|
|
Скачати 0.65 Mb.
|
|
1.2. Сутність та особливості процесу самовиховання у підлітковому віці Самовиховання відіграє важливу роль у формуванні особистості. Тому вивчення проблеми самовиховання було завжди актуальним і визначало суспільну потребу узгодити інтереси суспільства і особистості. Зокрема, проблема самовиховання одержала розвиток у працях Я. Коменського, який зазначав, що самостійність учнів в усіх ланках їхнього розвитку є головною основою для досягнення ними успіху; Ж.-Ж. Руссо писав, що людина здатна до самовиховання у будь-якому віці і самовиховання є найважливішим засобом формування особистості і т.ін. У загальній педагогіці проблему самовиховання досліджували А. Арет, І. Бухуленшвілі, В. Галузинський, А. Громцева, О. Ковальов, Я. Колдунов, О. Кочетов, Л. Рувінський, В. Сухомлинський, Л. Ярова та ін. Різним аспектам самовиховання у підлітковому віці присвячені праці Р. Гариф’янова, С. Єлканова, М. Тайчинова та ін. Дослідження Д. Гришина, О. Ковальова, М. Масленнікової та ін. Науковці розглядають самовиховання як свідому, самостійну, цілеспрямовану діяльність людини, спрямовану на вироблення чи вдосконалення власних рис, якостей відповідно до суспільно-значущих цінностей, ідеалів, у ході чого індивід формується як особистість [8, с. 11]. У сучасній педагогічній науці виділяють такі найважливіші ознаки самовиховання: 1. Самовиховання – це одночасно фізіологічне, психологічне і соціальне явище, причому вирішальна роль належить соціальним факторам, оскільки вимагає соціалізації особистості. 2. Самовиховання спрямоване на формування соціально необхідних якостей особистості й здійснюється під впливом суспільно значимих факторів. 3. У самовихованні проявляється активна життєва позиція особистості стосовно себе і тієї діяльності, якою вона займається. 4. Самовиховання потребує: активного усвідомлення особистістю свого «я» (самосвідомість); відносин з оточуючим світом (світогляд); свого життєвого досвіду; самого процесу роботи над собою.
Виникаючи в процесі виховання, тобто в результаті зовнішніх впливів, самовиховання у своєму розвитку проходить ряд етапів: усвідомлення власних дій та якостей через зовнішню оцінку; самоаналіз і самооцінка своїх дій і якостей; потреба відповідати самооцінці; складання програми самовиховання; діяльність з самовихованню та самовдосконалення [8, с. 29]. Підлітковий вік є сенситивним для розвитку самосвідомості особистості. У підлітків виникає інтерес до себе, якостей своєї особистості, потреба оцінити, порівняти себе з іншими, розібратися у своїх почуттях і переживаннях. На основі розвитку самосвідомості, зростання вимог до себе, нового становища серед ровесників і старших у них з’являється прагнення до самовиховання [19, с.148]. Найперша психологічна мета самовиховання підлітків є врівноваження і стабілізація взаємодіючих процесів збудження та гальмування, а також удосконалення своєї розумової діяльності, сприймання, уваги, пам’яті. Необхідною умовою цього повинен бути збіг зовнішніх впливів (середовища) і внутрішніх проявів (свідомості). В учнів середнього і старшого віку помітне зростання впливу внутрішніх факторів на регулювання системи їх поведінки [4; 5]. Робота над собою може охоплювати різні сфери людського розвитку і діяльності. У молодшому підлітковому віці на перший план у самовихованні висуваються особисті мотиви й інтереси. Чим старшими стають підлітки, тим сильніший вплив самовиховання на їх психологічну і практичну підготовку до майбутнього життя, на їх профорієнтаційні установки. У поведінці старших підлітків виразно відчувається перевага життєвих поглядів, пов’язаних з їх уявленням про майбутню професію або громадську діяльність. Відбуваються значні зміни і в мотивації поведінки – на перше місце виступають емоційні переживання. Згодом у самовихованні зростає роль свідомості [11]. У цей період появляється (а згодом і переважає) прагнення до самовиховання в сфері вольових і моральних якостей, виразніше відчувається індивідуалізація мети самовиховання. Наприкінці підліткового віку учні цілком здатні до цілеспрямованого самовиховання. Проте самовиховання у цьому віці, як правило, ще не стає комплексним і різностороннім. У ньому не помітно прагнення дітей до самовдосконалення в усіх напрямках. Тут поперемінно виступає то один, то інший напрямок. Наслідком формування самосвідомості є стихійне самовиховання, яке здійснюється без помітного зовнішнього впливу [16]. Передумовою цілеспрямованого самовиховання підлітків є обізнаність класного керівника (вихователя в школі-інтернаті), соціального педагога, психолога, а також учителів, які викладають у цьому класі, з теорією і методикою самовиховання [20]. Отже, у підлітковому віці дитина робить значний поступ в усвідомленні своєї особистості. Процес самопізнання є складним і досить суперечливим, самооцінка та рівень домагань – часто неадекватними та нестійкими. 1.3. Роль самовиховання у профілактиці девіантної поведінки підлітків У наш досить нелегкий час девіантна поведінка підлітків є поширеним явищем, яке потребує негайного втручання та пошуку нових методів боротьби з цією проблемою та її профілактики. На нашу думку, ефективна профілактика девіантної поведінки підростаючого покоління має відбуватися на основі організації науково-обгрунтованої роботи по формуванню у підлітків здатності самостійно та свідомо обирати свій життєвий шлях, активно відмовляючись від тих різновидів поведінки, що провокують їх конфлікт із соціумом, тобто у процесі самовиховання. Стимулювання дитини до самовиховання, навчання її методиці роботи над собою відіграє важливу виховну роль. Учитель, вихователь освітнього закладу , соціальний педагог мають можливість впливати на вихованця не тільки безпосередньо, але й опосередковано: через навчальний предмет, який викладається, колектив класу, товаришів, мікрогрупу. Слід зазначити, що використовуючи методи самовиховання (самопізнання, самоконтроль, самостимулювання), підліток не виступає в якості пасивного об’єкта виховних впливів. У нього формується внутрішня позиція до цих впливів, у залежності від якої він може або активно працювати над своїм вдосконаленням (саморозвитком) або залишатися пасивним. Спираючись на дослідження науковців, ми виділили основні завдання самовиховання у профілактичній роботі з підлітками [13, с. 233]:
Планомірне й систематичне навчання школярів основ самоорганізації особистості, їх активне залучення до процесу самовиховання дає значний педагогічний ефект:
Таким чином, самовиховання є невід’ємною складовою розвитку особистості. Самовиховання допомагає підлітку впоратися з власною лінню, побороти погані звички, ставитися до себе і своєї особистості критично, воно допомагає краще зрозуміти себе, свої плани на майбутнє, сприяє ефективному засвоєнню норм і правил життя, направляє підлітка робити правильний вибір, що, у свою чергу, є ефективною профілактикою девіантної поведінки. РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ САМОВИХОВАННЯ 2.1. Діагностика стану сформованості вмінь самовиховання підлітків Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Переяслав-Хмельницької ЗОШ № 2 та включала такі етапи: 1) проведення констатувального експерименту, який передбачав дослідження стану сформованості вмінь самовиховання підлітків; 2) аналіз отриманих результатів. Мета констатувального експерименту: виявити стан сформованості вмінь самовиховання підлітків. У ході дослідження нами вирішувалися такі завдання:
У проведеному експерименті брало участь 11 дітей віком 14-15 років (4 хлопчиків і 7 дівчаток). Учені зазначають, що успіх самовиховної діяльності залежить від уміння її виконувати. На основі аналізу наукової літератури (В. Боброва, М. Вовк, О. Леонтьєв, С. Максименко, К. Платонов та ін.) та ураховуючи положення про сутність самовиховання, уміння самовиховання трактуємо як інтегративну властивість особистості підлітка, яка ґрунтується на раніше засвоєних знаннях і навичках та визначає його готовність успішно виконувати самовиховну діяльність. Діяльність складається з цілої низки дій. Тому і вміння виконувати самовиховну діяльність також складається з низки часткових дій та операцій. Ураховуючи те, що вміння є своєрідним відображенням структури діяльності, ми визначили структуру самовиховної діяльності і відповідно до неї – структуру вмінь самовиховання підлітків. Структуру вмінь самовиховання представлено як синтез чотирьох взаємозв’язаних компонентів – когнітивно-оцінювального (самодослідницькі і самооцінні вміння, знання про сутність самовиховання, мисленнєві якості), мотиваційно-цільового (усвідомлення необхідності самовдосконалення, вміння цілетворення); операційно-діяльнісного (здійснення свідомої діяльності, спрямованої на зміну, удосконалення своєї особистості, орієнтація на формування нових необхідних якостей особистості, розвиток знань, умінь, здібностей; уміння планування, вибору методів та засобів самовиховання, прогнозування подальшої діяльності); контрольно-регулюючого (самоконтроль і самооцінка власної діяльності, здійснення самокорекції, саморегуляції). Будь-який компонент самовиховання реалізовує різні функції: регулятивну, рефлексивно-аксіологічну, стимулюючу, організаційну. При цьому зазвичай домінує одна: або рефлексивно-аксіологічна (усвідомлення вимог до особистості та діяльності підлітка, усвідомлення власних позитивних якостей та недоліків, рівня знань, умінь, здібностей); або спонукальна (усвідомлення потреби, мотиву до самовиховання, власних почуттів та необхідності їх контролю; розвиток уміння визначати мету та засоби її реалізації); або організаційна (розвиток уміння планувати і прогнозувати самовиховання, моделювати умови, вибирати засоби і способи дій); або регулятивна (розвиток уміння керувати, контролювати, оцінювати, коригувати самовиховну діяльність) [18, с. 10-11]. Для оцінки стану сформованості вмінь самовиховання у підлітків та характеристики рівнів їх розвитку було визначено критерії та показники: мотиваційно-цільовий (прагнення до самовдосконалення, здатність до визначення цілей професійного самовиховання); інформаційний (якість знань про самовиховання, здатність до пошуку інформації із самовдосконалення); операційний (рівень дотримання послідовності дій самовиховної діяльності, систематичність та якість виконання самовиховних дій); оцінно-прогностичний (рівень володіння вміннями самоаналізу і самооцінки, здатність до подолання труднощів) [18; 9]. На основі зазначених критеріїв та показників нами виділено три рівні сформованості вмінь самовиховання підлітків [9, с. 19]. При цьому в реальному житті діапазон рівнів та індивідуальних відмінностей сформованості вмінь самовиховання підлітків набагато ширший. Таблиця 2. 1 Критерії та показники рівнів сформованості вмінь самовиховання підлітків
Продовження таблиці 2.2
Основними методами діагностики рівня сформованості вмінь самовиховання підлітків були цілеспрямовані педагогічні спостереження, бесіди, анкетування, тестування (Додаток А), аналіз продуктів діяльності (плани виховної роботи класних керівників та плани соціального педагога), статистичні методи обробки інформації. Загальний рівень сформованості вмінь самовиховання підлітків виявлявся індивідуально. Спочатку визначався рівень сформованості конкретної дитини за підсумком отриманих балів за кожним з критеріїв, потім – за середнім результатом за всіма критеріями визначався загальний рівень вмінь самовиховання підлітків за мотиваційно-цільовим, інформаційним, операційним та оцінно-прогностичним критерієм. За підсумками отриманих результатів за кожним із критеріїв нами було визначено загальний рівень сформованості вмінь самовиховання підлітків (таблиця 2.2.) Таблиця 2.2 Загальний рівень сформованості вмінь самовиховання підлітків
У ході дослідження нами вивчався досвід діяльності класних керівників та соціального педагога Переяслав-Хмельницької ЗОШ № 2 щодо організації самовиховання учнів. У ході бесід та аналізу шкільної документації було встановлено, що класні керівники та соціальний педагог ЗОШ № 2 майже не мають напрацювань щодо організації самовиховання підлітків та не здійснюють керівництво процесом самовиховання школярів. Самовиховання відбувається стихійно учні не володіють прийомами самовиховання, хоча їм притаманна значна зацікавленість цим процесом. Отже, аналіз результатів констатувального експерименту засвідчив про недостатній рівень сформованості вмінь самовиховання підлітків, що обумовлює необхідність підвищення ефективності процесу самовиховання підлітків у загальноосвітньому навчальному закладі. 2.2. Особливості профілактики девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання Аналіз соціально-педагогічної літератури, вивчення досвіду роботи загальноосвітньої школи, засвідчили, що самовиховання є важливою передумовою профілактики девіантної поведінки підлітків. У ході нашого дослідження були визначені особливості профілактики девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання. Такими особливостями ми вважаємо: створення в навчальних закладах відповідних умов, які стимулюватимуть процес самовиховання підлітків, урахування основних принципів самовиховання, вдалий підбір методів, прийомів та форм організації самовиховання, уміле керівництво процесом самовиховання з боку педагога та взаємодія учителів, класних керівників, соціального педагога, психолога в роботі з підлітками, урахування принципів роботи над собою. Завдання шкільного виховання на сучасному етапі конкретизується переважно у створенні в навчальних закладах адекватних умов, які б сприяли активізації вищих потреб особистості школярів. Такими умовами, на нашу думку є:
У ході дослідження були виокремлені найважливіші внутрішні передумови, що визначають ефективність самовиховання. Ці передумови є важливими як для самого педагога, так і для кожного з учнів, які включені в процес самовиховання: переконання, самосвідомість та самокритичність; потреби та мотиви, життєві настанови; самоповага і мужність; навички й уміння самоконтролю та вольового саморегулювання; знання теоретичних основ самовиховання та володіння методикою самовдосконалення; свідома настанова на гармонійне і різнобічне самовиховання; психологічна готовність до активної, цілеспрямованої і систематичної роботи над собою [23]. Отже, стимулювати самовиховання можна як за допомогою зовнішніх передумов, так і за допомогою внутрішніх, формуючи свідому мотиваційну настанову. Цьому сприяють педагогічно цілеспрямовані заохочення за досягнуті результати у самовдосконаленні, надання дієвої методичної допомоги в опрацюванні програми самовиховання. На особливу увагу заслуговують також принципи, яких має дотримуватися педагог, організовуючи процес самовиховання підлітків, а саме: єдність виховання та самовиховання; цілеспрямованість, ціннісна орієнтація виховання та самовиховання; демократичність самовиховання, виховання стійкої громадської позиції та гуманістичної моралі, формування активної життєвої позиції; єдність самовиховання та наукового світосприйняття; активність та позитивне спрямування самовиховання; єдність виховання, самовиховання та професійної діяльності. Результативність процесу самовиховання підлітків великою мірою залежить і від вдалого поєднання методів, прийомів та форм, які використовує педагог взаємодіючи з вихованцем. Серед багатьох форм, які успішно використовують класні керівники , педагоги-організатори, соціальні педагоги в практиці своєї роботи з учнями, слід виділити як найбільш плідні для самовиховання – диспути, читацькі конференції, етичні бесіди, обговорення фільмів і книг, тренінги, а також спорт, туризм. Організовуючи процес самовиховання підлітків, педагог повинен ознайомити їх з етапами цього процесу. Науковці виділяють такі основні етапи самовиховання: усвідомлення вихованцем вимог до своєї діяльності; самопізнання, критична самооцінка вихованцем своєї діяльності та поведінки; планування роботи над собою, вироблення програми та правил поведінки; практична реалізація програми самовиховання із урахуванням усієї складності наступного перегляду намічених позицій; самоконтроль, самооцінка та самокоригування дій і поведінки. Кожен етап передбачає використання підлітками певних методів та прийомів самовиховання, зокрема, такими методами є: самоспостереження, самокритика, самоаналіз. Як уже зазначалося вище, процес самовиховання у підлітковому віці передбачає педагогічне керівництво. Система педагогічного керівництва самовихованням включає:
Звичайно, це типова схема. Конкретна ситуація покаже педагогові, які зміни треба буде внести [6, с. 130-131]. Основою самоосвіти та самовиховання є особистісний підхід до кожного учня, врахування неповторності його внутрішнього світу. Для цього потрібно спрямувати навчально-виховний процес на забезпечення умов для самопізнання та самореалізації кожного вихованця відповідно до особистісних потреб та можливостей соціокультурного середовища. Дуже важливим у процесі самовиховання підлітків є співпраця соціального педагога, класного керівника, бібліотекаря та всього педагогічного колективу з метою досягнення певних цілей. Підлітку необхідна тактовна підтримка його зусиль педагогами та батьками. Оточити учнів увагою, доброзичливо ставитись до їх починань, не створювати навколо них атмосфери зневажливості і насмішок, а, навпаки, атмосферу підтримки і заохочення – такий єдиний педагогічний курс має панувати у навчальному закладі [17]. Розширення знань учнів і педагогів у галузі самоорганізації спонукає сучасну школу стати школою саморозвитку особистості. Учень у цій школі повинен стати учителем і вихователем самого себе, забезпечуючи таким чином надійну основу власної подальшої життєдіяльності [1]. Отже, особливостями профілактики девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання є створення сприятливих педагогічних умов, дотримання відповідних принципів, вдалий підбір методів, прийомів та форм, уміле керівництво з боку педагога, взаємодія соціального педагога, педагогічного колективу та учнів. Урахування цих особливостей соціальним педагогом у роботі з підлітками стимулюватиме їх до самовдосконалення, саморозвитку, становлення як особистості та попереджуватиме негативні вчинки. 2.3. Зміст соціально-педагогічного проекту «Шлях до досконалості» Ураховуючи виділені вище особливості організації процесу самовиховання, нами був розроблений соціально-педагогічний проект «Шлях до самовиховання» (Додаток Б). Актуальність проекту зумовлена тим, що важливе значення в реалізації превентивних заходів відіграє позиція неповнолітніх щодо самих себе, до оцінки своїх дій і вчинків, бажання виправити свої негативні звички, самовдосконалюватися. Самопізнання, самоставлення, саморегуляція – головні компоненти самоформуючого процесу. Самовдосконалення – основна рушійна сила, що спонукає людину до вдосконалення, забезпечує прогрес у формуванні особистості. Мета проекту: профілактика девіантної поведінки підлітків шляхом забезпечення учнів необхідними знаннями з організації та керівництва процесом самовиховання, культивування потреби в постійному самовдосконаленні та самореалізації. Завданнми проекту є:
ВИСНОВКИ Результати проведеного дослідження дають підставу зробити такі висновки: 1. У виконаному дослідженні на основі теоретичного аналізу соціальної та психолого-педагогічної літератури розкрито сучасний стан проблеми профілактики девіантної поведінки підлітків. Виявлено, що учені під девіантною поведінкою розуміють: 1) вчинки, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальні явища, виражені в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам). Установлено, що в сучасних умовах розвитку суспільства профілактика девіантної поведінки підлітків обумовлена розвитком негативних проявів (конфліктів, агресивності, правопорушень тощо). Профілактика – це попереджувальна діяльність у соціально-педагогічній сфері, яка має на меті, у першу чергу, виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ у дитячому та молодіжному середовищі; причини соціальної дезадаптації різних соціальних груп та окремих осіб; забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості і є важливою і необхідною складовою соціально-педагогічної діяльності. 2. Теоретично обгрунтувано значення самовиховання у профілактичній роботі з підлітками. Доведено, що самовиховання є невід’ємною складовою розвитку особистості. Самовиховання допомагає підлітку впоратися із власною лінню, побороти погані звички, ставитися до себе і своєї особистості критично, краще зрозуміти себе, свої плани на майбутнє, сприяє ефективному засвоєнню норм і правил життя, направляє підлітка робити правильний вибір, що в свою чергу є ефективною профілактикою девіантної поведінки. 3. В якості головної оцінної характеристики дітей підліткового віку було обрано рівень сформованості вмінь самовиховання як показник, готовність успішно виконувати певну діяльність над собою. У нашому розумінні уміння самовиховання – це інтегративна властивість особистості підлітка, яка ґрунтується на раніше засвоєних знаннях і навичках та визначає його готовність успішно виконувати самовиховну діяльність. У ході дослідження було конкретизовано три рівні вмінь самовиховання підлітків: достатній, середній та низький. Аналіз результатів констатувального експерименту засвідчив про недостатній рівень сформованості вмінь самовиховання підлітків, що обумовлює необхідність підвищення ефективності процесу самовиховання підлітків у загальноосвітньому навчальному закладі. 4. Визначено та обгрунтувано особливості профілактики девіантної поведінки підлітків шляхом організації самовиховання. Такими особливостями є створення в навчальних закладах відповідних умов, які стимулюватимуть процес самовиховання підлітків, урахування основних принципів самовиховання,вдалий підбір методів, прийомів та форм організації самовиховання, уміле керівництво процесом самовиховання з боку педагога та взаємодія учителів, класних керівників, соціального педагога, психолога в роботі з підлітками. Урахування цих особливостей соціальним педагогом у роботі з підлітками стимулюватиме їх до самовдосконалення, саморозвитку, становлення як особистості та попереджуватиме негативні вчинки. 5. На основі узагальнення результатів дослідження було розроблено соціально-педагогічний проект «Шлях до досконалості». Метою якого є: профілактика девіантної поведінки підлітків шляхом забезпечення учнів необхідними знаннями з організації та керівництва процесом самовиховання, культивування потреби в постійному самовдосконаленні та самореалізації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
План Поняття про девіантну поведінку. Соціально-психологічна характеристика... Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школярів у навчально-виховному процесі |
ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З КОРЕКЦІЇ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ У ЦЕНТРІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ... |
|
ПСИХОЛОГІЯ Петросян Р. А ВПЛИВ ТРИВОЖНОСТІ ТА АГРЕСІЇ НА ПРОЯВ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ З ПОВНИХ ТА НЕПОВНИХ РОДИН |
ВСТУП РОЗДІЛ Специфіка і форми прояву девіантної поведінки у підлітковому віці як соціальна проблема |
|
Лекція № Особливості проявів соціальної дезадаптації у дітей та молоді Мета: усвідомити сутність девіантної поведінки; формувати вміння розрізняти різні типи девіації; здійснити класифікацію причин девіантної... |
КАРТКА вивчення сім’ї учня девіантної поведінки |
|
НАКАЗ Чернівецької області здійснено експертизу психодіагностичного та психокорекційного інструментарію, що застосовується працівниками... |
4. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД МОЛОДІ Соціальні технології організації та проведення профілактики адиктивної поведінки |
|
Особиста картка учня девіантної поведінки Картка особистого обліку учня з девіантною поведінкою, який перебуває на внутрішньому обліку |
Працівників психологічної служби системи освіти Черкаської області Робота соціального педагога по попередженню суїцидальної поведінки у дітей та підлітків |