|
|
Скачати 3.09 Mb.
|
Частина друга Філософський понятійно- категоріальний аппарат Основні терміни та поняття, які вживаються у філософії Отже, предметом аналізу у цьому розділі будуть основні поняття, якими оперує філософія. Тому видається цілком логічною потреба: перед тим, як розглядати ці “конкретні”, окремі , філософські терміни та поняття, з”ясувати, а що ж воно таке таке терміни та поняття? 2.1. Що таке термін? Слово термін - латинського походження. В оригіналі (terminus) воно означає межа, рубіж, кордон. В наш час цеслово слугує, по-перше, для з агального означення поняття в науці, техніці, мистецтві з метою точної фіксації його значення - на відміну від уживання певного слова у побуті, де смисл його може бути амбівалентним або й розмитим. Так, наприклад, слово „виробництво” у побуті вживається зазвичай для означення підприємств, які відрізняються від сільськогосподарських. Кажуть “Вона закінчила школу, подалась у місто і працює десь там на виробництві...”. У буденній свідомості значення слова пов”язується переважно з уявленнями людей про ті чи інші явища. У науці вони мають фіксувати однозначні знання про певні явища. Коли слово “виробництво” набуває статусу терміна (наприклад у політичній економії, історії економічних теорій тощо), воно має фіксувати чітко визначений зміст поняття „виробництво”, а саме: виробництво - це різновид праці, у якому з наявних у природі матеріалів виготовляється (виробляється!) новий продукт, незалежно від харакитеру його споживної вартості. Таким чином, швейна фабрика і металургійний завод, сільськогосподарська артіль або ферма, кіностудія чи театр - це все виробничі підприємства, це представники різних видів та форм виробництва. Ось чому у навчанні, як і науково-дослідній роботі, важливо з”ясовувати смисл певного слова, виявляти межі вживання цього слова як терміна певної галузі знань та вивчати зміст того поняття, яке цей термін означує. 2.2. Що таке поняття? Для того, щоб відповісти на це питання, необхідно з”ясувати: 1) що власне означає саме слово ”поняття”; 2) яке явище ним означується, тобто називається? Для відповіді на першу частину питання треба прояснити походження цього слова. NB: це взагалі дуже важливий загальний і надзвичайно ефективний спеціальний пізнавальний метод (принцип, “прийом”) - з”ясування походження (слова, явища, навіть людини чи будь-якої істоти). Аби Ви, читачу, ліпше збагнули його сутність, вдамося до такого прикладу. Чи бачили Ви, як народжується птах, скажімо - курка?..Напвне, що бачили. Принаймні, у кіно чи по телевізору. А можливо, навіть були живим свідком чи й безпосереднім співучасником цього “дива”. А це й справді здається Дивом!.. Ось перед вами - звичайнісіньке яйце. Воно, як відомо, не належить до категорії живих істот. І раптом -з нього вилуплюється щось живе!.. “Раптом” у даному разі означає не швидкість процесу, скоріше - його несподівність, зненацькість -якщо так можна сказати. Бо народження - це процес, навіть в останній його фазі. Ось ви чуєте, як щось (хтось?) ворушиться всередині яйця, чвчуваєте легкі постукування - це новонароджуване курчатко намагається своїм дзьобиком пробити у яєшній шкаралупі отвір, аби дістатись назовні...Ви допомагаєте йому : обережними рухами пальців - на зразок того, як чистять крашанку - ламаєте шкаралупу на головою пташки і далі, і ось перед вами уже живе створіння! Воно ще геть мокре, сіре на вигляд і безпомічне та нещасне. Та минає всього кілька хвилин, воно обсихає і перетворюється на жовтий пухнастий м”ячик на тонких ніжках.Кліпаючи очицями, він починає жалібно цяпати - благає їжі...І вам не віриться, що це сталося, що ця жива істота справді “вилупилася” із звичайнісінького яйця...В такому разі придивіться уважніше - десь там, біля вушка чи майбутнього хвостика, приліпилася крихітка яєшної шкаралупи: незаперечне свідчення справжнього походження, отже - породи, природи.. Так у всьому і завжди. Коли перед вами щось таке, що здається неймовірно складним та загадковим, як “чудо в пір”ї”- слово, явище, створіння, - аби “розгадати” його природу, його сутність, розшукайте десь там поміж розкішним пір”ям шматочок “шкаралупки” того “яйця”, з якого воно, це загадкове “диво”, “вилупилось”... Отже, погляньмо, з якого “яйця” вилущилось слово “поняття”. Його родинний “корінь” - йняти , від і(й)мати, що означало й означає “брати” (звідси: сприймати, сприйняти і т.п.). У народі кажуть: “не йми віри!”, “їм не можна йняти віри!” (звідси: неймовірно).Слово ”поняття” народилося від “по йняття”, де “по” означає “після”, а “йняття” означало сприймання. Отже слово поняття означає те, що залишилося (утворилося) в результаті сприймання (розуміння, осмислення) чогось. Аналогічний смисл відповідних до нашого “поняття” слів простежується майже у всіх мовах індоєвропейського походження. В англійській, французькій, італійській, іспанській мовах це слово читається по-різному, але пишеться однаково: conсeption, бо походить воно від латинського conceptum, concept, що означає зародок, зачаття (те, що сталося після фізичного прийняття “насіння”).(Колумб).Звідси зрозумілий медико-санітарний сенс широко вживаного у нас в останні роки слова contraceptivs (контрацептиви)- протизачаття. Слово “поняття” слугує науковим терміном у філософії взагалі та формальній логіці Тепер ми можемо навести формальні визначення поняття “поняття”. У філософії під словом поняття розуміють форму мислення, у якій відображаються істотні властивості, зв”язки та відношення предметів та явищ світу. “Мислення”, на яке міститься посилання у щойно наведеному визначенні, з формального боку є не що інше, як оперування (тобто певні “маніпуляції”) поняттями. Тому у формальній логіці, що є наукою про закони правльного (тобто за правилами) мислення, подається більш повне визначення цього терміна.А саме: поняття - це думка (мисль), у якій узагальнюються та виокремлюються предмети якогось класу за певними спільними та у сукупності специфічними (особливими) для них ознаками. Візьмемо для прикладу поняття студенти. Не важко помітити, що це поняття є результатом мисленного узагальнення групи (класу) людей за спільними для них (навчання) і особлививми (навчання у ВНЗ) ознаками. “Визначити” поняття й означає подумки “виставити” знаки (ознаки) , які відмежовують (виокремлюють) певний клас (групу) предметів чи явищ від інших. Подібно в інших мовах: в російській - определение, тобто зазначення пределов (меж), та в європейських - definitio (дефініція ), де граматичний корінь fin (кінець) означає те саме – межу .(Згадайте у цьому зв”язку й кореневе значення слова термін...) Подібно до вищенаведеного розрізнення у понятті значення самого слова та означуваного ним змісту поняття, кожне поняття (тобто поняття взагалі) має більш чи менш складну структуру та більший чи менший обсяг. Щодо структури, то слід розрізняти у поняті назву, ім”я (notion) та означуваний цим “іменем” предмет (denotat) - його смисл, значення. Свого часу, в період середньовіччя через складність розрізнення цих аспектів у структурі поняття навіть була виникла суперечка поміж філософами. Одні з них справедливо вважали, що слово, яким означується певне поняття, це всього лише назва, ім”я певного явища (предмета, речі). Інші, навпаки, вважали що ці поняття існують насправді - так само, як предмети, речі. Назва, ім”я по-латині - nominem; предмет, річ по-латині - res, від якого утворюється прикметник realis. Відтак диспутанти набули відповідних прозвиськ -номіналістів та реалістів. Варто звернути увагу, що в даному випадку слово і поняття реалісти має особливе значення, яке зовсім не співпадає з сучасним розумінням цього поняття. Реалістами у на час зазвичай називають людей, які тверезо дивляться на світ і сприймають його таким, як він є насправді. Крім того, реалістами називають також митців, які прагнуть до правдивого, точніше прадоподібного, зображення (відображення) життя у формах самого життя.(На відміну від експресіоністів, сюрреалістів, дадаїстів та ін. прихильників модерністських напрямів у мистецтві). Візьмемо для прикладу слово місяць. Воно може означати: назву (notion) або частини року, або небесного тіла (денотати), відповіно різним буде і значення (смисл) поняття “місяць”: у першому випадку - 1/12 року, у другому - супутник Землі. Подібним чином вибудована структура всіх понять, якими оперує філософське мислення і з якими нам належить осовоїтися: якість, кількість, причина, наслідок, та ін. Деякі із щойно названих та чимало з ще не згаданих філософських понять заведено називати категоріями. 2.3. Що таке категорія? Для початку, як годиться, пошукаємо “шкаралупку” того “яйця” з якого вилупилось це слово. З”ясовано, що слово категорія - грецького походження (κατήγορια), яке означало у стародавніх греків -звинувачення, гоніння, переслідування. Стародавні римляни, запозичивши це слово у греків, вживали його у значенні висловлювання, судження, свідчення. В наш час це слово вживають а) у побуті для означення певного класу (сорту) речей, продуктів, про які мовиться. (Кажуть, наприклад, “м”ясо першої (другої, третьої) категорії”. б) поділу на групи (класи) за певними ознаками. (Кажуть: населення нашого міста поділяється на три категорії: працюючі, пенсіонери та учні”); В деяких галузях соціальної діяльності навіть офіційно встановлюють певні категорії за рівнем професійної майстерності (Наприклад, лікарі, режисери, актори за професійною атестацією удостоюються права бути віднесеним до певної категорії: рентгенолог (хірург, актор і тд.) вищої (першої, другої) категорії. Подібно і судді у футболі: “суддя вищої (міжнародної , республіканської тщо ) категорії і т.п.; в) у філософії - як термін для означення найширших за своїм змістом понять, зокрема таких , як матерія, свідомість, час, простір, рух, ідея, дух, свобода, необхідність тощо. Найпоширенішим є таке визначення поняття “категорія”: категорія- це форма усвідомлення у поняттях всезагальних способів ставлення людини до світу, що відображає найзагальніші істотні властивості, закони природи, суспільства і мислення. З таким тлумачення пов”язане і вживання слів “категоричність”, “категорично” у значенні вкрай різкої форми вираження (кимось) свої думки, позиції тощо. Тепер ми можемо перейти безпосередньо до з”ясування змісту та значення найважливіших філософських категорій. Оскільки, як вище вже зазначалося, переважна більшість філософів вважали і вважають, ніби покликання (чи призначення) філософії полягає у з”ясуванні першопочатків світобудови, то найважливішими, з цього погляду, постають категорії, які найчастіше “покладаються” філософами як наріжний камінь сконструйованої ними в уяві та викладеної писемно світобудови. Цих “категорій” всього дві. Одні вважали і вважають, що в основі світу закледені ідеї (або одна ідея), інші, навпаки, ніби в основі світу лежить матерія. То ж нам належить насамперед з”ясувати, що це таке: який зміст та значення мають ці поняття, ці категорії. 2.4.Що таке ідея? Слово “ідея” - грецького походження -ιδεа. ”Яйце”, з якого воно “вилупилося”, має назву ειδος (ейдос). У дослівному перекладі воно означає “те, що видно”; у традиційній інтерпретації - вид, вигляд, образ. Терміном ειδος означувалося центральне поняття філософської концепції давньогрецького мудреця Платона. Платон ( 428-347 рр..до н.е.) вважав, що десь там існують оці ейдоси – ідеї: як одвічні й незмінні, довершені форми усіх речей, усіх предметів видимого світу.Останній нібито являє собою лише відблиск цих ейдосів-ідей, їх втілення, оречевлення, їх тінь. З огляду на таке світобачення, Платон не долюблював, недооцінював, а то й просто зневажав мистецтва, особливо зображальні: адже з такого погляду вони постають всього лише тінями тіней... Для ілюстрації, ба навіть доказу, своєї концепції світобудови Платон вигадав щось на зразок чи то казки, чи то “мисленного експерименту” про, так би мовити, “світло в кінці тунелю”. Уявіть собі, пропонував філософ, людей, які сидять у глухій печері, спинами до входу і не можуть навіть оглянутися. Все, що вони бачать, -лише тіні, які мелькають на стіні перед ними; вони чують голоси, але не бачать, кому вони належать. Відтак люди у печері-тунелі звикають до того, ніби справжній світ - це і є те, що вони бачать на власні очі та чують на власні вуха, тимчасом як насправді це все - лише тіні справжнього життя, справжнього світу - світу ідей. Над те: якщо б було дозволено тим нещасним, ув”язненим у печері, оглянутись та подивитися на справжній світ, то вони, засліплені світлом, не змогли б навіть щось угледіти. А якщо б і пощастило комусь роздивитись, то він все одно не повірив би власним очам, бо звик бачити й думати інакше... Ця міфологема дохідлтво ілюструє буквальний смисл слова ειδος - “те, що видно”. Від такого тлумачення ідей-ейдосів розплодилося велике гніздо споріднених слів, термінів та понять: ідеал - як втілена ідея, ідеальний світ - світ ідей або довершених втілень цих ідей, ідеалізація -умисне чи й ненавмисне прикрашання певних подій, явищ тощо, ідеалізм, ідеаліст, ідеологія, ідеократія, ейдетика, ейдетизм та ін. Деякі з названих термінів потребують пояснень “Ейдетика” - філософська концепція природи пізнання, згідно з якою образ (ейдос) містить в собі не тільки зовнішні характеристики явища, але й його глибинну сутність. “Ейдетизм” - особливість зорової пам”яті у деяких людей: вони здатні уявляти прелмети так виразно і чітко, як ніби вони стоять безпосередньо перед очима, і утримувати це уявлення як завгодно довго. (не плутати з галюцинаціями та ілюзіями). Ілюзія (від лат. illusio - а) кепкування, насмішка; б ) в риториці іронія; в) обман, похибка) - взг. спотворене сприйняття дійсності, обман сприйняття. Розрізняють 1) ілюзії як наслідок недосконалості органів чуття, властивої для всіх людей (напр., оптичні ілюзії); 2) ілюзії, обумовлені певним станом психіки (страхом, напр.); 3) хибні уявлення, пов'язані з певними соціально-психологічними настановами людей. “Ідеалістом” зазвичай, тобто у побуті, називають людину, схильну до ідеалізації життєвих явищ, позбавлену корисливих прагнень та устремлінь, за характером навіть трохи, як то кажуть, “не від світу сього”. У філософії терміном ідеаліст означують людину, яка є адептом ідеалізму - філософського напряму, прихильники якого вважають ідею (ідеї) первісним елементом світобудовіи. Ідеократією (ідея+κρατος (кратос)- влада) називають систему (сукупність, логіку) поглядів (ідей), прихильники якої прагнуть будь-що втілити в життя ідеї, що їх вони сповідують. Це можуть бути ідеї релігійні чи соціальні, космополітичні або національні і т.д. Ідеологія (гр. - ідея + (логос) - вчення, наука, логіка) - 1) взг. логіка ідей, тобто система чи сукупність певних (будь-яких: релігійних, математичних, філософських, художніх, правових, політичних і т.д. і т.п.) ідей; 2) термін для означення особливої риси суспільної свідомості, для якої характерне дещо однобічне (відповідно до життєвих умов) відображення і тенденційне (з позиції інтересів, прагнень певної соціальної групи чи класу) зображення (оцінка) явищ та подій реального життя (“комуністична ідеологія”, “буржуазна ідеологія”, “національна ідеологія”, “християнська ідеологія” і т.д. і т.п.). В зв”язку з цим виникає потреба додаткового з”ясування змісту поняття ідея та його значення. У філософському словнику 5-го видання, під редакцією тодішнього “головного” філософа СРСР, читаємо: “Ідея - філософський термін, який означає “смисл”, “значення”, “сутність” і тісно пов”язаний з категоріями мислення та буття”. (Философский словарь.Под редакцией И.Т.Фролова.-М., 1987:158). З інших подібних словників можна довідатись ще й про те, що це логічна категорія, споріднена з поняттям, різновид поняття тощо. І загалом так. Це- правда. Але не вся правда. ідея (гр. idea, від eidoz (ейдос) - вигляд, зовнішність, краса, вид, якість, споглядання тощо) - науковий термін для означення одного з найскладніших явищ психічної (розумово-чуттєвої) діяльності людини. у філософії, попри багатовікові дослідження та наявність численних дефініцій, однак, на жаль, відсутнє однозначне тлумачення поняття ідея. У Платона, який запровадив у науковий вжиток цей термін, слово ідея, так само як і слово ейдос , від якого воно походить, - первісні, нематеріальні сутності, що осягаються лише мислительно, силою уяви; саме вони, внаслідок “матеріалізації”, тобто оречевлення, перетворюються на звичні, відчутні на дотик, доступні для зору слуху, нюху тощо предмети, явища природи, - весь видимий та чутний світ, що виступає всього лише стінком світу ідеального, тобто світу ідей. Людина практично оперує саме цими реальними втіленнями ідей, вона може їх перетворювати, зображати тощо. Можна припустити, що мистецтво здатне робити лише “копії” з предметів, що самі по собі є вже “копіями” ідей. Звідси випливає таке зверхнє, зневажливе ставлення Платона до мистецтва: його, на думку філософа, не повинно б бути у розумно влаштованому суспільстві... У Арістотеля, котрий був учнем Платона,-те, що розумів під ідеєю Платон, набуло значення форми ¬. Щодо першоосновного терміна ейдос, то Арістотель вживав його, принаймні, у чотирьох істотно відмінних значеннях: а) як зовнішність; б) як вид (середня ланка між родом та окремим об'єктом (індивідом): орли - вид горобиних); в) як трансцендентні (потойбічні для видимого, чутного і т.д. світу) сутності: те саме, що й ідеї у Платона; г) як форма - першопричина всього сущого. Подібного ж, по суті платонівського, значення терміну ідея надавали представники “класичної” німецької філософії. У Гегеля таке тлумачення набуло “завершеного” (“абсолютного”) характеру: весь наявний світ нібито являє собою результат процесу розвитку “абсолютної ідеї”, яка буцімто „розвивається” від самої себе через саму себе до самої себе. В матеріалістичній, зокрема марксистській, філософії, категорія ідеї тлумачиться як різновид поняття, як форма відображення в мисленні людини об'єктивної реальності, спрямована на її (реальності) перетворення. У вітчизняній літературі слово ідея найчастіше вживається саме як синонім терміну поняття, який застосовують для означення тільки певних, переважно нових, - “свіжих” - концепцій, думок (кажуть: „Микола Лобачевський збагатив математику новими ідеями”; або: „На початку ХХ ст. у фізиці поширились нові ідеї” тощо). Звідси походить подібне ж, традиційне для вітчизняного мистецтвознавства тлумачення поняття ідеї у мистецтві.Під ідеєю художнього ¬ твору розуміють головну думку, яку прагне донести до споживачів твору (читачів, слухачів, глядачів) його автор (і яка, здогадно, виникає, формується у свідомості споживача внаслідок знайомства з художнім твором). В англомовній мистецтвознавчій літературі основну авторську думку твору означають більш адекватним терміном: message (послання ). З огляду на образний характер ідеї твору її іменують (метафорично) ще й художньою ідеєю; а цілісний художній образ ¬, що несе в собі ідею твору (втілює авторське послання), називають художнім ідеалом ( коли йдеться про образ людини) або естетичним ідеалом (коли йдеться, скажімо, про художнє зображення суспільного устрою (від комуністичних “утопій” Томаса Мора, Томазо Кампанелли та Маркса-Леніна - до соціальних “антиутопій” Радоє Домановича, Джорджа Оруела та ін.). Все це загалом не додає термінологічної ясності, скоріше навпаки. Та в будь-якому разі, незалежно від понятійно-термінологічного різноголосся, те, що мається на увазі під художньою ідеєю (художнім ідеалом чи авторським посланням), саме завдяки своїй художності несе в собі не лише пізнавальні та повчальні можливості, але й сугестивну спонукальну силу зразка, прикладу для наслідування (чи навпаки). Звідси вже видно, що ідея - не просто й не лише різновид поняття як категорії мислення. Бо “сіль” саме в тому, чим власне “ідея” відрізняється від звичайного “поняття”. А відрізняється вона тим, що, крім знання чи просто уявлення про щось (чим і вичерпується зміст поняття), ідея неодмінно утримує в собі це уявлення як об'єкт бажання, як мету, як мотив дії. Це, так би мовити, з “об'єктивного боку”, ніби із стороннього погляду. Суб'єктивно, тобто з точки зору особи, у якої з'являється чи формується певна ідея, - це водночас і уявлення (в кращому разі знання) про щось і водночас прагнення (тобто емоційно-вольовий імпульс) досягти ось цього “щось”... Ідея - більш чи менш раціоналізована (осмислена, осягнута) форма прояву суб'єктивних, підсвідомих, інстинктивних, іноді навіть ірраціональних, бажань (прагнень, устремлінь). Можна сказати ще й інакше: ідея - це форма раціоналізації (усвідомлення у “вигляді” уявлень, понять, концепцій тощо) мети власних прагнень та бажань. Для наочності пояснимо на прикладі старого анекдоту. ...Якось у поїзді “Одеса-Київ” якийсь “биндюжник” опинився в одному купе з відомим “магом” Месингом. “О! - сказав він,- так я упізнав Вас.. Що, так ви таки-да вмієте вгадувати думки?”. -“Вмію”.- “Тоді вгадайте, куди я їду, і я заплачу вам п'ять рублів”. -“Очевидно, до Києва”,- насмішкувато мовив Месинг. -“Ага... Ну да, ми ж сидимо у поїзді, який їде до Києва”,- сказав одесит і, віддаючи гонорар, продовжував: “Це просто ... А от спробуйте відгадати, чого я туди їду?”. -“Вірогідно, - відразу і не без іронії мовив маестро, - щоб розлучитися з дружиною”. “Биндюжник” на мить закляк, потім дістав п’ятдесят карбованців і мовчки простягнув їх Месингу. -“ Бачу я знову відгадав вашу думку, - сказав нібито “маг”.- Але тут забагато!” -“Що ви, що ви! - замахав руками одесит. - Беріть! Беріть! Це ж не думка -це ідея “. Отже, ідея, - як явище думки, мислі, - має, так би мовити, двоїстий характер: об’єктивне, більш чи менш осмислене уявлення про бажане та суб’єктивне, - більшою чи меншою мірою усвідомлюване, - прагнення реалізувати це уявлення, це бажання. Це прагнення, подібно як і інші (втолити голод, вгамувати спрагу, статевий потяг і т.д. і т.п.) може бути, може стати - і стає, буває! – настільки нестримним, що іноді цілковито підпорядковує собі волю суб’єкта і скеровує його дії, так чи інакше спрямовані на “реалізацію”, “втілення у життя” цієї “ідеї”. У таких випадках кажуть, що ідея “оволодіває” кимось. А “оволодівши” людиною (не кажучи вже - масами людей), - ідея, як відомо, “перетворюється” на матеріальну силу, що може зруйнувати будь-що на шляху до своєї реалізації, навіть, зрештою, й того, ким вона “ оволодіває”. Нагадаємо у цьому зв’язку, що явище “оволодівання ідеями людей” (а не людьми - ідей) має й іншу назву, в релігійних термінах - одержимість.. Це, так би мовити, з об’єктивного боку. Суб’єктивно ж цей стан характеризується як фанатизм, і в певних, крайніх (клінічних) проявах звучить у медичних термінах, як діагноз: idea fixa - нав’язлива ідея. Іншими словами маніакальність, різновид параної. З відомими застереженнями цей “діагноз” може бути застосований і в сфері соціальній. І може стосуватися “захворювання” на будь-яку “ідею” - класову, партійну, релігійну... “Національна” ідея не становить винятку. Оскільки, як випливає із сказаного, ідея сама по собі має амбівалентний характер, то її конкретизація - й поготів. Знання про щось можуть бути - і найчастіше таки бувають - неповними; уявлення - приблизними, поняття - неточними, концепції - хибними, отже, цілі - малореальними, а то й зовсім недосягненними... Прагнення відтак можуть бути - й часто-густо бувають! - руйнівними і саморуйнівними. При цьому немає значення, які саме ідеї стають нав'язливими: релігійні, класові, партійні чи національні. Національна ідея і державна доктрина.Спічмейкери Президента Л.Кучми , його радники та консультанти сплутують національну ідею з державною доктриною. Це явища принципово відмінні. Як за генезою, так і за змістом, характером і наслідками. На відміну від національної ідеї, що має ірраціональний характер, державна доктрина завжди має чітко виражений раціональний характер. Коли перша виникає й формується стихійно, то друга - результат цілком осмислених доцільних дій. Якщо перша “засідає” в самій глибині національної свідомості і впливає на формування домінанти національного характеру, - коли не визначає її, - а відтак - історичну долю народу, то друга охоплює лише сферу державницьких дій на певний проміжок часу і може бути більш чи менш легко змінена, доповнена чи скасована, тоді як першої, заживши, не легко позбутися - як хвороби. Державна доктрина, коли можновладці керуються національною ідеєю, може бути спрямована на реалізацію цієї ідеї – як от у Німеччині часів третього Рейху чи в Росії за царату,- а може часом суперечити національній ідеї – як от доктрина Деголя, що спрямована була проти французької ідеї, відомої за крайнім її виразом (у месьє Шовіна) як шовінізм. Подібно і державна доктрина сучасної Німеччини спрямована не тільки не на підтримку, але - на викорінення німецької національної ідеї, чого не скажеш про сучасну Росію, де прагнуть “оновити” свою національну ідею („Москва – Третій Рим (тобто столиця світової імперії), а Четвертому не бувати!”) Національна ідея, далі, рідко узгоджується із „загальнолюдськими цінностями”: найчастіше протистоїть їм. Нарешті, національну ідею неможливо - за бажанням окремих осіб чи партій - ні витворити, ні змінити, ні “наповнити новим змістом”. Бо вона має стихійний характер - як епідемія, як заразна хвороба здатна час від часу знову “спалахувати”, незважаючи на те, що вже, здавалось би, з нею покінчено назавжди (рецидиви неофашизму у Німеччині, Австрії, шовінізму – у Франції, імперського “синдрому” – в Росії, ісламського “фундаменталізму” – ряді азійських країн тощо). Останнє криється в самій “природі” того явища, яке іменується ідеєю. Таким чином, “національна ідея” (найчастіше - національно-релігійна), як правило, є суспільним (стосовно суспільного організму) чи національним (стосовно соборної - народної, етнічної, національної - особистості) аналогом маніакального захворювання окремої особи. “Під оглядом психологічним кожний справжній месіанізм, - справедливо зауважував Є. Маланюк, - межує з певним психозом”12. Виростає “національна ідея” з хибного самопізнання, фальшивої самосвідомості народу й оволодіває ним у кризовій ситуації - здебільшого в умовах його добровільного чи вимушеного усамітнення, ізоляції. Справді, самобуття (самобытие) народів, - рідкісний виняток. Правилом є спів-буття (со-бытие) народів. Лише у спілкуванні, в процесі найширшого взаємообміну не тільки товарами, але й звичаями та обрядами, народи можуть пізнавати один одного, а відтак - і самих себе, і на цій основі уточнювати свої уявлення про інших та про самих себе. В умовах добровільного усамітнення, а тим більш - вимушеної ізоляції, відбувається викривлення суспільної самосвідомості, народжуються вульгарно хибні, а то й фантастичні уявлення про самих себе, і виникає непереборне прагнення реалізувати ці уявлення. “... Либонь усі месіанізми, - твердив Є.Маланюк, - психологічно виростають на вузькій межі, яка відділяє “комплекс меншовартості” від “комплексу надвартості”, а часом месіанізм є своєрідним виразом навіть історичного відчаю: стан безвихідності всугеровує більш або менш фантастичний вихід”13. Так сталося, зокрема, з народом, котрого Мойсей нібито сорок років водив по пустелі після втечі з єгипетського полону, - народ повірив у свою богообраність... Так сталося з групою племен Аравійської пустелі в VII столітті, в часи лихоліття й історичної безперспективності з огляду на зруйнований традиційний спосіб їхнього життя - супровід торгових караванів з Європи до Китаю. Відчай безвиході сприяв проникненню ідеї покірності волі Аллаха, котрий “пообіцяв” їм допомогти в підкоренні світу, і вони рвучко взялися за здійснення цієї ідеї... Щось подібне відбулося із монгольськими племенами напередодні їх несамовитих походів за завоювання світу... Аналогічне не раз траплялося із деякими нашими сусідами. В умовах вимушеної міжнародної ізоляції, притлумлена татаро-монгольським ігом, відрубана від Європи, відрізана (після падіння під ударами турків Константинополя) від Візантії Московія, загрузла в темних марновірствах та прадавніх забобонах, піддалась звабі самоомани й зарозумілості. Процитуємо у цьому зв'язку слова видатного російського історика В.Ключевського: “Основным мотивом этой самоуверенности была мысль, что православная Русь осталась единственной обладательницей и хранительницей христианской истины, чистого православия. Из этой мысли посредством некоторой перестановки понятий национальное самомнение вывело убеждение, что христианство, которым обладает Русь, со всеми его местными особенностями и даже с туземной степенью его понимания есть единственное в мире истинное христианство, что другого чистого православия, кроме русского, нет и не будет”. Так, на думку Ключевського, “в самой глубине национально-религиозного сознания” вкоренилась ідея, що великороси - народ-богоносець, а його держава - законна спадкоємиця Риму: “Москва - третій Рим, а четвертому не бувати”. Звідси - і прагнення реалізувати цю хибну ідею в життя - вибудувати святу Русь, світову імперію... Подібне походження мають також нав’язливі ідеї про “Полску од можжа до можжа”, про “Дойчлянд, Дойчлянд юбер аллес” та їм подібні. Треба й те сказати, що нав’язливі ідеї, зокрема й особливо національно-релігійні, у спробах їх реалізації не завжди відразу зазнають нищівної поразки. Іноді вони здатні навіть принести певні здобутки та тимчасові вигоди їхнім носіям і реалізаторам: вибудувати потужні імперії, розбудувати власну культуру тощо. Проблема полягає в тому, що, по-перше, все це завжди відбувається за рахунок інших народів, націй, їх приниження, ґвалтування, пограбування, розорення, а то й цілковитого нищення; по-друге, - “успіхи” ці тимчасові. Рано чи пізно настає крах - і одержимі маячними ідеями виявляються не тільки душевно спустошеними, але й розтрощеними фізично. Невдовзі після цього вони, як правило, взагалі перестають існувати як суб'єкти історії... Саме як суб'єкти історії… Ассирійці як представники певного етносу й подосі існують і проживають, зокрема, й на території України, але де Ассирія - колись могутня імперія? Готи (їхні етнічні потомки) й зараз мешкають на території сучасної України, але де колись могутня Остготська імперія? Щезли, аки обри. Подібно - Шумер і Вавілон, імперія Олександра Македонського та Римська, як і німецька “Священна римська”, монгольські орди та арабські халіфати... Отже: Національна ідея не має нічого спільного із „загальнолюдськими цінностями”, найчастіше вона протистоїть їм. Нема, не було, слава долі, й не потрібна нам зовсім ніяка “національна ідея”. Що нам потрібне, так це - мудра державна доктрина. Та ще – вдосконалення національного характеру. |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ КИЇВ НТУУ "КПІ" 1997 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ" |
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
|
СПІЛКА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СПОРТИВНОГО ТАНЦЮ УКРАЇНИ, МОЛОДІЖНА РАДА СГОСТУ, ТСК „ЧЕМПІОН” Місце проведення: м. Київ, проспект Комарова 1, НАУ (Національний авіаційний університет), Центр культури та мистецтв |
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Одним з важливих етапів процесу підготовки висококваліфікованих спеціалістів є написання та захист курсових робіт. Навчальним планом... |
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини).... |
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Рецензенти: Валюх З. О., д філол н., проф. (Київський національний лінгвістичний університет); Григор’єва О. О., к філол н., доц.... |
|
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ЕКОНОМІЧНИЙ... Дисципліна «Бухгалтерський облік і експертиза» на ІУ курсі у 7 семестрі в обсязі 50 годин, з них лекцій 26 год., самостійна робота... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
|
Програма для вчителів-наставників Допроектне дослідження здійснюється за підтримки консультантів з Великої Британіі Ланкастерський університет та Коледж Св Марка та... |
Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ Торговельне підприємство у процесі своєї діяльності постійно наражається на різноманітні ризики. Ці ризики можуть призвести до непередбачуваних... |