МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО
ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ
МОДУЛЬ 1. ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В БАНКАХ
Тема 1. Загальні основи і принципи бухгалтерського обліку в банках
Мета: ознайомитись із загальними засадами діяльності банків, розглянути функції управлінського та фінансового обліку, дослідити елементи та компоненти фінансової звітності банку, розглянути загальну побудову плану рахунків банку та методи відображення операцій в обліку банку та їх вплив на фінансовий стан банків, дослідити банківську документацію, її класифікацію та документообіг за банківськими операціями.
Методичні поради до вивчення теми
Перелік питань
1.1. Економічні засади діяльності банків.
1.2. Сутність бухгалтерського обліку в банках, його види та призначення.
1.3. Елементи та компоненти фінансової звітності.
1.4. Регістри синтетичного та аналітичного обліку.
1.1. Економічні засади діяльності банків
У сучасному світі через банки здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, посередницькі угоди та управління майном.
З економічної точки зору, банк – це особливий кредитний інститут, що спеціалізується на акумулюванні тимчасово вільних грошових коштів і розміщенні їх від свого імені з метою одержання прибутку.
Згідно з законом України «Про банки та банківську діяльність» банком називається будь-яка установа, яка виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.
Результатом банківської діяльності є банківський продукт – особливі послуги, що надаються банком клієнтові, а також готівкові і безготівкові платіжні засоби, що емітуються ним у процесі надання вищезгаданих послуг. Специфікою банківського продукту є його обмеженість сферою грошового обігу та нематеріальний зміст.
Під банківською системою розуміють історично складену і законодавчо закріплену систему організації банківської справи в країні. Законодавство встановлює структуру банківської системи, визначає сферу діяльності, підпорядкованість та відповідальність для різних інститутів, що входять до неї.
В Україні банківська система складається з двох рівнів. На верхньому рівні знаходиться НБУ з 26 регіональними відділеннями на території України, а на нижньому – комерційні банки.
За правом власності комерційні банки поділяються на:
державні;
приватні;
кооперативні.
Усі ці форми організації підприємницької діяльності передбачають обмежену відповідальність власників за борги банку перед кредиторами. Відповідальність власника обмежується лише розміром його частки у статутному капіталі банку.
За спектром виконуваних операцій банки поділяються на:
універсальні;
спеціалізовані.
За територіальною ознакою банки поділяють на:
міжнародні;
національні;
регіональні;
міжрегіональні;
муніципальні.
Крім того, в процесі концентрації і централізації банківського капіталу можливе об’єднання банків та кредитно-фінансових установ у консорціуми, корпорації, асоціації тощо.
Національний Банк України – державний банк країни, який разом із своїми філіями, є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Його було створено згідно з ЗУ «Про банки та банківську діяльність» від 30 березня 1991 року.
НБУ належить до органів державного регулювання і тому безпосередньо у відносини з підприємствами-небанками та фізичними особами не вступає.
Банком з юридичної точки зору є фінансово-кредитна установа, яка зареєстрована як банк і може здійснювати сукупність операцій, віднесених до кола банківських.
Операції, які відносяться до банківської діяльності:
залучення коштів фізичних і юридичних осіб (до запитання і на певний строк);
розміщення залучених коштів від свого імені та за свій рахунок кредитними та інвестиційними операціями;
відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;
здійснення розрахунків за дорученням фізичних та юридичних осіб, банків-кореспондентів;
інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів та касове обслуговування фізичних і юридичних осіб;
купівля-продаж іноземної валюти в готівковій і безготівковій формах;
операції з банківськими металами;
видача банківських гарантій;
операції з платіжними картками.
Отже, банки – це особливі економічні інститути, що акумулюють грошові кошти, надають кредити, здійснюють розрахунки на грошовому ринку. Це визначення банку з економічної точки зору. Комерційний банк є суб’єктом підприємницької діяльності, комерційна діяльність якого базується на загальних принципах. Головний серед яких – принцип прибутковості діяльності. Різниця між доходом, який отримують банки за надання кредитів та вартістю залучених коштів у депозитах і становить банківський прибуток. Другий принцип полягає у намаганні банків максимізувати прибуток. Тобто продати дорожче – купити дешевше.
Економічна діяльність банків пов’язана з торгівлею грошима за участі різноманітних фінансових інструментів. Фінансові інструменти – це продукти, які виробляє і продає банк. Вони не набувають матеріальної форми, скажімо як фарба, цегла, м’ясо, а існують у вигляді контрактів (угод), які підписуються банком і його партнерами. Найпоширенішими банківськими інструментами є кредитна угода і депозитна угода.
Третій принцип діяльності банку полягає у забезпеченні довіри до банку. Оскільки банк працює переважно з коштами, залученими у фізичних та юридичних осіб (частка власного капіталу у пасивах комерційного банку становить в середньому 8–20 %), то цей принцип означає, що банк має забезпечити збереження коштів клієнтів та їх своєчасне повернення, а також сплату клієнтам доходу за розпорядження їхніми грошовими коштами. Реалізація цього принципу потребує від банку професійного управління ризиками, які супроводжують його діяльність, і підтримання його фінансової стійкості та надійності.
Залежно від економічного змісту всі види операцій комерційних банків прийнято поділяти на три групи:
1) пасивні операції;
2) активні операції;
3) послуги.
За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, необхідні для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасивних операцій грошові кошти становлять переважну частину ресурсів банку. Пасивні операції включають: залучення коштів юридичних осіб і вкладів населення; отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку; випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.
Активні операції – це розміщення банком власних і залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним і фізичним особам, вкладання в цінні папери, формування касових залишків і резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку.
Крім активних і пасивних операцій комерційні банки займаються іншими видами діяльності – банківськими послугами. До банківських послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та ін. Ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Надання послуг здійснюється в процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг отримуються не у вигляді відсотків, а у вигляді комісійних.
Управління діяльністю комерційного банку охоплює виконання таких функцій.
Планування, яке спрямоване на визначення стратегії, цілей та завдань щодо розвитку банківського бізнесу.
Організація діяльності – полягає у впровадженні форм і методів вирішення поставлених завдань.
Облік і аналіз виконання виробничих програм.
Контроль за відповідністю організації банківської діяльності поставленим цілям і завданням.
Оперативне управління діяльністю структурних підрозділів задля досягнення встановлених завдань.
1.2. Сутність бухгалтерського обліку в банках,
його види та призначення
За своєю суттю бухгалтерський облік у банках нічим не відрізняється від бухгалтерського обліку, який здійснюється іншими підприємствами – учасниками ринку.
Тож, бухгалтерський облік в банках – це сукупність методів і засобів виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та повідомлення інформації про господарську діяльність банку зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття відповідних рішень.
Бухгалтерський облік виконує три основні функції: аналітичну, контрольну та інформаційну.
Таким чином, бухгалтерський облік забезпечує своєчасне доведення до керівників та інших учасників ринку інформацію, яка дозволяє оцінити стан справ у банку, прийняти обґрунтовані рішення.
Залежно від ставлення до банку користувачів (учасників фінансового ринку) їх поділяють на внутрішніх і зовнішніх користувачів.
До внутрішніх користувачів належать керівники і менеджери банку, які керуються обліковими даними у ході прийняття управлінських рішень. Керівнику та менеджеру банку інформація необхідна для оцінювання фінансового здоров’я банку, для розробки стратегії розвитку банківського бізнесу і прийняття поточних управлінських рішень щодо доцільності здійснення окремих банківських операцій і впровадження нових банківських продуктів.
До зовнішніх користувачів належать інвестори (існуючі та потенційні) – акціонерів і засновників банку; вкладників, клієнтів та інших кредиторів банку; урядові установи; фінансові аналітики та громадськість.
Потреби у зовнішніх користувачів щодо фінансової інформації різні, однак їх об’єднує бажання отримати інформацію стосовно надійності та фінансової стабільності конкретного банку для вирішення питання, чи можна йому довіряти власні кошти.
Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Кожен з цих видів обліку має властиві йому мету, призначення, коло користувачів облікової інформації та відіграє свою специфічну роль в управлінні банківською установою.
Система бухгалтерського обліку є постачальником фінансово-економічної інформації про банківську діяльність для керівників банку, його партнерів, контролюючих органів та для громадськості.
Фінансовий облік – це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку і надання фінансової інформації про господарську діяльність банку зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття обґрунтованих економічних рішень.
Подання фінансової інформації здійснюється шляхом складання звітів, які називають фінансовою звітністю, інформація яких передбачена для задоволення потреб, насамперед, зовнішніх щодо банку користувачів. Отже, головна мета фінансового обліку – складання та повідомлення даних фінансової звітності про господарську діяльність банку, які є однаково доступним для усіх користувачів джерелом інформації.
Для забезпечення довіри та однозначного тлумачення її змісту всіма користувачами, встановлено обов’язковість ведення обліку та складання звітності відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Управлінський облік – це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації про діяльність банку для задоволення потреб керівництва банку та його менеджерів, для прийняття управлінських рішень згідно з вимогами внутрішніх нормативно-правових документів банку.
Управлінський облік ведеться у банках для забезпечення потреб керівників і менеджерів, для планування, аналізу, контролю та прийняття відповідних рішень щодо розвитку банківського бізнесу. Підсистема управлінського обліку орієнтована на складання внутрішньої управлінської звітності з урахуванням інформаційних потреб менеджерів підприємства для прийняття поточних управлінських рішень (наприклад, бюджет доходів і витрат). До об’єктів управлінського обліку належать доходи, витрати та фінансові результати, які згруповані за видами операцій, що здійснюються банком, за видами джерел коштів, що використовуються для залучення ресурсів, за структурними підрозділами, які одержують (або несуть) відповідні доходи (або видатки).
Крім фінансового та управлінського обліку банки ведуть і податковий облік.
1.3. Елементи та компоненти фінансової звітності
Поняття елементів фінансової звітності як об’єктів фінансового обліку.
Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України фінансова звітність включає: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки до звітів залежно від потреб користувачів.
Баланс відображає фінансовий стан банку на певну дату, в якому активи і зобов’язання групуються за їх характером і надається перелік у порядку їх відносної ліквідності.
Фінансовий стан – це сума активів і пасивів банку. Пасив включає зобов’язання та капітал.
Доречно з’ясувати, яку саме інформацію повідомляють фінансові звіти. Фінансова інформація має дати відповідь на питання, якими ресурсами (майном) володіє банк, яку суму він заборгував, чи вистачить у банку грошових коштів, щоб розрахуватися із своїми боргами. Власників банку, насамперед, цікавить, з яким фінансовим результатом закінчив свою діяльність банк, отримано прибуток чи збиток.
Для того, щоб користувачі зрозуміли фінансову інформацію у звітах її подають за допомогою символів, які зрозумілі користувачам. Ці символи в обліку називають елементами фінансової звітності або об’єкти обліку.
До базових елементів фінансової звітності належать: активи; власний капітал; зобов’язання; доходи; витрати.
У фінансовому обліку майно, господарські засоби, які є власністю банку розглядаються як його активи (А).
Активи – ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, які згодом дадуть економічну вигоду, вони характеризують склад, розміщення і використання грошових коштів.
Майно може існувати у вигляді грошових коштів, наданих кредитів, цінних паперів, приміщення, дебіторської заборгованості тощо.
Джерела, за рахунок яких придбано активи називаються боргами, які складаються з зобов’язань та власного капіталу. Зобов’язання (З) показують, скільки коштів банк залучив від кредиторів, а власний капітал (К) демонструє, скільки коштів інвестували в банк його засновники.
Зобов’язання – обов’язки банку, які виникли з минулих подій і згодом призведуть до відтіку ресурсів, вони характеризують джерела формування грошових коштів банку.
Капітал – залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов’язань.
У фінансовому обліку через зіставлення активів (ресурсів) із зобов’язаннями і власним капіталом (боргами) визначається фінансовий стан банку або фінансова позиція.
Фінансова позиція (облікова формула балансу) має бути збалансованою:
Активи (ресурси) = Зобов’язання + Власний капітал (джерела фінансування ресурсів).
Фінансова позиція відображає економічну ситуацію у банку лише на певну дату. Оцінка фінансового стану дає можливість визначити, чи спроможний банк фінансувати подальшу свою діяльність, тобто, чи вистачає у банка коштів, щоб розрахуватися з власними боргами і продовжити діяльність, чи він перебуває під загрозою банкрутства через неспроможність повернути борги.
Якщо активи за вирахуванням зобов’язань, тобто, власний капітал більше від нуля (А-З більше 0), то банк є платоспроможним. І навпаки, якщо (А-З менше 0), то банк розглядається як неплатоспроможний і потенційний банкрут. Це означає, що навіть у разі продажу всього майна банк не буде спроможний сплатити за усіма власними зобов’язаннями.
Звіт про фінансові результати оцінює діяльність банку за звітний період і складається із дохідних та витратних статей, які групуються за їх характером та основними видами згідно з принципами відповідності та нарахування.
До елементів, за якими оцінюють діяльність банку, належать: доходи – збільшення майбутніх економічних вигід протягом звітного періоду, що призводить до збільшення власного капіталу; витрати – зменшення економічних вигід у звітному періоді, що призведе до зменшення власного капіталу.
Облікова формула звіту про фінансові результати має такий вигляд:
Доходи – Витрати = Фінансові результати (Прибуток чи Збиток).
Прибуток – це економічний показник, який використовується аналітиками для визначення рейтингу банку на основі їх балансів.
Доходи і витрати виникають в результаті господарської діяльності банку. Використовуючи ресурси (активи), банк має доходи. Отже, завжди існує певний зв’язок між активами, які генерують доходи, і певними видами доходів. Так, за наданий позичальникам кредит банк отримує дохід у вигляді відсотків. Придбання або отримання ресурсів призводить до виникнення боргів (зобов’язань) і потребує від банку витрат на їх обслуговування. Залучені та позичені кошти вимагають сплати відсотків вкладникам та іншим кредиторам.
Фінансовий результат господарської діяльності банку за певний проміжок часу вимірюється як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат за звітний період може бути у вигляді чистого прибутку або непокритого збитку. Фінансовий результат відображається у складі власного капіталу. Наявність чистого прибутку призводить до збільшення власного капіталу засновників банку, а непокритий збиток – навпаки – до його зменшення.
Звіт про рух грошових коштів розкриває джерела отриманих банком готівкових та безготівкових коштів і напрям їх використання у звітному періоді, розмежовує рух коштів протягом певного періоду згідно з поділом діяльності на операційну, інвестиційну та фінансову.
Звіт формується на основі балансу, оборотно-сальдового балансу, звіту про фінансові результати.
Облікова формула звіту про рух грошових коштів має такий вигляд:
Надходження коштів – Використання коштів = Зміни у сумі грошових коштів (збільшення чи зменшення)
Звіт про власний капітал відображає зміни і рух власного капіталу протягом звітного періоду.
Облікова формула звіту про власний капітал має такий вигляд:
Збільшення власного капіталу – Зменшення власного капіталу =
Зміни у власному капіталі (Збільшення чи Зменшення).
Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів та Звіт про власний капітал – взаємопов’язані між собою.
Форми фінансової звітності та порядок їх заповнення встановлюються НБУ за погодженням з Державним комітетом статистики України.
Для розуміння сутності звітності банку потрібно ознайомитись з його обліковою політикою, яка забезпечує повноту та достовірність операцій у сфері обліку.
Облікова політика – це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються банківською установою для складання та подання фінансової звітності.
Базою бухгалтерського обліку в банках є операційна діяльність банків. Операційна діяльність організовується відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 р. № 254.
Операційна діяльність банку – це сукупність технологічних процесів, пов’язаних з документуванням інформації за операціями банку, проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевіркою, та здісненням контролю за операційними ризиками, що можуть виникати внаслідок як зовнішніх причин, так і помилок працівників банку.
Операційний день банку складається з:
операційного часу;
часу завершення технологічного оброблення облікової інформації з обов’язковим формуванням оборотно-сальдового балансу, регістрів аналітичного обліку за операціями.
Для здіснення впорядкованої операційної діяльності банк встановлює правила документообігу.
Операційна діяльність виконується працівниками, які виконують функції фронт-офісу та бек-офісу.
Функції працівників фронт-офісу:
Ініціювання та організація операцій шляхом складання відповідних договорів (працівники депозитного, кредитного відділу, відділу цінних паперів та інших відділів банку).
Функції працівників бек-офісу:
Процедури реєстрації, перевірки, вивіряння. Обліку операцій та контроль за їх проведенням. Бек-офіс взаємодіє з фронт-офісом, банківськими установами, іншими контрагентами, податковими органами та органами статистики.
1.4. Регістри синтетичного та аналітичного обліку
Бухгалтерський облік має забезпечувати інформацією про операції, що виконані банком, а також детальною інформацією про кожного контрагента і кожну операцію. Це досягається шляхом ведення синтетичного та аналітичного обліку.
Синтетичний облік дає можливість отримати інформацію про фінансовий стан банку та контролювати правильність відображення операцій в бухгалтерському обліку.
До регістрів синтетичного обліку належать: оборотно-сальдовий баланс, де відображаються обороти за Кт та Км за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком IV порядку. Правильність складання щоденного балансу, оборотів і залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і пасивом; касові журнали; книга реєстрації відкритих рахунків тощо. Вони відрізняються ступенем деталізації інформації і використовуються для звірки даних аналітичного та синтетичного обліку.
Для ведення синтетичного обліку використовуються рахунки ІІ, ІІІ, та IV порядків плану рахунків.
Аналітичний облік забезпечує детальною інформацією про кожного контрагента та кожну операцію. Основним регістром аналітичного обліку є аналітичний (особовий) рахунок. Особові рахунки відкриваються за кожним балансовим та позабалансовим рахунком.
У банку здійснюється обов’язковий контроль відповідності оборотів і залишків за рахунками аналітичного обліку оборотам і залишкам за рахунками синтетичного обліку.
Згідно з «Правилами ведення аналітичного обліку в банках України» параметри аналітичного обліку, якими характеризується кожен об’єкт аналітичного обліку, поділяються на обов’язкові та необов’язкові.
Кожному особовому рахунку надається відповідний номер, який може мати до 14 знаків. Перші п’ять жорстко регламентовані, інші дев’ять банк визначає самостійно відповідно до встановлених параметрів аналітичного обліку. Номер рахунку не може містити менше, ніж 5 знаків. Знаки набувають значень від 0 до 9. Наприклад, номер аналітичного рахунку ТОВ «Віват» може бути у вигляді 2600 5 203420, де
2600 – номер балансового рахунку;
5 – ключовий розряд;
203420 – код контрагента у списку клієнтів банку.
Ключові терміни (занести у робочий зошит): активи, активний рахунок, активно-пасивний рахунок, банк (комерційний), балансовий звіт банку, бухгалтерське проведення, валюта балансу, господарська операція, дебетове сальдо, дебетовий оборот, доповнюючий рахунок, зобов’язання банку, капітал, компоненти фінансової звітності, контрактивний рахунок, контрпасивний рахунок, коригуючи проведення, кредитове сальдо, кредитовий оборот, метод подвійного запису, пасиви банку, пасивні операції, пасивний рахунок, позабалансовий рахунок, план рахунків бухгалтерського обліку банків, регулюючі рахунки, стаття бухгалтерського балансу, тимчасові бухгалтерські рахунки, управлінський облік, фінансова позиція, фінансовий облік.
|