Лекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту


НазваЛекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту
Сторінка1/8
Дата13.03.2013
Розмір1.2 Mb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Історія > Лекція
  1   2   3   4   5   6   7   8

сторінка | Лекція №10


Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту.

  1. Поняття „управління” і „менеджмент” в фізичному вихованні і спорті: спільне та особливе.

  2. Історіографія менеджменту.

Література: 33, 35, 36, 39.
1. Предмет „Основи менеджменту та діловодства в фізичному вихованні” ставить за мету сформувати у студентів сучасні уявлення про нормативно-правову базу, організаційне забезпечення управління у сфері фізичного виховання.

Завдання вивчення курсу:

  • ознайомитись з історією розвитку менеджменту;

  • зрозуміти зміст поняття управління та менеджмент, їх спільне та різне;

  • вивчити способи і методи інформаційного забезпечення менеджменту;

  • засвоїти принципи та технологію формування мережі спортивних організацій різних форм власності;

  • вивчити відповідну законодавчу та нормативну базу;

  • вивчити структуру сфери фізичного виховання в Україні;

  • ознайомитись з формами і засобами менеджменту в фізичному вихованні;

  • набути знань і практичних навиків, необхідних при роботі в навчальному закладі, спортивній організації чи установі.


Управління (енциклопедичне) – це елемент, функція організованих систем різної природи (технічних, біологічних, соціальних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм та цілей.

Слово „менеджмент” – американського походження (management). Спочатку означало уміння об”їжджати коней. Походить від дієслова to manage – керувати, яке, в свою чергу, від латинського manus – рука. Термін „менеджмент” означає „керівництво людьми”. У США менеджерами називали тих, хто відповідно до законодавства брав на себе відповідальність, обов”язки щодо здійснення влади над людьми, майном, корпорятивним бізнесом.

Управління і менеджмент – дві точки зору на співвідношення цих понять:

  1. синоніми, ідентичні;

  2. „управління” значно ширше „менеджменту”.

„Управління” використовується в живій (управління конем), неживій (управління автомобілем) природі та соціальній сфері.

Управління фізичним вихованням – це система конкретних форм та методів свідомої діяльності, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування та планомірного розвитку сфери фізичного виховання з метою найбільш повного задоволення потреби людей у фізичному вдосконаленні.

Менеджмент – це система заходів щодо ефективного управління організацією, фірмою, підприємством в сучасних умовах та на науковій основі.

Основні зусилля менеджменту як науки спрямовані на пояснення природи управлінської діяльності, встановлення зв”язків між причиною та наслідком, встановлення факторів та умов, за яких спільна праця людей виявляється найбільш ефективною.

Процес менеджменту буде ефективним за умови наявності кваліфікованих спеціалістів – менеджерів.

Менеджер – професійно підготовлений спеціаліст з „внутрішнього” управління, який володіє сукупністю певних адміністративно-господарських повноважень.

Менеджери – не лише професіонали в області управління, а і в певній галузі.

Менеджмент, як функцію діяльності працівників фізкультурно-спортивних організацій можна проаналізувати на прикладі посадових обов”язків працівників ДЮСШ:

Директор – організовує роботу, контролює і т.д.;

Старший тренер-викладач – керує роботою тренерської ради, планує роботу щодо підготовки спортсменів, контролює роботу тренерів тощо;

Тренер-викладач – здійснює відбір дітей, проводить НТЗ, змагання і т.д.

Працівники в своїй діяльності виконують різноманітні ролі менеджера:

  1. номінальний керівник – представництво в інших організаціях;

  2. керівник – лідер;

  3. взаємозв”язуючий – зв”язуюча ланка з іншими організаціями;

  4. отримувач інформації;

  5. поширювач інформації – аналіз отриманої інформації і її поширення;

  6. оратор;

  7. підприємець – нові бізнес-програми, спонсорство;

  8. розпорядник ресурсів – кошториси і т.д.;

  9. посередник – розв”язання конфліктів.


2. Ряд сучасних вчених (М.М.Мартиненко, Н.В.Туленков) виокремлюють декілька періодів у становленні управління і називають їх революціями.

1. Близько 3 тис. Років до н.е. – релігійно-комерційна революція. Характерними ознаками є розвиток торгівельних операцій, виникнення особливого прошарку „жреців-бізнесменів”, впровадження в обіг понять „організація”, „кооперація”, „контроль”. Ці процеси знайшли відображення у відповідних законодавчих документах того періоду (конституція Чоу).

2. 1790-1750 рр. до н.е. – припадають на період правління царя Хаммурапі, який велику увагу приділяв творенню законів управління державою, регулювання стосунків між різними соціальними групами людей, організації комерційної діяльності. У законах Хаммурапі представлена система державно-адміністративного управління.

3. 605-582 рр. до н.е. – діяльність царя Вавілонії – Навуходоносора ІІ. Відбувається поєднання державних методів правління з контролем за

Античний філософ Сократ обгрунтував доцільність розподілу праці та виокремив управління, як окремий вид діяльності.

Давньогрецький філософ Платон доводив, що управління має грунтуватись на загальних законах науки.

Від Аристотеля прийшли до нас три гілки влади: законодавча, виконавча та судова.

Олександр Македонський розробив теорії військового управління, запропонував штабну структуру управління.

Імператор Древнього Риму Діаклетіан вперше використав принцип ієрархічності для побудови організаційної структури управління, тим самим заклав основи делегування повноважень.

4. У ХУІІ-ХУІІІ ст. управління відокремлюється від фізичної роботи. Управління з початком індустріального прогресу починає реально визнаватись самостійною професійною діяльністю. Розвитку менеджменту сприяв Адам Сміт, який здійснив аналіз процесу розподілу праці, зосередив увагу на системі винагород та розробив концепцію контролю.

5. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. відбулась „бюрократична” революція. Її теооретичною базою можна вважати концепцію бюрократичного управління. На цей період припадає поява та розвиток наукових шкіл менеджменту.

6. Від середини ХХ ст. до нашого часу відбувається революція нової управлінської парадигми.


Тема: Наукові школи та концепція менеджменту.

  1. Школа наукового управління.

  2. Класична школа.

  3. Неокласична школа.

  4. Школа поведінкових наук.

  5. Емпірична школа.

Література: 33, 35, 36, 39.
1.Розвиток теорії та практики менеджменту приблизно до 1900 р. можна вважати передфазою, яка була певною підготовкою до бурхливого розвитку науки управління.

Відправним пунктом, з якого починається інтенсивний розвиток, слід вважати 1886 р., коли Генрі Р. Таун (засновник і президент „Ейлс енд Таун Маніфактурінг Компані”) запропонував вивчати менеджмент як наукову галузь.

Але вибух інтересу до управління зафіксовано у 1911 р. після появи книги Фредеріка У. Тейлора „Принципи наукового управління”.

В ХХ ст. сформувався ряд наукових шкіл та концепцій менеджменту.

Школа наукового управління (1900-1930 рр.)

Термін „наукове управління” увів Фредерік У.Тейлор, який вважається батьком наукового менеджменту.

Система наукової організації праці Тейлора побудована на п”яти основних принципах:

1. Науковий вибір працівників (розробив тести для перевірки здатності працівників виконувати ті чи інші види робіт; розробив тести для інспектування якості роботи та продукції; розробив тести для вивчення особистих здібностей працівників).

2. Наукове вивчення працівників та їх навчання для досягнення максимальної ефективності праці.

3. Спеціалізація роботи.

4. Важливість мотиву заробітної плати, преміювання.

5. Справедливий розподіл відповідальності між працівниками і керівниками.

Хоча у центрі уваги Ф.Тейлора було управління підприємствами, він вважав що ці принципи можуть бути застосовані до всіх видів соціального управління.

Надбання Тейлора і його теорії полягає в тому, що:

  • він довів, що управління на наукових засадах дозволяє отримувати кращі результати, ніж управління „здорового глузду”;

  • вчення породило широкий „рух за наукове управління”;

  • вперше було доведено що основні інтереси керівників і працівників збігаються;

  • заклав основу раціонального управління.

Недоліки теорії Тейлора:

  • механіцизм у трактування процесів управління (людина як додаток до машини);

  • встановлення норм з надмірною інтенсивністю праці;

  • теорія орієнтована на функціонування, а не на розвиток організації;

  • численні закони, принципи, правила, формули заміняли особисту думку людини;

  • вчення базувалось на примітивній поведінці людини.


Розвиток школи наукового управління забезпечували дослідження:

Франка та Ліліан Гільбрет (проблеми стомлюваності, рухової активності і т.д.);

Генрі Форда (творець менеджменту автомобілебудування, ідея конвеєрної організації праці);

Генрі Ганта (заклав основи теорії лідерства в управлінні);

Гаррінгтона Емерсона („Дванадцять принципів продуктивності”);

та інші.
2. Класична школа (школа адміністративно-бюрократичного підходу, 1910-1940 рр.)

Свою теорії управління запропонував французький інженер та науковець Анрі Файоль (1841-1925), який був керівником великої вугільної компанії. Його робота „Загальне і промислове управління” (1916) вважається першою цілісною теорією управління. Головний внесок Файоля в теорію управління полягає в тому, що він розглядав управління як універсальний процес, який складається із декількох функцій. Запропонував принципи побудови та функціонування організації:

  1. Поділ праці.

  2. Авторитет.Відповідальність.

  3. Дисципліна.

  4. Єдність розпорядництва.

  5. Єдність керівництва.

  6. Підпорядкування особистого інтересу загальному.

  7. Винагородження праці.

  8. Централізація.

  9. Ієрархія.

  10. Порядок.

  11. Справедливість.

  12. Сталість персоналу.

  13. Ініціатива.

  14. Єдність персоналу.

Серед інших теоретичних напрацювань Файоля заслуговує на увагу концепція оптимізації комунікаційних зв”язків, відома зараз в науці як „міст Файоля”. Згідно з цією концепцією оптимізація – це організація інформаційних зв”язків між працівниками різних управлінських підрозділів, під час якої виключається необхідність руху всіх документів вверх і вниз по всіх ієрархічних рівнях апарату управління.

Недоліки теорії управління Файоля:

  • як і Тейлор не розглядав питання управління розвитком організації, а зупинився на рівні функціонування;

  • в основі теорії лежить занадто спрощена модель людини;

  • не ставив питання про соціальні аспекти управління.


Другий напрям досліджень „класиків” стосувався організації управління людьми. Німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920) розвинув серію раціональних ідей про структуру організації, яка відома як бюрократія. Вебер у поняття бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як сильний тип організації, що дає змогу досягти максимальної ефективності. Згідно з цією теорією бюрократична організація управління повинна грунтуватись на системі чітко визначених правил поведінки суб”єктів управління, обов”язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій.

Розвиток класичної школи забезпечували наукові дослідження:

Ліндал Урвік (розробив систему принципів побудови формальної організації) та інші.
3. Неокласична школа (школа людських стосунків, школа руху на гуманні стосунки, 1920-1950 рр)

Прихильники школи людських стосунків вважали, що управлінські методи, які використовувались раніше, спрямовані на досягнення матеріальної ефективності, а не на зміцнення співробітництва.

Теорія людських стосунків грунтується на таких постулатах:

  1. Люди в основному мотивуються соціальними проблемами і відчувать свою індивідуальність завдяки тому, як вони ставляться до інших людей.

  2. Внаслідок розвитку промислової революції, раціоналізації та спеціалізації виробничих операцій процес праці значною мірою втратив привабливість, тому задоволення людина повинна шукати в соціальних взаємовідносинах.

  3. Люди більш чутливі до думки групи рівних їм людей, ніж до спонукання та заходів контролю, які надходять від керівника.

  4. Працівник відгукується на розпорядження керівника, якщо керівник може задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих та їхні бажання, щоб їх зрозуміти.

Мері Паркер Фоллет (1868-1933) вважають найзначнішим авторитетом у розвитку школи людських стосунків, оскільки саме вона була першою, хто визначив менеджмент як забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб.

Дейл Карнегі вважається одним із засновників школи людських стосунків. У книзі „Як завоювати друзів і впливати на людей” (1936) висуває:

6 правил, які дозволяють подобатись іншим людям:

1. Щиро цікавитись іншими людьми.

2. Посміхатись.

3. Пам”ятати, що ім”я людини – найважливіші звуки будь-якою мовою.

4. Бути вдячним слухачем. Заохочувати інших говорити про себе.

5. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

6. Переконайте співрозмовника у його значущості.
12 правил, які дозволяють схилити людей до вашої точки зору:

1. Найдієвіший спосіб отримати верх у суперечці – це уникнути її.

2. Виявляйте повагу до думки співрозмовника. Ніколи не говоріть, що він не має рації.

3. Якщо ви не маєте рації, визнайте це швидко і рішуче.

4. Дотримуйтесь дружнього тону.

5. Змушуйте співрозмовників одразу говорити „так”.

6. Нехай більшу частину часу говорить співрозмовник.

7. Нехай співрозмовник вважає, що певна думка належить йому.

8. Щиро прагніть дивитись на людей з точки зору співрозмовника.

9. Ставтесь із співчуттям до думок та бажань інших.

10. Закликайте до розсудливих мотивів.

11. Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно.

12. Кидайте виклик, чіпляйте за живе.
9 правил, які дозволяють впливати на людей, не ображаючи їх:

1. Почніть з похвали та визнання переваг працівників.

2. Вкажіть на помилки не прямо, а опосередковано.

3. Спочатку поговоріть про свої помилки, а тільки потім критикуйте співрозмовника.

4. Ставте питання замість наказів.

5. Давайте людям шанс зберегти свою репутацію.

6. Виказуйте схвалення з приводу навіть дрібного успіху.

7. Створіть людям гарну репутацію, яку вони прагнутимуть виправдовувати.

8. Застосовуйте заохочення.

9. Домагайтесь, щоб люди були раді зробити те, що ви їм пропонуєте.
Розвиток неокласичної школи забезпечували:

Честер І. Барнард (1886-1961), президент компанії „Нью-Джерсі Белл телефон”. Вважав, що потреби і цілі організації бізнесу повинні бути збалансовані з потребами і цілями його окремих членів, велику увагу приділяв неформальним групам.

Елтон Мейо, американський соціолог і психолог, який разом з групою вчених на ряді підприємств м.Хоторні провів „Хоторнський експеримент”, щодо впливу умов праці на її результативність. Результати засвідчили, що для високих виробничих показників недостатньо створити комфортне виробниче середовище, а дуже важливо забезпечити сприятливий психологічний клімат в колективі.

Недоліком теорії школи гуманних стосунків був „тейлоризм навпаки”, коли створенням позитивних психологічних умов праці намагалися досягти високої продуктивності.
4. Школа поведінкових наук (наука про поведінку, біхевіористська школа, 1950 р. і до нашого часу)

На відміну від школи людських стосунків, яка зосередила свою увагу на методах налагодження міжособистісних стосунків, наука про поведінку прагнула надати допомогу працівникові у розумінні власних можливостей. Основою методу цієї науки було підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок зростання активності кожного індивіда.

Дуглас Мак-Грегор висунув теорію „X-Y”, яка відображає два основних підходи до управління:

1. Теорія „Х” заснована на використанні методу „батога і пряника”, тобто методів заохочення і покарання. Вона доводить, що людина від природи лінива, прагне працювати якомога менше, не любить відповідальності, думає тільки про себе, внутрішньо чинить опір змінам, позбавлена амбіцій і віддає перевагу, щоб її спрямовували.

2. Теорія „Y” зосереджує увагу на тому, що люди вважають роботу такою ж природною, як сон чи відпочинок; людина завжди здатна взяти на себе відповідальність; вона може підпорядковувати свої цілі завданням організації; цікаві та нові завдання людина виконує з інтересом.

Тобто завдання управління полягає у створенні умов, за яких би людина могла задовольнити свої бажання, самостійно працювати. Більш доцільним є управління за кінцевими результатами. Першочергову увагу керівник повинен приділяти моральному клімату в трудовому колективі.

Микола Туган-Барановський (1865-1919) – український вчений одним із перших розробив теорію потреб. Він виокремив 5 груп потреб:

  1. Фізіологічні.

  2. Статеві.

  3. Симптоматичні інстинкти.

  4. Альтруїстичні.

  5. Практичні.


Абрахам Маслоу – медик, психолог. Згідно з його теорією всі потреби утворюють їєрархічну структуру (піраміда потреб Маслоу):

5. Самовираження (самореалізація, реалізація своїх можливостей, самовдосконалення).

4. Поваги (повага з боку оточуючих, визнання, самоповага).

3. Соціальні потреби (потреба відчувати причетність до подій, почуття незалежності, підтримка, прихильність).

2. Безпеки, захищеності, впевненості в майбутньому (захист від фізичної та психологічної небезпеки, від навколишнього середовища).

1. Фізіологічні (потреби в їжі, повітрі, воді, сексі, сні, помешканні, теплі).
Всі потреби утворюють ієрархічну структуру, в якій діє основне правило: наступний ступінь мотиваційної структури має значення лише тоді, коли попередні ступені пройдено. Тобто діють принципи: хліб важливий для того, хто його не має; ситого хлібом не привабити.

Роберт Блейк і Джейн Мутон сформували теорію балансу між виробничими та соціальними потребами. Вони запропонували для опису керівництва „гратку менеджменту”. Вони дійшли висновку, що будь-який результат досягається у силовому полі між виробництвом і людиною. По кожній „силовій лінії” ними було виділено 9 градацій, що дозволило визначити 5 типів поведінки.

Увага до людини

Увага до виробництва

1.9 – у центрі управління – людські відносини. Інтерес виробництва розглядяється як щось вторинне;

9.9 – однаково висока увага як до людини, так і до виробництва. Найвищі результати за максимального врахування інтересів людей;

1.1 – мінімальна увага до людини і виробництва;

9.1 – у центрі управління – інтереси організації, людина на другому плані;

5.5 – задовільні результати, середня задоволеність роботою, обережність у пошуках нового.
Ренсіс Лайкерт зробив спробу поєднати проблеми рентабельності організації та людських стосунків. Саме Лайкерта вважають родоначальником партисипативного менеджменту (менеджмент заснований на широкій участі персоналу організації в процесі управління).
5. Емпірична школа (кількісна, прагматична, 1950 р. і до нашого часу)
Виникнення цього напрямку стало віддзеркаленням боротьби між школами наукового менеджменту та людських стосунків. Ця школа заснована на ідеї професіоналізації управління. Більш чітко виділяється управління як специфічна праця. В розвиток управління внесли суттєвий вклад математика, статистика, інженерні науки.

Представники цієї школи доводять, що завдання вчених – зібрати та узагальнити матеріали існуючої практики і розробити на цій основі рекомендації управлінцям. Ця школа зародилась не в кабінетах, а на практиці. Її авторами є менеджери, консультанти з менеджменту, бізнесмени.

Зокрема, Пітер Ф. Друкер створив вчення про менеджмент, як професійну діяльність, вперше виокремив навчальну дисципліну з менеджменту та довів необхідність вивчення у вищих навчальних закладах. Йому належить концепція управління за цілями.

Т.Санталайнен та група фінських теоретиків і практиків менеджменту в книзі „Управління за результатами” відкрила можливості удосконалення управління шляхом зміщення впливу з процесу на результати.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»
...
1. Необхідність і суть макроекономічного регулювання. Предмет та...
Розглянуто та затверджено на засіданні кафедри економічної теорії та конкурентної політики від 24 грудня 2008 р., протокол №8 та...
Лекція 1 Тема: «Предмет, зміст і структура курсу»
Поняття закону, принципу, мети, функції, технології, структури; їх використання в управлінні персоналом
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Тема Предмет, зміст і структура курсу
Модуль І. Теоретичні основи управління персоналом. Тема Предмет, зміст і структура курсу
1. Вступ до курсу історії держави і права України Предмет і завдання...
Адже саме право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості прав і інтересів людини, це частина культури народу,...
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
Програма "Основи кадрового менеджменту" для професії "Офіс-адміністратор"
Сутність менеджменту персоналу й напрямки його розвитку. Менеджмент персоналу як суб’єктивне соціальне явище та сфера професійної...
Предмет, методи і завдання курсу «Регіональна економіка» та його зв’язок з іншими дисциплінами
Предмет регіональної економіки “захоплює” багато інших галузей економіки і, навпаки, практично усі інші галузі економіки мають справу...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка