КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ КЕРІВНИКІВ І СПЕЦІАЛІСТІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ За загальною редакцією В. Г. Федоренка, доктора економічних наук, професора


НазваКУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ КЕРІВНИКІВ І СПЕЦІАЛІСТІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ За загальною редакцією В. Г. Федоренка, доктора економічних наук, професора
Сторінка35/41
Дата17.05.2013
Розмір6.51 Mb.
ТипКурс лекцій
bibl.com.ua > Право > Курс лекцій
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   41

Роль служби зайнятості у здійсненні активної і пасивної політики на ринку праці. Взагалі державна політика зайнятості може мати один з трьох варіантів: активний, пасивний і комбінований (певне співвідношення активного і пасивного варіантів).

Пасивна політика на ринку праці спрямовується на сгладжування негативних наслідків безробіття і полягає у виплаті допомоги по безробіттю, інших видів виплат безробітним і членам їх сімей, а також наданні найпростіших послуг особам, які шукають роботу. Зокрема, йдеться про забезпечення клієнтів інформацією про вільні робочі місця, здобуття якої для центрів зайнятості не потребує спеціальних зусиль. В Україні, наприклад, це досягається через обробку обов'язкової для роботодавців форми статистичної звітності 3-ПН.

Матеріальне забезпечення безробітних у більшості країн із ринковою економікою здійснюється за двоступеневою системою. Перший ступінь являє собою допомогу по безробіттю, що виплачується зі спеціальних страхових фондів на випадок безробіття, другий соціальна допомога (в Україні в певний час вона існувала у формі матеріальної допомоги по безробіттю). Система матеріальної (соціальної) допомоги як вид матеріальної підтримки безробітних бере свій початок із кінця XIX-початку XX ст. В наш час вона доповнює страхування від безробіття й охоплює насамперед тих осіб, у яких минули терміни отримання допомоги по безробіттю. Правда, у деяких країнах, наприклад у Фінляндії, матеріальна допомога може надаватися одночасно з допомогою по безробіттю. Головне призначення даного виду допомоги – матеріальне забезпечення осіб, які протягом тривалого часу є безробітними, тих у кого закінчився термін отримання допомоги по безробіттю або тих, хто не має права на допомогу по безробіттю. Як правило, умовою надання матеріальної допомоги є відсутність у безробітних інших джерел доходу. Її розмір зазвичай є нижчим, ніж розмір допомоги по безробіттю і прирівнюється до розміру прожиткового мінімуму або мінімальної зарплати.

Даний вид допомоги зазвичай виплачується не із страхових фондів на випадок безробіття. Для цього утворюються спеціальні фонди за участю державних коштів (деколи у межах страхових фондів), або у державних бюджетах передбачаються спеціальні статті витрат.

В Україні багато років існувала також система соціальної допомоги безробітним – матеріальної допомоги по безробіттю. Вона надавалася тим безробітним, у яких закінчився термін отримання допомоги по безробіттю. Умовою її отримання була наявність такого середньомісячного сукупного доходу на члена родини безробітного, який не перевищує встановленого законом прожиткового мінімуму. Останнім часом такий вид матеріального забезпечення безробітних не використовується.

Система допомоги по безробіттю є основною у матеріальному забезпеченні безробітного населення. Вона виникла на початку XX ст. і отримала поширення після першої світової війни. Але до 19601970-х років охоплювала головним чином лише тих безробітних, що втратили роботу з об'єктивних (незалежних від них) причин (так званих "вивільнених"). Проте вже в 1970-1980-х роках у Європі стала домінувати тенденція охоплення допомогою по безробіттю інших категорій безробітних. У даний час у більшості розвинутих країн у сферу надання матеріальної підтримки у випадку настання безробіття усе ширше входять не тільки працівники, що звільнилися за власним бажанням (або за згодою сторін), але і випускники шкіл, вищих навчальних закладів, а також особи, що займалися індивідуальною трудовою діяльністю, сезонні працівники.

Система допомоги по безробіттю в більшості країн будується на основі норм, закріплених у Конвенції Міжнародної організації праці 168 "Про сприяння зайнятості й захист від безробіття" 1988 р. Конвенція рекомендує таку систему допомоги, яка б не знижувала у безробітних стимули до пошуку роботи або організації самозайнятості. З цією метою допомога має забезпечити отримувачу лише часткове й тимчасове відшкодування втраченого доходу. Допомога по безробіттю виконує декілька соціальних функцій. По-перше, вона відшкодовує безробітному частину втраченого заробітку, надає йому матеріальне забезпечення на рівні, не нижче за прожитковий мінімум. По-друге, вона полегшує безробітному процес пошуку роботи, тому що вивільняє для цього час, який в іншому випадку витрачався б ним на дрібні заробітки, а також надає можливість безробітному нести цільові витрати, пов'язані з пошуком роботи. Наприклад, на оплату проїзду до потенційних роботодавців, оплату телефонних розмов із ними, купування газет, довідників і бюлетенів з інформацією про вакансії, оплату друкування оголошень з пропозицією своїх трудових послуг. По-третє, допомога по безробіттю стимулює отримувача до пошуку роботи, яка має принести більш високий прибуток, ніж допомога. На останньому аспекті варто зупинитися докладніше.

Високий рівень матеріальної підтримки безробітних має як позитивне, так й негативне значення. Його позитивне значення полягає в тому, що одержувач має змогу старанніше підбирати нове місце роботи, він захищений від працевлаштування на випадкову роботу, що не відповідає його професійним якостям. Отже, створююються передумови для більш раціонального використання суспільством трудового потенціалу.

Негативні наслідки підвищення розміру допомоги по безробіттю. Багаторічний досвід наших західних колег довів: якщо розмір допомоги по безробіттю щодо заробітної плати є значним, то неминуче з'являються й утриманські настрої, і відповідна поведінка її отримувачів. Через це деякі безробітні не виявляють активності в пошуку роботи, відмовляються від пропозицій не дуже привабливої роботи, на яку в інших ситуаціях вони б погодилися (до них у нашої країні, зокрема, відносяться деякі отримувачі субсидій на оплату комунальних платежів). Більш того, бажання зареєструватися в службі зайнятості деколи виявляють навіть ті, хто взагалі не збирається працювати.

Що стосується розмірів допомоги по безробіттю, то Конвенція МОП 168 поділяє усіх безробітних на дві великі групи: тих, хто до настання безробіття працював і самостійно робив внески у страховий фонд або (і) це робив за нього роботодавець, і тих, хто внесків не робив. У першому випадку допомога встановлюється у розмірі 4550% попередніх заробітків цих осіб. У другому випадку, коли ні особа, ні її роботодавець не робили внесків до страхового фонду, розмір допомоги по безробіттю має узгоджуватися зі встановленою законом мінімальною заробітною платою (4550% її розміру) або з мінімумом, що забезпечує задоволення основних життєвих потреб людини залежно від того, який з цих показників більший.

Максимальний розмір допомоги по безробіттю згідно з вимогами Конвенції обмежується середньою зарплатою трудящих даного регіону. Тривалість виплати допомоги Конвенція визначає таким чином: початкова тривалість може обмежуватися 26 тижнями (6 місяців) у кожному періоді безробіття або 39 тижнями (9 місяців) протягом будь-якого періоду в 24 місяця.

Практика виплати допомоги по безробіттю. В Україні з 1 січня 2001 р. після впровадження страхування на випадок безробіття розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб при умові, що протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, вони працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, залежить від:

  • тривалості страхового стажу,

  • розміру зарплати на останньому місці роботи

  • тривалості періоду безробіття.

Якщо страховий стаж безробітного складає менше двох років, то розмір допомоги, що встановлюється первинно, буде вимірюватися сумою, що дорівнює 50% його середньої зарплати за останнім місцем роботи; за наявності страхового стажу від двох до шести років  55%; від 6 до 19 років  60 %; якщо страховий стаж складає понад 10 років  70% попередньої зарплати.

Звернемо увагу на той факт, що звичайно установлюються верхня та нижня границі розмірів допомоги. Це виходить із того міркування, що будь-який безробітний (навіть той, що мав дуже високооплачувану роботу) не може жити краще, ніж працюючий співвітчизник, що отримує середню заробітну плату. В той же час допомога по безробіттю має забезпечити можливість придбання мінімально необхідного для життя набору матеріальних благ. В Україні для будь-якої групи безробітних допомога не може перевищувати величину середньої заробітної плати, що склалася в галузях національної економіки відповідної області, і не може бути менша за розмір встановленого законом прожиткового мінімуму. Правда, реально мінімальні розміри допомоги по безробіттю встановлюються за окремими рішеннями Кабінету Міністрів і Правління Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття. Протягом багатьох років цей розмір є значно нижчим, ніж встановлені законом прожитковий мінімум і мінімальна зарплата.

Тривалість виплати допомоги по безробіттю у більшості країн залежить від тривалості страхового стажу й інших обставин, наприклад, від віку безробітного, але з обмеженням максимальної тривалості. Тривалість виплати допомоги по безробіттю в Україні має свої особливості. Застрахованим особам, які визнані у встановленому порядку безробітними, максимальна тривалість виплати допомоги складає 360 днів; особам передпенсійного віку (за два роки до настання права на повну пенсію за віком) – до 720 календарних днів. У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно і вона не може перевищувати 360 днів. Тривалість виплати допомоги по безробіттю в разі звільнення особи за власним бажанням без поважних причин скорочується на 90 календарних днів.

Важливим аспектом системи допомоги по безробіттю є те, що як правило, вона призначається не з першого дня реєстрації людини в службі зайнятості, а після деякого періоду чекання. Відповідно до Конвенції МОП 168 цей період має складати 710 днів, що і витримується у переважної більшості країн. Хоча тут також є винятки: у ФРН допомога виплачується з першого дня безробіття, у Великобританії  з четвертого, у Канаді  з третього тижня. В Угорщині для безробітних, що звільнилися за власним бажанням, і випускників шкіл період чекання допомоги складає 90 днів, у Румунії для випускників шкіл  60 днів. В Україні для будь-яких груп безробітних допомога виплачується з 8-го дня після реєстрації особи, що шукає роботу, отже з першого дня надання статусу безробітного.

Встановлення періоду чекання базується на тому міркуванні, що безробітний на першому етапі безробіття повинен відчути певні незручності, життєві складності, падіння добробуту. Відсутність джерел доходу на першому етапі безробіття буде стимулювати активність пошуку, і, якщо на ринку праці є підходящі робочі місця, посилить намагання знайти роботу. До того ж, за цей період людина може працевлаштуватися (як за допомогою центру зайнятості, так і самостійно) і потреба у виплаті допомоги може відпасти.

Під активною політикою зайнятості зазвичай розуміють сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що здійснює держава з метою зниження рівня безробіття. Вона охоплює: заходи, пов'язані з недопущенням (профілактикою) звільнення працівників для збереження робочих місць; професійне навчання осіб, які шукають роботу; активний пошук і підбір робочих місць; створення нових робочих місць (як на існуючих підприємствах, так й шляхом розвитку самозайнятості); оплачувані громадські роботи.

Дані заходи можуть діяти як у макроекономічному напрямі (з використанням інструментарію кредитно - грошової політики, податкового регулювання, інвестиційної політики тощо), так і у напрямі сприяння зайнятості безробітних, або синтезувати ці напрями.

Саме в межах другого напряму  сприяння зайнятості  діють державні служби зайнятості. Їх діяльність набуває особливого значення під час бурхливих змін у структурі економіки, які виникають в період виходу країн з економічної кризи, у фазі пожвавлення економічного циклу. У цей час потреби зростаючої економіки об'єктивно вимагають спеціальних державних заходів щодо залучення (точніше, повернення) великих мас тимчасово незайнятих працівників (або зайнятих працею, що не відповідає їх фаху) в процес трудової діяльності.

Засоби активної політики зайнятості, що здійснюють суспільні служби зайнятості європейських країн, охоплюють пошук і підбор роботи, професійне навчання безробітних, професійну орієнтацію, оплачувані громадські роботи, субсидовану зайнятість, бронювання робочих місць, залучення безробітних до самозайнятості, підтримку та збереження робочих місць, сприяння переміщенню громадян в місцевості, де вища імовірність знайти роботу. Більшість із зазначених засобів використовує державна служба зайнятості України.

Сприяння працевлаштуванню на існуючі вакансії та вільні робочі місця. Дана діяльність центрів зайнятості полягає перш за все в формуванні якомога повного банку вакансій, інформаційному забезпеченні учасників ринку праці про попит на робочу силу та її пропозицію. Ефективність цієї діяльності визначається двома факторами  міцністю взаємодії центрів зайнятості з роботодавцями (що обумовлює повноту інформації про вільні робочі місця) і досконалістю інформаційних систем і технологій (що забезпечує своєчасність і повноту доведення інформації до споживачів).

Крім того, даний напрям роботи центрів зайнятості охоплює заходи по наданню тим, хто шукає роботу, послуг, пов'язаних з оволодінням методами і навичками цього пошуку. Йдеться перш за все про проведення спеціальних семінарів з безробітними, під час яких формуються вміння безробітних користуватися різноманітними джерелами інформації про вакансії, складати резюме, телефонувати роботодавцям, писати їм листи та об'яви з пропозицією власних трудових послуг, користуватись правилами й технікою поведінки під час співбесіди з роботодавцем.

Професійне навчання. Системи підготовки кадрів в умовах активної політики на ринку праці мають відповідати наступним вимогам. По-перше, відповідати державним стандартам освіти. По-друге, враховувати поточні та перспективні вимоги економіки, які, власне, і визначатимуть професійну структуру навчання. По-третє, мати виключно гнучкий характер для того, щоб забезпечити оперативні зміни в процесі навчання відповідно до потреб економіки. По-четверте, застосовувати педагогічні і андрагогічні методики, що враховують специфічні особливості безробітних як учасників навчального процесу, їх психологічні стани; передбачати активізацію громадян, формування та зміцнення мотивів до праці і професійного навчання. По-п'яте, мати невелику вартість і нетривалий період навчання за рахунок запровадження новітніх навчальних технологій, зокрема, модульних.

Як правило, у період професійного навчання безробітні одержують матеріальну підтримку у формі стипендії або допомоги, розмір яких дорівнює розміру допомоги по безробіттю. В Україні останнім часом діє система надання матеріальної допомоги у період профнавчання.

Більшість служб зайнятості світу висуває як важливу умову професійного навчання безробітних підвищення можливості (а деколи, стовідсоткову гарантію) їх працевлаштування.

Законодавство про зайнятість України допускає можливість професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації осіб, зареєстрованих службою зайнятості в таких випадках:

  • неможливість підібрати громадянину підходящу роботу через відсутність у нього професії (фаху), кваліфікації, що користуються попитом на ринку праці;

  • втрата безробітним здатності виконувати роботу за попередньою професією;

  • відсутність у молодих людей професії (фаху);

  • тривала перерва у трудовій діяльності людини.

Центри зайнятості відповідно до наявного попиту на працівників визначають навчальні заклади (профтехучилища, коледжі, інститути тощо) та укладають з ними договори на професійне навчання безробітних.

У період професійного навчання особам, які направлені службою зайнятості, безкоштовно надаються місця в гуртожитках, їм виплачується матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю. З метою підвищення відповідальності за навчання до них можуть застосовуватися різноманітні санкції. За порушення вони можуть позбавлятися матеріальної допомоги або відраховуватися з навчальних закладів. Якщо після проходження навчання безробітні відмовляються від роботи за набутою професією або ж залишають навчання без поважних причин, то виплата допомоги їм припиняється терміном до трьох місяців, а у випадку, коли вони не з`являються до центру зайнятості після закінчення навчання, їх знімають з обліку.

Професійна орієнтація. Послуги з професійної орієнтації передбачають професійне консультування безробітних, професійну інформацію, професійний відбір.

Професійне консультування полягає у допомозі тим, хто шукає роботу, у професійному самовизначенні, виборі напряму і сфери професійної діяльності, шляхів отримання відповідної освіти та професійної кваліфікації.

Профконсультування проводять тільки фахівці, які мають вищу психологічну освіту, шляхом зіставлення якостей і властивостей людини (як природних, генетичних, так і сформованих у процесі життя) із навичками, необхідними для здійснення трудової діяльності за певною професією (фахом). Інструментом такого порівняння є тестування клієнта за бланковою методикою (як на паперових носіях, так і за допомогою комп’ютерних технологій).

Проте саме тестування не можна розглядати як абсолютно надійний метод профорієнтації. Тому воно доповнюється співбесідою, під час якої клієнт висловлює особисте розуміння щодо його фахових переваг, а спеціаліст висловлює свої поради. Вибір професії (фаху) робить, у будь - якому випадку, сам клієнт, і він відповідає за доцільність власного вибору.

Незважаючи на високу вартість заходів з професійного консультування, вони мають значну економічну ефективність. Втрати, що несе суспільство через невдалий вибір людьми професій (низька ефективність праці, висока плинність кадрів, витрати на перенавчання і виплату допомоги по безробіттю), значно вищі.

Професійна інформація полягає в інформуванні тих, хто шукає роботу, про попит на робочу силу і пропозицію робочої сили, можливості працевлаштування за даною професією, умови і режим праці на підприємствах, де потрібний саме цей вид праці. У разі відсутності попиту на дану робочу силу сутність профінформування полягає у інформуванні безробітного про стан і перспективи розвитку ринку праці, про професії, які користуються попитом, навчальні заклади, які здійснюють навчання саме з професій і спеціальностей, що користуються попитом.

Професійний відбір полягає у відборі конкретних фахівців на замовлення роботодавців. Ця діяльність здійснюється шляхом порівняння професійних якостей людини з тими якостями, що повинен мати працівник на даному робочому місці.

Організація оплачуваних громадських робіт. Оплачувані громадські роботи  це роботи, що мають цінність для усього суспільства, а не є самоціллю щодо одержання прибутку будь-яким підприємством або фірмою. До таких робіт належить будівництво шляхів і мостів, благоустрій населених пунктів, створення парків, реставрація історичних пам’яток, догляд за хворими і людьми похилого віку тощо. Як правило, громадські роботи організуються і фінансуються місцевими органами влади спільно з центрами зайнятості. Вони не потребують від учасників високої кваліфікації, мають виключно добровільний і тимчасовий характер, у цей період безробітні не знімаються з обліку і отримують зарплату за фактично виконану роботу з можливою доплатою до визначеного рівня (наприклад, до мінімальної зарплати). Вперше у великому масштабі громадські роботи використовувалися у США у 30-х роках, в роки великої економічної депресії. Характерною особливістю робіт того часу є їх загальнонаціональний характер (зокрема, будівництво автошляхів).

Потім в процесі еволюції державних служб зайнятості на перше місце поступово стали виходити їх роль як стимулятора життєвої енергії людини, засоба активізації її зусиль у пошуку роботи (запобігання соціальної деградації). З досвіду та наукових досліджень відомо, що певна частина безробітних не може працевлаштуватися не тому, що для них немає роботи, а тому, що люди втратили інтерес до життя, «опустили руки» (особливо після багатьох місяців безробіття), втратили звички організованого життя, спілкування у процесі праці. Тому така функція оплачуваних громадських робіт, як надання можливості безробітним одержати додатковій заробіток, фактично зміщується на друге місце, а активізуюча – на перше. Важливою функцією оплачуваних громадських робіт є також вирішення певних проблем соціальної сфери у місті, селищі, країні. Як правило, громадські роботи для безробітних організуються місцевими органами влади і центрами зайнятості та фінансуються спільно місцевими бюджетами і страховими фондами на випадок безробіття.

Але не всі тимчасові роботи, що потребують некваліфікованої праці, прийнято визначати як громадські роботи. Зазвичай в світі ознаками оплачуваних громадських робіт для безробітних є:

– цінність, значення для всього суспільства або певної громади, а не для окремого підприємця або господарства;

– неможливість виконання зовсім або у цей час даних робіт іншим способом, оскільки у державному і місцевому бюджетах на досягнення цієї мети кошти в повному обсязі не можна запланувати;

– добровільний характер для учасників;

– тимчасовий характер;

– неможливість при їх застосуванні спричинення скорочення постійної зайнятості, або навіть справляння подібної загрози;

– необов’язковість наявності у учасників спеціальної кваліфікації.

Як правило, у більшості країн громадськи роботи фінансуються спільно місцевою владою і страховим фондом на випадок безробіття. Під час участі в оплачуваних громадських роботах безробітні зазвичай не знімаються з обліку.

У Рекомендації 44 від 1934 р. МОП вказується: «Тільки роботи виняткового й тимчасового роду, організовані державною владою за рахунок особливих фондів, виділених для допомоги безробітним, –треба розглядати як громадські роботи на користь безробітних». Зазвичай для тих осіб, хто до реєстрації в службі зайнятості ніколи не працював, пропозиції брати участь у громадських роботах (якщо вони носять не разовий характер) прирівнюються до пропозицій підходящої роботи.

Як правило оплачувані громадські роботи можуть мати три типи спрямованості. Перший має соціальний характер і представляє собою надання соціальних послуг особам, яким потрібна саме така допомога. Йдеться про догляд за особами похилого віку, інвалідами тощо. Другий тип охоплює роботи, спрямовані на благоустрій міст і селищ. Третій стосується дрібних будівельних і оздоблювальних робіт, реставрацію та реконструкцію пам'ятників історії й культури, музеїв, парків, місць масового відпочинку.

Відмінною рисою організації громадських робіт в Україні є зберігання за безробітними в цей період допомоги по безробіттю. Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами - на інших підприємствах, в установах і організаціях. З особами, які бажають брати участь в громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу. У разі закінчення встановленого строку виплати допомоги по безробіттю громадянин має переважне право на участь в оплачуваних громадських роботах на період - до надання йому підходящої роботи.

Оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством України, при якісному виконанні норм праці. На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Фінансування громадських робіт провадиться за рахунок місцевого бюджету із залученням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (в частині організації таких робіт для безробітних) і підприємств, установ та організацій, для яких ця робота виконується за договорами.

Для тих українських громадян, хто до реєстрації в службі зайнятості ніколи не працював, пропозиції брати участь у громадських роботах (якщо вони мають не одноразовий характер) прирівнюються до пропозицій підходящої роботи.

Сприяння у працевлаштуванні особам, не здатним на рівних умовах конкурувати на ринку праці. До складу сукупної робочої сили входять молоді люди, що починають трудовий шлях, жінки, що хотіли б знову повернутися на ринок праці після перерви, повязаної з доглядом за дітьми, інваліди, громадяни передпенсійного віку, особи, звільнені з місць позбавлення волі, де відбували покарання за скоєні злочини. Цілком зрозуміло, що ці громадяни не володіють повною мірою професійними навичками, що надають змогу відразу ж приступити до інтенсивної трудової діяльності; у роботодавців існує (у багатьох випадках, цілком виправдане) упередження щодо їх недостатньої трудової активності. Через це роботодавці, як правило, без бажання приймають таких громадян на роботу. Але для суспільства їх залучення у трудовий процес  дуже важлива справа. Турботу про працевлаштування і (або) підвищення конкурентоспроможності таких громадян на ринку праці, звичайно, беруть на себе служби зайнятості.

В Україні для працевлаштування осіб, не здатних на рівних конкурувати на ринку праці, законодавство передбачає квотування (бронювання) на підприємствах, в установах і організаціях до 5% загальної чисельності робочих місць. Рішення про конкретну кількість робочих місць, що повинні бути заброньовані, для кожного підприємства ухвалюють місцеві органи влади. Законодавство передбачає штрафні санкції до підприємств у випадках відмови в прийманні на роботу осіб у межах передбаченої квоти. Звичайно, встановлення квоти є суто адміністративним засобом, що входить у протиріччя з загальними принципам вільного ринкового господарства. Тому в світі й в нашій країні для працевлаштування вказаної категорії осіб використовуються методи так званої «субсидованої зайнятості».

В Україні важливим засобом, спрямованим на працевлаштування безробітних із числа слабозахищених верств населення, перш за все осіб, які тривалий час перебувають у статусі безробітних, є надання роботодавцям дотацій. Їх розмір складають річні витрати на заробітну плату осіб, прийнятих за направленням державної служби зайнятості, але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області. До роботодавців висувається низка вимог, наприклад, неможливість вивільнення прийнятого на таких умовах працівника протягом двох років тощо.

Важливою функцією служби зайнятості є залучення безробітних до підприємництва і самозайнятості. Метою цієї діяльності є сприяння самостійному створенню безробітними робочих місць для себе, а іноді  для членів своєї сім’ї. Філософія даного виду діяльності служби зайнятості базується на двох положеннях. По-перше, при цьому не зменшується загальна чисельність вільних робочих місць, по-друге, у людини формуються якості, необхідні саме в умовах ринкової економіки  відповідальність за власний добробут, прагнення до постійного покращання свого життя і життя своєї сім’ї.

Безробітні, які відповідають певним критеріям і виконують ряд умов, можуть отримати одноразово частку допомоги по безробіттю для організації власної справи, що вони ще не отримали з початку її виплати. Ці кошти спрямовуються на започаткування дрібного бізнесу, перш за все у сфері послуг, оскільки тут, зазвичай, не потрібні великі кошти. Це може бути, наприклад, невелика ремонтна майстерня, пекарня, кафетерій, перукарня. Для певних регіонів України надзвичайну привабливість має зелений туризм.

В Україні останнім часом виплата одноразово залишку допомоги по безробіттю для зайняття підприємництвом здійснюється не з першого дня призначення людині допомоги. Певний термін чекання повє'язаний з тим, що людина має продемонструвати активність, своє бажання знайти зайнятість, дисциплінованість і чесність. У разі, якщо безробітний отримав одноразово залишок допомоги по безробіттю, але підприємництвом не займається, він має повернути отримані кошті.

Суспільні служби зайнятості активно сприяють тимчасовій і разовій зайнятості. Справа в тому, що на ринках праці періодично виникає потреба в додаткових працівниках через сезонні коливання в попиті на робочу силу, необхідність тимчасового заміщення осіб, що знаходяться у відпустках чи відсутні на роботі через хворобу, проведенням авральних робіт з ліквідації наслідків аварій і стихійних лих. З іншого боку, є чимало громадян, які згодні саме на тимчасову або разову зайнятість (наприклад, студенти, жінки  домогосподарки, робітники, що бажають отримати додатковий заробіток). Оскільки ринок тимчасової праці характеризується швидкою зміною ситуації, служби зайнятості прагнуть без тривалих процедур задовольнити ці потреби підприємств. Бажаючим брати участь у тимчасових і разових роботах даються усі необхідні відомості про характер роботи і систему оплати праці, повідомляються телефони й адреси підприємств.

До послуг центрів зайнятості України щодо тимчасових робіт найчастіше удаються підприємства сільськогосподарського профілю, комунального господарства, будівництва, транспорту, різноманітні бази і склади.
Перелік контрольних питань

1. Дайте стислу характеристику сукупного попиту й сукупної пропозиції. Яким чином вони визначають рівень зайнятості населення?

  1. Розкрийте здатність до зміни сукупного попиту й сукупної пропозиції у разі зміни однієї або декілька умов, не пов'язаних із коливанням рівня цін. Як ці зміни віддзеркалюються у графічному вигляді?

  2. Пояснить, чому у разі збільшення сукупного попиту (на графіку – зсув кривої сукупного попиту праворуч) при тому самому рівні цін відбувається розширення реального обсягу національного виробництва, отже, підвищенням рівня зайнятості.

  3. Перелічте нецінові фактори, зміна яких може вплинути на зміну сукупного попиту (на зсув відповідної кривої).

  4. Перелічте, що відноситься до інститутів ринку праці. Яким чином інститути ринку праці впливають на рівень зайнятості?

  5. Розкрийте сутність активної й пасивної політики на ринку праці та роль державної служби зайнятості в їх реалізації.

  6. Охарактеризуйте фактори, що визначають розмір і тривалість виплати допомоги по безробіттю в Україні.

  7. Перелічте засоби активної політики зайнятості.

  8. Розкрийте значення професійного навчання безробітних для розвитку зайнятості.

  9. Розкрийте сутність оплачуваних громадських робіт для безробітних.

  10. Охарактеризуйте засоби залучення безробітних до підприємницької діяльності.

  11. Пояснить необхідність і значення надання дотацій роботодавцям у разі прийому на роботу певних категорій безробітних. Перелічте ці категорії безробітних.

  12. Охарактеризуйте засоби, що використовуються для працевлаштування осіб, не здатних на рівних конкурувати на ринку праці.

  13. Пояснить, яким чином впливає на стан ринку праці професійна орієнтація населення. Перелічте складові професійної орієнтації.


Рекомендована література

  1. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег.  М.: Гелеос АРМ, 1999.  352 с.

  2. Державне регулювання економіки: Навч. посіб./ С.М.Чистов,

А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін.  К.: КНЕУ, 2000.  316 с.

  1. Макконнелл К. Р., Брю С. А. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2 т. Т. 1.Пер. с англ.  М., 1992.  399 с.

  2. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г Меликьяна, Р.П Колосовой.  М.: Изд-во МГУ, 1996.  623с.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   41

Схожі:

За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,...
Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації...
За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,...
Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету
За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки...
Рекомендовано до друку Вченою радою Національної академії Служби безпеки України, протокол №13 від 23 вересня 2010 року
ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА Навчальний посібник За загальною редакцією професора Пастухова В. П
Кримського економічного університету КНЕУ; М. Ю. НАУМ доцент Прикарпатського державного
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора...
За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до практичних занять і самостійної роботи...
Під загальною редакцією зав кафедри загальної гігієни з екологією, професора В.І. Федоренко
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією...
Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських...
УДК 37. 03. 6-057. 36: 355 (477) М
За загальною редакцією помічника Міністра оборони України, старшого наукового співробітника, кандидата військових наук, генерал-майора...
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка...
Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка