ЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА


НазваЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА
Сторінка8/20
Дата14.03.2013
Розмір3.15 Mb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Психологія > Лекція
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20
до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкіль­ного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.

Анатомо-фізіологічні особливості. Підлітковий вік — період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі лю­дини. Фізичний розвиток підлітків характеризується ве­ликою інтенсивністю, нерівномірністю та ускладненнями, пов'язаними зі статевим дозріванням. У ньому виділяють три стадії: стадію, що передує статевому дозріванню, ста­дію статевого дозрівання і стадію статевої зрілості.

На першій стадії розвитку активізується діяльність щи­товидної залози та гіпофізу. Це сприяє посиленню проце­сів обміну в організмі, а також збудженню нервової систе­ми, яка стає чутливішою до подразнень, особливо до тих, що виникають у самому організмі. Кожне хвилювання відображається на роботі серця та серцево-судинної системи, у розвитку яких спостерігаються диспропорції. Мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, а діаметр судин залишається малим. Маса тіла збільшуєть­ся на цей час у 1,5 раза. Отже, серце через порівняно вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Нервовий апарат, що регулює серцеву діяльність підлітків, не зав­жди справляється зі своєю функцією, ця недостатність викликає порушення серцевої діяльності (неправильний ритм, блідість, посиніння губ тощо). Недостатній розви­ток кровоносної та м'язової систем сприяє тому, що дити­на швидко втомлюється, не може переносити надмірних фізичних навантажень. Тому при їх дозуванні необхідно враховувати особливості фізичного розвитку підлітка.

Скелетна система міцнішає, проте вона ще не така, як у дорослих. Окостеніння хребта, грудної клітки, таза ще не закінчилося, тому за несприятливих умов можливі їх викривлення. Неправильна поза під час сидіння за пар­тою або за столом призводить до порушення дихання й кровообігу, зокрема нормального припливу крові до моз­ку. А це може позначатися на розумовій діяльності, пра­цездатності підлітка.

Організм його потребує багато кисню, проте легені роз­винені ще недостатньо. Тому дихає він частіше, але не­глибоко. Важливо привчати його правильно дихати, ке­рувати своїм дихальним апаратом.

Головний мозок підлітків за вагою наближається до ва­ги мозку дорослої людини. Розвиваються специфічно люд­ські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутріклітинне вдосконалення кори головно­го мозку, збагачуються асоціаційні зв'язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні проце­си, розвивається друга сигнальна система, посилено фор­муються нові динамічні стереотипи, які стають основою навичок, звичок, рис характеру. Інтенсивний розвиток ви­щої нервової діяльності виявляється в розумовій активнос­ті дітей, у зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкіркових процесів. Але у вищій нерво­вій діяльності спостерігаються і деякі суперечності, що про­являються у поведінці підлітків, підвищеній збуджуванос­ті, нестійкості настрою. Іноді помічається метушливість, крикливість, нестриманість, безконтрольність дій.

В останні десятиліття XX ст. фізичний розвиток під­літків помітно прискорився. Це явище називають акселерацією (лат. acceleration — прискорення). Вона виявляєть­ся в тому, що характерні для підліткового віку анатомо­фізіологічні зміни в організмі виникають раніше, ніж у попередніх десятиліттях. Дослідники вважають, що аксе­лерацію треба розуміти не лише як прискорення росту й статевого дозрівання, а як зміну темпу розвитку організ­му, що позначається і на темпі психічного розвитку. Існу­ють різні гіпотези щодо виникнення явища акселерації:

1. Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінюван­ня на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток.

2. Теорія гетерозії: вплив на розвиток дитини міжна­ціональних шлюбів, що призводить до значних змін, і як наслідок — акселерація.

3. Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення, що призводить до прискорення статевого розвитку, інтелектуалізації, а це в свою чергу прискорює ріст і визрівання організму.

4. Нітрітивна теорія: акселерацію вважає результа­том поліпшення і вітамінізації харчування.

5. Теорія опромінювання: поширення рентгенівських пристроїв, використання атомної енергетики, випробуван­ня ядерної зброї на полігонах створюють фони випроміню­вання, але в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.

Протилежний до акселерації — процес ретардації"(лат. retardatio —затримка) — значного відставання розвитку дитини від середніх фізичних і психофізіологічних показ­ників. Він може бути наслідком пияцтва, алкоголізму бать­ків, народження дітей в більш пізньому віці, спадкової хвороби батьків або одного з цих факторів. Такі діти відста­ють не тільки фізіологічне, а й інтелектуально.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Підлітко­вий вік характеризується значним розвитком психіки, пі­знавальних процесів. Навчання залишається основним ви­дом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням ак­тивності й самостійності, зміною пізнавальних і соціаль­них мотивів навчання.

Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На ньо­го впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка.

Зазнає якісних змін мотивація навчання. Поглиблюю­чись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. На­ вчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги під­літків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної ді­яльності й відволікатись від сторонніх показників. На­вчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, спри­яє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції.

Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагаль­нення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагу­вання, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань та умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими.

Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й ке­рованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам'ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування.

Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтере­си учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.

Основним у мовному розвитку підлітків є вдоскона­лення уміння користуватись мовою як засобом спілкуван­ня. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовлен­ням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв'язку з цим посилюєть­ся інтерес до оволодівання засобами виразної мови, до але­горій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гу­мор, мовні засоби його вираження. Користуючись внут­рішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок.

У цьому віці зростає значення праці в житті, розши­рюється участь дітей у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливос­тям і потребам. Підлітки здатні до тривалої систематич­ної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. Їх приваблює праця, в якій мо­жуть виявляти певну ініціативу і творчість.

Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеру за змістом і способами здійснен­ня. Виділяють такі її види: творчі ігри (драматизація, іг­ри-походи, імпровізація і фантазування при відтворенні історичних подій, сучасних ситуацій); спортивні ігри (фут­бол, хокей, волейбол та ін.); інтелектуальні (шахи, шаш­ки, розв'язування різних мисленнєвих завдань); комп'ютерні, військові ігри тощо. Особливо захоплюють підліт­ків колективні ігри. Успіхи і помилки їх стають предме­том жвавих обговорень, критичних зауважень. В іграх під­літки проявляють підвищену емоційність, збуджуваність.

Формування особистості. Підлітковий вік — період пе­реходу від дитинства до дорослості, інтенсивного станов­лення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідом­лює себе дорослою особою. Зростає його активність, від­бувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Пси­хічному його розвитку властиво багато суперечностей. Під­літок є ще дитиною, і вже — не дитина, має деякі риси дорослого, але — ще не дорослий, намагається обміркову­вати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своє­рідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нор­мального становлення його особистості.

Прагнення до самостійності особливо характерне для під­літків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не мен­шого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнен­ня розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порів­няти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підви­щену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження.

Моральні почуття, які ще перебувають на стадії фор­мування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєд­нуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлю­ють зв'язку між відомими їм загальними нормами і влас­ною поведінкою в конкретній ситуації.

Цей віковий період відрізняється бурхливим перебі­гом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, пере­живань, настроїв, переходами від піднесення до нестри­маності, галасливості, від надмірної рухливості до спо­кою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в дія­льності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність доро­слих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручан­ня в його емоційне життя.

Моральні якості пов'язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, йо­го самовладання, зростає здатність до подолання трудно­щів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила во­лі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно до­магається здійснення своїх недоцільних бажань, вважа-•ється ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іно- -'їді приймається негативізм, що виявляється в небажанні 'підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам по-! ведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спа-I ти дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі.

Колектив має важливе значення у формуванні особис­тості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є праг­нення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним ви­конавцем, активним або пасивним, діяти заради колекти­ву або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усві­домлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оціню­вання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчин­ки і місце в колективі, стає суб'єктом виховання.

Особливого значення набувають дружба і товаришуван­ня, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з бать­ками. У цьому віці втрачають своє значення «керування» і «підкорення», категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми — один із каналів виховно­го впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про пере­живання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.

Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо бать­ки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підліт­ків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до доросло­го. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відпо­відно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

Юнацький вік

Рання юність (від 15 до 18 років) — вік безпосеред­ньої підготовки підростаючої особистості до життя як до­рослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

Анатомо-фізіологічні особливості. Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомо-й фізіологічними змінами. У цей період закінчується ви­дозмінення організму, яке, у зв'язку із статевим дозрі­ванням, розпочалося в підлітковому віці. Юність — за­вершальний етап фізичного розвитку індивіда. У зовніш­ньому вигляді зникає властива підліткам диспропорція тіла й кінцівок, незграбність рухів, довгов'язість. Розви­вається моторика, досконалішою стає координація рухів. Тілесна конституція, особливо обличчя, набуває специ­фічно індивідуального характеру.

Фізичний розвиток полягає насамперед у збільшенні зросту, ваги тіла й окружності грудної клітини. Акселе­рація фізичного розвитку помітна і в юності. Вона вияв­ляється в скороченні строків статевого дозрівання і закін­ченні росту. Статеве дозрівання юнаків і дівчат порівняно з попередніми поколіннями закінчується на 2—3 роки ра­ніше, показники їх фізичного розвитку зараз стали ви­щими за ті, що були 10—15 років тому.

У старшокласників в основному закінчується окосте­ніння скелета, удосконалюється м'язова система. Відбу­вається розвиток м'язової тканини, відповідно збільшу­ється м'язова сила. Підвищується фізична витривалість і працездатність організму. Відбувається подальше удоско­налення координації рухів.

У юнацькому віці вдосконалюється функціонування серцево-судинної системи, нервова регуляція її діяльнос­ті. Стабілізується кров'яний тиск, серцево-судинна систе­ма стає витривалішою до навантажень. Збільшується жит­тєва ємність легень, особливо у хлопців, витриваліше функ­ціонує дихальний апарат.

Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку удосконалення нервової системи сягає високого ступеня. Встановлюється стійка рівновага у функціонуванні ендокринної системи. Співвідношення активності залоз внутрішньої секреції стає таким, як у дорослого. Поступово зникає характерна для підлітків під­вищена збудливість і неврівноваженість.

Отже, рання юність є періодом відносно спокійного біо­логічного розвитку організму, більш ритмічної його жит­тєдіяльності, збільшення фізичної сили і витривалості.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. В юнаць­кому віці закріплюються і вдосконалюються психічні вла­стивості особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної діяльності, які є основою ста­новлення особистості.

Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юна­цькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, про­відна роль в якому належить розвитку мислення. Навча­льна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мис­лення. Старшокласники більш усвідомлено і міцно оволо­дівають логічними операціями. Наукові 'поняття стають не тільки предметом вивчення, а й інструментом пізнан­ня, аналізу й синтезу.

Дедалі відчутнішою стає потреба в науковому обґрун­туванні та доведенні положень, думок, висновків, крите­ріями істинності яких виступають не конкретні факти дійс­ності, а логічні докази. Здатність логічно мислити стає джерелом критичного ставлення до засвоюваних знань, висловлювань дорослих.

Розвиток мислення характеризується подальшим зба­гаченням фонду добре засвоєних умінь, навичок мислитель-ної діяльності, способів і прийомів розумової роботи. Фор­мування їх залежить від методів навчання.

Мовлення старшокласників ускладнюється за змістом і структурою, збагачується новими науковими і технічни­ми термінами. Удосконалюються мовні засоби передачі думок, відбувається засвоєнння і використання норм лі-' тературної мови і вдосконалюється спостережливість, здатність поміча­ти в об'єктах суттєві зовнішні ознаки, точніше й об'єк­тивніше їх відображати. Розвивається самоспостережен­ня (за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думка­ми). Юнаки і дівчата заглиблюються у свій внутрішній світ, аналізують його, зіставляють дані своїх спостережень із спостереженнями за дорослими, ровесниками, з описа­ми внутрішнього світу героїв літературних творів; Самоспостереження стає невід'ємною складовою самопізнан­ня, прагнення до самовиховання.

Розвивається репродуктивна і творча уява, критичність у ставленні до витворів уяви, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвіднесенні образів уяви, особливо мрій, з дійсністю, своїми можливостями.

Довільне запам'ятовування стає набагато ефективні­шим від мимовільного, відбуваються зміни у процесах ло­гічного запам'ятовування, зростає продуктивність пам'я­ті на думки, на абстрактний матеріал. Основою запам'я­товування матеріалу стають виявлені логічні зв'язки. Намічається спеціалізація пам'яті, пов'язана з основни­ми інтересами старшокласників, їх намірами щодо вибо­ру майбутньої професії. Удосконалюються способи заучу­вання за допомогою застосування раціональних прийомів.

Становлення особистості. Інтелектуальний розвиток ті­сно пов'язаний з тенденціями особистісного зростання стар­шокласників.

Збагачується емоційна сфера. Нові емоції виникають не тільки завдяки конкретним об'єктам, а й через стосун­ки з іншими людьми, види діяльності, їх зміст, перебіг і результати. Нові життєві обставини, нові обов'язки й ус­піхи в їх виконанні породжують і нові переживання.

Усвідомлення й дотримання певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві, вироблення свого ставлення до суспільного життя породжують глибокі, міцні й тривалі моральні емоції. Вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у підлітків. Розвиваються почуття гу­манізму, колективізму, дружби і товаришування, честі, обо­в'язку і відповідальності. У зв'язку з розвитком свідомос­ті, оцінювання власних вчинків, формується таке складне почуття, як совість.

Совість — особлива форма самоконтролю, важливий компонент моральної самосвідомості.

Вона постає внаслідок самооцінки особистістю за кри­теріями добра і зла, справедливості, порядності своїх вчин­ків і дій, нерідко виявляється у формі болісного усвідом­лення своїх вад, моральної недосконалості.

Особливо загострюються почуття, пов'язані з усвідом­ленням свого «Я», власної гідності, потребою дружити, товаришувати. Пошук друзів, спілкування з ними — важ­ливе джерело емоційних переживань старшокласників.

Рання юність — пора виникнення і переживання пер­шого кохання, яке відчутно впливає на емоційне життя

старшокласника, становлення його особистості. Цю пору називають «періодом утворення пар», перших побачень, перших почуттєвих контактів і відповідного зближення. Настає певна стабілізація, врівноваженість у стосунках молоді обох статей. Інтимні переживання наближаються за своєю формою до почуттів дорослих людей. У групових стосунках зникає антагонізм статей, розширюються кон­такти, товариська приязнь і дружні стосунки між хлоп­цями і дівчатами. Виникають та розвиваються нові фор­ми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатія, приязнь, флірт, кокетування, за­лицяння, закоханість). Дівчата і хлопці вчаться звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки й уподобання іншої сторони, пристосовуватися до них. Отже, у старшому шкільному віці створюється сприятливий ґрунт для формування міжстатевих стосунків молодих людей, які духовно збагачують їх.

З розвитком свідомості й самосвідомості, цілеспрямо­ваності її діяльності формуються вольові якості. Закріп­люється здатність керуватись у своїй поведінці й діяль­ності більш віддаленими цілями, усвідомлення своїх обов'язків. Зміцнюються сила волі, витримка, наполег­ливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна база во­льових дій, здатність до критичного їх аналізу, що вияв­ляється в розсудливості, обдуманості, критичності й са­мовладанні. Зменшується навіюваність, імпульсивність.

Вибір професії стає центром психологічного розвитку старшокласників. У зв'язку з виникненням життєвих планів у них формується вміння підпорядковувати свою поведін­ку конкретним цілям майбутнього самостійного життя, пе­ребудовувати мотиви діяльності. На перше місце виступа­ють відповідальність перед собою, почуття суспільного обов'язку, ідейні переконання, моральні принципи, якими старшокласники починають керуватися в повсякденному житті. Відбувається формування самоконтролю, самозобо­в'язання.

Формуються основні риси характеру особистості. Де­далі більшого значення набуває система переконань, но­вих потреб, інтересів та ідеалів, які визначають напрям життєвої активності, ставлення до оточення, самого себе, суспільних обов'язків.

Спілкування з ровесниками та дорослими. Фактором формування особистості у цей період є спілкування з ро­весниками, дорослими. Впливовим є класний колектив, в якому проходить значна частина життя молоді, відбувається навчальна діяльність, виникають різноманітні фор­ми суспільних контактів, що регулюються правилами, нор­мами колективного співжиття. Формуються різні види мік-рогруп — групи найближчих приятелів, друзів, товарись­кі групи, компанії. Порівняно з підлітками, юнаки більше приділяють уваги внутрішнім якостям друзів: інтелекту­альним запитам, світоглядним настановам, моральним по­требам тощо, ставлять високі вимоги до дружби.

Відбуваються зміни у ставленні старшокласників до до­рослих людей, особливо до батьків і вчителів. Основним стає принцип рівноправності. Воно починає залежати від того, наскільки дорослі зважають на дорослість і самостій­ність молодої людини, правильно оцінюють їх. Проте мож­ливість конфліктів з дорослими не зникає. Молодь вбачає причини своїх конфліктів з дорослими передусім у якос­тях дорослих: їх консервативному способі мислення, при­хильності до застарілих правил поведінки, суворому до­триманні давніх звичаїв, застарілості етичних переконань, естетичних уподобань, смаків тощо; надмірному обмежен­ні свободи молодих людей, вимаганні від них повної слух­няності, неадекватних методах виховного впливу. Водно­час серед причин конфліктів, що залежать від них самих, старшокласники називають низьку успішність, порушен­ня правил поведінки, ігнорування слушних настанов бать­ків, зневажливе ставлення до їх рекомендацій, вказівок, доручень та заборон, деякі риси особистості (неслухняність, упертість, егоїзм, лінощі, самовпевненість тощо).

Загалом молодь охоче вислуховує поради, аргументо­вані пояснення, наставляння батьків, вчителів, знайомих, які користуються в них авторитетом, довірою. Таке став­лення до дорослих пов'язане з пошуками молодими людь­ми свого місця в суспільстві, друзів як серед ровесників, так і серед дорослих.

2. Індивідуальні особливості учнів.

Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні ри­си та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам'яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, ак­тивність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок то­що. Тому всередині кожної вікової групи існують індиві­дуальні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини.

Індивідуальні відмінності — психологічні риси, що відрізняють од­ну людину від іншої.

Формуються вони протягом життя людини, в процесі її діяльності й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяль­ності, що є фізіологічною основою темпераментів.

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика люди­ни, яка виражається в силі, напруженості, швидкості та врівнова­женості перебігу і психічних процесів.

Виділяють такі типи темпераменту: сангвінік (силь­ний, врівноважений, рухливий), холерик (сильний, неврів-новажений), флегматик (сильний, врівноважений, інерт­ний), меланхолік (слабкий, гальмівний).

Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують лег­ка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі. Вони енергійні, активні, довго не витримують одно­манітної діяльності, здебільшого не сором'язливі, але стри­мані. Легко спілкуються, користуються повагою ровесни­ків, не схильні ображатись, беруть участь у громадській ро­боті класу і школи. За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, вміру рухливими, адекватно реагують на змі­ну обставин, за несприятливих — виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокритичність. Правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систе­матичних вправ швидко втрачають. Завдяки рухливості легко піддаються як позитивному, так і негативному впливу. На зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись.

Діти холеричного темпераменту характеризуються лег­кою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. По­ведінка їх енергійна й різка. Вони бурхливо реагують на подразники, їм важко переключатися на спокійнішу спра­ву. У колективі прагнуть самостверджуватись, люблять ор­ганізовувати ігри, охоче залучаються до різних видів діяльності. За правильних умов виховання виявляють ак­тивність, наполегливість у роботі, за неправильних — ста­ють неслухняними, запальними, образливими. Покаран­ня, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджу­ють, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити «на зло». У спілкуванні з такими дітьми потрібно зважати на їхні особливості, бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість.

У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, проте тривалі й стійкі. Флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швид-

кості, зайвих рухів. Він уникає доручень, але отримавши їх, виконує з бажанням, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості. Ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступаючи в конфлікт, глибоко пере­живає, хоч зовні не демонструє цього. Щоб посилити актив­ність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту. За спри­ятливих виховних умов вони виростають вдумливими, слух­няними, організованими людьми, які добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприят­ливих — лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

Діти з меланхолічним темпераментом надзвичайно чут­ливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі. Вони сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин, відзначаються хво­робливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпев­неністю у своїх силах, поганим настроєм, острахом перед труднощами. Меланхоліки скаржаться на ровесників, бо­яться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостій­но. Побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контроль­них робіт, хоч мають знання. Чуйне ставлення учителів, батьків до таких учнів, підбадьорювання, доброзичлива і своєчасна допомога сприяють створенню життєрадісного на­строю, зміцнюють волю, прагнення до успіху.

Властивості типу нервової системи, які відображають­ся у темпераменті, позначаються на динамічній характе­ристиці виявлення здібностей.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успіш­ного виконання певних видів діяльності.

Кожній людині притаманні загальні здібності, які ви­являються в усіх видах діяльності (розумові здібності, па­м'ять, увага) і спеціальні (музичний слух, творча уява тощо). Для успішної життєдіяльності важливе оптималь­не поєднання загальних і спеціальних здібностей. Маючи певну залежність від природи, вони є набутими феноме­нами. Визначальними для їх розвитку є умови життя, взаємини людини з оточуючим середовищем.

До внутрішніх факторів, які зумовлюють індивідуаль­ні відмінності в розумових здібностях, належать особли­вості співвідношення двох сигнальних систем. Російський фізіолог Іван Павлов (1849—1936) зазначав, що люди роз­різняються характером свого мислення, переважанням або поєднанням певних ознак і властивостей мислительної ді­яльності (конкретність, логічність, образність та ін.). За індивідуальними особливостями вищої нервової діяльнос­ті він виділяв кілька типів людей:

мислительний тип, в якого переважає друга сиг­нальна система;

художній тип, в якого переважає перша сигнальна ристема;

середній тип, в якого обидві системи співвідносяться в діяльності приблизно однаково.

Ці «спеціальні людські» типи зумовлюють певну спря-[мованість розумової активності, помітно позначаються на специфіці її саморегуляції.

У процесі навчання і виховання, під впливом конкретних умов життя і в зв'язку з особливостями вищої нервової діяль­ності людини формуються позитивні або негативні індиві­дуальні риси та якості пізнавальних процесів, почуттів, волі, спрямованості особистості, її характеру. Вони позначаються на успіхах у навчанні, поведінці особистості в колективі.

Тому в процесі навчання і виховання потрібно зважа­ти на індивідуальні особливості емоціонально-вольової сфе­ри учнів, тактовно, але послідовно й неухильно, долати негативні вияви їх почуттів і поведінки.

Результативність навчально-виховного процесу знач­ною мірою залежить від врахування індивідуальних особ­ливостей характеру кожного учня.

Характер — сукупність стійких психічних властивостей людини, які виявляються у її поведінці й діяльності.

Він є стрижнем особистості, одним із важливих показ­ників її індивідуальності. Залежно від обставин власти­вості характеру виявляються по-різному, інколи можуть бути непомітними чи змінюватися. Але для зміни психіч­ного складу особистості потрібний тривалий час, система­тичний виховний вплив, створення умов, які б унемож­ливили прояви небажаних рис характеру. Головне і вирі­шальне значення у перевихованні характеру має діяльність самої особистості, внаслідок чого у неї формуються якіс­но нові звички. А для цього необхідно виховувати в учнів тверде прагнення до самовиховання.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчавнні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчан­ня і виховання до окремого учня, а пристосування прийо­мів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рів­ня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює най­сприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильностей і обдаровань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед діти, які вияв­ляють неадекватну поведінку, обмежені, нерозвинені здіб­ності, мають чітко виражені відхилення в розвитку.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20

Схожі:

ЛЕКЦІЯ 2 17 ЛЕКЦІЯ 31 ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 49
Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики»,...
Лекція 7 8
Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.)
ЛЕКЦІЯ 3
Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)»
Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.)
Лекція Державна мова мова професійного спілкування
Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації
Лекція №1
Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.)
Лекція Тема Торговельно-технологічні процеси у магазинах
Схеми технологічного процесу в магазині, їх переваги та перспективи застосування
ЛЕКЦІЯ Тема №3
Стилістика мовлення є продуктами історичного розвитку національної мови і змінюється відповідно до поступу суспільства
Лекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту
Поняття „управління” і „менеджмент” в фізичному вихованні і спорті: спільне та особливе
Лекція Тема : Сучасні технології харчування
Матеріально – технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: мультимедійна дошка, слайди, презентації
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка