Лекція Вступ. Безумовні та умовні рефлекси, інстинкти
|
|
Скачати 0.85 Mb.
|
|
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА Кафедра анатомії і фізіології людини ОПОРНІ КОНСПЕКТИ до навчальної дисципліни ФІЗІОЛОГІЯ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ для спеціальності 6.030102 «Психологія» (освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр") Укладач: Волковська Ганна Ігорівна викладач кафедри анатомії і фізіології людини ЗАТВЕРДЖЕНО на засіданні кафедри анатомії і фізіології людини протокол № 2 від «30» вересня 2011 р. завідувач кафедри________ І.М. Маруненко Київ 2011 СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ І. ОПИС ПРЕДМЕТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Предмет: вища нервова діяльність, процеси у різних відділах нервової системи.
Змістовий модуль І НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Лекція 1. Вступ. Безумовні та умовні рефлекси, інстинкти. План
1. Фізіологія вищої нервової діяльності - це наука про нейрофізіологічні механізми психіки і поведінки, що базується на принципах рефлекторного віддзеркалення зовнішнього світу. 2. Рефлекс – це реакція-відповідь організму на той чи інший подразник, яка відбувається за участю нервової системи. Рефлекторні дуги можуть бути простими і складними. Проста рефлекторна дуга складається з двох нейронів – чутливого і рухового, між якими є один синапс. Прикладом простої рефлекторної дуги є рефлекторні дуги сухожильних рефлексів, наприклад, рефлекторна дуга колінного рефлексу. Рефлекторні дуги більшості рефлексів включають не два, а більше нейронів: чутливий, один або декілька вставних і руховий. Такі рефлекторні дуги називаються складними, багатонейронними. Нині встановлено, що під час реакції у відповідь ефектора збуджуються численні нервові закінчення, наявні в робочому органі. Нервові імпульси тепер уже від ефектора знову надходять в центральну нервову систему і інформують її про правильність відповіді робочого органу. Таким чином, рефлекторні дуги є кільцевими утвореннями. Розрізняють різні види рефлексів. 1. За біологічним значенням: харчові, оборонні, орієнтувальні (ознайомлення з умовами середовища), статеві. 2. Залежно від виду рецепторів, що подразнюються: екстерорецепторні- виникають при сприйманні подразнення із зовнішнього середовища (світлові, звукові, смакові, тактильні та ін.); інтерорецепторні - виникають при сприйманні подразнення із внутрішнього середовища (механо-,термо-,осмо-, хеморецепторами), пропріорецептивні- виникають при подразненні рецепторів м’язів, зв’язок, сухожиль. 3. За характером реакції-відповіді: рухові, секреторні, судинні. 4. За походженням: безумовні (вроджені), умовні (набуті). Основним фізіологічним фоном, на базі якого формуються набуті умовно-рефлекторні, або тимчасові зв'язки, є природжені безумовні рефлекси. 3. Безумовний рефлекс - це природжена видова специфічна реакція організму, що автоматичний виникає у відповідь на дію подразника. Безумовні рефлекси складають основу механізмів, що забезпечують стандартні і відносно прості пристосувальні реакції для урівноваження впливу зовнішнього середовища на організм. Безумовні рефлекси мають видовий характер, тобто певний набір їх є у усіх людей, але проявляються з індивідуальними відтінками. Стійкі, мало змінюються в процесі життя. Центральні ділянки рефлекторної дуги безумовних рефлексів можуть знаходитися в спинному мозку і в стовбурі мозку, тому здійснюються без участі великих півкуль, тобто мимоволі. Їх ознаки: 1. Проявляються при дії адекватного подразника без особливих спеціальних умов (слиновиділення, ковтання, дихання та ін.). 2. Мають готові анатомічно сформовані рефлекторні дуги. 3. В їх здійсненні основна роль належить підкірковим ядрам, стовбуру мозку, спинному мозку. Вони зберігаються і після видалення кори великого мозку. Проте представництво безумовного рефлексу є в корі великих півкуль. 4. Є видовими реакціями, характерними для усіх представників даного виду. 5. Є відносно постійними рефлекторними реакціями, стійкі, незмінні, зберігаються протягом усього життя. Безумовні рефлекси за характером реакції-відповіді поділяють на рухові, секреторні і трофічні, а за біологічною спрямованістю: - рефлекси, пов’язані з регуляцією процесів життєдіяльності, - ковтання, жування, смоктання, слиновиділення, дихальні, серцеві, судинні тощо; - рефлекси, пов’язані із збереження виду, - копуляція, вигодовування та піклування про потомство; - захисні - кашель, чхання, моргання тощо; - орієнтувальні - виникають кожного разу при дії незнайомих подразників. Інстинкти - складні природжені безумовно-рефлекторні реакції, які проявляються за рахунок активності підкіркових ядер. Розрізняють такі види найпростіших інстинктів: орієнтувальний, харчовий, оборонний. Особливістю інстинктів є те, що вони викликаються внутрішніми мотивами. В їх регуляції велике значення відіграють гормони. Орієнтовний рефлекс – складна реакція тварин і людини на новизну стимулу, названа І. П. Павловим рефлексом «що таке?» Біологічний зміст цього рефлексу - створення умов для кращого сприйняття подразника. Це досягається за рахунок появи комплексу соматичних, вегетативних реакцій і зміни рівня активації центральної нервової системи при загальному гальмуванні або порушенні поточної діяльності організму. Виділяють три основні групи компонентів орієнтовного рефлексу : 1) рухові; 2) вегетативні; 3) зміна рівня активації центральної нервової системи. До рухових компонент орієнтовного рефлексу відносяться: 1) реакції, що забезпечують рух очей у напрямі зорового подразника, насторожування вух, принюхування; 2) реакції, що забезпечує підтримку пози і наближення до стимулу. До вегетативних компонентів орієнтовного рефлексу відносяться судинні реакції у вигляді звуження судин кінцівок і розширення судин голови, що забезпечують збільшення кровопостачання мозку, зміну частоти серцебиття і дихання. В якості збудника орієнтовного рефлексу, окрім новизни стимулу, виділяють такі його властивості, як зміну стимулу, його складність, двозначність, дивовижність. У тому випадку, коли стимул і наслідок, залишений раніше пред'явленими подразниками співпадають, орієнтовний рефлекс не виникає. У міру повтору нового стимулу, що викликає орієнтовний рефлекс, відбувається його послаблення, згасання. Залежно від широти поширення збудження в нервовій системі розрізняють генералізовану і локальну форми орієнтовного рефлексу. За своїми фізіологічними механізмами інстинкти – складні «ланцюгові» рефлекси. Вони складаються не із поодинокого рефлексу, а із ряду послідовних, пов'язаних один з одним рефлексів. Наприклад, при відкладанні яєць самка їздця за допомогою нюху відшукує під корою дерева личинку іншої комахи , потім проколює кору дерева і відкладає у знайдену личинку своє яйце. У вищих тварин та людини малята здатні копіювати поведінку батьків. Тому при спілкуванні з батьками інстинктивна діяльність розвивається швидше. Водночас інстинкти під впливом умовних рефлексів, набутих у процесі індивідуального розвитку, можуть дещо змінюватися. Інстинктивна діяльність людини проявляється неусвідомленими діями. Інстинкти в людини як ланцюги вроджених безумовних рефлексів можуть проявлятися по-різному, залежно від внутрішніх потреб людини, конкретної ситуації, змінюватися з віком. Наприклад, інстинкт самозбереження може проявлятися втечею від небезпеки, обережною поведінкою або агресією. Усім відомий материнський інстинкт – це потреба матері дбати про дитину та захищати її. Відмінні особливості інстинктів. 1. Це цілісні, складні і тривалі дії, наприклад, риття нір, вистежування і відловлювання здобичі… 2. Вроджена форма поведінки, що виконується без попереднього навчання. 3. Інстинктивні дії несвідомі. 4. Інстинктивні дії – видова форма поведінки, що здійснюється за однією і тією ж схемою. 5. На стадії інстинктивної поведінки у тварин значно розвиваються і ускладнюються органи чуттів. При здійсненні інстинктивних дій тварини цілісно сприймають предмети та явища зовнішнього світу і у зв'язку з їхніми особливостями та характером, змінюють свої дії. 4. Умовні рефлекси складають певний фонд "знань", індивідуального досвіду тварин і людини. Вони формуються (накопичуються) за певних умов індивідуального життя організму і зникають за відсутності відповідних умов, відрізняючись тим самим від природжених форм пристосування. Усі умовні рефлекси були розділені на класичні і інструментальні. У разі вироблення класичного умовного рефлексу через певні інтервали після умовного подразника пред'являється який-небудь підкріплюючий (безумовний) стимул. Підкріплення йде за умовним стимулом незалежно від того, чи буде реакція тварини або її не буде. В період зміцнення асоціативного зв'язку між умовним стимулом і безумовним підкріпленням проба ізольованої дії умовного стимулу викликає умовну реакцію. Умовна відповідь повністю або частково імітує безумовну реакцію. У павловской школі індикатором формування і функціонування умовного рефлексу служила, як відомо, величина секреції привушної слинної залози собаки. Після декількох поєднань умовного і безумовного подразників, наприклад звуку і їжі, ізольоване пред'явлення умовного подразника (звуку) викликало слиновиділення. У процедурі поєднання умовного і безумовного подразників безумовний подразник (їжа) виступає в ролі підкріплення. Якщо умовний подразник повторно застосовувати без підкріплення, спостерігається згасання, тобто умовнорефлекторна відповідь поступово зменшується і зрештою припиняється. Проте після перерви знову відновлюється, але без підкріплення швидко згасає. Основною ознакою умовного рефлексу є те, що стимул в процесі утворення тимчасового зв'язку (навчання) замість властивої йому безумовної реакції починає викликати іншу, йому невластиву. Сигнал змінює свою дію під впливом наступного значущого для організму ефекту. Сигнал набуває значення цього ефекту. Таке навчання називається ефект-залежним. У інструментальних умовних рефлексах значну роль виконує внутрішня активність тварини. Інструментальні рефлекси - це рефлекси, в яких неодмінною умовою є здійснення тих або інших рухових реакцій (як для отримання винагороди, так і для позбавлення від больового стимулу), де рух завжди має сигнальне значення. Інструментальний рефлекс характеризується активною поведінкою тварини, спрямованою на отримання біологічно корисного результату. Цей корисний результат і є підкріпленням в інструментальних рефлексах. По аферентній ланці рефлекторної дуги, зокрема за рецепторною ознакою, виділяють дві великі групи умовних рефлексів : екстероцептивні і інтероцептивні. Іноді виділяється як окрема група пропріорецептивні умовні рефлекси. Серед екстероцептивних умовних рефлексів відповідно до модальності умовного подразника виділяють зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні і температурні. Екстероцептивні умовні рефлекси можуть бути вироблені на вигляд предметів, відношення між ними за величиною, формою, кольором; на силу, висоту і тембр звуку; на різні запахи і смакові подразнення; на механічні і температурні подразнення шкіри і т. д. Екстероцептивні умовні рефлекси відіграють роль у взаєминах організму з довкіллям, тому вони утворюються відносно швидко. Так, наприклад, у собак для цього потрібно приблизно 5..20 поєднань екстероцептивного умовного подразника з безумовним рефлексом. При підкріпленні, співпадаючому з актуалізованою потребою такі умовні рефлекси швидко спеціалізуються і зміцнюються. Інтероцептивні умовні рефлекси утворюються при поєднанні подразнення рецепторів внутрішніх органів з яким-небудь безумовним рефлексом. Відповідно до наявності різних типів інтероцепторів (механорецепторів, хеморецепторів, осморецепторів і рецепторів об'єму) виробляються умовні рефлекси при механічному подразненні внутрішніх органів, збільшенні в них тиску, зміні хімізму крові, осмотичного тиску, температури і т. д. Наприклад, поєднання збудження рецепторів шлунку (при наповненні шлунку водою або роздмухуванні його спеціальним балончиком) з електричним подразненням лапи собаки призводить до утворення інтероцептивного умовного рефлексу, коли у відповідь на наповнення шлунку тварина реагує оборонною реакцією (рухом кінцівки). Інтероцептивні умовні рефлекси утворюються повільніше за екстероцептивних, для їх зміцнення потрібно приблизно 50.. 150 поєднань умовного і безумовного подразників. Інтероцептори усіх типів виконують дві основні функції: по-перше, вони складають аферентну ланку спеціальних вегетативних рефлексів (організованих відносно автономними функціональними системами), що відіграють важливу роль в підтримці гомеостазу в організмі; по-друге, посилаючи інформацію про стан внутрішніх органів, вони впливають на стан центральної нервової системи і впливають на вищу нервову діяльність. У людини інтероцептивна імпульсація залишається у сфері несвідомого, проте частина її усвідомлюється, наприклад, пов'язана з голодом, жаданням та ін. Умовнорефлекторна реакція на інтероцептивний подразник більш дифузна і генералізована, чим на екстероцептивний подразник. Інтероцептивні і екстероцептивні умовні рефлекси знаходяться в тісному взаємозв'язку. Співвідношення рефлексів на зовнішні подразники і подразники внутрішнього середовища (вегетативні рефлекси) може змінюватися. Вони можуть посилювати і послаблювати один одного залежно від умов довкілля і внутрішніх потреб організму. По еферентній ланці рефлекторної дуги, зокрема по ефектору, на якому проявляються рефлекси, виділяють дві групи умовних рефлексів : вегетативні і рухові, інструментальні. До вегетативних умовних рефлексів відносяться класичний слиновидільний умовний рефлекс, а також цілий ряд рухово-вегетативних рефлексів - судинні, дихальні, харчові, зіничний, серцевий і т. п. Окремі вегетативні умовні рефлекси можуть вироблятися досить легко. Наприклад, якщо поєднувати звук метронома з вдиханням собакою суміші повітря з підвищеним вмістом вуглекислого газу (до 7-8% ), то після декількох таких поєднань один лише звук метронома викликатиме гіпервентиляцію легенів, тобто утворюється дихальний умовний рефлекс. Залежно від характеру ефекторного апарату вегетативні умовні рефлекси значно відрізняються один від одного як за швидкістю утворення умовного зв'язку, так і по інших особливостях. Значно легше утворюється, наприклад, умовний діуретичний рефлекс. Особливо важко утворюються (і згасають) серцево-судинні умовні рефлекси. Інструментальні умовні рефлекси можуть формуватися на базі безумовно-рефлекторних рухових реакцій. Наприклад, рухові оборонні умовні рефлекси у собак виробляються дуже швидко (2-6 поєднань умовного подразника з больовим підкріпленням), спочатку у вигляді загальнорухової реакції, яка потім досить швидко спеціалізується. Інструментальний умовний рефлекс полягає не у відтворенні безумовної реакції, а в реалізації такої дії, яка дозволить досягти або уникнути наступного безумовного підкріплення. Людина або тварина для того, щоб отримати винагороду (позитивне підкріплення) або уникнути покарання, повинні здійснити якусь активну дію. Це може бути локомоторна діяльність - зміна положення тіла в просторі, переміщення по лабіринту і т. п. складніше взаємовідношення організму із зовнішнім середовищем проявляється в маніпуляційній діяльності (маніпуляторами можуть служити клавіші, педалі, важелі і т. п.). Виконання різних операцій здійснюється ланцюгом рухових актів, а вегетативним реакціям належить допоміжна функція. При інструментальній діяльності людина або тварина навчається такій схемі поведінки, яка може служити вирішальним чинником виконання конкретного завдання і задоволення певної потреби. Інструментальний умовний рефлекс завжди є активною руховою реакцією того, що навчається. Умовні тимчасові рефлекси - особливий різновид умовних рефлексів. Вони утворюються при регулярному повторенні безумовного подразника. Наприклад, годування тварини через кожні 30 хв. Після великої кількості поєднань (їжа + певний інтервал часу) кожного разу після закінчення цього інтервалу часу з'являється рефлекторна реакція, яка раніше виникала при дії безумовного подразника. Ці рефлекси можуть бути вироблені на різні тимчасові інтервали - від декількох секунд до декількох годин і навіть доби. Явище відліку часу організмом часто називають "біологічними годинами". Живий організм має цілий набір біологічного годинника (ритмів) з різними періодами. Короткі періоди коливань, що виникають на клітинному рівні, трансформуються в триваліші ритми окремих органів і систем організму. Залежно від структури умовного сигналу умовні рефлекси ділять на прості і складні. Інакше кажучи, умовними сигналами можуть бути поодинокі і комплексні подразники. Серед комплексних умовних рефлексів передусім виділяють рефлекси на одночасні і послідовні комплекси подразників, а також на ланцюг подразників Так, якщо сигналом стає комбінація з одночасно вживаних декількох подразників, то утворюється умовний рефлекс на одночасний комплекс подразників. Наприклад, дзвінок в одній експериментальній камері є сигналом оборонного рефлексу, а в іншій камері - сигналом харчової реакції. Очевидно, що умовним сигналом в цьому експерименті служить не просто дзвінок сам по собі, а комплекс подразників, що складається з дзвінка і усіх обставин досліду. Комбінація з подразників, які починають діяти один за одним, призводить до утворення асоціації на послідовний комплекс стимулів. Якщо в комплексі сигнальних подразників між закінченням дії попереднього сигналу і початком дії наступного є інтервал часу, а підкріплення співпадає з дією тільки останнього компонента, то утворюється умовний рефлекс на ланцюг подразників. Умовні рефлекси вищого порядку. Умовні рефлекси можуть утворюватися не лише при поєднанні умовного сигналу з безумовним, але і при поєднанні індиферентного подразника з умовним сигналом. Наприклад, якщо у собаки вироблений умовний слиновидільний рефлекс на дзвінок, то, поєднуючи який-небудь індиферентний подразник з умовним звуковим сигналом, утворюється умовний рефлекс II порядку, тобто в цьому випадку вторинний подразник також викликатиме слиновиділення, хоча ні сам по собі, ні у поєднанні з первинним умовним сигналом він не підкріплювався. На основі харчової і оборонної умовної реакції у собак вдається виробити умовні рефлекси II і IV порядків, але при підвищеному мотиваційному збудженні. Такі "порядкові" умовні рефлекси утворюються на основі міцного умовного рефлексу і називаються рефлексами вищого порядку. Умовні рефлекси вищого порядку утворюються тим легше, чим більше збудлива нервова система, а також чим сильніше безумовний рефлекс, на основі якого вироблений рефлекс I порядку. У нервовохворих дітей з патологічно підвищеною збудливістю легко виробляються умовні рефлекси V і VI порядків, тоді як у здорових дітей - тільки II порядку. Умовні рефлекси високих порядків нестійкі, незабаром згасають. У людей можливо також утворення умовних рефлексів II - V порядків через другу сигнальну (мовну) систему. Процедура вироблення умовних рефлексів вищого порядку у людини на словесні подразники починається з того, що випробовувані тестують намічені до використання подразники на індиферентність. Потім людину повідомляють, наприклад, що слово "поняття" підкріплюватиметься журавлинним екстрактом, але цьому слову передуватиме слово "календар", йому - "метр", цьому слову - слово "скло", "міноносець" і т. п. Далі з проміжком в 30 з вимовляють декілька контрольних слів (наприклад, "листя", "робота", "манометр"), на які слиновий рефлекс у випробовуваних не виникає. Тільки на послідовність слів "міноносець", "скло", "метр", "календар", "поняття" реєструється рефлекторна реакція (в цьому випадку спостерігається умовний рефлекс V порядку). Умовні рефлекси на ланцюг подразників слід відрізняти від умовних ланцюгових рефлексів, які є спеціальним видом об'єднання двох і більше умовних рефлексів (синтез рефлексів). Якщо декілька рухових рефлексів, вироблених на різні умовні сигнали, багаторазово здійснюються в певній послідовності, то сигнальний подразник першого в цьому ряду рефлексу набуває властивість запускати увесь ланцюг послідовних рухів (динамічний стереотип). Складний ланцюг тимчасових зв'язків - динамічний стереотип - це процес, який може протікати за відсутності безпосереднього зв'язку з безумовною реакцією. Вже в лабораторії І.П. Павлова було зроблено припущення, що процес синтезу різноманітних ланцюгових рефлексів (коли кінець одного рефлексу запускає наступний рефлекс) складає основу людських навичок (мовних, професійних, спортивних і т. п.). Фізіологічною основою динамічного стереотипу є наявність зв’язків між корою великих півкуль і підкіркою. Чим частіше підкріплюється цей зв’язок, тим міцніший динамічний стереотип. Динамічний стереотип важко виробляється і піддається змінам. Якщо дитина неправильно сидить, тримає ручку при письмі, то важко її перевчити. Але, якщо у дитини вироблено міцний умовний рефлекс мити руки перед їдою, правильно сидіти за столом, акуратно їсти, то в подальшому вона буде робити це автоматично. рефлекторно. Зміна стереотипу залежить від індивідуально - типологічних особливостей дитини. Особливо критичною є зміна динамічного стереотипу для дітей з слабким типом ВНД. Прикладом зміни стереотипів може бути зміна діяльності дитини при вступі до школи. Полегшити цей процес можна за умови чутливого ставлення до дітей вчителя і батьків. Труднощі переробки стереотипів змушують особливу увагу звертати на правильність прийомів виховання і навчання дітей з перших років життя. До одного із складних явищ вищої нервової діяльності тварин відноситься екстраполяційний рефлекс, описаний Л.В. Крушинским. Суть його полягає в тому, що тварина здатна уловлювати і передбачати сприятливі і несприятливі обставини. Перед твариною приховано (за ширмою) переміщаються в протилежні сторони від щілини в ширмі два об'єкти: сприятливий (годівниця з їжею) і несприятливий (порожня годівниця). Тварина за короткий час появи в щілині об'єктів фіксує положення і напрям обох рухомих об'єктів за ширмою. Завдання тварини - передбачати напрям руху сприятливого стимулу до передбачуваного місця появи об'єкту і здійснити годування (у ряді випадків завдання ускладнюється перешкодами). По концепції Л.В. Крушинского, складна пристосувальна поведінка тварин будується з трьох основних компонентів вищої нервової діяльності: інстинктів, умовних рефлексів і розсудливої діяльності. Інстинкти спонукають тварину до виконання біологічно доцільних дій у відповідь на специфічні подразники. Навчання є універсальним механізмом адаптації, що дозволяє пристосовуватися до умов середовища, що змінюються. Розсудлива діяльність визначається як здатність в новій ситуації емпірично уловлювати закони довкілля. Унікальність розсудливої діяльності полягає в тому, що організм відразу будує програму адаптивної поведінки в нових, несподіваних ситуаціях. Маючи елементарну розсудливу діяльність, комбінуючи "унітарні одиниці" поведінки, організм здатний зробити активний вибір найбільш адекватної тактики поведінки в новій обстановці. Цей унікальний спосіб пристосування до середовища, по Л.В. Крушинскому, можливий тільки у тварин з добре розвиненою нервовою системою. 5. Закономірності, за якими відбуваються процеси гальмування в корі великих півкуль, були встановлені методом умовних рефлексів. І.П. Павлов розрізняв два основних види гальмування в корі великих півкуль: безумовне (зовнішнє) і умовне (внутрішнє). Безумовне гальмування є вродженим і може бути індукційним і позамежним. В основі індукційного гальмування лежить явище негативної індукції: новий сильний осередок збудження в корі стороннього подразника зумовлює зниження збудливості в ділянках кори великого мозку, які зв’язані із здійсненням умовного рефлексу, і, як наслідок цього, настає гальмування умовного рефлексу. Якщо у собаки виробляється умовний слиновидільний рефлекс на звук дзвоника, то вмикання яскравого світла при звукові дзвоника у цього собаки гальмує раніше вироблений рефлекс слиновиділення. Так, слиновидільний умовний рефлекс на світло електричної лампочки загальмується різким звуком. Переповнення сечового міхура, хворобливий запальний осередок, сильне емоційне збудження, біль також здатні загальмувати умовні рефлекси. Позамежне гальмування проявляється при надмірному збільшенні сили або часу дії умовного подразника. При цьому умовний рефлекс різко слабшає або повністю зникає. За своїм значенням це гальмування є охоронним, бо воно зберігає нервові клітини від виснаження та функціонального руйнування, яке могло б настати внаслідок їх надмірної діяльності. Як індукційне, так і позамежне гальмування властиве не тільки корі великих півкуль головного мозку, а й усім іншим відділам нервової системи. Умовне, або внутрішнє гальмування, на відміну від безумовного, виникає тільки у корі головного мозку повільно і поступово. Воно тимчасове і розвивається за механізмом умовного рефлексу при непідкріпленні умовного подразника безумовним. Розрізняють види умовного гальмування: згасаюче, запізнювальне, диференційоване й умовногальмівне. Згасаюче гальмування розвивається лише тоді, коли умовний рефлекс багато разів не підкріплюють безумовним подразником. Згасанням можна пояснити тимчасову втрату трудового навику, навички гри на музичних інструментах, поверхневий рівень знань навчального матеріалу, якщо вони не закріплювалися повторенням. Згасання лежить в основі забування. Завдяки згасанню умовних рефлексів організм перестає реагувати на сигнали, які втратили своє значення. За рахунок згасаючого гальмування організм звільняється від непотрібних умовних рефлексів, які втратили сигнальне значення. Запізнювальне гальмування розвивається при збільшенні проміжку часу між умовним сигналом і подачею безумовного подразника. При цьому безумовний подразник у перші хвилини набуває гальмівного характеру. Завдяки цьому умовні рефлекси виникають у певний час. Розвиток запізнювального гальмування лежить в основі виховання у людини витримки та дисципліни. Запізнювальне гальмування у дітей виробляється з великими труднощами під впливом виховання і тренування. Тільки з настанням старшого шкільного віку відмічається у дітей витримка, вміння стримувати свої бажання, сила волі. Диференційоване гальмування дозволяє розрізняти близькі між собою, схожі подразники (наприклад, відтінки кольору, різну частоту звуку). Воно виникає в корі півкуль головного мозку при дії непідкріплювального сигналу, близького до умовного. Якщо у собаки виробити умовний рефлекс на звук певного тону, то і сусідні з ним тони спочатку викликатимуть ту ж саму реакцію. Ця перша фаза диференційного гальмування є наслідком іррадіації збудження, вона може бути прикладом синтетичної діяльності кори півкуль головного мозку. Проте при багаторазовому повторенні дослідів, в ході яких лише певний тон підкріплювати безумовним подразником, тварина поступово менше реагуватиме на непідкріплювані близькі тони і нарешті, зовсім перестане реагувати на них. Це результат розрізнення, або диференціювання, подразників. Розрізнення близьких за характером сигналів уточнює діяльність організму, сприяє тонкому розрізненню предметів і явищ навколишньої природи і суспільного життя. У дітей диференційне гальмування досягає свого функціонального удосконалення між 3 і 4 роками. Швидкість і стійкість диференціювання з віком збільшується. Проте тонке диференціювання, а також тривале застосування гальмівного подразника для дітей завжди становить дуже важке нервове завдання, що нерідко може викликати розлад нормального взаємовідношення між процесами збудження і гальмування, призвести до неврозу. Умовне гальмування розвивається в клітинах кори головного мозку, якщо умовний сигнал (наприклад, дзвінок), що поєднується із додатковим подразником (наприклад, увімкненням світла), не підкріплювати безумовним подразником. Додатковий подразник при цьому набуває самостійного гальмівного значення; він починає гальмувати вироблення умовних рефлексів не тільки на дзвінок, а й на інші умовні подразники, з якими ніколи раніше не поєднувався. Умовне гальмування має велике значення в житті людини. Воно виявляється під час навчання, виховання, занять спортом, бо різні правила, норми поведінки, закони людського суспільства є умовними гальмами. Умовні гальма втрачають люди, що зловживають алкоголем і наркотиками. Без умовних гальм така людина здатна на різні протиправні вчинки, кримінальні дії, що призводять до великих людських трагедій, ув‘язнення, руйнації життя. Збудження та гальмування в корі великого мозку - дві сторони одного нервового процесу, що забезпечує найскладніший взаємозв‘язок між організмом і навколишнім середовищем. Лекція 2. Відчуття. Сприйняття. Уява. Пам'ять. Увага. План
1. Пізнавальна діяльність - це процес відображення у психіці людини предметів та явищ навколишнього середовища, на ґрунті якого формуються знання, виникають цілі та мотиви діяльності. Пізнання складається з двох ступенів - чуттєвого і логічного, або раціонального. До чуттєвого пізнання належать відчуття, сприймання, уявлення; до логічного - поняття, судження, умовиводи. Послідовність етапів чуттєвого і логічного ступенів пізнання можна подати схематично: відчуття → сприймання → уявлення → поняття → судження → умовиводи чуттєвий ступінь пізнання логічний ступінь пізнання Чуттєвий ступінь пізнання починається з відчуття. Відчуття - це процес відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об‘єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття. Механізм відчуття, досліджений І.П. Павловим, здійснюється так: 1. Зовнішній або внутрішній подразник (певний вид фізичної енергії), діючи на рецептори органів чуття (око, вухо, ніс, язик, шкіра), викликає нервове збудження периферичного відділу аналізатора. 2. Нервове збудження передається провідниковим відділом аналізатора (доцентровим чутливим нервом) до центральної частини аналізатора - кори головного мозку. 3. У центральній, або корковій, частині аналізатора відбувається найтонший аналіз, який і визначає у кінцевому результаті здійснену взаємодію організму з зовнішнім середовищем. Тут виникають відчуття: суб‘єктивний образ об‘єктивного подразника. Суб‘єктивним цей образ називається тому, що він сформований певною особистістю на основі її досвіду, своєрідності, знань та вмінь. Однак суб‘єктивний образ предмета завжди є відбиттям якогось предмета, що об‘єктивно (реально) існує. На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб‘єкта з зовнішнім середовищем виявляється як рефлекс. Відчуття є кільцевим рефлекторним актом з прямими й зворотними зв‘язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і передання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. Досягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси повертаються до рецепторів, змінюючи їх функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корективам оптимізується процес введення інформації, регулюється рівень чутливості до діючих подразників. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення інформації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його тривалість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей. Таким чином, у відчутті відбиваються загальні властивості подразників того чи іншого виду й особливі прояви цих властивостей у конкретному предметі. Відображення світу не завершується аналітичними процесами, які несуть інформацію про окремі якості та властивості предметів. У нервовій системі існують структури, що забезпечують синтез елементарних процесів і відображення предметів навколишнього світу в їхній цілісності. Такі структури являють собою нейрофізіологічний механізм сприймання. Сприймання - це відображення в корі головного мозку цілісних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього діяння на органи чуття. Початковий етап синтезу подразників здійснюється у рецептивних полях органів чуття. Рецептивне поле - це сукупність рецепторів, які замикаються на один нейрон того чи іншого рівня нервової системи. Перш ніж нервове збудження від рецептора потрапить до кори, воно перемикається на двох проміжних рівнях. Стосовно нейронів кожного з цих рівнів можна говорити про власні рецептивні поля, до яких входять поля всіх нейронів нижче розташованого рівня, що мають вихід на даний нейрон. Формування образу забезпечується злагодженою роботою багатьох рецептивних полів, які в свою чергу об‘єднані у клітинні ансамблі. Кожен такий ансамбль містить багато взаємопов‘язаних рецептивних полів різного рівня, що реагують на одну ознаку, виділяючи її з багатьох інших. Образ сприймання так само, як і відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з об‘єктом і відображає результати цієї взаємодії, однак на відміну від відчуття, є продуктом діяльності не одного, а декількох органів чуття, декількох аналізаторів. Але процесів прийняття та переробки навіть найскладніших сигналів для формування образу недостатньо. На вищих рівнях нервової системи функціонують елементи, які порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що зберігаються у пам‘яті. Це свідчить про використання індивідуального досвіду в процесі сприймання. Однак визначальною рисою людського сприймання є те, що воно не зводиться до пошуку й переробки інформації лише на основі індивідуального досвіду. Сприймання людини суспільно зумовлене. Сприймаючи конкретний предмет, людина звичайно усвідомлює його як вияв загального і відносить до певної категорії об‘єктів. Будь-яке сприймання є включенням сприйнятого змісту в певну систему понять, що є продуктом суспільно-історичного досвіду. Чим більш різноманітними й глибокими знаннями володіє людина, тим багатшим є її сприймання світу. А розвинуте сприймання, новий чуттєвий досвід є імпульсом для розвитку мислення, оволодіння новими сферами людської практики. Рівень узагальненості сприймання, його змістовності визначає мовне оформлення сприйнятого. Іменування предметів та явищ при їхньому сприйманні допомагає вирізняти їх серед подібних, зближати за загальними ознаками з іншими, відмінними, повніше й точніше відбивати їхні якісні, кількісні та просторово-часові характеристики й відношення. Суттєві ознаки речей дитина починає виділяти, лише оволодівши мовою, яка є матеріальним засобом закріплення узагальнених понять. Добре сприйнятим є те, що ми можемо назвати. Таким чином, під час сприймання відбувається взаємозв‘язок першої і другої сигнальних систем людини. Сходинкою переходу від безпосереднього сприймання предметів або явищ реальної дійсності до мислення є уявлення. Уявлення - чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, які раніше діяли на органи чуття. Джерелом уявлень завжди є об‘єктивна дійсність. В основі уявлення лежить відтворення минулих відчуттів та сприймання. Уявлення за своїми нервовими механізмами відрізняються від сприйняття лише різницею у збудниках. Для процесу сприймання збудником є предмет зовнішньої дійсності, який людина бачить, чує, сприймає на дотик тощо, а для уявлення збудником є не зовнішній предмет, а слово чи думка про цей предмет. Слово або думка викликає образ, уявлення, оживлює збережені в мозку сліди фізіологічних реакцій, відповідних минулим процесам сприймання. Особливості уявлення зумовлені особливостями минулого процесу сприймання. Без сприймання не було б уявлення. Уявлення бувають одиничними і загальними. Одиничними називають уявлення, основані на сприйнятті одного певного предмета, бо відображають одиничний предмет. Загальними є уявлення, які узагальнено відображають низку подібних предметів. Тобто, у загальних уявленнях виникає образ, який належить не якомусь одному конкретному предмету, а класу предметів. Таким чином, формування уявлень – це якісно нова сходинка розвитку пізнавальних процесів. Рух пізнання від явища до суті пов'язаний з переходом від конкретного сприймання до абстрактного мислення, в результаті чого встановлюються і розкриваються внутрішні зв'язки й закономірності. Такий перехід здійснюється шляхом утворення наукових понять, які є результатом пізнання предмета, явища. Поняття – це основна форма логічного мислення, в якій відбивається сутність предмета, тобто сукупність всіх його істотних ознак. Ознакою називається те, чим відрізняється або чим схожі між собою предмети і явища. Фізіологічно утворення поняття передбачає функціонування другої сигнальної системи. Однак діяльність цієї системи завжди відбувається на основі першої та у взаємозв‘язку з першою. Поняття утворюються в результаті абстрагування, узагальнення, аналізу і синтезу сигналів першої сигнальної системи. Процес утворення понять є складним: у процесі так званого абстрагування виділяються загальні ознаки від усієї маси індивідуальних ознак. Після абстрагування ці загальні ознаки синтезуються (обєднуються). Таким чином, сукупність загальних ознак, які наявні у всіх схожих чи однорідних предметів, і є поняттям. Поняття відображають дійсність ширше і глибше: ширше, тому що ними охоплюються всі однорідні предмети, а глибше, тому що вони відображають не те, що впадає в очі при сприйманні і що зберігається в уявленні, а те, що є прихованою сутністю предметів і тому буває тільки досяжне розумом і зрозуміле. Таким чином, для утворення поняття потрібно не одне якесь сприйняття або уявлення, а певна їх кількість, тому що загальні ознаки, що входять у поняття, виявляються в результаті порівняння чи зіставлення конкретних предметів. Судження - це форма мислення, в якій утверджується або заперечується наявність у предметах і явищах тих чи інших ознак, властивостей, зв‘язків або відношень між ними. Умовивід - одна з основних форм теоретичного мислення, в якій з одного або декількох суджень виводиться нове, з одного знання набувається інше. Здатність об‘єднувати судження й будувати умовиводи зароджується в дітей уже в дошкільному віці в ході гри, спілкування, знайомства з предметами, які взаємозв‘язані, опосередковані. У шкільні роки під впливом навчання й виховання здатність до умовиводів удосконалюється. Уміння робити умовиводи є ознакою високого розвитку абстрактно-логічного мислення людини. 2. Пам‘ять - властивість живої матерії, завдяки якій живі організми здатні сприймати зовнішні дії, закріплювати, зберігати і відтворювати одержану інформацію. Пам‘ять - це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне володіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати потрібну інформацію. Пам‘ять включає такі процеси: запам‘ятовування, зберігання, забування та використання. Запам‘ятовування пов‘язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запам‘ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб‘єкта сприяє його збереженню, а невикористання - забуванню. Матеріальною основою процесів пам‘яті є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв‘язки, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу, безпосередньо немає. Запам‘ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв‘язків, забування - на їхньому гальмуванні, відтворення - на їхньому відновленні. Пам‘ять є синтезуючим фактором сенсорних відчуттів. Слух та інші органи чуття не змогли б передавати зв’язну інформацію, якби пам’ять - у результаті збереження інформації - не надавала можливість встановлювати ці зв’язки. Види пам’яті за характером (змістом) матеріалу, часом його зберігання та механізмом запам'ятовування. Види пам'яті      Рухова Образна довільна   мимовільна  Словесно-логічна       механічне запам‘ятовування Емоційна сенсорна  змістовне (логічне) запам‘ято-вування короткочасна довгочасна Види пам‘яті Рухова пам‘ять полягає у запам‘ятовуванні й відтворенні людиною певних рухів і має велике значення у створенні різних рухових умінь і навичок, засвоєнні усної (рухи голосотвірного апарату) та письмової мови. Образна пам‘ять пов‘язана з формуванням чутливих образів. В залежності від того, яким аналізатором сприймається об‘єкт запам‘ятовування, розрізняють зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову пам‘ять. Емоційна пам‘ять пов'язана із запам‘ятовуванням та відтворенням тих емоцій і почуттів, які людина пережила у минулому. Педагогам слід враховувати, що в різні вікові періоди частка емоційної участі в пізнавальній діяльності різна: особливо вона проявляється в учнів середнього віку (VI – IX класи). Тому так важливо саме в учнів цієї вікової групи викликати емоції під час пізнавальної діяльності. Словесно-логічна пам‘ять, яка притаманна тільки людям, базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій. Словесно-логічна пам‘ять відрізняється від вищезазначених видів пам‘яті тим, що її подразником є слово. Змістом словесно-логічної пам‘яті є думки, поняття, судження, умовиводи, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв‘язками та відношеннями. Цей вид пам‘яті - найважливіший для навчання. Залежно від часу зберігання матеріалу, пам`ять поділяють на сенсорну, короткочасну і довгочасну. Сенсорна пам`ять (раніше її називали безпосередньою пам`яттю) фіксується в периферичних частинах аналізаторів (у внутрішніх каналах вуха, на сітківці ока, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів). На цій основі базується короткочасна пам`ять (раніше її називали оперативною пам`яттю). Короткочасна пам‘ять - це запам‘ятовування і збереження інформації на короткий час (від кількох секунд), потрібний для виконання завдання. Короткочасна пам`ять утримує і відтворює матеріал, який надходить з сенсорної і довгочасної пам`яті. Короткочасна пам`ять характеризується швидким запам`ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і дуже коротким збереженням (20-30 сек.). |
Схожі:
|
VII ОРІЄНТОВНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ Умовні й безумовні рефлекси. Динамічний стереотип. Перша та друга сигнальні системи |
Лекція Р 3 Тема: Вказівки розгалуження Умовні оператори та оператор вибору призначені для задання потрібного за умовою задачі порядку виконання операторів, тобто для реалізації... |
|
Конспект лекій БЖД Цигода Владислав Станіславович Лекція №1. Вступ |
ЛЕКЦІЯ Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Стилі, типи і форми мовлення Розглянуто на засіданні предметної (циклової) комісії викладачів української філології |
|
«Емоції, почуття, інстинкти» Мета Перед вами намальована яблуня, а кожен з вас отримав по зеленому яблуку (вирізані з кольорового паперу), напишіть, будь ласка, і,... |
Тема: Країни Східної Європи, Північної і Центральної Азії Використовуючи відповідні умовні знаки, нанесіть на контурну карту Росії основні бази чорної металургії |
|
Тема: Меню приготування страв за рецептами. Смаки. Уподобання. Умовні речення другого типу. Мета Обладнання: відеофільм “Meals in Britain”, комп’ютер, картки з індивідуальними |
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
|
Лекція 7 8 Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.) |
КУРСОВА РОБОТА Транспортні договори, їх система та правове регулювання ЗМІСТ Вступ Вступ с. 3-5 |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua