Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012


Скачати 1.39 Mb.
Назва Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509 «Облік і аудит») Харків ХНАМГ 2012
Сторінка 2/11
Дата 18.04.2013
Розмір 1.39 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Характер поєднання пов’язаний зі соціально-економічним аспектом виробничих відносин, насамперед з відносинами власності.


Спосіб поєднання описує організаційно-економічні особливості відносин, наприклад, комбінацію взаємодій особистого і речового чинників.

Виробництво – це вид діяльності людини, завдяки якої вона задовольняє свої потреби. Потреби ж людини безграничні і постійно зростають. В економічній теорії цю тенденцію представляє загальний економічний закон зростання потреб: потреби, що безперервно зростають і розвиваються, викликають економічний і духовний прогрес людства, внаслідок чого з'являються нові потреби.

Таким чином існує економічне протиріччя між обмеженими економічними ресурсами і безграничними людськими потребами. Вирішення якого являється стимулом економічного зростання.

Економічними називаються обмежені ресурси, альтернативне використання яких дозволяє одержувати різні по ефективності показники.

Важливо визначити оптимальне сполучення ресурсів, яке максимізує показники соціально-економічної ефективності суспільного виробництва.

Існує чотири види економічних ресурсів: земля, капітал, труд і підприємницька діяльність. «Земля» – в широкому розумінні це – сільськогосподарські угіддя, природні копалини та ресурси, які використовуються в процесі виробництва. «Капітал» - матеріальні і фінансові ресурси в системі факторів виробництва ( станки, обладнання, техніка тощо). «Труд» - працездатне населення, ринок праці. «Підприємництво» - здатність генерувати ідеї, організовувати виробництво.

По мірі переходу суспільства від аграрної до індустріальної, а від неї – до постіндустріальної технології змінювалася значимість кожного з ресурсів. Так в аграрному суспільстві пріоритет належав природним (земля) і трудовим ресурсам, в індустріальному – матеріальним (капітал), а в постіндустріальному – особливого значення набувають інтелектуальні і інформаційні ресурси (підприємництво).

Власник кожного економічного ресурсу може отримати дохід: власник землі отримує ренту, власник капіталу – прибуток, власник трудового ресурсу – винагороду за працю (заробітну плату), а володар підприємницьких здібностей – підприємницький прибуток (дохід).

Міра доходності кожного фактору в конкретних економічних умовах – одна із центральних проблем економічної теорії. Економічна організація виробництва забезпечує оптимальний зв’язок між витратами, результатами і потребами.

Графічно обмеженість ресурсів аналізується за допомогою кривої виробничих можливостей (КВМ).

В

С 

E 

D 



А

Рис. 1.1 - Крива виробничих можливостей

КВМ – це безліч точок, що представляють різні комбінації одночасного виробництва двох альтернативних товарів при повному використанні обмежених ресурсів. Якщо по осях координат розташувати обсяги виробництва товарів А і В, то КВМ являтиме собою убутну опуклу криву, що порозумівається чинністю закону зростання альтернативних витрат.

Закон зростання альтернативних (вменених) витрат наголошує: кожна додаткова одиниця виробництва одного товару веде до все більш убутного виробництва іншого товару.

Точка С на лінії КВМ зазначає ситуації при повному використанні ресурсів.

При неповному використанні ресурсів точка спільного виробництва товарів А і В, тобто D, лежатиме нижче КВМ, а недосяжний рівень спільного виробництва при дефіциті ресурсів буде ілюструватися точкою E вище КВМ.

Правобічне зрушення КВМ означає економічне зростання при наступних ресурсних передумовах:

  1. збільшення обсягів національних ресурсів;

  2. більш ефективне використання наявних національних ресурсів;

  3. імпорт ресурсів.

Висновок: технічний прогрес, кількісні і якісні зміни ресурсів ведуть до зростання виробничих можливостей.

  1. Продукт виробництва. Зміст і характер праці.

Будь-яка виробнича діяльність є націленою на кінцевий результат. Тому підсумком виробничої діяльності є співставлення витрат виробництва та його результатів.

Ефективність виробництва – це співвідношення результатів і витрат. Як правило, ефективність є відносним показником з чисельником у вигляді кінцевої цифри і зі знаменником у вигляді даної початкової величини.

Наприклад, продуктивність (ефективність) праці є підсумок відношення обсягу продукції до середньоспискової чисельності робітників або витрат робочого часу:

Пр = П / Кс; Пр = П : Ч,

де Пр – продуктивність праці; П – обсяг продукції; Кс – середньоспискова кількість робітників; Ч – час роботи, що відпрацьований.

Ефективність основних фондів вимірюється за допомогою показників фондовіддачі (ФВ) й фондоозброєності (ФО):

ФВ = П : Ф; ФО = Ф : Кс,

де П – обсяг продукції; Ф – вартість основних фондів; Кс – середньоспискова кількість робітників.

Ефективність використання сировини й матеріалів вимірюють за допомогою показника матеріалоємності (МЄ):

МЄ = М : П,

де М – вартість матеріалів; П – обсяг продукції.

Існують інші часткові показники економічної ефективності, наприклад, використання інвестицій, власних активів та ін.

У практиці міждержавних зіставлень використовують показники валового внутрішнього продукту або валового національного доходу на душу населення.

На відміну від ефективності економічний ефект є абсолютною величиною і являє собою грошову користь від використання більш продуктивних чинників виробництва.

Соціальний ефект полягає у підвищенні соціальних стандартів життя, наприклад, зростанні тривалості життя, доходів на душу населення, рівня освіченості. Зазначені три величини використовує ООН для розрахунку індексу людського розвитку.

Розвиток суспільного виробництва ґрунтується на прогресі науки й техніки.

Наука – специфічний вид людської діяльності, що виробляє нові знання.

Техніка – сукупність засобів виробництва, що використовуються у виробництві.

Технологія – особливий процес поєднання всіх факторів з метою досягнення конкретного кінцевого результату.

Науково-технічний прогрес – безперервний процес розвитку науки, техніки й технологій.

Науково-технічна революція (НТР) – якісний стрибок у розвитку знань і технологій, продуктивних сил на основі докорінних наукових зрушень. Останній етап НТР пов’язують з початком комп’ютерної ери.

Новий етап НТР обумовив революційні зрушення у змісті й характері праці.

Зміст праці обумовлюється безпосереднім впливом продуктивних сил.

Ключовими категоріями, які описують зміст праці, є такі:

  • продуктивність (продуктивна сила) як результативність діяльності конкретного працівника з точки зору виробництва продукту;

  • інтенсивність праці як характеристика напруження, зусиль при діяльності;

  • якість праці як рівень професійної майстерності робітника;

  • складність праці як риса рівня кваліфікації на підставі досвіду, освіти, навичок;

  • важкість праці як рівень впливу роботи на стан здоров’я людини;

  • озброєність праці як рівень її оснащеності.

Характер праці відображає особливості впливу виробничих відносин на трудову діяльність. Наприклад, історичний аспект дозволяє визначити такі основні етапи розвитку трудової кооперації:

  • проста кооперація на підставі ручної праці без її поділу;

  • мануфактура , для якої додатково характерний поділ праці;

  • фабрична кооперація з поєднанням поділу праці й використання машин і механізмів.

Особливості сучасних змін у характері й змісті праці ви розглянете на семінарських заняттях, зокрема такі категорії, як автоматизація, комп’ютеризація, ергономізація, гуманізація праці та ін.
1.3. Економічні потреби та інтереси

1. Суть і класифікація економічних потреб.

  1. Економічні інтереси: суть, види й взаємодія.


1. Суть і класифікація економічних потреб

Потреби – це категорія, що характеризує ставлення людей до умов їх життєдіяльності. Структура потреб складна і багатогранна.

Існує декілька моделей ієрархії потреб, що дозволяють розділити потреби на потреби більш низького і більш високого рівня. При цьому існує закономірність: потреби більш високого рівня з'являються у людини лише у міру задоволення потреб більш низького рівня. Проте, людина, що перейшла до потреб більш високого рівня, може відмовлятися від задоволення потреб більш низького рівня заради досягнення більш високих потреб.

Розглянемо деякі з таких моделей ієрархії:

1. Модель ієрархії потреб А.  Маслоу:

  • фізіологічні потреби;

  • потреби в безпеці, захищеності;

  • соціальні потреби, наприклад в спілкуванні;

  • потребі в пошані, визнанні;

  • потреби саморозвитку, самореалізації.

2. Модель ієрархії потреб К. Алдерфера:

  • потреби існування;

  • потреби взаємозв'язків;

  • потреби зростання;

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов їхньої життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних товарів і послуг, бажанням володіти ними. Вони спонукають індивідів до виробничої діяльності.

Економічні потреби також можна класифікувати:

  1. За характером виникнення:

  • первинні (базові) – безпосередньо пов'язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло і т.п.;

  • вторинні - виникають і трансформуються з розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, автомобілі та ін.

2. За наявністю матеріально-речовинної форми: матеріальні і нематеріальні.

3. За ступенем задоволення: першочергові і другорядні (предмети розкоші).

4. За можливістю задоволення: що задовольняються (мають нагоду повного задоволення) і не задовольняються (не мають меж насичення).

5. За участю у відтворювальному процесі:

  • виробничі (потреби в засобах виробництва);

  • невиробничі (потреби в споживчих благах).

6. За суб'єктами прояву: особисті; колективні (групові); суспільні.

7. За кількісною визначеністю і мірою реалізації:

  • абсолютні – перспективні, потенційні потреби, мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку;

  • дійсні – визначаються досягнутим рівнем економічного розвитку, є суспільною нормою на певному періоді;

  • платоспроможні – визначаються платоспроможним попитом;

  • фактичні – реально задовольняються наявними товарами і послугами.

Задоволення потреби супроводжується отриманням корисності. Відрізняють загальну і граничну корисності. Загальна корисність – це підсумкова, накопичена корисність усіх благ, що споживаються. Гранична корисність – це показник останньої одиниці блага при безперервному споживанні. При цьому діє закон спадної граничної корисності, за яким кожна додаткова одиниця блага, що споживається, приносить людині менше задоволення, ніж попередня.

Виділяють три етапи розвитку потреб:

  • 1-й етап при домінуванні матеріально-речових потреб (до кінця 50-х років ХХ ст.);

  • 2-й етап з перевагою потреб у соціальних послугах (до нашого часу);

  • 3-й етап при пріоритетності вільного часу почав формуватися у 80-90-ті роки ХХ ст.

Таким чином, згідно з дією закону зростання потреб, вони постійно змінюються і мають тенденцію до зростання, завжди перевищують можливості виробництва і реальні обсяги споживання благ.

Загальний економічний закон зростання потреб: потреби, що безперервно зростають і розвиваються, викликають економічний і духовний прогрес людства, внаслідок чого з'являються нові потреби.


  1. Економічні інтереси: суть, види й взаємодія

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності і принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій, направлених на задоволення індивідуальних потреб. Це - усвідомлене прагнення індивіда до задоволення потреби.

Таким чином, економічні інтереси спонукають індивідів до господарської діяльності. Вони є породженням і соціальним проявом потреб, причиною та умовою взаємодії й саморозвитку економічних суб’єктів.

Об'єктами економічних інтересів є товари і послуги.

Суб'єктами є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому. Кожний з них має особливі економічні інтереси:

  • економічні інтереси домашніх господарств полягають у максимізації загальної корисності споживаних благ, які можуть бути ними придбані при певному рівні доходів і цін;

  • економічні інтереси підприємців полягають у максимізації прибутку, шляхом раціонального використання ресурсів і підвищення конкурентоспроможності виробленої продукції;

  • економічні інтереси держави полягають в максимальному задоволенні потреб суспільства в цілому .

Механізм узгодження потреб усіх економічних суб'єктів визначає тип економічної системи.

Економічні інтереси можливо класифікувати за деякими критеріями:

1) за суб’єктами:

  • особисті (індивідуальні);

  • групові (колективні);

  • державні;

2) за об’єктами:

- матеріальні (майнові, фінансові);

- духовні (інтелектуальні);

- соціальні (влада, місце в суспільстві);

3) за засобами реалізації:

- завдяки зростанню доходів;

- за рахунок нагромадження колективного і національного багатства;

- за рахунок підвищення соціально-економічної ефективності.

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають суб’єктивні й об’єктивні підстави. Суб’єктивний аспект пов’язаний з індивідуальними особливостями кожної особистості, свідомим вибором нею певної діяльності. Об’єктивна сторона спирається на специфіку певного історичного періоду, який склався незалежно від волі й свідомості людини. Зіткнення інтересів може мати еволюційний (неантагоністичний) і революційний (антагоністичний) характер. Тому проблема пошуку компромісів, тобто узгодження інколи протилежних інтересів має принциповий характер для стабільного соціально-економічного розвитку.

У системі економічних інтересів на кожному історичному етапі економічного розвитку можна виділити головний інтерес який:

- відбиває специфіку та економічні проблеми конкретного етапу ;

- є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;

- втілюється в конкретну економічну політику даного етапу.

На основі розглянутого матеріалу можна зробити висновок, що взаємодія потреб і інтересів економічних суб'єктів обумовлює соціально-економічний прогрес суспільства: потреби в свідомості людини перетворюються на інтересиінтереси стають мотивами до виробничої діяльностівиробнича діяльність призводить до певного результату (задоволення, часткове задоволення або незадоволення потреби)  цей результат у свою чергу формує нову потребу і далі по колу.

1.4. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку

  1. Суть і класифікація економічних систем.

  2. Власність як економічна категорія.


1. Суть і класифікація економічних систем

Економічна система – це об’єктивна єдність явищ і процесів економічного життя, тобто сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл , обмін і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.
Розвиток економічних систем оцінюється за такими основними критеріями:

  • форми й типи власності як стрижень соціально-економічних відносин (формаційний підхід);

  • ступінь розвитку цивілізації (загальноцивілізаційний підхід);

- спосіб управління і координації економічної діяльності (централізоване і децентралізоване господарство).

За формаційним підходом, обґрунтованим ще К. Марксом, визначають первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну системи (формації). Суспільно-економічна формація - це історична сукупність виробничих відносин, продуктивних сил (в єдності базису) і різних форм суспільної свідомості (надбудови).

Продуктивні сили складаються з двох елементів: робочої сили й засобів виробництва.

Робоча сила – особистий чинник виробництва як здібність людини діяти у матеріальній та духовній сферах.

Засоби виробництва – уречевлений чинник виробничої діяльності як сукупність предметів, засобів і умов праці.

Предмети праці – об’єкти впливу людини при виробничої діяльності, зокрема, речовини природи й продукти попередньої переробки (сировина, напівфабрикати).

Умови праці – об’єкти зовнішнього для безпосереднього виробничого процесу середовища, що є необхідною складовою нормальної діяльності (будівлі, споруди, засоби безпеки та ін.).

Засоби праці – провідники людського впливу на предмет праці (устаткування, інструменти, ЕОМ та ін.). Особливе місце у вказаних засобах займають знання у широкому розумінні, включаючи інформацію.

Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, територіями і т.д. зазначену структуризацію здійснює поділ праці – процес співіснування різних видів конкретної праці, який об’єдную диференціацію та інтеграцію трудових функцій.

Розрізняють такі основні форми суспільного поділу праці:

  • загальний з визначенням принципово головних сфер виробничої діяльності, наприклад, воєнна і цивільна;

  • частковий зі зазначенням більш дрібних підгалузей, наприклад, у промисловості виділяють харчову, а докладніше цукрову галузь;

  • одиничний з виконанням окремої технологічної операції або здійсненням внутрішньофірмового постачання продукту виробництва;

  • кваліфікаційний;

  • територіальний.

У. Петті довів у своїх роботах, що трудовий поділ був головним чинником зростання населення Лондона. А. Сміт у своїй відомій книзі “Дослідження про природу і причину багатства народів” (1776 р.) на прикладі виробництва шпильок наочно проілюстрував революційне зростання продуктивності праці в мануфактурі порівняно з ремісничим індивідуальним виробництвом.

З точки зору історії традиційно виділяють такі етапи розвитку поділу праці:

  • перший поділ пов’язаний з відокремленням тваринництва від рослинництва;

  • другий поділ спирається на виникнення ремісництва;

  • третій поділ характеризується відокремленням торгівлі й діяльністю купецтва і лихварства.

Сучасний етап розвитку суспільного поділу праці пов’язують з втіленням інновацій та використанням новітніх технологій, що відповідають даному етапу НТР.

Визначимо головні організаційно-економічні форми зазначеного поділу:

  1. спеціалізація із зростанням кількості відокремлених виробників з такими основними формами:

- поштучна або подетальна;

- предметна;

- технологічна або поопераційна.

  1. кооперування як система взаємовідносин відокремлених спеціалізованих учасників;

  2. комбінування як форма раціонального сполучення видів діяльності в межах окремих складних виробництв;

  3. концентрація як процес збільшення масштабів виробництва за рахунок внутрішнього нагромадження капіталу;

  4. централізація як процес збільшення масштабів за рахунок об’єднання раніше незалежних капіталів;

  5. диверсифікація як поширення видів діяльності або асортименту продукції з метою подолання однобічності у виробництві й збуті.

Виробничі відносини являють собою сукупність відносин людей у сферах безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. При цьому відрізняють організаційно-економічні й соціально-економічні відносини.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів...
ВСТУП
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»
Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,...
“Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів...
...
І. Загальні положення Виробничу практику студенти ІІІ курсу напряму...
Виробничу практику студенти повинні проходити на середніх та великих промислових підприємствах, в установах і організаціях різних...
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові...
«Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....
Навчально-методичний посібник для студентів напрямів підготовки 030508 «Фінанси і кредит»
«Фінанси і кредит», 030509 «Облік і аудит», 030502 «Економічна кібернетика», 030505 «Управління персоналом та економіка праці»
ЗАТВЕРДЖУЮ
Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка...
РОБОЧА навчальна програма дисципліни “ УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА” для...
«Міжнародна економіка», «Облік і аудит», «Фінанси і кредит» денної та заочної форм навчання складена відповідно до навчальної програми...
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка