Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012
Скачати 1.39 Mb.
Назва Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012
Сторінка 7/11
Дата 18.04.2013
Розмір 1.39 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2. Основні особливості поведінки домогосподарств

Мікроекономічний погляд на домогосподарства проявляється за допомогою таких показників:

- потреби й переваги споживачів;

  • дохід домогосподарств;

  • ціни на споживчі блага;

  • рівень оподаткування і субсидування.

Якщо споживач розподіляє свій доход оптимально між можливими наборами товарів і послуг, він досягає максимуму задоволення або корисності. Всякий інший набір благ принесе йому меншу корисність. У споживача відсутні мотиви заміни такого набору товарів якимось іншим, доки не зміняться ціни, його доход або купівельні переваги. Такий оптимальний набір споживчих товарів і послуг називається рівноважним набором, а споживач, який зробив такий вибір, буде знаходитися у стані рівноваги.

Рівновага споживача – це такий стан споживача, коли він на гроші, які має, купує оптимальний набір товарів та послуг, що приносять йому максимальну корисність.

Існує два підходи до визначення рівноваги споживача: кардиналістський (кількісний) і ординалістський (порядковий). Перший заснований на можливості кількісного вимірювання величини корисності і граничної корисності, другий – на припущенні, що споживач не може кількісно виміряти величину корисності, але може визначити порядок розподілення корисностей різних товарів і наборів.

Згідно першого підходу для визначення оптимального набору споживача використовують граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю. Вона називається зваженою граничною корисністю. Раціональний споживач так розподіляє свій дохід, щоб кожний придбаний товар приніс йому однакову граничну корисність пропорційно його ціні. Цю залежність можна записати так:

,

де MU   гранична корисність відповідного товару, Р   ціна товару.

Отже, для отримання максимальної корисності споживач повинен розподілити гроші на покупки різних товарів так, щоб відношення граничної корисності кожного блага, що купується, до його ціни було однаковим для усіх благ.

Ординалістська (порядкова) теорія корисності передбачає лише можливість встановлення між різними благами відносин переваги або байдужості. Для визначення рівноваги споживача на основі порядкового підходу необхідно в одній плоскості побудувати бюджетну лінію і криві байдужості (рис.2.8.).

Рис. 2.5. – Рівновага споживача

Оптимальний набір споживчих товарів повинен відповідати двом вимогам :

1. Він має знаходитися на бюджетній лінії. Будь-який набір товарів нижче бюджетної лінії (наприклад, т.F) залишає невитраченою деяку частину доходу, яка могла б збільшити задоволення потреб. Будь-який набір товарів вище бюджетної лінії (наприклад, т.L) не може бути куплений у рамках наявного доходу.

2. Оптимальний набір споживача має забезпечити максимально можливе задоволення потреб, тобто знаходиться на найвищій з доступних покупцеві кривих байдужості. Отже, оптимальний набір повинен знаходитися у точці дотику найвищої з доступних кривої байдужості IC3 з бюджетною лінією АВ. Це набір двох товарів, що характеризуються точкою E. Усі точки, що характеризують кращі набори (наприклад, т.C) споживач не може дозволити собі купити. Всі інші набори, які споживач може дозволити собі купити, лежать на більш низьких кривих байдужості, значить, вони гірші. Отже, точка Е   точка оптимального споживчого вибору або точка рівноваги споживача. Очевидно, в цій точці кут нахилу кривої байдужості дорівнює куту нахилу бюджетної лінії. Іншими словами, гранична норма заміщення дорівнює, в даному випадку, зворотному співвідношенню цін

,

де MRS   гранична норма заміщення ; Рх, Ру   ціни товарів.

Таким чином, споживчий вибір оптимізується тоді, коли гранична норма заміщення одного блага іншим обернено пропорційно їхнім цінам. Це умова забезпечення рівноваги споживача.

Треба підкреслити особливості поведінки споживачів залежно від величин доходу і цін на супутні товари.

Вплив зміни грошових доходів на попит проявляється в розділі товарів на вищі (нормальні) й нижчі. Для нормальних товарів зростання доходів веде до зростання попиту і, навпаки, зниження доходів провокує зниження величини платоспроможних потреб. Для нижчих товарів, що підпорядковуються парадоксу Гіффена, підвищення попиту супроводжує зниження доходів, яке виштовхує зі споживання нормальні товари.

Зміни в цінах на супутні товари також здатні вплинути на уподобання споживачів. Зміна ціни на товар-замінник (субститут) змінює попит на власний товар у протилежному напрямку і, таким чином, створює перевагу в попиті на вихідний продукт. Наприклад, цінове підвищення на маргарин здатне підвищити попит на вершкове масло. Зміни цін на товар, який доповнює даний продукт (товар-комплімент), у протилежному напрямку змінюють попит на власний товар і, таким чином, в останньому напрямку змінюють попит на вихідний товар. Наприклад, є логічним наступний ланцюг: підвищення цін на магнітофони  падіння попиту на них  падіння попиту на касети.

Цінові зміни двоїстим чином впливають на попит:

  • ефект доходу;

  • ефект заміщення.

Урахування вказаних ефектів плідно досліджував український економіст початку ХХ ст. Євген Слуцький.

Поведінка домогосподарств не вичерпується тільки економічною цілеспрямованістю. Існує суттєвий соціальний аспект, пов’язаний з потребою зростання вільного часу, виховання дітей, підвищення рівня духовного розвитку. Тому не завжди механічний приріст доходів відповідає вимогам індивіда або сім’ї. Крім того, чисто економічними характеристиками не можна вимірювати переваги при спадкуванні, виборі форм освіти для дітей.
2.5. Підприємство як товаровиробник. Валовий дохід і прибуток

1. Підприємство як головна виробнича ланка економіки.

2. Маркетинг і менеджмент у сучасній діяльності підприємств.

3. Валовий дохід і прибуток як кількісні характеристики діяльності підприємств.
1. Підприємство як головна виробнича ланка економіки

Фірма (підприємство) – другий основний суб’єкт мікроекономіки, товаровиробник і основна виробнича ланка з такими головними рисами:

  • обов’язкова державна реєстрація як юридичної особи з назвою, статутом, розрахунковим та іншими рахунками, веденням обліку, печаткою, товарним знаком;

  • виробництво товарів;

  • постійне відновлення виробничих дій, або індивідуальне відтворення;

  • проходження життєвого циклу виробничої діяльності з такими основними фазами:

    1. створення;

    2. розвиток;

    3. криза;

    4. санація (оздоровлення);

    5. банкрутство;

    6. ліквідація (закриття).

Визначимо основні організаційні форми підприємств :

  • приватне підприємство на власності фізичної особи;

  • колективне підприємство на власності трудового колективу, зокрема так зване народне підприємство;

  • господарське товариство з різними видами відповідальності (обмеженою, додатковою, повною);

  • підприємство на власності об’єднань громадян;

  • комунальне підприємство на власності територіальної громади;

  • державне (загальнодержавне) підприємство, зокрема, так зване казенне;

  • спільне підприємство, зокрема, підприємство з іноземними інвестиціями.

Підприємство в умовах ринкового господарювання є первинною ланкою економіки, самостійним господарюючим суб’єктом з правами юридичної особи і виконанням таких видів діяльності:

  • виробнича;

  • науково-дослідницька і дослідно-конструкторська, тому досить популярною є абревіатура НДДКР – науково-дослідницькі й дослідно-конструкторські розробки;

  • комерційна;

  • відтворювальна.

Метою і головним мотивом діяльності підприємства є максимізація прибутку при ефективному використанні власних і залучених активів. Одночасно активи підприємства складають грошовий, виробничий і товарний капітали. Останні дві форми є реальним капіталом і створюють майно на відміну від грошової форми і так званого фіктивного капіталу у формі цінних паперів.

Організація ефективного господарювання передбачає наступні моменти:

  • всебічне дослідження ринку своїх товарів за рахунок розвинутої системи маркетингу;

  • чітко налагоджене постачання факторами виробництва при достатньому рівні внутрішньої організації за рахунок системи виробничого менеджменту;

  • постійний контроль за бюджетом підприємства за рахунок досконалого фінансового менеджменту;

  • розвинута робота з кадрами за рахунок системи менеджменту з персоналу;

  • постійний контроль за станом ліквідності, тобто спроможності своєчасно виконувати свої зобов’язання перед контрагентами за рахунок менеджменту з обліку і контролю.

Розширення своїх активів здійснюється за рахунок довгострокових вкладень у розвиток виробництва, тобто інвестицій. Інвестиції підрозділяються на валові (брутто) й чисті (нетто). Валові інвестиції є сумою амортизації і чистих вкладень.

Організаційні форми підприємств дуже різноманітні. Особливу увагу слід приділити малим підприємствам з обмеженою чисельністю зайнятих, господарським товариствам з різною відповідальністю і об’єднанням підприємств з наступними формами:

  • асоціації як договірні об’єднання незалежних осіб з метою постійної координації спільної діяльності;

  • корпорації як договірні об’єднання, як правило, на акціонерній основі, з делегуванням деяких повноважень централізованому органу;

  • консорціуми як тимчасові об’єднання для виконання конкретної спільної діяльності;

  • концерни як об’єднання з втратою самостійності усіх учасників.

Традиційно визначають такі етапи розвитку ринкової діяльності підприємств:

  1. удосконалення виробництва (межа ХІХ-ХХ ст.);

  2. удосконалення товару (початок – 40-і ХХ ст.);

  3. власне маркетинг (50-70-ті роки ХХ ст.);

  4. соціально-економічний маркетинг (70-ті роки ХХ – початок ХХІ ст.).

2. Маркетинг і менеджмент у сучасній діяльності підприємств

Діяльність підприємств спирається на використання різних видів підприємництва, маркетингу і менеджменту.

Підприємництво, або підприємницька діяльність – це особливий творчий вид діяльності людини з поєднання інших чинників виробництва на власний страх і ризик з метою отримання прибутку.

Р. Кантільон (1680 – 1734 рр.) першим визначив підприємця як людину, здатну до виваженого ризику. Й. Шумпетер (1883 – 1950 рр.) називав підприємця економічним лідером, творцем інновацій.

Успіх підприємництва залежить від зовнішніх і внутрішніх чинників. До перших відносять роль держави, насамперед, законодавство, природні ресурси, поведінку інших людей, до других – достатній рівень стартового капіталу, ефективність чинників виробництва.

Категорія “маркетинг” дослівно перекладається як заняття ринковою діяльністю. Виділяють три аспекти маркетингу:

  • ринкова концепція управління;

  • вивчення певних економічних відносин;

  • складова системи ведення ринкового господарства.

Визначимо елементи маркетингу підприємств:

  • концепція, тобто мета і головні засоби її досягнення;

  • стратегія, тобто прогноз довгострокового розвитку;

  • план, тобто тактичний перелік дій на деяку перспективу;

  • програма, тобто ведення поточної діяльності.

Маркетинг фірми передбачає наявність цих елементів, вибір ринку і його сегментів, структури і організації маркетингу, маркетинговий контроль.

Менеджмент – це особлива модель управління, яка спирається на розвинутий ринковий механізм, включаючи досконалу ринкову інфраструктуру. Визначають два аспекти менеджменту:

  • теоретичний в якості науки управління;

  • практичний в якості конкретних управлінських дій.

Практичний менеджмент здійснює такі основні функції:

  • розробка і виконання бізнес-плану;

  • формування структури управління;

  • комплектування штатів;

  • керування працівниками на підставі мотивації;

  • налагоджування маркетингу;

  • координація виробництва.

Таким чином, практичний менеджмент функціонально реалізує комплекс управлінські потреби у формах фінансового, адміністративного, інвестиційного, операційного та інших видів.

Виділяють три основні рівні менеджменту підприємства:

  • вищій, або топ-менеджмент;

  • середній, або мідл-менеджмент;

  • нижній, або лауер-менеджмент.

3. Валовий дохід і прибуток як кількісні характеристики діяльності підприємств

Прибуток – різниця між виторгом від реалізації (валовим доходом) і собівартістю продукції. Строго кажучи, прибуток – це підсумок перевищення виторгу над собівартістю, а перевага собівартості над виторгом описується показником збитку.

Прибуток є формою існування чистого доходу як різниці між вартістю і витратами виробництва, або грошового вираження додаткового продукту. Слід підкреслити, що в торгівлі й громадському харчуванні визначають показник валового доходу як різниці між виторгом від продажу і витрат при закупівлі.

Визначимо ключові форми прибутку:

  • розрахунковий, або бухгалтерський як підсумок порівняння виторгу від реалізації та бухгалтерських витрат;

  • економічний як різниця між виторгом і економічними витратами;

  • монопольний як наслідок монопольного становища продавця і відповідно монопольно високої ціни на товар;

  • валовий як фактична різниця між виторгом і витратами;

  • чистий як підсумок вирахування з валового прибутку податків і зборів, інших обов’язкових платежів, дивідендів тощо.

Норма прибутку розраховується за формулою

Нпр = Пр : Ка х 100%,

де Нпр – норма прибутку; Пр – маса прибутку від реалізації; Ка – сума авансованого капіталу.

Рентабельність (норма рентабельності) на відміну від норми прибутку має у знаменнику цифру повної собівартості й такий формальний вираз:

Р = Пр : СВ х 100%,

де Р – рентабельність; Пр - маса прибутку; СВ – собівартість продукції.

В умовах ринкового господарювання прибуток є головною метою і одночасно показником стану діяльності, а норма прибутку – головним узагальненим показником ефективності.
2.6. Галузеві особливості виробництва й функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента

  1. Особливості функціонування капіталу у сфері обігу.

  2. Реальний і фіктивний капітал.

  3. Особливості підприємництва в аграрній сфері економіки.


1. Особливості функціонування капіталу у сфері обігу

Окремо зупинимося на особливостях капіталу сфери обігу, насамперед, русі позичкового капіталу, який обумовлює існування кредитної системи як елемента ринкової інфраструктури.

Кредитна система – сукупність кредитно-розрахункових відносин і установ, що забезпечують кредитування у певних формах.

Ринок, де здійснюють рух цінні папери та кредитні ресурси, називається фінансовим ринком.

Кредит – передача коштів або інших активів юридичним чи фізичним особам на умовах повернення, строковості й платності, тобто за певний відсоток.

Основними формами кредиту є:

  • банківський;

  • комерційний, тобто між суб’єктами господарської діяльності;

  • майновий, наприклад, лізинговий з приводу довгострокової оренди рухомого або нерухомого майна;

  • іпотечний – під заставу виключно нерухомого майна, насамперед, землі;

  • споживчий, який надається фізичним особам для придбання товарів тривалого користування;

  • бланковий – тільки в межах наявних власних коштів;

  • державний – насамперед, у вигляді державних цінних паперів;

  • міжнародний.

Визначимо головні джерела кредитних ресурсів:

  • власні кошти кредитних установ;

  • тимчасово вільні кошти підприємств на банківських рахунках;

  • залучені кошти на депозитній основі, як до запитання, такі строкові;

  • грошові суми приватних осіб;

  • міжбанківські кредити;

  • кошти від випуску (емісії) цінних паперів.

За критерієм часу розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років) і довгострокові (більше 3 років) кредити.

Рух тимчасово вільних коштів утворює ринок грошових ресурсів, який поділяється на ринок грошей і ринок капіталів.

Відсоток – це ціна користування тимчасово вільними коштами у таких головних формах:

  • позиковий, який позичальник сплачує кредитору;

  • депозитний, який кредитна установа сплачує вкладнику;

  • обліковий, який сплачують комерційні банку центральному банку країни за позики;

  • ломбардний, який сплачується під заставу майна;

  • дисконтний, який одержує кредитна установа при купівлі векселів до кінця терміну їх дії.

З точки зору розрахунку розрізняють прості й складні ставки відсотку, коли за базу беруться або незмінна, або змінна цифри.

Річна процентна ставка обчислюється за формулою:
ПС = ССП : ВП х 100%,
де ПС – річна номінальна процентна ставка; ССП – грошова сума сплаченого позичкового процента; ВП – величина суми позики. Для власника кредитних ресурсів процентна ставка є формою доходу за його грошовий капітал.

Розрізняють номінальну і реальну процентні ставки.

Номінальна процентна ставка – це ставка процента, оголошена банком з урахуванням темпів інфляції:

НС = РС + РІо,
де НС – номінальна процентна ставка; РС – реальна ставка процента; РІо – очікуваний рівень інфляції.

Реальна процентна ставка – це номінальна процентна ставка без урахування очікуваного темпу інфляції:
РС = НС - РІо
Стрижнем кредитної системи є банківська система, яка у більшості країн, включаючи Україну, є дворівневою: перший рівень займає центральний (в Україні Національний) банк, другий рівень – система комерційних і спеціалізованих банків. В Україні банки другого рівня підрозділяються на універсальні й спеціалізовані. Останні групуються у чотири категорії: ощадні;інвестиційні; іпотечні; розрахункові.

Банки можуть створювати об’єднання таких типів: корпорація, консорціум, холдингова група.

Виділяють такі банківські операції:

  • активні – з розміщення власних і залучених активів;

  • пасивні – з формування усіх видів активів;

  • розрахунково-касові;

  • інші банківські послуги.

Торговий капітал забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Таким чином, він поєднує функції купівлі й продажу товарів. Історично торговий капітал прискорив перетворення натурального господарства в товарне, концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і готував виникнення промислового капіталу. Пізніше виникнув поділ праці між промисловцем й торговцем.

Специфічною формою витрат є витрати сфери обігу, які включають кошти на збереження, упаковку, розфасовку, рекламу, безпосередню процедуру реалізації, доставку до споживача та ін.

Торговий прибуток – це дохід, який одержують суб’єкти оптової та роздрібної торгівлі, зокрема в підсумку вдалого перепродажу товару. Прикладом зазначеного є реекспорт – вивіз товарів за кордон, які раніше були імпортовані й не піддалися переробці на національній території.

За стадіями руху визначають оптову і роздрібну торгівлю. Оптова здійснює посередницькі функції між виробниками й роздрібними торговцями у вигляді постачань великими партіями, частіш за все з використанням оптових знижок. Роздрібна торгівля пов’язана з реалізацією продукції безпосереднім споживачам.

2. Торговий і промисловий капітал інколи називають реальним капіталом у зв’язку з використанням наявних, реальних активів. Цінні папери у вигляді акцій, облігацій тощо є фіктивним капіталом, тому що не мають безпосереднього споживчого ефекту, хоч продаються і купуються на фондових біржах.

Цінні папери – грошові документи, які засвідчують право володіння або позики, визначають взаємовідносини між особами і передбачають, як правило, можливість отримання процентів (дивідендів).

Акція – це цінний папір, який засвідчує право участі в управлінні акціонерним товариством (корпорацією) та отриманні дивідендів з прибутку пропорційно частці у статутному фонді.

Курс акцій – це ціна, за якою продаються і купуються акції на біржах. Курс акцій залежить від рівня отриманого прибутку і позичкового проценту. Вкладник капіталу обирає між купівлею акції та банківським депозитом, орієнтуючись на формулу:
Курс акції = Дивіденд: Ставка відсотку х 100%
Розрізняють номінальну і курсову (ринкову) ціну акції, які , як правило, не збігаються.

Визначають первинні й вторинні цінні папери. До перших відносяться акції, облігації, векселі та інші активи, що спираються на біржовий обіг. До других належать позабіржові інструменти (фінансові деривати).

Розвиток ринку цінних паперів обумовлює існування мережі інвестиційних, страхових, консультаційних компаній та інших фінансових посередників.

3. Особливості підприємництва в аграрній сфері економіки

Сільське господарство виконує дві ключові макроекономічні функції:

  • виробництво продуктів харчування;

  • забезпечення сировиною інших галузей економіки.

Визначимо особливості аграрної сфери:

  • виключно висока роль природно-кліматичних факторів відтворення (родючість землі, біологічні ритми розвитку рослин, залежність від природних негараздів та ін.);

  • сезонність робіт;

  • значна різниця між часом виробництва і безпосереднім робочим періодом;

  • значна фондо- і енергоозброєність праці;

  • суттєва питома вага частини продукції. що не виступає у товарній формі в зв’язку з необхідністю забезпечення відтворення (насіння рослин, тварини для продовження роду);

  • необхідність поєднання технічної забезпеченості, досягнень генетики й селекції та заходів щодо відновлення земель і екологічної чистоти продукції.

Специфічним доходом в аграрній сфері є рента як додатковий дохід власника землі. Історично рента приймала відробіткову (панщина), продуктову (оброк, десятина) і грошову форми. Часто рента є елементом орендної плати за користування землею спільно з відсотком на вкладений капітал і амортизацією основного капіталу.

Визначають три основні форми земельної ренти: диференціальна; абсолютна; монопольна.

Причиною існування диференціальної ренти є монополія на землю як на об’єкт господарювання. Умовами створення даної ренти є обмеженість землі та відмінності в її родючості. Визначають дві форми диференціальної ренти:

  • диференційна рента 1 як додатковий чистий дохід на підставі володіння кращих за природною родючістю і місцезнаходженню земель;

  • диференційна рента 2 як додатковий чистий дохід у підсумку додаткових вкладень з метою підвищення родючості землі.

Причиною існування абсолютної ренти є монополія приватної власності на землю, що дозволяє підтримувати високу ціну на аграрну продукцію.

Причиною існування монопольної ренти є підвищений попит на деякі види продукції, наприклад, при їх виробництві в особливих природних умовах.

Ціна землі пов’язується з величинами ренти та позичкового відсотку наступним чином:

Цз = Р : Св х 100%,

де Цз – ціна землі; Р – рента; Св – ставка відсотку.

Безперервне відтворення в аграрному секторі економіки пов’язане з функціонуванням агропромислового комплексу (АПК), або агро бізнесу, який включає такі складові:

  • саме сільське господарство;

  • галузі по забезпеченню сільського господарства засобами виробництва;

  • галузі промислової переробки сільськогосподарської продукції;

  • виробнича і соціальна інфраструктура АПК.

Подолання кризової ситуації в аграрному секторі української економіки включає наступні складові:

  • роздержавлення земель;

  • паювання земель, що перебувають у колективної власності;

  • залучення значних інвестицій;

  • якісний стрибок у розвитку соціальної інфраструктури села.


КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

  1. Визначте суб’єкти мікроекономіки.

  2. Назвіть форми організації господарювання на мікроекономічному рівні.

  3. Відзначте три основні аспекти капіталу.

  4. Схарактеризуйте кругообіг капіталу.

  5. Надайте визначення основного і оборотного капіталу.

  6. Визначте сутність заробітної плати.

  7. Охарактеризуйте основні форми і види зарплати.

  8. Схарактеризуйте попит і пропозицію як основні категорії ринку.

  9. Сформулюйте «закон попиту» і «закон пропозиції».

  10. Назвіть детермінанти попиту й пропозиції. Поясніть їх вплив.

  11. Визначте «індивідуальний» і «ринковий попит».

  12. Що означає «ринкова рівновага»? Аналізуйте графічно.

  13. Дайте визначення «рівноважної ціни».

  14. Назвіть методи ринкового ціноутворення.

  15. Що характеризує коефіцієнт еластичності попиту й пропозиції?

  16. Як розраховуються коефіцієнти еластичності попиту по ціні, доходу і перехресної еластичності?

  17. Назвіть функції домогосподарства.

  18. Дайте визначення загальної і граничної корисності блага.

  19. У чому полягає суверенітет споживача і його свобода вибору?

  20. Сформулюйте перший і другий закони Госсена.

  21. Порівняйте кількісний і порядковий підходи до аналізу поведінки споживача.

  22. Сформулюйте закон спадної віддачі.

  23. Поясніть парадокс Гіффена.

  24. Назвіть основні риси ринкової економіки.

  25. Які функції виконує ринок?

  26. Надайте класифікацію ринків.

  27. Які існують форми конкуренції?

  28. Назвіть основні риси ринкових структур.

  29. Схарактеризуйте ринок чистої конкуренції.

  30. Схарактеризуйте ринок чистої монополії.

  31. Назвіть форми монополій.

  32. Назвіть основні функції підприємства.

  33. Визначте головні риси підприємства.

  34. Які організаційні форми підприємств існують в Україні?

  35. Визначте інвестиції і характеризуйте їх види.

  36. Дайте визначення категорії «витрати виробництва».

  37. Визначте сутність і характеризуйте основні форми прибутку.

  38. Поясніть бухгалтерський та економічний підходи до визначення прибутку.

  39. Як розраховується «норма прибутку»? Назвіть чинники, що на нього впливають.

  40. Як розраховується норма рентабельності?

  41. Надайте визначення категорій «маркетинг» і «менеджмент».

  42. Назвіть основні функції менеджменту.

  43. Охарактеризуйте капітал як ресурс довготривалого використання.

  44. Назвіть основні форми капіталу.

  45. Визначте джерела кредитних ресурсів.

  46. Назвіть основні форми кредиту.

  47. Схарактеризуйте банківську систему України.

  48. Визначте особливості торгового капіталу.

  49. Схарактеризуйте види цінних паперів.

  50. Як розраховують курс акцій?

  51. Охарактеризуйте попит і пропозицію на ринку землі. Визначте фактори, що на них впливають.

  52. Які фактори впливають на ціну землі?

  53. Визначте особливості аграрної сфери.

  54. Схарактеризуйте форми земельної ренти.

  55. Назвіть складові агропромислового комплексу.


ЗМ 3. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС

Обов’язкові укрупнені навчальні елементи (теми)

3.1. Суспільне відтворення. Суспільний продукт і його основні форми.

3.2. Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою.

3.3. Господарський механізм у системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції.

3.1. Суспільне відтворення. Суспільний продукт і його основні форми

1. Сутність і види суспільного відтворення.

2. Суспільний продукт: основні форми та методи обчислення.

3. Сутність і структура національного багатства.

4. Ринковий кругообіг і макроекономічна рівновага.

5. Розподіл національного доходу і об'єктивні основи формування доходів населення.

6. Національний дохід, споживання і заощадження.

1. Сутність і види суспільного відтворення

Як відзначалось раніше, макроекономічний рівень господарювання охоплює відносини суб’єктів у масштабах національного економіки. Об’єктом досліджень макроекономіки виступають загальнонаціональні (сукупні, агреговані) показники й явища, наприклад, сукупні попит і пропозиція, валовий внутрішній продукт, суспільне відтворення.

Суспільне відтворення – це постійно відновлювальний процес виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто виробництво у широкому значенні.

Головними складовими суспільного відтворення є:

- відтворення людини, зокрема його робочої сили;

  • відтворення навколишнього середовища існування людей, деяких природних ресурсів;

  • відтворення засобів виробництва;

  • відтворення виробничих відносин у цілому.

Відтворювальні процеси складні, тому актуальна проблема пропорційності економічного розвитку, тобто оптимального сполучення усіх економічних ресурсів суспільства, активно вивчалася провідними вченими світу. Слід зазначити історичний внесок у моделювання відтворювальних схем Ф. Кене («Економічна таблиця»), К. Маркса (схеми простого і розширеного відтворення), Нобелевських лауреатів з економіки: В. Леонтьєва (теорія «витрати-випуск»), Л. Канторовича (теорія оптимального функціонування виробництва), уродженця Харківської губернії, студента Харківського університету, а потім відомого американського вченого С.Кузнеця (принципи обчислення національного доходу, кінцевого й проміжного споживання).

Визначають три види суспільного відтворення:

  • звужене, тобто при зменшенні обсягів суспільного виробництва порівняно з попереднім періодом;

  • просте, тобто при незмінності масштабів виробництва протягом попереднього і поточного періодів; принциповим є повне використання додаткового продукту на особисте споживання;

  • розширене, тобто з поширенням розміру суспільного продукту порівняльно з попереднім часом при використанні частини додаткового продукту на виробниче споживання.

Якщо розширене відтворення характерне і на макро-, і на мікроекономічному рівнях, то економічне зростання описує ситуація тільки в макроекономіці. Проблему економічного зростання розглянемо у наступній темі.

2. Суспільний продукт: основні форми та методи обчислення

У загальному вигляді продукт, що створюється суспільством – сукупний продукт (СП), складається з трьох ключових складових:

1) матеріальні витрати (МВ);

2) необхідний продукт (НП);

3) прибавочний (додатковий) продукт (ПП).
СП = МВ+НП+ПП.

Дві останні складові являють собою нову (додану) вартість, або джерело доходів усіх національних суб’єктів, тобто національний дохід (НД). Таким чином, можливо записати таку формулу:
СП=МВ+НД.

За радянські часи статистика, в нашій країні, спиралася на систему балансу народного господарства (БНГ) з головним показником сукупним суспільним продуктом (ССП) як суми вартості всіх товарів у сфері матеріального виробництва.

Сукупний суспільний продукт мав такі риси:

  • вимірював тільки вартості у матеріальному виробництві й не враховував суми при наданні більшості послуг;

  • передбачав подвійний рахунок, тобто включав вартість продукції проміжного споживання (сировину, матеріали), яка неодноразово враховувалася на різних ступенях виробничого процесу і кінцеву вартість продукції.

В наш час Україна як член Організації Об’єднаних Націй використовує її вимоги у сфері статистики, зокрема систему національних рахунків (СНР), остання редакція якої ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 році.

Система національних рахунків – це система національного обліку, яка побудована у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки. СНР аналізує процеси як у матеріальному, так і в нематеріальному виробництві, підсумовує лише нові, кінцеві або лише додані вартості й виключає подвійний рахунок. СНР використовує балансовий метод, тобто спирається на так званий принцип подвійного запису, коли одна операція описується двічі: як активна при створенні продукту і пасивна при споживанні ресурсів. У цілому система охоплює більш 500 рахунків і біля 30 допоміжних таблиць.

До 1993 року головним показником СНР був валовий національний продукт (ВНП) як сума кінцевих вартостей товарів і послуг, які створили національні cуб’єкти (громадяни, національні компанії та ін..) незалежно від місця їх діяльності.

Головний показник СНР-93 – валовий внутрішній продукт (ВВП) як сума кінцевих вартостей товарів і послуг, які створили резиденти всередині країни протягом року. Резиденти – це юридичні й фізичні особи, економічні інтереси яких пов’язані відносно тривалого часу з територією даної країни, тобто вони зареєстровані на її території й підпорядковані її законодавству.

Визначають три методи розрахунку ВВП:

  1. виробничий, коли складаються додані вартості усіх товарів і послуг;

  2. розподільчий, або дохідний, коли складаються амортизація, непрямі податки на бізнес (акциз, податок на додану вартість, мито та ін.) і факторні доходи (зарплата, відсотки, рента та інші доходи від власності, валовий прибуток);

  3. кінцевого використання, або витратний, коли складаються споживання домогосподарств, валові приватні внутрішні інвестиції, державні витрати й чистий експорт (різниця між експортом та імпортом країни).

Треба відзначити такі види ВВП:

  • номінальний, тобто розрахований в поточних цінах;

  • реальний, тобто в незмінних (базових) цінах і при фактичному рівні безробіття;

  • потенційний, тобто в незмінних цінах і при природному рівні безробіття (в умовах повної зайнятості).

На підставі ВВП розраховують низку похідних показників, зокрема:

  • чистий внутрішній продукт (ЧВП) = ВВП – амортизація;

  • валовий національний дохід (ВНД) = ВВП + чисті факторні доходи (різниця між закордонними факторними доходами резидентів – факторними доходами нерезидентів на території даної країни);

  • валовий наявний національний дохід (ВНДн) = ВНД + чисті зовнішні трансферти (різниця між цифрами трансфертів нерезидентів резидентам і резидентів нерезидентам);

  • особисті доходи, або доходи кінцевого споживання (КС) – частина ВНДн, яка спрямована на кінцеві потреби домогосподарств і державних органів;

  • заощадження (З) = ВНДн – КС, тобто заощадження – частина кінцевих доходів, яка терміново не споживається і залишається в якості активів суб’єкту.


3. Сутність і структура національного багатства

Категорія «багатство» відображає підсумки соціально-економічного розвитку окремої людини, держави або світу в цілому. За змістом багатство включає запаси засобів виробництва, предметів споживання і трудовий потенціал людей.

Національне багатство – сукупність усіх благ, які нагромаджені за всю історію і знаходяться у розпорядженні суспільства. Джерелами багатства є праця і природа.

Природне багатство складається із засобів життя і природних засобів праці.

До засобів життя відносять родючий грунт, звірів, гриби та ін.

Природні засоби праці містять водоспади, судноплавні річки, корисні копалини.

Крім природних складових, національне багатство включає такі елементи:

  • основні й оборотні фонди;

  • особисте майно населення;

  • товарні запаси на підприємствах;

  • державні резерви;

  • державні золотовалютні запаси;

  • об’єкти інтелектуальної власності, які мають грошову оцінку (патенти, ліцензії, товарні знаки, права на винаходи, користування деякими активами та ін.) ;

  • професійні, інтелектуальні й фізичні здібності людей.

Суттєві зрушення у технології виробництва значно вплинули на погляди щодо ролі людини у сучасному виробництві. Найбільш концентровано цей факт виявив себе в теоріях людського капіталу. Остання категорія включає наступні елементи: знання; навички; здібності. Обмеження можливостей людини у розвитку її виробничої активності призводить до зменшення національного багатства.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів...
ВСТУП
 КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»
Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,...
“Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів...
...
 І. Загальні положення Виробничу практику студенти ІІІ курсу напряму...
Виробничу практику студенти повинні проходити на середніх та великих промислових підприємствах, в установах і організаціях різних...
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові...
«Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання
 Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....
Навчально-методичний посібник для студентів напрямів підготовки 030508 «Фінанси і кредит»
«Фінанси і кредит», 030509 «Облік і аудит», 030502 «Економічна кібернетика», 030505 «Управління персоналом та економіка праці»
 ЗАТВЕРДЖУЮ
Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка...
РОБОЧА навчальна програма дисципліни “ УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА” для...
«Міжнародна економіка», «Облік і аудит», «Фінанси і кредит» денної та заочної форм навчання складена відповідно до навчальної програми...
 Міністерство аграрної політики та продовольства України
Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Уроки
Конспекти лекцій
Довідники
Документи

Історія
Філософія
Фінанси
Економіка
Фізика

Головна сторінка