|
|
Скачати 3.09 Mb.
|
2.21. Що таке „Добро”, або процес Етизації Витоки наших уявлень про “Добро” та “Зло”.В найпростішому абстрактному, або, що те саме, ідеальному вигляді це відбувається так. Впродовж свого життя, постійно, день у день, люди змушені здійснювати певний вибір. Окрема людина так само, як і суспільство, у якому вона живе, як людство в цілому. І незважаючи на всі досягнення науки та техніки, і сьогодні, як на зорі цивілізації, кожний здійснює це пресловутим методом “проб та помилок” (“пресловутий” - тому, що в його формулу вкралась логічна похибка:треба було б, за логічним принципом дихотомії, сказати методом проб або вже- методом проб: удач та невдач). Так от, все, що людям “підходило”, годилося (зауважмо це слово!) До життя, визнавалось ними придатним до бору, годилось для того, щоб брати до- брати: ставало до-бірним до-брим до-бром. Так викристалізовуються уявлення людей про Добро. Ці уявлення надалі стають уже критерієм для до-бору: все, що не відповідає “добру”, належить облишати, залишати: воно не-до-бре: зле Так викристалізовується друге з центральних понять моралі - Зло. (Подібно й у чеській, польській, словацькій, сербо-хорватській мовах - zle; навіть у німецькій - schlecht. Звідси й синонім зла у нашій мові - Лихо. Не видається недоречним нагадати, що саме з цього “кореня” виростають і російське ложь яке стало синонімом неправди, брехні/, і болгарське лоше,і сербохорватське lőš... Звідки узязлася у нас “погань”…Український синонім злого, недоброго - “погано” завдячує своїм походженням візантійцям. Освічені християнським та ще й античним знанням, вони зневажливо ставились до “іноземців”, “інородців” - мешканців довколишніх територій - і з огляду на відсутність у останніх звички голитися презирливо називали їх, подібно як і древні римляни, - “бородатими “. По-латині борода - barba, звідси barbaria - брутальність,, невігластво, жорстокість дикість, словом -варварство . По-грецьки борода - (погон) пог(о-а)нь. Візантійські хрестителі так ретельно, так старанно “пог (о)анили” наших предків, що в українській мові не тільки прижилось це слово, майже витіснивши корінне, але й спородило цілий виводок похідних: поганьпоганийганити догана і т. П. - аж до улюбленого поклику недавніх рухівських маніфестантів-: “Ганьба!” Нема такого ”зла”, яке б на ”добро” не обернулось... Історія кожного народу містить безліч фактів, часом подиву гідних - від кумедних (точніше таких, що тепер здаються смішними), до трагічних, які свідчать про безперервний процес етизації людьми засвоюваного ними світу. Звичайно, цей процес, як і всі подібні, тобто стихійні, точиться спонтанно і більш-менш спокійно. Принаймні, спокійно зовні, навіть якщо він сповнений внутрішньої напруги і драматизму. Коли ж до нього долучаються зовнішні сили - владні структури, - що намагаються його прискорити чи, навпаки, загальмувати, а то й зупинити, трапляються жалю гідні ексцеси. Чи багато сьогодні людей, для яких картопля стала “другим хлібом” знають, а якщо знають, то чи часто згадують про так звані “картопляні бунти” в Росії - збройний опір насадженню цього овоча? Що здавалось колись “злом” - стало /а не тільки здається/ “добром”. А пресловуті реформи Петра І? А відмова багатьох людей, начебто й не найбільш темних та забитих - все-таки з правлячої верхівки - навіть під загрозою публічного побиття а то й смертної кари голити бороду, носити європейський одяг, вживати каву і т. Д. І т. П. ? Можна віднайти чимало подібних прикладів, коли природний і стихійний процес етизації явищ довкілля збурюється втручанням сил. Які прагнуть його підстьобнути, чи й повернути у зворотньому напрямі, і саме в такі періоди стає наочно видним злам в практичній етиці, тобто у тому, що люди вважають “добрим”, а що “поганим” (злим, лихим, недобрим). “Втручання” ж не обов’язково буває таким варварським, фізично насильницьким, як у згаданих випадках. Це може бути і насильство “метафізичне” - навальна пропаганда усіма засобами масової інформації нових зразків “добра” з одночасним “ганьбленням” - паплюженням, висміюванням, опльовуванням - колишніх взірців “добра” уже як “зла”. Останнє відбувається - власне вже відбулося - дослівно на наших очах. Все, що ще “вчора” вважалося “добрим”, “гожим”, “пристойним”, - принаймні видавалося за таке у газетах, книгах, у радіомовленні та по телебаченню, раптом (кілька років “перебудови” - мить у житті суспільства, навіть у житті одного покоління - не те що історії!) Змінилося на протилежне. Викривалось, висміювалось, опльовувалось все, що перед тим видавалось (а кимось і справді вважалось!) Добрим, прекрасним і навіть священним: радянська влада, комуністична партія, комсомол, піонерія, революція, Ленін і його соратники, радянська армія, її устрій і навіть перемоги, дружба народів, дитяча цнотливість, жіноча сором’язливість, вірність у коханні... І навпаки: в так само однобічному світлі стали подаватись монархія, останні Романови, подвижники церкви, білогвардійці, купці, контрреволюціонери, політемігранти, повії... Інформаційна навала була такою масованою і всеохоплюючою, що за короткий час ніби сама по собі відбулася докорінна переоцінка всіх цінностей: в уявленнях, смаках та уподобаннях.Стався “перехід” від показної цнотливості - до зухвалої безсоромності, від позірного інтернаціоналізму - до агресивного націоналізму; від натхненної компартійності - до злобного антикомунізму; від безсоромного вихваляння Леніна - до сороміцького його висміювання; від вульгарного атеїзму - до показної побожності; від язичницького поклоніння “кумирам” комуністичної партії та революції - до варварського їх розтрощення й скидання; від матеріалізму й епікурейства - до окультизму та містики; від національного безпам’ятства - до націонал-шовіністичного самонавіювання, від святенницької безкорисливості у “служінні музам” - до цинічної комерціалізації мистецтва, культури та освіти... Цей “перехід”, цей етичний злам здійснився за нечувано короткий строк і тому справив на багатьох представників старшого покоління враження катастрофи: світ перевернувся! Насправді “перевернулися” в черговий раз у цьому столітті уявлення й оцінки людей... ”Ото часи! Ото нрави!” На відміну від медицини, однак, люди виявляють часто-густо дивний, майже дитячий спротив визнанню аналогічних явищ у суспільному житті, сказати б - житті суспільного організму, сплутуючи реальне з бажаним. Ось конкретний приклад. “Мораль у природі людській. Її норми стійкі і вічні”, - запевняв нещодавно померлий патріарх російської інтелігенції Д.Лихачов й аргументував своє твердження в такий спосіб: - “Справді, що можна протиставити заповіді “Не убий!”? Яку іншу заповідь? “Убий!”? А заповіді “Не вкради!”? Чи“Не свідчи брехливо!”?”... Якби ж то було так! Зупинимось для початку хоч би на першій максимі. Поважний академік забув, напевне, чи не хотів пам”ятати, що в часи другої світової війни саме цій заповіді “Не убий!” Був прямо протиставлений протилежний імператив, який вважався тоді цілком моральним:“Убий німця!” Саме так (- не фашиста, не окупанта, не загарбника, а - “німця”) називалась стаття І.Еренбурга, якнайширше пропагована у світі. Та й взагалі учений, залюблений, за його зізнанням, у російське старообрядництво, випустив з уваги, що не тільки можливо щось протиставити тим біблейським заповітам, що він їх цитує, - але й що вже було щось реально протиставлено їм ще дві тисячі років тому. Принагідно зауважимо, що у Біблії містяться не лише ось ці десять “заповідей”, що їх останнього часу стало модними до речі й не до речі прославляти,навіть оспівувати, а, певне, - сто десять раз по десять...Серед них, напрклад, такі: “душу за душу”, “око за око”, “зуб за зуб”, “руку за руку”, “ногу за ногу”, “обпік за обпік”, “рану за рану”, “ушиб за ушиб” (Исх., 21:23-25). І такі “доповнення” до заповіді “Не вбий!”:“Якщо хто злословить батька свого і матір, то його належить скарати на смерть” (Исх.,21:17). Або:“Хто вдарить людину так, що вона помре, хай буте скараний на смерть” (Исх.,21:12). І над те: “Якщо віл битливий був учора і позавчора, і господар його, будучи поставлений до відома про це, не застеріг його, і він убив чоловіка або жінку, то вола побити камінням, а господаря скарати на горло”(Исх.,21:29). Саме ці і подібні “стійкі та вічні”норми жорстокої рабовласницької моралі уже в давнину спонукали людей шукати альтернатив за межами цих заповітів.”Ви чули, що сказано древнім: “Не убий!”. А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підлягає суду. (Мтф,5:21-22) І далі: “Ви чули, що сказано: “око за око і зуб за зуб”. А я кажу вам: не виявляй спротиву злу.Але якщо хтось ударить тебе у праву щоку, поверни до нього й другу”.(Там же,5:27-28) І т.д. Цей наполегливий мотив Нагорної проповіді, ця остината (“Ви чули, що сказано древнім ... а я говорю вам...”) надто виразно, надто виклично лунає, щоб можна було її не помітити. Новий Заповіт тому й називається так, що є певним підсумком пошуків альтернативи застарілим моральним приписам Заповіту Старого. Ці пошуки тривали й потім, при тому йшли в різних, часом прямо протилежних напрямах. Погляньмо, бодай побіжно, на результати на деяких напрямах. Бідність - не порок: вона - нещастя...Відома важливість моральних аспектів ставлення до багатства.В античному світі громадська думка, особливо “освічена”, схилялася до осуду заможності та роскошів і роздмухувала своєрідний культ побутової невибагливості та майнової бідності. Майже в кожному міфі, де так чи інакше йдеться про посмертну долю людей, піддаються злорадному висміюванню багатії: вони приречені на вічну неприкаянність саме завдяки багатству - у них повні кишені золота, тимчасом як потрібен для перевезу через ріку забуття всього лише мідяк, якого у них якраз і немає!.. Зразком, сказати б - символом культу бідності та побутової невибагливості, залишається філософ Діоген - отой, що проживанню у бочці з-під квашеної капусти надавав перевагу перед будь-якими палацами.За переказом, якось до його бочки привели Олексадра Македонського. Після відповідної “імпрези” імператор нібито заявив, що хотів би якось прислужитися славному філософу, і запевнив, що з готовністю зробить усе, чого б Діоген не забажав. Поміркувавши якусь мить, Діоген буцімто з гідністю, але без пихи відповів: “В такому разі зроби ласку - відійди: ти заступаєш мені сонячне світло...” Християнство, що зародилося як рух обездолених, рішуче взяло на озброєння саме такий підхід до життя та його благ.Хто не пам”ятає параболи про багатія, верблюда та голку! -“Швидше верблюд пролізе через вушко голки, ніж багатій потрапить в царство Боже!”.Майже півтори тисячі років Західна Церква, вдаючись до різноманітних заходів, намагалася утримати цей життєвий пріоритет, що його й подосі плекає Східна (“Бєднсть нє порок!”,”Птичка Божія нє знаєт ні заботи, ні труда!”, “даст Бог дєнь - даст і піщу!” І т.д. І т.п.). Але настали часи промислових переворотів та буржуазних революцій з їх культом капіталу, і протестантизм ідеологічно закріплює перелом, що стався у моральних пріоритетах християнського світу. Заможність, багатство, які забезпечують людям побутовий комфорт та різноманітні інші житейські вигоди, - ось справжні, реальні і священні цінності.На цьому і стоїть - квітне! - Західний Світ... “GAY”(ҐЕЙ) означає: Порядний, Як і Ви (Good As You).… Придивімося ще до одного аспекту моральних цінностей: регламентації шлюбних стосунків. Насамперед відзначимо, що вони як були істотно відмінними на Сході та Заході дві тисячі років тому, так і залишаються дотепер.Ясна річ, вони зазнали за цей час деяких трансформацій, але в основному в межах власних традицій. Звернемо увагу на характер окремих перемін європейської традиції в контексті нібито “вічних” та “незмінних” моральних норм . Старий Заповіт, як відомо, смисл статевого життя людей вбачає винятково у продовженні роду і різко засуджує будь-які відхилення.Християнство успадкувало таке ставлення, вірогідно, ще й посилене почуттям огиди до розпусти та всіляких збочень у цій сфері в римському суспільстві часів його розкладу. Плутарх присвячує солідне дослідження статевим взаєминам чоловіків з чоловіками та жінок із жінками у стародавньому світі, і, залишаючись, зрештою, прихильником природних стосунків, наводить вагомі аргументи, що, принаймні, пояснюють живучість гомосексуалізму. Не буде зайвим в цьому зв”язку нагадати, що чимало античних міфів (про Леду, Ганімеда,походеньки Зевса, Юпітера та ін.) Мають своїм змістом саме ці стосунки, не кажучи вже про те що сам жанр європейського роману бере по суті початок (навіть назву: Roma -Рим) від римських творів, у яких живописуються, щоб не сказати смакуються, сексуальні перверсії (“Метаморфози” Апулея, “Сатирикон” Петронія Арбітра та ін), тимчасом як послання ап. Павла сповнені гнівного осуду різного роду сексуальних “збочень” навіть в християнських громадах (комунах), наполягаючи на тому, що християнам взагалі було б ліпше уникати навіть шлюбів(1Кор.,5,6,7). Рим зображався першохристиянами не інакше, як вселенська повія... Від морального осуду в хриcтиянізованих країнах згодом часто-густо переходять до законодавчої заборони подібних стосунків під загрозою кримінальної кари. І який результат? Ще два десятиліття тому окремі представники засобів масової інформації США скаржились на суворі обмеження, що не дозволяють “публічно досліджувати такі сфери досвіду, як проституція та гомосексуалізм”.Сьогодні рідко який американський кіно- чи телефільм обходиться без всебічного і прямолінійного зображення цього “досвіду”.В ряді країн активно діють громадські об”єднання прихильників “альтернативного” сексу, випускаючи свої газети та журнали, влаштовуючи теоретичні конференції та галасливі маніфестації, навіть свої олімпійські ігри Кілька років тому президент Клінтон, очевидно, не без їхнього впливу вимушений був відмінити обмеження на службу гомосексуалістів у армії. Невдовзі суд одного із американських штатів скасував заборону на реєстрацію громадянських шлюбів гомосексуалістів та лесбіянок. З огляду на те, що у США діє прецедентне право, неважко здогадатись, що це означає в плані перспектив подальшого зміцнення “стійких і вічних “ моральних приписів на тему “Не прелюбствуй!”.. Процес етизації. Вищеописані процеси являють собою не що інше, як приклади етизації Спочатку, як належить, прояснимо термін. Це слово, як і однокореневі етика, етичний, етичність, походять від старогрецького έος (етос), що дослівно означає звичка, звичай, звичайно.Подібно, як і латинське mos [род. Відм.- Moris,прикметник, через додавання суфікса “аліс”,- mor-alis- звичаєвий, звичайний, звичний, від якого пішли “наші” мораль, моральний і навіть моралісний],саме по собі таксамо означає звичай, звичаї, нрави (а також приписи, закони і навіть моду. Аби виправдати таке накопичення у нашій мові різнорідних за походженням та відмінних за вимовою, але дуже близьких, майже тотожніх, за змістом сів, почали твердити, що звичаї, або нрави, - то слова для характеристики фактичних відносин між людьми у побуті. А мораль - то вже ніби усвідомлення людьми своїх стосунків, поділ їх за принципом “добре” і зле” Етикою ж стали називати вже учення про звичаї та про мораль - осмислення “звичаїв” та “моралі” на теоретичному рівні... Так і увійшло це слововживання у наш звичай. Цілком імовірно, що й зовсім не штучно, і не безпідставно. Бо, справді, якось же треба розрізняти всі оці різні аспекти у ставленні людей одне до одного та усвідомленні цього ставлення? То ж потрібні були і відповідні слова. Коли не знайшли у своїй мові, - не зуміли витворити нових із своїх старих слів, -довелося позичатись.Як і у випадку співвідношення понять етнос, народ,населення, нація та деяких, щоб не сказати багатьох, інших... Тепер, після логічного прояснення терміну здається, простіше збагнути, що являє собою наукове поняття етизації. За аналогією до вищенаведеного визначення естетизації, ми можемо сформулювати його так: Етизація - це стихійний, спонтанний, процес освоєння людьми довколишньої дійсності, в перебігу і в підсумку якого те, що було (насправді тільки вважалося!) морально “нейтральним” або навіть неприйнятним, зрештою набуває (в “очах” людей - їх сприйняттях, уявленнях, переконаннях “набуває”) певної моральної цінності або змінює “знак” цієї цінності на протилежний. Не буде, певно, зайвим ще раз зауважити, що в реальному житті процес етизації є водночас і процесом естетизації (та сакралізації). Це єдиний, так би мовити, “тривимірний” процес, і лише для зручностей теоретичного аналізу він розглядається окремо: така вже непозбутня специфіка теоретичного аналізу взагалі - необхідність абстрагування від особливостей, які в кожному даному разі вважаються другорядними. Мораль і “моралізування”. ”Моральний “імператив” - не роби іншим того, чого собі не бажаєш, або, в позитивному викладі, стався до інших, як хотів би, щоб ставились до тебе,- безперечно, являє собою одну із загальнолюдських цінностей.Проте, на жаль, залишається, як і кілька тисяч років тому, всього лише добрим побажанням, ідеєю, яка ще далеко не оволоділа всіма людьми. Та й чи оволодіє колись? Ті, хто наполягає на стійкості та незмінності, “вічності” моральних нормативів, в ліпшому разі плутають,мораль - з моралізуванням: реальні, фактично діючі в певному суспільстві в певний період часу норми моралі, з моральними приписами різних інституцій; в гіршому - сприймають та видають бажане за дійсне. На закінчення необхідно нагадати: 1) етизація не є якимось окремим процесом, але частиною, “стороною” єдиного процесу освоєння людиною світу; 2) процес етизації світу людиною відбувається водночас із процесами естетизації та сакралізації, “переплітається”, а почасти і збігається з ними так що естетичне стає етичним, а часом також - сакральним (священним). І навпаки: сакральне часто-густо естетизується і набуває рис етичного. Про нерозривну єдність уявлень про добро й красу нам нагадує не лише давньогрецьке поняття калокагатія (аά - від - краса та ά -добрий, славний, благородний, хороший), але й наше споконвічне слово та поняття нрави.Слово це, щоправда, дещо “примулилося” від часів Сковороди та Котляревського (“Всякому городу - нрав і права, всяка імієть свой ум гголова...”). Але ця обставина, а особливо - близькість до російщини - не причина, аби від нього відмовлятись. Тим більш, що воно має для нас воістину корінне значення. З “нього”, власне з явища, яке означується словом нрави, так би мовити “проростають” наші етноетика та етноестетика. Вдумайтесь лишень: все, що відповідає народним звичаям ( сіреч нравам), -нам “нравиться” (тобто видається гарним, прекрасним). Все, що відповідає нравам (тобто звичаям) вважається нравственним тобто моральним, етичним . Подібним же чином, те, що уявляється людям етичним та естетичним, піддається водночас процесу сакралізації, тобто набуває в їхніх очах статусу святого, священного. ( |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ КИЇВ НТУУ "КПІ" 1997 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ" |
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
|
СПІЛКА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СПОРТИВНОГО ТАНЦЮ УКРАЇНИ, МОЛОДІЖНА РАДА СГОСТУ, ТСК „ЧЕМПІОН” Місце проведення: м. Київ, проспект Комарова 1, НАУ (Національний авіаційний університет), Центр культури та мистецтв |
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Одним з важливих етапів процесу підготовки висококваліфікованих спеціалістів є написання та захист курсових робіт. Навчальним планом... |
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини).... |
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Рецензенти: Валюх З. О., д філол н., проф. (Київський національний лінгвістичний університет); Григор’єва О. О., к філол н., доц.... |
|
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ЕКОНОМІЧНИЙ... Дисципліна «Бухгалтерський облік і експертиза» на ІУ курсі у 7 семестрі в обсязі 50 годин, з них лекцій 26 год., самостійна робота... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
|
Програма для вчителів-наставників Допроектне дослідження здійснюється за підтримки консультантів з Великої Британіі Ланкастерський університет та Коледж Св Марка та... |
Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ Торговельне підприємство у процесі своєї діяльності постійно наражається на різноманітні ризики. Ці ризики можуть призвести до непередбачуваних... |