|
Скачати 1.11 Mb.
|
ТЕМА 3 ОСНОВНІ ФОНДИ ТА ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Поняття про основні фонди підприємства і їх класифікація Виготовлення продукції і надання послуг здійснюється в процесі взаємодії людини та засобів виробництва. Засоби виробництва за своїм матеріально - речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, які поділяються на основні фонди та оборотні фонди. Засоби виробництва не можна повністю ототожнювати з виробничими фондами :
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад 1 рік), при цьому не змінюють свій натурально-речовий стан, а свою вартість переносять конкретною працею на виготовлену продукцію поступово (частинами), по мірі зносу, шляхом амортизаційних відрахувань. До основних фондів (ОФ) відносять виробничій інструмент і інвентар понад 500 грн. Оборотні фонди – це частина засобів виробництва, які функціонують як предмети праці, які цілком споживаються у кожному виробничому циклі і переносять всю свою вартість на продукцію, що виробляється (або платні послуги).До ОФ належать предмети праці вартістю до 500грн. і терміном використання до 1р. ОФ поділяють на :
Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва, тобто до них належать ОФ промислових підприємств, будівельних, с/г, торгівлі і громадського харчування, транспорту і зв’язку. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньо участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні потреби працівників підприємства. До невиробничих належать фонди підприємств і організацій:
Залежно від функції, що виконують засоби праці у виробничому процесі вони класифікуються за виробничим призначенням за такими групами (П(С)БО 7”Основні засоби”):
Будівлі – корпуси цехів, гаражі, склади, офісні приміщення. Споруди - інженерно-технічні об’єкти: шахти, кар’єри, свердловини, під’їзні шляхи підприємства, естакади, очисні споруди, насосні станції. Передавальні пристрої – засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії – від машин двигунів до робочих машин (електромережі, телефонні мережі, трубопроводи).
а) силові машини і устаткування (котли, дизелі), трактори; б) робочі машини і устаткування (верстати, агрегати, преси, екскаватори); в) вимірювальні та регулюючі пристрої і лабораторне обладнання; г) обчислювальна техніка і комп’ютери;
Інструмент – це механізовані і ручні інструменти всіх видів, а також пристрої для обробки деталей і складування готових виробів. Виробничий інвентар і прилади – це верстаки, робочі столи, захисні огорожі, інвентарна тара. Господарський інвентар – офісне обладнання, друкарські машинки, копіювальні апарати , протипожежні засоби.
Для розрахунку амортизаційних відрахувань в БО використовуються укрупнена класифікація ОФ за чотирма групами:
Оскільки елементи ОФ відіграють неоднозначну роль у процесі виробництва, відокремлюють активну і пасивну частини. Активна частина бере безпосередню участь у виробничому процесі і зумовлює певний обсяг і належну якість випущеної продукції. До неї переважно належать машини і устаткування, прилади, пристрої вимірювання , обчислювальна техніка, а також деякі технічні споруди (газо - і нафтосвердловини). Пасивна частина створює умови для здійснення процесу виробництва. Вона охоплює будівлі, споруди, транспортні засоби, передавальні пристрої, господарській інвентар. Прогресивною є така структура ОФ, в який переважає активна частина. Структура ОФ Розрізняють таку структуру ОФ:
Видова показує процентне співвідношення, окремих видів або груп в загальній вартості ОФ на підприємстві. Вона змінюється під впливом багатьох чинників: особливостей і технічного рівня виробництва, структури капітальних вкладень, рівня цін на технологічне устаткування та територіального розміщення об’єктів. Технологічна структура характеризує співвідношення між активною і пасивною частиною. Галузева характеризує співвідношення ОФ різних галузей в їх загальній вартості. Вікова – співвідношення ОФ різних вікових груп в їх загальній вартості:
Економічне значення ОФ полягає в тому, що вони визначають характер матеріально-технічної бази виробництва. Зростання обсягу і вдосконалення ОЗ забезпечують безперервне зростання рівня технічної оснащеності праці та продуктивності праці персоналу. ОФ становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Соціальне значення ОФ полягає в тому, що вони створюють умови для відтворення робочої сили. 3.2. Сутність і види оцінки ОФ Облік ОФ здійснюється в натуральній і вартісній формах. Натуральні показники ( площа, об’єм, потужність, кількість одиниць обладнання) використовують для визначення виробничої потужності підприємства, при розробці балансів обладнання та удосконалення складу ОФ. При цьому кожній одиниці ОФ надається інвентарний номер, а на устаткування виписується технічний паспорт, в якому вказується дата придбання, ціна заводу виготовлювача, техніко-економічні параметри, № акта вводу в експлуатацію і норма амортизації, кожна дата проведення капітального ремонту . Оцінка ОФ у грошовому виразі об’єктивно необхідна для правильного визначення загального обсягу ОФ, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності. Види оцінки здійснюються в залежності від:
Залежно від моменту оцінки ОФ здійснюються за первинною або відновною вартістю. Залежно від стану ОФ оцінюються за повною або залишковою вартістю. Вартість ОФ Первинна (первісна, початкова) – фактична вартість ОФ на момент їх придбання і взяття на баланс. Роль первинної вартості на об’єкти нового будівництва відіграє кошторисна вартість, на машини і устаткування первинна вартість складається з оптової чи гуртової ціни придбання з урахуванням транспортних і заготівельно-складських витрат, витрат на монтаж, і встановлення і випробування. Відновна вартість – вартість відтворення ОФ за сучасних умов виробництва. Вона включає ті самі витрати, що і первинна вартість, але за сучасними цінами; для забезпечення порівняння вартісної оцінки ОФ, що вводяться в експлуатацію в різні роки, проводиться їх періодична переоцінка за відновною вартістю. Повна вартість (первинна і відновна) – це вартість ОФ у новому неспрацьованому стані. Саме за цією вартістю ОФ рахуються на балансі підприємства протягом всього періоду функціонування. Залишкова вартість характеризує реальну вартість ОФ, ще не перенесену на новостворену продукцію. Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною вартістю ОФ та сумою нагромадженого зносу. Вона використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань і наслідків ліквідації ОЗ. В ринкових умовах ОФ переоцінюються за відновною вартістю з урахуванням зносу і таку вартість називають справедливою (реальною). П(С)БО7 виділяє наступні види оцінки ОФ:
ПВ – ЛВ = Вам
, де: ОФпоч.року – вартість ОФ на початок року; ОФвв.експл. – вартість ОФ, введених в експлуатацію; ОФвиб. – вартість ОФ, що вибули; tпрац. (tнепрац.) – кількість повних місяців працездатності (непрацездатності) ОФ до кінця року.
де: (а - 1) – період, що передував звітному; БВ – балансова вартість на початок періоду; Век – балансова вартість ОФ, що введені в експлуатацію; КР – капітальний ремонт; М – модернізація (реконструкція); Виб – вартість ОФ, що вибули; АВ – амортизаційні відрахування. 3.3. Спрацювання і техніко-економічні старіння ОФ В процесі експлуатації ОФ піддаються зношуванню . Зношування (спрацювання) – це втрата ОФ своєї вартості. Розрізняють види зносу: фізичний і моральний . Під фізичним зносом (або матеріальним спрацюванням) розуміють поступову втрату ОФ своїх первинних техніко-економічних властивостей, тобто споживчої вартості. Це призводить до падіння їхньої реальної вартості або економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного зносу впливають таки чинники:
Форми фізичного спрацювання і можливості їх усунення:
Методи визначення рівня спрацювання:
Моральний знос (техніко-економічне старіння) - процес знецінення діючих засобів праці під впливом НТП раніше, ніж відбувається їх повне фізичне спрацювання. Розрізняють дві форми морального зносу. Перша форма викликана підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці. Виробництво у них відбуваються з меншими затратами і засоби праці дешевшають. Друга форма морального зносу пов’язана з частковою втратою ОФ своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. Ступень техніко-економічного старіння визначається за допомогою коефіцієнта техніко-економічного старіння: де: Ц0, Ц1 – це ціна (повна вартість) відповідно застосовуваного та нового засобу праці; П0, П1 – відповідна продуктивність застосовуваного та нового засобу праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування. 3.4. Амортизація ОФ і економічна суть і методи нарахування амортизаційних відрахувань Амортизація – це процес поступового перенесення вартості ОФ на новостворену продукцію з метою повного відшкодування цієї вартості. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості ОФ. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і є джерелом простого відтворення. Механізм амортизація передбачає застосування передбачених законодавством норм амортизаційних відрахувань. Норма амортизації це річний % відшкодування вартості зношеної частини ОФ. Норма амортизації: де: Тн - нормативний термін експлуатації ОФ. Законодавством для цілей бухгалтерського обліку встановлені наступні норми амортизації (квартальні, у % від балансової вартості основних фондів): 1 група - (2 %) 2 група - (10 %) 3 група - (6%) 4 група - (15%) Згідно закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” з 1.07.97 р. дозволено для 3 групи застосовувати прискорену амортизацію за такими нормами: 1 рік – 15% 2 рік – 30% 3 рік – 20% 4 рік – 15% 5 рік – 10% 6 рік – 5% 7 рік - 5% Cуми амортизації звітного періоду для кожної із 3-ох груп визначається множенням балансової вартості на початок звітного періоду на відповідну норму амортизації: Амортизація нараховується щомісячно. Місячна сума амортизації, крім виробничого метода, визначається діленням річної суми на 12. Нарахування А. починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об’єкт ОФ став придатним для використання (починаючи з 1 числа місяця, наступного за місяцем придбання ОФ). Припиняється нарахування амортизації з місяця, наступного за місяцем списання ОФ. Норми амортизації мають бути економічно обґрунтованими і при їх розрахунку має бути правильно визначений термін корисного використання. Він встановлюється підприємством при зарахуванні ОФ на баланс і призупиняється при реконструкції, модернізації або консервації ОФ. При визначенні строку корисного використання слід враховувати:
В ремонті амортизація нараховується, між ремонтами – теж – для підвищення якості ремонту. При консервації амортизація не нараховується. У вітчизняній практиці використовуються наступні методи нарахування амортизації:
1. Прямолінійний метод передбачає щорічне перенесення балансової вартості ОФ на собівартість продукції протягом нормативного строку служби засобів праці за однаковими нормами амортизації. Основна умова нарахування амортизації: Це означає, що загальна сума річних А. Відрахувань протягом терміну корисного (нормативного) використання має дорівнювати вартості, що амортизується. Цей метод має той недолік,що амортизація здійснюється рівномірно, а ОФ в процесі експлуатації зношуються (поломки, простої та неповне завантаження) З метою прискорення темпів оновлення ОФ та запобігання фізичного і морального зношення доцільно застосовувати прискорену амортизацію. Прискорена амортизація діє в напрямку скорочення терміну використання ОФ, суми амортизації визначаються від залишкової вартості за підвищеними нормами і це дає змогу протягом першої половини використання ОЗ відшкодувати 60-70% їхньої вартості. 2. Метод зменшення залишкової вартості передбачає, що сума річних амортизаційних відрахувань визначається як добуток залишкової вартості ОФ на початок звітного періоду ( або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації: де: ЗВ – залишкова вартість; ПВ – первісна вартість; n – термін корисного використання ОФ (термін служби). Спрощений метод: 3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості - річна сума А відрахувань визначається як добуток залишкової вартості на початок звітного року на норму амортизаційних відрахувань, яка подвоєна відносно пропорційного методу. Приклад: Припустимо, що ПВ = 10000 грн., ав = 5%. 2*5% = 10% 10000*0,1 = 1000 грн. – знос ОФ за перший рік (10000 – 1000)*0,1 = 900 грн. (9000 – 900)*0,1 = 810 грн. (8100 – 810)*0,1 = 729 грн. 10000 грн. 4. Кумулятивний метод . Суть методу: річні амортизаційні відрахування обчислюються як добуток первісної вартості ( вартості, що амортизується) на кумулятивний коефіцієнт. Цей метод характеризується більш високими нормами амортизації у першій половині використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Розрахунок амортизації здійснюється в декілька етапів:
Наприклад, при шестирічному терміні використання: Кч = 1+2+3+4+5+6 = 21.
Приклад: 1 рік – Кк = 2 рік – Кк = 3 рік – Кк = 4 рік – Кк = 5 рік – Кк = 6 рік – Кк = 3) Визначається сума річних амортизаційних відрахувань за залежністю: 5. Виробничий метод передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації: де: - виробнича ставка амортизації, яка обчислюється за залежністю: 3.5. Ремонт ОФ і його економічний зміст Ремонт - процес усунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб працездатності засобів праці протягом всього періоду їх експлуатації. Залежно від обсягу і складності виконуваних робіт розрізняють наступні види ремонту:
Поточний ремонт – це збереження засобів праці в придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних робіт. Протидіє прогресивному фізичному зносу. Капітальний - періодичне відшкодування норм фізичного спрацювання конструктивних елементів ОФ і максимально можливе відновлення первинних техніко-економічних параметрів. Відновний – особливий вид найбільш складних ремонтних робіт, необхідність у проведенні яких виникає внаслідок стихійного лиха. Джерела фінансування витрат на проведення ремонтів:
З метою підвищення технологічних параметрів і запобігання техніко-економічному старінню при проведенні капітального ремонту здійснюється модернізація, яка збільшує продуктивність ОФ на 30-50%. Оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування здійснюється за допомогою спеціального коефіцієнта , який обчислюється за залежністю: , де: - витрати на капітальний ремонт, який планується здійснити; - перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини; Кн – вартість придбання або ціна нової машини; α – коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини; β – коефіцієнт, який відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу цих машин; - витрати від недоамортизації діючої машини в разі її дострокової заміни. 3.6. Відтворення ОФ По відношенню до категорії ОФ, відтворення - це процес постійного оновлення. Розрізняють такі форми відтворення ОФ:
Просте відтворення здійснюється за умови заміни фізично спрацьованих ОФ новими за рахунок амортизаційних відрахувань. Часткове відтворення здійснюється при проведенні капітального ремонту. Джерелами фінансування витрат на часткове відтворення є власні кошти підприємства. Розширене відтворення здійснюється шляхом :
Сутнісний зміст форм розширеного відтворення:
Джерелом фінансування витрат на розширене відтворення є чистий прибуток підприємства , а також може бути використана частина амортизаційного фонду. 3.7. Показники забезпеченості підприємства і працівників ОФ Для характеристики забезпеченості підприємства і працівників основними засобами (ОЗ) використовують такі показники: Для оцінки забезпечення підприємства:
, грн./грн. - середньорічна вартість ОФ; - обсяги виробленої продукції
, грн./грн.
, кВт/грн. Забезпеченість працівників ОЗ характеризують показники:
, тис.грн./люд.
, тис.грн./люд.
, кВт/люд. 3.8. Показники стану та руху ОФ На підприємстві постійно відбувається процес руху ОФ, а саме: збільшення їхньої вартості за рахунок будівництва або придбання нових ОФ і зниження - за рахунок вибуття (зносу обладнання). Рух ОФ характеризують показники:
, %, долі
, %, коефіцієнти
Стан ОФ оцінюється за допомогою таких показників:
, %, коефіцієнти
, (100%) 3.9. Ефективність використання ОФ Економічна ефективність використання ОФ характеризується системою натуральних і вартісних показників. Серед вартісних показників основними є :
, грн./грн.
, грн./грн. Вартісні показники ефективності використання ОФ мають той недолік, що на показник фондовіддачі впливає структура виконуваних робіт і фактор цін, тобто матеріаломісткість виробленої продукції. З метою запобігання впливу матеріаломісткості на показник фондовіддачі доцільно обчислювати показник фондовіддачі по чистій продукції: В умовах ринку, а особливо в умовах інфляції, більш об’єктивними є натуральні показники ефективності використання ОЗ:
, % Кількість продукції, що виробляється на підприємстві, залежить не тільки від забезпеченості ОЗ але й того, на скільки ефективно вони використовуються. Підвищення економічної ефективності використання ОФ знаходить свій вираз у :
Покращення використання ОФ є резервом підвищення ефективності виробництва в. цілому і це обумовлено тим, що значна частина витрат,які утворюють собівартість продукції, пов’язана з використанням ОЗ. Наприклад, у собівартість продукції втрати на експлуатацію машини та обладнання становлять 30%, а транспортні витрати – 10%. Покращення використання ОЗ зменшує величину витрат по експлуатації цих фондів за рахунок скорочення їх умовно постійної величини, тобто амортизаційні відрахування у розрахунку на одиницю продукції. З іншого боку, покращання використання ОФ знижає потребу в капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази підприємства. Розрізняють 2 шляхи покращення використання ОФ:
3.10. Виробнича потужність підприємства Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний випуск продукції (виконання робіт чи надання послуг) з урахуванням попиту ринку, необхідної номенклатури, асортименту за умови найбільш повного використання устаткування і виробничих площ та застосування прогресивної технології та організації виробництва. Одиниці вимірювання виробничої потужності У багатономенклатурному виробництві виробнича потужність вимірюється у вартісному виразі. В окремих галузях (цукрова, хлібобулочна, молочна промисловість) потужність характеризується кількістю перероблюваної сировини чи випуском продукції за 1 добу. Види виробничої потужності:
На виробничу потужність впливають такі чинники:
Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою його профільної продукції. Виробнича потужність підприємства визначається, виходячи із потужності провідних цехів основного виробництва. Для розрахунку виробничої потужності береться максимально можливий річний фонд часу роботи устаткування ( у безперервному виробництві таким є календарний фонд, який складає 8760 годин). Виробнича потужність провідного підрозділу підприємства визначається за залежністю: , де: Вуст – продуктивність роботи устаткування (виробіток) за одну годину його роботи; Тр – річний фонд часу роботи устаткування; т – кількість устаткування, що береться для розрахунку. З іншого боку, виробничу потужність можна визначити: , де: t – трудомісткість виготовлення одиниці продукції. Визначення виробничої потужності завершується складанням балансу, що відображає зміну її величини протягом розрахункового періоду та характеризує у підсумку так звану вихідну потужність: , де: Nвх – вхідна потужність підприємства на початок року; Nоез – нарощування потужності за рахунок організаційно-економічних заходів і технічних нововведень; Nрек – нарощування потужності за рахунок реконструкції; Nна – зміна обсягу виробничої потужності за рахунок зміни номенклатури, асортименту продукції; Nвиб – зменшення потужності внаслідок вибуття фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. |
Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки... Політична економія: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509... |
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові... «Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання |
ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка... |
Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної... Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної роботи студентів напряму підготовки 030509 «облік і аудит»... |
Методичні рекомендації щодо написання курсової роботи з фінансового... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,... |
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Автор: Прохар Н. В., доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ВНЗ Укоопспілки Полтавський університет економіки і торгівлі,... |
І. Загальні положення Виробничу практику студенти ІІІ курсу напряму... Виробничу практику студенти повинні проходити на середніх та великих промислових підприємствах, в установах і організаціях різних... |
“Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів... ... |
Міністерство аграрної політики та продовольства України Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка... |