|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
ІІ. Мойсей і так звані Мойсеєві книги Про сотвореннє світа і початки людського роду оповідає перша книга Мойсея, і для того поки говорити про саме те оповіданнє, треба нам хоч коротко сказати про Мойсея та його писання. Наша церков учить, що Мойсей був великий пророк і чудотворець жидівський, що він з наказу Божого вивів жидів із єгипетської неволі, що в Синайській пустині Бог покликав його на гору і там дав йому закон для жидів, що Мойсей потім сорок літ водив жидів по пустині, простуючи до обіцяної землі Палестини, але сам умер, не дійшовши до неї. Все се вчить наша церков на підставі жидівських книг, званих Мойсеєвими, в яких оповідається про діла і промови Мойсея і подаються закони, дані ним із Божого наказу жидівському народові. Та не досить того: наша церков, ідучи за оповіданнями жидівських рабинів, стоїть на тім, що ті книги написав сам Мойсей, значить, найперший і наочний свідок усього того, що робилося; те, чого він не бачив (отже, про сотвореннє та потоп світу, про патріархів і т. ін.), він написав із оповідання самого Бога, що являвся йому лицем до лиця. Тих Мойсеєвих книг маємо п’ять; по церковному вони називаються: Книга Буття, Книга Виходу, Книга Чисел, Книга Левітів і Книга Другого Закону. Сі книги були написані гебрейською мовою, але ті титули не стоять у гебрейському письмі; там ті Мойсеєві книги не мають ніяких титулів, а рабини поназивали їх лише від першого слова, яким зачинається кожна книга. Отже, першу книгу називають Берешіт, бо тим словом вона зачинається (воно значить “на початку”), другу Еллє Іпемот (оте є імена), третю Ваїкра (він назвав), четверту Бамідбар (у пустині), а п’яту Еллє гаддебарім (оте є промови). Усіх п’ять книг разом євреї називають Тора (по виговору наших євреїв Тойра), себто закон. Перекладаючи єврейські книги на грецьку мову, їм подавано титули хоч трохи (певно, що не зовсім) відповідні до змісту. Отже, першу книгу греки назвали Ґенезеон, себто книга родів, хоча відповідніше було б назвати її книгою початків; п’яту книгу названо Другим законом зовсім невідповідно, бо той, хто писав сю книгу, писав зовсім так, як коли б ніякого іншого закону у жидів не було і його книга являється власне першим законом. Перечитуючи пильно ті Мойсеєві книги, вчені люди швидко переконалися, що признавати їх написання Мойсеєві нема ніякої підстави. Раз те, що в самих книгах ніде не кажеться, буцімто їх написав Мойсей; навпаки, скрізь у них говориться про Мойсея в третій особі, як про чоловіка постороннього, а в останній книзі оповідається навіть про смерть і похорон Мойсея; значить, сього вже певно не міг написати сам Мойсей. Правда, ся обставина, що в книгах про Мойсея говориться в третій особі, ще сама не значила би нічого, бо і в інших письменствах знаходимо книги, де люди пишуть про себе самих у третій особі, приміром, грецька книжка славного Атенція Ксенофонта про похід греків до Персії, або латинські спомини великого римського полководця Юлія Цезаря. Але єсть у Мойсеєвих книгах інші докази на те, що їх не писав Мойсей. Поперед усього – законодавство. В книгах говориться, що Бог через Мойсея дав жидам закон у пустині; в тих частинах книг, де оповідається про різні пригоди, все видно так, що жиди жиють у пустині як народ кочовий, який мандрує з місця на місце. Тимчасом законодавство відноситься зовсім не до кочового, а до осілого народу, такого, що жиє по селах і містах, займається рільництвом, садівництвом та плеканням худоби; що більше, майже скрізь у тих законах проводиться думка, що всі жиди повинні сповняти свої релігійні потреби в однім місці, давати данину одному храмові, яким був єрусалимський храм не в початках державного життя жидів, але аж по їх повороті з вавилонської неволі! Виходить так, що Мойсей, перебуваючи в пустині, давав жидам закони не такі, які були відповідні для їх тодішнього життя […]. Кам’яна (базальтна) таблиця, на якій списані закони одного з найславніших володарів світу, вавилонського царя Гаммурабі, що панував яких 2.000 літ перед різдвом Христа, після одних учених – коло 2338 р., а опісля інших (Кінґ, Гол і пр.) від 1944–1901 року перед Христовим різдвом. …В горішній часті таблиці бачимо самого царя, як він відбирає звід законів з рук Бога сонця Шамаша. Оці закони перейняли опісля від вавілонян гебреї, й наслідуючи в усім вавілонян, придумали й собі казку, що буцімто їхні закони дав їм також їхній Бог – Єгова через свого слугу Мойсея. Життя за 100 чи навіть 500 літ, і жиди буцімто тут же заприсяглися свято виконувати те, чого в їх положенню не те що не могли виконувати, але навіть не могли гаразд розуміти! Ось чому вчені люди догадувалися, що ті закони не могли бути писані в пустині для кочівників, а мусіли бути зложені тоді, коли жиди вже осілися в Палестині, і що невідомі нам законодавці тільки підсунули їх під ім’я Мойсея, щоб надати їм більше поваги. Та нині наука ствердила вже зовсім певно, що законодавство жидівського народу розвинулося під впливом законодавства вавилонського. Ба, що більше: недавно віднайдений (1902 р.) звід законів вавилонського царя Гаммурабі, що панував 2000 літ до Христового різдва, свідчить проречисто, що так звані Мойсеєві закони взяті нараз живцем з того ж вавилонського зводу! І як же ж супроти сього вірити в жидівські казки про Боже об’явлення їхньому “пророкові” Мойсеєві... Жиди жили в Палестині і мали своїх царів і свою державу. Отже, то цікава річ, що жодна з тих книг нічогісінько не згадує про ті нібито найстарші Мойсеєві книги, які повинні б бути основою всього релігійного та громадського життя: ані жидівські царі Давид, Соломон та їхні наступники аж до вавилонської неволі, ані жидівські пророки, такі, як Амос, Єремія, Ісайя, нічогісінько не знають про Мойсеєві книги і про Мойсеїв закон. Навпаки, пророки в своїх писаннях голосять віру та науку в значній мірі противну від тої, яка голоситься в Мойсеєвих книгах: бо коли Мойсеєві книги кладуть величезну вагу на жертви та приноси, то пророки раз у раз говорять, що Бог не хоче від людей жертв, бридиться їх приносами, що дим і кров різаних та палених звірів зовсім не приємні йому. Аж пару сот літ пізніше, коли жидівська держава пропала безповоротно, розбита ассірійцями та вавілонцями, і коли останки жидівського народу за дозволом персів вернули з довголітньої (70-літньої) вавілонської неволі назад до Палестини, аж у тих часах, за 500 чи 400 літ перед Христовим різдвом, жиди робляться чимось таким, що відповідає Мойсеєвим законам: се вже не народ, а церква; на чолі їх стоїть не король, а архієрей; обік нього стоять не пророки, а книжники (рабини); увесь той люд має лиш один храм у Єрусалимі, а окрема верства людей, розсипаних по всім краю – левітів – має привілей жити без праці, тільки з жертв і десятин, які вся решта людності мусить приносити для храму. Ті жертви означені та описані масою приписів, які були зовсім невідомі давніше, за самостійного політичного життя жидів, і очевидно, не могли бути 700 літ швидше написані Мойсеєм, хоч тепер їх видавано під його іменем. Маємо ще один дуже важний доказ на те, що так звані Мойсеєві книги в тій формі, як їх читаємо тепер, були списані не Мойсеєм за 1000 літ перед Христом, а жидівськими рабинами та архієреями по повороті жидів із вавілонської неволі. Сей доказ, се мова тих книг […]. * жид, жидівський – згідно з сучасними нормами слововживання єврей, єврейський (в часи І. Франка слово жид не мало негативного значення). Галина Лозко Леся Українка про християнство і язичництво Вже на початку ХХ століття Леся Українка зрозуміла сутність християнства як “рабської віри”, накиненої всім народам. В її поетичних творах знаходимо критичні роздуми над витоками цієї світової програми винищення самобутніх культур і глибоке розуміння нищівної суті монотеїзму, як наприклад, рядки із драми “Руфін і Прісцилла” (із життя римлян ІІ ст. н. ч.): “Наступить той бог єдиний нам усім на шию, мов східний деспот... ”. Її думки суголосні з поглядами наших сучасників на негативну роль християнства в житті націй. Лесині рядки описують драматичні події часів появи перших християн: ...Великий жаль, що стільки крові ллється за вашу віру, бо добра не вийде, вино ще грає, а вже оцтом чути. Я певен, що пожар великий Риму не християни вдіяли, та, може, вони пожар готують нам ще більший. Усе, що нам лишилося від славних часів колишніх, все та віра спалить і попіл рознесе на штири вітри. ...Доволі з мене, що тепер я бачу. Як далі піде так, ми хутко станем чужинцями у нашім ріднім краю, вигнанцями з небесної держави, бо їй нема на нашім світі місця, та й ми дістатися туди не можем, де перше треба вмерти, щоб ожити, і втратити зовсім подобу людську, щоб статися не людьми й не Богами, а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара. ...Поки новий Єрусалим настане, то Рим піде в старці, бо ваша віра зруйнує працьовитість, а жебрацтво в честь уведе, хоч і не дасть загоди голодній черні, тільки роздратує. Леся Українка в поетичній формі описала власне філософські проблеми, гідні проникливого релігієзнавця, вона зрозуміла таємну мету глобальної підміни етнічних релігій реформою юдаїзму, яким християнство є по суті : ... мир і згода, гармонія небесна панувала в великім пантеоні. Поки дух юдейського народу, мстивий, заздрий, дав невидимий меч своєму сину Ісусу з Назарета. З того часу порушилась гармонія всесвітня на небі й на землі. Не видно краю великій боротьбі, що перейшла на землю з неба, від Богів на люди [1, IV, 118]. ... Ся віра зародилась в Палестині, а в тих країнах варварських і східних уже й самі стихії мов призводять до безміру і дикості в злочинах... [1, IV, 120]. Вона, вочевидь, разом зі своїми героями вважала, що було б добре, “щоб цяя секта зосталась для самих рабів... бо для рабів вона корисна...”: ...Ні, справді, я в своєму господарстві се добре перевірив: кожен раб, як тільки християнство те перейме, стає покірним, чесним, роботящим, хоч кия забувай! Я все купую в послугу християн. Що ж до звичаїв, то що з раба звичаїв вимагати? – Аби корився та глядів роботи. Ну, вільним громадянам – інша річ. ...ваша церква не дбає про закон, про славу Риму, вона перейняла юдейський звичай. І віру, і закон. [1, IV, 189]. Поетеса устами своїх персонажів засуджує страхітливі методи впровадження християнства: “... Великий жаль, що стільки крові ллється за вашу віру... ”. Вона висловлює вже з відстані часу такі думки, які могли б виникати в людей тієї доби, коли з’являлися лише перші адепти християнства: “.. Христос дав не саму любов, а й меч!”, “Усе, що нам лишилося від славних часів колишніх, все та віра спалить і попіл рознесе на штири вітри... Як далі піде так, ми хутко станем чужинцями у нашім ріднім краю..., бо ваша віра зруйнує працьовитість, а жебрацтво в честь уведе, хоч і не дасть загоди голодній черні, тільки роздратує”. Тих, хто вже охристився, римляни-язичники у Лесиній драмі засуджують: “Хто б подумав, що всі вони вступили в тую секту, в те мертводухе християнство... ” [1, IV. 134]. Яка точне визначення! Водночас Лесю Українку, дослідницю волинської міфології, хвилювала доля давніх вірувань своїх Предків. Її знаменита поема “Лісова пісня” – це справжній гімн природі, де живуть сила силенна Богів та духів, відображає сучасні їй вірування волинян, які зберегли багато світоглядних особливостей віри предків [2]. В. Шаян писав: “Леся Українка часто думає про “релігію батьків своїх”. Під цим окресленням вона має на увазі дохристиянську релігію України. Зокрема, з рідною матір’ю ці згадки в листуванні досить часті. Мусили бути між ними численні розмови і глибоке спільне розуміння цієї теми. І також під кінець життя Леся обіцяла матері написати поему про Перуна. В одному з листів виправдується, що не могла її написати. Вона дозрівала в її душі” [3, 700–701]. Перуна вона згадує в одному з віршів: Коли б кайданів брязкіт міг ударить Перуном в тії заспані серця, Спокійні чола соромом затьмарить, І нагадать усім, що зброя жде борця! Леся Українка залишила кілька фольклорно-етнографічних праць та записів, серед них цікавий релігієзнавчий матеріал містить стаття “Купайло на Волині”. Вона вивчала також давньоіндійську релігію та переклала кілька ведійських гімнів з Рігведи: “До ранньої Зорі”, “Гімни Агні”, “Гімн до Сонця”, “Гімн до найвищого Духа Праматма” та кілька “Погребових гімнів” [1. ІІ. 276–283]. 1.Українка Леся. Зібрання творів у 12-томах. – К.: Наукова думка, 1975. 2. Богород А. Міфологічний світ “Лісової пісні” // Сварог. – 1996. – № 4. 3. Шаян В. Віра Предків наших. – Гамільтон – Канада, 1987. Володимир Шаян Найвища Святість Фрагменти та переклади В. Шаяна з творів середньовічних авторів про знищення слов’янських святинь. Свідоцтво Герборда Нашим черговим документом буде: “Герборд: Розмова про життя Оттона, єпископа Бамберзького”. Герборд – це монах із монастиря у Міхельберзі, близько Бамберґу. Про його життя знаємо дуже мало, напевне лише те, що був хронографом монастиря, подібно як його попередник Еббон. Його “Розмова” написана 1159 р., а його смерть датована 1168 р. Єпископ Бамберзький, якого життя описує Герборд, справував свій уряд в 1103 –1139 рр., отже, не був його сучасником. Герборд, однак, користувався матеріалами чи хроніками попередників, сучасників. Головним “подвигом” цього єпископа було знищення чотирьох святинь у місті Штетині над Одрою. Відрізану голову триголової статуї слов’янського Божества він вислав папі римському як свій трофей і доказ вірності. Статуя мала високу мистецьку вартість. Хоч у Ватикані зберігається безліч статуй старовинних грецько-римських Богів, та однак не думаю, що цей трофей по-варварськи відрізаної голови там зберігається. Його опис цієї події додає декілька цінних подробиць до відомого вже матеріалу попередніх свідчень. Саме історичне тло, подібне до інших авторів, залишаємо тут без обговорення, а наводимо в перекладі тільки ті місця, які відносяться до опису самих святинь. Сам манускрипт монаха Герборда, відкритий Гізебрехтом в 1865 р., ще не повністю використаний у вивченні предмету. Читаємо текст: “Тіємо: Чому вони називали свої святині “континами”. Сефридус: Слов’янська мова в численних місцях наближена до латини, тому я думаю, що “континами” вони звуться від слова “контінере” (себто “заключати в собі”). В Штетинській державі були чотири контини, але одна із них, що була головною, була чудово і по-мистецьки збудована і мала всередині й назовні скульптури, на стінах знамениті зображення людей, птахів і тварин, так вірно представлених у їх природній поставі, що міг би ти взяти їх за живих і віддихаючих, і мушу відмітити як дуже рідкісне явище, що краски образів іззовні святині ані не блідли, ані не могли бути змиті дощем чи снігом. Такого було досягнуто вмілістю малярів. До цієї будівлі приносили вони звичаєм своїх прабатьків здобуті скарби і зброю ворогів, і що здобули вони в боротьбі на суші й на морі, на основі закону про десятину. Були тут також золоті й срібні миси (кратери), на яких їхні вельможі ворожили і з яких їли й пили, та які зберігалися як святість, щоб їх виносити під час святочних днів. Також зберігали вони там для прикраси і на славу своїх Богів роги биків, покриті золотом і дорогим камінням, із яких вони пили або вживали як труби. Також мечі й кинджали і багато дорогоцінностей, рідкісних і прекрасних, які вони, коли святиня була зруйнована, вирішили подарувати єпископові й священикам. Але він сказав: “Я зовсім не думаю, що ми повинні на вас збагачуватися, бо маємо подібні речі й ще кращі дома понад достатком. Поділіть їх радше між тими, кому вони належать для вашого вжитку із Божим благословенням”. Тоді він покропив ці речі свяченою водою, зробив над ними знак хреста і приказав, щоб їх поділили між собою. Але була там триголова статуя із трьома головами на одному тулубі, яку називали “Триглавом”. Цю забрав сам, знищив її тулуб, а три разом сполучені голови забрав як трофей із собою і вислав відтак до Риму іменно, щоб апостольському панові всього костела показати те, що він довершив серед народу, будуючи і винищуючи. Три інші контини зазнавали меншої пошани і мали менше прикрас. Були там лавки і столи, довкруг побудовані, де вони відбували свої зібрання і наради. Туди вони збиралися чи то бенкетувати, чи забавлятися, чи полагоджувати поважні вирішення. В означені дні й години вони сходилися до цих домів. Крім того, стояв там могутній дуб, а під ним пливло наймиліше джерело, про яке простолюддя вважало, що в них перебуває Божество, шанували їх як святі й оточували великою пошаною. Коли єпископ після зруйнування контин хотів зрубати також цього дуба, народ просив його, щоб він цього не робив. Вони запевняли, що на майбутнє вони не будуть відправляти в цьому місці ніяких релігійних обрядів, а тільки бувати там задля тіні й приємності. У тому немає ніякого гріха, та що вони воліли б врятувати це місце, ніж бути ним врятовані. Одержавши їхні обіцянки, сказав єпископ: “Я успокоївся щодо дерева, але мусите припинити живі ворожіння вашої долі, бо християнам не вільно ворожити із лету птахів чи як інакше”. Іменно вони мали дивної величини коня, добре годованого, вороної краски і надзвичайно швидкого. Його не запрягали цілий рік, і він був таким святим, що не стерпів би ніякого їздця, і мав одного із чотирьох священиків як свого дбайливого опікуна”. Тут прощаємося із текстом, який далі подає докладний опис ворожіння із рухів серед списів священного коня, подібний в основі до тих, що ми їх стрічали в попередніх джерелах […]. |
| Українські письменники © Надмірна концентрація уваги на Об'єктах може призвести до короткотривалих емоційних коливань. Не розглядати за кермом |
ДО ЗАЛІКУ З РЕЛІГІЄЗНАВСТВА Православне християнство в історії України. Християнство Київської Русі. Феномен двовір’я в Київській Русі |
| Українські письменники © Ірен Роздобудько Дванадцять, або виховання... Роздобудько авторка численних романів, які з часом неодмінно конкуруватимуть у |
Конспект уроку позакласного читання ( 6 клас) Сучасні українські дитячі письменники Андрусяк «Вісім днів із життя Бурундука». Захоплива пригода Івася довжиною у 8 днів |
| Українські письменники © Гер – панк та алхімік з глибокою душевною травмою. Незрозумілі, несподівані події, неформальні герої, танці навколо вогнища, сеанси... |
Українські письменники © Я не люблю книжок, де є посилання на відомі анекдоти. Не люблю тому, що здебільшого ці анекдоти так і залишаються для мене загадкою,... |
| Скільки існує людина, стільки існують конфлікти. Християнство завжди... Християнство завжди закликає людину до досконалості. Коли людина обирає даний шлях перед нею завжди стоять перешкоди. Конфлікт одна... |
Anonymous female narrator, wife of SW22, b. 1906 in kalynivka, a... Пит.: Чи в Вас до революції були українські книжки, чи Ви діставали українські книжки? |
| Острозька Біблія – скарб української науки і культури Українському народові випала велика честь і заслуга – дати слов’янству першу повну друковану Біблію |
«Чому Біблія найбільш популярна Книга у всьому світі?» Бог дуже бажає спілкування з людьми. Ми називаємо це гаряче бажання любов'ю і благодаттю. Щоб люди мали хоч якесь уявлення про Бога,... |