|
|
Скачати 3.09 Mb.
|
"Німець скаже: "Ви - моголи!", “ми" й згодні: "Моголи! моголи!..". "Німець скаже: "Ви -слов"яне!" "ми" й тут згідні: "Слов"яни! Слов"яни!". Все це - не що інше, як поетична алюзія засилля німецького "любомудрування". На жаль, поетове глузування не пішло на користь "славних прадідів великих правнукам поганим". І сьогодні, як і раніше, наші любомудри повторюють, мов папуги, зади зарубіжних "філософів". І, як і раніше, -переважно німецьких: від Канта, Фіхте, Шелінга, Гегеля, Шопенгауера, Ніцше, Маркса - аж до шпенглерів (буберів, біблерів, гайдегерів, гадамерів, габермасів і т.д. і т.п.) наших днів. І, як і раніше, - вже добряче “пожованих” у чужих щелепах. Варто лишень переглянути навчальний посібник В.С.Горського “Історія української філософії.(К.,1996), аби пересвідчитися у цьому. Цікаво й показово, що саме так названо цю книжку. За радянських часів аналогічне видання Інституту філософії Академії наук України було озаглавлене "Історія філософії на Україні". І хоча для такого формулювання тоді були причини ідеологічно цілком однозначні (яка-така, мовляв, ще, крім російської, може бути філософія на терені СРСР!?), сама по собі та назва точніше відповідала змісту. Бо по суті єдиним власне українським і власне філософом постає зі сторінок підручника В.С. Горського лише Григорій Сковорода. Адже філософ - не той, хто викладає, переповідає, тлумачить, коментує і т.д. погляди інших (саме такою і була -та й залишається досі! -уся наша "катедрфілософія”), а лише той, хто сам генерує ідеї, що їх можливо було б бодай "записати" по відомству філософії. Причислення ж до "лику святих" представників вітчизняної так званої "катедрфілософії" видається жалю гідним виявом фальшивого почуття меншовартості та коропоративної претензійності... На фоні безпросвітного засилля імпортного "любомудрія" поодинокі факти, коли кого-небудь з німецьких філософів "завозили" до України безпосередньо з Німеччини, а не через Росію, до того ж раніше, ніж на це спромоглися "старші брати" (саме на той час філософія перебувала під забороною), видаються мало не за предмет особливої національної гордості. Все це й викликає до життя сумні висновки та скорботні асоціації з жувальною гумкою. 1.9. “Я - такая, ..., растакая, но ... мой поезд ушел!..” Спочатку, від часів Сократа, Платона, Демокріта, Арістотеля, сфера "любомудрування" чимдалі розширювалась. Філософія як "наука" про суще і його першопочатки розпрстерала свою "юрисдикцію" від проблем буття (онтологія) і пізнання (гносеологія) до поцінування (аксиологія) та більш-менш конкретних, таких, що вже піддаються й методам фізичного осягнення, галузей людського життя та діяльності. Внаслідок цього й виникали, так би мовити, "різновиди любомудрування": філософія природи, філософія суспільства, філософія історії, філософія права, філософія моралі, філософія економіки, філософія культури, філософія мистецтва... Однак у міру того, як у відповідь на практичні потреби людей, насамперед виробництва засобів до життя та інші "виклики життя", нечуваного доти в європейській історії розвитку набували конкретні (або "точні") науки {фізика, хімія, біологія соціології політична економія, історія та ін.), що оперують не здогадами та припущеннями, а здобутими на практиці - у досвіді та експерименті - більш-менш точними й відносно повними достеменними знаннями про речі та явища доколишнього та "внутрішнього" світу людини, всі оці "філософії"" поступово втрачали своє значення й "відходили"...Відходили в історію. Шалену боротьбу проти філософії = мудрування розгорнули основоположники марксизму. Для початку наведемо принципово важливе положення, яке не тільки й не просто доповнює думку Маркса, висловлену в так званих тезах про Фейєрбаха ( “філософи тільки по-різному пояснювали світ, та справа полягає в тому, щоб змінити його”1)), але істотно уточнює уявлення про принципове ставлення марксизму до філософії. При тому не лише до, мовляв, попередньої філософії - до філософії взагалі. В роботі “Розвиток соціалізму від утопії до науки”, написаній у 1877 році, тобто ще за життя Мркса, ведучи мову про матеріалістичне розуміння історії - одне з двох найбільших, на думку Енгельса, наукових відкриттів К.Маркса, - Енгельс твердив: “... сучасний матеріалізм є по суті діалектичним і не потребує філософії, що стоїть над іншими науками. Як тільки перед кожною окремою наукою ставиться вимога з”ясувати своє місце в загальному зв”язку речей і знань про речі, будь-яка особлива наука про цей загальний зв”язок стає зайвою. І тоді з усієї попередньої філософії самостійне існування зберігає ще (!) вчення про мислення і його закони - формальна логіка і діалектика. Все інше входить в позитивну науку про природу й історію”2 Здавалось би, ясніше ясного: філософія, яка лише пояснює світ, тимчасом як він потребує “переробки” ( всі, хто прагне взяти участь у цій революційній “переробці”, негайно озброюються науковим ученням про соціалізм на основі наукової ж політичної економії !), втрачає сенс свого існування з огляду на досягнення позитивних наук про природу й суспільство. Щоправда, з усієї філософії “ще” - тобто покищо ! - зберігає самостійне існування - не значення : просто існування ! - логіка та діалектика - старі учення ( бо нових ще просто не існує !) про мислення, його форми та закони . “Все інше” - тобто філософія природи, філософія історії, філософія економіки, філософія релігії, філософія мистецтва і т.д. і т.п. , - становить віднині предмет “позитивного” - а не метафізичного, здогадного, - з”ясування й осмислення. Це положення - абсолютно “позитивістське”! - наприкінці 70-х років минулого століття не було в основоположників марксизму ні несподіваним, ні, тим більш, випадковим. Ще у “Святому сімействі”, першій спільній роботі К.Маркса та Ф.Енгельса, воно виразно проглядається (як майбутній організм у ембріоні) у такому-от прикметному пасажі:”Метафізика, побита французьким Просвітництвом і особливо французьким матеріалізмом ХУ111 століття, пережила свою переможну і змістовну реставрацію в німецькій філософії і особливо в спекулятивній німецькій філософії Х1Х століття. Після того, як Гегель геніально сполучив її з усією наступною філософією та німецьким ідеалізмом й заснував метафізичне універсальне царство, наступу на теологію знову, як і в ХУ111 столітті, відповідав наступ на спекулятивну метафізику і на всіляку метафізику взагалі. Вона буде назавжди переможена матеріалізмом, що досяг тепер завдяки роботі самої спекуляції свого завершення і який збігається з гуманізмом. А подібно до того, як Фейєрбах став виразником матеріалізму, що збігається з гуманізмом в теоретичній галузі, французький та англійський соціалізм та комунізм стали виразниками цього матеріалізму в практичній сфері.”3 Як бачимо, тут містяться недвозначні вказівки на джерела і навіть майбутні “складові частини” нового (яке тільки -но ще розроблялося) революційного комуністичного вчення і разом з тим уже самовпевнено передрікається остаточне побиття осоружної «метафізики».4 Остаточного завершення ось таке, самопочатково негативне ставлення основоположників марксизму до філософії як метафізики набуло в роботі з недвозначно симптоматичним заголовком: “Людвиг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”, написаній Енгельсом уже після смерті Маркса, у 1888 році. “Історична теорія Маркса,- твердив Енгельс, - завдає філософії смертельного удару в галузі історії точно так само, як діалектичний погляд на природу робить непотрібною і неможливою будь-яку натурфілософію ( тобто філософію природи - С.Б.). Тепер завдання і тут і там полягає не в тому, щоб видумувати зв”язки з голови, а в тому, щоб відкривати їх у самих фактах. За філософією, вигнаною з природи та історії, залишається, отже, ще тільки царство чистої думки, оскільки воно ще залишається: вчення про закони самого процесу мислення, логіка й діалектика”.5 Майже дослівне повторення положень з попередньої роботи, яка відстоїть на десятиріччя (“майже” - в тому розумінні, що вони зазнали, хай і незначних, змін у напрямі уточнення та поглиблення основної думки), свідчить про їх принципове, визначальне, сказати б - стрижневе, значення в марксистській теорії. Тим не менш, яким не дивним це може видатись, ті твердження наймарксисткішими марксистами не лише не були гідно оцінені, але й залишились не зрозумілими по суті. Навіть ті адепти марксистського вчення, котрі не просто виступали чи й зараз виступають від імені марксизму, але й викладали “марксистську філософію” як навчальну дисципліну в університетах, готуючи все нові когорти фахівців з “марксистської філософії”, схильні були пояснювати наявність цих тверджень в працях основоположників або як не зовсім правомірне полемічне перебільшення, або відносити їх до розряду стилістичних прикрас тексту, або ж, найчастіше, витлумачувати їх у такий спосіб, що, мовляв, йдеться ж про “попередню” філософію, а не про філософію взагалі. Тимчасом справа полягала й полягає цілковито інакше. Мова йшла саме про “філософію взагалі”(=метафізику) - як традиційний спосіб складати нібито наукові уявлення про ті чи ті речі шляхом вигадування, придумування зв”язків між цими речами - замість того, щоб дослідити ці речі та відкрити у них самих певні зв”язки (чи їх відсутність). Марксистський замах на “вигнання “ філософії з пироди та суспільства (залишивши під її, так би мовити, тимчасовою юрисдикцією царство чистої думки) був цілком серйозним, хоча цитований текст і не позбавлений рис, які дають підстави угледіти там і полемічні загострення, і певні стилістичні фігури, і навіть справедливість зауваження, що йшлося пропопередню” філософію (а про яку ж іще могла іти мова, коли “нової” ще й не було та й не повинно було б бути, на переконання творців марксизму!). Певна річ, в образності, метафоричності мови класикам марксизму - як би там не ставитись до змісту текстів ! - відмовити важко на відміну від їх епігонів, особливо ж пріснопам”ятних борців за “чистоту” марксизму. Варто лише нагадати пасаж із “Капіталу” Маркса про те, що вартість уже тим відрізняється від тітоньки Квіклі, що її неможливо помацати (щоправда, ханжі від казенного марксизму “пом”якшили” судження, переклавши заключну частину фрази евфемізмом : “не відомо, з якого боку до неї підійти”).От як, наприклад, писали основоположники марксизму у 1844 році про філософію, грядущу остаточну перемогу над якою віщували, оголошуючи ще тільки про намір створення нового вчення: “Формули - і нічого більше, крім формул. І, незважаючи на всі її нападки на догматизм, вона сама себе засуджує на догматизм, більш того - догматизм жіночий. Вона була і залишається бабою; вона - зів”яла й удовуюча гегелівська філософія, що підрум”янює і наряджає своє висохле до найогиднішої абстракції тіло та із хтивістю озирає всі закутки Німеччини у пошуках жениха.” 6 Якщо продовжити цю метафору, то можна б, - більш того: треба! - сказати: їй, цій хтивій старезній удовиці - гегельянщині,- таки вдалося запаморочити багатьом голови.І,що цікаво, не лише десь там, по глухих закутках Німеччини, а саме у наших благословенних краях ...Вона й досі їх морочить (нагадаємо, корінь слова - мор, а морок - значить темрява, пітьма). 1.10. Куди та як «виганяли» марксисти філософію. Подібні енергомісткі літературно-стилістичні прийоми - свого роду образні спалахи, “протуберанці”, дозволяють нам скласти уявлення не лише про характер, але й про спрямованість силових ліній будь-якого нового “світила”, що з”являється на горизонті духовного космосу.Неупереджений, позбавлений уже гострих полемічних хвилювань погляд може сьгодні переконати будь-кого, що справжнім, практичним, тобто ідейно-змістовним “вигнанням” такої нелюбої їм філософії Маркс та Енгельс були зайняті всерйоз і практично впродовж усього свого життя. Що ж малось на увазі під оцим “вигнанням” і як воно здійснювалося ? Куди “виганялася” філософія? Що пропонувалося взамін? Насамперед , варто зробити застереження: мова йшла не про абсолютне, або, як тепер полюбляють говорити , тотальне, заперечення, перекреслення всього , скажімо, “доробку філософії” за всю історію людства.Не про те, щоб , так би мовити, викинути все гамузом на смітник історії. Навпаки, йшлося про те, аби взяти , зберегти й розвинути все цінне, зокрема найцінніше, на думку Маркса та Енгельса, - діалектичне розуміння матеріалістичного тлумачення світу, або діалектичний матеріалізм.Щоб саме його - і лише його ! - взяти на озброєння інтелектуального осягнення світу, взяти як метод, “точку зору,” ”підхід”, а не як догму. Навіть не як “ключ” - не то що “відмичку”! - до пізнання, а всього лише як принцип загального підходу до розгадування “таємниць” природи та майстрування “ключів” до однотипних “загадок”. А як бути з “рештою” філософії? На думку амбітних творців марксистського світобачення, всьому іншому належало залишатись там, де й усім досягненням людської думки, які мають перехідне значення, а також і її хибам. Адже усі здобутки людського розуму на довгому й нерівному історичному шляху, незважаючи на постаріння й девальвацію, мають свою, і немалу, ціну. Що ж до хиб та помилок, блукань людської думки, то вони часом навіть дорожчі за істинні надбання. Як суто матеріально, щоб не сказати комерційно, - за реальними витратами та втратами на шляхах блукань, - так і потенційно: як пересторога, як запобіжчик... Щоправда, люди, на жаль, дуже рідко користуються цією своєрідною коморою справжньої, вже набутої мудрості, а ще рідше вдаються до висновків із негативного досвіду, із допущеної глупоти. Можливо, саме це мають на увазі ті, хто твердить, що коли й навчає чого-небудь історія, так тільки того, що вона ніколи нікого й нічому не вчить... Але це вже надто песимістичний погляд. У дійсності все не так безнадійно кепсько: в іншому разі люди й досі жили б на деревах... Адже ж не викинули люди геть евклідову геометрію з винайденням неевклідових, не стерли з пам”яті алгебраїчні формули, не кажучи вже про чотири дії арифметики, з появою персональних компютерів!..Хоча, правда, - з іншого боку, - ніхто сьогодні не вдає, ніби спроможний за допомогою лише безпосередніх маніпуляцій з цифрами за чотирма правилами арифметики розрахувати, скажімо, траекторію штучного супутника Землі. “Філософи” ж, зокрема так звані естетики, і сьогодні, залишаючись часто-густо у межах своєї “арифметики”, не просто “роблять вигляд”, ніби спроможні здійснити у сфері суспільної свідомості роботу, аналогічну вищезгаданій у математиці, але й претендують на представництво якоїсь особливої науки, що підноситься над іншими, як Наука Наук . Цих слів уголос вимовляти останнім часом не наважувалися - навіть ще до скинення з ідеологічного диктаторського крісла “єдино вірного учення”: подібні заяви вочевидь суперечили б не тільки духові, а й “букві” учення, за вірних послідовників якого вони себе видавали. Тому обходилися евфемізмами - говорили про “особливе методологічне значення”, про “особливу методологічну роль” своєї “науки” і т.д. Але різниця між “не вмер Гаврило” і “його галушкою вдавило” відома здавна... Отож, “вигнаній з природи та історії” філософії - ще раз уточнимо: звичці вигадувати замість видобувати знання - подумки відводилося своє, доволі почесне місце у тій велетенській коморі людських знань та умінь -“ Музеї” чи “Бібліотеці” ,- де на “полицях” лежать з одного боку - запліснявілі теорії флогістону та ефіру, заіржавлений алхімічний реманент, замшілий “філософський камінь”, пробірки з прокислим “елексиром життя” і т.п., а з іншого - арифметика, геометрія, класична механіка, фізика, ліннеївська класифікація рослин і т.д. Справді, філософії, - власне історії філософії ! - належить важливе, навіть почесне місце в ряду навчальних предметів. Бо лише грунтовно вивчивши історію людської думки, пройшовши разом з нею самотужки, ніби “зсередини”, її звивистий шлях блискучих осяянь, вікопомних прозрінь та похмурих потьмарень і катастрофічних провалів, можна навчитись , більше й важливіше того: привчитись логічно мислити. Тобто думати по-людськи, але робити мужні, не так бажані як достовірні висновки... Як саме слід “виганяти” філософію - не забудьмо: звичку придумувати зв”зки між речами замість віднаходити їх у самих речах ! - основоположники марксизму намагалися показати особистим прикладом. “Коли Маркс не залишив “Логіки” (з великої букви),- то він залишив л о г і к у “Капіталу”... - відзначав Ленін. - В “Капіталі” застосовано логіку, діалектику і теорію пізнання ( не треба трьох слів - це одне й те саме) матеріалізму, який взяв усе цінне у Гегеля і рушив це цінне вперед.” 7( Зауважимо в дужках: тут мовиться “не треба трьох слів” при уживанні...чотирьох!..Свідчення того, що автор мав на увазі, певно, грекомовний термін гносеологія, рівнозначний двочлену теорія пізнання . З цього приводу, як і з багатьох інших (подібних до шкаралупи з-під виїденого яйця) свого часу навіть виникла була ціла література, на якій і деякі українські філософи-марксисти дозрівали до академічних звань, щоб потім, коли “світ перевернеться”, заслужити ще й урядових нагород від антимарксистського уряду!). “ “”Капітал” Маркса мав правити за взірець, навіть - ідеал, втілення отієї думки, що з надбанням діалектико-матеріалістичного світогляду стає зайвою всіляка філософія: і “філософія природи”, і “філософія суспільства” (“філософія історії”, “філософія економіки”, “філософія мистецтва”) і т.п. Воно й справді, політична економія могла стати й ставала позитивною - а не “спекулятивною”!- наукою без будь-яких філософських милиць: варто лише - замість того, щоб видумувати бознащо, як це звикли робити творці “філософії економіки”, - спробувати по-науковому відшукати реальні зв”язки між фактами економічного життя, як це робили представники англійської класичної політекономічної школи та й Маркс… Сьогоднішні ескапади проти “Капіталу” наших філософо-економічних есеїстів, не кажучи вже про літераторів,- таких, як М.Руденко, - смішні й жалюгідні. Втім, таксамо як і недавнє (та й , певно, сьогоднішнє !) надуте пишання догматиків від марксизму цією книгою - як ніб істиною в останній інстанції, даній на всі часи для всіх народів. Ми залишаємо їх осторонь: відійшла в минуле епоха, змінились і всі обставини та факти, що аналізувались там і тоді, корекції...то ж і висновки, природно, потребують уточнення. Мова у нас зараз не про сьогоднішню, навіть відносну, цінність (сучасна світова економічна криза - чим не нагода пригадати марксистську теорію криз капіталістичного перевиробництва?!), а про історично визнаний етапний внесок у світову науку, про цілком певний спосіб наукового осмислення дійсності.Інший напрям практичного ідейно-теоретичного та методологічного “вигнання філософії” становила безпосередня боротьба з нею, відверта й гостра полеміка у намаганні довести її безплідність. Цією непримиренною, нищівною, не на життя , а на смерть боротьбою просякнуті буквально всі твори Маркса та Енгельса. Починаючи від “Святого сімейства”, “Німецької ідеології”, ”Злиденності філософії” аж до “Анти-Дюринга”, де це полемічне спрямування демонстративно винесене у назву роботи. У 80-ті роки минулого століття завдання цієї боротьби видавалися марксистам настільки актуальними, що Енгельс вирішив, відклавши усе інше, присвятити йому окрему узагальнюючу працю під недвозначним заголовком: “Людвиг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”. Тепер-то ми знаємо напевне, що з Фейєрбахом не скінчилася, принаймні, німецька ( якщо й не “класична”) філософія; не скінчилася й філософія “взагалі” (=звичка вигадувати щось про явища життя та природи замість добувати справжні знання про них). В тому числі й так звана «марксистська» - як би її не прагнули чимскоріш “закопати”.Як уже було мовлено, почавши чухати, де свербить, зупинитись важко... Та повернемося до згаданої праці Енгельса.У передмові до першого видання брошури автор зазначав: “Тим часом ( за роки, що минули від перших його з Марксом виступів на літературній арені - Авт.) світогляд Маркса знайшов прихильників далеко за межами Німеччини і Європи і на всіх літературних мовах світу.З іншого боку, класична німецька філософія переживає за кордоном, особливо в Англії і в скандинавських країнах, щось на зразок відродження. І навіть у Німеччині , очевидно, починає всім набридати та старцівська еклектична «юшка», що подається в тамтешніх університетах під назвою філософії”8 Саме ці обставини, за словами Енгельса, спонукали його в стислому вигляді викласти ставлення до філософії Гегеля і Фейєрбаха, до філософії загалом. Це ставлення, підкреслимо ще раз, однозначно зафіксоване у ключовому слові назви - “кінець” та наскрізній ідеї: з появою вчення, що дістало назву діалектичний матеріалізм, потреба в будь-якій філософії, що стоїть над іншими науками (чи то як “наука наук”, чи то як “ наукова методологія” ), - відпала... Так вважав Енгельс. Але зовсім іншої думки були прихильники “попередньої філософії”. У самій "філософії", так би мовити, у "сухий залишок" справді осідали логіка (наука про форми та закони мислення) і діалектика (діалектична логіка, або теорія пізнання, чи, на грецький манер, — гносеологія).Проте, поряд і водночас із зазначеним вище процесом "відбрункування" конкретних наук від стовбура удаваної "науки наук" у побуті відбувався інший: своєрідна екстраполяція традиційного "філософствування" на всі сфери життя. За асоціацією з характерними для "любомудрування" дуже загальними, непевними й суб"єктивними твердженнями люди почали "обзивати" філософіями також всілякі " любомудру вання" на різні способи, різноманітні теми та з різних приводів. Відтак "з'явилися" "філософія музики", "філософія релігії", "філософія освіти", "воєнна філософія", "філософія торгівл", "філософія життя", "філософія кохання" і навіть ... "філософія моди "... Несть їм кінця. Всі ці та подібні вирази (типу "філософія... чогось там ") мають, -у ліпшому разі (тобто, якщо взагалі за ними криється хоч якийсь смисл) - метафоричний характер. Незалежно від міри усвідомлювання цього факту тими, хто послуговується подібними фразеологічними зворотами. 1.11. Реванш пристарілої “Фрау”. Видаючи бажане за дійсне (схильність до цього - один із первородних “гріхів” марксизму!), Енгельс надто поспішно оголосив удари, завдані марксизмом “попередній філософії”, смертельними. Чутки про смерть удовуючої фрау , як і у широко відомому анекдотичному випадку з Марком Твеном, виявились дещо перебільшеними. Після деякого переполоху, зчиненого у таборі “попередньої” філософії галасливим марксистським наступом (традиційно німецький Sturm und Drang), вона отямилась. Звуки ж “одходної”, що її просурмили марксисти, пролунали для неї , як для старої полкової коняки сигнал труби “До бою!”. Не першої молодості особа, як її зневажливо атестували молоді амбітні люди, причепурилась, навела модний (“під марксизм”) макіяж, вбралась у відповідні шати та й рушила в атаку у всеозброєнні одвічного удовиного досвіду й природженого жіночого знання “сверблячок” амбітних молодиків. І невдовзі, - часом після сяких-таких вагань та роздумів, а найчастіше навіть не завваживши, що власне коїться,- в її задушливо гарячих обіймах один за одним опинились de facto чи не всі послідовники відчайдушних філософоборців... В результаті цього “громадянського” шлюбу,- не без елементів інцесту,- на світ з”явились такі собі псевдомарксята: нібитополітекономія соціалізму (а насправді – пріснопам’ятна “філософія економіки”: вигадки замість спроб наукового аналізу реальних фактів), нібитонауковий комунізм ( а насправді - все та ж старезна “філософія суспільства”: вигадки та мріяння, що видаються коли не за реальне, то за можливе), нібитомарксистська філософія (а насправді- все та ж старезна метафізика (=“любомудрування”) - абстрактна риторика про самогральний рух “продуктивних сил” та “виробничих відносин” з різноманітними вигадками на зразок “учення” про “базис” та “надбудову”, “ленінська теорія” відображення і т. д. і т. п. Коротше кажучи, у підсумку боротьби адептів марксизму проти “попередньої філософії” остання здобула, хоча зовні й не дуже помітну, проте переконливу перемогу на всіх напрямах та ділянках протистояння.Обмежимось констатацією лише одного, зате промовистого факту. В останній прижиттєвій публікації багаторічний вождь радянських філософів академік П.Фєдосєєв , у відповідь на критику стану філософських та й взагалі суспільних наук в СРСР, писав: “Хоча випускається немало корисних праць з діалектики, у філософському мисленні поки що багато ще метафізики.” У цьому зізнанні, як світ у краплині води, відбився справжній стан так званої “марксистської філософії» - і за змістом, і за формою : еклектична юшка. “На жаль, - бідкався П.Федосєєв,- досить багато порожніх абстракцій мелькає в нескінченних суперечках про порядок розміщення та групування категорій” та “про принципи побудови філософських законів.”9 Такий по суті, за визнанням академіка, стан справ й в інших галузях “марксистської філософії”...Візьмім до уваги: якщо ж клята “метафізика” звела собі кубло вже й у “святая святих” марксистської філософії - логіці, діалектиці та гносеології (згадаймо:”не треба трьох слів”!), то про що далі може бути мова? 1.12. Реанімація «метафізики мистецтва». Зауважимо передусім, що поіменної вказівки на естетику у вищенаведених висловлюваннях Енгельса немає. Однак ставлення до неї як до філософії мистецтва - частини чи підрозділу загальної філософії історії, або філософії суспільства,- сумнівів не викликає. Про це ставлення можна з достатньою певністю судити по тому, що оголошувалось віджилим, а що - ще терпимим до слушного часу: Крім логіки та діалектики, що становлять гносеологію, або теорію пізнання марксизму, - все мало поступитися місцем позитивному науковому вивченню. Отже, , за законами тієї самої логіки, яка і є діалектикою та теорією пізнання, естетиці як філософії мистецтва також належало відійти у минуле, тобто зайняти своє місце в ряду історичних навчальних дисциплін, поступившись місцем позитивній науці про мистецтво, скажімо - науковій теорії мистецтва.Тож перед марксистами в цій сфері мусили також постати завдання, аналогічні тим, які висувались у питаннях більш загальних. Необхідно було з позицій саме діалектичного матеріалізму осмислити художній розвиток людства, а це означало, по-перше, критично викласти й по-своєму інтерпретувати еволюцію думки у цій галузі, тобто переглянути історію естетики (= філософії мистецтва), і ,по-друге, налагодити й розвинути безпосередні дослідження художньої практики на своїй уже, власне марксистській (=позитивній) основі. І справді, на початку робота повелась саме у цих двох напрямах. У першому до діла взявся головним чином П.Лафарг, у другому - Г.Плеханов. У зв”язку з останнім видається не зайвим нагадати оцінку, що її дав саме теоретичним розробкам Плеханова його політичний супротивник, але світоглядний однодумець, Ленін. Відзначаючи слабку, на його думку, марксистську освіченість учасників тодішніх дискусій у партії більшовиків, Ленін писав: “неможливо стати свідомим, справжнім комуністом без того, щоб вивчати - саме вивчати - все, написане Плехановим по філософії, бо це найкраще у всій міжнародній літературі марксизму”.10 Більш того, долаючи прірву, що розділяла його з Плехановим у найважливіших практично-політичних питаннях соціал-демократичного руху, Ленін вважав за можливе піти значно далі цих міркувань: “До речі, - додав він у примітці, - неможливо не побажати, по-перше, щоб видання творів Плеханова, яке виходить нині в світ, виділило всі статті з філософії в окремий том чи томи з найдокладнішим покажчиком тощо. Бо це повинно увійти в серію обов”язкових підручників комунізму. По-друге, робітничій державі, на мій погляд, слід зажадати від професорів філософії, щоб вони знали виклад марксистської філософії Плехановим та вміли передати учням це знання.”11Як і багато чого іншого, ці настанови реалізовані належним чином не були. Тільки у час так званої хрущовської відлиги було здійснене видання згаданих праць Плеханова у п”яти томах. Що ж до викладацької справи, то тут реалізувалось прямо протилежене. “Вірні ленінці” виходили не із вищенаведеної загальної оцінки їхнім вождем трудів Плеханова, а винятково з нелюбові Сталіна до “меншовика” Плеханова, використовуючи дріб”язкові принагідні критичні зауваження Леніна стосовно буцімто сплутування останнім ієрогліфів та образів і т.п. Далася взнаки , напевне, усталена відчуженість “більшовиків” від “меншовика” з огляду на принципові розходження у питаннях стратегії та тактики соціал-демократичного руху, що в умовах охлократії, на яку досить швидко обернулася декларована “диктатура пролетаріату”, переросла у відверту й зневажливу ворожість. У питаннях, пов”язаних безпосередньо з культурою та мистецтвом, цьому значною мірою могли посприяти й задавнені почуття неприязні до Плеханова з боку цілого ряду провідних діячів кульурної політики радянської держави, зокрема Луначарського, Горького, Богданова та ін., з огляду на ту нищівну критику, якої вони зазнали від нього ще в передреволюційний час за “богошукацтво”, “богобудівництво” та інші ідейні “заскоки”. Свою роль, вірогідно, відіграла й природжена відраза до наукової соціології (хто завідомо “знає”, чого хоче народ,той не потребує якихось там опитувань та досліджень!) - затоптали під приводом критики вульгарного соціологізму. Позначилися, безперечно, й уже міцно укорінені традиції російської філософської, суспільно-політичної та літературно-критичної думки, витоки яких вели не тільки до Першого та Другого Римів, а й до Прусії. З одного боку - через Бєлінського ( котрий був “особенно любим” російською революційно-демократичною інтелігенцією) - до Шелінга та Гегеля, з іншого - через Чернишевського ( котрий Леніна, за зізнанням останнього, “всего перепахал”) - до Фейєрбаха : все тієї ж пріснопам”ятної класичної німецької філософії. Та найгіршу, імовірно, роль відіграла прямолінійно зрозуміла, як то й належить “більшовикам”, вказівка вождя на перше з трьох “джерел” - все ту ж класичну німецьку філософію... Так чи інакше, але залишається фактом, що коли в гострих московських суперечках 20-х років з приводу того, якою ж має бути і з чого виходити політика комуністів у галузі культури, та вдалися до “джерел” - з”ясувння поглядів Маркса й Енгельса на літературу та мистецтво,- то ці “погляди” були однобічно зрозумілі й перекручено витлумачені згідно з духом,- навіть буквою!- саме класичної німецької філософії… Тієї самої, неминучий кінець якої за кілька десятиліть перед тим віщували основоположники...Із цитат, окремих висловів, більш чи менш закінчених уривків із праць, які не мають прямого відношення до проблем культури , та всього іншого, що старанно “вичесав” із творів Маркса та Енгельса, переклав російською мовою і витлумачив М.Ліфшиць, незабаром і випурхнула, мов метелик із сухої “лялечки”, так звана «марксистська естетика». Для більшого “авторитету” новонародженій невдовзі присвоїли й ще один титул ленінська ... Можна сказати тому, що, подібно до Афіни, котра, за міфом, з”явилась чомусь саме з голови Зевса, ця “наука” «вилупилась» із «голови» Маркса...Роль не то Прометея , не то Гермеса при цьому відіграв Ліфшиць!.. Якщо в кожному жарті є бодай доля істини, то вона в даному разі полягає в тому, що так звана «марксистсько-ленінська естетика», - як і належить критикованій основоположниками марксизму філософії, - таки була народжена “з голови” - тобто вигадана Проте варто відзначити й інше явище нашої незрівнянної епохи: 1.13. .Кающиеся ... "марксисты"... Колись російські "володарі дум" на зламі епох фіксували різноманітні типи колишніх соціальних та іеолого-політичних "грішників", що гірко "розкаювались": ^кающиеся дворяне", "кающиеся купцьі", «кающиеся попьі»... Сьогодні настала черга для "покаяння" їхніх колишніх супротивників. Одіозна фігура нашого часу - "кающиеся" атеїсти, антисеміти, комуністи, пролетарі, кріпаки (остьанні, виявляється,, поспіль були, - з діда-прадіда, - якщо й не "стовбовими" дворянами, то, принаймні - козацького роду"...). Проте є й такі, що без публічного (принаймні, чесного) зведення рахунків зі своєю совістю, перейшли на позиції, діаметрально протилежні колишнім... В наш час, в умовах, коли історичної поразки зазнали здогматизовані марксистські погляди, що претендували на виняткову істинність, у посткомуністичних країнах почалось активне відродження історично віджилих уявлень, у тому числі й дозвільні любомудрування під старожитніми етикетками: "філософія природи", "філософія суспільства", "соціальна філософія", "філософія мистецтва", "філософія підприємництва", "філософія менеджменту", "торгівельна філософія" і згадана вже пресловута "філософія... моди"... Як наслідок, не забарилися з'явитися у ВУЗ"ах і навчальні предмети під відповідними наліпками ... Загалом це зрозуміло: вакуум, утворений крахом панівної раніше ідеології, потребує заповнення...Так буває після кожної революції або контрреволюції... Однак, справа не лише в тому, що "дух", як і природа, не терпить порожнечі. При “раптовому" зникненні з вузівських навчальних програм цілого комплексу марксистських дисциплін {історія КПРС, політекономія капіталізму, політеконмія соціалізму, діалектичний матеріалізм, історичний матеріалізм, науковий комунізм, науковий атеїзм, критика "буржуазної" філософії ...), які були обов"язковими до засвоєння студентами у всіх без винятку вищих навчальних закладах, залишилась без роботи численна армія їх колишніх викладачів. Дипломовані фахівці з названих та ряду не згаданих "наук" у прагненні вижити (по-людськи цілком зрозумілого!) почали викладати (тепер, звісно, уже в позитивному плані) те, що раніше було предметом нищівної критики з їхнього боку. І навпаки: лаяти все, що раніше видавали ледь не за останнє слово справжньої науки та істину "в останній інстанції"... Колишні фахівці з "наукового комунізму" вдалися до всезагальних "любомудрувань" на теми суспільного життя, запроваджуючи курси "соціальної філософії"... Колишні критики "буржуазного націоналізму" навіть запропонували до читання курс "наукового націоналізму"... Колишні викладачі "наукового атеїзму" швидко перекваліфікувалися на "релігієзнавців" і виявились не від того, аби запровадити викладання "Закону Божого" у світських навчальних закладах... Колишні викладачі "історичного матеріалізму" без належного зведення наукових рахунків із своєю "марксистською" совістю пустилися у безбережну "соціологію" та вигадки різного роду "супільств" (індустріального, постіндустріального, інформаційного, масового споживання ... і т.д. і т. п.). Ті, що спеціалізувалися на критиці "сучасної буржуазної філософії", почали в позитивному плані (в ліпшому разі - з об"єктивістських позицій, в гіршому - з різко негативістських щодо "марксизму", якого вони так і не зрозуміли) характеризувати концепції сучасної (та й не тільки) "західної філософії"... Так виникли і курси з "філософії культури ", зокрема - й художньої, -та "філософії мистецтва", що невідомо, як і чим відрізняється від традиційної "естетики", і т.д. і т.п. Ось конкретний приклад: рекомендована Міністерством освіти України як типова для гуманітарних творчих вищих навчальних закладів програма "Курс філософії мистецтва": Вступ. Філософія мистецтва як філософське знання І. Витоки філософії мистецтва Філософія античності — джерело становлення проблем філософії мистецтва 2. Проблеми філософії мистецтва у філософській думці і творчості митців Відродження 3. Питання філософії мистецтва у художніх концепціях XVII ст II. філософія мистецтва XVIII—XIX ст. 4. Формування предмета філософії мистецтва та її проблем у XVIII ст. 5. Філософія мистецтва як складова частина філософії другої половини XVIII—XIX ст. 6. Питання філософії мистецтва у художній концепціях і роботах філософсько-соціологічної спрямованості XIX ст. 7. Питання філософії мистецтва у філософській думці України XVIII — початку XX ст. Сучасна філософія мистецтва. 8. Філософія мистецтва в Росії кінця XIX - початку XX ст. 9. Джерела й основні проблеми філософії мистецтва XX ст. 10. Основні концепції філософії мистецтва в західноєвропейській і російській філософській думці XX ст. ІІ.Філософія мистецтва в Україні 12. Філософія мистецтва та художня практика XX ст. Зміст цього курсу - в кращому разі -зводиться до компілятивного (в гіршому - еклектичного) огляду, а фактично до переказу того, що говорили або писали про культуру , зокрема мистецтво, більш чи менш видатні мислителі різних епох. Не ліпше виглядає справа з нормативним курсом філософії, програма якого рекомкндована Міносвіти як типова. За тематичним спрямуванням це - скоріше курс з історії філософії, а не власне філософії. Щодо характеристики його змістовного наповнення, то варто лише зазначити: для ознайомлення з філософіськими системами визначено всього 11 творів десяти довільно вибраних авторів (Діоген, Платон, Августин Блаженний, М.Вебер, Декарт, Руссо, Гегель,Ніцше, Хайдегер, Камю, Сартр). Всього ж рекомендовано на курс близкко сорока літературних джерел, переважно підручників та посібників. Натомість у ряді авторських програм курсу філософії для студентів не тільки таксамо не враховується профіль вузу, але й не береться до уваги реальна доцільність та й спроможність студентів засвоїти пропонований матеріал. В одній з них, складеній таксамо в історико-оглядованому плані, пропонується бизько 300 (!) позицій літературних джерел. Тимчасом для самостійного опрацювання відводиться всього 36 годин. Таке враження, що укладачі програм не стільки дбають про належне представлення студентам дисципліни, скільки піклуються про демонстрацію власної ерудиції (на рівні випускника філософського факультету). З рекомендацією першоджерел подібне ж "свавілля": Бекон, Декарт, Плотін, Гегель, Ніцше, Фрейд, Шопенгауер - і все!.. Чи варто говорити, що навіть у випадку "належного" освоєння подібних курсів, у студентів залишиться досить тьмяне уявлення про те, що ж таке філософія і навіщо їм взагалі потрібно ламати нею мізки? А в підсумку відтвориться та посилиться загалом зневажливе ставлення до цієї трохи "загадкової", трохи "макабричної", мало зрозумілої і загалом дивацької сфери інтелектуальних захоплень, що йменується філософією... 1.14. Що в "сухому залишку"?.. ..Виявлене вище критичне ставлення автора цієї статті до філософії зовсім не означає цілковитого, «огульного» заперечення її значення. Ще раз застережуся: мова йде про тверезу оцінку її пізнавальних можливостей та реального вкладу у розвиток пізнавальних та інших інтелектуальних потенцій людства. Це стосується як історії філософії, так і того, що залишається від неї у, так би мовити, «сухому залишку». Лише ознайомившись з «біографією» людської думки, пройшовш разом з нею всі етапи звивистого шляху, на якому були і яскраві осяяння й жалю гідні потьмарення, і прикрі збочення й трагічні відступи в регрес,-тобто лише освоївши, ніби «зсередини», цей досвід, можна навчитися «правильно» мислити та вміти додумувати кожну думку до кінця (логічного «кінця», ясна річ). А для цього необхідно обгрунтовано визначити основні, необхідні для засвоєння (тобто вивчення та осмислення) студентами (в межах реального учбового часу та з урахуванням специфіки майбутнього фаху) першоджерельні твори філософської класики, що є вершинними в історичному поступі людськрго мислення... Проте, за всіх умов, досягненню вказаної мети може прислужитися засвоєння студентами найціннішого, що є в підсумку історичного розвитку (точніше б скаазати: набутку) філософствування: категоріально-понятійний аппарат та способи (правила і «закони») користування ним. |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ КИЇВ НТУУ "КПІ" 1997 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ" |
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
|
СПІЛКА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СПОРТИВНОГО ТАНЦЮ УКРАЇНИ, МОЛОДІЖНА РАДА СГОСТУ, ТСК „ЧЕМПІОН” Місце проведення: м. Київ, проспект Комарова 1, НАУ (Національний авіаційний університет), Центр культури та мистецтв |
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Одним з важливих етапів процесу підготовки висококваліфікованих спеціалістів є написання та захист курсових робіт. Навчальним планом... |
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини).... |
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Рецензенти: Валюх З. О., д філол н., проф. (Київський національний лінгвістичний університет); Григор’єва О. О., к філол н., доц.... |
|
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ЕКОНОМІЧНИЙ... Дисципліна «Бухгалтерський облік і експертиза» на ІУ курсі у 7 семестрі в обсязі 50 годин, з них лекцій 26 год., самостійна робота... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
|
Програма для вчителів-наставників Допроектне дослідження здійснюється за підтримки консультантів з Великої Британіі Ланкастерський університет та Коледж Св Марка та... |
Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ Торговельне підприємство у процесі своєї діяльності постійно наражається на різноманітні ризики. Ці ризики можуть призвести до непередбачуваних... |