|
|
Скачати 1.51 Mb.
|
|
17. Емоції: поняття, види, і роль в регулювання поведінки людини Емоції і почуття: поняття і види Емоції – це своєрідні реакції, які проявляються у певних формах переживання і відображають відношення особи до різноманітних об’єктів, явищ, ситуацій, зовнішніх та внутрішніх подразників. До форм переживання відносять – радість, задоволення, гнів, горе, страх та інші. Зовнішні вирази емоцій Деякі емоції мають певні фізіологічні прояви. Так, у стані страху людина блідніє, від сорому, або збентеження – червоніє. Крім того, емоції можуть супроводжуватися мімікою, пантомімікою, модуляцією голосу, тремтінням рук, надмірним виділенням поту. Види емоцій:
Стенічні емоції – підвищують активність, енергію, викликають збудження, бадьорість. Астенічні емоції – навпаки зменшують активність, пригноблюють життєдіяльність. Настрій – це відносно слабко виражений емоційний стан, що захоплює особу в певний проміжок часу і впливає на її діяльність і поведінку. Настрій може бути як короткотерміновий, так і довготерміновий. Афект – це короткотривала бурхлива емоційна реакція, що носить характер емоційного вибуху. Психологія досліджує фізіологічний афект, тоді як психіатрія – патологічний (ознака неосудності особи). В свою чергу поняття «фізіологічний афект» у психології є родовим і в ньому виокремлюють такі різновиди:
В чинному кримінальному законодавстві України йдеться про класичний і аномальний фізіологічні афекти. Найвищим продуктом розвитку емоцій людини прийнято вважати почуття. Різниця між емоціями та почуттями проявляється у наступному:
Риси класичного фізіологічного афекту (додатково)
Фази протікання класичного фізіологічного афекту
Зовнішні ознаки:
18. Поняття про особистість. Співвідношення соціального і біологічного в людині. Особистість — це біосоціальна істота, що має дві сторони: біологічну (живий організм) і соціальну (член суспільства). Не можна ігнорувати біологічні основи в особистості й обмежуватися лише соціальними особливостями. Людина — жива істота, якій притаманні природні закономірності (ембріональний розвиток, стать, зміна життєвих процесів в організмі та ін.). Тому необґрунтована соціологізація людини (як homo sapiens) неприпустима. З іншого боку, особистість не може розглядатися як замкнена в собі біологічна індивідуальність (З. Фрейд). Особистість досліджується багатьма науками. Об’єктом вивчення психології (з погляду на людну) є насамперед психічні процеси, стани і властивості в їхньому взаємозв’язку і залежностях. Структура психологічної характеристики особи (3 елемента):
Темперамент (співвідношення, пропорція) – це властивість особи, яка характеризує динаміку (швидкість) протікання психічних процесів, поведінки ат діяльності особи. Характер – це система стійких відносин особи до суспільства, до праці, до інших людей, до самої себе, що проявляються у типі її поведінки. Характер на відміну від темпераменту не природжена, а сформована властивість особи. Процес формування характеру відбувається протягом всього життя людини. Здібності – це придатність особи до виконання тієї чи іншої діяльності. Вони як і характер формуються у людини і завжди поєднані із знаннями, вміннями і навичками. 19. Поняття і типи темпераменту Темперамент (співвідношення, пропорція) – це властивість особи, яка характеризує динаміку (швидкість) протікання психічних процесів, поведінки та діяльності особи. Темперамент — це сукупність індивідуальних властивостей психіки; характеризує динаміку психічної діяльності Природну основу темпераменту складає вища нервова система людини. Індивідуальність, своєрідність прояву темпераменту залежить від співвідношення нервових процесів, збудження та гальмування. Нервовим процесам притаманні такі властивості:
Сполучення зазначених властивостей і утворює тип темпераменту. Типи темпераменту:
Темперамент є природженою властивістю особи, але й він може дещо змінюватись під впливом дії характеру, вольових якостей людини. Тип темпераменту діагностується до 5 років. 20. Флегматичний тип темпераменту Флегматичний темперамент — спокійний, завжди рівний, наполегливий і завзятий трудівник життя. Завдяки урівноваженості нервових процесів і деякій їх інертності флегматик легко залишається спокійним навіть у найважчих обставинах життя. За наявності гальмування, що врівноважує процес збудження, йому не важко стримувати свої імпульси, пориви, чітко дотримуватись виробленого розпорядку життя, системи в роботі, не відволікатися з дріб’язкових приводів; завдяки цьому він може виконувати справу, що вимагає рівної витрати сил, тривалого і методичного напруження. Флегматик поважний, він не витрачає дарма сил: розраховуючи свої сили, він доводить справу до кінця. Він рівний у стосунках, у міру товариський, не любить даремної балаканини. Недоліком флегматика є його інертність, малорухливість. 21. Сангвінічний тип темпераменту Сангвінічний темперамент — гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього багато цікавої справи, тобто є постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає млявим. Для сангвініка характерні рухливість, легка пристосовуваність до умов життя, що змінюються; він швидко знаходить контакт із людьми, товариський, не відчуває скутості в спілкуванні з новими для нього людьми, незалежно від їхнього авторитету. У колективі сангвінік веселий, життєрадісний, охоче береться до живої справи, здатний до захоплення. Однак, розвиваючи кипучу діяльність, він може так само швидко охолонути, як і швидко захопитися, якщо справа перестає його цікавити, якщо вона вимагає терпіння або має буденний характер. У сангвініка почуття легко виникають і легко змінюються. 22. Холеричний тип темпераменту Холеричний темперамент (за характеристикою І. П. Павлова)17 — явно бойовий тип, задерикуватий, легко і швидко дратується. Для холериків характерна циклічність у діяльності і переживаннях. Вони з усією пристрастю здатні віддаватися справі, захопитися нею, відчуваючи приплив сил, готові перебороти й дійсно переборюють будь-які труднощі на шляху до мети. Та ось виснажилися сили, пропала віра у свої можливості, наступив «слинявий настрій». Воля холерика напориста, але виявляється поривами, він відрізняється також підвищеною дратівливістю й емоційною реактивністю. Запальний, різкий у відносинах, прямолінійний, здатний доводити справу до великого напруження. 23. Меланхолічний тип темпераменту Меланхолічний темперамент — це явно гальмівний тип нервової системи. Для меланхоліка, мабуть, кожне явище життя стає гальмівним його агентом, він ні у що не вірить, ні на що не сподівається, в усьому бачить лише погане, небезпечне. Слабкість процесів збудження і гальмування при їхній неврівноваженості (перевага гальмування) призводить до того, що будь-який сильний вплив загальмовує його діяльність (позамежне гальмування). Меланхолік схильний піддаватися переживанню з незначного приводу. Меланхолік дещо замкнутий, нетовариський. Його лякає нова обстановка, нові люди, він бентежиться і губиться при встановлюванні з ним контакту, а тому схильний замикатися в собі, залишатися на самоті. У спілкуванні з незнайомими людьми соромливий, нерішучий, боязливий. Однак у спокійній, звичній обстановці меланхолік може бути хорошим трудівником, успішно справлятися з життєвими завданнями, вирізнятися тактовністю. 24. Характер особистості Характер – це система стійких відносин особи до суспільства, до праці, до інших людей, до самої себе, що проявляються у типі її поведінки. Характер на відміну від темпераменту не природжена, а сформована властивість особи. Процес формування характеру відбувається протягом всього життя людини. Структура характеру
У психології розрізняють так звані акцентуації характеру (поняття введене Е. Леонгардом). Акцентуація характеру — надмірна виразність (загостреність) окремих рис характеру та їх сполучень, що становить крайні варіанти норми, які межують із психопатіями. Акцентуації характеру притаманна уразливість особистості відносно не будь-яких, а лише щодо певного роду психотравмуючих впливів, адресованих так званому «місцю найменшого опору» певного типу характеру, при збереженні стійкості до інших. Залежно від ступеня виразності розрізняють явні і приховані (латентні) акцентуації характеру, що можуть переходити одна в одну під впливом різноманітних чинників. Робились спроби діагностувати характер людини за її почерком. Вчення про почерк як різновид виразних рухів (індивідуальності письма), що відображають психологічні властивості і психічні стани того, хто пише, називається графологією 25. Характер як вираження індивідуальної своєрідності особистості. Див. питання № 24 У характері людини виділяють також синтетичні риси: моральну вихованість (визначає особливості людини щодо її ставлення до інших людей, форм поведінки, до суспільства загалом: доброта, тактовність, гуманізм тощо); повноту характеру (розкриває багатство характеру особистості, її різнобічність); цілісність характеру (вказує на внутрішню єдність особистості, її визначеність); сила характеру (підкреслює енергійність особистості); оригінальність характеру (розкриває індивідуальну своєрідність людини, її самобутність). Формування характеру людини відбувається в процесі її життєдіяльності, під впливом виховання. Становлення характеру обумовлене соціальними умовами життя, найближчим оточенням, впливом родини, школи, друзів. 26. Здібність і обдарованість Здібності – це придатність особи до виконання тієї чи іншої діяльності. Вони як і характер формуються у людини і завжди поєднані із знаннями, вміннями і навичками. Природними передумовами успішного формування здібностей прийнято вважати задатки. Задатки – це природжені анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової системи, аналізаторів людини, що сприяють успішному формуванню здібностей, полегшують їх розвиток. Зовнішні вияви задатків прийнято називати схильністю, яка може проявлятися у прагненні та тяжінні людини до певної діяльності (музика, малювання і т.д.). Схильність і задатки визначають обдарованість людини. Види здібностей:
Найбільш високий рівень здібностей визначають талант і геніальність. Геній – відкриває та утворює. Талановитий – швидко опановує і успішно застосовує. 27. Внутрішнє переконання як необхідний елемент оцінки доказів До психологічних основ доказування належить також внутрішнє переконання як необхідний елемент оцінки доказів. Переконання як ставлення суб’єкта до своїх знань, висновків і рішень, як почуття впевненості є психологічною категорією, що підкреслюється першою частиною терміна — «внутрішнє». Повна переконаність є психологічною гарантією правильності рішень, прийнятих у процесі судочинства. Переконання забарвлене емоційно-вольовими характеристиками як знання, що формується у галузі суспільних відносин. Внутрішнє переконання – це психологічна категорія, яка характеризує відношення суб’єкта до своїх знань, висновків і рішень. У своєму формуванні внутрішнє переконання проходить безліч етапів, починаючи від почуттєвого і завершуючи логічним. Серед них можна виділити кілька основних: 1) аналіз певних обставин, матеріалів (названому етапу передує почуттєве пізнання); 2) зіставлення результатів аналізу з іншими матеріалами (тут велике значення має минулий досвід, рівень знань особи в досліджуваній галузі); 3) синтез, що передбачає створення основи для почуття переконання. Психологічні етапи формування внутрішнього переконання пронизують правосвідомість суб’єкта. Аналізуючи й оцінюючи кожну обставину розслідуваної чи розглядуваної справи, слідчі і судді керуються комплексом своїх моральних, правових уявлень, що визначають, зрештою, соціальну характеристику внутрішнього переконання. Внутрішнє переконання характеризує як процес дослідження, так і його результат, тобто не тільки стимулює суб’єкта діяти, але й дозволяє давати оцінку цим діям. |
|
Поняття «психологія» походить від грецьких слів,що означає знання... Юридична психологія- науково-практична дисципліна, що вивчає факти, закономірності і механізми людської психіки у сфері правових... |
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |
|
Як і кожна наука, історіографія повинна визначити свій об'єкт пізнання... Об'єктом пізнання вважається та річ або явище реальної дійсності, на яке спрямовані пізнавальні зусилля дослідника. Предметом пізнання... |
Гігієна як наука, її мета, завдання, зміст і предмет вивчення Гігієна є наукою, що вивчає закономірності впливу навколишнього середовища на організм людини та громадське здоров’я для розроблення... |
|
В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології ЧОІПОПП У статті розглядається сутність психологічного здоров’я людини з позиції глибинно –психічних чинників, які структурують і узгоджують... |
Лекція Вступ. Безумовні та умовні рефлекси, інстинкти Фізіологія вищої нервової діяльності це наука про нейрофізіологічні механізми психіки і поведінки, що базується на принципах рефлекторного... |
|
МОДУЛЬ ВСТУП. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІВОДИ. ГІДРОЛОГІЯ РІЧОК Блок... Гідрологія – наука про природні води, їх властивості та явища і процеси, що в них відбуваються, а також закономірності розвитку цих... |
Діяльнісний підхід основа «перезавантаження» технологічної освіти в школі Сьогодні ситуація кардинально змінилася: «споживач» має право обрати і обирає навчальний заклад, «продукція» якого (у вигляді знань)... |
|
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |