98. Види видатків на здійснення повноважень
Видатки на здійснення повноважень — кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, які забезпечують виконання функцій держави, АРК або місцевого самоврядування й передбачаються відповідними бюджетами.
Повноваження та функції, покладені на органи місцевого самоврядування, деталізуються у ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".
У БКУ виділено три види видатків на здійснення повноважень.
Державні видатки, що не можуть бути передані на виконання місцевим органам. Вони здійснюються органами державної влади з коштів Державного бюджету та спрямовуються на забезпечення конституційного ладу держави, цілісності й суверенітету, незалежного судочинства. Видатки місцевого характеру, що спрямовані на реалізацію прав та обов’язків АРК і місцевого самоврядування. Відповідно до ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" такі повноваження називаються власними повноваженнями органів місцевого самоврядування. Вони встановлюються у ст. 140, 142 - 144 Конституції України та деталізуються в статтях 25 - 38 та 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". Виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування може передаватися від одних органів місцевого самоврядування іншим за відповідним рішенням цих органів. Тому видатки на виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування також можуть передаватися з одного місцевого бюджету до іншого відповідно до ст. 92 БКУ. Джерела фінансування таких видатків встановлюються ч. 2 ст. 83 БКУ.
99. Поняття та принципи системи оподаткування
Система оподаткування - це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому ЗУ порядку (ст. 2 ЗУ "Про систему оподаткування").
З наукової точки зору є більш повне визначення, за яким: податкова система — це взаємопов’язана сукупність діючих в даний момент у конкретній державі суттєвих умов оподаткування. При цьому в теорії до суттєвих умов оподаткування, крім переліку видів чи системи податків, відносять: 1) принципи податкової політики; 2) систему та принципи податкового законодавства; 3) загальні елементи податків; 4) систему податкових органів, їх права, обов’язки, відповідальність; 5) порядок установлення та введення в дію податків; 6) порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; 7) порядок та умови податкового провадження (справляння податків); 8) форми та методи податкового контролю; Принципи системи оподаткування - це основоположні й керівні ідеї, провідні положення, фундаментальні засади що лежать в основі податкової сфери.Відповідно до Пожаткового кодексу України, принципи побудови системи оподаткування в Україні такі: 1) стимулювання 2) стимулювання 3) обов'язковість - 4) рівнозначність і пропорційність - ; 5) рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - 6) соціальна справедливість - забезпечення соціальної ; 7) стабільність - 8) економічна обґрунтованість
100. Права, обов’язки та відповідальність платників податку
Права, обов`язки та відповідальність платників податку передбачені Податковим кодексом України
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право: 1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України; 2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; 3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи 3) сплачувати належні суми податків і зборів 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщеньперевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
101. Методи управління державним боргом
Ефективне управління державним боргом передбачає розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових забов’язань держави з використанням різноманітних методів. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. ЇЇ досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов’язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулювання державного боргу.
Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни забов’язання з певного фінансового кредиту іншим забов’язанням.
Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.
Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.
Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати з забов’язаннями на пізніший термін.
Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.
Відстрочення погашення позик проводиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.
Анулювання боргу – відмова держави від усіх забов’язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.
102. Рефінансування як основний метод управління державним боргом
рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.
рефінансування у вузькому розумінні — це визначення і зміна центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтування векселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні політика рефінансування (а саме у такому розумінні вона розглядається у цьому підрозділі) передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування.
103. Міжнародні правові акти в системі джерел фінансового права України
Чинні міжнародні договори після надання ВРУ згоди в належній формі стають частиною національного законодавства Укр (ст. 9 Конституції Укр). Подібне положення міститься і в ЗУ "Про міжнародні договори Укр". Ч. 2 цієї статті також встановлює положення про те, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Проте це не стосується випадків, коли положення міжнародного договору суперечить Конституції України — за ч. 2 ст. 9 Конституції України укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
.Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела не завжди є однозначним. Міжнародні договори наділено різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими ВРУ, то в США їхня дія рівносильна й міжнародні договори включають у систему законодавства нарівні з законами США.
104. Стадії бюджетного процесу в теорії
Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язану зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему Укр ( БКУ).
Бюджетний процес слід розглядати як нерозривний цілісний процес, що являє взаємопов'язану і взаємообумовлену сукупність трьох складових, через які реалізують його стадії: 1) період формування проекту бюджету та затвердження акта про бюджет - "до початку бюджетного року"; 2) самого "бюджетного року", тобто бюджетного періоду, коли виконується затверджений акт про бюджет; 3) період після закінчення "бюджетного року", коли складається, розглядається і затверджується звітність про виконання бюджету.
Стадії бюджетного процесу (теоретичне визначення) – сукупність послідовних дій, які охоплюють розробку, виконання та оцінку ефективності використання бюджетних коштів.
Стадії бюджетного процесу – являють собою етапи діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, внаслідок кожної із яких бюджет набуває нових якостей.
В теорії бюджетного права традиційно виділяють 5 стадій бюджетного процесу (що було характерно для ЗУ " Про бюджетну систему УРСР"): 1) розробка і складання проекту бюджету; 2) розгляд проекту бюджету; 3) затвердження проекту бюджету; 4) виконання бюджету; 5) складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.
105. Стадії бюджетного процесу за законодавством України
Бюджетний кодекс України виділяє чотири стадії бюджетного процесу: 1) складання проектів бюджетів (гл. 6 БКУ щодо державного бюджету та ст. 75 - 76 щодо місцевих бюджетів); 2) розгляд та прийняття ЗУ про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети (гл. 7 БКУ щодо державного бюджету та ст. 77 щодо місцевих бюджетів); 3) виконання бюджету, у тому числі у разі необхідності внесення змін до ЗУ про державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети (гл. 8, гл. 9 щодо державного бюджету та ст. 78 - 79 щодо місцевих бюджетів); 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього (гл. 10 БКУ щодо державного бюджету та ст. 80 щодо місцевих бюджетів).
Кожна стадія починається після закінчення попередньої, має також по кілька послідовних етапів, є циклічною в рамках повторюваності процесу, має свій період початку (квітень року, що передує "бюджетному року") та період закінчення (травень року, наступного за "бюджетним роком"). Різні стадії можуть накладатися в певні періоди часу, але відносяться вони до циклу різних бюджетних років.
106. Бюджетний устрій України
Бюджетний устрій України – внутрішня побудова бюджетної системи, що визначає:
1) кількість її елементів, відповідно до адміністративно-територіального устрою. Сьогодні бюджетний устрій в Україні включає Державний бюджет України і більше 12 тисяч бюджетів (АРК, обласних, місцевих). При цьому, більше 10 тисяч бюджетів формується органами місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць, чисельність населення яких менше 5000 осіб.
2) структуру бюджетної системи відповідно до державного устрою – Україна — унітарна держава, в якій, відповідно до статті 7 Конституції, визнається і гарантується місцеве самоврядування, функціонування якого без власних бюджетів неможливо. В зв’язку з цим бюджетна система України складається з двох рівнів: державного бюджету та республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів
3) бюджетні права органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Загальні основи бюджетних прав України, АРК та місцевих рад народних депутатів встановлені Конституцією України. Бюджетні права регулюються БКУ та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". До відання державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад народних депутатів належать складання проекту бюджету згідно з основними напрямами бюджетної політики (визначеними відповідно ВРУ, ВР АРК, місцевими радами народних депутатів), виконання бюджету та контроль за цільовим, економним I ефективним використанням виділених бюджетних коштів.
У Законі про затвердження Державного бюджету та у рішеннях місцевих органів влади про затвердження місцевих бюджетів встановлюються правові норми, які передбачають можливість органів державного управління i бюджетних установ діяти певним чинним, а також дозволи чи заборони. Дозвіл i заборона в галузі бюджету мають категоричний характер. Наприклад, ЗУ про Державний бюджет передбачається надати тій чи iншiй області в обласний бюджет субвенцію в сумі 1 млн. грн.; це категорична норма, вона означає, що Мiнфiн України зобов'язаний виконати цей припис i передати кошти вказаному в ЗУ обласному бюджетові.
4) принципи розподілу функцій і повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо розподілу джерел доходів між бюджетами та напрямків здійснення видатків, що закріплюються за кожним бюджетом. Держава, таким чином, визначає правила поведінки державних органів і службових осіб у процесі затвердження й цільового використання бюджетних коштів, а також у ході контролю за їх надходженням, а в разі невиконання цих правил забезпечує реалізацію своїх прав примусово. Наприклад, та чи інша область зарахувала в дохід своїх бюджетів акцизний збір, який повинен зараховуватись у Державний бюджет. У такому разі належні кошти примусово вилучаються з доходів обласного бюджету i зараховуються в Державний бюджет, а службові особи, які допустили порушення, притягаються до відповідальності. Бюджетно-правова норма визначає права i обов'язки органів управління адміністративних територій та вказує обставини, за яких учасники цих відносин стають виконавцями даних прав i обов'язків, а також передбачає відповідальність за невиконання цих вимог.
107. Банківське право, його предмет і метод.
банківське право — самостійна галузь права, яка являє собою систему публічно-правових і приватно-правових принципів і правил поведінки, що спрямовані на впорядкування організації та функціонування банківської системи України, а також охоплюють банківську діяльність і банківську справу.
Предметом банківського права є самостійна споріднена група суспільних відносин, які виникають у процесі організації, функціонування та розвитку банківської системи України та охоплюють банківську діяльність і банківську справу, якою безпосередньо займається НБУ, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, а також відносини, що регулюються нормами в інтересах громадянина, банків та держави
Методом правового регулювання у банківському праві є сукупність засобів і прийомів приватноправового та публічного впливу відповідних норм на самостійну споріднену групу суспільних відносин, які виникають у даній сфері. Банківському праву властиві імперативний метод, який спирається на використання владних приписів, які встановлюють основи та порядок виникнення певних прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин (інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями КМУ, НБУ), та диспозитивний метод, який базується на юридичній рівності суб'єктів правовідносин
|