РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ НА ПІДСТАВІ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ

1.2. Психолого-педагогічні основи активних методів навчання

У реалізації цілей проблемного та розвивального навчання лежать активні методи. У науковій літературі проблемі активних методів навчання присвячено чимало досліджень у галузі психології та педагогіки.
Психологічні основи для розробки цілісної концепції розвивального навчання були закладені ще в 1930 році в роботах Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, О.М. Леонтьєва, В.В. Давидова та ін, хоча систематичні основи активних методів навчання стали широко розроблятися тільки в другій половині 1960 і на початку 1970 -х років у дослідженнях психологів і педагогів з проблемного навчання. Велику роль у становленні та розвитку активних методів навчання зіграли роботи М.М.Бірштейн, В.Н. Буркова, А.А.Вербіцкого, С.Р.Гідровіч, В.М.Ефімова, Р.Ф.Жукова, В.Ф . Комарова, В.І.Рабальского, І.М.Сироєжіна, А.М.Смолкіна, Т.П.Тімофеевского, Б.Н.Хрістенко і т.д.

Системно були розроблені два основних напрямки розвивального навчання: В.В. Давидова і Л. Занкова. В системі Л.В. Занкова були закладені принципи проведення навчання на високому рівні труднощів, швидкому темпі проходження навчального матеріалу, підвищення теоретичних знань. Дана система навчання повинна розвивати мислення, емоційну сферу учнів, вчити розуміти і виділяти загальний зміст, основний зміст прочитаного, але ця система спричинила за собою збільшення обсягу навчального матеріалу і ускладнила його теоретичний рівень. Що привело до перевантаження навчання і негативно позначилося на якості та успішності учнів. Акцент на оволодіння теоретичними знаннями в процесі навчання негативно позначився на виробленні практичних умінь і навичок. У зв'язку з цим не всі з запропонованих Л.В. Занковим принципів навчання утвердилися в педагогічній науці. [21, с.34].

Система розвиваючого навчання В.В. Давидова, спрямована на пізнання, пізнавальну діяльність учнів. Якщо традиційна система навчання спрямована від приватного, конкретного, одиничного до загального, абстрактного, цілого, то в системі навчання В.В. Давидова, навпаки, від загального до окремого, від абстрактного до конкретного; знання засвоюється шляхом аналізу умови їх проходження. Навчають, та навчаються виявляти в навчальному матеріалі основне, істотне, загальне ставлення, зміст і структуру об'єкта даних знань, це відношення вони відтворюють в особливих предметних, графічних або буквених моделях, дозволяють вивчити властивості навчального матеріалу в чистому вигляді; навчаються переходити від виконання дій у розумовому плані до виконання їх в зовнішньому плані і назад. Дана система отримала всебічне застосування та впровадження в практику навчання. [21 , с. 144].

М.А. Данилов, В.П. Єсіпов у своїй роботі «Дидактика» сформулювали деякі правила активізації процесу навчання, що відображають деякі принципи організації проблемного навчання: вести учнів до узагальнення, а не давати їм готових визначень, понять; епізодично знайомити учнів з методами науки; розвивати самостійність їх думки за допомогою творчих завдань. У цих напрямках була добре виражена мета викладання, але не вказаний процес навчання, засоби та шляхи досягнення мети. Далі, в 1965 році М.Н. Скаткин, аналізуючи дослідження щодо активізації процесу навчання, акцентує увагу на практику педагогів новаторів , і говорить про початок його дослідження як нового напряму в дидактиці . [31, с.87].

Теорія проблемного навчання розроблялася польськими дидактами Оконь , Купесевіч , які розглядали її у вигляді методу , але не як систему [31, с. 121].

Як видно з вищесказаного проблемне і розвиваюче навчання включають в себе елементи один одного. Застосування на практиці навчання цих видів призвело до виникнення методів які одержали назву активні. В основі, яких лежить діалогічна взаємодія.

Свій внесок у розвиток активних методів навчання внесли А.М. Матюшкін, Т.В. Кудрявцев, М.І. Махмутов, І.Я. Лернер, М.М. Леві та ін.. Але дані дослідження з активних методів проводилися, насамперед, на матеріалі шкільного навчання, що ускладнило впровадження активних методів у навчання педагогів, бо потрібна певна адаптація для теорії активних методів до професійного дидактичного процесу. У зв'язку з цим проводилась дискусія в періодичних виданнях, зокрема, журналом «Вісник вищої школи», проводилися і спеціальні дослідження, що розкривають специфіку проблемного навчання дорослих. А.М. Матюшкін у своїх роботах обґрунтував необхідність використання активних методів у всіх видах навчальної роботи з дорослими, ввів поняття діалогічного проблемного навчання як найбільш повно передающого сутність процесів спільної діяльності учня і вчителя, їх взаємної активності в рамках «суб’єкт-суб’єктних» відносин [28 , с.89].