ЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА


НазваЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА
Сторінка5/20
Дата14.03.2013
Розмір3.15 Mb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Психологія > Лекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

ЛЕКЦІЯ 4


ТЕМА: Вікові особливості психічного та фізичного розвитку особистості

ПЛАН:

1.Вікові періоди розвитку особистості.

2.Індивідуальні особливості учнів.
1. Вікові періоди розвитку особистості.

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життє­вого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Ві­домо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язко­вим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого шко­ляра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.

Віковий період — відрізок миття індивіда, який досягає певного сту­пеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

У межах періоду відбуваються кількісні та якісні змі­ни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фа­зи (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості).

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвит­ку особистості необхідне для створення оптимальної си­стеми навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому ета­пі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.

Важливе значення має розуміння зв'язку між пері­одами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і на­вички на попередній стадії переходять у наступну і вико­ристовуються в нових, складніших взаємовідносинах осо­бистості із суспільним середовищем.

Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистос­ті. Зокрема, грецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родо­вої еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом пе­ретворюються на реальність і поєднують людину із зовніш­нім світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рос­линний, тваринний, розумний.

Під впливом суспільних вимог до навчання й вихо­вання молодого покоління визначний чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670) обґрунтував принцип «природовідповідності» процесу навчання, обстоював по­требу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особли­вості, зважати на них під час визначення змісту і мето­дів шкільного навчання. Своє розуміння вікових особли­востей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її — особливості розвитку і виховання дітей відповідно до пе­ріодів шкільного навчання.

На сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень сві­домості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне до­зрівання організму, його органів, центральної нервової сис­теми, залоз внутрішньої секреції.

Цілком обґрунтованою вважається вікова періодиза­ція В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немо­вля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки); переддо-шкільний період (3—5 років); дошкільний (5—6(7) ро­ків); молодший шкільний (6(7)—11); підлітковий (11—15 років); вік старшокласників (15—18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер.

Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Кризи проявляються в негативних симптомах пове­дінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зни­ження навчальної працездатності, маючи не тільки нега­тивне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, , кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу '(10—11 років).

Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільнят, ді­тей шкільного віку відбувається по-різному, тому осо­бистість кожної дитини поряд із загальними, типовими для певного віку має також індивідуальні риси. Зде­більшого від них залежить ефективність виховних впли­вів. Тому вихователеві та педагогові важливо знати ри­си, якості кожної дитини на певному етапі розвитку. Знаючи причини появи у дитини нових рис або якос­тей, педагог ефективніше вирішуватиме конкретні ви­ховні завдання.

Психологи з'ясували, що для розвитку психічних про­цесів дитини найсприятливішими є певні вікові періоди — сензитивні (підвищеної чутливості) періоди розвитку. Як­що такий період минув або ще не настав, виховні впливи, здійснювані без урахування цього, будуть неефективни­ми, а то й шкідливими для дитини.

Отже, глибокі знання загальних закономірностей пси­хічного розвитку дитини, чинників, що сприяють фор­муванню її особистості на різних вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.

Перші стадії раннього дитинства

Претанальна (дородова) стадія та її фази. Розвиток людини розпочинається ще до її народження і проходить такі етапи: зародження (утворення зі статевих клітин за­родка), розвиток в організмі матері, народження дитини.

В організмі матері створюється оптимальні умови для розвитку зародка, які відповідають його фізіологічним особливостям, і в яких він найкраще захищений від темпе­ратурних коливань, травм та впливу хвороботворних мік­робів. Зародок із самого початку існування взаємодіє з ор­ганізмом матері. У його розвитку реалізується спадкове закріплена і передана в генах батьків програма побудови людського організму, систем його органів та їх функцій.

Період від запліднення яйцеклітини до народження дитини триває дев'ять місяців (280 днів). Розвиток дитя­чого організму протягом цього часу проходить дві фази:

ембріональну (перші три місяці) та фетальну (від трьох місяців до народження). В ембріональній фазі людський зародок у стислі строки проходить скорочено основні ста­дії еволюції живих організмів — від одноклітинних істот до приматів. У фетальній стадії він стає плодом, набуваю­чи виразних людських рис у будові тіла, нервової систе­ми. Швидко розвивається головний мозок. У його корі, утворення якої починається вже на восьмому тижні, піс­ля чотирьох місяців посилюється ріст зовнішнього її ша­ру. Внутрішній шар росте повільніше, внаслідок цього утворюються борозни й звивини. Формуються інші шари головного мозку, утворюються механізми безумовних ре­флекторних актів.

Рефлекс — закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через центральну нер­вову систему у відповідь на подразнення рецепторів.

Безумовний рефлекс природжений рефлекс, стереотипна реак­ція організму на біологічно значимі впливи зовнішнього чи внутріш­нього середовища.

Протягом претанального періоду всі життєві потреби дитячого організму забезпечує мати. Її організм здійснює зв'язок плоду із зовнішнім середовищем. Вже на цьому етапі розвитку дитячого організму виявляються різні ре­флекторні акти і «спонтанні» рухи плода, зачатки так­тильної, температурної, больової, вестибулярної, звуко­вої, вібраційної, смакової, нюхової чутливості. При повто­ренні одного й того ж подразника реакція плода згасає.

Це свідчить про їх рефлекторну природу, про виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку плода. Експериментальне доведено можливість утворен­ня умовних рефлексів у плода та в недоношених дітей. Це означає, що в останні місяці свого утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття.

Стадія немовляти, фаза новонародженості. У позаут-робному житті дитини, а саме у першій стадії немовляти (від народження до року) виділяють коротку, але надзви­чайно важливу фазу новонародженості (триває до чоти­рьох тижнів). Починається вона з акту народження — ра­дикальної зміни способу життя дитини, перевірки її го­товності до позаутробного існування, пристосування до нових умов. Відокремившись фізично від матері, немовля починає дихати легенями, отримуючи кисень з повітря, а не з крові матері, ззовні,приймати їжу, перетравлювати її і виділяти непотрібні організму речовини. Протягом пер­ших тижнів життя організм певною мірою адаптується до нового (сухішого, холоднішого, світлішого, різноманітне озвученого) середовища, в якому безупинно відбуваються зміни, часом різкі й несподівані.

Новонароджена дитина має своєрідні анатомо-фізіоло-гічні ознаки: вагу, довжину тіла, розвиток м'язів і кіс­ток, нервової системи. Так, 70 % її тіла становить вода, вага — приблизно 3—3,5 кг, довжина тіла — 48—50 см. М'язи, зв'язки, кістки ще дуже слабкі, нервові механіз­ми не сформовані. Проте нервова система дитини морфо­логічно (за зовнішнім виглядом, будовою) вже складена. Вага головного мозку становить приблизно 372—400 г. У корі великих півкуль є основні борозни й звивини, така сама кількість нервових клітин, що й у мозку дорослої людини. Проте більшість нервових провідних шляхів ще не покриті мієліновою оболонкою (жироподібною речови­ною), наслідком чого є дифузний (розсіяний) характер усіх реакцій дитини. Нервові клітини головного мозку малої дитини мають ще невеликий потенціал працездатності, швидко втомлюються. Тому в перші тижні життя дитина майже увесь час спить. Активність її виявляється у вродже­них чуттєвих і рухових реакціях.

Основним пізнавальним органом дитини є рот. Але більш сформованими та енергійними є пов'язані з харчу­ванням рухи (ссання, ковтання, випльовування, мімічні рухи). Тому важливе значення має природне годування Дитини, яке позитивно впливає на її фізичний, психічний розвиток. Крім харчових рефлексів дитині потрібні та кож рухи грудної клітини та діафрагми, що забезпечують нормальне дихання.

У новонародженої дитини є чимало рухів, що мають захисне значення: активно захисні рухи (розширення і звуження зіниць, кліпання, зажмурювання, чхання, ка­шель, випльовування тощо), пасивно захисні реакції (на­сторожування, завмирання тощо), рефлекси чіпляння.

У перші дні після народження найбільше значення в життєдіяльності дитини мають аналізатори (тактильні, смакові, нюхові, температурні, вестибулярні) і відповід­ні їм форми чутливості. На звукові подразники новона­роджені реагують легким тремтінням повік, незначною зміною пульсу та дихання. Звуки людського голосу ви­кликають більш жваву реакцію. Дещо пізніше починає функціонувати зоровий аналізатор. З появою зорового і слухового зосередження помітно збільшується час неспан­ня дитини, який заповнюється своєрідною активністю, що стає джерелом нових вражень; виникає елементарна пізнавальна активність, пов'язана з потребою в нових враженнях.

Наприкінці першого місяця дитина вперше ніби «ви­знає» матір: пильно й осмислено дивиться в її очі, неква­пно й широко їй усміхається. У маляти з'являється весе­ла міміка, блиск оченят, воно глибоко дихає, простягає ручки, перебирає ніжками. Тривалість такого емоційно-мімічного стану стає довшою, він переноситься й на ін­ших людей, які звертаються до дитини. Це — потреба в людині, у спілкуванні з нею.

Друга фаза розвитку немовляти. Під впливом природ­них і нових потреб, що виникають на їх основі (у вражен­нях, спілкуванні з дорослими), у дитини швидко розвива­ються форми активності й функції, які Їх задовольняють. Цьому сприяють: фізичний ріст; розвиток нервової, сен­сорної, моторної систем; поява перших форм спілкування з дорослими.

До кінця першого року життя немовля росте швидко: його зріст становить 70—75 см, а вага — 9—10 кг. Прорі­зуються молочні зуби. Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку однорічної дитини досягає в серед­ньому 850—900 г. Швидко розвиваються аналізатори, зо­крема центральні їх мозкові частини; у корі великих пів­куль головного мозку відбуваються процеси аналізу і син­тезу зовнішніх сигналів. Протягом першого півріччя життя аналізаторні функції швидко вдосконалюються, про що свідчить чіткіше диференціювання різноманітних сигна­лів. У дев'ять місяців діти розрізняють основні кольори, форми тіл (куб, куля, циліндр, конус).

З'являються перші форми спілкування дитини з до­рослими. Протягом першого півріччя дитина починає роз­різняти серед інших об'єктів людину. Вже з трьох міся­ців вона пізнає матір, зосереджує увагу на інших людях, фіксує їх зором і слухом, у чотири-п'ять — розрізняє близь­ких та чужих людей; у вісім-дев'ять — при спілкуванні з дорослими виникають і перші ігри. Згодом дитина почи­нає гратися сама, надаючи перевагу грі з дорослими.

Диференціюються і функції різних форм домовного спілкування. Якщо спочатку дитина кричить від болю, голоду, реагуючи на дискомфортну ситуацію, то з часом її крик стає звертанням, засобом впливу на інших, у ньому з'являються різні модуляції (гнів, радість, нетерплячість, скарга, переляк). Збагачуються звукові інтонації та арсе­нал виразних рухів дитини, виникає зв'язок між ними і певними реакціями на них дорослих.

Постійно взаємодіючи з дорослими, дитина починає реагувати на їх мову, розуміти слова. Поступово у процес спілкування дитини з дорослими залучаються і мовні за­соби, спочатку у формі розуміння їх мовлення. Важливе значення у підготовці мовлення має з трьох місяців гу-ління («а-а-а», «е-е-е» тощо) — мимовільна неусвідомле-на гра звуками, стимулом до якого спершу є голос, поява дорослого. Після шести—семи місяців виникає лепетан­ня — багаторазове повторювання (часом по 20—ЗО разів поспіль) складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після дев'ято­го місяця дитина починає відповідати дорослому звука­ми, повторюючи ті, які чує від нього.

Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Діти в цей час розуміють до 10—20 слів. Вони можуть виконувати за­вчені рухи при їх називанні, виконувати прості доручен­ня — вибирати предмети за вказівкою, припиняти дію з ними під впливом заборони «не можна!». На кінець пер­шого року життя діти вимовляють перші слова: «мама», «тато»-, «на», «дай» тощо. Спілкування з дитиною на цій стадії розвитку її мовлення ще досить ускладнене і доступ­не лише близьким їй людям. Але це вже мовне спілку­вання, що відкриває можливості дитини для засвоєння людського досвіду, нових перспектив її виховання.

Протягом першого півріччя відбувається сенсорний роз-р виток, а починаючи з другого — прискорюється розвиток

рухів (моторики) дитини. Приблизно на п'ятому місяці виникають зорово-тактильно (на дотик)-кінестетичні (сто­сується положення і руху тіла) відчуття, що складають основу початкового орієнтування дитини у просторі. Від­бувається і диференціація кінестетичних відчуттів у до­лонях і пальцях, що зумовлює розрізнення функцій паль­ців у акті хапання. Важливим для підвищення практич­них і пізнавальних можливостей є розподіл функцій між правою і лівою руками.

На шостому місяці дитина здатна до сидіння, що ви­магає від неї значного напруження, потрібного для під­тримання рівноваги тіла. Поза сидіння — важливий здо­буток у розвитку статики дитини. Саме у цій позі почи­нає формуватися характерне для людини вертикальне положення хребта, пов'язане з функціонуванням внутріш­ніх органів. Сидіння значно розширює можливості дити­ни отримувати враження від навколишнього світу, кон­такту з дорослими.

За нормальних умов розвитку восьми-десятимісячна ди­тина вже може стояти самостійно, за щось тримаючись, пересуватись, а на кінець року робити перші кроки. У фор­муванні статики дітей виявляються індивідуальні особли­вості, зумовлені, як їх фізичним станом, так і особливостя­ми виховних впливів. У цій фазі життя дитина виявляє невеликий набір вроджених емоцій.

Емоції — елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму.

До емоцій належать переживання задоволення і неза­доволення, страху і гніву. На основі вроджених емоцій­них реакцій формуються умовні емоційні реакції: пози­тивна реакція на матір, усмішка, пожвавлення, коли ди­тина чує голос або бачить людину, яка піклується про неї. Емоції значною мірою виявляються у мимовільному наслідуванні. На усмішку маля відповідає усмішкою, плач інших дітей викликає у нього плач. З 7—8 місяців емоції дитини стають різноманітнішими, а їх вияви час­тіше стають засобом спілкування. Виникають емоційно-рухові умовні реакції на вигляд предметів, передусім іг­рашок, формується емоційне ставлення до них. У збага­ченні емоцій дитини важливими є слова дорослих, пов'язані із цікавими чи приємними для неї діями. На­прикінці першого року виразно виявляються й індивіду­альні відмінності в емоційній сфері немовлят, зумовлені особливостями їх життя.

Ранній дитячий вік

Ранній дитячий вік (від одного до трьох років) — пері­од істотних змін в анатомо-фізіологічному, психічному роз­витку, спілкуванні з дорослими.

Анатомо-фізіологічні особливості. Розвиток дитини ха­рактеризується подальшим інтенсивним фізичним ростом організму, хоч темп його уповільнюється. За перший рік життя дитина виростає на 20—25 см, за другий — на 10— 12, за третій — лише на 7 см. До трьох років зріст її сягає 80—90 см, вага становить 14,8—15 кг. Змінюється співвід­ношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. До двох років прорізуються всі 20 молочних зубів. Ритмічні­ше функціонує серце. До третього року життя вага мозку дитини досягає 1000 г, що становить 2/3 ваги мозку дорос­лої людини. Розвиваються нервові механізми, енергійно відбувається мієлінізація нервових шляхів у півкулях моз­ку. Концентрованішими стають процеси збудження й галь­мування. Підвищується працездатність нервової системи, що виявляється і в збільшенні часу неспання.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Цей період характеризується значним розвитком психічних процесів і пізнавальної діяльності дитини.

Психіка —здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у фор­мі відчуттів, уявлень, думок, інших суб'єктивних образів об'єктив­ного світу.

Психічні процеси — різні форми єдиного, цілісного відображення суб'єктом об'єктивно/дійсності (відчуття, сприймання, пам'ять, уява, уявлення, мислення, увага, почуття, воля).

Основою розвитку психічних процесів у дитини є її влас­на активність, що виявляється в спілкуванні з дорослими, маніпулюванні предметами, самостійному пересуванні та ін. Рухаючись самостійно, дитина знайомиться з новими пред­метами, виявляє їх якості, створює їх цілісні образи. Тобто Дії зумовлюють розвиток відчуття й сприймання.

Відчуття — психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ, станів організму під безпосеред­нім впливом подразників на відповідні органи чуття.

Сприймання — психічний процес відображення предметів і явищ дійсності за безпосередньої їх дії на органи відчуття, що супрово­джується розумінням цілісності відображуваного.

Особливо інтенсивно розвивається в дитини зорова чут­ливість, а також дотикова і кінестетична чутливість рук.

Виникають різноманітні міжаналізаторні зв'язки, найваж­ливішими з яких є координація рухів рук та очей. Швидко розвивається й слух у дітей, які уже розрізняють музичні тони, різні звуки, голоси людей і тварин. Розширюються можливості сенсорного (чуттєвого) виховання, що забезпе­чує їх перцептивну, моторну й мовну активність, зумов­лює розвиток фонематичного й музикального слуху.

Сприймання предметів стає цілісним. Дворічні діти при виборі однакових предметів часто орієнтуються передусім на їх форму, потім на розміри (величину), а дещо згодом і на колір. Розвиток сприймання предметів у цьому віці значною мірою залежить від використання в роботі з діть­ми дидактичних ігор, завдань (геометричних вкладок, ма-трьошок, пірамідок), які дають можливість співвідносити предмети із зразками, здійснювати вибір за кольором, фор­мою і величиною.

На початку третього року життя дитина вже орієнту­ється в найближчому просторовому оточенні — у знайо­мій кімнаті, дворі, розрізняє напрями «вперед» і «назад», «догори» і «донизу», помічає зміни в розташуванні пред­метів. У неї виникають перші орієнтації і в часовій послі­довності подій, але дитині ще важко розрізняти значення слів «сьогодні», «завтра», «вчора».

Увага в ранньому дитинстві розвивається від мимо­вільної її форми до перших виявів довільної (дія за вка­зівкою, долання труднощів).

Увага — форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах з одночасним абстрагуванням від інших.

Обсяг уваги ще дуже малий, її легко відволікає кож­ний новий, яскравіший об'єкт. Ця особливість дає змогу дорослим легко відвертати увагу дитини від недозволеної для неї речі, від небажаної дії. Наприкінці третього року слово може викликати увагу і спрямувати її, що створює умови для проведення коротких занять у групах дітей.

У ранньому дитинстві відбуваються значні зрушення в пам'яті.

Пам'ять — закріплення, збереження в мозку того, що відбувалося у минулому досвіді людини.

Будучи одним із феноменів розумової діяльності люди­ни, вона фіксує набутий дитиною сенсорний (чуттєвий), мо­торний, емоційний досвід. Зазнають перших змін основні процеси пам'яті (запам'ятовування, зберігання і відтворен­

ня інформації). Значно впливає на процеси запам'ятовуван­ня мовлення, відкриваючи можливість групувати численні елементи досвіду, позначати їх словом, міцніше закріплю­вати й оперативніше відтворювати. Це означає, що до наро­дження, в утробному періоді розвитку, дитина ще не має пам'яті, живучи пам'яттю матері. З моменту сприйняття нею звуків, світла, смаку, запаху з'являється пам'ять.

Завдяки пам'яті кожне покоління передає свої знання і досвід наступному.

Пам'ять розвивається в образному, руховому, словес­ному й емоційному її видах. Образна пам'ять — пам'ять на уявлення, картини природи й життя, звуки, запахи, смаки. Моторна пам'ять — запам'ятовування, збережен­ня й відтворення рухів, їх величин, амплітуди, швидкос­ті, темпу, послідовності. Емоційна пам'ять — пам'ять на почуття.

Загалом процеси пам'яті на ранньому етапі мають ми­мовільний характер.

Мимовільна пам'ять — запам'ятовування та відтворення, які не мають спеціальної мети щось запам'ятати чи пригадати.

Дитина мимоволі запам'ятовує життєво значуще, емо­ційне, яскраве. Вона легше сприймає образний матері­ал, ніж словесний, не підкріплений малюнком. Розумін­ня дитиною слова й особливо оволодіння активним мов­ленням робить можливими й перші вияви довільності в роботі пам'яті.

У поведінці дитини, в її діях з предметами, іграшка­ми, у перших спробах малювати виявляються образи її уяви, хоча в ранньому віці не легко їх відокремити від образів пам'яті.

Уява — психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через використання наявних у людини знань в новій ком­бінації.

На другому і третьому році життя дитини активізуєте її репродуктивна (відтворювальна) уява. У перших іг­рах, в яких ще немає ні сюжету, ні ролі, уява виявляється в перенесенні дитиною відомої їй дії в нову ігрову ситуа­цію (годує ляльку, вкладає її спати, умиває, одягає тощо).

У предметних практичних діях зароджується мислен­ня дитини, яка може мислити тільки про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Вона ще не здатна спочатку Думати, а потім робити. Її мислення здійснюється в наоч­ній ситуації практичними діями, тому і називається наочно-дійовим. Намагаючись переборювати різні перешко­ди в досягненні наочно сприйманої й бажаної мети, дити­на вдається до практичного аналізу (розламує іграшку, з'ясовуючи, що в ній пищить), до практичного синтезу (складає будиночок з кубиків). Переміщуючи предмети в просторі, розподіляючи на частини і групуючи в певну цілісність, дитина здобуває нові знання про властивості предметів, їх просторові, кількісні відношення, причинні зв'язки. Вона вчиться мислити, відкривати для себе влас­тивості об'єктів не просто на власному досвіді, а в процесі практичного і мовного спілкування з дорослими.

Перші узагальнення в ранньому мисленні здійснюються на основі окремих, найпомітніших ознак, а часом і зовсім несуттєвих. Запитання до дорослих («Це що?», «Хто це?» тощо) свідчать про зростаюче прагнення дитини пізнати навколишнє середовище. Серйозне ставлення дорослих до запитань дитини підтримує її допитливість, спрямовує ува­гу на непомічені нею особливості об'єктів, стає важливим фактором розвитку мислення.

Спілкування з дорослими. Воно є необхідною умовою забезпечення життя, розвитку й діяльності дитини. Нові фізичні та психічні якості, сформовані протягом першого року життя, і подальший розвиток дитини викликають якіс­ні зміни у її взєминах з дорослими. Вони виявляються у самостійності дитини, яка невпинно росте. Оволодіваючи у спільній діяльності з дорослими і під їх опікою предметни­ми діями, способами пересування, дитина починає згодом виконувати їх вже без участі чи прямої допомоги дорослих (знаходити іграшку, гратися нею тощо). За таких обставин керувати поведінкою дитини стає складніше, бо доводить­ся зважати і на можливу внутрішню стимуляцію.

Якщо дорослі не враховують цих якісних змін у пси­хіці дитини, в її стосунках з оточенням, прагненнях, ви­никають конфлікти, які спричиняють зриви в її поведін­ці, перші прояви неслухняності, примхи. За таких умов виникає описана у психологічних працях «криза першого року», що є результатом невідповідності між новими пра­гненнями і можливостями дитини та застарілими форма­ми її взаємодії з дорослими. Якщо дорослі враховують все це, надають дитині більшої самостійності у межах її мож­ливостей, кризи вдається уникнути.

Від одного до трьох років настає стадія сензитивнос-ті (особливої чутливості) дитини до мовних впливів. Па­сивний словник дитини швидко поповнюється. До двох років вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення.

Якщо дорослі мало розмовляють з дитиною, не стимулю­ють її до засвоєння й активного використання слів або ж довго говорять нарочито дитячою мовою, розвиток мов­лення дитини гальмується.

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слу­ханням мовлення, зокрема вказівок щодо її дій та розпо­відей дорослих. На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосереднього спілкування з дорослими, да­ють їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Це збага­чує дітей пізнавальною інформацією, знайомить їх з мо­ральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початко­вому моральному вихованню.

Наприкінці другого року життя удосконалюється гра­матична структура мовлення дитини: з'являються склад­ніші речення, морфологічні елементи множини, теперіш­ній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

ЛЕКЦІЯ 2 17 ЛЕКЦІЯ 31 ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 49
Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики»,...
Лекція 7 8
Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.)
ЛЕКЦІЯ 3
Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)»
Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.)
Лекція Державна мова мова професійного спілкування
Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації
Лекція №1
Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.)
Лекція Тема Торговельно-технологічні процеси у магазинах
Схеми технологічного процесу в магазині, їх переваги та перспективи застосування
ЛЕКЦІЯ Тема №3
Стилістика мовлення є продуктами історичного розвитку національної мови і змінюється відповідно до поступу суспільства
Лекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту
Поняття „управління” і „менеджмент” в фізичному вихованні і спорті: спільне та особливе
Лекція Тема : Сучасні технології харчування
Матеріально – технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: мультимедійна дошка, слайди, презентації
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка