Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012
|
|
Скачати 1.39 Mb.
|
|
2.3. Ринок, його суть і функції. Моделі ринку. Конкуренція і ціноутворення
1. Ринок: суть, функції та умови формування. Класифікація ринків Товарне виробництво має довготривалу історію, проходить складні етапи розвитку. Найвищою формою існування товарного господарства є ринкова система. Ринкове господарство є сучасним середовищем товарного виробництва. Ринок – це механізм функціонування ринкового господарства, тобто частина останнього. Кінцева мета товарного, а тому і ринкового господарства – додатковий продукт у різних формах (прибуток, рента, відсоток). Саме матеріальний інтерес обґрунтовує поведінку суб’єктів ринку. Визначимо головні риси ринкової економіки.
Основними суб’єктами ринкової економіки є фізичні особи, групи партнерів, колективи організацій та установ, юридичні особи в різноманітних формах. Слід відзначити суттєві зрушення у структурі сучасних ринкових агентів. Зростає роль малого і середнього бізнесу, особливо в запровадженні нових інформаційних технологій. Значна роль невеликих суб’єктів у перехідних до ринку системах, насамперед для формування середнього класу як соціальної бази ринкових перетворень. Ринкове господарство має деякі обмеження, які воно не в змозі подолати самостійно:
Вказані моменти вирішуються шляхом державного втручання в економіку. Основні функції ринку:
Ринок як механізм існування ринкового господарства має дуже складну структуру. Він є полісистемним утворенням з такими основними складовими:
- ринок капіталу; - ринок праці; - ринок землі й природних ресурсів; - ринок підприємницьких послуг.
За територіальною ознакою виділяють світовий, міжнародні, регіональні, національні й місцеві ринки. За легальністю підкреслюють існування легального (офіційного) і тіньового ринків з визначенням так званих «сірого» із законними видами діяльності й «чорного» з видами діяльності, що заборонені. За ознакою конкуренції треба визначити такі ринки:
- недосконалої конкуренції, зокрема, монополістичної конкуренції, ринки олігополії та монополій. Інфраструктура – це сукупність галузей та підприємств, які обслуговують виробництво у широкому значенні. Ринкова інфраструктура – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, ресурсів. Назвемо три головні підсистеми ринкової інфраструктури:
Крім загальної інфраструктури яка обслуговує ринок у цілому, виділяють спеціалізовану інфраструктуру, що забезпечує ефективне функціонування окремих ринків. Наприклад, ринок праці обслуговують державні фонди сприяння зайнятості, пенсійні фонди, центри й курси перепідготовки та підвищення кваліфікації та ін. 2. Конкуренція як ключова складова ринкового механізму Сучасна ринкова система об’єднує конкурентні й монопольні складові. З точки зору кількості покупців і продавців, які взаємодіють на ринку, відрізняють такі головні форми конкуренції:
- монополія з одним продавцем і великою кількістю покупців;
Традиційними організаційними формами існування монополій, як правило, є пул, корнер, картель, синдикат, трест, концерн, конгломерат та ін. Особливою і зростаючою формою монополізму в сучасних умовах є монополія на об’єкти інтелектуальної власності: винаходи, товарні знаки торгові марки та ін. Державний та міжнародний захист прав інтелектуальної власності є одним з пріоритетів сучасної економіки. Конкурентна боротьба здійснюється за допомогою таких основних форм:
Державне регулювання конкуренції та монополізму вперше було здійснено в США з прийняттям закону Шермана в 1890 р. В Україні діють Закони “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницької діяльності” і “Про захист економічної конкуренції”. 3. Суть і суперечності ринкового ціноутворення Ключовими категоріями ринку є попит і пропозиція. Попит – це ринкова потреба в товарах, що обумовлена суб’єктивними бажаннями споживача та його платоспроможністю, що має вираз у грошовій формі. Закон попиту наголошує: при інших рівних умовах ціна товару і величина попиту на нього мають зворотну (негативну) залежність. Графічно зазначена залежність виглядає як спадна крива.  Рис. 2.1 - Крива попиту До головних факторів попиту відносять такі:
- природно-кліматичні умови. Пропозиція – обсяг продукції, що постачається на ринок для продажу. Закон пропозиції наголошує: при інших рівних умовах ціна і пропозиція товару мають пряму (позитивну) залежність. Графічно це має вигляд висхідної кривої.  Рис. 2.2 - Крива пропозиції До основних факторів пропозиції включають наступні:
Еластичність попиту – це відносна (відсоткова) зміна його величини при зміні іншого чинника ( власної ціни, ціни супутнього товару, доходу) на одиницю (один відсоток). Еластичність пропозиції – це відносна (відсоткова) зміна її величини при зміні іншого чинника, насамперед власної ціни товару, на один відсоток. Між попитом і пропозицією існує складна взаємозалежність, яка у підсумку описується категорією кон’юнктура ринку, тобто певна комбінація величин пропозиції та попиту в трьох якісних формах: ринкової рівноваги, дефіциту і перевиробництві. Ринкова рівновага - ситуація на ринку, коли встановлюється така ціна на товар, при якій попит і пропозиція на нього рівні. Графічно ринкова рівновага (рис.2.3.) – точка перетину кривих попиту і пропозиції (т. Е), в якій встановлюється рівноважна ціна (Ре) і рівноважний обсяг товару (Qе)  Рис. 2.3 - Ринкова рівновага Перевищення попиту над пропозицією має назву дефіциту, а перевага пропозиції над попитом є перевиробництвом. Якщо в одній системі координат побудувати обидві лінії, ми отримуємо ринкову рівновагу в точці перетину з визначенням рівноважної ціни й рівноважного обсягу. Ринкова рівновага може бути стійкою або нестійкою з коливанням цін чи величин попиту і пропозиції. Під час дефіциту виникає тенденція до підвищення цін, а при перевиробництві – до їх зниження, що врешті решт встановлює рівноважні показники. В умовах державного регулювання ринкова рівновага може бути досягнута завдяки проведенню податкової політики, встановленню фіксованих цін, нижчої і максимальної цінової межі тощо. Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна відображає складні економічні зв’язки між середніми умовами виробництва товару і можливостями його споживання. У процесі відтворення продукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності. В сучасній змішаній економіці використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб’єктом – виробником (фірмою) або посередницькими структурами, що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середня величина прибутку. Цей метод називається «витрати плюс». Крім того, існують методи залучення показника цінової еластичності попиту, коли визначають діапазон коливання цін залежно від змін обсягу виробництва. Метод експертних оцінок застосовують для цінової політики на непередбаченому ринку. Метод «споживчої вартості» - за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару. Ціноутворення в умовах ринку реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальні напрями цінової стратегії:
Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використовуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, характеру і місця застосування цін, способу їх використання. Види цін: ринкова; оптова; роздрібна; монопольна; базова; фактурна; договірна; вільна, виробництва, рівноважна, розрахункова, гранична, світова та ін. Треба відзначити специфічні назви цін: курси валют і цінних паперів, тарифи на послуги, ціни чинників виробництва (зарплата, процент, рента). Ціна виконує основні функції: регулюючу, розподільчу, стимулюючу та ін. 2.4. Домогосподарство в системі економічних відносин 1. Суть і економічні функції домогосподарств. 2. Основні особливості поведінки домогосподарств. 1. Суть і економічні функції домогосподарств Мікроекономічний рівень досліджень охоплює діяльність окремих господарських одиниць, а також окремі товари, галузі й ринки. Визначають два основні суб’єкти мікроекономіки: - домашні господарства, зокрема конкретні особи; - фірми (підприємства). Домогосподарства виконують переважно споживчі функції, задовольняючи потреби через ринок або поза ним, тому мають такі головні риси:
Домашні господарства виконують три групи функцій:
3. надання інших чинників виробництва – найманої праці, землі й природних ресурсів, підприємницьких здібностей. Кінцеве споживання в межах домашнього господарства здійснюється завдяки доходам у наступних формах:
Вибір домогосподарств обмежений наступними моментами:
Аналізуючи поведінку споживача на ринку кінцевих товарів та послуг припускаємо, що він має свободу вибору і його поведінка є раціональною. Це означає, що споживач прагне обрати найкращий для себе набір товарів у межах свого доходу. Це припущення має назву гіпотези про раціональність споживача і полягає в тому, що споживач поводить себе таким чином, щоб максимізувати корисність за умови обмеженого доходу. Корисність – це здатність блага задовольняти потребу споживача. Корисність – поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача має високу корисність, іншим може не сприйматися взагалі. Виділяють граничну і загальну корисність. Корисність, яку споживач отримує від додаткової одиниці блага, називається граничною корисністю (marginal utility МU). Сума граничних корисностей - загальна корисність (total utility ТU) певної кількості блага. Споживач отримує все менше граничної корисності від споживання кожної додаткової одиниці блага. Твердження, що гранична корисність спадає при збільшенні загального обсягу блага, який використовує споживач, називають законом спадної граничної корисності. Загальна ж корисність по мірі збільшення споживання кількості благ зростає. Максимуму загальна корисність досягає у точці насиченості, коли гранична корисність дорівнює нулю. Це й означає, що благо повністю задовольняє потребу. |
Схожі:
| КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів... ВСТУП |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,... |
| “Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів... ... |
І. Загальні положення Виробничу практику студенти ІІІ курсу напряму... Виробничу практику студенти повинні проходити на середніх та великих промислових підприємствах, в установах і організаціях різних... |
| Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові... «Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання |
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання.... |
| Навчально-методичний посібник для студентів напрямів підготовки 030508 «Фінанси і кредит» «Фінанси і кредит», 030509 «Облік і аудит», 030502 «Економічна кібернетика», 030505 «Управління персоналом та економіка праці» |
ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка... |
| РОБОЧА навчальна програма дисципліни “ УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА” для... «Міжнародна економіка», «Облік і аудит», «Фінанси і кредит» денної та заочної форм навчання складена відповідно до навчальної програми... |
Міністерство аграрної політики та продовольства України Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua