|
|
Скачати 1.16 Mb.
|
|
29. Скандинавська поема «Старша Едда». Старша Едда — найдавніша збірка епічних творів ісландської літератури. Старша Едда поєднує численні міфи й легенди скандинавського культурного простору часів Середньовіччя. Збірка «Старша Едда» складена в другій половині XIII століття, проте, можливо, йдеться про список з дещо старішого рукопису, про який нічого невідомо. Аналіз мови і стилю свідчить про те, що до збірки ввійшли тексти IX—XII ст. Збірку було знайдено у XVII столітті, коли в Данії, Швеції пробудився інтерес до забутої старовини. Тоді ж збірка одержала назву «Едда», за аналогією до книги ісландця Сноррі Стурлусона (1179—1241). Поетичну збірку прийнято називати «Старшою Еддою», а книгу Сноррі — «Молодшою Еддою» (або «Прозаїчною Еддою»). Значення слова «Едда» до кінця не з'ясоване. У текстах «Старшої Едди» вчені виявляють складні нашарування, пов'язані з загальноскандинавською і загальногерманською міфологією та світосприйняттям, наявний також незначний вплив християнства. Проте дискусію про походження, місце, час виникнення цих текстів не закінчено. До збірки входять 29 анонімних пісень. За змістом їх поділяють на міфологічні, (10 текстів) та героїчні. Є тут і прозові уривки, які зв'язують, роз'яснють і доповнюють зміст пісень. Вважають, що міфологічні пісні остаточно склалися в епоху вікінгів (IX—XI), а отже, відтворили уявлення пізнього скандинавського язичництва. Більшість героїчних пісень «Старшої Едди» сюжетно пов'язана з давньою епічною поезією континентальних германців. Міфологічні пісні тематично різноманітні. В них відбито уявлення скандинавів про походження богів світу, людей. Складались вони під впливом особливостей буття народів скандинавської півночі, які протягом століть жили в умовах суворої природи. В їхній міфології світ, де живуть люди, називається Мідгард (дослівно — «садиба, яка стоїть посередині»). Мідгард оточений Утгардом, «тим, що знаходиться за огорожею, поза межами садиби». Це світ велетнів, чудовиськ, які уособлюють руйнівні сили природи, хаос, ворожий і богам, і людям. Над світом людей височить Асгард, обійстя богів-асів. З'єднує ці два світи міст-райдуга. Після смерті і боги, і люди потрапляють у підземне царство мертвих — Ніфльхейм, де править велетень — невблаганна Гель. Землю оточує океан, в якому звивається кільцем світовий змій. В надрах землі ховаються карлики — темні альви — вправні ковалі, володарі незліченних скарбів, а в далекому Альвхеймі щасливо живуть ельфи — світлі альви — вправні майстри, музики та чарівники. У «Старшій Едді» відображені відносини та світогляд скандинавів доби розкладу родового ладу. Світ богів нагадує патріархальний рід з рисами групового шлюбу і матріархату. Язичницькі боги — це ідеалізовані люди. Вони народжуються і вмирають, не позбавлені людських пристрастей і вад, але показані могутнішими, спритнішими за людей, знайомими з магією. Родоначальником богів і людей, творцем землі є верховний бог Одін (Водан — у західних германців). Одін, бог війни, робить своїх улюбленців сильними і непереможними. Дочки Одіна, войовничі діви-валькірії, відносять полеглих героїв до Валгалли(«обійстя мертвих»), де вони змагаються в боях, а потім весело бенкетують з Одіном. Він — бог мудрості, покровитель поетів і сам поет. Сила його слова підкорює всіх. Мужній і стійкий, він здобув «мед поезії», віддав в заклад око, щоб стати мудрим, пожертвував своїм життям заради знань. Дружина Одіна — богиня Фрігг — вважалася покровителькою шлюбів, втіленням родючості, богинею кохання. Великою пошаною в скандинавів майже нарівні з Одіном користувався бог блискавки і грому рудобородий Тор (у західних германців — Донар). Тор наділений рисами простого селянина — скандинава, що століттями мужньо боровся з суворою природою. Озброєний кам'яним молотом, дуже сильний, добрий, але запальний Тор завжди готовий вступити у двобій зі злом. У колісниці, запряженій козлами, рудобородий бог часто прямує на схід, де б'ється з велетнями, боротьба з якими — запорука життя богів та людей. Ворог зла і несправедливості, Тор захищає від чар, хвороб, біди. В епоху вікінгів його вважали також богом родючості. У давній Ісландії про простодушного Тора складено багато побутових гумористичних оповідок. Втіленням руйнівних сил, чвар у скандінавській міфології був Локі. Локі розумний, але злий жартівник. Він підступно занапастив світлого бога Бальдра, що стало передвістям загибелі богів. З ім'ям Бальдра («Сни Бальдра») в ісландській міфології пов'язані добро, мудрість, краса. Це єдиний бог, про якого відоме тільки хороше. Одна з пісень розповідає, як Бальдру Доброму почали снитися «погані сни» («Сни Бальдра»), що провіщало йому загибель, його мати, богиня Фрігг, взяла клятву у вогню і води, заліза й інших металів, каміння, рослин, хвороб, тварин, птахів і змій, що вони не чинитимуть зла її синові. Повіривши в безпеку свого улюбленця, боги вирішили влаштувати забаву. Вони поставили Бальдра на полі тінга (де не можна було вбивати) й почали кидати в нього списи, каміння, стріли, рубати його мечем, але він залишався неушкодженим, і це розважало присутніх. Ці веселощі не сподобались Локі, і він вирішив на зло всім згубити Бальдра. В образі жінки з'явився він до Фрігг і вивідав, що всі речі дали «клятву», тільки пагінець омели (який видався богині надто молодим для клятви) тепер небезпечний для Бальдра. Локі знайшов омелу і вручив її сліпому Хьоду, братові Бальдра, запевнивши його, що той образить Бальдра, коли не кине у брата цей прут. Сліпий метнув пагінець, і Бальдр упав мертвим. Так скоїлося найбільше нещастя для богів і людей. Цей міф має сюжетну схожість з міфами багатьох народів про смерть та воскресіння божества, в яких відобразилось первісне уявлення про зміну пір року як про боротьбу світлих і темних сил. Героїчні пісні «Старшої Едди» відтворюють давній ступінь розвитку епічної поезії. Більшість цих пісень виникло на матеріалі героїчних сюжетів, що склалися у континентальних германців (готів, франків, бургундців) ще в епоху великого переселення (про загибель Нібелунгів, сказання про Зігфріда та ін.). Ці пісні у свій час (певно в VI—VII ст.) проникли в Норвегію, а пізніше — в Ісландію, де зазнали місцевої поетичної обробки. У зміст старих переказів були введені нові персонажі, зроблені психологічні поглиблення. Імена набули скандінавського звучання: Зігфрід перетворився на Сігурда, Гунтер — на Гунара, Крімхільда — в Гудрун, Атілла — в Атлі та ін. Героїчні пісні «Едди» виникали в різні часи. Декілька пісень можуть бути прикладами героїчної пісні ще часів великого переселення («Стара пісня про Сігурда», «Стара пісня про Атлі»). Поряд з ними існують нові, вже скандінавської форми пісні, але різного ступеня давності, й тому в них проявився різний світогляд. В найдавніших піснях відбито пережитки матріархату, коли кровні зв'язки панували над іншими зв'язками. Так, Гудрун («Друга пісня про Гудрун») вбиває своїх синів і чоловіка Атлі — це помста за вбивство чоловіком її братів. У німецькому ж варіанті цього сюжету («Пісня про Нібелунгів», 1200 p.), який остаточно оформився в умовах феодалізму, навпаки, Крімхільда (Гудрун) підступно вбиває своїх братів, помщаючись за смерть чоловіка. У пізніших текстах Едди значимою стає тема кохання. Їй присвячений ісландський сюжет про зустріч Брюнхільди і Сігурда, про почуття, що спалахнуло між ними («Уривок із пісні Сігурда»). Цей ісландський варіант психологічно пояснює ненависть Брюнхільди до Сігурда і бажання йому смерті за те, що він, не бажаючи цього, зрадив її і одружився з Гудрун. Тоді як у німецькій «Пісні про Нібелунгів» не зовсім зрозуміло, чому так ображена Брюнхільда. Характерно, що в еддичній поезії жінка виступає нарівні з чоловіком, не поступаючись йому ні в мужності, ні в рішучості. Саме її характер і вчинки найчастіше зумовлюють весь хід подій, особливо в здійсненні помсти, яка вважалась вищим обов'язком людини. Головна тема героїчних пісень — мужність людини перед обличчям невблаганної долі. Герой знає, що чекає його, але, не вагаючись, іде назустріч неминучості. За тогочасним уявленням, найвище благо — це слава про подвиги і честь, тільки вони залишаються у пам'яті людей. Еддичний вірш, як і пам'ятки західногерманської поезії («Пісня про Гільдебранта» та «Беовульф»), заснований на алітерації. «Старша Едда» має народно-поетичну основу. В ній присутні елементи фольклорно-епічного стилю (постійні епітети, повтори, паралелізми; нерозчленованість епічного і ліричного начал). В «Едді» відбито свідомість людей ще докласового родового ладу; в ній панує вільнолюбний, героїчний дух епохи вікінгів. Пісні «Едди» мають величезне історико-культурне значення. 30. Мотив безсмертя епічного героя. 31. «Пісня про Сіда». Іспанський героїчний епос. «Пісня про мого Сіда» (ісп. Cantar de mío Cid) — пам'ятка іспанської літератури, анонімний героїчний епос. Єдиний оригінал поеми про Сіда — рукопис 1207 року, вперше виданий не раніше XVIII століття. Головним героєм епосу виступає доблесний Сід, борець проти маврів і захисник народних інтересів. Основна мета його життя — звільнення рідної землі від арабів. Історичним прототипом Сіда послужив Кастільський воєначальник, дворянин, герой Реконкісти Родріґо (Руй) Діас де Бівар (1040—1099), названий за хоробрість Кампеадором («бійцем»). Переможені ж ним араби прозвали його Сідом. Всупереч історичній правді, Сід зображений лицарем, який має васалів і який не належить до вищої знаті. Образ його ідеалізується в народному дусі. Він перетворений на справжнього народного героя, який терпить образи від несправедливого короля, вступає в конфлікти з родовою знаттю. По помилковому звинуваченню Сід був вигнаний з Кастілії королем Альфонсом VI. Але проте, знаходячись в несприятливих умовах, він збирає загін воїнів, бере ряд перемог над маврами, захоплює здобич, частина з якої відправляє в подарунок королеві, що вигнав його, чесно виконуючи свій васальний обов'язок. Зворушений дарами і доблестю Сіда, король прощає вигнанця і навіть сватає за його дочок своїх наближених — знатних інфантів де Карріон. Але зяті Сіда виявляються підступними і боязкими, жорстокими кривдниками дочок Сіда, вступаючи за честь яких, він вимагає покарати винних. У судовому поєдинку Сід бере перемогу над інфантами. До його дочок сватаються тепер гідні женихи — інфанти Наварри і Арагона. Звучить хвала Сіду, який не тільки захистив свою честь, але і поріднився з іспанськими королями. «Пісня про мого Сіда» близька до історичної правди більшою мірою, чим інші пам'ятники героїчного епосу, вона дає правдиву картину Іспанії і в дні миру, і в дні війни. Її відрізняє високий патріотизм. 32. «Епос про Гільгамеша». 33. «Пісня про Роланда». Пі́сня про Рола́нда (фр. «Chanson de Roland») — героїчний епос французького середньовіччя, що належить до циклу поем «Chanson de geste» (пісні про діяння). Найбільш рання з редакцій, що дійшли, — Оксфордська (близько 1170). Історичну основу її складає епізод розгрому басками у Ронсевальській ущелині в Піренеях (778). ар'єргарду військ Карла Великого, що відступали з Іспанії, на чолі з Роландом. У поемі баски-християни замінені маврами-мусульманами, події виявилися перенесеними в обстановку феодального суспільства X—XII ст. Вперше «Пісня» надрукована в Парижі в 1837. Італійські поети Л.Пульчі, М.Боярдо й Л.Аріосто в своїх поемах переробляли оповіді про Роланда у дусі гуманістичних ідей Відродження. Після успішного семирічного походу в мавританську Іспанію імператор франків Карл Великий завойовує всі міста сарацинів, крім Сарагоси, де править цар Марсилій. Маври, представлені в поемі язичниками, скликають раду у Марсілія і вирішують відправити до Карла послів. Посли пропонують французам багатства і кажуть, що Марсилій готовий стати васалом Карла. На раді у франків бретонський граф Роланд відкидає пропозицію сарацинів, але його недруг граф Ганелон (варіант: Ганелон) наполягає на іншому рішенні і їде як посол до Марсилія, задумуючи знищити Роланда. Ганелон налаштовує Марсилія проти Роланда та 12 перів Франції. Ганелон радить Марсилію напасти на ар'єргард армії Карла Великого. Повернувшись до табору, зрадник каже, що Марсилій згоден стати християнином і васалом Карла. Роланда призначають командувати ар'єргардом, і він бере з собою тільки 20 тисяч чоловік. У результаті зради графа Ганелона загін франків виявляється відрізаним від основного війська Карла, потрапляє в засідку в Ронсевальській ущелині й вступає в бій з переважаючими силами маврів. Перед цим Роланд кілька разів відмовляється пристати на пораду друзів і покликати підмогу, поки не пізно. Проявляючи чудеса мужності, Роланд і його сподвижники — граф Олів'єр, Готьє де л'Ом і архієпископ Турпін (турпеї) — відбивають численні атаки маврів, але, врешті-решт, гинуть. Карл занадто пізно зауважує недобре і повертається в Ронсеваль. Розгромивши підступного ворога, імператор звинувачує Ганелона у зраді. Той заявляє, що не винен у зраді та з метою виправдання виставляє на судовий поєдинок свого могутнього родича Пінабеля. На стороні обвинувачення б'ється граф Тьєррі. Він перемагає Пінабеля і Ганелон разом зі всією своєю сім'єю гине. 34. «Пісня про нібелунгів». «Пі́сня про Нібелу́нгів» (нім. Das Nibelungenlied) — середньовічна німецька епічна поема, написана невідомим автором наприкінці XII — початку XIII століття. Належить до числа найвідоміших епічних творів людства. У ній розповідається про одруження драконоборця Зігфрида з бургундською принцесою Кримхільдою, його смерть з причини конфлікту Кримхільди з Брунгільдою, дружиною її брата — Гунтера, а потім про помсту Кримхільди за смерть чоловіка. Зміст її зводиться до 39 частини (пісень), що мають назву «авентюр».
В Бургундії, у Вормсі, на Рейні, під захистом своїх братів-королів Гунтера, Гернота й Гізельхера жила юна Кримхільда. Вона була прекрасна собою та чиста душею, й кожен витязь, побачивши її, мріяв вже лише про неї. Якось наснилось їй, немов у її домі прижився вільний сокіл; аж раптом на нього спускаються два орли та закльовують його на смерть. Сильно засмучена, Кримхільда розповідає сон своїй матері. «Сокіл, — пояснює та, — означає благородного чоловіка; не приведи Боже, щоб він рано покинув тебе!». Але Кримхільда не хоче й чути про заміжжя: «Я збережу свою молодість і красу, щоб не довелось сплачувати стражданням за любов».
В цей час у Нідерландах, на нижньому Рейні в столиці Ксантені, жив королевич Зігфрид, син Зиґмунда й Зиглінди, який ще юнаком прославився численними подвигами. Він мав гарну зовнішність та сильний дух і був до вподоби будь-якій красуні. Коли настав час посвячувати сина в лицарі, Зиґмунд влаштував семиденне щедре свято й хотів передати йому свою корону, але Зігфрид відмовився, обіцяючи оберігати своїм мечем рідну землю.
До Зігфрида дійшла звістка про красу Кримхільди; він вирішує відправитись до Вормсу просити її руки. Батьки з ваганнями погоджуються відпустити його, оскільки їм відомі могутність та зверхність бургундів; попри це, Зігфрид їде, з невеликою свитою (12 витязів). На сьомий ранок він прибув до Вормсу й під'їхав до королівського палацу; але ніхто не впізнав прекрасного витязя. Королі посилають за найсильнішим своїм васалом Хагеном, який знає всі чужі землі. Хаген теж ніколи не бачив Зігфрида, але здогадався, що це відомий переможець нібелунгів, що відібрав у карлика Альберіха плащ-невидимку; він же вбив страшного дракона Фафніра й скупався у його крові, від чого шкіра його стала невразливою, як ріг. «Я раджу прийняти його якнайкраще, щоб він не був невдоволеним», — радить Хаген. Зігфрида зустріли з великими почестями, незважаючи на його різкість, й він незабаром наладив дружні стосунки зі своїми хазяями. Задля знаменитого гостя влаштовують веселі свята й турніри. Так проходить цілий рік, упродовж якого Кримхільда часто милувалась з вікна Зігфридом; але витязь, незважаючи на все своє бажання, не мав можливості бачити її.
Король саксів Людегер, разом з датським королем Людегастом, оголосили війну бургундам. Зігфрид запропонував замінити Гунтера; з тисячею відбірних бургундських витязів і зі своїми супутниками вирушив він у похід і після декількох блискучих перемог взяв у полон обох королів. Коли посланець з цією звісткою прибув до Вормсу, Кримхільда потайки покликала його до себе, щоб довідатись про подвиги Зігфрида. Гунтер запрошує переможців на свято. Зігфрид хотів поїхати, але лишається заради Кримхільди.
На Трійцю розпочалось свято, на яке з'їхались витязі з близьких та далеких країн. До гостей мала з'явитись і Кримхільда з матір'ю. Гунтер підвів Зігфрида до сестри; той по лицарському вклонився їй; вони потайки поглянули одне на одного, та їх миттєво охопило кохання. По обідні Кримхільда стала дякувати йому за допомогу братам. «З кохання до вас я служив їм», — відмовив Зігфрид. 12 днів тривало свято, й Кримхільда щодня виходила до гостей. Коли вони стали роз'їжджатись, хотів поїхати й Зігфрид, але Гізельхер без зусиль вмовив його лишитись.
В цей час за морем жила королева Брюнхільда, діва чудесної краси та сили. Багато-хто домагався її кохання, але вона вирішила належати лише тому, хто переможе її у воєнних іграх; переможений підлягав смерті. З нею й надумав одружитись Гунтер. Зігфрид спочатку намагався відмовити його, але потім обіцяв йому своє сприяння, з метою, щоб Гунтер віддав за нього Кримхільду. Зігфрид та Гунтер, у супроводі Хагена й Данкварта, вирушили кораблем до Ізенштейну, замку Брюнхільди. Кораблі було зібрано на швидкуруч, оскільки бажання Гунтера оволодіти Брюнхільдою було спонтанним, і кораблів було три.
Брюнхільда лагідно зустрічає Зігфрида й питає того про ціль прибуття. «Я, — відповідає Зігфрид, — васал короля Гунтера, який приїхав сватати тебе». Почались приготування до випробування. Щит Брюнхільди був таким тяжким, що його ледве внесли вчотирьох; приносять спис і камінь, який могли підняти лише 12 чоловік. Гунтер жахнувся; проте Зігфрид поспішив до нього на допомогу, надягнувши плащ-невидимку; Гунтер лише робив відповідні жести, а Зігфрид за нього показував свою надзвичайну силу. Брюнхільду переможено й вона має стати дружиною Гунтера. Зігфрид від'їжджає до країни нібелунгів.
Звідти Зігфрид привозить 1000 мужів як свиту для Гунтера; Гунтер з нареченою вирушають додому.
З дороги Зігфрид їде до Вормсу, щоб попередити королеву й Кримхільду.
Після прибуття додому, Гунтер виконав обіцянку: Кримхільда була заручена із Зігфридом, їх посадили навпроти короля й королеви. Побачивши їх поряд, Брюнхільда почала гірко плакати; коли Гунтер спитав її про причину сліз, вона сказала: «Я плачу про Кримхільду, яку ти віддаєш за васала; вічно буду я у скорботі, що її так принижено». У шлюбному покої Брюнхільда ще раз бореться з Гунтером, який цього разу без допомоги, змушений здатись, його було зв'язано й підвішено на цвях. Другого дня він розповідає про це Зігфриду; той знову надягає плащ-невидимку, знову перемагає Брюнхільду й бере в неї пояс та каблучку, які дарує Кримхільді. Визнавши Гунтера своїм чоловіком, Брюнхільда була позбавлена своєї надзвичайної сили (за середньовічною літературною традицією Діва-воїтелька, втрачаючи невинність, втрачала й свою воїнську силу, стаючи звичайною жінкою).
Після закінчення весільних свят, Зігфрид з дружиною вирушив на батьківщину, де батько віддав йому корону. Минуло 10 щасливих років. Кримхільда народила Зігфриду сина, який, на честь дядька, отримав ім'я Гунтера, як і син Гунтера отримав ім'я Зігфрида. Зігфрид багатший за всіх королів, оскільки йому належить незліченний скарб нібелунгів.
Брюнхільда вважає себе ображеною тим, що Зігфрид не прибуває до двору бургундського, подібно до інших васалів. Гунтер спершу намагається заспокоїти її словами, але потім відправляє посланців до Зігфрида, щоб запросити його на свято. Зігфрид приймає запрошення й щедро обдаровує послів. Коли вони після повернення показують свої подарунки, Хаген висловлює бажання, щоб скарб нібелунгів коли-небудь перейшов до землі бургундів.
Зігфрид приїжджає до Вормсу в супроводі дружини, старого-батька та численної свити. Їх прийняли з великими почестями.
Десять днів тривали свята й лицарські ігри; одинадцятого дня обидві королеви сиділи разом, й Кримхільда почала вихваляти Зігфрида. «Він усе-таки лише васал Гунтера, — відповідала Брюнхільда; — він сам сказав це, коли твій брат сватав мене». Кримхільда просить її припинити такі образливі слова: хіба ж брати видали б її за васала? Суперечка розпалюється; Кримхільда, у гніві, вигукує, що доведе їй того ж дня, що вона не дружина васала, а така ж королева, і увійде першою до церкви. Брюнхільда очікує на суперницю біля собору, й коли та наближається, вона голосно наказує їй зупинитись, оскільки служниця не повинна входити перед господинею. «Ти б краще мовчала, — каже їй Кримхільда. — Зігфрид підкорив тебе для Гунтера, він же й позбавив тебе цноти», — й проходить вперед. По обідні Брюнхільда вимагає від Кримхільди доказів; та показує їй каблучку й пояс. Відбувається з'ясування між Зігфридом й Гунтером: перший клянеться, що не казав дружині нічого подібного й обіцяє провчити її, але й Гунтер має заборонити Брюнхільді вести себе так різко. Побачивши сльози своєї королеви, Хаген обіцяє помститись за неї Зігфриду. Йому вдається залучити на свій бік багатьох бургундів і самого Гунтера; лише Гізельхер вважає цю жіночу сварку надто нікчемною, щоб такий герой, як Зігфрид, втратив життя. За порадою Хагена, розпускають брехливі чутки про війну з данцями, що начебто загрожує Гунтеру.
Зігфрид одразу пропонує допомогу бургундам. Хаген йде до Кримхільди попрощатись; та просить його оберігати Зігфрида у битві; коли він купався в крові дракона, листок впав йому межи плечі, й саме туди можна вразити його; за пропозицією Хагена, вона нашиває на це місце шовковий хрестик. Після виступу в похід несправжні датські посли оголошують, ніби їхній король просить миру; Гунтер, у підробній радості, влаштовує велике полювання.
Кримхільду мучить зловіще передчуття, наслідок віщих снів; Зігфрид заспокоює її ласками та їде. Після полювання, де Зігфрид перевершив всіх відвагою та силою, мисливців мучить спрага, а вина немає, за розпорядженням Хагена, який і пропонує бігти навипередки до джерела. Зігфрид прибіг першим, але не став пити раніше за Гунтера. Коли той напився, нахилився до води й Зігфрид; тоді Хаген завдав йому списом смертельного поранення у місце, позначене хрестиком. Звівся на ноги Зігфрид і, не знайшовши іншої зброї, вдарив Хагена щитом з такою силою, що той впав на землю. Впав і Зігфрид; гірко звинувачував він бургундів у зраді; всі були збентежені, й лише Хаген пишався своєю справою, яка повернула першість бургундам. Згадуючи про свою дружину, Зігфрид доручив її братській любові Гунтера й незабаром помер. Дехто пропонував звернути вбивство на розбійників; але Хаген не захотів цього й узявся доставити труп до порогу Кримхільди.
Жахливим було горе нещасної вдови, й великою була печаль нібелунгів; Кримхільда вмовила їх поїхати, не намагаючись помститись за героя. Старий Зиґмунд кликав її з собою, але вона відмовилась і лишилась у Вормсі.
Кримхільда жила в усамітненні недалеко від місця, де було поховано Зігфрида, й молилась за упокій його душі; граф Еккеварт віддано служив їй. Щоб оволодіти багатством нібелунгів, Хаген порадив Гунтеру помиритись із сестрою; за допомогою Гернота й Гізельхера справа облаштувалась, й вона погодилась перевезти величезний скарб нібелунгів — він належав їй, як Morgengabe (післявесільний подарунок чоловіка) — до Вормсу. Кримхільда стала щедро роздавати бідним та багатим свої скарби, що прихилило до неї серця багатьох лицарів, і Хаген почав боятись, що це послугує для нього причиною загибелі. Тому він опустив скарб до Рейну, й королі дали клятву не відкривати нікому, де заховано скарб, допоки живий хоч один з них: нова образа Кримхільді.
Вже 13 років сумувала Кримхільда, коли помирає господиня Хельха, дружина короля гуннів Етцеля, й друзі вказують йому на вдову Зігфрида, як на гідну його наречену. Рюдігера, маркграфа бехларенського, відряджають на Рейн, щоб просити її руки. Брати з радістю приймають пропозицію; один лише Хаген не передбачає для бургундів нічого доброго від цього шлюбу; але на нього не звертають уваги. Кримхільда спочатку не хоче й чути про нового чоловіка, до того ж язичника, та коли Рюдігер потайки обіцяв помститись за неї всім її ворогам, її осяйнула думка відплатити Хагену за його образи, погодилась стати дружиною Етцеля й вирушила у далеку подорож.
Етцель зустрічає Кримхільду на дорозі, й вони разом вирушають до Відня, де святкують весілля з нечуваним блиском. Але Кримхільда сумна й мовчазна серед галасливих святкувань: вона згадує про минуле щастя.
Триває 13-й рік з часу весілля; у Кримхільди від Етцеля вже 6-річний син Ортліб (хрещений на її вимогу). Вона звертається до чоловіка з проханням запросити в гості її родичів, «інакше народ подумає, що я вигнанка чи не маю роду». Етцель негайно відсилає своїх музик, Вербеля й Свеммеля, до Вормсу, кликати в гості Гунтера та його васалів. Кримхільда доручає їм особливо постаратись, щоб приїхав Хаген.
Отримавши запрошення, бургунди починають готуватись в дорогу. Хаген не хоче їхати, нагадуючи, що Кримхільда ніколи не пробачить їм своїх образ; але Гізельхер каже йому, що він може лишитись, якщо боїться за своє життя; після цього й Хаген дієво клопоче про поїздку й обирає витязів для охорони.
1000 лицарів, не враховуючи 60 відбірних бійців, та 9000 слуг вирушають з бургундами. Марно умовляла їх лишитись мати королів, що бачила зловіщий сон. Коли бургунди доїхали до Дунаю, що вийшов з берегів, Хаген пішов шукати перевізника й побачив віщих жінок, що купались, вони передбачили, що ніхто з бургундів, окрім королівського капелана, не повернеться додому. Коли Хаген перевозив свиту, він скинув у воду капелана, щоб не дати збутись пророцтву; але той вибрався на бургундський берег, хоча й не вмів плавати
Після сутички з баварцями (за вбитого Хагеном перевізника) бургунди прибули до Рюдігера, який прийняв їх з почестями й наказав дочці привітати поцілунком королів та їх головних витязів. Коли дівчина мала поцілувати Хагена, він здався їй таким страшним, що вона зблідла від жаху. Гості пробули тут декілька днів, і Гізельхер заручився з дочкою Рюдігера
Бургунди, разом із Рюдігером, наближаються до двору Етцеля; Дитріх, що виїхав їм назустріч, застерігає, кажучи, що Кримхільда продовжує оплакувати Зігфрида. Коли витязі приїхали до Этцеля, гуни зібрались натовпом дивитись на могутнього вбивцю Зігфрида. Король ласкаво зустрів усіх без винятку, але Кримхільда відверто привітала одного Гізельхера; ані вона, ані Хаген не приховували взаємної ненависті.
Королева йде до Хагена, озброєного мечем Зігфрида, докоряє та погрожує йому; він відповідає їй новим зізнанням у вбивстві Зігфрида, за образу Брюнхільди; але ніхто з людей Кримхільди не наважується напасти на нього. Далі проходить свято у палаці Етцеля.
Вночі люди королеви намагаються напасти на бургундів під час сну; але Хаген й могутній музика Фолькер охороняють двері зали, й гуни повертаються ні з чим.
Вранці бургунди у повному спорядженні вирушають до обідні; потім проводяться воєнні ігри, а для королів та їхніх головних витязів — велике свято у палаці Етцеля, куди, на бажання Кримхільди, принесли і її сина Ортліба.
В цей час Бледель, брат Етцеля, підмовлений Кримхільдою, нападає на людей Гунтера, що сиділи в іншій залі, очолював яких брат Хагена, Данкварт. Бледеля вбито Данквартом, але на допомогу до гунів підходять нові сили, й незабаром всіх бургундців перебито; лише скривавлений Данкварт пробився до зали, де святкували королі.
Дізнавшись про те, що сталось, Хаген відрубав голову Ортлібу й розпочав страшне побиття гунів; Данкварт охороняв двері ззовні. Кримхільда з жахом просить Дитріха Бернського захистити її. Голос Дитріха лунає залою, як звук рога; битва на хвилину переривається. Дитріх оголошує, що не хоче брати участь у битві й вимагає для себе та своїх людей пропуску. З ним разом залишають залу Етцель, Кримхільда й Рюдігер; решта людей Етцеля перебито.
Розгніваний докором Хагена у боягузстві, сам Етцель рветься до бою; Кримхільда стримує його й обіцяє повний щит золота тому, хто принесе їй голову Хагена.
Іринг Датський зважується битись із Хагеном; спершу він завдає йому поранення, але потім гине від його руки; гинуть і його друзі, що бажали помститись за нього.
До вечора втомлені бургунди просять, щоб їх випустили з зали; Кримхільда, поступаючись проханням Гізельхера, погоджується на це, але з умовою, що вони віддадуть Хагена. «Якби нас була тисяча чоловік, — вигукують вони, — ми й тоді б не видали жодного». Кримхільда наказує підпалити залу; бургунди, задихаючись від жару, втамовують спрагу, за порадою Хагена, кров'ю вбитих і проводять ніч у страшних муках серед порушених стін зали.
Етцель закликає до Рюдігера за допомогою; Кримхільда нагадує тому про дану їй на Рейні обіцянку — помститись за неї всім її ворогам. У душі Рюдігера відбувається страшенна боротьба: він не може відмовити королеві, але в той же час жахливо зрадити друзів, яким він заприсягнув у вірності. Нарешті, він зважується, виступає проти бургундів, вражає багатьох, б'ється з Гернотом, й вони вбивають один одного.
Коли до Дитріха дійшла звістка про смерть Рюдігера, він направив людей дізнатись про справу старого Хільдебранда з готськими витязями; вони просять видати їм труп Рюдігера; бургунди відмовляють; спалахує битва, у якій гине багато героїв; з готів повернувся до Дитріха лише поранений Хільдебранд, а з бургундів лишились в живих тільки Хаген і Гунтер; гірко плакав Дитріх за своїх соратників.
Дитріх поспішає на місце битви й вимагає, щоб Гунтер і Хаген здались йому, за що він обіцяє їм життя і свободу. Хаген відмовляється; Дитріх вступає з ним у двобій, завдає йому тяжкого поранення й зв'язує; те саме робить він і з Гунтером. Віддавши їх обох до рук Кримхільди, яка наказує розвести їх в'язницями, він просить її зберегти життя героям, що вона й обіцяє. Щойно пішов Дитріх. Кримхільда йде до в'язниці Хагена й обіцяє тому життя, якщо він поверне їй скарб нібелунгів. Хаген відповідає, що він заприсягнувся не відкривати нікому, де сховано скарб, поки живий хоч один з його повелителів. Кримхільда наказує відтяти голову Гунтеру і, тримаючи її за волосся, приносить Хагену. «Тепер, — каже Хаген, — ніхто не знає, де скарб, окрім мене і Бога, і ти, жадібна бісова жінко, ніколи не отримаєш його». Кримхільда відрубала йому голову мечем Зігфрида; Хільдебранд, побачивши, що вона порушила обіцянку, дану Дитріху, вбив її тут же на місці. |
|
Уроку: Подорож Скруджа Різдвяної ночі в часі і просторі Ключові поняття : Різдвяне оповідання, життєвий шлях героя, деградація, відродження особистості героя |
«В бур'янах» С. Васильченка один з найкращих художніх творів про дитинство Тараса Шевченка ТЕМА «В бур'янах» С. Васильченка один з найкращих художніх творів про дитинство Тараса Шевченка |
|
Книга про Гайдамаччину ХХ століття Книга є збіркою радіопередач авторського циклу Романа Коваля “Отамани Гайдамацького краю”, який в 2000 – 2001 роках прозвучав на... |
Книга ключ до знань. Книги читати усе знати. З книгою подружишся... Країни Знань. Я загадаю вам загадку, якщо ви правильно її відгадаєте, то зрозумієте про якого друга йдеться |
|
Книга перша Книга друга В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни,- 3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився |
Книга дзеркало життя. Книгу прочитав на крилах політав. Хто вчиться... Мета: Ознайомити з поняттями «каталог», «картотека». Розширити світогляд учнів. Стимулювати пізнавальну активність. Виховувати любов... |
|
Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній,... Книга рекомендована до видання вченою радою Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (протокол №11... |
Книга призначена науковцям, викладачам, аспірантам і студентам філологічних... ... |
|
І варіант Початковий та середній рівень Указати героя, про якого не згадується у вступі до поеми О. Пушкіна «Руслан і Людмила» |
Книга перша. Фарисеї за роботою Наводиться чимало маловідомих або і зовсім невідомих фактів щодо майже половини народних депутатів України від БЮТ та вождів цієї... |