Баранівський В. Ф., Бабенко М. С. та ін.: Навчальний посібник // За загальною редакцією В. В. Ягупова


НазваБаранівський В. Ф., Бабенко М. С. та ін.: Навчальний посібник // За загальною редакцією В. В. Ягупова
Сторінка16/25
Дата06.04.2013
Розмір3.74 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25

Внутрішні мотиви учіння чи навчально-пізнавальної діяльності відносно до структури навчальних мотивів можна класифікувати за двома групами:

Перша пізнавальні мотиви, чи мотиви, які закладені в самій навчально-пізнавальній діяльності, ґрунтуються на інтересі слухачів до змісту гуманітарної підготовки (намагання пізнати щось нове, корисне і необхідне у навчально-пізнавальній діяльності, опанувати корисними навичками та вміннями, розуміти сутність різних суспільно-політичних, економічних, соціально-психологічних явищ тощо) і процесу (намагання виявляти розумову активність, обмірковувати та обґрунтовувати певні проблеми тощо) пізнавальних дій.

Друга – мотиви досягнення, в основі яких, лежить прагнення до успіху і уникнення невдач. Це можуть бути:

  • широкі соціальні мотиви (мотиви обов’язку перед народом України, товаришами, рідними тощо);

  • мотиви самовизначення (розуміння ролі гуманітарних знань, навичок і вмінь для майбутньої професійної діяльності та досягнення успіхів у ній тощо);

  • мотиви вдосконалення;

  • вузько корисні мотиви: намагання отримати заохочення, високі оцінки (мотивація благополуччя), прагнення бути найкращим серед товаришів (мотивація престижу);

  • негативні мотиви: наприклад намагання уникнути неприємних відносин з командирами.

Безперечно, будь-який керівник групи ГП повинен прагнути формувати у слухачів, в першу чергу, мотивацію навчально-пізнавальних дій, тому що

останніх у цьому разі цікавить сам зміст і процес навчально-пізнавальних дій, а у випадку мотивації досягнень – тільки прагматичний результат.

Змістовний компонент містить усе те, що становить поняття ”зміст гуманітарної підготовки”, під яким розуміється система наукових знань, навичок і вмінь, оволодіння якими забезпечує формування цілісної особистості військовослужбовця, громадянина-патріота своєї держави

Основними джерелами змісту гуманітарної підготовки є типові тематичні плани гуманітарної підготовки, програми підготовки відповідних спеціалістів, календарні плани (відповідно у яких згідно особливостей тієї чи іншої частини дозволяється зміна до 10% тематики занять).

Зміст гуманітарної підготовки має відповідати таким вимогам:

а) забезпечення особистісного розвитку слухачів у навчально-пізнавальній діяльності;

б) забезпечення підготовки слухачів з питань наукових знань гуманітарної сфери;

в) урахування реальних можливостей організації гуманітарної підготовки в конкретних умовах життєдіяльності підрозділу;

г) забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення слухачів;

д) урахування специфіки професійної діяльності тієї чи іншої категорії особового складу та формування їх активної життєвої позиції.

Відбираючи зміст гуманітарної підготовки треба пам’ятати те, що головні зусилля при її організації повинні зосереджуватися на:

  • формуванні у кожного військовослужбовця почуття любові до України та її народу, культури, традицій і духовних цінностей, гідності, честі й національної свідомості, вірності військовій присязі та Бойовому Прапору, особистої відповідальності за безпеку Української держави;

  • вивченні історії України та її Збройних Сил, актуальних проблем військового будівництва, основ народознавства та культурної спадщини українського народу;

  • вивченні положень Конституції України , законів України, військових статутів ЗСУ;

  • вихованні поваги до армійських і флотських традицій, ритуалів, правил поведінки, форми одягу;

  • підвищенні рівня інформованості особового складу про суспільно-політичний, соціально-економічний стан та духовний розвиток суспільства, міжнародне становище та воєнну політику держави, про життєдіяльність Збройних Сил України;

  • формуванні в офіцерського складу, прапорщиків /мічманів/, сержантів /старшин/ свідомої потреби в удосконаленні навичок, вмінь організації й проведенні роботи з підлеглими.

Удосконалення змісту гуманітарної підготовки є пріоритетним завданням командирів, заступників з гуманітарних питань, керівників груп. У зв’язку з цим слід по-перше, вдосконалювати тематичні програми та календарні плани; по-друге, забезпечити сучасними методичними розробками та порадниками; по-третє, обґрунтувати сучасні критерії оцінки ефективності гуманітарної підготовки. Четверте, саме головне. Ефективність опанування слухачами змістом гуманітарної підготовки також залежить від продуманості керівниками груп гуманітарної підготовки змісту кожного заняття та відповідним його методичним забезпеченням.

Акцентуючи увагу на важливості цього питання Міністр Оборони України в директиві № Д-11 визначає: „...З метою удосконалення гуманітарної підготовки основним завданням командирів органів з гуманітарних питань всіх рівнів вважати підняття ролі керівника групи гуманітарної підготовки, як ключової постаті у проведенні занять...”.

Керівниками груп гуманітарної підготовки в підрозділі як правило призначаються штатні командири взводів, однією із груп гуманітарної підготовки керує заступник командира підрозділу з гуманітарних питань, командир підрозділу очолює окрему групу сержантів. Як виняток, дозволяється призначати найбільш підготовлених прапорщиків, які мають вищу освіту, керівниками груп гуманітарної підготовки військовослужбовців строкової служби.

Керівникам груп гуманітарної підготовки надається не менше чотирьох годин службового часу на тиждень для підготовки до занять.

Для покращення змісту проведення занять з гуманітарної підготовки, якщо можливо, необхідно залучати науковців, викладачів військових та цивільних навчальних закладів, працівників державних установ, закладів культуру та громадських організацій.

Для забезпечення належного рівня теоретичного та методичного навчання керівників груп гуманітарної підготовки двічі на рік перед початком кожного періоду навчання на рівні військових частинах, з’єднань (гарнізонів) проводяться дводенні збори з ними. Крім того, щомісяця плануються проводяться у військових частинах інструктивно-методичні заняття з керівниками груп за темами, що вивчаються. На цих заняттях командири інформують керівників груп про стан бойової підготовки та військової дисципліни у тому чи іншому підрозділі, визначають їм завдання.

Змістом операційно-діяльнісного (технологічного) компонента гуманітарної підготовки є організація сумісної практичної діяльності керівника групи гуманітарної підготовки та навчально-пізнавальної діяльності слухачів щодо опанування її змістом. Цей компонент є одним із головних складових гуманітарної підготовки як дидактичної системи, який можна визначити як процесуальний, методичний, операційно-дієвий.

Нагальна потреба часу, виходячи із зазначених вище тенденцій розвитку гуманітарної політики України, – формування суб’єктно-суб’єктних взаємин між керівником і слухачем групи гуманітарної підготовки. Слухач може і повинен бути суб’єктом учіння. А керівник групи повинен створити для цього умови.

На противагу пасивності або реактивності об’єкта вихідною характеристикою суб’єкта учіння, головною його ознакою є його активність. Ще важливішою характеристикою суб’єкта є свідомий характер його активності, що сприяє цілеспрямованої і вільної діяльності. Підсумкова характеристика суб’єкта – це його унікальність. Слухач повинен стати суб’єктом власного учіння. Перетворення слухача на суб’єкта є ніщо інше, як процес виховання, становлення особистісних якостей, прилучення його до інших людей і його відособлення від інших, його соціалізації та самоствердження. “Людина є нічим іншим, як тим, що вона сама із себе робить”, – сказав про це Ж.-П.Сартр. (відомий філософ, педагог).

На жаль, в існуючій системі гуманітарної підготовки у підрозділах такий принцип закладений далеко не скрізь. Причина цьому директивний характер організації гуманітарної підготовки, переменшення, а в деяких підрозділах залишення поза увагою значення гуманітарної підготовки в повсякденній діяльності командирів. Але в найбільшому ступеню причина в небажанні і невмінні тих хто повинен її організовувати, прояв з їх боку пасивності, прямування за негативною “громадською думкою” щодо ролі гуманітарної підготовки у житті військовослужбовців.

На сьогоднішній день немає ніяких об’єктивних перешкод щодо впровадження в систему гуманітарної підготовки форм і методів сучасних концепцій навчання: педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки, особистісно-орієнтованого навчання. “Потреба бути особистістю, яка водночас є потребою бути ідеально репрезентованим у діяльності інших людей”, значною мірою реалізується в цих дидактичних концепціях. Німецький соціолог К.Манхейм влучно зауважив, що людина може стати особистістю для самої себе тільки тією мірою, якою вона стала особистістю для інших, а інші є особистостями для неї.

При організації гуманітарної підготовки важливим є правильний підхід до своїх дій з боку керівника групи. У цьому сенсі його технологія діяльності може включати такі етапи:

– визначення цілей та завдань навчальної діяльності слухачів груп;

– формування у них змістовних, емоційно-забарвлених мотивів і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

– визначення змісту навчального матеріалу, що підлягає опрацюванню і засвоєнню слухачами;

– планування і організація навчально-пізнавальної діяльності слухачів;

– вибір методів, форм і засобів проведення занять;

– надання навчальній діяльності слухачів позитивно емоційного забарвлення;

– проведення конкретного навчального заняття;

– допомога слухачам і регулювання їх навчально-пізнавальної діяльності;

– контроль за навчально-пізнавальною діяльністю слухачів;

– оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності слухачів тощо.

Відповідно технологія навчально-пізнавальної діяльності слухачів включає:

– усвідомлення слухачами цілей і завдань їх навчально-пізнавальної діяльності;

– формування, розвиток і збагачення мотивів і мотивації цієї діяльності;

– осмислення теми нового матеріалу і основних проблем, які необхідно розв’язати;

– сприйняття, осмислення, запам’ятовування та узагальнення навчального матеріалу, його використання у практиці і подальше повторення;

– прояв свого емоційно-вольового ставлення до власних навчально-пізнавальних дій;

– самоконтроль і самооцінка власної навчально-пізнавальної діяльності та внесення до неї відповідних коректив і змін.

Порядок організації практичної діяльності суб’єктів гуманітарної підготовки (або технологічного компоненту) здійснюється згідно вимог директиви МО України № Д-11, затверджується окремим наказом командира військової частини на кожний рік (період навчання), в якому додатками визначаються керівники груп та їх помічники; місце проведення занять; їх періодичність; календарні плани гуманітарної підготовки за категоріями слухачів; порядок підготовки керівників груп гуманітарної підготовки (тематика та терміни проведення інструктивно-методичних занять і зборів з керівниками груп); система контролю за якістю

проведення занять; список осіб, які звільнені від відвідування занять з гуманітарної підготовки.

Періодичність проведення занять з гуманітарної підготовки встановлюється за відповідними категоріями військовослужбовців та працівників ЗС України.

На сьогоднішній день Директивою Міністра оборони України визначено наступний порядок:

  • з генералами, адміралами та офіцерами органів управління з'єднань військових частин, військових навчальних закладів, установ, організацій та підприємств – один раз на тиждень по дві години в ранковий час;

  • з прапорщиками (мічманами), військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом – один раз на тиждень по дві години в ранковий час;

  • з військовослужбовцями строкової служби – двічі на тиждень по дві години в ранковий час;

  • у ході тактичних навчань, а також під час виконання інших навчально-бойових завдань у польових умовах (дальніх морських походах) – два-три рази на тиждень по одній годині;

  • з військовослужбовцями-жінками – відповідно до їх службового становища та військового звання;

  • з працівниками ЗСУ – один раз на місяць по дві години в ранковий час.

Контрольно-регулюючий компонент (моніторинговий). Спрямований на з’ясування ефективності функціонування всієї системи гуманітарної підготовки, вивчення ефективності кожного її компоненту, своєчасного внесення оптимальних коректив. Контроль поділяється на попередній, поточний, тематичний, періодичний і підсумковий і проводиться командирами всіх ступенів, офіцерами органів з гуманітарних питань у групах гуманітарної підготовки, а керівниками груп проводиться контроль кожного слухача за допомогою усних, письмових, практичних методів контролю, шляхом проведення заліків і опитувань.

Суттєву роль в організації гуманітарної підготовки має грати самоконтроль слухачів у формі самоперевірки глибини засвоєння навчального матеріалу. У цьому їм повинні допомагати керівники груп шляхом створення завдань для самоконтролю. Контроль і самоконтроль забезпечують зворотній зв’язок в організації занять з гуманітарної підготовки – отримання керівним складом військової частини, керівниками і слухачами груп гуманітарної підготовки інформації про ефективність її функціонування про ступінь труднощів, що виникають при її організації, типові недоліки, які обумовлюють необхідність внесення відповідних змін і пошуку шляхів вдосконалення.

Оціночно-результативний компонент є завершальним у гуманітарній підготовці. Оцінка – наслідок проведеного контролю, що характеризує ступінь засвоєння слухачами груп гуманітарної підготовки програм, тематичних планів.

До результатів гуманітарної підготовки як дидактичного процесу слід віднести:

  • світогляд суб’єкта учіння, його світосприймання і світорозуміння;

  • якості особистості слухача;

  • систему загальнонаукових і професійних знань, навичок, вмінь і звичок слухача;

  • уміння творчо мислити.

Не менш актуальним є питання ефективності отриманого результату гуманітарної підготовки.

В чом різниця між результативністю і ефективністю? Ефективність характеризує напруженість отримання кінцевого результату. Тобто кількість витрачених зусиль для отримання певного рівня засвоєння знань, навичок, умінь, тощо.

Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності в системі гуманітарної підготовки з боку командирів (начальників) має бути об’єктивною, систематичною і послідовною. Трудність оцінки результатів діяльності будь-кого полягає у тому, що вона є багатоаспектною. Дійсно, виховну функцію і цінність вона має тоді, коли є, по-перше, правильною з погляду перевіряючого і справедливою на думку перевіряємого, і, по-друге, відповідає загально прийнятим критеріям оцінок.

Підсумки стану гуманітарної підготовки підводяться:

  • у військових частинах – один раз на місяць.

У підрозділах – щотижнево.

Підсумки стану гуманітарної підготовки, її впливу на вирішення навчально-виховних завдань затверджуються наказами відповідних командувачів, командирів.

Оцінка слухачів і груп здійснюється за наступними критеріями:

а) гуманітарна підготовка слухачів оцінюється:

“відмінно” – слухач опанував програмний матеріал, виявив знання додаткового матеріалу, логічно пов’язує його з суспільно-політичними процесами в Українській державі, розвитком ЗС України, життям військової частини і підрозділу, вільно володіє українською мовою.

“добре” – слухач опанував програмний матеріал, але додаткових джерел не використовує, може пов'язати навчальний матеріал з життям країни, ЗС України, військової частини та підрозділу, чітко і логічно висловлює свою думку.

“задовільно” – слухач в основному опанував програмний матеріал, але не може пов'язати його з життям країни, ЗС України, військової частини та підрозділу, не може чітко і логічно висловлювати свою думку.

“незадовільно” – слухач не засвоїв програмного матеріалу.

б) оцінка групам визначається на підставі індивідуальних оцінок:

“відмінно” – якщо не менше 95 % військовослужбовців, які перевіряються, отримали позитивні оцінки, з них 60% “відмінно”.

“добре” – якщо не менше 90 % військовослужбовців отримали позитивні оцінки, з них не менше 60 % - “добре” та “відмінно”.

“задовільно” – якщо не менше 80 % військовослужбовців отримали позитивні оцінки.

“незадовільно” – якщо не виконані попередні умови.

Оцінку керівникам груп гуманітарної підготовки виставляють виходячи з рівня їх знань в обсязі програм гуманітарної підготовки та загальної оцінки групи.

У підрозділі, військовій частині /кораблі/ оцінка кожній категорії слухачів виводиться на підставі індивідуальних оцінок за показниками, що встановлені для оцінки групи.

Поточний контроль знань офіцерського складу, прапорщиків /мічманів/, військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, здійснюється щомісячно за результатами семінарських занять.

Оцінку військовослужбовцям строкової служби згідно вимог директиви № Д-11 необхідно виставляти щомісячно на підставі оцінок за підсумками вивчених тем.

Крім того стан гуманітарної підготовки в частині, з'єднанні, рівень знань слухачів груп гуманітарної підготовки перевіряється під час інспектувань і підсумкових перевірок у всіх категорій військовослужбовців старшими командирами (начальниками) за підлеглістю.

Під час інспектування (перевірки) органів управління, з'єднань, військових частин перевіряються усі категорії слухачів гуманітарної підготовки. Кількість груп гуманітарної підготовки, що підлягають перевірці, визначається планом інспектування /перевірки/, залежно від загальної кількості груп гуманітарної підготовки в з'єднанні, військовій частині.

У з'єднанні обов'язково перевірці підлягає група старших офіцерів управління.

Групи, що представляються на інспектування чи перевірку, повинні мати не менше 90 % свого складу.

Оцінка підрозділу, військовій частині (кораблю) виводиться як середньо арифметичне оцінок усіх категорій особового складу.

Вона не може бути вище оцінок офіцерів.

Оцінка стану гуманітарної підготовки проводиться з урахуванням таких елементів:

1. Загальні результати:

  • загальна оцінка органу управління, з'єднання, військовій частині;

  • ступінь виконання тематичних планів;

  • кращі військові частини (підрозділи);

  • військові частини /підрозділи/, що відстають.

2. Організаційне забезпечення гуманітарної підготовки:

  • якість відпрацювання наказів з організації гуманітарної підготовки;

  • планування і організація інструктивно-методичних занять, зборів керівниками груп гуманітарної підготовки;

  • ефективність діяльності щодо недопущення випадків зриву або переносу занять, відриву особового складу від них;

  • організація додаткових занять для військовослужбовців, що пропустили їх з поважних причин;

  • наявність та зміст підсумкових наказів про стан гуманітарної підготовки;

  • наявність та дієвість системи контролю, перевірок занять керівним складом з'єднань, військових частин.

3. Методичне та матеріально-технічне забезпечення занять гуманітарної підготовки:

  • знання керівниками груп керівних документів з гуманітарної підготовки;

  • рівень теоретичної підготовки керівників груп;

  • рівень володіння керівником групи державною мовою, стан впровадження української мови у повсякденну діяльність;

  • зв'язок теоретичного матеріалу з конкретними завданнями, що стоять перед військовими колективами. Рівень виховної спрямованості занять, її вплив на морально-психологічний стан особового складу, стан військової дисципліни;

  • наявність посібників, конспектів, методичних розробок та вжиття заходів щодо підвищення якості занять;

  • підготовка методичних матеріалів. Узагальнення та розповсюдження передового досвіду;

  • залучення можливостей наукових і навчальних установ, культурно-освітніх закладів.

За результатами перевірок складається акт.

Таким чином, гуманітарна підготовка уявляє собою дидактичну систему з чітко визначеними компонентами, метою і результатом якої є формування всебічно розвиненою особистості військовослужбовця, громадянина-патріота України.


10.2 Методична система і організаційні форми гуманітарної підготовки

Як зазначалось в тезаурусі теми основою технології гуманітарної підготовки є методична система, яка визначається метою і гарантує досягнення запланованих результатів.

Тому, безперечно, успіх гуманітарної підготовки значною мірою залежить від правильного вибору методів, форм навчальної роботи, які сприяють якісному вивченню тематичного плану, забезпечують його міцне і глибоке засвоєння.

Вибір форм, методів залежить від специфіки завдань які виконує підрозділ, особливостей різних категорій військовослужбовців.

У директиві Міністра оборони України Д-11 чітко визначено, що основним методом проведення занять з гуманітарної підготовки в групах офіцерського складу, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, які проходять службу за контрактом та працівників ЗСУ вважати лекційно-семінарський.

З військовослужбовцями строкової служби заняття з гуманітарної підготовки рекомендується проводити методом розповідь-бесіда.

Незважаючи на директивність визначення методів проведення занять з гуманітарної підготовки, слід звернути увагу на необхідність оволодіння та використання керівниками груп так званих традиційних і нетрадиційних (активних) методів навчання в залежності від рівня освіти слухачів, їх службового стану, практичного досвіду.

Щодо класифікації традиційних методів, то найбільш відома класифікація видатного педагога Ю.К.Бабанського (додаток 5).

Методи навчання можна поділити на словесні, наочні та практичні.

Усне (словесне) навчання застосовується переважно при поданні нового матеріалу (розповідь, лекція, пояснення).

Розповідь – це короткий, образний виклад навчального матеріалу, що містить переважно фактичні дані. Тривалість розповіді, як правило, має бути 20-30 хв. І поєднується з демонстрацією матеріалу (схем, карт тощо). При вивченні тем гуманітарної підготовки з історії України, її війська доцільно проводити показ коротких відеофільмів з тематики занять.

Лекція – розгорнуте повідомлення, науковий аналіз викладеного матеріалу. Головне призначення лекції – допомога слухачам в їхній самостійній роботі. Лекція застосовується для викладання найважливіших тем тематичних планів гуманітарної підготовки. При підготовці лекції в групах офіцерів, прапорщиків необхідно як найширше використовувати можливості бібліотек, клубів частин, залучаючи до їх проведення фахівців наукових та навчальних установ. У цьому випадку доцільно проводити загальне заняття всіх груп слухачів даних категорій.

Керівникам груп гуманітарної підготовки слід пам’ятати, що при проведенні занять лекційними методом, викладаються основні, найскладніші положення теми, аналізуються літературні джерела і даються поради як під час самостійної підготовки працювати над визначеною проблемою. У лекції тісно поєднуються елементи повідомлення та аналізу фактів і прикладів, пояснення і доказу, узагальнення та висновків. Основні вимоги до лекції – переконливість матеріалу, доступність, міцність його засвоєння, а також застосування наочності.

Пояснення це такий вид усного мовлення, коли керівник прагне розкрити сутність теми, ніби відповідаючи на запитання: „Що це таке?”, „Чому?”, „У зв’язку з чим?”, „До чого це приведе?”. Цей метод доцільний при висвітленні тем з сучасної суспільно-політичної та економічної ситуації в країні. Він досягає кращих результатів, якщо підкріпляється демонстрацією наочних матеріалів.

Пояснення має бути переконливим і доказовим, спиратися на глибокі знання керівником занять навчального матеріалу, на систематизовані й відпрацьовані факти і приклади, бути логічним, зрозумілим, дохідливим, послідовним і наочним, поєднуватись з іншими методами навчання.

До практичних методів відносяться самостійна підготовка та семінар.

Самостійна робота слухачів – необхідний елемент навчального процесу.

Без самостійної роботи неможливо розраховувати на глибоке й міцне засвоєння навчального матеріалу. Основне завдання самопідготовки – навчити слухачів працювати з першоджерелами. Слід привчати слухачів робити нотатки з прочитаного, використовуючи їх під час семінарів. У зв’язку з цим заступник командира підрозділу повинен постійно турбуватися про поповнення бібліотечки керівника груп гуманітарної підготовки літературою та періодичними виданнями з суспільно-політичних, економічних та правових питань. По можливості залучаючи для цього шефські зв’язки.

При організації самостійної підготовки в групах військовослужбовців строкової служби, важливим засобом самостійного вивчення і закріплення навчального матеріалу може бути перегляд тематичних телевізійних передач. Велика роль у підвищенні якості самостійної підготовки належить її організації, визначенню обсягів завдання, контролю і надання допомоги слухачам з боку керівників.

Перевірка знань слухачів, глибина засвоєння ними навчального матеріалу проводиться під час семінарських занять з гуманітарної підготовки. До семінарських занять доцільно доручати кращим слухачам групи готувати реферати з пропонованої тематики, з яким вони під час семінару мають виступити. Краще, коли з одного й того ж питання готуватимуться два або більше слухачів, що мають різні погляди на висвітлення теми. Створення під час заняття проблемної ситуації підвищує інтерес слухачів до заняття і в такий спосіб сприяє активізації їх розумової діяльності.

Звичайно, запропоновані методи не є догмою і не являють собою спробу скувати ініціативу керівника групи гуманітарної підготовки. Це лише поради, які можуть бути використані ним під час занять і можуть бути ним творчо розвинуті.

Що стосується нетрадиційних методів (активних) то їх поділяють на імітаційні та неімітаційні (додаток 6).

Активні методи навчання – це сукупність способів і прийомів, що спрямовані на розвиток у тих, хто навчається, творчого мислення і вміння кваліфіковано вирішувати професійні завдання.

Вони забезпечують:

  • активізацію пізнавальної діяльності, творчого мислення;

  • зв’язок теорії з практикою;

  • володіння методом аналізу і вирішення складних проблем;

  • розвиток самосвідомості, саморегуляції, необхідних навичок спілкування.

Особливістю активних методів навчання є те, що вони вирішують проблему забезпечення ефективності навчання під час послідовного вирішення пізнавальних завдань при методичній, контролюючій і корегуючій ролі керівника групи гуманітарної підготовки.

Основні види активних методів навчання, що можуть використовуватись під час гуманітарної підготовки:

  1. Діалогові розповіді:

- розповідь-дискусія;

- проблемна розповідь;

- розповідь-консультація.

  1. Активні методи проведення бесіди:

- бесіда-дискусія;

- бесіда-дослідження;

- бесіда „круглий стіл”;

- бесіда-взаємонавчання та інші.

  1. Аналіз конкретної ситуації.

  2. Інтелектуальна розминка.

  3. „Мозкова атака”.

  4. Військово-професійні ігри (рольові тренінги).

  5. Метод „круглого столу”.

  6. Професійна консультація та інші.

Застосування активних методів навчання в гуманітарній підготовці дає найбільший ефект, коли вони впроваджуються не як окремі елементи, фрагменти заняття, а як єдина технологія, концепція організації і проведення гуманітарної підготовки.

Проблемне навчання – це система, при якій під час оволодіння знаннями виділяються головні питання /проблеми/ теми, що вивчається, прийоми їх глибокого розкриття.

Керівник групи гуманітарної підготовки при підготовці до заняття повинен:

  • визначити мету заняття;

  • виділити ключові ідеї, запитання, без яких тема не може бути розкрита;

  • сформулювати питання заняття, орієнтувати їх за змістом і формою на проблемне висвітлення;

  • при використанні методів, засобів, прийомів активізації пізнавальної діяльності проявляти творчість.

В якості додаткових інформаційних заходів з метою розширення та поглиблення знань військовослужбовців з тематики гуманітарної підготовки доцільно використовувати:

  • всі види інформування особового складу;

  • демонстрацію науково-популярних і документальних фільмів;

  • зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, Збройних Сил, з’єднання, військової частини;

  • виступи представників органів державної влади та місцевого самоврядування працівників військових прокуратур і судів;

  • відвідування музеїв, кімнат Бойової слави;

  • відвідування тематичних виставок-бібліотек;

  • щоденний перегляд та прослуховування інформаційних програм національного радіомовлення і телебачення України.

Всі ці та інші форми значно активізують слухачів під час проведення занять та активно впливають на свідомість військовослужбовців.

Отже, гуманітарна підготовка особового складу підрозділу є важливою складовою гуманітарної політики держави, інформаційно-пропагандистського забезпечення, комплексною формою виховної роботи, ефективного впливу на свідомість і поведінку військовослужбовців за умов системного підходу до її організації та проведення.

Важливим напрямком реалізації виховного потенціалу гуманітарної підготовки та інформаційно-пропагандистського забезпечення є використання найбільш сучасних технологій навчання які основані на активних методичних системах і спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності особового складу.

Розділ 11. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФОРМУВАННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ПІДРОЗДІЛУ: СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ Й ПРОВЕДЕННЯ

Досвід діяльності ЗС України свідчить, що проблема формування здорової морально-психологічної обстановки у військових колективах, зміцнення військової дисципліни та правопорядку у підрозділі, в значної мірі, вирішується завдяки організації та проведенню інформаційно-пропагандистського забезпечення життєдіяльності військ.

Реалізація положень Конституції України, чинного законодавства, Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України до 2005 року вимагають посилення інформування особового складу Збройних Сил, формування у нього національної свідомості і культури, гуманістичного світогляду, високих морально-бойових якостей, морально-психологічній готовності до захисту Батьківщини.

У „Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України” вказано, що діяльність органів військового управління щодо впровадження гуманітарної і соціальної політики пов’язана з організацією та проведенням певних інформаційно-пропагандистських заходів, що спрямовані на усвідомлення особовим складом державної політики у сфері оборони, системи національних цінностей, які вони захищають.

Отже, інформаційно-пропагандистське забезпечення ЗС України система заходів щодо надання та поширення серед всіх категорій особового складу і працівників відомостей про державну політику, вимоги Конституції України, військового законодавства, наказів і директив командирів і начальників, про події в державі та в світі, які спрямовані на формування загальнолюдських цінностей у військовослужбовців, морально-психологічних якостей захисників Вітчизни з одного боку і нейтралізації негативного інформаційно-пропагандистського впливу на війська з іншого.

Складовими інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу є:

  • система інформування військовослужбовців (політичне, економічне, технічне тощо) ;

  • гуманітарна підготовка;

  • засоби масової інформації (в тому числі і військові);

  • система наочної агітації у військовій частині;

  • система культурно-просвітницької роботи.

Більш докладно зупинимось на інформуванні особового складу як основній формі інформаційно-пропагандистського забезпечення в підрозділі.

11.1. Сутність та зміст інформування особового складу Збройних Сил України

Інформування військовослужбовців є полягає в здійсненні державними органами, органами військового управління, командувачами, командирами (начальниками), штабами, органами з гуманітарних питань, засобами масової інформації заходів щодо впровадження гуманітарної політики держави у Збройних Силах, спрямованих на формування у військовослужбовців активної життєвої настанови, громадянської свідомості та національної самосвідомості, готовності до сумлінного виконання своїх функціональних обов’язків в мирний і воєнний час.

Інформування є надійним каналом зв’язку командирів із підлеглими, заступника з гуманітарних питань – зі всіма військовослужбовцями, дієвим інструментом формування громадської думки в підрозділі. Воно покликано оперативно і об’єктивно доводити до військовослужбовців відомості про діяльність органів державної влади, військового управління, органів із гуманітарних питань щодо впровадження гуманітарної політики держави у Збройних Силах, інформувати про суспільно-політичну та економічну обстановку в державі, міжнародне становище України, військово-технічні досягнення та інші актуальні питання.

Головна мета інформування особового складупідвищення рівня обізнаності військовослужбовців у різних сферах суспільного життя та здійснення цілеспрямованого впливу на свідомість особового складу, досягнення керованості духовними процесами у військовому середовищі, мобілізація військовослужбовців на виконання вимог Конституції і законів України, Статутів Збройних Сил, наказів командирів (начальників).

Тут важливо звернуту увагу на наступні моменти. По-перше – мова йде про забезпечення особового складу суспільно значимою інформацією, тобто про роз’яснення політики держави, доведення до військовослужбовців військового законодавства та наказів командирів, інформування про хід реформування Збройних Сил України, роз’яснення соціально-політичних і економічних умов виконання завдань ЗС України.

По-друге – змістом інформування є формування у військовослужбовців громадянської свідомості, роз’яснення положень Конституції України про збройний захист Батьківщини, інформування військовослужбовців з питань гуманітарної політики держави, роз’яснення законів про юридичну та адміністративну відповідальність військовослужбовців, інформування про соціальне забезпечення, права та свободи військовослужбовців.

По-третє – захист особового складу від впливу негативної інформації, яка можливо бути пов’язана з приниженням ролі ЗС України, як соціального інституту в суспільстві, недостатньо об’єктивним показом процесів, що мають в них місце.

З мети інформування витікають її конкретні завдання:

  • згуртування військовослужбовців навколо ідеї захисту суверенітету і державної незалежності України, формування в них національної і правової свідомості та самосвідомості, виховання почуття глибокої любові до України;

  • поліпшення рівня обізнаності особового складу з питань внутрішньої й зовнішньої політики держави;

  • оперативне та об’єктивне висвітлення процесів військового будівництва;

  • аналіз суспільно-політичної обстановки у місцях дислокації військ та її впливу на морально-психологічний стан особового складу;

  • підняття престижу військової служби, забезпечення здорового способу життя тощо.

Основними видами інформування особового складу є суспільно-політичне, військово-технічне, бойове та правове інформування. В ході суспільно-політичного інформування висвітлюються актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку держави, реформування ЗС України, питань життєдіяльності військ, конкретних подій історичного та сучасного розвитку держави.

Бойове інформування проводиться в процесі бойового чергування, виконання завдань вартової служби, всіх видів навчань із залученням особового складу.

Під час правового інформування до особового складу доводять вимоги наказів та директив із питань юридичної відповідальності військовослужбовців, правопорядку й дисципліни, підтримання законності, здійснюється аналіз стану військової дисципліни та правопорядку в частині і підрозділі, доводяться основні завдання й заходи щодо їх поліпшення, висвітлюються питання з проблем правового виховання.

Важливого значення інформування особового складу підрозділу є засоби масової інформації (електронні та друковані). Вони являють собою джерело різноманітної, оперативної, авторитетної для багатьох інформації, дозволяють своєчасно отримати відомості з різних питань, формують суспільну думку. Завдання командира, заступника із гуманітарних питань полягають в тому, щоб використати цю інформацію в інтересах виховання військовослужбовців.

Засоби наочної агітації в частинах і підрозділах за умов, що до них є серйозне відношення і ставлення, – також вагомий важіль у вихованні військовослужбовців. Сила наочних засобів інформування полягає у конкретному відображенні положень та ідей, в їх образності, простоті і доступності, тривалості впливу на почуття військовослужбовців. Вони є необхідною частиною інформаційно-художнього оформлення території військових містечок, службових та жилих приміщень. В розташуванні підрозділів влаштовуються народознавчі світлиці, в яких у наочному художньому оформленні, відображаються державна і військова символіка, історія та традиції Збройних Сил і частин (підрозділів), правові засади військової служби та інша інформація.

Для інформування, як ні якої іншої складової інформаційно-пропагандистське забезпечення, характерно багатство форм, серед яких можливо виділити змістовні форми (лекції, бесіди, доповіді, повідомлення, покази, огляди, перегляди, читання і обговорення, обмін досвідом роботи) та організаційні форми (Дні інформування, Дні відкритих дверей, Дні науки і культури, екскурсії, відкрити судові процеси, куточки інформації, наради, семінари, звіти, інструктивно-методичні заняття, стіна преса).

Інформування здійснюється і на заняттях з гуманітарної підготовки у вигляді інформації на початок кожного заняття, фіксованих виступів, при проведенні зборів, семінарів.

Основним методом інформування є метод переконання, в ході якого застосовуються різноманітні прийоми: роз’яснення, обґрунтування, обговорення, навіювання. Все це підвищує вплив на свідомість військовослужбовців, сприяє свідомому виконання ними військового обов’язку як в цілому, так і конкретних обов’язків згідно посади, яку обіймають, а також окремих завдань і доручень по службі.

Поряд з методом переконання застосовується роз’яснювально-інформаційний метод, основна ознака якого – повідомлення, інформація. Це здійснюється за допомогою усного слова (розповідь, лекція), друкованого слова (газетні та журнальні публікації), наочних засобів (схеми, діафільми), кіно, аудіо та відео засобів.

Використання всього багатства арсеналу засобів і методів впливу на військовослужбовців є запорука ефективності інформування особового складу частин і підрозділів.


11.2. Організація інформування особового складу підрозділу

Інформування особового складу частин і підрозділів здійснюється згідно до вимог п. 12 Директиви Міністра оборони № Д-40 від 20 грудня 1993 року „Про гуманітарну підготовку та інформаційне забезпечення особового складу Збройних Сил України“.

В основу організації інформування військовослужбовців в частині покладено наказ командира частини, в якому визначається система організації та відповідальні за інформування особового складу з громадсько-політичних, військових, міжнародних та правових питань. У частині ведеться план-графік проведення інформування особового складу.

Інформування проводиться з усіма категоріями військовослужбовців:

  • з офіцерами – 2 рази на місяць по 1 годині;

  • з прапорщиками – 4 рази на місяць по 50 хвилин;

  • з військовослужбовцями строкової служби – 2 рази на тиждень по 30 хвилин;

  • правове інформування військовослужбовців строкової служби здійснюється один раз на тиждень, щосуботи 40 хвилин.

Інформування всіх категорій особового складу здійснюється, як правило, у складі підрозділу, в дні, коли не проводяться заняття з гуманітарної підготовки, і включається до розпорядку дня підрозділів та до розкладу занять.

Інформування особового складу бойових обслуг, що заступають на бойове чергування, проводиться щодобово; в ході навчань, виконання окремих видів бойової підготовки – за терміном і змістом відповідно до характеру діяльності особового складу підрозділу.

Важливе місце займає підбір офіцерів, яким доручається ведення інформування. Це – офіцери з гуманітарних питань, командних та інженерних посад. Вони повинні бути авторитетними особами, які добре володіють державною мовою, здатні творче проводити інформування, донести матеріал до свідомості військовослужбовців.

У військовій частині один раз на місяць проводяться інструктивні заняття з офіцерами, які залучаються до інформування особового складу. На допомогу їм також готуються матеріали , в тому числі і письмові.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25

Схожі:

ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА Навчальний посібник За загальною редакцією професора Пастухова В. П
Кримського економічного університету КНЕУ; М. Ю. НАУМ доцент Прикарпатського державного
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний...
В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,...
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією...
Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських...
Ботаніка Водорості та гриби Навчальний посібник (під редакцією І. Ю. Костікова та В. В. Джаган)
Костіков І. Ю., Джаган В. В., Демченко Е. М., Бойко О. А., Бойко В. Р., Романенко П. О
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник
Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ...
У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,...
Кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією...
Кудінов С. О. гл. 41; Легких К. В. гл. 32; Лобойко Л. М. гл. 7, 8, 37,38; Міщенко
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
УДК 37. 03. 6-057. 36: 355 (477) М
За загальною редакцією помічника Міністра оборони України, старшого наукового співробітника, кандидата військових наук, генерал-майора...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка