|
|
Скачати 1.51 Mb.
|
104. Методи впливу на особу засудженого в установахпо виконанню покарань. В установу виконання покарань потрапляє особа з досить устале¬ними поглядами, навичками, звичками, манерою спілкування з людьми. Методи психолого-педагогічного впливу, застосовувані у звичайній обстановці, тут повинні бути трансформовані з урахуванням характе¬ристик, притаманних особам, які відбувають покарання за вчинений ними злочин. Соціально-психологічні відхилення (дефекти) у поведін¬ці і способі життя індивіда, що вкоренилися у процесі злочинної ді¬яльності, вимагають соціального контролю, який спрямовано на руй¬нування злочинних потреб, ліквідацію негативного соціального до¬свіду, що нагромадився у нього, створення основи для подальшого розвитку позитивної структури зв'язків1. Необхідною передумовою для обрання методів психолого-педагогічного впливу є вивчення особи засудженого, його поведінки в генезисі (до надход¬ження до установи виконання покарань і під час перебування у ній), став¬лення до праці, навчання, режиму, комплексу заходів соціального впливу. Методи психолого-педагогічного впливу, використовувані в устано¬вах виконання покарань, відповідають за своєю принциповою схемою загальним педагогічним заходам виховання, однак мають певну специ¬фіку, зумовлену контингентом, щодо якого вони застосовуються. До цих методів поряд з високою і послідовною вимогливістю щодо режиму праці і відпочинку належить метод переконання, основною рисою яко¬го є такий вплив на психіку засудженого, за якого досягається розуміння завдань і формується згода з необхідністю їх виконання. Реалістичність, доказовість суджень і міркувань, що повинні мати силу переконання, — головні сторони методу переконання. Основною формою переконання є бесіда. Багаторазово повторювана, така, що має певну варіантність, вона в усіх випадках дає позитивний ефект. До найбільш важливих методів кримінально-виконавчого впливу належить метод навіювання, який передбачає вплив на психіку люди¬ни без критичного його сприйняття останньою. Навіювання має на меті змінити ставлення засудженого до його негативних установок, прищепити йому нові прагнення. Навіювання, як правило, пов'язане з авторитетом людини, яка його здійснює. Виділяють два способи навіювання: словес¬не — шляхом прямого мовного впливу на засудженого і непряме — опосередковане яким-небудь предметом чи дією . Навіювання може викликати не тільки ті чи інші емоційні стани, а й вольові спонукання, що є дуже істотним для практики діяльності установ виконання по¬карань. При здійсненні методів впливу важливо зазначити, що домінантні вогнища, які виникають у засудженого і під¬тримують позитивні прагнення, мають тенденцію до згасання. Тому такі домінанти необхідно стимулювати повторенням впливу. Доцільно також керувати самонавіюванням засудженого. Важливим методом впливу на особу засудженого у пенітенціарній психології називають метод передання інформації. На думку А. Дуло¬ва, інформація, яка спеціально і цілеспрямовано відбирається з тієї, що надходить до засудженого, повинна сприяти доповненню його соці¬ального досвіду, одержанню і засвоєнню ним відомостей, яких він раніше не одержував (чи ігнорував), — про життя суспільства, інтереси і діяльність людей, трудові процеси, культуру та ін. Специфічним методом впливу на особу засудженого є метод регу¬лювання психічних спілкувань. Тут є певні можливості регулювати психічні спілкування, впливати на взаємодію з іншими засудженими, рідними та близькими. Такий метод також передбачає контроль за входженням засудженого до мікроколективів (у тому числі з негатив¬ною спрямованістю). Особливі умови перебування засудженого в місцях позбавлення волі передбачають застосування методу примушування. Вчені, які до¬сліджують пенітенціарну психологію (О. Ковальов), вважають, що покарання діє в одних випадках залякуюче, в інших — примушує ду¬мати про те, який спосіб поведінки виявляється не тільки більш зруч¬ним у певний час, а й перспективним у справі самовиправлення. 105. Вплив соціальної ізоляції на особу. Соціальна ізоляція впливає на психіку засудженого. Соціальна ізоляція покликана змінити особу засудженого, зробити певну корекцію, усунути певні особистісні дефекти. Засуджені з укорі¬неними соціально-психологічними дефектами мають потребу в жорстко¬му соціальному контролі, що здійснюється в установах виконання по¬карань і спрямований на зміну та викорінювання у них соціально-психологічних дефектів. Метою такого контролю є руйнування злочин¬них потреб, розрив соціально шкідливих зв'язків, ліквідація негативно¬го соціального досвіду, навичок і звичок. У цьому плані позитивний вплив на засудженого справляє режим (точно встановлений порядок життєдіяльності), залучення до праці, виховний вплив, медична і пси¬хологічна допомога. Водночас відбування покарання може бути пов'язане з виникненням негативних якостей: відлюдності, жорстокості, негати¬візму, конформності тощо. Може також виявлятися девіантна (така, що відхиляється від загальноприйнятих норм) поведінка, а засуджені можуть включатися до мікрогруп з негативною спрямованістю. Позбавлення волі змінює звичний уклад життя засудженого, його поведінку, особистісні прояви. Спостерігається включення такої особи до нового колективу закритого типу, відбуваються взаємодія, контак¬тування з іншими засудженими, прийняття чи неприйняття до «когор¬ти». Позбавлення волі передбачає руйнування сталих соціальних зв'язків, виникають нові взаємодії з особами, що відбувають покаран¬ня. Соціальна ізоляція пов'язана зі стихійним принципом «виживає найсильніший», «закон — тайга, ведмідь — хазяїн». Складним періодом для засудженого є період адаптації до умов позбавлення волі (перші 6-8 місяців перебування в установі). У цей період виникають негативні емоційні стани, викликані тяжкими умо¬вами життя, недостатністю харчування, обмеженням соціальних і пси¬хічних спілкувань, обмеженістю інтимного життя, ворожим ставленням інших засуджених, криміналізованими мікроколективами та ін. У пе¬ріод адаптації виникають бар'єри між засудженим та іншими особами (вихователями, іншими засудженими). Це насамперед психологічні бар'єри (смислові та емоційні). Саме в перебігу адаптації особа на¬магається пристосуватися до нових умов і нового колективу. 106.Психологія тюремного побуту. Суворий побут закладу, система заборон і обмежень, екстремальні умови існування, свавілля міжособистісних спілкувань сприяли формуванню своєрідних регуляторів відносин — звичаїв і традицій злочинної сфери. Система злочинних поглядів та ідей називається кримінальною ідеологією. Така ідеологія проявляється у субкультурі злочинного світу (сукупності духовних і матеріальних цінностей злочинного еле¬мента) і реалізується через злочинні інститути («злодійський закон», «общак», «злодійська сходка», «коронування», «стигматизація» та ін.). Зазначені інститути являють собою стійкі традиції, суспільні встанов¬лення, ритуали, обряди, правила поведінки. Позбавлення волі пов'язане з новими умовами мікросередовища, де проявляються жорстокі відносини між засудженими, насильство, прагнення до самоствердження . Кримінальна субкультура відображається у соціальній стигмати¬зації або стигмі (встановлення певних відмінностей). Стигматизація — це своєрідне таврування представників місць позбавлення волі: нане¬сення татуювань, присвоєння кличок, наділення речовими атрибутами (відображається в особистих речах, одязі та ін.). Різновидом стигми є татуювання, наколоті особливою фарбою ві¬зерунки на тілі. Татуювання поширені переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «про¬шивкою» або «регалкою». Існують різні способи нанесення татуювань. Найбільш поширеним способом, використовуваним у місцях позбав¬лення волі, є застосування двох-трьох голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Деякі татуювання наносяться у примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень) можуть мати певний прихований зміст, указувати на становище у злочинному сере¬довищі, ставлення до злочинної діяльності, судимість і строки покаран¬ня, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної кате-горії злочинців, спосіб вчинення злочину, знаряддя злочину. Абревіатури у татуюванні іноді складаються з перших літер інших слів, речень (російською мовою): БАРС — бий актив, ріж сук; БЕС — бий, якщо зможеш; БОСС — був засуджений радянським судом; ВОЛК — волю дуже любить колоніст; ЗЛО — за все лягавим помщуся; КОТ — корінний мешканець тюрми; ПОСТ — прости, батько, доля така; СЛОН — смерть лягавим від ножа. Роль стигми виконують клички. Функціональне призначення клички полягає у заміні прізвища особи, закріплює статус особи у групі. Так, у кличках відображаються деякі об'єктивні дані про особу: 1) характе¬рологічні особливості і звички (Шнирь — пролазливий, Прищ — зло¬вредний, Вертоліт — базіка тощо); 2) фізичні особливості і недоліки (Рудий — за колір волосся, Косий — за дефекти зору, Горбань — за каліцтво та ін.); 3) трансформовані прізвища та імена (Цар — від Царьо-ва, Тхір — від Хорькова та ін.); 4) статус у соціумі (угрупованні) (Король, Князь, Директор — лідери, Клоп, Бацила, Аскарида — низи); 5) іронія (Інтелігент, Доцент — дурний, Похмурий — веселий, Хокеїст — куль¬гавий та ін.); 6) специфіка злочинної діяльності (Вогник — квартирний злодій, Кат — вбивця та ін.); 7) колишня дозлочинна діяльність (Ду-харь — музикант, Клістир — медик, Фінансист — бухгалтер та ін.). 107. Психологічні основи ресоціалізації засудженого. Ресоціалізація особи засудженого полягає у формуванні законо¬слухняної поведінки для життя на волі, зміні особистішої спрямова¬ності, відновленні раніше порушених соціальних якостей особи, здій¬сненні необхідної психокорекції. Важливим завданням пенітенціарних установ є підготовка засуджених до повернення на волю, включення їх у нормальне життя суспільства. Ресоціалізуюча функція установ виконання покарань передбачає перебудову насамперед принципів діяльності самих установ. Необхід¬но усунути умови, що сприяють криміналізації особи, її асоціальній поведінці. Існує проблема негативного «впливу в'язниці» на особу за¬судженого. У цьому плані може відбуватися негативна ресоціалізація особи (залучення її до тюремних звичаїв і традицій, бажання стати блатним, криміналізуватися). М. Єнікєєв слушно зазначає, що ієрархія тюремного співтовариства, його «закони», звичайно, добре відомі тюремній адміністрації. Нерідко механізми кримінального середовища використовуються нею для «ефективності» тюремного управління. Звідси негативне ставлення тюремної адміністрації до диференційо¬ваного утримання ув'язнених. Важливим елементом ресоціалізації засуджених є комплексна про¬грама їх підготовки до життя на волі. Складовими такої програми ви¬ступають: 1) правовий аспект (полягає у правовій регламентації про¬цесу підготовки до звільнення з місць позбавлення волі); 2) психоло¬гічний аспект (урахування психологічних особливостей особи засу¬джених); 3) соціальний аспект (побудова позитивних модулів розв'язання соціальних проблем після звільнення); 4) професійний аспект (можливість одержати спеціальність за допомогою навчання в умовах відбування покарання); 5) освітній аспект (можливість під¬вищувати свій освітній рівень); 6) медичний аспект (передбачає збере¬ження здоров'я шляхом певних профілактичних заходів); 7) фізкультурно-оздоровчий аспект (можливість займатися фізкультурою і спортом) . Слід зазначити, що у виправних колоніях діють школи з підготовки засуджених до життя на волі, в яких передбачається проведення занять і соціально-психологічних тренінгів (підвищення впевненості у собі, вироблення навичок раціонального розв'язання конфліктних ситуацій, аутогенні тренування, прогресивна релаксація тощо) . Фактично йдеть¬ся про формування психологічної готовності у засудженого до життя на волі. Підготовка до життя на волі сприяє успішній соціалізації особи після її звільнення з місць позбавлення волі. Слід зазначити, що фак¬тично кожна третя особа, яка звільнилася з колонії, потребує спеціаль¬ної психологічної допомоги. Суспільство здебільшого не бажає «при¬ймати» осіб, які відбули покарання. В осіб, які звільнилися, виникають проблеми соціально-побутового характеру: відсутність житла, роботи, медичного обслуговування та ін. |
|
Поняття «психологія» походить від грецьких слів,що означає знання... Юридична психологія- науково-практична дисципліна, що вивчає факти, закономірності і механізми людської психіки у сфері правових... |
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |
|
Як і кожна наука, історіографія повинна визначити свій об'єкт пізнання... Об'єктом пізнання вважається та річ або явище реальної дійсності, на яке спрямовані пізнавальні зусилля дослідника. Предметом пізнання... |
Гігієна як наука, її мета, завдання, зміст і предмет вивчення Гігієна є наукою, що вивчає закономірності впливу навколишнього середовища на організм людини та громадське здоров’я для розроблення... |
|
В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології ЧОІПОПП У статті розглядається сутність психологічного здоров’я людини з позиції глибинно –психічних чинників, які структурують і узгоджують... |
Лекція Вступ. Безумовні та умовні рефлекси, інстинкти Фізіологія вищої нервової діяльності це наука про нейрофізіологічні механізми психіки і поведінки, що базується на принципах рефлекторного... |
|
МОДУЛЬ ВСТУП. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІВОДИ. ГІДРОЛОГІЯ РІЧОК Блок... Гідрологія – наука про природні води, їх властивості та явища і процеси, що в них відбуваються, а також закономірності розвитку цих... |
Діяльнісний підхід основа «перезавантаження» технологічної освіти в школі Сьогодні ситуація кардинально змінилася: «споживач» має право обрати і обирає навчальний заклад, «продукція» якого (у вигляді знань)... |
|
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |