|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
| Глава 1-ша Притча: Сліпий і Зрячий 5 Два пришельці ввійшли у храм Соломона: один сліпий, другий зрячий. Сліпий без користі зводив очі й водив ними по стінах храму. А зрячий, бачачи зображення, що змальовувало людину, звірів, птахів, гори, ріки, ліси, поля, квіти, сонце, зорі й коштовне каміння, й наводячи у всьому незмінну міру, яка художниками називається малюнок, тішився великою веселістю. А ще більш цікавою зіницею оглядав він семилампадний свічник і тінь херувимів. “Я не бачу веселості у цьому храмі”, – сказав сліпий... “О нещасний! – заволав зрячий. – Піди додому й викопай зіниці свої, закопані у міху твоєму. Принеси їх сюди. Тоді обновиться тобі храм цей, і відчуєш блаженство, що тебе насолоджує”. Глава 2-га Діалог або Розмова Особи у розмові: Душа, Нетлінний Дух. Душа. Всякий несмак дає мені живильний сік. Якщо тільки зволиш, о Нетлінний Духу, то скажи мені, що означає: два пришельці? Дух. Кожен народжений у цьому світі є пришелець, сліпий або просвіщенний. Чи не прекрасний храм премудрого Бога є світ цей? Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незліченних світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший – мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є його око, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і пекельних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх. Душа. Що значить викопати закопані у міху зіниці? Дух. Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе, прозріти заховану у тілі своєму вічність і наче іскру у попелі своєму викопати. Ця іскра – інші світи, і ця зіниця думки провидить у них вічність. Душа. Хіба вічність і Бог є те ж саме? Дух. Звичайно, вічність є твердь, що скрізь, завжди, у всьому твердо стоїть і всю тлінь, наче одяг, носить, позбавлена всякого поділу й відчуття. Вона-то й істина, і нетління. Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли людина два єства пізнає: тлінне і вічне. А про нерозуміючих є приказка: “Двох порахувати не вміє”. Д у ш а. Та скажи мені, яка користь бачити у всьому два єства, а не одне? І яка в цьому втіха? Дух. Це зображу тобі подібністю. Дуже хитрий художник намалював на стіні оленя й павича як живих. Цими образами син його – дитина – надзвичайно веселився. І старший син дивився з подивом. Художник з часом стер фарби, тварини зникли. Хлопчик від цього невтішно ридав, а старший сміявся... Тепер скажи мені причину сміху і ридання? Д у ш а. О, не можу сказати, а від тебе прагну почути. Дух. Звичайно, хлопчик думає, що тварини загинули, і тому плаче. Д у ш а. Як же не загинули, коли зникли? Дух. Ах, не називай фарбу образом. Вона лиш тінь в образі, а сила й серце є малюнок, тобто нематеріальна думка і таємні начерки, до яких фарба то пристає, то відстає так, як тінь до своєї яблуні, і фарба є наче плоть, а малюнок – як кість у тілі. Через це той, хто не розуміє малюнка, не накладе фарбу. Це старший розуміє і сміється. Справжні образи ще перед своєю появою на стіні завжди були в розумі художника. Вони не народилися й не загинуть. А фарби, то приліпившись до них, показують їх у речовинному виді, то, відійшовши від них, прибирають із виду образ їх, але не відбирають вічного їхнього буття так, як зникаюча тінь від яблуні не руйнує яблуні. І тоді-то буває справжнє малювання, коли воно погоджене з вічною сущих образів мірою, а з властивістю їх погоджені фарби. Душа. Вірую, що слово твоє не фальшиве, але для мене трохи темне. Дух. Слухай же другу подібність! Намалюй коло, зроби із дерева чи виліпи його із глини. Потім знову його зітри, а інше зруйнуй... Тепер скажи мені: чи загинуло коло... Душа. Загинуло мальоване, дерев’яне і глиняне... Дух. Правий твій суд! Загинуло, очевидно, видиме, а нематеріальне і справжнє нетлінне коло перебуває у скарбницях розуму. Це як не створене, так і зруйнуватись не може. Матеріальні ж кола є, але, точніше кажучи, це фальшива тінь і одяг справжнього кола. Душа. Куди ж веде твоя мова? Дух. До того, щоб зрозуміти у всьому два єства: Боже і речовинне. Д у ш а. А це поняття куди виходить? Дух. Туди, що не може ніщо загинути, а лиш тінь свою губить. Душа. Що ж далі із цього виходить? Дух. Нічого! Крім безстрашності, добродушності, надії, куражу, веселості й пристойної погоди, того сердечного миру, який у Павла називається таким, що перевершує всякий розум. Розмірковуй про тіло твоє те ж саме, що й про згадані образи й циркуль […] Душа. О духу мій! Блаженна та душа... В крайньому разі можемо про нас сказати: “На запах оливи твої запашні, біжім”. Нарешті, навчи мене, що означає семилампадний світильник? Дух. Означає седмицю буття, в яку створений весь символічний світ. Душа. Що це чую? Ти наговорив мені дивне й невідоме. Дух. Уже сказано, що сонячна фігура є матерія й видимість. Сім днів і сім сонць. У кожному ж сонці є зіниця: друге прекрасне сонечко. Ці сонечка із своїх видимостей сяють світлом вічності, так, як палаючий єлей сяє із лампад своїх. […] Д у ш а. О батьку мій! Важко вирвати серце із клейкої стихійної грязюки... Ах, важко! Я бачила намальований образ крилатого юнака 6. Він намагається летіти в гірне, а нога, прикована ланцюгом до земної кулі, заважає. Цей образ – мій образ. Не можу, а лиш бажаю. “Коли б я мав крила...” Для полегшення, що підсолоджує моє горе, отче мій небесний, продовжуй бесіду. Відкрий мені: навіщо Давид бажає ці крила? Адже ти сказав, що лиш самі сонця є херувими. Дух. Сонце є архетип, тобто перша й головна фігура, а її копії й віце-фігури незліченні, наповнили всю Біблію. Така фігура називалась антитип (прообраз, віце-образ), тобто замість головної фігури поставлена інша. А всі вони, як до свого джерела, стікаються до сонця […]. Найкрасивіша серед усіх і мати інших є фігура сонячна. Вона перша благословляється й освячується на спокій Богові. “І благословив Бог день сьомий”. З цієї причини інших створінь віце-фігури, що заміняють її, все своє буття приймають у днях світлої седмиці, бо у ній всі створіння народжуються; сама ж створюється раніше за всіх […]. Глава 3-тя: Випробовується Божа Сила у деяких місцях біблійних Душа. Світла седмиця й тінь херувимська із пам’яті моєї не виходять, о любий отче! Світло, тепло, прохолодну тінь, поживу, що насичує вічності щільником, жваву забаву, тверду надії втіху – все це знаходжу для себе у світлих чертогах і на прекрасних горах її. Люблю Ізраїля, який ссе камінь цієї гори. А чи не є це навчатися святині?.. Та миле для мене й жалібне видовище оце: жінка з прекрасним своїм дитям, ширяючи в повітрі, втікає від змія, що її переслідує... О богомерзенний! На слід божественної нареченої блювотиння гірких вод вибльовує поганець... Скажи мені, отче мій, яка користь драконові з того, щоб втопити дитя? Дух. Користь та, що, втопивши цю наречену з дитям, легко тоді може вкрити всю землю потопом, а Бог від вод очищує. Душа. Звідки ж у нього ця злоба й впертість до Вишнього? Дух. Навіщо про це питати? Плоть від природи ворожа духові. Душа. Невже цей сатана відригує потоп, що був у дні Ноєві? Дух. Без сумніву, той, що був за Ноя. Душа. Чому ця діва оточена сонцем? Дух. Можна здогадатися, що вона стоїть на місці сонячної фігури і є її копія. Душа. Звичайно, це той самий змій, який нашептав Єві, наче в смертного дерева добрий плід. Дух. Це той самий. Тоді саме він задушив насіння у жінці і потопив спадкоємця отих обіцянок: “І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю”. Потім вже легко з вантажем своїм земля, підведена до клятви, вкрилась гіркими його водами, а простіше кажучи з Давидом, потопними його словами й облесної мови блювотинням. Тоді всюди настали злі часи, чужа пітьма, гниль і розтління плодів його смертних, лиш для нього смачних. Не видно було в хмарах ні прекрасно сяючої райдуги, ні веселої повітря благовидності, ні приємності вічного літа в добрий час, про яке говорить наречена без нареченого: “Бо оце проминула пора дощова... Показались квітки на землі, пора соловейка настала...” Душа. Хотіла б я знати, отче наш небесний, і прошу відкрити, не ухиляючись, що безпосередньо означає цей змій? Якщо в цьому фігурному біблійному світі всяке дихання і всі створіння зібрано для складання системи його фігур, то й він повинен бути фігурою, яка означає щось певне. Та й написано у цьому священному світі, що з іншими створіннями і гади Господа хвалять. Як може хвалити його німе створіння? Хіба лиш може бовваніти фігурою й загадковим мовчанням, як помахом, давати знати про Бога. Не інакше ж німі небеса розповідають про Божу славу як мовчки. Проте, як сурмою, проповідують його премилосердний промисел, що у світах його заховався. Навчи ж мене, владико святий, що означає цей змій? При тому мені незрозуміла й та нісенітниця, щоб вважати за одне обидва потопи: драконів і Божий... Не вміщує серце... Дух. Ну, душе моя, дій! Почнемо вчити й одночасно тут же вчитися… Та ніде поспіхом не суди... Чи ти коли чула, що найдавніші дослідники вічності створили змія її фігурою? Змій же був і хитрим зображенням науки про Бога. Душа. Чула. Його малюють, ніби повзе і звився у коло, а хвіст свій у вустах тримає. А чому він зображений такою фігурою? Дух. Тому що хитрий і в’ється кільцями так, що не видно, куди думає, якщо не примітити голови його. Так і вічність всюди є і ніде її немає, тому що невидима, закриваючи свій прояв. Подібна до неї й наука про неї. При цьому завитки й кільця її є зображення вічності й таємничих згортків божественної науки. Крім цього, має він прегострий зір, як видно із його імені. Грецьке оце слово дерко означає бачу, дракон – означає побачу; дракон – який може побачити вперед, тобто прозорливий. Немає важче, як прозріти вічність оком, засміченим гряззю. Якщо ти розжувала й смак відчула у цьому: “Слово в Бога було, і Бог було Слово”, тоді розумій, що Біблія, простягаючи все своє фігурне слово у видіння вічного, стала й сама Богом. “І Бог було Слово” – так, як вексель на золоту монету і сам став золотом... Тепер, уже не сумніваючись, скажу, що Біблія є і Бог, і змій. Душ а. Ах, отче!.. Дивне й неочікуване чую. Дух. Голова його є седмиця. Ось тобі семиголовий дракон Даниїла!.. Перестань же дивуватися із згаданих потопів і не говори: не вміщує серце... Д у ш а. Бо й сонце є змій? Дух. Звичайно, голова зміїна, а лице Боже. Д у ш а. І всі інші віце-фігури суть змії? Дух. Без сумніву, вони є його тулуб і хвіст, а Божі ноги – підошви. Престол же його – небо й сонце. Д у ш а. Як багато тепер я бачу зміїв! Дух. У Бога 1000 років, як день один, і 1000 віце-фігур у одноденній сонячній, а вона єдина стоїть замість їх 1000. І як змій часто в’ється, звиваючись у різні завитки на тому ж місці, а з вигляду ніби міняється, так і Біблія показує різні повісті й розповіді, але все це на тій же точці, як колесо на своєму центрі, обертається. “Але змій був хитріший”. Створена ж зміїна фігура мудріша за всі звірині як така, що більш виразно зображає книгу вічності й силу Божу. “Той левіятан, якого створив ти, щоб бавитися в морі”. Д у ш а. Як же так? Біблія є одночасно і Бог, і змій? Дух. Як же так? Вона ж і плоть і дух, буйство й мудрість, море й гавань, потоп і ковчег... Не будь нетямуща й твердолоба! Міркуй меткіше!.. Ти ж уже чула, що всі світи складаються із двох сутностей: злої й доброї. Чому ж для тебе цей змій такий страшний? Він не завжди шкодить і юродствує, а буває і смачний, і корисний. Якщо нашептав Єві по-сатанинськи, то може й Марії возблаговістити по-архангельськи. Душа. Чому ж цього змія у всіх віках і народах лають, обпльовують і ненавидять? Дух. Не дивно. Він їх потопом мучить. Він створений на наругу і того гідний. Душа. Ах, він того гідний? Дух. Тому що в багатьох місцях безсоромно й шкідливо, без всякої міри бреше. Також нашіптує нісенітні й сороміцькі побрехеньки та небилиці. Душа. Де ж він бреше? Покажи мені хоч одне місце. Дух. Покажу. А щоб його брехню порахувати, для цього потрібно чи не півроку. Ось він тобі відразу, на самому порозі, бреше: “Напочатку Бог створив небо та землю...” Душа. Боже мій, невже це брехня? Дух. Найголовніша крітська й сіканська брехня 7. Доки яблуня, доти з нею й тінь її. Тінь означає місце, заступлене яблунею від сонця. Та дерево вічності завжди зеленіє. І тінь же її ні часом, ні місцем не обмежена. Світ цей і всі світи, якщо вони незліченні, це тінь Божа. Вона зникає з виду частинами, не стоїть постійно і перетворюється у різні форми, проте ніколи не відлучаючись від свого живого дерева; і давно вже освічені сказали оцю річ: materia aeterna – “речовина вічна”, тобто всі місця й часи наповнила. Лиш розум немовляти може сказати, начебто світу, великого цього ідола й Голіафа, колись не було або не буде. Цією дитячою брехнею у кінці десятого після Христа віку християнський Всесвіт так розхвилювався, що всі боялися кінця світу, як мореплавці в жахливу бурю загибелі корабля”. Уяви собі, душе моя, тодішні муки душ християнських від цього змія! Вони ж не сім днів, як на морі, тривали, а... і кинули Христову філософію у найбільше презирство й наругу, коли нарешті відкрилося, що всі погани гідно й праведно християнську цю бісовість висміювали й нині висміюють 8. І як у самих дверях і, за прислів’ям, на першому скоку бреше, так і в найперший день непостійний: “Хай станеться світло!” Звідки ж світло це, коли всі небесні світила з’явилися на четвертий день? І як день може бути без сонця? Блаженна природа постійна. Все, що нині є, те завжди не є постійне. Такими нісенітницями через усю седмицю відригує, наче був глядачем вселенського цього чудотворного театру і начебто потреба знати – чи спершу цвіт, чи народився гриб? Нарешті всю цю Божу фабрику дуже грубим юродством запечатав: “І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї” 9. Наче втомлений, більше нічого не міг сотворити. А якби це не завадило, то обов’язково у нас нині з’явилися б безхвості леви, крилаті черепахи й кобили, хвостаті зайці, однорогі воли, солодкоголосі перепели, пухо-соболині їжаки, чотириокі й чотиривухі судді, правдолюбні крутії й наклепники, премудрі (кажучи по-тевтонськи) шпіцбуби, по-малоросійськи – мудрі дурні та інші чудовиська й виродки, а за ними б услід, як Єлисієве залізо, виплило б (кажучи по-римськи) perpetuum mobile і філософський, що все європейське болото перетворює на золото, камінь... Нині ж все це засіло у Божій безодні 10. Послухай, душе моя! Від цього ж джерела, що потоп фальшивих вод вибльовує, утікав Яків, як пишеться: “Вийшов Яків від джерела клятвеного й увійшов у Харрань”, – там, де сіла й судить вічна дружба й правда. А як у Бога відняв Божу невтомність, так сам собі чуже й неспоріднене засвоїв, тобто людську мову: “Говорить змій жінці”. Душа. Почала й я відчувати нісенітницю в цих словах: “Спочив”, “Було світло”. Це означає світлий і сонячний час. Потім, ніби безпам’ятний, розповідає про сонце, наче його не було, а створюється нове. Якщо ж першого дня сонячна погода й світлість створені без сонця, то навіщо створювати сонце? Не складно бреше. Дух. О душе моя! Знай, що Біблію читати й брехню його рахувати – це одне й те ж. “Господь Бог насадив сад у Едемі, на сході”. От базікало! Сад насадив у саду. Єврейське слово Едем означає те ж саме, що й сад. Звідки ж на цей (так би мовити) садовий сад дивитися, щоб він здавався на сході? Та видно, що в нього як сонце, так не один і схід. “І Каїн пізнав свою жінку”. О безсоромний буєслов! Забув, що, за його казкою, не було на світі, крім чотирьох чоловік. Де ж він взяв собі жінку, крім матері? Душа. Мені й те нісенітницею здається: “Господа, що по раю ходив”. Як змінює місце всюдисущий? Дух. Та цей наклепник нашепче тобі, голубко моя, що Бог плаче, злиться, спить, розкаюється. “І пожалкував був Господь, що людину створив на землі”. Потім розкаже, що люди перетворюються на соляні стовпи, здіймаються до планет, їздять колясками по морському дну й у повітрі, сонце, наче карета, зупиняється й здає назад, залізо плаває, ріки повертаються, від звуку труб розвалюються мури міста, гори, наче барани, скачуть, ріки плещуть руками, діброви й поля радіють, вовки з вівцями дружать, воли з левами пасуться, граються хлопчики з гаспидами, встають мертві кості, падають з яблунь небесні світила, а з хмар – круп’яна каша з перепілками, із води робиться вино, а німі, напившись, розмовляють і чудово співають та ін., та ін. 11 “І буде лежати пантера з козлям”. “А корова й ведмідь будуть пастися разом”. Ах! “Не знаю змія (що таке): дорога зміїна на скелі...” – волає Соломон. Бачиш, що змій по брехні повзе, брехню жере, брехнею ригає. Не знай і ти його, о душе моя! Яка твердість у його наступній мові? “Ні туку, ні крові не будете їсти”. Потім, забувши сказане, говорить: “Я жиром пшениці його годував би”. “Пийте з неї всі, бо це кров Моя...” І чи багато смаку в таких словах: “І принесе священик із хлібної жертви за пригадувальну частину її...” “І кожну жертву, жертву хлібну, посолиш сіллю”. Яка ж приємність і в цих непосолених словах? “Бо збивання молока дає масло, і дає кров вдар по носі”. “Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчинки вихваляють при брамах!” Що худіше, гірше й несмачніше, як оце: “Буде пити з струмка на дорозі, тому-то підійме Він голову!” Що більш сороміцьке й шкідливе, як поведінка Лота в печері? А оце вже брехливіше від усякої брехні: “...все під ноги йому вмістив”. Крім звірів і гадів, скільки тисяч крихітних, літаючих і повзучих звірків ссуть кров людську і поїдають труди її крові й поту! Нарешті, глянь, душе моя! Змилуйся й постраждай за незліченних, позбавлених вінка мучеників, – за тих нещасних страдників, які, зваблені лестощами цього мучителя, викололи собі спокушаючі очі, вирізали для Царства Небесного свої сім’яники й оскопили себе самовільно або раптом самі себе спалили. Бог вірою, а він марновірством таємно ловить. Марновірство роздразнило премилосердного цісаря Тита: начебто Біблія не веліла коритися царям. І те ж саме зрівняло з землею єрусалимські мури 12. Глянь, будь ласка, на всю земну кулю й на весь бідний рід людський. Чи не бачиш, яким болісним і тяжким потопом єресей, чвар, марновірств, багатовір’я й різновір’я хвилюється, збурюється, потопляється! А цей же весь потоп не зверху нам даний, а пекельна зміїна паща, відригуючи, виригнула, вибльовуючи, виблювала, бо ж пишеться: “Ти любиш усякі шкідливі слова, ти, язику обманний!” “Від чоловіка лукавого і неправдивого визволи мене”. Скажи ж тепер, душечко моя, чи не гідний цей змій за такі блюваки, нісенітниці, рани, муки всесвітнього сміху, огиди й лайки? “Там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому...” |
| Українські письменники © Надмірна концентрація уваги на Об'єктах може призвести до короткотривалих емоційних коливань. Не розглядати за кермом |
ДО ЗАЛІКУ З РЕЛІГІЄЗНАВСТВА Православне християнство в історії України. Християнство Київської Русі. Феномен двовір’я в Київській Русі |
| Українські письменники © Ірен Роздобудько Дванадцять, або виховання... Роздобудько авторка численних романів, які з часом неодмінно конкуруватимуть у |
Конспект уроку позакласного читання ( 6 клас) Сучасні українські дитячі письменники Андрусяк «Вісім днів із життя Бурундука». Захоплива пригода Івася довжиною у 8 днів |
| Українські письменники © Гер – панк та алхімік з глибокою душевною травмою. Незрозумілі, несподівані події, неформальні герої, танці навколо вогнища, сеанси... |
Українські письменники © Я не люблю книжок, де є посилання на відомі анекдоти. Не люблю тому, що здебільшого ці анекдоти так і залишаються для мене загадкою,... |
| Скільки існує людина, стільки існують конфлікти. Християнство завжди... Християнство завжди закликає людину до досконалості. Коли людина обирає даний шлях перед нею завжди стоять перешкоди. Конфлікт одна... |
Anonymous female narrator, wife of SW22, b. 1906 in kalynivka, a... Пит.: Чи в Вас до революції були українські книжки, чи Ви діставали українські книжки? |
| Острозька Біблія – скарб української науки і культури Українському народові випала велика честь і заслуга – дати слов’янству першу повну друковану Біблію |
«Чому Біблія найбільш популярна Книга у всьому світі?» Бог дуже бажає спілкування з людьми. Ми називаємо це гаряче бажання любов'ю і благодаттю. Щоб люди мали хоч якесь уявлення про Бога,... |