлення»). Учителю потрібно систематично спостерігати за мовленням учнів, навчати їх свідомо аналізувати своє мовлення і мовлення товаришів відповідно до літературних норм.

Робота з розвитку мовлення тісно пов'язана з формуван­ням навичок виразного читання, які спираються на мовне чуття, що виявляється в умінні розрізняти наголошені й ненаголошені склади, інтонувати речення різних структур, підвищувати й понижувати голос, прискорювати й уповіль­нювати темп мовлення, робити логічний наголос у реченні.

Для розвитку навичок виразного читання особливе зна­чення мають уроки синтаксису, які дають змогу спостерігати за мовленнєвою інтонацією.

Третя частина програми містить основні вимоги до знань та умінь учнів з мови.

Серед мовних умінь розрізняють навчально-мовні (умін­ня розпізнавати різні за характером звуки, значущі частини слова, частини мови та ін., групувати мовні одиниці за пев­ною ознакою, робити їх розбір); правописні (уміння пра­вильно писати слова і правильно розставляти розділові зна­ки в реченні); нормативні (уміння правильно вимовляти голосні й приголосні звуки, вживати форми слів, складати словосполучення і речення та ін.); комунікативні (уміння сприймати, відтворювати і створювати усні й писемні вис­ловлювання).

Включення до програми вимог до знань і вмінь учнів по­силить практичне спрямування викладання української мови,
сприятиме міцному засвоєнню теоретичного матеріалу, за­безпечить вільне володіння українською мовою в усній і писемній формах.

Вивчення української мови в 10—11-х класах має бути спрямоване на підвищення культури мовлення і рівня гра­мотності учнів. Систематизація і повторення вивченого в по­передніх класах проводиться на вищому рівні узагальнення. Заняття передбачають удосконалення основних мовних і мовленнєвих умінь і навичок.

Робота із зв'язного мовлення повинна забезпечити у ви­пускників школи подальший розвиток умінь і навичок, не­обхідних у їхній майбутній мовленнєвій діяльності.

Учитель може у разі потреби одні теми замінювати інши­ми, враховуючи прогалини у знаннях і навичках учнів. Годи­ни для роботи над темами, які визначає сам учитель, можуть використовуватися для засвоєння недостатньо вивченого або забутого, проведення консультацій, індивідуальних занять з учнями тощо.

У програмі подано орієнтовний розподіл годин. Учитель у разі потреби може вносити в нього деякі корективи, не скорочуючи при цьому кількості уроків зв'язного мовлення.

5-й КЛАС

(102 год, 3 год на тиждень)

ЛІНГВІСТИЧНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ

ВСТУП

(1 год)

Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна мова України.

ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

(8 год)

Значущі частини слова; спільнокореневі слова.

Ненаголошені голосні у коренях слів (ті, що перевіряються і не перевіряються наголосом).

Частини мови, основні способи їх розпізна­вання.

Іменник. Голосні у відмінкових закінченнях.

Прикметник. Голосні у відмінкових закінченнях.

Займенник. Особові займенники.

Дієслово. Неозначена форма дієслова; закін­чення неозначеної форми -ти. Не з дієсловами. І і II дієвідміни. Голосні в особових закінченнях дієслів. Правопис -шся, -ться в кінці дієслів.

Прислівник. Правопис вивчених прислівників.

Прийменник, написання окремо прийменників з іншими частинами мови.

Сполучник. Уживання сполучників і, та, а, але для зв'язку слів у реченні. Кома перед сполучни­ками а, але.

Учні повинні знати:

вивчене в початкових класах про частини мови; вивчені орфографічні правила.

Учні повинні вміти:

розпізнавати частини мови (за загальним значенням, питаннями і вивченими граматичними ознаками);

знаходити вивчені орфограми, пояснювати їх за допо­могою правил; правильно писати слова з вивченими ор­фограмами; помічати і виправляти в чужому і своєму тексті помилки на вивчені правила;

користуватися орфографічним словником.


ВІДОМОСТІ З СИНТАКСИСУ І ПУНКТУАЦІЇ

(14 год)

Словосполучення (повторення).

Культура мовлення. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у
формі залежного слова (зокрема, словосполучень,
що різняться в українській і російській мовах).

Речення, його граматична основа. Види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні). Окличні речення. Розділові знаки в кінці речень (повторення).

Культура мовлення. Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних
речень. Побудова питальних речень з часткою чи.

Використання розповідних, питальних, спону­кальних та окличних речень у вивчених стилях мовлення.

Головні члени речення: підмет і присудок. Другорядні члени речення: додаток, означення, обставина.

Речення з однорідними членами (без сполуч­ників і з сполучниками а, але, одиничним і). Кома між однорідними членами. Узагальнююче слово перед однорідними членами. Двокрапка після уза­гальнюючого слова.

Культура мовлення. Дотримання правильної
інтонації у реченнях з однорідними членами.

Речення із звертанням. Розділові знаки при звертанні (повторення).

Культура мовлення. Дотримання правильної інтонації в реченнях із звертанням. Використання звертань у розмовному і художньому стилях мовлення.

Складні речення. Кома між простими речен­нями, що входять у складне, зокрема перед і, й, та, а, але, щоб, коли, який.

Культура мовлення. Дотримання інтонації
складних речень.

Пряма мова. Розділові знаки при прямій мові після слів автора і перед словами автора. Діалог. Полілог (практично). Розділові знаки при діалозі.

Культура мовлення. Дотримання правильної
інтонації у реченнях з прямою мовою та діалогах.

Міжпредметні зв'язки. Звертання, діалоги у художніх творах (література).

Учні повинні знати:

що вивчає синтаксис і пунктуація;

загальні відомості про словосполучення, просте і складне речення, головні і другорядні члени речення, однорідні
члени речення, речення із звертанням і прямою мовою;

вивчені пунктуаційні правила.

Учні повинні вміти:

складати словосполучення; визначати прості і складні
речення;

розрізняти види простих речень за метою висловлювання; визначати окличні речення;

знаходити в реченні головні і другорядні члени, однорідні члени, звертання; визначати слова автора і пряму мову;

правильно вживати у мовленні речення, різні за будовою і метою висловлювання (зокрема з прямою мовою),
складати тексти з діалогом.

ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ. ГРАФІКА. ОРФОГРФІЯ

(22 год)

Звуки мовлення. Голосні і приголосні звуки.
Приголосні тверді і м'які, дзвінкі і глухі; вимова
звуків, що позначаються буквами г і ґ.

Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв ї, я, ю, є.

Наголос. Ознайомлення з орфоепічним словником.

Культура мовлення. Правильне наголошування широковживаних слів, зокрема тих, що відрізняються місцем наголосу від аналогічних слів російської мови.

Голосні наголошені і ненаголошені, їх вимова
і позначення на письмі. Ознайомлення з орфографічним словником. Ненаголошені е, й, о в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.

Культура мовлення. Правильна вимова наголошених і ненаголошених голосних.

Вимова приголосних звуків та позначень їх
на письмі. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних.

Основні випадки чергування у — в, і — й.

Позначення м'якості на письмі буквами ь, і, є, ю, я. Сполучення йо, ьо.


Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом.

Подвоєні букви на позначення подовжених
м'яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків.

Написання слів іншомовного походження.

Учні повинні знати:

що вивчають фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;
групи звуків; алфавіт, співвідношення звуків і букв;
вивчені орфоепічні та орфографічні правила.

Учні повинні вміти:

розрізняти в словах ненаголошені і наголошені голосні,
дзвінкі і глухі, тверді і м'які приголосні;

ділити слово на склади; визначати звукове значення
букв у слові;

вимовляти звуки і ставити наголос відповідно до норм
української літературної мови;

знаходити вивчені орфограми і пояснювати їх за допомогою правил;

правильно писати слова з вивченими орфограмами;

знаходити і виправляти орфоепічні та орфографічні
помилки на вивчені правила.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ. ФРАЗЕОЛОГІЯ

(12 год)

Лексичне значення слова. Однозначні і багатозначні слова; вживання багатозначних слів у
прямому і переносному значеннях. Власне українська лексика. Ознайомлення з тлумачним і перекладним (російсько-українським) словниками.

Групи слів за значенням: омоніми, синоніми,
антоніми.

Культура мовлення. Вживання слів відповідно до їх значення. Доречне використання слів у
переносному значенні. Використання синонімів
для уникнення невиправданих повторень слів.
Лексична помилка (практично).

Українські фразеологізми, ознайомлення з
українсько-російським фразеологічним словником.

Учні повинні знати:

що вивчає лексика, загальні відомості про лексичне
значення слова, синоніми, антоніми, омоніми, пряме і
переносне значення слова, фразеологізми.

Учні повинні вміти:

пояснювати (у нескладних випадках) значення відомих слів, користуватися тлумачним та перекладним (російсько-українським) словниками; добирати до слів синоніми й антоніми та вживати їх у мовленні, вживати слова
в переносному значенні, пояснювати значення фразеологізмів і правильно використовувати їх у мовленні, користуватися фразеологічним словником.

БУДОВА СЛОВА. СЛОВОТВІР. ОРФОГРАФІЯ

(20 год)

Основа слова і закінчення змінних слів. Корінь,
суфікс, префікс, закінчення — значущі частини слова
(повторення).

Культура мовлення. Правильне вживання
префіксів, які можна зіставити в українській і
російській мовах. Використання спільнокореневих слів як засобу зв'язку речень у тексті. Запобігання помилкам, пов'язаним з невиправданим
уживанням спільнокореневих слів.

Найпоширеніші випадки чергування голосних
звуків; чергування о — а, е — і, е — й; чергування о,
е з і; е — о після ж, ч, ш, й; й, і після ж, ч, ш та г, к,
х у коренях слів. Чергування приголосних звуків.

Основні способи словотворення (практично).
• Зміни приголосних при творенні слів: іменників із суфіксом -ин(а) від прикметників на
-ський, -цький, іменників і прикметників, що мають
буквосполучення -чн (-шн-), прикметників на -ський,
-зький та іменників на -зтво, -цтво, -ство.

Сполучні е, о в складних словах. Написання разом, з апострофом і через дефіс слів з пів-. Дефіс у
складних словах.

Вимова і написання префіксів: префікси з- (зі-,
с-), роз-, без-; пре-, при-, прі-.

Учні повинні знати:

відомості про основу слова і закінчення змінюваних
слів, про корінь, префікс, суфікс і закінчення як значущі
частини слова;

вивчені орфографічні правила.

Учні повинні вміти:

відділяти закінчення слів від основи, членувати основу на значущі частини;

добирати спільнокореневі слова з однаковими префіксами і суфіксами, правильно вживати їх у мовленні;

знаходити вивчені орфограми і пояснювати їх за допомогою правил;

правильно писати слова з вивченими орфограмами;
знаходити і виправляти орфографічні помилки на вивчені
правила.

ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

(2 год)

КОМУНІКАТИВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ

ЗВ'ЯЗНЕ МОВЛЕННЯ '

(23 год)

Відомості про мовлення

Загальне уявлення про спілкування і мовлення;
основні правила спілкування (практично). Тема й
основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, послідовність, багатство, точність,
виразність, доречність, правильність), мовленнєві
помилки і недоліки (практично).

Текст, поділ тексту на абзаци; план готового
тексту (простий). Ознайомлення з мовними засобами зв'язку речень у тексті (сполучники, займенники, прислівники, використання синонімів
та ін.). Помилки у змісті (практично).

Розмовний, науковий і художній стилі мовлення. Стилістична помилка (практично).

Побудова розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму.

Види робіт

Перекази (за простим планом). Докладний усний і письмовий перекази невеликих художніх текстів розповідного характеру з елементами опису (предметів, тварин) і роздуму.

Твори (без плану). Твір-розповідь (усний і
письмовий) на основі власного досвіду.

Усний і письмовий твір-опис окремих предметів,
тварин.

Усна відповідь на основі переказу параграфа
підручника.
1 Матеріал цього розділу вивчається протягом усього року як на
уроках розвитку зв'язного мовлення, так і на інших уроках мови.
Ділові папери. Лист, адреса.

Переклади. Переклад з російської мови невеликих текстів розповідного характеру з елементами опису (окремого предмета, тварин) і роздуму.

Учні повинні вміти:

сприймаючи чуже мовлення, уважно слухати, швидко,
свідомо й виразно читати відповідні їхньому вікові тексти
вивчених стилів мовлення; виділяти і запам'ятовувати головне в прослуханому і прочитаному тексті, складати простий план прочитаного;

відтворюючи готовий текст (розмовного, наукового і
художнього стилів), переказувати його докладно за самостійно складеним планом (усно і письмово);

створюючи власні висловлювання — усні та письмові
твори (вказаних у програмі видів), будувати їх з урахуванням мети і адресата мовлення, підпорядковувати висловлювання темі та основній думці; використовувати вивчені
мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті, додержуватись абзаців; враховувати особливості побудови розповіді,
опису і роздуму; вибирати відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній); знаходити і виправляти помилки і недоліки в змісті, побудові
та мовленнєвому оформленні власних висловлювань, спираючись на засвоєні знання;

додержуватись основних правил спілкування (бути
ввічливим, привітним і доброзичливим, уважно слухати
співрозмовника, не перебиваючи його).

УКРАЇНОЗНАВЧА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ

ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ З РОЗВИТКУ ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ

Тематика текстів

Орієнтовні теми
учнівських усних
і письмових
висловлювань


Державна мова України. Основні відомості про
Україну і українців. Історія національної
символіки. Державний гімн України. Прапор.
Герб.

Для чого ми вивчаємо
українську мову?
Звідки пішла назва
«Україна»? Що
означають українські
символи?

Школа. Навчання. Учителі. Пошана до книги.

«Книга вчить, як на
світі жить». «Шануй
учителя, як родителя».
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Видавництво
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою. Українська мова
ПРОГРАМИ для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання
Пояснювальна записка
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим...
України від 16. 11. 2000 №1717 “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання”,...
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання
Програми з української (рідної) мови для шкіл з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України "Про загальну середню...
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. „Трудове навчання” 5-9
Програми трудового навчання для середніх закладів освіти. Профіль: деревообробка. Професії : столяр (будівельний), тесляр
Типовий навчальний план однокомплектних загальноосвітніх навчальних...
Типовий навчальний план однокомплектних загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання
ПРОГРАМИ для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанняМ українською мовою
Програму побудовано за трьома основними лініями Державного стандарту: аксіологічна, літературознавча і культурологічна, що відбилося...
ПРОГРАМИ ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
Навчальні програми для профільного навчання. Програми факультативів, спецкурсів, гуртків
Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін...
«Збірник програм з профільного навчання для загальноосвітніх навчальних закладів. Фізика та астрономія» (видавнича група «Основа»,...
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. Економіка. 7 11
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Основи економіки, 10 кл. Основи підприємницької діяльності
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка