Баранівський В. Ф., Бабенко М. С. та ін.: Навчальний посібник // За загальною редакцією В. В. Ягупова


НазваБаранівський В. Ф., Бабенко М. С. та ін.: Навчальний посібник // За загальною редакцією В. В. Ягупова
Сторінка2/25
Дата06.04.2013
Розмір3.74 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25



ВСТУП
Особливості сучасного етапу розвитку нашої держави та її Збройних Сил (ЗС) вимагають подальшого розвитку системи виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (МПЗ) діяльності особового складу. Аксіомою є те, що боєздатність ЗС вирішальною мірою залежить від людського фактору, морального духу військовослужбовців. Саме тому, одним із головних завдань першого етапу будівництва та розвитку ЗС України було опрацювання та надбання ефективних форм виховної роботи. Підсумком цього стало затвердження в 1998 р. Указом Президента України Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Таким чином була створена правова основа для організації виховної роботи з військовослужбовцями. Подальшого розвитку основи організації виховної роботи в підрозділах отримали в Концепції соціального та гуманітарного розвитку у Збройних Силах України та Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року.

У стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року визначено завдання подальшого широкомасштабного реформування ЗС України, результатом якого повинно стати створення сучасних, багатофункціональних, мобільних, професійно підготовлених і забезпечених досконалими видами зброї та техніки ЗС України. Однією із умов успішного проведення цієї роботи є посилення гуманітарної складової військової служби, організація належної виховної роботи з особовим складом. Це передбачає, насамперед, виконання завдань поширення і закріплення гуманістичних і соціальних цінностей у військових частинах і підрозділах, задоволення потреб та інтересів військовослужбовців і працівників ЗС України, формування їх творчих особистостей.

Напрямом реалізації зазначених завдань є організація ефективного виховного процесу в частинах та підрозділах ЗС України. Його метою є одночасне забезпечення високого рівня морально-психологічного стану особового складу, що достатній для виконання ним завдань за призначенням, та створення умов для саморозвитку та самовдосконалення кожного військовослужбовця у військово-професійній діяльності. Реалізація даної мети сприяє формуванню всебічно розвиненої, високоосвіченої, толерантної особистості громадянина України, яка спроможна свідомо виконувати свій професійний обов’язок.

У сучасних умовах органи військового управління і, перш за все органи з гуманітарних питань, наполегливо втілюють у діяльність військ (сил) систему МПЗ, враховуючи досвід сучасних локальних війн і збройних конфліктів, миротворчих операцій, і спрямовують її на підвищення рівня оперативної та бойової підготовки, формування морально-бойових і професійних якостей військовослужбовців, розвитку їх психологічної та вольової стійкості.

Найбільш численною категорією офіцерів органів з гуманітарних питань, від якої залежить ефективність виховного процесу у військовій частині, є заступники командирів рот, батарей та їм рівних підрозділів з гуманітарних питань (офіцери-психологи). Вони виступають організаторами виховної роботи (морально-психологічного забезпечення) як механізмів реалізації завдань гуманітарного та соціального розвитку в підрозділах.

Автори цього посібника мали на меті, поряд з обґрунтуванням теоретичних і методичних основ організації роботи з особовим складом підрозділів, висвітлити досвід організації виховного процесу на тактичному рівні управління, що накопичений офіцерами структур з гуманітарних питань. Також у посібнику викладено низку практичних рекомендацій і порад щодо проведення виховного процесу (морально-психологічного забезпечення життєдіяльності) в ЗС України.


Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ГУМАНІТАРНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В ЗС УКРАЇНИ


Одним із головних завдань ЗС України є забезпечення високого рівня їх боєготовності та боєздатності на рівні армій провідних країн світу. Умовою його виконання має стати широкомасштабне реформування ЗС України, пріоритети якого визначені керівними документами. В них акцентується увага на необхідність врахування гуманітарної та соціальної складової військової служби при проведенні заходів реформування військових формувань України.


1.1. Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України: сутність, мета та принципи

Сучасний поступ українського суспільства вимагає все більше уваги звертати на розвиток його гуманітарної та соціальної сфери, пошук шляхів вирішення конституційної вимоги – „Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави” (Конституція України, ст.3).

В цьому напрямі вищими органами держави та військового управління вже прийнято низку документів. Серед них головними є: Укази Президента України “Про основні напрями соціальної політики”; Про концепцію гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України” тощо.


Саме Концепція гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України покликана стати нормативною базою пошуку якісно нових підходів до вирішення проблем: створення і розвитку системи формування моральної, національно-державницької свідомості військовослужбовців; їх мотивації до військової служби, готовності до виконання специфічних завдань; обґрунтування переходу до якісно нової системи діяльності органів військового управління щодо налагодження і впровадження організаційних, виховних, соціально-психологічних, правових механізмів, які могли б компенсувати певну напруженість, що існує у військах, забезпечити виконання завдань соціальної та гуманітарної політики держави у ЗС України.

Що ж передбачає гуманітарний та соціальний розвиток ЗС України на найближчий час?

Для відповіді на це питання необхідно визначитися з основними його категоріями та поняттями.

Гуманітарна та соціальна політика в ЗС України, як і в цілому в державі, являє собою складне системне явище. Отже, відповідно з тим, що “система – це комплекс взаємодіючих елементів” можна визначити на науково-теоретичному рівні ряд її елементів. До них відносяться: сутнісний, теоретико-методологічний (базовий), структурно-організаційний, змістовий та технологічний. При цьому, слід мати на увазі, що головним, центральним є сутнісний компонент.

Гуманітарна політика в ЗС України має свої особливості, що обумовлені специфікою діяльності та призначення військової організації. Разом з тим, вона базується на загальних методологічних, науково-теоретичних засадах.

Поняття “гуманітарна (від лат. Humanity – людство, людяність) політика” в найширшому розумінні цього терміну має на меті “олюднення” усіх сфер і галузей суспільного буття, створення можливостей та умов для максимальної реалізації кожної особистості, формування в неї внутрішньої потреби й здатності приймати участь у житті держави і суспільства, словом та ділом відстоювати гуманітарні пріоритети та цінності.

У широкому розумінні гуманітарна політика об’єднує дві різноманітні суспільні складові – духовну й соціальну, до яких належать такі галузі, як: освіта, виховання, наука, культура, релігія, свободи, права і обов’язки, інформаційний простір, охорона здоров’я, соціальне забезпечення тощо.

Визначення сутності гуманітарної політики доцільно сформулювати через систему діяльності суб’єктів (держави, ЗС України тощо). Гуманітарна політикаце система цілеспрямованої, регулюючої, організуючої та координуючої діяльності суб’єктів, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери суспільства, особистості людини, формування, збагачення та реалізації її творчого потенціалу.

При визначенні специфіки гуманітарної політики в ЗС України необхідно враховувати те, що, з одного боку, особовий склад, члени сімей військовослужбовців є повноправними членами суспільства і на них повністю поширюються конституційні права і обов’язки, свободи всіх громадян. З іншого боку, військова організація має свої особливості та обмеження, які впливають на процес “гуманізації” воєнного буття, на умови морально-психологічного, духовного та соціального розвитку особистості військовослужбовця, на її військово-професійну діяльність.

Отже, гуманітарна політика у ЗС України, як складова частина державної гуманітарної політики – це система цілеспрямованої, організуючої та координуючої діяльності органів військового управління, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери діяльності військ (сил) щодо створення умов для соціально-гуманітарного розвитку воєнної організації українського суспільства, реалізації соціальних, духовних та інших потреб військовослужбовців, формування, збагачення та реалізації їх творчого потенціалу, здійснення ефективної професійної діяльності.

У Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України гуманітарну політику розподіляють на: гуманітарну (у вузькому розумінні поняття) та соціальну.

У такому сенсі гуманітарна політика в ЗС України спрямована, переважно, на військово-професійну сферу і визначається як “діяльність органів військового управління щодо забезпечення навчання, виховання, психологічної підготовки військовослужбовців і працівників, їх духовного, культурного та фізичного розвитку, реалізації конституційних прав і свобод”.

Соціальна політика спрямовується на задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їх сімей і працівників, соціальну реабілітацію, підтримку та захист військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або у відставку.

Виділення цих складових окремо є умовним, оскільки реалізація гуманітарної і соціальної політики – це єдиний процес. Вони взаємообумовлені й реалізуються через діяльність одних і тих же суб’єктів.

Важливим показником, що визначає та характеризує сутність гуманітарної політики в ЗС України, є її мета. В літературі, присвяченій проблемам гуманітарної політики, мета розкривається занадто широко і зводиться, в основному, до створення певних умов. Наприклад, в навчальному посібнику “Гуманітарна політика в Україні”, виданому в Українській Академії державного управління при Президентові України, метою визначається створення умов для формування, розвитку та функціонування соціальних і духовних відносин; для задоволення людиною соціальних і духовних потреб й інтересів; для розширення соціального і духовного простору; для розширення діяльності людини тощо.

Мету гуманітарної політики та особливості її реалізації в ЗС України слід розглядати на двох рівнях. Перший – це створення умов для всебічного, гармонічного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу особистості (тактика діяльності органів військового управління). Другий – пошук дієвих механізмів реалізації потенціалів і суспільства, і особистості (стратегія діяльності органів військового управління).

Саме таке розуміння мети закладено в Концепцію гуманітарного та соціального розвитку у ЗС України: це задоволення соціально-економічних потреб та інтересів військовослужбовців, а також соціальна та професійна адаптація військовослужбовців та осіб звільнених із ЗС України в запас, або у відставку; створення й вдосконалення засобів, форм і методів гуманітарної роботи серед військовослужбовців (тактичне завдання); утвердження особистості військовослужбовця, працівника ЗС як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних військових спеціалістів, свідомих захисників Вітчизни (стратегічне завдання).

Поряд із ствердженням загальнолюдських цінностей у військовому середовищі, в меті гуманітарного і соціального розвитку в ЗС України визначається і специфіка спрямованості діяльності органів військового управління, а саме: “морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної й бойової підготовки, виконання завдань з підтримки миру поза межами України, іншої визначеної законодавством діяльності військових формувань”.

Важливим поняттям є принципи гуманітарного та соціального розвитку ЗС України.

Принципи – це керівні положення, які відображають закономірності розвитку явищ, процесів і визначають вимоги до спрямованості, змісту, організації та методики реалізації змісту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України. Це керівництво до дії, яке передбачає творчість у роботі з особовим складом, дозволяє враховувати особливості цієї роботи в кожному конкретному випадку.

Принципи гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є конкретизацією більш загальних принципів, а саме, принципів гуманітарної політики держави. В роботі “Культура. Ідеологія. Особистість” такими принципами визначені: законність, як реальне забезпечення юридичними засобами максимального здійснення, охорони та захисту основних прав людини; пріоритет загальнолюдських цінностей; поєднання інтересів як Української держави, так і світової спільноти; опора на історичні традиції українського народу, його високий моральний та інтелектуальний потенціал; використання досвіду передових держав світу в створенні повноцінного соціокультурного середовища; відкритості державної діяльності, формування довіри до влади, до держави.

Концепцією гуманітарного та соціального розвитку ЗС України його принципами визначені: верховенство права, законність і гуманність, повага до людини, її конституційних прав і свобод; гласність, відкритість демократичного цивільного контролю; забезпечення соціального й правового захисту громадян, які перебувають на службі у ЗС України, а також членів їх сімей; взаємодія органів військового управління на основі чіткого розмежування повноважень, відповідальності у питаннях реалізації гуманітарної та соціальної політики держави у ЗС.

Також, до принципів гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України необхідно віднести й принципи організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (як механізмів реалізації зазначеного процесу). Ці принципи більш докладно буде розкрито в наступних розділах посібника.

Отже, зазначені принципи: по-перше, відображають специфіку діяльності органів військового управління в нових умовах; по-друге, сприяють організації їх ефективної професійної діяльності в напрямі реалізації соціального та гуманітарного розвитку ЗС України.

Головним тут є необхідність усвідомлення спрямованості діяльності органів військового управління не тільки на свідомість військовослужбовців з метою формування професійно необхідних бойових якостей і моральну самосвідомість, а головним чином на реалізацію громадянських прав і свобод військовослужбовців, працівників ЗС України, задоволення їх соціальних інтересів і потреб.

1.2. Зміст гуманітарного і соціального розвитку ЗС України

Важливим компонентом гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є його змістовий компонент.

Зміст – це сукупність теорій, положень, норм, знань, традицій, що покладенні в основу:

забезпечення гуманітарного та соціального розвитку як військових колективів в цілому, так і військовослужбовців, працівників ЗС України, зокрема;

створення умов для всебічного, гармонійного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу кожної особистості військовослужбовця, працівника ЗС України;

ефективної професійної діяльності.

Зміст гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України розкривається через його складові, напрями та завдання, на основі яких визначаються та плануються заходи щодо їх реалізації, формуються відповідні функціональні обов’язки посадових осіб органів військового управління.

В Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України такими складовими визначено: військово-соціальне забезпечення; правове (політико-правове) забезпечення; інформаційне (інформаційно-пропагандистське) забезпечення; культурологічне забезпечення; міжнародне співробітництво з питань гуманітарного та соціального розвитку; морально-психологічне забезпечення діяльності військ (сил); кадрове забезпечення.

На основі аналізу нормативно-правових актів держави, поглядів вчених-аналітиків щодо визначення та розуміння основних напрямів гуманітарного та соціального розвитку держави його напрямами в ЗС України можна виділити такі: створення необхідних умов для задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, працівників ЗС України, сприяння їм у реалізації, встановлених законами прав і пільг; розвиток та вдосконалення системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення військовослужбовців, працівників ЗС України; формування у військових колективах культури гуманних взаємовідносин, що ґрунтуються на загальнолюдських та національних цінностях; сприяння підвищенню рівня самосвідомості особистості військовослужбовців як громадян-патріотів України; гуманізація військової освіти (в тому числі і бойової підготовки військ як її складової), інтегрування її в державну систему освіти на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази; створення умов для своєчасного, якісного та ефективного інформаційного забезпечення військовослужбовців, працівників ЗС України, підвищення ролі військових засобів масової інформації в збереженні та відтворенні національних, історичних традицій народу та ЗС України; розвиток фізичної культури та спорту, як основи зміцнення здоров’я, здійснення здорового способу життя, фізичного і духовного розвитку особистості військовослужбовця.

Третім елементом змістового компоненту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України виступають завдання.

Саме в завданнях відображаються функції суб’єктів гуманітарного та соціального розвитку. При цьому, часто виділяються загальні завдання та завдання конкретних суб’єктів.

До загальних завдань, що сформульовані в Концепції гуманітарного та соціального розвитку відносяться такі:

реалізація конституційних прав і свобод військовослужбовців, працівників Збройних Сил з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України;

підвищення престижу військової служби в суспільстві;

поглиблення процесу гармонізації службових відносин у військах (силах) як одного з чинників поліпшення морально-психологічного стану військовослужбовців та їх ставлення до служби;

забезпечення повноцінного функціонування державної мови в усіх сферах діяльності Збройних Сил;

сприяння підвищенню освітнього рівня військовослужбовців та членів їхніх сімей, реалізації права на працю та відпочинок;

розвиток у Збройних Силах культури і духовності, створення необхідних умов для національно-культурного та духовного самовдосконалення військовослужбовців та членів їхніх сімей, розвитку творчих здібностей і талантів;

забезпечення гідного рівня матеріального забезпечення та соціальної захищеності військовослужбовців та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил;

створення належних житлово-побутових умов, сприяння здобуттю дітьми військовослужбовців освіти та обраної професії у військових та інших навчальних закладах;

забезпечення надійності системи охорони здоров'я військовослужбовців, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей;

захист прав військовослужбовців, працівників Збройних Сил та осіб, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням;

приведення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку в різні роки, учасників бойових дій, сімей загиблих військовослужбовців у відповідність із змінами у грошовому забезпеченні військовослужбовців, що перебувають на службі у Збройних Силах;

розвиток фізичної культури і спорту в підрозділах та військових частинах.

Далі ці завдання уточнюються серед обов’язків суб’єктів військового управління різних рівнів. В Концепції гуманітарного і соціального розвитку ЗС України констатується, що „...у військах (силах) загальне керівництво гуманітарним і соціальним розвитком здійснюють командири (начальники). А безпосередніми організаторами діяльності військових службових осіб з питань гуманітарного і соціального розвитку є відповідні заступники командирів (начальників) з гуманітарних питань”. Їх права і обов’язки визначаються положенням про органи з гуманітарних питань.

Згідно з положенням про органи з гуманітарних питань (проектом) заступник командира підрозділу з гуманітарних питань здійснює свою діяльність згідно з вимогами Статуту внутрішньої служби ЗС України та завдань, які стоять перед військовими частинами та підрозділами. Він відповідає за: безпосередню організацію і проведення виховної роботи; морально-психологічний стан особового складу підрозділу; морально-психологічне забезпечення бойової готовності, бойової підготовки, виконання бойових завдань, правопорядку, повсякденної діяльності особового складу військової частини; гуманітарну підготовку та інформаційну роботу, організацію дозвілля військовослужбовців.

Офіцер-психолог військового підрозділу відповідно до покладених на нього завдань:

формує й підтримує у військовослужбовців високий рівень психологічної готовності до захисту Батьківщини, а також морально-психологічні якості, необхідні для свідомого виконання військового обов’язку;

здійснює заходи психологічної роботи щодо забезпечення бойової готовності, бойових і учбово-бойових задач, вартової та внутрішньої служби;

забезпечує психологічну готовність й стійкість особового складу до виконання бойових і навчально-бойових завдань, вартової та внутрішньої служби;

використовує під час організації бойового навчання розроблені форми та методи психологічної підготовки особового складу;

вивчає індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців, соціально-психологічні процеси і явища у підрозділах (взводах, відділеннях, обслугах, екіпажах) та прогнозує їх розвиток;

вивчає молоде поповнення та розробляє пропозиції щодо його раціонального розподілу;

здійснює заходи щодо соціально-психологічної та професійної адаптації військовослужбовців до умов служби;

бере участь у розподілі військовослужбовців (по взводах, відділеннях, обслугах, екіпажах) відповідно до їх психічних якостей, знань та здібностей;

формує здоровий психологічний клімат у підрозділах;

забезпечує оптимальний режим індивідуальної та групової діяльності військовослужбовців на основі закономірностей функціонування психіки й психологічних процесів;

бере участь у підборі військовослужбовців на посади сержантів (старшин);

проводить заняття з психологічної підготовки особового складу, бере участь у здійсненні загальної, спеціальної та цільової психологічної підготовки військовослужбовців;

бере участь у плануванні та проведенні занять з командирської підготовки офіцерів і сержантів з питань військової педагогіки та психології;

надає допомогу та розробляє рекомендації командирам підрозділів (взводів, відділень, обслуг, екіпажів) щодо організації індивідуально-виховної роботи з підлеглими;

здійснює психопрофілактику правопорушень та випадків недисциплінованості;

вивчає та аналізує дисциплінарну практику, виявляє основні причини проступків і упущень по службі, а також конкретних дій, за які військовослужбовців були заохочені;

здійснює психологічний аналіз службово-бойової діяльності, учбового процесу, виховної роботи та готує пропозиції щодо підвищення їх ефективності;

бере участь щодо комплектування підрозділів, які несуть вартову службу, а також у підборі команд для виконання завдань окремо від військової частини;

вживає заходи щодо недопущення осіб з нервово-психічною нестійкістю до несення гарнізонної, вартової та внутрішньої служби;

здійснює оцінку морально-психологічного стану особового складу, який заступає у варту;

організовує психічну підтримку військовослужбовців з підвищеним психічним навантаженням в ході несення вартової служби;

вживає заходи щодо відновлення психічних і фізичних сил військовослужбовців після зміни з варти;

проводить психологічний аналіз діяльності особового складу при несенні вартової служби, розробляє пропозиції щодо підвищення її ефективності;

проводить цілеспрямовану психодіагностичну роботу щодо вивчення індивідуально-психологічних особливостей військовослужбовців, схильних до девіантної поведінки;

аналізує службові, позаслужбові міжособисті взаємини та особливості відносин військовослужбовців до службової діяльності і особистих обов’язків;

здійснює психологічну діагностику психічних станів військовослужбовців, за відповідними методиками визначає стани тривожності, самопочуття, активності, настрою, самооцінки та інші, вживає заходи щодо своєчасної й оперативної їх корекції та профілактики;

організовує та проводить заходи саморегуляції психічних станів військовослужбовців, при необхідності застосовує техніки психокорекційної та психотерапевтичної роботи;

здійснює психологічну допомогу військовослужбовцям, членам їхніх сімей;

веде постійний облік всіх випадків нервозності, нестриманості, підвищеної роздратованості, агресивності;

своєчасно виявляє внутрішньоособистісні конфлікти у військовослужбовців та попереджує про розвиток їх наслідків;

отримує необхідну психологічну інформацію у фахівців, які організовують психологічну роботу на вищих рівнях;

забезпечує збереження та конфіденційність отриманої психологічної інформації;

своєчасно доповідає командиру роти (відповідного військового підрозділу), заступнику командира батальйону (дивізіону та йому рівних) з гуманітарних питань про проведені заходи, їх результати, динаміку психологічного стану, стан військової дисципліни серед військовослужбовців.

Отже, слід констатувати, що діяльність органів з гуманітарних питань на тактичному рівні має бути спрямована на гуманізацію життєдіяльності військового підрозділу, створення умов для самореалізації соціального та духовного потенціалу особистості військовослужбовців, працівників ЗС України. ЇЇ домінантою має стати “...утвердження особистості військовослужбовця, працівника ЗС України, як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних військових спеціалістів, свідомих захисників Вітчизни”.

Більш детально діяльність посадових осіб підрозділу щодо реалізації завдань гуманітарного та соціального розвитку буде розглянута в наступних розділах.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Схожі:

ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА Навчальний посібник За загальною редакцією професора Пастухова В. П
Кримського економічного університету КНЕУ; М. Ю. НАУМ доцент Прикарпатського державного
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний...
В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,...
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією...
Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських...
Ботаніка Водорості та гриби Навчальний посібник (під редакцією І. Ю. Костікова та В. В. Джаган)
Костіков І. Ю., Джаган В. В., Демченко Е. М., Бойко О. А., Бойко В. Р., Романенко П. О
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник
Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ...
У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,...
Кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією...
Кудінов С. О. гл. 41; Легких К. В. гл. 32; Лобойко Л. М. гл. 7, 8, 37,38; Міщенко
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
УДК 37. 03. 6-057. 36: 355 (477) М
За загальною редакцією помічника Міністра оборони України, старшого наукового співробітника, кандидата військових наук, генерал-майора...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка