|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
Тітмар про звичаї лютичів. Тітмар походив із княжо-вельможної родини. Його генеалогічне дерево із роду Вальбек достовірно відоме. Свою кар’єру завершив він як єпископ Мерзебурга над рікою Салє, недалеко від сьогоднішнього міста Саале. Твердиня Мерзебург була укріплена Генріхом Першим як фортеця проти слов’янства. Тітмар живе у часі вибуху й розмаху німецької експансії, яка маскувалася в той час свіжою ще “ідеологією” Священної Римської Держави Німецької Нації. Місто Мерзебург було прикордонною твердинею. Воно [було розташоване] на захід від Липська, себто сьогоднішнього Лейпцига. Основною ідеєю, яка закривала і загрівала до цієї відомої в історії “експанcії”, було бажання Риму “навернути” східню й північну частину Європи на християнство та бажання тодішньої Німеччини завоювати ці землі. Отже, “Свята Держава” – цей титул дістала вона разом із благословенням із Риму – запопадливо виконувала оце “навертання” вогнем і мечем, яке закінчилося не тільки “наверненням”, але цілковитим знищенням цілих народів. В нашому випадку це будуть слов’янські лютичі, що замешкували й мали свої держави над Балтійським морем, у краю, що звався Волін. Свідоцтвом такої “святості” держави німецької нації є саме “Хроніка Тітмара, єпископа Мерзебурзького”, який є ідеологом і апологетом політики Оттонів і Генріха Першого, себто систематичного поневолення, витискання й винищування північно-східного слов’янства та литовських прибалтійських народів. Вистачить глянути на мапу історичної Великої Німеччини, щоб побачити успіхи такого ширення їхнього християнізму. Подібно як і Саксонця (Саксона Граматика – ред.), не будемо, отже, підозрювати нашого автора в об’єктивізмі. Тітмар жив у часі від 975 до 1018 року. Вартість його хроніки подібно, як і Саксонця, різно оцінювана і різна в книгах. Старші, від 1-ої до 4-ої, вважаються компіляцією попередніх джерел. Книга шоста, з якої буде почерпнуте наше наведення, вважається достовірною та описує сучасні Тітмарові події, походи й війни. При нагоді одного із боїв описує він святиню в Ретрі, в країні, мешканців якої називає він “лютичами”. Про них говорить він наступне: “Лютичі були колись невільниками, але через нашу (німецьку) несправедливість вони тепер є вільні”. Капітально щира “ідеологія”! Справедливим є поневолення лютичів. Їх недостатнє покарання було “несправедливим”, наслідком чого вони є ще вільні і, очевидно, “не навернені”. Такі поняття мав єпископ Мерзебурґа про слов’ян чи прибалтійські народи. Він піддає гострій критиці князів саксонських за те, що вони виявляли млявість і бездарність у веденні війни із тодішньою Польщею. Про віру лютичів він – як сам каже – пише з почуттям огиди. А все ж наслідки знищення старовинної культури і віри народів над Балтійським Морем змушують нас користати із його “Хроніки” у відношенні до фактів, воєнних подій і подекуди опису місцевостей чи звичаїв. Отже, із об’ємистої “Хроніки” наведемо тільки місце, яке стосується опису святині й Божества в Ретрі. Пам’ятаймо, що цей опис на півтора століття старший і відноситься до місця, далеко віддаленого від Ругії. Свій опис починає він словами: “Хоч мені осоружно говорити про них (себто лютичів), то однак стисло представлю, хто вони й звідки прийшли (до воєнного походу), щоб ти знав, дорогий читачу, пусті забобони і огидну їхню віру. Існує в краю Рієдірів город, що має трикутний вигляд і троє воріт, які ведуть до нього. Він зветься Рідегост, а оточений він з усіх боків величезним пралісом, недоторканим рукою мешканців і шанований як святість. Двоє воріт цього городу відкриті для всіх, хто до нього увіходить, а треті ворота звернені до сходу і є найменші. Виходять до дороги, яка веде до недалекого, але жахливого вигляду озера. У городі є тільки одна святиня, мистецьки збудована з дерева, основи якої підтримували роги диких тварин. Її зовнішні стіни були прикрашені зображенням Богів і Богинь, як можна зблизька зауважити, предивно вирізьбленими. А всередині стоять Богове, зроблені людською рукою, в жахаючих шоломах і панцирах, кожний із них із вирізьбленим ім’ям. Перший з них зветься Сварожич. Йому віддають надзвичайну честь і релігійну пошану перед іншими Богами. Є там також прапори, яких звідти нікуди не виносять, хіба що вони потрібні на війну, і тоді несуть їх бійці-піхотинці. Для дбайливого збереження цього всього установили тубільці окремих священиків. Вони, коли збираються тут для молитви або умилостивлення гніву Богів, єдині тут сидять, коли всі інші стоять. Шепчучи між собою таємні слова, із трепетом викопують землю, щоб, кинувши жереби, дослідити певність справ сумнівних. Скінчивши (цю ворожбу), вони прикривають жереби зеленою дерниною та вбивають у землю навскоси два вістря списів і ведуть через них із знаками покори коня, якого вважають за щось найбільше і шанують як святість. Відтак, кинувши жереби, якими вже раз досліджували питання, продовжують наново ворожіння, немов би доконане тією Божественною твариною. Якщо із обох ворожінь випаде той самий знак, тоді ці племена виконують за ним свої дії, якщо ні, тоді із сумом відступають від намічених планів. Як засвідчує стародавність, обманена різними заблудами, існує оповідання, що скільки разів грозили їм заколоти довгої домашньої війни, стільки разів виходить із згаданого озера величезний бик, із білими зубами, укритими блискучою піною, і на очах усіх качається розкішно в калюжі “серед жахливих потрясінь”. Скільки є в цій країні округ, стільки є святинь, і окремі зображення демонів шануються невірними. Між ними, однак, вище згаданий город має найвищу владу. Коли йдуть на війну, то все його поздоровляють, коли щасливо вертають, шанують його належними дарами та жеребами і через коня допитують, як вище описано, яку приємну для Богів жертву повинні принести їхні священики. Ці всі племена разом називаються лютичами...” Тут кінчиться опис “чортопочитателів” – лютичів, винищених до кінця упродовж дальшої історії Німеччини. Одним із дальших свідоцтв про долю цих лютичів, а також із згадкою імені Сварожича, є лист святого Брунона, у якому він засуджує Генріха ІІ за його союз із “поганськими” лютичами. “Яким чином – пише патетично святий Брунон– можуть співдіяти разом Сварожич – Чорт – і вождь святих!”. Джерело: Шаян В. Віра Предків Наших. – Гамільтон, Канада, 1987. – С. 202–213. Пояснення слів: * деїцид – від лат. Deus – Бог і caedo – знищую, вбиваю. Йдеться про знищення Богів, тобто знищення релігії. ** пацифікація – упокорення народу шляхом каральних військових акцій. Запитання і завдання: 1. Прочитайте уривки з праці Володимира Шаяна про навернення слов’ян до християнства. Якими методами здійснювалась християнізація? 2. Як ви розумієте поняття деїцид, введене професором В. Шаяном? 3. Чому майже нічого не відомо про храмобудівництво й культове мистецтво слов’ян-язичників? 4. Хто здійснював руйнування древніх храмів слов’ян і з якою метою? 5. Які біблійні вказівки виконували христоносці? Знайдіть їх у Біблії. 5. Зберіть усі відомі в науці факти про давній слов’янський храм Аркону. Чому, на вашу думку, офіційна наука замовчує ці факти? 6. Чому ми повинні належно шанувати пам’ять предків, які відважно боронили давні святині? Поетичні твори про християнство та християн Зореслав (Австралія) Володимиру Поставили тебе на п’єдесталі Обличчям до Дніпра з хрестом в руці, Щоб ти дививсь в зґвалтованії далі, Бо потопив минуле у ріці. Ти добре знав, що русичі-правнуки З усіх кінців великої Русі Терпітимуть страшні пекельні муки За вчинок твій і злочини усі. Ти знав, що прийдуть вороги погані І на священній Київській горі Поставлять хрест і заживуть в пошані, Отруять воду в чистому Дніпрі. І скажуть нам: “Нема вже України! І вам любити Батьківщину – гріх”! …Тебе ж з металу вилили – не з глини, І нарекли “святим” усім на сміх. Зловісно радуйся руїнами навколо, Що нам приніс твій хрест, меч і вогонь. Але дивись і хмур немудре чоло, – Колись ти впустиш хрест з своїх долонь! Руслан Морозовський “Отче наш” Олігархи брехні, батюшки протопопи, Це під ваш “Отче наш” обідрали народ, Сплюндрували село керівні остолопи І чума геноциду повзе в наш город! Це під ваш “Отче наш”, холуї синагоги, Продають “за бугор” і рабів і рабинь. Це під ваш “Отче наш” провідні демагоги Заховали знання в словеса павутинь. Це під ваш “Отче наш” асмодеї хрестаті Рідну Віру від юні ховають в імлі. Це під ваш “Отче наш” у секретаріаті Президента планують розпродаж землі. Це під ваш “Отче наш” запустіння заводів, І глобальна розпуста, і трастів міраж, Комсомольська облуда під глум ляльководів– Це під ваш “Отче наш”, це під ваш “Отче наш”. Це під ваш “Отче наш”, алілуйщики чорні, Молокани, сектанти і свідки єгов, Українські ґрунти розкрадають моторно І до смертних врагів пропагують любов! Це під ваш “Отче наш” оріян позолота В Ізраїлі блищить, а не в рідній казні. Це під ваш “Отче наш” процвітає підлота І розбрати церков, і безумство гризні. Це під ваш “Отче наш” продали Криворіжжя Розпатякали янкам секретний секрет, І здали москалям, як колись Запоріжжя, Всю потугу флотів і крилатих ракет. Це під ваш “Отче наш” навіть Вєрка Сердючка До Європи везе Сатани антураж І знущається з вас, як задрипана сучка – Це під ваш “Отче наш”, це під ваш “Отче наш”. Олігархи брехні, батюшки протопопи Це під ваш “Отче наш” обідрали народ, Сплюндрували село керівні остолопи І чума геноциду повзе в наш город. 19.09.2007 Ярун Мотронюк Не називайте ви чужинця Богом Стоять церкви, немов гриби отруйні, Пихатий ангел Київ стереже... Невже ми з вами всі тупі і дурні, Що, як своє, сприймаємо чуже? Невже ми не прозріли анітрохи? Чи то вже рабства й чужини тавро, Що сліпо віримо в чужого бога І в те, що дасть він щастя і добро? Не дасть, не дасть, бо він – юдей, ви ж – “ґої” . Та й зовсім він ніякий і не Бог. То ж думайте своєю головою, Чи мозок ваш зовсім уже усох? Не називайте ви чужинця Богом. Бог – наше слово, рідне, не чуже. Вертайтеся ж до рідного порога, Де рідний Род оселю стереже, Де всі Боги єдині у Сварозі: Дажбог, Стрибог, Мокоша і Перун, Де Велес грає на сопілці й кобзі, Торкаючись чарівних, срібних струн. Борис Грінченко Гармонія З’єднавшись піп з поліціянтом, Народ в заліза у тяжкі Взяли й любенько порядкують Івана Лютого синки. Цей молитви співа й побожно Благословля народ хрестом, А той шмагає на всі боки Людей довжезним батогом. Народ задурений, в тумані Не розрізня обох тих рук, Не розбира, де хрест, де пуга – І хрест цілує, і канчук. Святії співи і кадило І рука ляска, б’є когось, На споді стогін, – все укупі В одну гармонію злилось. * * * Людина я… І мушу червоніти Із сорома, що маю зваться так! Коли б я міг зректись ім’ям страшного, Тоді б здолав мовчати й не клясти, Але клену!.. Клену людей устами І розумом і серцем, і усім, Що є в мені, живе і розуміє, За пекло те, що з раю люд зробив! Клену за кров святу Джордано Бруно, За кайдани, що їх носив Спартак, За вирвану з рук у поета ліру, За плач тяжкий у Римі матерів І за тюрму, де мучився Пеліко, За огнище, де вмерла Жанна д’Арк! Клену за все, що чистотою сяло, І що у бруд змогли ви затоптати, За все ясне, що в темряві втопили, За всю красу, що сміттям занесли, За вільне все, що скованим зробили, За висоту, що геть зіпхнули вниз, За розуми, що ви скорили дурням, За всю любов, що вбила люта злість – Клену я вас! Клену, жадаю, прагну: Хай полум’ям проклін мій спалахне, Обніме все – і в морі вогняному Хай згине все, коли не вміє жить! Українець Він українець – це запевне, Бо хвалить сало й галушки Та ще вишиванії вдома Бере він на ніч сорочки. Колись він навіть – хоч давненько – Щось написав чи переклав, Але ж цензура – Боже – люта! І пер він більше не псував. Колись кричав: “Народ люблю я! За його хрест би я поніс!” І за народ в каліках-віршах Пролив дрібних він з ложку сліз. Але ж народ – темнота темна, І віршів тих не зрозумів, – Мужицтво кинувши, герой наш На “місце тепле” десь засів, І хоч накази часто пише, Щоб в шори брали мужиків, Але ж він каже: Україну Люблю я так, як і любив”. Він галушки і досі хвалить І “Кобзаря” бере читать, І напідпитку починає Слова вкраїнськії вживать... Живуща вода В казках я про воду живущу чував, Що мертвого бризни тією водою – І душу живую знов мертвий придбав І знов молодою пишає красою. Хоч воду ту Змій береже огняний І кожного палить, хто йде до криниці, Та смілому байдуже гидосний Змій: Несе йому смерть він у дужій правиці. О, доле! Героя з огнистим мечем, Що вб’є того Змія, пошли нам, благаю! Хай воду чудовну живущим дощем Розбризка по мертвому краю! [Грінченко Б. Твори в двох томах. – К., 1963. – Т. 1.] Володимир Шаян Повстань, Перуне! Зо дна Дніпра Світанням загравних лун, З душі, з народу глибини Хай встане Бог Перун! Народе мій, о зрозумій Вину, твою вину – Віру Святу, Душі твоєї грім співучий, Міць лицарських натхнінь, Сонця зов до зір блискучих, Живого духа всемогучість Ти кинув у Дніпра глибінь. І від тоді... Вона живе немов на дні Дніпра, Проміння триясна душа. Іван Франко Христос і хрест Серед поля край дороги Стародавній хрест стоїть, А на нім Христос розп’ятий Висів тож від давніх літ. Та з часом прогнили цвяхи, Вітер хрест розхолітав, І Христос, вгорі розп’ятий, Із хреста на землю впав. На живім природі лоні, Змитий з крові, ран і сльоз, Серед запаху і цвітів Сумирно спочив Христос... Та якісь побожні руки Спать йому там не дали І, хрестячись, з-поміж цвітів Знов угору підняли. Та, нових не мавши цвяхів, Щоб прибити знов Христа Хоч з соломи перевеслом Прив’язали до хреста... Силуються понад людськість Будь-що-будь піднять Христа. І хоч брехні перевеслом привязали до хреста. |
| Українські письменники © Надмірна концентрація уваги на Об'єктах може призвести до короткотривалих емоційних коливань. Не розглядати за кермом |
ДО ЗАЛІКУ З РЕЛІГІЄЗНАВСТВА Православне християнство в історії України. Християнство Київської Русі. Феномен двовір’я в Київській Русі |
| Українські письменники © Ірен Роздобудько Дванадцять, або виховання... Роздобудько авторка численних романів, які з часом неодмінно конкуруватимуть у |
Конспект уроку позакласного читання ( 6 клас) Сучасні українські дитячі письменники Андрусяк «Вісім днів із життя Бурундука». Захоплива пригода Івася довжиною у 8 днів |
| Українські письменники © Гер – панк та алхімік з глибокою душевною травмою. Незрозумілі, несподівані події, неформальні герої, танці навколо вогнища, сеанси... |
Українські письменники © Я не люблю книжок, де є посилання на відомі анекдоти. Не люблю тому, що здебільшого ці анекдоти так і залишаються для мене загадкою,... |
| Скільки існує людина, стільки існують конфлікти. Християнство завжди... Християнство завжди закликає людину до досконалості. Коли людина обирає даний шлях перед нею завжди стоять перешкоди. Конфлікт одна... |
Anonymous female narrator, wife of SW22, b. 1906 in kalynivka, a... Пит.: Чи в Вас до революції були українські книжки, чи Ви діставали українські книжки? |
| Острозька Біблія – скарб української науки і культури Українському народові випала велика честь і заслуга – дати слов’янству першу повну друковану Біблію |
«Чому Біблія найбільш популярна Книга у всьому світі?» Бог дуже бажає спілкування з людьми. Ми називаємо це гаряче бажання любов'ю і благодаттю. Щоб люди мали хоч якесь уявлення про Бога,... |