ЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА


НазваЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА
Сторінка3/20
Дата14.03.2013
Розмір3.15 Mb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Психологія > Лекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

ЛЕКЦІЯ 3



ТЕМА:ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВИХОВАННЯ

ПЛАН:

  1. Поняття про особистість, її розвиток та формування.

  2. Роль спадковості, середовища та діяльність в розвитку особистості.

  3. Взаємозв”язок зовнішніх і внутрішніх умов розвитку.

  4. Внутрішні суперечності як рушійні сили розвитку.

  5. Виховання, навчання і розвиток особистості.


1. Поняття про особистість, її розвиток та формування

Дитина уже зі свого народження всіма своїми особли­востями (будова тіла забезпечує можливість прямого хо­діння, структура мозку — можливість розвитку інтелек­ту, будова руки — перспективу використання знарядь пра­ці тощо) підтверджує свою належність до людського роду, що фіксується в понятті «індивід».

Індивід (лат. individuum — неділимий) — людина як представник людської спільноти, соціуму (групи, класу, нації тощо).

За сучасною класифікацією людей індивід займає про­міжне становище (людина, індивід, особистість, індивіду­альність). Це поняття, не будучи ще суто соціальним, все-таки містить у собі більше соціальних особистостей, ніж ним володіє біологічна сутність. Індивід є суспільно-істо­ричним утворенням, здатним діяти усвідомлено. Харак­теристика його передбачає сукупність природних задат­ків, набутих знань, соціального досвіду, які виявляються у поведінці та діяльності.

У дитини, як і в дорослої людини, співіснують біоло­гічні й соціальні якості, що характеризують її як біологіч­ну істоту.

Біологічні якості — все те, що охоплюється поняттям «організм». Вивчається дитячою фізіологією, яка вияв­ляє причинні зв'язки між функціями організму в період його росту.

У розвитку дитини є два періоди інтенсивного росту тулуба і формування скелета. Перший відбувається у 6— 7-річному, другий — у 13—14-річному віці. Під час пер­шого періоду хлопчики ростуть швидше, ніж дівчатка, під час другого — дівчатка випереджають хлопчиків на 1—1,5 року, але згодом хлопчики знову випереджають дівчаток за показниками фізичного розвитку — стають вищими, сильнішими.

Паралельно з ростом організму відбувається процес ста­тевого дозрівання. У 6—7-річному віці спостерігається пе­рше зацікавлення своєю та протилежною статтю, у 13— 14 років настає період статевого дозрівання. Він прохо­дить три стадії: допубертатну (лат. pubertos — статева зрілість), якій властивий усталений інтерес до протилеж­ної статі, пубертатну (поява здатності до запліднювання у хлопчиків і дітонародження в дівчаток), постпуберта-тну (здатність до нормального статевого життя). До біо­логічного в людині відносять і процес акселерації (при­скореного розвитку; лат. aseleratio — прискорення).

Біологічний розвиток тісно пов'язаний з виявом якос­тей та особливостей, які не належать до біологічної при­роди людини. Так, з 1,5-місячного віку дитина починає усміхатися, коли бачить інших людей, потім поступово вчиться розмовляти, набуває навичок поводження з різ­ними предметами. Згодом вона починає засвоювати знан­ня, моральні норми та правила. Характерно, що мова, на­вички, звички, поведінка у дітей, які живуть у різних соціальних та побутових умовах, відрізняються. Це свід­чить про те, що риси і якості людей не програмуються біологічно, а формуються в процесі життя, характеризу­ючи її соціальний розвиток.

Соціальною істотою людина стає в процесі формування особистості дитини як майбутнього члена суспільства. Відбувається цей процес паралельно з біологічним розвитком людини. Наприклад, у 7—8-річному віці соціальною якістю більшості дітей є рефлексія — самооцінювання вчинків та дій. У 13—14 років у зв'язку з фізичним розвитком і стате­вим дозріванням виникає основна соціальна якість підліт­кового віку — почуття дорослості, а звідси і криза віку — неслухняність, так звана «автономна» моральність, відрив від батьків, прагнення проводити час серед однолітків.

Поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням різноманітного вироб­ничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна харак­теристика людини в нього не входить.

Особистість — соціальна зумовлена система психічних я костей ін­дивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспіль­них, культурних, історичних відносин.

Виявляється вона і формується в процесі свідомої діяль­ності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдсько­го, суспільнозначущого та індивідуального, неповторного.

Структура особистості багатогранна. Найхарактерніши­ми її компонентами є скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності); можливості (сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності); характер (комплекс ста­лих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе, до суспільст­ва); самоуправління (утвердження самосвідомості особис­тості, що здійснює саморегуляцію: підсилення або послаб­лення діяльності, самоконтроль, корекцію дій і вчинків, планування життя й діяльності).

Особистість характеризують такі ознаки:

— розумність (визначає рівень інтелектуального роз­витку);

— відповідальність (рівень розвитку почуття відпові­дальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізува­ти свої вчинки і відповідати за них);

— свобода (здатність до автономної діяльності, прийнят­тя самостійних рішень);

— особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

— індивідуальність (несхожість на інших). Особистість визначають неповторні фізичні якості, пси­хічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

Своєрідність психіки, особистісна неповторність інди­віда визначає індивідуальність.

Індивідуальність — сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей.

Вона постає як цілісна характеристика людини — ори­гінальність, самобутність її психічного складу, — будучи тим особистим «Я», за яким пізнають, характеризують та оцінюють людину як особистість. Виявляється у здібностях людини, в основних потребах, інтересах, схильностях, ри­сах характеру, у почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуаль­них, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в особливостях емоцій­ної та вольової сфер тощо. Передумовою формування людсь­кої індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, які пе­ретворюються в процесі розвитку і виховання, породжуючи широку варіативність виявів індивідуальності.

Розвиток людини -— процес становлення особистості, вдоскона­лення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання.

Він має різні форми (анатомо-фізіологічну, психічну та соціальну) і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. Розвиток супроводжується кількісними змі­нами людської істоти, тобто збільшенням одних і змен­шенням інших її ознак (фізичного росту організму, розмі­рів його окремих органів, ваги тіла, м'язової сили тощо). Кількісні зміни зумовлюють зміни якісні — виникнення нових ознак, особливостей і зникнення старих. Найпоміт­ніші ці зміни в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час із зародкової клітини перетво­рюється на людську істоту.

У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком кількості навичок, асоціацій, розши­ренні уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника, обсягу уваги, сприйняття, пам'яті, швидкості реакцій тощо. Розвиток психічних функцій від­бувається нерівномірно, в ньому чергуються фази приско­рення й уповільнення, подібно до фізичного розвитку.

Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка загалом. Виявляються вони у процесах запам'я­товування і відтворення, створенні уявлень про ситуації, яких не було у попередньому досвіді дитини. Якісних змін зазнають мислення, мовлення, емоції, потреби тощо. На основі засвоюваних знань і суспільного досвіду виникають та розвиваються нові якості особистості — самостійна діяль­ність, самопізнання, моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, ускладнюються і вдосконалюються психічні про­цеси, розвиваються здібності. Успішний розвиток дитини великою мірою залежить від змісту, спрямованості моти­вів, якими вона керується у навчанні та праці.

Близький до розвитку людини інший процес — форму­вання особистості, в якому основним є соціальний чинник.

Формування особистості — процес соціального розвитку молодої людини, становлення Ті як суб'єкта діяльності, члена суспільства, громадянина.

Відбувається цей процес завдяки засвоєнню гуманітар­них дисциплін, виховному впливу сім'ї, школи, суспіль­ства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності люди­ни пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійно­го дорослого життя.

2. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості.

Спадковість — здатність організму відтворювати потомство, пере­давати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності.

За спадковістю передаються: тип нервової системи, кон­ституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкі­ри) та власне людські задатки (високоорганізований мо­зок, здатність розмовляти, ходити у вертикальному поло­женні, займатись певними видами діяльності та ін.).

Як умова формування особистості спадковість залежить від генотипу, який визначає анатомо-фізіологічну струк­туру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Нервова систе­ма містить у собі спадкове обумовлені можливості щодо формування потреб, форм поведінки, її здатність навча­тися й виховуватися.

Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис ба­тьків або попередніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів. За свідченням психо­логів, вродженими у людини є не готові здібності, а тіль­ки потенційні можливості для їх розвитку — задатки.

Задатки — природні особливості людини, які є передумовою для

розвитку індивіда.

Вони впливають на швидкість виникнення умовних ре­флексів, вироблення навичок, форм поведінки, становлен­ня темпераменту, але самі по собі не зумовлюють особли­востей особистості. Якщо немає сприятливих суспільних умов, чи людина не займається відповідною діяльністю, вони взагалі можуть не виявлятися. Щоб стати таланови­тим художником або композитором, потрібні не тільки при­родні дані, а й певні умови суспільного життя (наприклад, родина Бахів, у якій було шість поколінь видатних компо­зиторів і музикантів. Їх музичні здібності зумовлені домі­нантним геном та соціальними умовами — раннім музич­ним вихованням). Спадкове передаються інтелектуальні здібності — основа розвитку розумових і пізнавальних сил. Генетики довели, що люди здатні до необмеженого духов­ного розвитку завдяки можливостям мозку. Проте інте­лектуальний розвиток відбувається лише за активної розу­мової діяльності. Тому важливо якомога раніше виявляти задатки до різних видів діяльності й створювати відповідні умови для їх розвитку.

Спадковість може бути причиною не лише ранньої об­дарованості, а й розумового відставання. Виховують та­ких дітей у спеціальних школах, в яких навчання відбу­вається за спеціальними програмами.

Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, — все, що оточує дитину протягом усього жит­тя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім'я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погір­шення чи поліпшення стану середовища значною мірою впли­ває на розвиток людини, її духовну і моральну сферу.

Середовище поділяють на: а) мегасередовище, яке для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототож­нюється в її свідомості з поняттями космос, планета; б) мак-росередовище, що ототожнюється з поняттями етнос, сус­пільство, країна, держава; в) мезосередовище, що ототож­нюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню Місцевість, рідний край, засоби масової інформації, при­належність до певної субкультури; г) мікросередовище, що є безпосереднім оточенням індивіда: сім'я, клас, школа, компанія, сусіди, ровесники, громадські, приватні, дер­жавні організації.

Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середови­щі, під його впливом людина соціалізується.

Соціалізація — процес засвоєння індивідом соціального досвіду,системи соціальних зв'язків та відносин.

Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієн­тації, навички, уміння, здібності тощо. Її мета — допо­могти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи най­ефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

Виділяють такі види соціалізації (за критерієм наяв­ності мети щодо засвоєння соціального досвіду):

а) цілеспрямована (людина ставить мету щодо змісту соціального досвіду, який вона прагне засвоїти і знає, яким чином здійснити цей процес);

б) стихійна (засвоєння людиною норм, правил пове­дінки, поглядів, стереотипів відбувається без визначення мети і механізмів їх засвоєння).

Вплив середовища на формування особистості здійсню­ється лише в тому разі й тією мірою, якою вона у процесі активного ставлення до соціального середовища здатна сприй­няти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. У взаємодії з навколишнім світом дитина є активною, діяльною істо­тою. У діяльності — навчальній, трудовій, побутовій — ви­являються і розвиваються її природні можливості, вона на­буває нових фізичних і духовних якостей, знань та умінь, формується її свідомість. Важливою умовою ефективного роз­витку особистості у діяльності є її активність, яка виявля­ється у рухах (сприяють фізичному загартуванню), пізнанні навколишньої дійсності (сприяє інтелектуальному розвит­ку), спілкуванні (дає змогу набути морального досвіду пове­дінки, визначити своє місце в колективі, вміти підкорятися і керувати іншими), впливі на оточення й на саму себе (са­мовиховання). На кожному віковому етапі розвитку перева­жає певний вид діяльності: ігрова (у дошкільному віці), на­вчальна (у шкільному віці), трудова (у дорослих).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

ЛЕКЦІЯ 2 17 ЛЕКЦІЯ 31 ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 49
Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики»,...
Лекція 7 8
Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.)
ЛЕКЦІЯ 3
Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)»
Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.)
Лекція Державна мова мова професійного спілкування
Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації
Лекція №1
Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.)
Лекція Тема Торговельно-технологічні процеси у магазинах
Схеми технологічного процесу в магазині, їх переваги та перспективи застосування
ЛЕКЦІЯ Тема №3
Стилістика мовлення є продуктами історичного розвитку національної мови і змінюється відповідно до поступу суспільства
Лекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту
Поняття „управління” і „менеджмент” в фізичному вихованні і спорті: спільне та особливе
Лекція Тема : Сучасні технології харчування
Матеріально – технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: мультимедійна дошка, слайди, презентації
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка