КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів напряму підготовки 030509 “Облік і аудит” Рівне 2011 р

Скачати 1.11 Mb.

Назва	КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів напряму підготовки 030509 “Облік і аудит” Рівне 2011 р
Сторінка	6/8
Дата	07.04.2013
Розмір	1.11 Mb.
Тип	Конспект

bibl.com.ua > Економіка > Конспект

1 2 3 4 5 6 7 8

ТЕМА 7

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА ОЦІНКА ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ

Загальна характеристика інноваційних процесів.
Науково-технічний прогрес: суть, загальні та пріоритетні напрямки.
Організаційний процес.
Економічна оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень.

7.1. Загальна характеристика інноваційних процесів
Інноваційні процеси – сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Інноваційні процеси пов’язані з новинами та нововведеннями.

Новини – результат інноваційних процесів, а нововведення – впровадження у господарську діяльність новин.

Сутнісна характеристика окремих видів новин і нововведень

Технічні – виявляються у формі нових продуктів або виробів, нових технологій їх виготовлення і нових засобів виробництва (машин, устаткування, енергії та конструкційних матеріалів).
Організаційні – охоплюють нові методи і форми організації діяльності підприємства (організаційні структури управління, форми організації різних типів виробництва та колективної праці).
Економічні – методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій планування, прогнозування, ціноутворення, мотивації і оплати праці та оцінка результатів діяльності.
Соціальні – різні форми активізації людського чинника: професійна підготовка, підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці, охорона здоров’я людини, охорона наявного природного середовища та створення комфортних умов життя.
Юридичні – нові закони та нормативно-правові акти, що реалізують всі види діяльності.
Локальні – внутрішньовиробничі та внутрішньорегіональні новини, які зумовлюють еволюційні перетворення і тому не справляють особливого впливу на розвиток підприємства.
Глобальні – великомасштабні загальнодержавні або міжрегіональні новини, що мають революційний характер і сприяють підвищенню організаційно-технічного рівня виробництва.

Усі локальні та глобальні нововведення можуть забезпечувати прогрес лише у випадку їх комплексного використання.

Технічні нововведення зумовлюють, передусім, організаційні нововведення, які впливають на зміну економічного механізму господарювання.
7.2. Науково-технічний прогрес: суть, загальні та пріоритетні напрямки
Науково-технічний прогрес (НТП) – це безперервний, взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки, тобто це постійне створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва та кінцевої продукції з урахуванням досягнень науки.

НТП властиві такі класичні форми:

Еволюційна – передбачає поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів або технологій їх виготовлення, модернізацію машин і устаткування, приладів, удосконалення матеріалів в межах того ж самого покоління техніки.
Революційна – передбачає зміну поколінь техніки і кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, в процесі яких здійснюється науково-технічна революція (НТР), тобто перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях народного господарства (рушійна сила).

НТР – якісна, докорінна зміна трансформація суспільного розвитку на основі новітніх наукових винаходів, що справляють революційний вплив на характер трудової діяльності людини.

Визначальні особливості НТР:

Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу та рушійну силу економічної і соціальної діяльності.
Інтеграція галузей науки з виробництвом.
Якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва – знарядь праці, предметів праці і самої праці, тобто збільшення частки творчості у праці та революція в робочих машинах і створення матеріалів з заданими властивостями.

Пріоритетні напрямки НТП:

Застосування прогресивних базових технологій.
Створення машин для легкої та харчової індустрії.
Створення багатоопераційних верстатів з числовим програмним управлінням.
Створення робото технічних і роторно-конвеєрних комплексів.
Впровадження гнучких автоматизованих систем, комп’ютеризація виробництва.
Застосування нових синтетичних, композиційних, керамічних, еколого-чистих матеріалів з заданими властивостями.

Комплексна автоматизація виробництва на базі впровадження автоматизованих систем управління виробництвом, впровадження САПР.

7.3. Організаційний процес

Поняття організаційного процесу виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних чинників в підвищенні ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і створені нових форм організації виробництва та праці, а також всього господарського механізму.

Організаційний процес має певні особливості, які відрізняють його від НТП:

НТП є головним чинником підвищення ефективності виробництва, а організаційний процес забезпечує інтенсифікацію виробничо-трудових процесів;
Створення нових машин і устаткування, конструкційних матеріалів, нових технологій призводить до зниження трудомісткості подукції, а удосконалення організації виробництва дає змогу лише знизити втрати робочого часу і простої устаткування.
Реалізація НТП потребує великих витрат суспільної праці, матеріальних та фінансових ресурсів, а організаційний процес або зовсім не

потребує нових витрат, або вони є незначними.

Сучасні тенденції організаційного процесу:

Прискорення темпів розвитку всіх форм оргунізації виробництва, що забезпечує конкуренцію на ринку і одержання мультиплікативного ефекту.
Посилення безперервності і гнучкості виробництва за допомогою широкого застосування робототехнічних комплексів.
Розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці.
Формування нових типів суспільної комбінації елементів сфери „наука-

виробництво-споживання” у вигляді науково-технічних комплексів і сервісних центрів.

Удосконалення господарського механізму підприємства шляхом переходу на ринкові відносини з державою та іншими контрагентами.
Активізація людського фактора.

7.4. Економічна оцінка ефективності технічних та

організаційних нововведень
Розрахунок економічного ефекту є завершальним етапом вибору найбільш ефективного варіанта технічних нововведень.

Економічний ефект – єдиний узагальнюючий показник економічної ефективності будь-якої групи нововведень. Він характеризує абсолютну величину перевищення вартості очікуваних результатів над сумарними витратами ресурсів за розрахунковий період, тобто обчислюється як різниця між вартісною оцінкою результатів і вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект обчислюється в двох формах:

Народногосподарський або загальний ефект.
Госпрозрахунковий або комерційний ефект, який одержується окремо розробником, виробником і споживачем нововведень.

Народногосподарський економічний ефект обчислюється шляхом порівняння результатів за місцем використання нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання.

Комерційний ефект обчислюється на окремих стадіях „життєвого циклу” нововведень (стадії розробки, виробництва і експлуатації). Він дає можливість оцінити економічну ефективність впровадження технічних нововведень з урахуванням економічний інтересів окремих проектно-конструкторських бюро підприємств-виробників і підприємств-споживачів.

Народногосподарський ефект обчислюється на стадії обґрунтування доцільності інновацій і вибору оптимального проектного рішення.

Внутрігосподарський ефект використовується у процесі реалізації заходів, коли відомі ціни на нову науково-технічну працю, обсяги її виробництва та умови і строки реалізації.

Сумарний економічний ефект від реалізації технічних нововведень за розрахунковий період (Т) обчислюється за формулою:

Ет = Рт – Вт , грн., де:

Рт - вартісна оцінка результатів НТП за розрахунковий період (грн.);

Вт - вартісна оцінка витрат на здійснення технічних нововведень за цей же період.

Такий спосіб визначення сумарного ефекту є однаковим при обчисленні народногосподарського і комерційного ефекту.

При визначенні економічного ефекту слід приводити різночасові витрати і результати до єдиного для всіх варіантів моменту часу за допомогою коефіцієнта приведення α:

Початковим роком розрахункового періоду Т вважається рік початку фінансування робіт, а кінцевим - завершення життєвого циклу заходу, тобто моментом чи нормативним строком оновлення продукції з врахуванням її старіння.

Ці результати є сумою основних і супутніх результатів:

Рт = Росн + Рсуп

Оцінка основних результатів здійснюється за наступними формулами:

Для нових засобів праці тривалого використання:

, грн.

Для нових предметів праці:

, грн., де:

Цt - ціна одиниці продукції, виробленої з використанням нових засобів або предметів праці в певному році t ;

Nt - обсяг використання нових засобів або предметів праці в t-тому році в натуральних одиницях;

Пt - продуктивність засобів праці в t-тому році (в натуральних одиницях);

Уt - витрати предметів праці на одиницю виробленої продукції в t-тому році (в натуральних одиницях).

Оцінка супутніх результатів включає додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства, а також економічну оцінку соціальних і екологічних наслідків від реалізації НТП.

Ця оцінка здійснюється за залежністю:

, де:

Rjt - вартісна оцінка соціальних і екологічних наслідків від тенічних нововведень (грн.);

αjt - вартісна оцінка одиниці окремого результату в t-тому році (грн.);

n - кількість показників, які враховуються при визначенні впливу технічних нововведень на соціальний розвиток та навколишнє середовище.

Сумарні витрати на реалізацію технічних нововведень за розрахунковий період (Т) включають витрати на виробництво продукції та її використання:

Вт = Ввир + Ввик

Витрати на виробництво і використання продукції обчислюються однаково з урахуванням чинника часу за наступною залежністю:

, грн., де:

Ct - поточні витрати (собівартість) на виробництво або використання продукції без амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) ОФ;

Kt - це одноразові витрати на виробництво або використання продукції;

Лt - ліквідаційна (залишкова) вартість ОФ, що вибувають у певному і-тому році.

До складу поточних витрат ( С ) включають витрати, які враховуються при калькулюванні собівартості продукції.

До складу одноразових витрат включають капітальні вкладення, які необхідні для створення і використання нової продукції незалежно від джерел фінансування.

При обчисленні економічного ефекту може виникнути ситуація, коли нове технічне рішення є вигідним для всього народного господарства, але призводить до зростання поточних витрат на підприємстві та погіршення економічних показників. Це означає, що поряд з народногосподарським ефектом слід розраховувати комерційний ефект, для оцінки якого м.б. використаний прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства, тобто чистий прибуток:

Результати реалізації технічних нововведень впливають на госпрозрахункові показники підприємства.

Наприклад, приріст прибутку за рік від виробництва продукції за допомогою нової техніки обчислюється:

ΔП = (Ц2 – С2) ∙ N2 – (Ц1 – С1) ∙ N1

Ц1, Ц2 – це відповідно гуртова ціна одиниці продукції при використанні базової і нової техніки.

Цгурт = С + Пр ≠ ПДВ + Аз

С1, С2 – собівартість одиниці продукції, виготовленої відповідно з використанням базової і нової техніки (грн./од. продукції);

N1, N2 – обсяг виробництва продукції за рік відповідно базовою і новою технікою.
ТЕМА 8

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА: ШЛЯХИ ЇХ ЗНИЖЕННЯ

Поняття про витрати виробництва і собівартість продукції.
Класифікація витрат.
Групування витрат виробництва за економічними елементами.
Групування витрат виробництва за статтями калькуляції.
Умовно постійні і умовно змінні витрати в собівартості продукції.
Шляхи зниження витрат виробництва.

8.1. Поняття про витрати виробництва і собівартість продукції
Витрати формуються в процесі використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Поточні витрати підприємства мають циклічний або безперервний характер.

Циклічні витрати повторюються з кожним новим циклом виготовлення продукції. Це витрати на матеріали, заробітну плату, виробничий інструмент.

Безперервні витрати здійснюються постійно і незалежно від виробництва. Це витрати на утримання приміщень, споруд і устаткування, тобто їх амортизація, поточний і капітальний ремонт, а також витрати на утримання управлінського персоналу.

Витрати майже завжди здійснюються у натуральній та грошовій формі.

Планування і облік витрат у натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина) має важливе значення для організації виробництва. Проте для оцінки результатів виробництва необхідна грошова оцінка витрат, тому що лише вона виражає вартість виготовленої продукції.

Витрати виробництва підприємства відображають споживання засобів і предметів праці, тобто витрати уречевленої праці у вигляді запасів сировини і матеріалів, амортизаційних відрахувань, електроенергії, паливо мастильних матеріалів тощо, та витрат живої праці у вигляді зарплати.

Собівартість продукції – грошова форма витрат підприємства на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Економічне значення собівартості:

Собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва.

Чим інтенсивніше підприємство використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку і технологію, тим нижчою є собівартість продукції.

Собівартість має тісний зв’язок з ціною. Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукцію, ринкова ціна якої нижча за собівартість), виключення: демпінгові ціни.

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають, а саме:

Витрати на дослідження ринку та виявлення потреби в продукції (послугах).
Витрати на підготовку та освоєння нової продукції (пускові витрати).
Витрати на виробництво продукції, до яких належать:

вартість сировини, матеріалів, енергії;
амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
оплата праці персоналу;

Витрати на обслуговування та управління виробничими процесами.
Витрати на збут продукції (пакування, транспортування, реклама продукції, комісійні витрати).
Витрати на розвідку, використання і охорону природних ресурсів (на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, на охорону повітряного та водного басейнів).
Витрати на набір і підготовку кадрів.
Витрати на поточну раціоналізацію виробництва (крім капітальних витрат): підвищення якості продукції, удосконалення технології, організацію виробництва та праці.

В практиці господарювання немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції:

Відповідно до встановленого порядку, не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного та масового виробництва.
У собівартість продукції включаються витрати, які не мають прямого зв’язку з виробництвом:

оплата часу виконання державних обов’язків працівником підприємства;
оплата скороченого робочого дня підлітків і матерів, які мають дітей до одного року.

Непродуктивні витрати підприємства, що пов’язані з виробничою діяльністю (наприклад, витрати від браку продукції, нестача і псування матеріалів, втрати від простоїв у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції), а витрати від порушення умов договорів (штрафи) відшкодовуються за рахунок одержаного прибутку.

Згідно П(С)БО №16 „Витрати”:

витрати – „зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу”.
8.2. Класифікація витрат
Розрізняють:

Загальні (сукупні) витрати.
Витрати на одиницю продукції.

Загальні – витрати на весь обсяг продукції за певний період. Величина таких витрат залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції – розраховуються як середні величини за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серійно.

В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу продукції, існує поняття граничних витрат.

Граничні витрати характеризують приріст витрат на одиницю приросту обсягу виробництва:

Граничні витрати використовують для обґрунтування доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

ΔC – приріст загальних витрат;

ΔN – приріст обсягу продукції на одиницю її натурального виміру.

Сутнісна характеристика окремих видів витрат підприємства (схема)

Елементні витрати є структурно однорідними і первинними, вони мають єдиний економічний зміст. До них належать (П(С)БО №3 „Звіт про фінансові результати”):

матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація ОФ і нематеріальних активів;
інші витрати.

Комплексні витрати є різнорідними за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням процесів калькулювання продукції, т.т. за статтями витрат (це адміністративні витрати, загально виробничі, витрати на збут).
Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна величина не залежить від кількості виробленої продукції.
Змінні – витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виготовленої продукції. В їхньому складі відокремлюють пропорційні та непропорційні витрати.
Прямі витрати – безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції. Вони м.б. прямо розраховані на фізичну одиницю виробу.
Непрямі витрати – не можна безпосередньо визначити за окремим різновидом продукції, оскільки вони пов’язані з виготовленням різних виробів (наприклад, зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання та експлуатація ОЗ).

Співвідношення прямих і непрямих витрат залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури та методів обліку і нормування витрат.

Управління витратами – процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцем виникнення та постійний контроль і стимулювання їх зниження. Система управління витратами має такі функціональні підсистеми:

Виявлення чинників економії витрат ресурсів.
Нормування, планування, облік і аналіз витрат.
Стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

В процесі планування встановлюють граничні (допустимі) загальні витрати у виробничих підрозділах і в цілому на підприємствах. Порівняння фактичних витрат з плановими (кошторисами) дає змогу в процесі економічного аналізу оцінювати роботу окремих підрозділів щодо використання ресурсів, знаходити відхилення фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати їх зниження.
8.3. Групування витрат виробництва за економічними елементами
Групування витрат за економічними елементами здійснюється з метою складання кошторису виробництва.

Елемент витрат – сукупність єдиних за економічним змістом витрат.

Кошторис виробництва – підрахунок сукупних витрат підприємства, які пов’язані з основною його діяльністю за певний період незалежно від того, чи віднесено їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Це означає, що суми кошторису виробництва та собівартість загального обсягу продукції не збігаються.

П(С)БО №3 „Звіт про фінансові результати” виділяє наступні елементи витрат:

Матеріальні витрати.
Оплата праці.
Відрахування на соціальні заходи (потреби).
Амортизація.
Інші витрати.

Сутнісна характеристика окремих елементів витрат

Матеріальні витрати як елемент кошторису виробництва містять наступні види витрат:

Витрати на сировину та основні та допоміжні матеріали;

Витрати на покупні напівфабрикати та комплектуючі засоби;

Оплата послуг виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій, які необхідні для виготовлення продукції;

Витрати на паливо та електроенергію;

Витрати на пошук і використання природної сировини.

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їх витрачання та цін з урахуванням ТЗВ, оплати навантажувально-розвантажувальних робіт, комісійних винагород товарним біржам без ПДВ за ціною „франко – приоб’єктний склад”.

Франко – місце визначення ціни.

Вартість зворотних відходів (тирса) вираховується із вартості матеріальних витрат за ціною їх можливого продажу або повторного використання.

2. Елемент „оплата праці” включає всі форми оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства, т.т. персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням ним.

Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються з прибутку.

3. Відрахування на соціальні потреби містять відрахування з зарплати кожного працівника: прибутковий податок, відрахування в пенсійний фонд (32%), фонд соціального страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (2,9%), фонд безробіття (1,9%), фонд страхування від нещасних випадків на виробництві ( у відсотках від витрат на оплату праці в залежності від класифікації видів економічної діяльності).

Витрати на соціальні потреби визначаються у відсотках за встановленими нормативами згідно чинного законодавства від витрат на оплату праці.

4. Амортизація ОФ і нематеріальних активів включає витрати на повне відтворення ОЗ, враховуючи прискорену амортизацію. Амортизація нематеріальних активів здійснюється рівномірно (пропорційним методом), виходячи з терміну використання нематеріальних активів.

5. Інші витрати – це такі витрати, які не можна віднести до вищеназваних елементів. Вони включають:

витрати на оплату послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони;
витрати на відрядження;
поштово-канцелярські витрати;
страхування майна;
оплата робіт по сертифікації продукції;
витрати на гарантійний ремонт продукції;
знос нематеріальних активів;
орендна плата за окремі об’єкти ОФ.

На основі кошторису виробництва визначаються наступні види собівартості:

Собівартість валової продукції;
Собівартість товарної продукції (повна, виробнича);
Собівартість реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємства з нестабільною величиною залишків незавершеного виробництва. Вона визначається на підставі кошторису виробництва з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва та резерву майбутніх періодів.

Собівартість валової продукції: з кошторису виробництва віднімаються витрати, які не включаються до складу собівартості продукції. Віднімається приріст (додається зменшення) витрат майбутніх періодів, а також додається приріст (віднімається зменшення) залишків майбутніх платежів.

Собівартість товарної продукції:

І-й спосіб: Виробнича собівартість товарної продукції.

До собівартості валової продукції додати зменшення (відняти збільшення) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість валової продукції визначається за кошторисом по п’яти елементах витрат.

Повна собівартість товарної продукції визначається, якщо до виробничої собівартості товарної продукції додати поза виробничі витрати.

ІІ-й спосіб: Визначається підсумуванням попередньо визначеної собівартості окремих виробів.

Собівартість реалізованої продукції визначається, якщо до повної собівартості товарної продукції додати різницю залишків товарної продукції на початок та кінець періоду та додати різницю залишків відвантаженої продукції на початок та кінець періоду, яка надійшла у власність покупців.
8.4. Групування витрат виробництва за статтями калькуляції
Групування витрат за статтями калькуляції здійснюється для:

Обґрунтування ціни на вироби.
Обчислення рентабельності виробів.
Аналізу собівартості однакових виробів на різних підприємствах.
Визначення ефективності заходів по зниженню витрат.

Калькулювання – процес обчислення собівартості окремих виробів.

Стаття калькуляції об’єднує витрати, які є однорідні за економічним призначенням і місцем виникнення.

Калькулювання передбачає визначення об’єкту калькуляції і калькуляційної одиниці.

Об’єкт калькулювання – та продукція, роботи чи послуги, собівартість яких обчислюється.

Калькуляційна одиниця – одиниця кількісного вимірювання об’єкта калькулювання (наприклад, один автомобіль, одна тонна вугілля, одна кіловат-година).

Калькулювання здійснюється за галузевими методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, які затверджуються міністерством економіки (див. щотижневик „Все про бухгалтерський облік” №76, 2002 рік).

Перелік статей калькуляції залежить від профілю виробництва (підприємства), його спеціалізації, характеру виробленої продукції, різноманітності технологічних процесів, ступеня економічної однорідності витрат і визначається галузевими інструкціями.

Методи калькулювання

В господарській практиці застосовують різні методи калькулювання, але перед усім розрізняють калькулювання за повними та неповними витратами.

Калькулювання за повними витратами передбачає, що всі витрати, пов’язані з виробництвом і продажем продукції, включаються в калькуляцію (вітчизняна практика).

У світовій практиці достатньо поширеним є метод калькулювання за неповними витратами, коли в калькуляцію включаються не всі витрати на виробництво і збут продукції.

Частина непрямих витрат (адміністративні витрати та витрати на збут) не включається в собівартість продукції, а в процесі визначення прибутку відраховуються безпосередньо із виручки:

Пр = ГрВ – Сn – ПДВ

Пр = ГрВ – Адм.В – Збут – Ср – ПДВ

Класичним методом калькулювання за неповними витратами є метод „direct-cost”, коли на собівартість окремих виробів відносяться лише прямі витрати, а непрямі відносяться на витрати періоду.

Типова номенклатура статей калькуляції за повними витратами

Сировина та матеріали.
Енергія технологічна.
Основна зарплата виробничих робітників.
Додаткова зарплата виробничих робітників.
Відрахування на соціальні потреби виробничих робітників.
Витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування.
Загальновиробничі або адміністративні витрати.
Загальногосподарські витрати.
Витрати на підготовку і освоєння виробництва.
Позавиробничі витрати (витрати на збут).

Методика обчислення окремих статей калькуляції

Стаття „Сировина та матеріали” містить витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, виходячи з норм їх витрат і цін з урахуванням ТЗВ (додаються) та відходів за ціною їх можливого продажу (віднімаються).
Стаття „Енергія технологічна” включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пар, газ), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі. Обчислюється за нормами витрат і тарифами на електроенергію.
Стаття „Основна зарплата виробничих робітників” включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками ( відрядними розцінками) на операції, деталі, вузли.
Стаття „Додаткова зарплата виробничих робітників” (оплата відпусток, часу виконання державних обов’язків, доплати за виконання додаткових функцій) обчислюється у відсотках від основної зарплати виробничих робітників.
Стаття „Відрахування на соціальні потреби виробничих робітників” обчислюється у відсотках від суми основної і додаткової зарплати.
Стаття „Витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування” є комплексною, тому що охоплює витрати живої і уречевленої праці, а саме:

амортизацію машин і устаткування;
витрати на паливо і електроенергію цих засобів праці;
витрати на технологічний інструмент;
витрати на поточний і капітальний ремонт;
оплата праці з відрахуванням на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини.

На ці витрати складається кошторис для кожного цеху на рік або квартал.

На одиницю того чи іншого виду продукції, ці витрати розподіляються пропорційно основній зарплаті виробничих робітників:

Стаття „Загально виробничі або адміністративні витрати” – витрати на управління, виробниче і господарське обслуговування в межах виробничого підрозділу. Сюди включаються:

витрати на зарплату з відрахуванням на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів обслуговуючого персоналу;
амортизація будівель і споруд загально виробничого призначення;
витрати на охорону праці;

Стаття „Загальногосподарські витрати” такі ж самі, як і загальновиробничі або адміністративні витрати, тільки на рівні підприємства як єдиної системи.

Додатково в ці витрати включаються:

витрати на відрядження;
витрати на підготовку кадрів;
страхування майна;
банківське обслуговування;
платежі за забруднення навколишнього середовища;
інші обов’язкові платежі.

Стаття „Витрати на підготовку і освоєння виробництва” містить витрати на освоєння нових виробничих об’єктів (пускові), витрати на підготовку та освоєння нової продукції, підготовчі роботи у видобувній промисловості.
Стаття „Витрати на збут” охоплює витрати на вивчення ринку, рекламу продукції та її реалізацію. Ті витрати, які є непрямими, розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

На основі складної калькуляції обчислюється:

Технологічна собівартість одиниці продукції.

, де:

СЗО – основна заробітна плата виробничих робітників на одиницю продукції;

Кем – коефіцієнт співвідношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування та основної заробітної плати виробничих робітників.

Собівартість цехова одиниці продукції.
Виробнича собівартість одиниці продукції.
Повна собівартість одиниці продукції.

Технологічна собівартість одиниці продукції охоплює перші 6 статей.

Цехова собівартість одиниці продукції охоплює перші 7 статей.

Виробнича собівартість одиниці продукції охоплює перші 9 статей.

Повна собівартість одиниці продукції охоплює всі 10 статей.

Перші 9 статей складають прямі витрати виробництва, 7 – 8 – непрямі витрати.

8.5. Умовно постійні і умовно змінні витрати в собівартості продукції
Постійні витрати – витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виробленої продукції, проте в розрахунку на одиницю продукції із зростанням обсягу виробництва вони зменшуються і навпаки. До них належать:

затрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд;
затрати на організацію виробництва і управління ним.

Змінні витрати – витрати, загальна сума яких залежить від обсягу виготовленої продукції, проте у розрахунку на одиницю продукції їх величина є постійною. Змінні витрати поділяються на пропорційні і непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва (сировина і матеріали, комплектуючі вироби і відрядна зарплата виробничих робітників).

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва (відрядно-прогресивна оплата праці, додаткові рекламні та торгові витрати).

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва (витрати на експлуатацію машин і устаткування, їх ремонт і технологічний інструмент).

Розподіл витрат на постійні і змінні дозволяє визначити критичний обсяг виробництва або „точку беззбитковості”. Це необхідно для вибору варіантів проектних та планових рішень.

Критичний обсяг (обсяг беззбитковості) – той обсяг виробництва продукції, при якому виручка від його реалізації дорівнює витратам виробництва (ціна = собівартості).

Обсяг беззбитковості можна визначити графічно і аналітично.

Ц ∙ Nкр = СПВ + Nкр ∙ Сзм, де:

В процесі визначення критичного обсягу обчислюється коефіцієнт маржинального прибутку (маржа):

Маржинальний дохід (прибуток):

МД (МП) = В – Сзм = СПВ + Пр

Коефіцієнт економічної безпеки виробництва характеризує ступінь перевищення критичного обсягу над плановим (фактичним) і обчислюється за залежністю:

8.6. Шляхи зниження витрат виробництва
Зниження собівартості продукції планують в абсолютній сумі при розробці плану організаційно-технічного розвитку. При цьому використовують два основних методи:

І-й метод: Аналітичного нормування витрат ресурсів дозволяє розрахувати норми витрат матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів на виконання одиниці робіт, залежно від їх технічної характеристики та умов виробництва.

ІІ-й метод: Пофакторного планування собівартості робіт передбачає розрахунок зміни рівня витрат на роботи та послуги в плановому періоді порівняно з базисним під дією різних техніко-економічних факторів, а саме:

підвищення рівня механізації робіт та поліпшення використання машин і устаткування;
удосконалення організації виробництва і праці;
зниження витрат на ремонтні матеріали;
скорочення тривалості виробництва продукції, робіт, послуг;
зростання обсягу виробництва.

Перша група факторів об’єднує фактори екстенсивного та інтенсивного використання машин і механізмів.

Зниження собівартості робіт при зростання рівня механізації визначається як різниця між середньою собівартістю робіт, виконаних в базисному і плановому періодах:

Приклад: Припустимо, що обсяг робіт Опл = 18000 (земляні роботи).

Рівень механізації базовий Рб = 90%

Норма виробітку вручну Нв.р. =

Норма виробітку механізовано Нмех =

Рівень механізації плановий Рпл = 95%

ΔС - ?

Економію від поліпшення використання машин і механізмів розраховують на основі даних про зниження собівартості виконаних робіт за рахунок скорочення умовно постійних витрат на експлуатацію машин і механізмів, т.т. за рахунок амортизаційних відрахувань:

, де:

Дм – рівень витрат на експлуатацію машин і механізмів у вартості робіт, %;

УПВм – доля умовно постійних витрат у витратах по експлуатації машин і механізмів (річні амортизаційні відрахування), %;

ΔВм – збільшення виробітку машин і устаткування, %.

Друга група факторів об’єднує фактори, що відображають зміни в організації виробництва, а також скорочення витрат робочого часу і економію внаслідок застосування нових форм організації праці. Ці фактори впливають на підвищення ПП, а відповідно, на економію витрат по статті калькуляції „Основна зарплата виробничих робітників”. Економія обчислюється за залежністю:

, де:

ЗП – ріст середньої зарплати, %;

ΔВ – ріст ПП, %;

ДЗРП – питома вага зарплати у вартості виконаних робіт в базисному періоді.

За третьою групою факторів визначають економію собівартості за рахунок зниження витрат матеріалів (фактор норм) і зниження вартості їх одиниці (фактор цін).

За четвертою групою факторів визначають вплив скорочення тривалості виробництва продукції на витрати виробництва. Економію одержують за рахунок зниження умовно постійних витрат у собівартості продукції.

Фактори п’ятої групи впливають не на всі статті витрат у собівартості, а лише на умовно постійні витрати. Економія розраховується за залежністю:

ΔС = Опл ∙ УПВ ∙ Тпр

Опл – обсяг робіт у плановому періоді;

УПВ – умовно постійна частина витрат;

Тпр – темпи приросту обсягу робіт, %.

Зниження собівартості робіт дозволяє створити противитратний механізм господарювання, який орієнтує підприємство на здешевлення робіт на основі удосконалення технології і зменшення витрат всіх видів ресурсів, що сприяє зростанню рентабельності виробництва (в цьому полягає економічний зміст зниження собівартості).

Взаємозв’язок статей і елементів витрат

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі:

Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки... Політична економія: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509...	Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові... «Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання
ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка...	Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної... Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної роботи студентів напряму підготовки 030509 «облік і аудит»...
Методичні рекомендації щодо написання курсової роботи з фінансового...	КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,...
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Автор: Прохар Н. В., доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ВНЗ Укоопспілки Полтавський університет економіки і торгівлі,...	І. Загальні положення Виробничу практику студенти ІІІ курсу напряму... Виробничу практику студенти повинні проходити на середніх та великих промислових підприємствах, в установах і організаціях різних...
“Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів... ...	Міністерство аграрної політики та продовольства України Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання