|
|
Скачати 1.16 Mb.
|
35. Германський (німецький) епос. На початку нашої ери у германців панував ще первіснообщинний лад. Вони заселяли велику територію між Рейном і Ельбою та між Північним морем і Середнім Дунаєм. Праці Юлія Цезаря, Таціта та інші античні джерела свідчать, що германці займались скотарством, мисливством, знали вони і землеробство, часто здійснювали набіги на володіння Римської імперії. Жили германці родовими общинами, верховна влада належала народному зібранню. З часом родовий лад перетворився в лад «військової демократії» (Ф. Енгельс). Ватажком племені був вождь, який опирався на військову дружину. Князь та дружина збагачувались за рахунок нападів на сусідні племена, а також перебуваючи на службі в римських військах. Пізніше влада стала спадковою, а з королівських дружин згодом склалось феодальне дворянство. За свідченням Таціта, германці мали свою міфологію - пісні про походження богів та людей, бойові пісні, присвячені богу війни, подвигам героя та ін. Відомо також, що германці знали рунічну писемність. Рунами, які нагадували грецькі та латинські літери, вони робили короткі записи на камінні, деревах, зброї тощо (певно, рунам надавали також магічного значення). Жодних документів, творів, записаних рунами, не збереглося. В епоху великого переселення народів (IV- VI ст.) германці розмітались майже по всій Західній Європі. Доля їх склалась по-різному. Одні загинули у війнах з різними племенами і народами, другі асимілювалися з місцевим населенням. З племен, що залишились на території сучасної Німеччини, склалась німецька нація. Особливості історичного розвитку германських племен відбилися в народно-героїчному епосі, в якому виділяють два періоди (1). Перший період пов'язаний з добою великого переселення народів, з розпадом у германців патріархально-родового ладу і широкою переселенською і військово-колоніальною експансією. У той час на руїнах Римської імперії створювались нові варварські держави. «Це був своєрідний «героїчний вік», який став «епічним часом» в епосі германських народів» (2). Другий період представлений німецьким епосом епохи розквіту феодалізму (3). (1) Жирмунский В. М. Германский героический зпос в трудах Андреаса Хойслера.- В кн.: Хойслер А.Германский героический эпос и сказание о Нибелунгах. М.: Иностр. литература, 1960. (2) Мелетинский Е. М. «Эдда» и ранние форми эпоса.-М.: Наука, 1968, с. 6. (3) Див.: розділ «Німецький героїчний епос». Збереглась незначна кількість пам'яток древньогерманського [23] епосу. Це, наприклад, уривок «Пісні про Хільдебранта» (VIII ст.), поема «Беовульф» (близько 700 p.), уривки епосу про Вальтера Аквітанського («Вальдере», X-XI ст.) та про битву в замку Фінна («Фіннсбург»). Древньогерманська епічна традиція збереглася також і набула самостійного розвитку в Скандінавських країнах, особливо в Ісландії (збірник «Едда» та ін.). При відновленні сюжетів давніх епічних сказань (древньогерманських і скандінавських) додатковим джерелом є ісландські саги про давні часи (прозові перекази), а також латинські хроніки середньовічних істориків (гота Іордана, франка Григорія Турського, лангобарда Павла Діакона, саксонця Відукінда і особливо датчанина Саксона Граматика), які в своїх творах переказували героїчні пісні та сказання (1). Усі пам'ятки германського епосу, які збереглися, тією чи іншою мірою пов'язані з подіями епохи великого переселення народів. Однак у результаті різних причин історична основа в них дуже видозмінена. Це пояснюється тим, що на тій стадії, коли виникав епос германців, в їх свідомості дійсний факт і вимисел ще не відокремлювалися. Крім того, в усній пісенній творчості історичні події, факти, особи поетично переосмислювалися і героїзувалися. Опираючись на історичні події, епос створював свою поетичну історію, яка « народній пам'яті сприймалась як достовірна картина героїчного минулого. Слід також брати до уваги, що пам'ятки ці виникли в добу язичництва, а письмову форму набули вже після прийняття християнства, а отже, при запису підлягали обробці вже в дусі християнської ідеології. (1) Жирмунский В. М. Германский героический зпос в трудах Андреаса Хойслера.- В. кн.: Хойслер А.Германский героический зпос и сказание о Нибелунгах, с. 5-6. Так, сюжетна основа багатьох пам'яток народів германського походження пов'язана з подіями V ст. Відомо, що в 437 р. гунни зруйнували державу бургундів на Рейні, і тоді ж загинув їхній король Гундікарій з усім королівським родом. Але в епосі Гунтер (Гундікарій) та його родичі, військо зустріли смерть при інших обставинах - король гуннів Аттіла (в дійсності він не брав участі в битві 437 p.), зізвав усіх бургундів до себе для того, щоб присвоїти їхні скарби. Кровопролитні зіткнення германців з гуннами послужили історичною основою того, що в епосі взагалі часто фігурує ім'я короля Аттіли (Етцеля), в скандінавських пам'ятках - Атні. Цікаво, що в піснях «Едди» Атні виступає як жорстокий і підступний правитель, а в німецькому [24] епосі - як добрий і справедливий. Певно, король гуннів не раз був союзником германців у набігах на Римську імперію. Відомо також, що Аттіла помер у 453 р. на ложі своєї дружини - германської полонянки Ільдіко (скорочено від Хільда, в епосі - Крімхільда). Цей факт теж знайде широке відображення в епосі. До історичних сказань про загибель бургундів та про смерть Аттіли дуже рано приєднується франкське сказання про Зігфріда, який не має історичного прототипу, і, напевно, є породженням казок про богатирів. Цей епічний матеріал покладений в основу багатьох пам'яток різних часів та жанрів*. * Найбільш відомими з них є «Едда», «Едда» Сноррі, «Сага про Волсунгів», «Пісня про Нібелунгів» та ін. У древньогерманському епосі відтворено буття вищого ступеня варварства: бойові виїзди, битви, чвари між родичами, здобування скарбів, викрадення нареченої тощо. В епосі оспівуються сила героя, його хоробрість, рішучість, його бойова зброя. Значна увага приділяється темі родової помсти, згідно з законами якої члени роду зобов'язані були мстити за вбивство і кривди, які завдали їхнім родичам. Значне місце в епосі відводиться скарбам, коштовностям, які були символом влади, могутності, щасливої вдачі. Однак в уявленні германців золото було і причиною трагічної долі, розбрату, кривавих чвар і смерті. Творцем й виконавцем пісні був дружинний співець, наділений поетичним даром воїн. Свою пісню він виконував звичайно під час бенкету в колі вождя і дружинників. Обмеженість у часі змушувала співця вибирати найбільш ефектний епізод якоїсь події, оспівувати якусь особу. Характерними ознаками пісні є завершеність епічного сюжету, лаконізм, емоційна піднесеність. У пісні невелика кількість дійових осіб, значну частину займає драматичний діалог. Для германської пісні властивий тонічний алітераційний вірш, обумовлений особливостями наголосу в германських мовах. Розповідалась вона речитативом під акомпанемент арфи. З часом дружинний співець став професіональним співцем, поетом. В західних германців він називався скопом, на скандінавській півночі - скальдом. Співці вшановувалися почестями і щедро винагороджувалися правителями. Пісні дружинних співців швидко ставали надбанням народу і продовжували жити в усній традиції, що дозволяє по праву відносити їх до народної творчості. Єдиним збереженим зразком героїчної пісні континентальних германців є уривок з «Пісні про [25] Хільдебранта», записаний на сторінках латинського богословського рукопису кінця VIII-IX ст. У ньому розповідається про двобій батька з сином. Це закінчений епізод, але передбачається, що слухачам з інших поетичних джерел відомо те, що передувало цій події і що відбудеться після неї. В основі пісні лежить трансформована в народній пам'яті історична подія. Відомо, що в 476 р. начальник варварської дружини германець Одоакр скинув останнього римського імператора і захопив владу. Але в 493 р. його переміг король остготів Теодоріх (в німецькому героїчному епосі - Дітріх Бернський). В «Пісні» ці події і відношення між персонажами перекручені, в ній розповідається, що якраз Отахр (Одоакр) вигнав короля Дітріха; разом із ним з Італії тікає і Хільдебрант - начальник його дружини, залишивши в рідному краї жінку і малого сина Хадубранта. Тридцять років провів Хільдебрант на службі у короля гуннів Аттіли і тепер повертається на батьківщину на чолі війська. На кордоні він зустрічається з сином*, який виїхав з своєю дружиною назустріч ворогам. Старий Хільдебрант знає, що перед ним його син, і намагається уникнути кровопролиття. Але Хадубрант, прагнучи подвигів і слави, рветься до бою. Він не визнає у старому гунні батька (давно чув про його смерть) і називає Хільдебранта боягузом, що було для воїна найгіршою образою і робило зіткнення неминучим. Драматизм цієї історії посилюється конфліктом між обов'язком воїна і батьківським почуттям. Горе мені, всевладний боже! (сказав Хільдебрант) горе іде! ..................................................................................... І у скількох небезпеках смерть мене не спіткала! Нині ж власний син мене звалить сокирою, Вб'є своєю рукою, або сам я його вбивцею стану. Хільдебрант приймає виклик сина. На цьому текст уривається. Звичайно такий двобій закінчується перемогою батька або примиренням. Пісня відтворює суворий дух і суперечливу мораль того часу: поряд із відданістю правителю, особистою відвагою, гордістю героям властиві хитрість, підступність. «Пісня про Хільдебранта» набула напевно широкої популярності, про що свідчать пізніші обробки цього сюжету. * Ситуація типова для народно-героїчного епосу (наприклад, билина «Богатирі на заставі. Бій Іллі Муромця з сином» та ін.). 36. Мотив пошуку щастя у Коливалі. 37. Мотив подорожі. 38. «Витязь у тигровій шкурі». «Витязь у тигровій шкурі» або «Лицар у тигровій шкурі» (груз. ვეფხისტყაოსანი, Вепхісткаосані) - епічна поема, написана грузинською мовою Шотой Руставелі [1], в XII столітті, найімовірніше між 1189-1212 роками. Поема відома російською мовою під назвами «Лицар у тигровій шкурі», «Витязь у тигровій шкурі», «Витязь у барсовій шкірі», «Носить тигрову (Барсова) шкуру», «Барсова шкіра» та ін Поема ця в своєму первісному вигляді до нас не дійшла. Протягом століть текст поеми чимало спотворювався і майже знівечене в руках продовжувачів - наслідувачів і безлічі переписувачів. Збереглося чимало інтерпольованих пізніших редакцій XVI-XVIII ст., І серед дослідників не припиняється спір як щодо змісту в цілому, так і щодо тлумачень окремих місць твору. Існує і продовження поеми, відоме під назвою «Оманіані». З усіх редакцій поеми «Витязь у тигровій шкурі» канонізованої і найбільш поширеною є так звана Вахтанговського редакція, видрукувана в Тифлісі в 1712 році царем Вахтангом VI і забезпечена спеціальними коментарями. Нових видань поеми нараховується до тридцяти, але за винятком двох, всі вони по суті являють більшою чи меншою мірою повторення Вахтанговського видання. Філософськи-релігійні погляди Руставелі офіційна церква того часу визнавала єретичними; вона відкрила гоніння проти поеми. Переслідування тривали цілі століття, в результаті чого майже цілком було знищено перше повне видання поеми 1712 року. Донині залишається невирішеним і питання, звідки Руставелі запозичив сюжет своєї поеми. У літературі було висловлено чотири думки: перше грунтується на словах самого Руставелі, який в 16-й строфі поеми заявляє, що «він знайшов перський розповідь і переклав його віршами, немов велику перлину, що переходила з рук в руки», а проте, персидський оригінал, незважаючи на всі пошуки, досі не знайдений. Друга думка вперше була висловлена професором Д. І. Чубіновим, який доводить, що Руставелі не запозичив сюжету «Витязя в тигровій шкурі» у східних письменників; вона створена ним самим і спрямована на прославлення цариці Тамари. Третя думка належить А. Хаханову: порівнюючи вірші Руставелі з народними піснями про Таріеля, він припустив, що штучна поема XII століття має своєю підставою народну поезію, подібно до того як «Фауст» і «Гамлет» сходять до середньовічних народних традицій. Руставелі скористався народним сказанням для зображення великої історичної епохи. Зіставлення звертаються серед грузинського народу пісень про Таріеля з поемою Руставелі, де головним героєм є Таріел, виявляє безумовне їх схожість в загальному сюжеті і в деталях. З іншого боку, порівняння життя Тамари з подіями, описуваними в поемі, дає привід думати, що під ім'ям головної героїні, Нестан-Дареджан, ховається сама Тамара. Можна думати, що поет навмисно переніс сюжет «Витязя ...» в ідеальну місцевість - «в Індію, Аравію, Китай» - з метою відвести читача від здогадок і приховати свою любов, «для якої немає ліків ...» Хоча є припущення, що події, описані в поемі, перенесені в інші країни, щоб показати, що расові відмінності між народами неіснуючого, і ця історія могла бути в будь-який інший країні, ніж тільки в Грузії. Фабула поеми «Витязь у тигровій шкурі» зводиться до наступного: іменитий, але літній цар Аравії - Ростеван, не маючи сина-спадкоємця, зводить на престол свою єдину дочку - чарівну і розумну Тінатін, яка живила любов до видатному полководцю (спаспету) і лицареві -царедворцеві Автанділу. Одного разу під час полювання цар з Автанділом зустрілися біля річки з дивним сумували витязем. Спроби заговорити з ним залишилися марними, він покалічив і убив багатьох посланців царя, а потім зник, не посмівши битися з самим царем і Автанділом. Цар доручив слугам шукати його протягом року, але ніхто не зміг знайти таємничого витязя. Тоді Тінатін доручила своєму коханому у що б то не стало привести загадкового чужинця. Якщо ж він не зможе його знайти протягом трьох років, то він повинен повернутися. Автанділ після довгих і небезпечних блукань відшукав цього усамітнився в пустельній печері витязя на ім'я Таріел. Клятвою скріпивши дружбу і побратавшись з Автанділом, Таріел розповів йому свою скорботну історію: він - великий царедворець великого індійського царя Фарсадан, охоплений палкою любов'ю до сонцеподібної царівну Нестан-Дареджан. Але доля не милостива до закоханих, а цар Фарсадан задумав видати Нестан заміж за сина хорезмійських шаха, який до того ж оголошувався спадкоємцем індійського престолу (яким по праву вважався Таріел). За намовою Нестан-Дареджан Таріел вбив суперника і готувався захопити владу в свої руки. Нестан звинуватили в порочної любові до заколотники і після тяжких побоїв безслідно видалили далеко за межі Індії. Таріел пустився в пошуки, але безрезультатно ... Нарешті зневірений витязь залишив світ, усамітнився, гірко оплакуючи в пустелі своє життя. З ним в печері жила і служниця Нестан-Дареджан - Асмат. Автанділ втішав та обнадіював свого славного побратима. Він поїхав на батьківщину, так як трирічний термін, після якого його повинні були вважати померлим, підходив до кінця, але обіцяв повернутися і допомогти Таріелу. Після повернення цар Ростеван відмовляється знову відпускати воєначальника і Автанділу доводиться виїхати проти волі царя, так як він не може порушити клятву, дану одному. Врешті-решт він дійсно напав на слід Нестан-Дареджан. Вона виявилася укладеної в неприступної фортеці Каджеті. Таріел і Автанділ при сприяння третім побратима Фрідона оволоділи фортецею, звільнивши Нестан, і радісні і щасливі повернулися в свої краї. 39. «Бхагават - Гіта» - частина «Махабгарати». Бгаґавад-ґіта (санскр. भगवद्गीता МФА: [bʱʌgʌˌʋʌd̪ˈgiːt̪ɑː] "Божественна пісня") — одна з частин Магабгарати. Є одним з найважливіших священних текстів в багатьох течіях індуїзму. Вісімнадцять розділів Бгаґавад-ґіти — частина Магабгарати і містять відомості з історії Індії, опис природи Бога (Бгаґавана), природи душі (атми), природи часу (кали), природи дії (карми) і природи матеріального творіння (пракріті). Інтригуюча передісторія, філософське підґрунтя і гостросюжетна розв'язка Курукшетрської битви детально описані в староіндійському епосі "Магабгарата". У літературі сама Ґіта вважається центральною частиною цього великого епосу про історію людства, проте з релігійної точки зору Ґіта - це самостійний твір, вік якого, за даними самої Ґіти, значно перевищує звичні для сучасної наукової парадигми мірки, складаючи понад 2 мільйони років. Теологічно Ґіта входить у розряд Упанішад і називається "Ґітопанішадою". Бгаґавад-ґіта — видатний філософський твір, який визнають майже всі філософські школи Індії. Усі видатні ачарії дали на неї свої коментарі. Серед них: Шрі Шанкарачар'я, Шрі Рамануджачарія, Шрі Мадгвачарія, Джіва Госвамі, Вішванатга Чакраварті, Бгактіведанта Свамі Прабгупада та інші. Приводом для Бгаґавад-ґіти була відмова від битви великого воїна та полководця Арджуни внаслідок ілюзії, яка тимчасово запанувала над ним. Тому Крішна (санскр., "той, хто приваблює всіх", "вселюблячий", також - "темний") дав йому досконалі настанови, які розсіяли його ілюзію і привели до безумовної перемоги Пандавів заради спокою та справедливості на Землі. Внутрішня ж причина полягала в тому, щоб усім заблудлим у цьому матеріальному світі душам дати можливість ясно почути просто від Бога мету людського життя - як пізнати Господа, звільнитися від ілюзії й повернутися до свого вихідного стану - вічного, любовного, відданого служіння Богу і повернутись на батьківщину — до духовного світу. Отже, суть писання зосереджена на пізнанні - хто є Бог і який Він, себе як душі, стосункам душі і Всевишнього (усвідомленню залежності своєї діяльності від Бога і тому - необхідності посвяти її Богу, чим би ми не займалися). За всю земну історію Ґіти було зроблено понад 600 перекладів і тлумачень цього священного тексту. Своїй нинішній популярності на Заході, в Європі і в самій Індії Бгаґавад-ґіта в значній мірі зобов'язана перекладу і тлумаченню її видатним індійським релігійним діячем Бгактіведантою Свамі Прабгупадою(1896-1977) у дусі традиції бенґальського вайшнавізму (крішнаїзму), відродженого в середні віки Шрі Чайтаньєю (1486-1534). |
|
Уроку: Подорож Скруджа Різдвяної ночі в часі і просторі Ключові поняття : Різдвяне оповідання, життєвий шлях героя, деградація, відродження особистості героя |
«В бур'янах» С. Васильченка один з найкращих художніх творів про дитинство Тараса Шевченка ТЕМА «В бур'янах» С. Васильченка один з найкращих художніх творів про дитинство Тараса Шевченка |
|
Книга про Гайдамаччину ХХ століття Книга є збіркою радіопередач авторського циклу Романа Коваля “Отамани Гайдамацького краю”, який в 2000 – 2001 роках прозвучав на... |
Книга ключ до знань. Книги читати усе знати. З книгою подружишся... Країни Знань. Я загадаю вам загадку, якщо ви правильно її відгадаєте, то зрозумієте про якого друга йдеться |
|
Книга перша Книга друга В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни,- 3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився |
Книга дзеркало життя. Книгу прочитав на крилах політав. Хто вчиться... Мета: Ознайомити з поняттями «каталог», «картотека». Розширити світогляд учнів. Стимулювати пізнавальну активність. Виховувати любов... |
|
Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній,... Книга рекомендована до видання вченою радою Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (протокол №11... |
Книга призначена науковцям, викладачам, аспірантам і студентам філологічних... ... |
|
І варіант Початковий та середній рівень Указати героя, про якого не згадується у вступі до поеми О. Пушкіна «Руслан і Людмила» |
Книга перша. Фарисеї за роботою Наводиться чимало маловідомих або і зовсім невідомих фактів щодо майже половини народних депутатів України від БЮТ та вождів цієї... |