Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет На правах рукопису ШАМОТА ГАЛИНА МИХАЙЛІВНА
|
|
Скачати 3.3 Mb.
|
|
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, викладені в дисертації, доведено до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій. Теоретичні узагальнення дисертаційної роботи можуть бути використані для побудови цілісної системи формування та реалізації ПІП промислових підприємств і раціонального використання фінансових ресурсів. Висновки та рекомендації дисертанта щодо вибору інструментів управління портфелем інновацій в машинобудуванні впроваджено в діяльність Сумської обласної державної адміністрації в контексті виконання Державної програми розвитку машинобудівного комплексу на 2006-2011 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 516 від 18.04.2006; щодо вибору пріоритетних напрямків інноваційного розвитку; щодо реалізації концепції довгострокового планування інвестиційно-інноваційної діяльності – в діяльність ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» (довідка № 2/9-54п від 03.11.2009 додаток А); щодо оптимізації фінансових механізмів формування ПІП на підприємстві – в діяльність ТОВ «Енергоконсалтинг-ХХІ» (довідка № 178 від 27.10.2009, додаток А); щодо адаптації системи управління портфелем інновацій до нестабільних умов господарювання – в діяльність ТОВ «Силікатобетон» (довідка № 216 від 29.10.2009 додаток А). Наукові і методичні положення дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» при викладанні дисциплін «Інвестування», «Аналіз інвестиційних проектів», «Проектне фінансування» (акт від 27.10.2009 додаток А). Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Наукові положення, розробки, результати, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, що опубліковані у співавторстві, у дисертаційній роботі використано тільки ті ідеї та положення, які запропоновані автором особисто. Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і результати дисертаційної роботи доповідалися, обговорювалися й одержали позитивну оцінку на наукових і науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: Одинадцятій Міжнародній студентській конференції «Економіка для екології» (м. Суми, СумДУ, 2005 р.), П’ятій Міжнародній науково-практичній конференції «Дослідження та оптимізація економічних процесів» «Оптимум-2006» (м. Харків, НТУ «ХПІ», 2006 р.), Десятій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України» (м. Суми, ДВНЗ «УАБС НБУ», 2007 р.), Третій Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика» (м. Суми, ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008 р.). Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в 10 наукових працях загальним обсягом 2,48 друк. арк., з яких особисто автору належать 2,2 друк. арк., у тому числі 6 статей у наукових спеціалізованих виданнях (з них 1 у співавторстві), 4 публікації у збірниках матеріалів конференцій. Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел зі 197 найменувань та 1 додатка. Загальний обсяг дисертації 237 сторінок, у тому числі 38 таблиць на 27 сторінках, 14 рисунків на 10 сторінках, список використаних джерел на 18 сторінках. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВА
В сучасних умовах відкриття локальних ринків для інтернаціональної конкуренції, суттєвого зростання ролі маркетингу та появи нових, зокрема, електронних, ринків розповсюдження продукції та послуг, відбувається значна трансформація підходів до забезпечення конкурентоспроможності підприємства та визначення факторів, які її формують. Особливо актуальним це питання постає для України на фоні довгоочікуваного вступу до СОТ та пов’язаної з цим вимушеної ліквідації адміністративних бар’єрів, які захищали цілі галузі економіки від конкуренції ззовні. Складним питанням, що до сьогодні не вирішене належним чином на загальнодержавному рівні з часів набуття Україною незалежності, є формування єдиної митної, податкової та зовнішньоторговельної політики, які б скоротили рівень адміністративного втручання в економіку та посилили дію суто економічних важелів. За часів СРСР великі системоформуючі вітчизняні підприємства, наприклад, машинобудівельної галузі, працювали в умовах спотвореної конкуренції, коли ціни на енергоносії, ресурси, робочу силу та навіть кінцеву продукцію формувалися адміністративним способом без урахування ринкових реалій. З розпадом СРСР ситуація змінилася, що справило значний удар по позиціям подібних підприємств, проте протекціоністська політика держави та неринкові ціни на деякі фактори виробництва, наприклад, енергоносії, сформовані «за інерцію» у рамках тісного партнерства з Росією, дозволили втриматися подібним підприємствам на плаву навіть за умов використання застарілих технологій та виробництва продукції, яка поступалася за своїми споживчими якостями аналогам, виробленим у розвинених країнах світу. Сьогоднішніми нагальними умовами виживання подібних підприємств є: активне впровадження принципово нових підходів до виробництва, використання сучасних технологічних процесів та комплексний підхід до управління інноваціями як найважливішого фактора забезпечення конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки. Вивченням конкурентоспроможності підприємств займалися такі відомі іноземні вчені, як Е. Вогель, Е. Ворнер, Р. Ербе, Д. Кісінг, П. Кругман, Д. Лейк, С. Ліндер, Д. Лодж, Р. Нельсон, Б. Олін, М. Портер, М. Познер, Д. Сакс, Дж. Стренд, Дж. Харт, Е. Хекшер та ін. Серед вчених з країн СНД, та, зокрема, України, що займалися даною проблематикою, слід відмітити Т. Азоєва, В. Андріанова, Я. Базилюка, О. Білоруса, Б. Губського, В. Геєця, А. Градова, Ю. Куренкова, Д. Лук’яненка, В. Монтієва, В. Маштабея, В. Попова, В. Сіденко, І. Спиридонова, С. Соколенка, Р. Фатхутдінова, А. Хоюнова, А. Юданова, С. Ярошенка. Розглядаючи конкурентоспроможність підприємства, слід зазначити, що у науковій літературі вона визначається, насамперед, як його комплексна порівняльна характеристика, яка відбиває ступінь переваг над підприємствами-конкурентами за сукупністю оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу [136]. Слід зазначити, що конкурентоспроможність підприємства формується, насамперед, як його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію, тобто таку, яка за набором своїх споживацьких, цінових та інших характеристик, як мінімум, не поступається продукції конкурентів. Водночас, розглядаючи фактори конкурентоспроможності, слід виділити такий з них як інновації. Зокрема, Й. Шумпетер вважав конкуренцію, засновану на інноваціях, яка призводить до “творчого руйнування” сформованих галузей і ринків, а також творчість людини як новатора-підприємця, здатної втілити нові ідеї в ефективні економічні рішення, основними факторами економічного зростання [175]. Саме Й. Шумпетер вважається основоположником теорії дослідження інновацій. Він першим в економічній літературі провів межу між термінами “нововведення” та “інновації”. На його думку, “задача підприємців – реформувати і революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження нових винаходів, а в більш загальному розумінні – за рахунок використання нових технологій для виробництва нових товарів, проте новим методом, завдяки відкриттю нового джерела сировини чи нового ринку готової продукції – в тому числі й до реорганізації існуючої та створення нової галузі промисловості” [175, с. 72]. Проте вважається, що Й. Шумпетера на вивчення інноваційної проблематики надихнули праці М. Кондратьєва, у яких досліджувалися довгі цикли кон’юнктури (так звані “довгі хвилі”), що потребували подальшого вивчення причин та наслідків цих циклів [77]. Крім Й. Шумпетера, дослідженнями інновацій з питань управління підприємством займалися такі провідні іноземні вчені, як І. Ансофф, П. Друкер, Ф. Котлер, Д. Кларк, Ж.-Ж. Ламбен, Д. Норт, М. Портер, Ф. Янсен. Серед вчених з країн СНД та України слід відзначити М. Бухалкова, С. Валдайцева, О. Віханського, Л. Гохберга, П. Завлина, С. Ільєнкової, С. Ілляшенка, Л. Кавуненко, М. Круглова, Л. Мельника, В. Москаленка, П. Перерви та ін. Що стосується сучасного підходу до визначення поняття “інновації”, то їх можна розглядати як “нововведення, що “революціоналізує”, покращує, розвиває, вдосконалює вже існуюче в тій чи іншій сфері, причому під нововведенням слід розуміти новий вид продукції, технології, методу, послуги і т.д.” [79, с. 4]. Проте наведене визначення є досить широким. Відповідно до міжнародних стандартів слід звернутися до більш строгого визначення, згідно з яким інновації становлять кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності, чи у новому підході до соціальних послуг [141]. Розглядаючи питання визначення інновацій, важливо вказати на джерело їхнього походження – науково-технічні розробки. Зокрема, існують підходи до визначення інновацій, згідно з якими інновації розглядаються як нововведення, пов’язане з науково-технічним прогресом (НТП), яке полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконаленні управління й економіки підприємства [19], чи як використання результатів наукових досліджень і розробок, спрямованих на вдосконалення процесу діяльності виробництва, економічних, правових та соціальних відносин у галузях науки, культури, освіти і в інших сферах діяльності суспільства [61]. Відомий американський вчений Ф. Янсен, розглядаючи природу походження інновацій, відмітив, що вони фактично являють собою “одночасний прояв двох світів, зокрема світу техніки і світу бізнесу. Коли зміни відбуваються лише на рівні технології, Й. Шумпетер називає їх нововведенням. И лише тоді, коли до змін підключається бізнес, вони стають інноваціями” [181, с. 4]. Проте інновації слід розглядати нерозривно з процесом, який їх породжує. Зокрема, існують наукові підходи, які зосереджені на процесному визначенні інновацій і трактують їх як процес розробки, освоєння, експлуатації та вичерпання виробничо-економічного та соціально-організаційного потенціалу, який лежить в нововведеннях [103, 151, 72]. Подібний підхід до визначення інновацій є дуже поширеним у науковій літературі, зокрема, інновації як процес визначали у своїх працях такі вчені, як Т. Брайан [15], С. Валдайцев [18], В. Мединський та Л. Шаршукова [98], В. Раппопорт [133], Б. Санто [137], Б. Твісс [146]. Водночас досить популярним є альтернативний погляд, який передбачає, що інновації є результатом певної роботи з розробки та підготовки нововведення, включаючи наукову, організаційну та інші види необхідної роботи. Інновації як результат відображені у наукових працях таких вчених, як С. Бешелєва та Ф. Гурвича [10], С. Ілляшенка та О. Прокопенко [54], А. Левінсона [92], Е. Уткіна [151], Р. Фатхудінова [152]. Крім того, саме як результат розглядаються інновації і у відповідній законодавчо-нормативній базі країни. Зокрема, Закон України “Про інноваційну діяльність” № 40-IV від 04.07.2002 визначає інновації як “новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технологія, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери” [127]. На наш погляд, для цілей даного дослідження доцільно поглибити розуміння сутності економічної категорії “інновація” шляхом поєднання в єдине комплексне визначення її сутнісних характеристик: як процесу, результату, зміни та системи наступним чином:
Таким чином, на основі системного поєднання сутнісних характеристик інновації її запропоновано розуміти як керований процес організації системних та спрямованих на отримання вимірюваного результату змін щодо розробки нових чи вдосконалення існуючих товарів/послуг/технологій, використання нової сировини чи засобів виробництва, застосування нових механізмів ринкової адаптації, запровадження нових організаційно-управлінських технологій, які направлені на збільшення здатності підприємства до стійкого зростання в умовах нестабільності внутрішнього та зовнішнього середовища. Такий підхід, на відміну від існуючих, дозволяє підкреслити: цілеспрямованість і системність інноваційного процесу; його орієнтацію на підвищення конкурентоспроможності підприємства (товарів чи послуг); базування на новому науковому чи технічному знанні; необхідність формування забезпечувальної підсистеми, яка дозволяє зробити його кількісно та якісно керованим, застрахуватися від можливих негативних змін та примножити позитивні; орієнтацію на досягнення чітко визначеного кінцевого результату, що може бути описаний набором кількісних і якісних характеристик об’єктивної оцінки отримання ефекту. З метою систематизації існуючих поглядів на інновації та виділення необхідних категорій для проведення даного дослідження звернемося до відомих підходів до класифікації інновацій, представлених у науковій літературі [86, 153, 48, 62]. Зокрема, однією з класифікаційних ознак є технологічні параметри. При цьому виділяють продуктові інновації, які пов’язані зі створенням нових продуктів, та процесні, що передбачають нові методи організації виробництва, а саме нові технології. На наш погляд, відмінність між продуктовими і процесними інноваціями є дуже важливою з погляду формування конкурентоспроможності підприємства. За сучасних умов підприємство має вирізнятися за рахунок певних унікальних характеристик своєї продукції чи послуг – у такому разі мова йде про необхідність постійного здійснення продуктових інновацій, за рахунок яких відбувається створення нової продукції. В той же час процесні інновації сфокусовані, насамперед, на покращенні технологій виробництва існуючої продукції, за рахунок чого відбувається оптимізація витрат, скорочується тривалість виробничого циклу, покращуються якісні характеристики продукції та ін. За характером використання інновації поділяються на:
За глибиною внесених змін:
За рівнем управління:
За ступенем інтенсивності:
За механізмом здійснення:
За значенням:
За направленістю:
За галузевою структурою життєвого циклу:
За джерелом походження:
За роллю у процесі виробництва:
За відношенням до ринку:
За стадією життєвого циклу товару, на якій запроваджується інновація:
За видом ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації:
За причинами виникнення:
Отже, виходячи із запропонованого трактування інновації, автором виділено такі основні класифікаційні ознаки інновації, як процес, результат, змінна та цілісна системи. Що стосується механізмів, які дозволяють стимулювати впровадження інновацій, то на це існують наступні погляди. Зокрема, Л. Гохберг вважає, що розвиток інновацій неможливий без активної підтримки з боку державної влади. Зокрема, необхідні інституціональні перетворення, реорганізація системи бюджетного фінансування, безпосередня стимуляція комерціалізації технологій та інноваційної діяльності [28]. Л. Зубова серед найважливіших факторів, що сприяють інноваціям на макроекономічному рівні, називає такі, як інвестиційна політика, законодавче регулювання, податкова політика, професійний потенціал та менеджмент, інформаційне забезпечення, міжнародні зв’язки [51]. Досвід таких близьких до України за соціально-економічним устроєм країн як Росія та Білорусь свідчить, що державна підтримка інноваційної політики може слугувати найважливішим рушієм конкурентоспроможності підприємства [31, 140]. В той же час суттєву перешкоду інноваціям може становити недосконалий ринок праці, на якому низькокваліфіковані робітники є суттєвою перешкодою для впровадження нових технологій компаніями, які їх залучають як робочу силу [184, 185, 186]. Безпосередню залежність між інноваціями та конкурентоспроможністю підприємства відзначив М. Портер, який виділив шість факторів конкурентоспроможності (у порядку зменшення значимості: наука, технологія, інформація, капітал, кваліфікована робоча сила, інфраструктура), причому фактори, які формують інновації (наука та технологія), були визначені ним як найважливіші. Також М. Портер вказав, що найважливішим джерелом походження інновацій є жорстка конкурентна боротьба, яка і стимулює інноваційні процеси [126]. Аналіз світового досвіду свідчить, що для країн, які найбільш стрімко розвиваються, основним фактором конкурентоспроможності є саме конкуренція на основі нововведень. Зокрема, у табл. 1.1 наведено фактори конкурентоспроможності деяких найбільш економічно розвинених країн світу (за даними [54], де затіненням показано фактори, за якими переважно і визначається конкурентоспроможність економіки вказаних країн, а більший ступінь затінення характеризує більший вплив зазначених факторів). Таблиця 1.1 Співвідношення основних чинників конкурентоспроможності [54]
Що стосується України, то офіційні статистичні дані свідчать про оздоровлення промисловості. Зокрема, згідно з даними табл. 1.2 за період з 2002 по 2008 рік (включно) спостерігається поступове зростання операційної діяльності промислових підприємств, скорочення частки збиткових підприємств та нарощення обсягів інвестицій в основні засоби, що відбувається на фоні скорочення чисельності зайнятих у промисловості найманих працівників та поступовому зростанні номінальної заробітної плати. Таблиця 1.2 Основні показники розвитку промисловості України за 2002-2008 рр. [148]
Водночас, згідно з даними табл. 1.3 можна спостерігати, що процес оздоровлення відбувається на фоні відносно слабкого рівня впровадження інновацій на промислових підприємствах. Таблиця 1.3 Впровадження інновацій на промислових підприємствах України за 2000-2007 рр. [148]
Примітка: * – з 2003 року – інноваційних видів продукції Зокрема, питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції стабільно не перевищує 7 % (для порівняння, в економічно розвинених країнах цей показник становить 85-90 % [2]), а питома вага підприємств, що впроваджували інновації, взагалі скорочувалася значними темпами за період з 2002 по 2008 рік включно. Недостатніми є і показники виконання наукових та науково-технічних робіт в Україні (табл. 1.4). Зокрема, за фактичними цінами за період з 1996 по 2008 роки обсяг виконаних інновацій зріс майже у вісім разів (з 1,1 до 8,5 млрд. грн.), однак у порівнянні з ВВП за той же період часу цей показник скоротився більш, ніж на третину (з 1,38 до 1,00 %). Що стосується витрат на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), то у перерахунку до ВВП Україна за цим показником поступається лише економічно розвиненим країнам світу. Проте, якщо звернутися до структури цих витрат, то основна частка припадає на державне фінансування, а приватний сектор фінансує приблизно лише третину витрат на НДДКР, в той час як для розвинених країн світу частка приватного сектора у структурі цих витрат є основною. Також слід звернутися до аналізу показників енергомісткості економіки. Зокрема, дослідження Світового банку показують, що в Україні найбільш енергомістка економіка у світі у розрахунку на 1 дол. ВВП (наприклад, вітчизняна економіка за даним показником поступається Німеччині у 22 рази), однак катастрофічним є відставання не лише від розвинених країн світу, а й від колишніх республік колишнього СРСР (Росії вітчизняна економіка поступається за цим показником у 16 разів, Білорусі – у 13, а Молдові – у 8) [163]. Зрозуміло, що стрімке подорожчання енергоносіїв протягом кількох останніх років є основною причиною, що робить вітчизняну економіку неконкурентоспроможною на світовій арені, однак, якщо заглибитися до виявлення корінних причин подібної ситуації, то стає зрозумілим, що саме відсутність достатньої мотивації до впровадження інноваційних, у тому числі енергозберігаючих, технологій є основним фактором, який насправді призводить до неконкурентоспроможності економіки країни. Таблиця 1.4 Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт в Україні за 1996-2008 рр. [148]
Крім того, проведений аналіз показав наступне: по-перше, сьогодні спостерігається нова хвиля зростання інтернаціоналізації досліджень та розробок, найбільш високі темпи зростання інтернаціоналізації НДДКР спостерігаються в країнах, що розвиваються, особливо в країнах Азії; по-друге, змінилися рушійні сили інтернаціоналізації НДДКР: це здебільшого отримання доступу до зарубіжних інтелектуальних пулів і прискорення процессу технологічного розвитку, а не проблеми адаптації продукту до нових зарубіжних ринків як це було раніше; по-третє, країни, що розвиваються, все частіше проводять самостійні повноцінні дослідження нарівні з корпораціями з розвинених країн, крім того, компанії цих країн також розміщують свої R&D (Research and Development) філії за кордоном (рис. 1.1).  Рис. 1.1. Витрати на НДДКР України та деяких країн світу у 2008 р. [176] Витрати компаній на R&D: якщо показник близький до 1 – це свідчить про те, що компанії не здійснюють витрат на дослідження і розвиток; якщо показник близький до 7 – витрати на дослідження і розвиток є досить високими відносно світового рівня. Враховуючи розглянуті статистичні показники, можна зробити висновок, що в Україні до останнього часу зростання економіки не супроводжувало відповідним зростанням кількості інноваційних розробок та їх впровадженням промисловими підприємствами. Це означає, що економіка країни за темпами технологічного розвитку продовжує збільшувати розрив не лише із розвиненими країнами світу, а й більшістю країн, що розвиваються. Крім того, дослідження вітчизняних економістів свідчать, що незважаючи на певну стабілізацію української економіки після тривалої економічної кризи 90-х років минулого сторіччя, структура галузей ВВП практично не зазнала змін, оскільки істотних перетворень в економіці так і не відбулося [89]. В результаті можна прогнозувати, що за умов усунення протекціоністських бар’єрів після вступу країни до СОТ значна кількість вітчизняних підприємств, які не приділяли достатньої уваги використанню інноваційних технологій, виявляться неконкурентоспроможними, що у результаті негативно вплине як на показники соціально-економічного розвитку країни, так і на загальну суспільно-політичну ситуацію у країні. Водночас слід звернути увагу не лише на загальні кількісні показники розроблених та впроваджених інновацій, а й на деякі аспекти їх якості, що, однак, ґрунтуючись на статистичній інформації, можна зробити в основному лише за рахунок деяких опосередкованих обчислень. В Україні за 2008 було опубліковано 133,2 тис. наукових статей і монографій, що виводить країну на передові позиції у світі (для порівняння, у Німеччині – 44,3 тис. наукових статей, у КНР – 29,2 тис., у Росії – 15,8 тис., а у Фінляндії – 5,2 тис.). Водночас, якщо звернутися до статистики міжнародних організацій, які відслідковують посилання на публікації за кордоном, наприклад, SCOPUS – однієї з найбільш повних у світі баз даних наукових публікацій, то виявиться, що у базі даних цієї організації станом на 12.10.2009 з України зафіксовано лише 5,8 тис. публікацій (для порівняння, з КНР – 99,4 тис., з Росії – 30,7 тис., з Фінляндії – 10,0 тис.), крім того, кількість посилань на 2 тис. найбільш цитованих статей з країни становить лише 7,4 тис. (для КНР цей показник становить 43,1 тис., Росії – 30,1 тис., Фінляндії – 29,2 тис.) [176]. Наведені показники свідчать, що наукові публікації з України становлять вкрай незначний науковий інтерес, з чого, відповідно, можна зробити висновок про надзвичайно низьку середню якість наукових публікацій, адже при досить високій загальній чисельності наукових праць такий важливий показник якості публікацій, як кількість посилань, є дуже низьким у порівнянні з іншими країнами світу. Таким чином, Україна, яка традиційно з часів СРСР характеризувалася високими показниками розвитку науки, кількості наукових співробітників та володіла високими технологіями, які мають важливе значення для експорту, зокрема, у галузі авіабудування, космічних технологій та виробництва зброї, за часів незалежності не спромоглася скористатися своїм науковим потенціалом для трансформації економіки в інноваційний простір [182]. Слід звернути увагу і на питання захисту інтелектуальної власності. Згідно з вітчизняним законодавством патентування передбачає два варіанти: повна процедура з проведенням експертизи і спрощений варіант патентування за декларативним патентом. У першому варіанті патент видається терміном на 20 років і з моменту його отримання дозволяє надійно захистити власника від спроб зазіхань на інтелектуальну власність, однак процедура його отримання в Україні є дуже тривалою і становить до шести років з моменту подання заявки, що неприпустимо для сучасних умов. У другому варіанті патент можна отримати значно швидше (через сім місяців), однак подібні патенти не визнаються світовою спільнотою і не захищають власників від нечесної конкуренції з боку іноземних підприємств [147]. Що стосується загальної патентної активності, то цей показник є одним з найнижчих у світі, навіть у порівнянні із розвиненими країнами (рис. 1.2), зокрема у 2009 р. в Україні було видано 70 патентів. Низьке значення зазначеного показника пояснюється тим, що значна кількість поданих заявок не визнаються світовою спільнотою. Що стосується позицій України у світових рейтингах конкурентоспроможності, то, як і передбачалося, вони є непривабливими. Зокрема, в 2007 році Україна вперше ввійшла до світового рейтингу IMD World Competitiveness Yearbook, який публікується щорічно з 1989 року, і зайняла у ньому 46 місце з 55 країн світу, що охоплені рейтингом. Згідно з висновками експертів IMD, Україна знаходиться на межі між країнами, що втрачають свої позиції в сфері конкурентоспроможності, і країнами, що активно підвищують свій рівень за цими показниками. Україні вдалося випередити в рейтингу такі країни, як Мексика, Туреччина, Бразилія, ПАР, Аргентина, Польща і Хорватія.  Рис. 1.2. Кількість патентів, виданих резидентам у 2009 р., тис. шт. Необхідність комплексної системної державної підтримки інноваційної діяльності у розвинених країнах світу усвідомлена достатньо давно і була реалізована у формуванні національних інноваційних систем (НІС) як систем, які полягають у визнанні наукових досліджень та інноваційного інвестування як головних важелів економічної динаміки, аналізі інституційного контексту інноваційної діяльності як чинника, що прямо впливає на її зміст і структуру, і визнанні інституційної ролі інноваторів-підприємців в економічному розвитку [147]. Теза про те, що основна роль у формуванні дієвої НІС належить державі, знаходить своє підтвердження у науковій літературі [147]. Зокрема, стверджується, що саме держава може реалізувати необхідний комплекс заходів, які не можуть бути здійснені невеликим бізнесом в той час як великий бізнес у них може бути не зацікавлений. Звичайно, роль держави полягає, насамперед, у формуванні відповідної нормативно-правової бази, вирішенні задачі захисту національних інтересів і формування пріоритетів у науково-технічній сфері. Крім того, важливою є і пряма підтримка інноваційних процесів з боку держави, яка може здійснюватися у вигляді безпосереднього фінансування перспективних наукомістких виробництв за рахунок державних ресурсів, надання пільгових кредитів, виділення грантів на конкурсній основі, здійснення державного замовлення на інноваційні продукти, фінансової підтримки науково-дослідницьких інституцій та окремих вчених. Крім того, ефективним має бути також і непряме стимулювання державою інноваційного розвитку, яке полягає, насамперед, в пільговому оподаткуванні підприємств, які впроваджують інновації, та наданні інших пільг при реалізації фіскальної політики. На сьогоднішній день побудові ефективної НІС суттєво перешкоджає недосконалість національного законодавства у цій сфері. Зокрема, прийняті Верховною Радою закони “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” містять лише окремі, у багатьох випадках недостатньо узгоджені між собою, аспекти національної інноваційної політики, чого недостатньо для формування комплексної НІС. Крім того, навіть закладений зазначеними законами фундамент виявляється безкорисним в умовах, коли задекларовані у законодавчій базі положення не реалізуються виконавчою гілкою влади, що характерно для реалій вітчизняного політико-економічного простору. Хоча в цілому у науковій літературі зазначається, що в Україні протягом останніх років спостерігається процес покращення інституційного становища інноваційної діяльності, хоча і досить повільно [147]. Підводячи підсумки вищевикладеного, слід зазначити наступне. Для сучасного світу інновації є чи не найважливішим фактором конкурентоспроможності підприємства і їх роль з часом лише зростає. Значна роль в стимулюванні впровадження інновацій відводиться державі, яка здатна як прямими, так і непрямими заходами пришвидшити інноваційні процеси. Проте українська економіка, яка унаслідувала від СРСР ряд наукоємних галузей промисловості, за часів незалежності не спромоглася здійснити позитивні зміни, які б сприяли активізації інноваційних процесів. Як показав аналіз, деяке оздоровлення промисловості здійснювалося не за рахунок інноваційних процесів, зокрема, енергомісткість економіки залишається катастрофічно високою, що аж ніяк не сприяє конкурентоспроможності України на світовій арені. Особливо актуальним це питання стає в умовах вступу країни до СОТ, у зв’язку з чим неприпустимим є використання більшості протекціоністських заходів, якими традиційно користувалася влада. Що стосується наукових досліджень та НДДКР, то Україна не поступається економічно розвиненим країнам як за кількістю наукових публікацій, так і за кількістю патентів. Однак якісні показники публікацій і патентів є дуже низькими, зокрема, вітчизняні наукові праці мають дуже низький індекс посилань за кордоном, а значна кількість патентів видана за спрощеною декларативною схемою і не визнається за кордоном. Не відповідає світовим нормам і структура фінансування наукових досліджень – в Україні лише третина фінансується за рахунок приватного сектора, решта – за рахунок державних коштів, в той же час для економічно розвинених країн світу характерним є обернене співвідношення. Що стосується вітчизняної законодавчо-нормативної бази з регулювання інновацій, то вона характеризується неузгодженістю, а також недостатньою кількістю законів і підзаконних актів, які б регулювали усі аспекти формування національної інноваційної системи. Отже, в таких умовах більшість вітчизняних підприємств приречені на самостійне вирішення актуальних проблем організації інноваційних процесів, розробки і впровадження інновацій з метою підвищення конкурентоспроможності. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ФОРМУВАННЯ БРЕНД-ОРІЄНТОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КОМУНІКАЦІЯМИ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА |
Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2012 Міністерство... Лекція З'ЄДНАННЯ ДЕТАЛЕЙ МАШИН. НАРІЗНІ З'ЄДНАННЯ |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я... ... |
|
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка... ВСТУП |
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України Сумський державний... Запрошуємо Вас взяти участь у ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми та перспективи навчання дисциплін... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ... Тестові завдання склали кандидати історичних наук Михайлуца Микола Іванович – доцент, завідувач кафедри «Українознавство» Одеського... |
КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТ Міністерство освіти і науки України Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації |
|
1 Реалізм Міністерство освіти і науки України ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет |
МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО Підручник Міністерство освіти і науки України Маріупольський державний гуманітарний університет |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua