Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет На правах рукопису ШАМОТА ГАЛИНА МИХАЙЛІВНА

Скачати 3.3 Mb.

Назва	Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет На правах рукопису ШАМОТА ГАЛИНА МИХАЙЛІВНА
Сторінка	14/19
Дата	05.05.2013
Розмір	3.3 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19

ризики, пов'язані із забезпеченням охорони прав на інтелектуальну власність. До розгляду інноваційного проекту, що включається в портфель машинобудівного підприємства, варто передбачити процедури оформлення прав на інтелектуальну власність, що є основою інновації. При виявленні конкурентами комерційної успішності інновації негайно виникають спроби її копіювання. У більшості випадків скопіювати інноваційну технологію цілком під силу сучасному технічно оснащеному конкуренту. Тому дуже важливо, оцінюючи характер майбутніх ризиків, визначити форми правової охорони, яка може полягати в:

з'ясуванні наявності аналогів даної інтелектуальної власності й виявленні її характерних і індивідуальних особливостей, що становить основу патентної чистоти або оригінальності даної інтелектуальної власності;
з'ясуванні виконання умов одержання необхідної форми правової охорони, тобто визначенні наявності опублікованих матеріалів, використання ексклюзивної інформації у звітах і дисертаціях, умов зберігання й забезпечення таємності даних розробок, матеріалів, даних тощо (якщо немає можливостей забезпечити правову охорону прав на дану інтелектуальну власність, то розрахунки одержання комерційного результату від її впровадження можна вважати безпідставними);
з'ясуванні реальних власників інтелектуальної власності й визначенні кола осіб, які можуть претендувати на одержання прав на цю власність. Для цього необхідно знати, де виконувалася дана розробка, чи є документальні підтвердження цього, хто замовляв і фінансував роботу над створенням даної інтелектуальної власності, які взаємини й договірні зобов'язання зв'язують учасників і замовників створення даної інтелектуальної власності. У випадку, якщо автори або колектив авторів унаслідок різних обставин не змогли реалізувати свої права власника через галузеві й державні обмеження або затяжну конфліктну ситуацію з керівництвом підприємства, де виконувалася робота зі створенні цієї власності, то подальша розробка інноваційного проекту вважається недоцільної навіть у випадку затребуваності ринком продуктів реалізації проекту;
проведенні оцінки інтелектуальної власності й з'ясуванні можливості обліку прав на неї й відповідних корпоративних трансакцій.

Тільки при виконанні цих умов можна приступати до розгляду й реалізації інноваційного проекту, основою якого буде дана інтелектуальна власність, а матеріальним активом – права на цю власність.

Варто також мати на увазі, що реалізація будь-якої інноваційної ідеї, проекту завжди супроводжується залученням партнерів, що збільшує ризик копіювання технології, втрати її ексклюзивності, а, відповідно, призводить до ризику. Тому на стадії залучення кожного нового партнера, якого доведетьсяя знайомити з технічною документацією проекту, потенційними можливостями технології і її продуктів, бажано з'ясовувати рівень цих ризиків, продумувати методи й механізми правової охорони.

Крім того, в ставці дисконту при формуванні цільової функції моделі оптимізації портфелю інноваційних проектів машинобудівного підприємства ми пропонуємо врахувати ризики комерційної реалізації технологій. Вартість прав на інтелектуальну власність, що є основою інноваційної технології й включається в портфель, можна було б оцінювати, виходячи з потенційного обсягу ринку виробленої продукції. Оцінюючи частку ринку, можна пов'язати її із планованою вартістю продукту й зробити оцінку вартості прав на інтелектуальну власність. Подібним чином можна оцінювати масштаб паушальних платежів. Якщо спираючись на можливості збуту, спрогнозувати потенційну інтенсивність продажів на ринку, то знаючи вартість продукту, можна також оцінити ставку роялті.

Однак подібні підходи містять у собі певний ризик, тому що продавці ліцензії на використання інтелектуальної власності будуть орієнтуватися на попит, а не на потенційні й важко прогнозовані обсяги ринку збуту й інтенсивність продажів продуктової лінійки технології. Тому оцінка технологій часто не відповідає на практиці теоретичним критеріям. Це не означає, що після формування стійкого ринку відповідної продукції даної технології ринкова ціна ліцензії й теоретичних оцінок її вартості цілком можуть бути погоджені, тобто є ризик одержати пропозицію завищеної вартості.

Ризики можуть бути обумовлені трансакційними витратами, тобто видатками, пов'язаними з наявністю посередників і спекулянтів, фіскальних відрахувань, видатками на юридичне оформлення процедур. Наявність організованих ринків знижує ризики й зменшує трансакційні витрати. Витрати при здійсненні угод невеликі, якщо в угодах бере участь мінімальна кількість суб'єктів (абсолютний мінімум – при одному покупці й одному продавці). Інформаційні ризики в даний момент також знижуються через розвинену глобальну інформаційну мережу й наявність великої кількості інформаційних сайтів і порталів.

Зниження ризиків в організованій торгівлі правами на інтелектуальну власність – це вкрай важливий наслідок розвитку національного й міжнародного законодавства (включаючи міжнародні угоди) і загального росту використання нематеріальних активів у забезпеченні збільшення капіталізації сучасних підприємств у розвинених економіках.

І, нарешті, зміни в споживчих настроях можуть бути сполучені зі значним ризиком, тому що підприємство, формуючи інноваційний портфель, ризикує не повернути вкладені кошти за час життєвого циклу технології або товару. Це вимагає стриманості в прийнятті рішень щодо формування інноваційного портфелю, що може виявитися причиною упущеної вигоди. З іншого боку, навіть передові технологічні рішення не завжди мають помітну комерційну цінність у сучасних умовах [21].

Зокрема, якщо обсяг попиту на отриманий продукт незначний або ціновий внесок нової дорогої технології в кінцевому продукті малий, то незначним буде й виграш. На українському ринку, де попит на якісну продукцію подавлений низькою купівельною спроможністю, реалізація багатьох технологій поки ще неефективна, тому тільки ґрунтовна експертиза здатна дати відповідь на питання про потенційну комерційну вартість даної технології [9, 18].

Комерційна цінність прав на інтелектуальну власність – це з одного боку, витрати на її придбання, які необхідно враховувати при формуванні портфелю інноваційних проектів машинобудівного підприємства, а з іншого боку – її здатність приносити додатковий прибуток. Корисність інтелектуальної власності в значній мірі обумовлена можливостями ефективно задовольнити запити споживача. Нові технічні й організаційні рішення дозволяють випустити якісно новий конкурентоспроможний продукт.

У ряді випадків інтелектуальна власність, що є основою нових технологій, за допомогою появи на ринку нової продуктової лінійки здатна сформувати нові потреби. Часто формування ринку нових потреб є навіть бажаним, тому що рівень конкуренції на таких новостворених ринках досить низький.

Комерційна цінність прав на інтелектуальну власність пов'язана з перспективністю використання її продуктів. Варто враховувати також, що існує ряд факторів, що впливають на комерційну вартість прав на конкретну інтелектуальну власність, зокрема:

очікуваний обсяг продукції в кількісному й ціновому виразі, що може бути реалізований на існуючих, вперше освоєних і виникаючих заново ринках;
загальні витрати (і розподіл їх у часі) коштів на реалізацію інноваційного проекту.

Звідси, до речі, можна визначити важливий для інвесторів фінансовий показник бізнес-плану: очікуваний прибуток до виплати відсотків (по залученим коштам) і податків.

Не менш важливими при формуванні процедури відбору інноваційних проектів до портфелю є і відносні показники, наприклад, відношення обсягу отриманого доходу й прибутку до обсягу витрат на реалізацію інноваційного проекту, включаючи витрати на придбання прав на інтелектуальну власність.

При формуванні портфелю інноваційних проектів, на нашу думку, варто враховувати, що значним чином на ціну прав на інтелектуальну власність впливає характер їхнього розподілу між всіма особами – власниками цих прав. Частина паїв у загальній вартості прав на інтелектуальну власність може взагалі належати третім особам, позиція (наміри) яких щодо розподілу очікуваного прибутку може бути не визначена. У цьому випадку ціна навіть потенційно успішної технології може бути досить низькою.

Як показує вже сформована в Україні практика, на ринкову ціну прав на інтелектуальну власність може впливати необхідність забезпечення додаткових умов, наприклад:

одержання дозволів від влади на освоєння території;
виконання екологічних і соціальних обмежень тощо.

При розробці інваріантних рішень проблеми формування портфелю інноваційних проектів машинобудівного підприємства варто також мати на увазі, що особливістю інтелектуальної власності є її вкрай швидке моральне старіння, тому при обліку її балансова вартість знижується, амортизаційні нарахування можуть бути, але, з іншого боку, її продаж у формі ліцензійних угод може здійснюватися багаторазово, що дає можливість одержувати значні доходи від її реалізації.

Не менш важливим є врахування особливостей ринку права на інтелектуальну власність при включенні її в інноваційні проекти портфелю.

У загальному випадку при вирішенні питання про включення інноваційного проекту, що має у своїй основі значну інтелектуальну власність, у портфель підприємства варто враховувати такі фактори, як:

підвищення конкурентоспроможності підприємства на ринку;
одержання надприбутку через значне перевищення ціни продуктів у порівнянні з їхньою собівартістю (навіть незважаючи на включення в собівартість видатків на придбання відповідних нематеріальних активів);
зниження податку на прибуток і зростання грошових потоків за рахунок значного збільшення амортизаційних відрахувань по нематеріальних активах, а також зменшення оподатковування, якщо угода по придбанню прав на інтелектуальну власність оформляється як патентний або ліцензійний договір, або як договір на передачу авторських прав;
зростання капіталізації підприємства за рахунок збільшення частки нематеріальних активів;
підвищення виробничого потенціалу підприємства, зростання кваліфікації персоналу, виникнення стимулів для розвитку й удосконалювання технологій.

Технологія в економічному сенсі – це деяка функція, що пов'язує вихідні функції (обсяги реалізації товару, дохід або прибуток) з вхідними змінними (витрати коштів, праці і ресурсів), як правило, в грошовому виразі. Змінних може бути одна (гроші) або декілька (праця, ресурси, фінансові кошти тощо). Наприклад, проведені дослідження показують пряму (лінійну або нелінійну) залежність вкладень коштів в дослідження і розробки і кількістю патентів, які характеризують обсяг сформованих технологій. Але у разі обговорення проблем включення в портфель вже створених технологій потрібно розглядати інші залежності, які слід покласти в основу аналізу.

Викладемо авторський погляд на вирішення проблеми об’єктивної оцінки обсягу витрат на придбання технології, тобто інтелектуальну власність.

Якщо можна з достатньою точністю оцінити обсяг ринку продукції даної технології, що лежить в основі інноваційного проекту, і можливу частку цього ринку, яку займає j-й покупець ліцензії _j, то зіставляючи ймовірну ціну P_r і собівартість P_c одиниці продукції, загальну кількість одиниць якої X можна реалізувати на всьому ринку протягом року, одержимо наступне співвідношення для оцінки обсягу паушальних платежів Fp_j:

, (3.44)
де

– частка очікуваного доходу, яка виплачується у формі паушального платежу;

– очікуваний час життєвого циклу продукту даної технології.
При очікуваній середній інтенсивності I_n продажу даної продукції (кількість продажів продукту в одиницю часу на всьому ринку) база для розрахунку роялті на частці ринку

, що зайнята покупцем ліцензії B_j, може бути оцінена наступним чином:

. (3.45)
Якщо йдеться про продаж протягом року, то

. При цьому, вводячи в розгляд ставку роялті

, можна оцінити платежі в дану одиницю часу, які дорівнюють добутку ставки роялті (r_a) на базу їх розрахунку (B_j):

. (3.46)

Оцінка обсягу виплат в принципі формує ставку роялті. Але потрібно мати на увазі, що вартість ліцензії на використання технології визначатиметься попитом, а не прогнозованим обсягом ринку. З часом, тобто коли сформується уявлення про реальні розміри ринку або реальні обсяги реалізації в одиницю часу, ринкові оцінки технологій будуть порівнянні з теоретичними. Крім того, ставки роялті на об’єкти інтелектуальної власності, що використовуються в машинобудуванні, формуються, виходячи із значень, прийнятих в даній галузі, з урахуванням поправок, що визначаються ринковою кон'юнктурою, рекомендаціями експертів тощо.

Для визначення вартості ліцензій використовують і комбіновані форми розрахунків. Частина коштів виплачується відразу після укладення договору у вигляді паушального платежу, а частина – у вигляді роялті. На практиці можуть бути застосовані наступні комбінації:

відрахування за певний період від загального обсягу реалізації ліцензованої продукції;
відрахування від ціни продажу кожної одиниці ліцензованої продукції, що реалізовується, у вигляді фіксованого відсотка;
відрахування з кожної одиниці ліцензованої продукції, що реалізовується, у вигляді фіксованої суми.

В рамках кожної з комбінацій розрахунку можливі зміни, наприклад, зміна розміру роялті залежно від обсягу реалізації. Величина роялті може зменшуватися при зниженні обсягу продажів, або збільшуватися при зростанні обсягу реалізації. Вибір конкретних технологій, як правило, пов'язаний з існуванням ризиків, причому неоднозначність оцінки цих ризиків сторонами, що домовляються, повинна бути усунена при формуванні остаточного договору. Вся регламентація визначається при процедурах узгодження ціни, з урахуванням впливу так званих трансакційних витрат на загальний рівень витрат на етапі придбання технологій. Слід відзначити, що в умовах достатнього довершеного ринку технологій і технологічних підприємств загальний рівень трансакційних витрат (обслуговування інфраструктури ринку; витрати на залучення посередників; витрати, пов'язані з коливаннями цін за рахунок присутності на ринку спекулянтів; відрахування фіскальним органам тощо) знижується. Витрати такого роду знижуються за рахунок виключення посередників і за рахунок використання інформаційних технологій.

Підходи до оцінки витрат на впровадження технології та організації виробництва продукції на її основі повинні бути дещоа іншими. Реалізація прав на інтелектуальну власність може бути у формі ліцензійної угоди з покупцем ліцензії [106].

В цілому загальні витрати по впровадженню технології і організації виробництва на її основі (TE) складаються з капіталовкладень, тобто витрат на інфраструктуру (Fei), вартості устаткування (ЄС), витрат на навчання персоналу (ES), створення структури збуту (PD) і систем сервісного обслуговування (ASS), а також інших виробничих витрат (OOC):
TE = Fei + ЄС + ES + PD + ASS + OOC. (3.47)
З іншого боку, внесення нематеріальних активів, пов'язаних з придбанням або створенням нової технології, на баланс підприємства збільшує об'єм амортизації і знижує оподаткування прибутку. Таким чином, тільки процедури обліку нематеріальних активів, пов'язаних з реалізацією інноваційного проекту, здатні додатково зменшити собівартість продукції.

Оцінка розміру початкової інвестиції. Таким чином, у разі паушального платежу початкова інвестиція, необхідна для придбання технології і організації виробництва, може бути розрахована наступним чином:

. (3.48)
У разі придбання технології на умовах роялті витрати на придбання устаткування будуть враховані в поточних витратах, тому початкова інвестиція може не включати безпосередніх виплат за придбання технології. При довготривалій оренді приміщень і інфраструктурних об'єктів, а також при лізингу (фінансовому) устаткування дані показники виключаються з виразу для витрат на організацію виробництва і, відповідно, з виразу для початкової інвестиції (окрім початкових платежів).

Амортизація основних фондів. Визначається на основі існуючих нормативних документів по обліку фондів для всіх основних фондів, що мають відношення до даного бізнес-процесу виробництва (реалізації, сервісного обслуговування) продукту нової технології, придбаної згідно з ліцензійною угодою. Додаткові грошові потоки, пов'язані з амортизаційними відрахуваннями на нематеріальні активи (додатковий податковий щит) (МР_t) можна оцінити наступним чином:

, (3.49)
де

– ставка податку на прибуток;

– балансова вартість ліцензії;

– середній коефіцієнт амортизаційних нарахувань за період часу t.
Оцінка собівартості. Собівартість можна оцінити, скориставшись даними з комплекту документації по впровадженню технології. Зокрема там представлені дані про витрати сировини, що комплектують, енергоресурсів, обсяг трудовитрат на виробництво однієї одиниці продукції (наприклад, при виготовленні партії продукту в 1000 одиниць). Накладні витрати, витрати на зберігання і транспортування, на сервісне обслуговування, які припадають на одиницю продукції, визначається виходячи з технічних можливостей підприємства.

Очевидно, що зниження собівартості одиниці продукції (

) за рахунок обліку нематеріальних активів буде розраховуватися наступним чином:

(3.50)
де

– кількість одиниць продукту, реалізованого в період часу, відповідного розрахунку додаткового грошового потоку, що одержується за рахунок амортизації нематеріальних активів.
Якщо виробництво товарів є масштабним і його обсяги зростають, то для оцінки ефективності інноваційного проекту з метою його включення до портфелю слід сформувати економіко-математичну модель.

Викладемо авторський погляд на формалізацію цього завдання.

Якщо у виробництві використовується одна технологія, то змінними даної лінійної моделі будуть:

– число одиниць продукції, що виробляється за період часу t;

– кількість (планова) людино-годин штатних працівників за період часу t;

– кількість людино-годин наднормової роботи за період часу ;.

– загальна (планова) кількість одиниць продукції, що потрібно мати до моменту часу t;

кількість одиниць продукції, якої не вистачає для задоволення попиту в кінці періоду часу t;

– витрати виробництва;

– витрати зберігання запасів;

– витрати, обумовлені затримкою виконання замовлень (упущена вигода через нездатність обслужити потенційних споживачів);

– витрати на утримання персоналу;

– витрати на наднормову роботу.

Розглянемо обмеження моделі.

Перше обмеження стосується виготовленої продукції і запасів і формалізує баланс надходження, зберігання і додаткової реалізації одиниць (при зростанні попиту) продукції. Оскільки модель орієнтована на розрахунок тільки витрат, то і позитивно певні величини, бо всі коефіцієнти, що характеризують витрати на одиницю випуску продукції

.

Це обмеження пропонується записати наступним чином:

. (3.51)
Друге обмеження формалізує обмежені можливості використання трудових ресурсів та може бути записане в наступній формі:

, (3.52)
де

– коефіцієнт, що відповідає трудовим витратам на одиницю продукції.
Третє обмеження визначає зміну фонду трудових ресурсів і в даному випадку може бути записане у формі:

, (3.53)
що відповідає незмінній кількості нормативного робочого часу штатних співробітників.

Четверте обмеження визначається як:

, (3.54)
де s – припустиме збільшення частки погодинного навантаження штатних працівників для виконання наднормових робіт.
П’яте обмеження визначає обсяги бюджету інноваційного проекту:

. (3.55)

Якщо таких однопродуктових проектів в інноваційному портфелі декілька, це обмеження набуває вигляду:

. (3.56)
Цільову функцію в даній моделі пропонується формалізувати наступним чином:

. (3.57)
Викладений вище підхід до моделювання витрат (для їх аналізу) на реалізацію конкретного інноваційного проекту дозволяє вирішити завдання оптимізації витрат, що не виходять за задану величину бюджету інноваційного проекту. Абсолютно аналогічно можна розглянути розрахунок оцінки витрат на реалізацію багатопродуктових інноваційних проектів у складі інноваційного портфелю.

Таблиця 3.4

Показники ступеня освоєння ринку продуктами нової технології (або їх аналогами)

Назва підприємства	Реальний обсяг реалізації з розрахунку на рік (кільк. прод./рік)	Серед. ціна одиниці, номін. в грн.	Реальний обсяг реалізації з розрахунку на рік (грн./рік)	Оцінка потенціального обсягу ринку (кіл. прод./рік)	Відносна часка клієнтів підприємства на ринку
Фірма 1					=/
Фірма 2					=/
…
Фірма N					= /

Оцінка максимального обсягу продажів і рівня ризику реалізації продукції на ринку. При придбанні ліцензії, яка окрім іншого дає право на виробництво і реалізацію продукції захищеної патентами технології, слід провести аналіз просування даної (або подібної) продукції підприємств, що мають подібні ліцензії. Для цього з'ясовується реальний обсяг продажів в даний період часу і потенційний обсяг попиту на ринках, де позиціонуються такі підприємства.

На основі аналізу даних про просування продукту даної (подібної) технології на ринках можна знайти середнє значення:

(3.58)
і середнє квадратичне значення (дисперсію):

(3.59)
У випадку, якщо періодів часу декілька, значення цих величин для періоду часу t матимуть вигляд:

(3.60)

. (3.61)
Потрібно також розглянути поведінку цих величин як функцію часу, тобто для ряду послідовних періодів. Аналіз тимчасових рядів може дати можливість оцінити поведінку цього виду ризику як функцію обсягу реалізації.

В процесі просування продукту нової технології на ринок і в стадії експансії значення відносної частки клієнтів на ринках, зайнятих більшістю підприємств, що володіють ліцензією, стабілізуються, а значення дисперсії зменшується.

Зрозуміло, що зростання дисперсії свідчить про появу на ринках продуктів, здатних конкурувати з продуктом даної нової технології. Це може бути захищений ліцензією продукт з подібними споживчими властивостями на основі іншої технології, а можуть бути імітатори і аналоги, випущені недобросовісними конкурентами. Зрозуміло, що величина дисперсії визначає рівень ризику реалізації продукту даної технології на ринках. При цьому очікуваний обсяг реалізації продукції може бути відкоректований на величину

, (3.62)
де

– планований обсяг реалізації продуктів нової технології, без урахування даного виду ризику;

– коефіцієнт ризику для місцевих умов на основі оцінок експертів.
Із зростанням масштабів виробництва (і реалізації) і в умовах правового режиму охорони прав на інтелектуальну власність можна чекати зниження цього виду ризику.

Вибір початкової ціни. Оскільки ціна продукту нової технології, захищеного патентами, зазвичай значно перевершує собівартість разом з торговими витратами (і можливими акцизами), досягши оптимального (розрахункового, планового) обягу виробництва, то зазвичай орієнтуються на:

середню ціну на інших ринках, яка сформувалася в результаті діяльності фірм, що володіють ліцензіями на виробництво даного виду продукції;
ціну, яка сформувалася на ринку, що має найбільш близькі параметри з потенційним ринком реалізації даного підприємства. До них слід віднести рівень доходів місцевого населення, споживчі інтереси, масштаби ринку, організацію торгівлі та інші подібні характеристики.

В процесі реалізації можлива корекція ціни. Проте слід враховувати певні обмеження цієї корекції, обумовлені, наприклад, вимогами ліцензійного договору.

У випадку, якщо даних про ціну нового продукту немає (підприємство володіє монополією на виробництво і реалізацію нового продукту) або ринки реалізації у фірм, що володіють ліцензіями, сильно відрізняються за всіма основними характеристиками від ринку даного підприємства, можливий наступний підхід до оцінок обсягу потенційного ринку; ціни нового продукту; частка попиту споживачів, які стануть клієнтами підприємства. Оцінка всіх цих показників повинна проводиться методами пробного маркетингу. Для чого слід структурувати ринок, розбиваючи його на групи споживачів за різним рівнем доходів, і з різними споживчими інтересами. Корекція ціни в рамках процедур просування продукту на ринки повинна проводитися за допомогою знижок або націнок, тобто неявними методами.

Споживчий попит на новий продукт на початковій стадії його просування на ринок при малих обсягах реалізації визначає порівняно невелика за чисельністю група споживачів (це може бути молодь, інтелектуали, родичі високооплачуваних працівників і бізнесменів, самі бізнесмени), що відрізняється підвищеним інтересом до нього. При цьому ціна продукту для них може мати другорядне значення. Саме дана група споживачів, якщо активно скористатися сформованим цією групою споживачів ажіотажним попитом, здатна зробити даний новий продукт модним і привабливим. Проте для цього слід підтримати природний інтерес таких споживачів до нового продукту рекламними і піарівськими акціями. Але даний попит зазвичай насичується на порівняно невисокому рівні і подальше просування нового продукту вимагає залучення основної маси більш обережних і консервативних споживачів. Саме тому, раціонально орієнтуватися на досягнення рентабельності виробництва в умовах досягнення рівнів попиту в основному групи споживачів, яка відрізняється підвищеним інтересом до нового продукту. Практика показує, що лише в цьому випадку можна розраховувати на подальшу успішну експансію продукції підприємства на ринку, бо підприємство одержує час для організації маркетингових і рекламних компаній, для роботи з потенційними клієнтами, що сумніваються. Крім того, відмітимо, що споживчий інтерес цієї групи, яка відрізняється підвищеним інтересом до нового, також швидко перемикається і на інші нові продукти, що з'являються на ринку. Тому інтерес до одного продукту у цієї групи споживачів нетривалий.

Всі відмічені оцінки змінюватимуться в процесі реального просування продукту на ринку, тому слід проводити постійний моніторинг ринку.

Враховуючи авторські пропозиції щодо врахування вартості об’єктів інтелектуальної власності та окремих ризиків, пов’язаних із захистом прав на інтелектуальну вартість, що були викладені в цьому підрозділі дисертаційної роботи, можна стверджувати, що цільова функція моделі оптимізації портфелю інноваційних проектів, яка розглядалася нами в даному підрозділі дисертаційної роботи, набуде наступного вигляду:
(

3.63)

де r_ijto – премія за ризики, пов'язані із забезпеченням охорони прав на інтелектуальну власність;

r_ijt_м – премія за ризик, що обумовлений імовірнісним характером науково-технічного розвитку машинобудування

r_ijt_кр – премія за ризики комерційної реалізації технологій;

r_ijt_б – базова ставка дисконту, що враховує ризики, не пов’язані із захистом прав на інтелектуальну власність.

– витрати на придбання об’єкта інтелектуальної власності, оцінені з урахуванням викладених в даному підрозділі дисертаційної роботи авторських пропозицій.

1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ФОРМУВАННЯ БРЕНД-ОРІЄНТОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КОМУНІКАЦІЯМИ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА	Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2012 Міністерство... Лекція З'ЄДНАННЯ ДЕТАЛЕЙ МАШИН. НАРІЗНІ З'ЄДНАННЯ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ	МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я... ...
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка... ВСТУП	Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України Сумський державний... Запрошуємо Вас взяти участь у ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми та перспективи навчання дисциплін...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ... Тестові завдання склали кандидати історичних наук Михайлуца Микола Іванович – доцент, завідувач кафедри «Українознавство» Одеського...	КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТ Міністерство освіти і науки України Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації
1 Реалізм Міністерство освіти і науки України ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет	МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО Підручник Міністерство освіти і науки України Маріупольський державний гуманітарний університет

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання