Лекція № Особливості проявів соціальної дезадаптації у дітей та молоді
Скачати 222.51 Kb.
Назва Лекція № Особливості проявів соціальної дезадаптації у дітей та молоді
Дата 02.04.2013
Розмір 222.51 Kb.
Тип Лекція
bibl.com.ua > Право > Лекція
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ

Соціальна педагогіка як сфера практичної діяльності

Лекція № 8. Особливості проявів соціальної дезадаптації у дітей та молоді

Мета: усвідомити сутність девіантної поведінки; формувати вміння розрізняти різні типи девіації; здійснити класифікацію причин девіантної поведінки у дітей та молоді; охарактеризувати різні форми девіації дітей та молоді

План

  1. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації.

  2. Характеристика різних форм девіації дітей та молоді.


1. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації.

Девіантна поведінка (від лат. deviatio - відхилення) - система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи інший ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень в поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. В результаті аналізу сутності та причин девіантної поведінки утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення цього явища.

Аналіз теорій соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвинутість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується:

1. Збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності).

2. Адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей).

З- Духовністю та самоактуалізацією (на особистісному рівні).

Так як норма поведінки базується на цих трьох основних характеристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.

Для того, щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його. Виділяють наступні норми:

  • правові;

  • моральні;

  • естетичні.

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на п'ять типів.



Девіантна поведінка має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають в складній взаємодії та взаємовпливі.

Фактори ризику девіантної поведінки дітей та молоді:

Соціально-економічні:

  • зниження життєвого рівня населення;

  • майнове розшарування суспільства;

  • обмеження можливостей соціально схвалених способів заробіт­ку;

  • безробіття;

  • доступність алкоголю та тютюну. Соціально-педагогічні:

  • криза інституту сім'ї;

  • зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;

  • проблеми, пов'язані з навчанням;

  • конфлікти з вчителями;

  • низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;

  • слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

Соціально-культурні:

  • зниження морально-етичного рівня населення;

  • поширення кримінальної субкультури;

  • руйнація духовних цінностей;

  • наростання неформальних молодіжних об'єднань в яких домінує культ сили;

  • пропаганда ЗМІ західних стереотипів поведінки. Психологічні:

  • акцентуації характеру;

  • реакція емансипації;

  • реакція групування;

  • потяг до самоствердження;

  • задоволення почуття цікавості;

  • бажання виглядати дорослим;

  • потреба змінити психічний стан в стресовій ситуації;

  • інфантилізм;

  • підвищений рівень тривожності. Біологічні:

  • порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;

  • вроджені психопатії;

  • мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку;

  • наслідки спадковості;

  • вплив природного середовища.

Зміст профілактики девіантної поведінки дітей та молоді:

  • правова освіта, розповсюдження інформації щодо правових мо­жливостей подолання проблем (лекції, кіно-відеолекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, методика "рівний-рівному", соціаль­на реклама);

  • надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);

  • надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби "Телефон довіри" тощо);

  • соціально-педагогічна допомога сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);

  • соціальний захист і реабілітація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);

  • сприяння зайнятості населення, особливо - представників соціально-вразливих груп та груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);

  • створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конкурси, вуличні ігрові майданчики).

  • соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізнати себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати навички відповідальної поведінки);

  • навчання на рівних (підготовка волонтерів з числа підлітків та молоді, які поширюватимуть профілактичну інформацію в середовищі однолітків, у тому числі під час неформального спілкування). Цей метод дає можливість подолати упереджене ставлення молодої аудиторії до профілактичної інформації.

2. Характеристика різних форм девіації дітей та молоді

Делінквентна поведінка - різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

Делінквент (правопорушник) - неповнолітній з соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені діючим законодавством та іншими нормативними актами. Це в основному психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованими соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням чи асоціальним впливом певного середовища.

Всі правопорушення поділяються на проступки (провини) та злочини.

Проступок - це протиправні дії, що регулюються нормами адмі­ністративного, цивільного, трудового та іншими галузями права.

Види проступків неповнолітніх:

  • агресивно-насильницька поведінка (кривдження інших, бійки, лихослів'я тощо);

  • корислива поведінка (здирництво, мілкі крадіжки, викрадання автотранспорту тощо);

  • бродяжництво.

Злочин - протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (згвалтувння, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень тощо).

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність. Термін "важкий учень", "важковиховуваний" характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповно­літніх поділяють на патологічні (хворобливі) та непатологічні.

Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розламаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів.

В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

Поведінка, що передує різним видам хімічної залежності називається адиктивною поведінкою (addictive behaviour з англ. - хибна залежність, негативна пристрасть, залежна (від наркогенних засобів) поведінка). Ця поведінка виникає в результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов'язаних із цим проблем. При адиктивній поведінці неповнолітнього негативна пристрасть його до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадій індивідуальної психічної або фізичної залежності, тобто певних стадій захворювань.

Наркоманія - хворобливий психічний стан, зумовлений хроніч­ною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН чи Комітетом з конт­ролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України (далі -Комітет), і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.

Хворий на наркоманію (наркоман) - особа, якій у встановленому порядку медичним закладом визначений діагноз "наркоманія".

В статті 1 Закону "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" розкриваються поняття всіх термінів, які визначаються в цьому Законі.

Наркотичні засоби - це рослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я.

Наркотики - речовини (офіційно,в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, понад усе - на розвиток певних відчуттів, особливих станів наркотичного сп'яніння та зміну свідомості.

При визначенні поняття "наркотичний засіб" застосовується три взаємопов'язані критерії: медичний, соціальний і правовий.

Медичний критерій - це лікарський препарат, який впливає на центральну нервову систему та викликає стимулюючу, депресуючу або галюціногенну дію.

Соціальний критерій - це немедичне, тобто без необхідності, застосування наркотика, який завдає шкоди як самій людині, так і суспільству в цілому.

Правовий, юридичний критерій - при наявності медичного і соціального критерію, цей засіб включається в список наркотиків і визначається наркотиком.

Відсутність одного із трьох критеріїв виключає визнання засобу на­ркотичним, не дивлячись на те, що він викликає хворобливий стан організму.

Психотропні речовини - це будь-які природні чи синтетичні речовини і матеріали, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші речовини і матеріали, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до указаної категорії Комітетом.

Прекурсори - речовини та їх солі, класифіковані в міжнародних конвенціях як хімічні матеріали, які використовуються для виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, а також хімічні речовини та їх солі, які використовуються з цією ж метою і віднесені до зазначеної категорії Комітетом.

Аналоги наркотичних і психотропних речовин - це синтетичні або виділені із природної сировини продукти, що мають хімічну структуру і властивості та призводять до стимулюючого, депресуючого чи галюціногенного стану, є небезпечними для здоров'я населення в разі зловживання ними і не затверджені як наркотичні засоби чи психотропні речовини міжнародними конвенціями ООН, а також рішенням Комітету.

Групи наркотичних речовин


Назва групи
Речовини, що входять до складу групи

Анальгетики
Опій, морфін, героїн, кодеїн, промедол

Психоделітики
Гашиш, анаша, план, драп, маріхуана

Снодійні та седатив­ні
Барбітурати, еленіум, седуксен

Психостимулятори
Кокаїн, ефедрин, кофеїн, амфетамін

Галюціногени
ЛСД, крек, сите, мекалін

Токсикоманія - захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежністю внаслідок вживання речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовин побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).

Алкоголізм - хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.

Всесвітня організація охорони здоров'я розглядає алкоголізм, токсикоманію та наркоманію як різновиди хімічної залежності.

Синдром залежності - поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Діагноз залежності може бути поставлений тільки при наявності трьох і більше нижче перерахованих ознак, які виникали протягом певного часу:

1. Сильна потреба або необхідність прийняти речовину.

2. Порушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вживання, закінчення або дозування вживаних речовин.

З- Фізіологічні ознаки.

  1. Ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовини, необхідної для досягнення ефекту, який раніше спостерігався при більш низьких дозах.

  2. Прогресуюче забуття альтернативних інтересів на користь вживання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання, вживання речовини або відновлення після її дії.

  3. Продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивний стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Стадії формування наркотичної залежності У першій стадії наркоманії відзначається синдром психічного узалежнення, який виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. Ознаками неусвідомлюваного потягу можуть бути: стан незадоволеності при відсутності наркотику, пожвавлення в передбаченні його приймання, розмови на "наркотичні" теми, некритична позитивна оцінка співучасників наркотизації і неприязні почуття до людей, що перешкоджають цьому. Поступово думки про наркотик в свідомості підлітка займають домінуюче місце. Стан наркотичного сп'яніння стає для нього найбільш бажаним. Сфера потягів, почуттів перебудовується, будь-які приємні переживання і відчуття втрачають значущість у порівнянні з дією наркотику. В цій стадії розвитку наркоманії підліток втрачає зв'язки з позитивним соціальним оточенням, цікавість до улюблених раніше занять (спорт, музика, розваги), практично перестає навчатися, часто прогулює заняття. Поступово здатність здібність до співпереживання, навіть по відношенню до близьких і раніше коханих людей.

У другій стадії наркоманії до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину.

На другій стадії наркоманії повністю зникає захисний рефлекс ор­ганізму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносимості наркотику. В цій стадії захворювання супроводжується фізичними змінами, які свідчать про інтоксикацію організму: загальним виснаженням, зміною кольору шкіряних покровів; відзначається ламкість нігтів, випадання волосся, зубів, ознаки раннього старіння.

Спостерігаються також значні зміни в психічній сфері: падіння життєвої активності людини, зниження інтелекту, пам'яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв'язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Придбання наркотику вимагає великих коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно, не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів.

У третій стадії наркоманії стійкість до наркотику, навпаки, падає. Попередні дози викликають гостре отруєння. Стан ейфорії повністю відсутній. Спостерігається виражена моральна та соціальна деградація. Хворий перетворюється на глибокого інваліда, його життя знаходиться під постійною загрозою смерті.

Рідко хто з наркоманів доживає до третьої стадії. Більшість з них помирає набагато раніше: від передозування; від зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерелізований шприц з голкою; злочинів, в тюрмі під час бійок тощо. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.

Адиктивна поведінка підлітків може розвиватися двома шляхами:

  • полісубстантним;

  • моносубстантним.

Етапи полісубстантної поведінки:

1. Етап перших спроб, як правило, в групі однолітків.

2. Етап пошукового полінаркотизму (проби всіх психоактивних речовин, до яких є доступ).

3- Етап фонового полінаркотизму (вибір речовини, якій надається
перевага).

4- Етап групової залежності - прийом наркотика в компанії.
Етапи моносубстантної поведінки:

1. Випадкове вживання психоактивних речовин.

2. Епізодичний прийом.

  1. Зловживання.

  2. Групова залежність.

Про вживання підлітками наркогенних засобів часто свідчить:

  • зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять в квартиру, а викликають підлітка на вулицю);

  • поява нової тематики у малюнках підлітків, які люблять малювати (зображення шприців, головок маку), а також аналогічного татуювання;

  • виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей;

  • байдуже ставлення до навчання, нехтування своїми обов'язками (погіршення успішності, прогули);

  • порушення біологічних ритмів, які безпосередньо пов'язані з прийомом наркотиків: різка зміна настрою, почуття пригніченості, роздратованості; зміна тривалості сну, надмірне вживання їжі та великої кількості рідини (особливо солодкої);

  • зміна ритму активності; зниження в ранкові години і вдень (сонливість, в'ялість) і підвищення її у другій половині дня, ближче до ночі (безсоння);

  • поява слідів проколів шкіри за ходом підшкірних вен;

  • зміна зовнішнього вигляду підлітка: разом з появою незвичного почервоніння або блідості, жирність шкіри, відзначається схуднення або збільшення ваги, блиск очей з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів, зміна в темпі мови (прискорена чи сповільнена);

  • відсутність кашлю під час простудних захворювань, порушення у травленні їжі (рвоти, запори, поноси);

  • поява у квартирі тютюнового диму, змішаного із запахом паленої трави або синтетики; кіптявого посуду (миски, ложки, баночки); шприців, лікарських речовин, цілих або подрібнених рослин, згортків бинтів, які просочені розчином коричневого відтінку; засобів побутової хімії, яких не купували дорослі.

Проституція (від лат. prostitutio) - різновид девіантної поведінки, що виявляється у позашлюбних, випадкових, нерозбірливих сексуальних стосунках за плату, не заснованих на особистій симпатії чи потягу.

Причини підліткової проституції

Генетичні:

  • вплив спадкових факторів;

  • порушення гормонального обміну в організмі;

  • морфоконституційні особливості людини (переважання лицьових розмірів голови над черепними).

Психолого-педагогічні:

  • бажання виглядати дорослою;

несформована система моральних цінностей;

  • форма самоствердження;

  • низька статева культура особистості;

  • орієнтація на задоволення вітальних потреб;

  • деморалізація в сфері статевої поведінки;

  • конфлікти в сім'ї;

  • посттравматичний синдром сексуального насильства;

  • бажання стати матеріально незалежною. Соціальні:

  • лібералізація статевої моралі в суспільстві;

  • послаблення соціально-правового контролю з боку держави;

  • падіння престижу інстуту сім'ї та материнства;

  • негативний вплив засобів масової інформації;

  • безконтрольність та байдужість адміністрації шкіл та батьків до позанавчальних занять дітей;

  • низький матеріальний рівень окремих сімей.

Особливості підліткової проституції

1. Неусвідомленість власних вчинків. В переважній більшості у сексуальній поведінці підлітків домінують не матеріальні, а психологічні мотиви.

2. Одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіва­ленті (їжа, одяг, косметика, наркотики, випивка тощо).

  1. Відсутність постійного місця для надання секс-послуг (найчастіше - це машини, під'їзди, чердаки, та місця на запрошення клієнта).

  2. Сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

  3. Шантаж та залякування підлітків розголошенням таємниці їх статевої поведінки.

6. Правовий нігілізм підлітків (вони не пов'язують себе з злочинним світом).

7- Підвищений рівень тривожності у неповнолітніх дівчат-повій.

Суспільство завжди шукали засоби протистояння проституції. В історії існували три основні форми політики ставлення до проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне обстеження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони в боротьбі з проституцією виявилися безсилими, репресії, в принципі, малоефективними. Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична регламентація, спрямована проти представниць цієї древньої "професії", не дозволяє повністю вирішити проблему. Практика свідчить: комплекс соціально-орієнтованих заходів, спрямованих на духовне збагачення життя різних верст суспільства, здатний радикально змінити ситуацію.

Локалізація підліткової проституції можлива за наступних соціаль­но-педагогічних умов:

  • підвищення життєвого рівня населення;

  • зміцнення та стабілізація інституту сім'ї;

  • контроль над порнографічною літературою та відеопродукцією;

  • введення кримінальної відповідальності за сутенерство;

  • реалізація програм статевого виховання підлітків;

  • виховання у них моральних норм стосовно поведінки;

  • використання в просвітницькій роботі з підлітками народознавчих матеріалів про традиції міжстатевої взаємодії українців;

  • розвінчення явища проституції як безпечного красивого способу життя.

Самогубство (суїцид) - це навмисне позбавлення себе життя.

Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають до себе суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе: сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, які роблять акт само - деструкції можливим.

Відносно категорії мети відрізняють: справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка - мета якої є лише демонстрування цього наміру; самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті; нещасні випадки - небезпечні для життя дії, які спрямовані іншими цілями.

Ознаки суїцидальної поведінки розподіляють на чотири типи:

  • мовні;

  • поведінкові;

  • ситуаційні;

  • синдроматичні.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В. О. Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного смислу і складається з 5 мотивів:

1. Протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об'єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах на зразок: "ніхто мене не розуміє", "усі проти мене", "справедливості немає", "більш нема сил боротися".

  1. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: "я нікому не потрібен", "за що ви мене так мучите". Мотивація - коли ж ви звернете на мене увагу?!", "я благаю допомоги".

  2. Суїцидальні "ухилення" виникають при загрозі особистісному або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Людина не може витримати таку загрозу та обирає самоусунення: "далі буде ще гірше", "діватися нема куди", "мені не витримати цієї ганьби".

  3. "Самопокарання" відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: "Я - суддя" та "Я - підсудний". Причому самогубство може бути як з точки зору "судді" (знищення ворога у собі), так і з боку "підсудного" (покутування провини), як то "ніколи не пробачу собі".

5. При самогубстві "відмова" ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю - позбавлення себе життя, вербально це може висловлюватися як "ніколи не повернути минулого", "все втрачено", "це - кінець".

Мотиви суїцидальної поведінки дітей та підлітків:

1.Перживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими.

2. Переживання втрати батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі.

3. Переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків.

4. Почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою.

5. Страх ганьби, глузування, приниження.

6. Страх покарання, небажання вибачитися.

7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

8. Почуття помсти, протесту, злість, загроза, вимагання.

9. Бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уник­нути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

Співчуття або наслідування друзям, героям книжок або фільмів ("ефект Вертера").

Виділяють 3 типи підліткових аутоагресій:

і. Суїцидальна поведінка.

2. Суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприємностей).

З- Аутодеструкції - неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичному та психічному здоров'ю (наприклад ризиковані вчинки, ігри, види спорту).

4. Несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми само - травмувань (самопорізи, самоопіки хімічними речовинами, сигаретами тощо).

Суїцидальну активність підлітків умовно можна поділити на три фази. Перша фаза - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом, ці роздуми виходять з під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини.

У першій фазі підліток стає замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть мало знайомим людям) дорогі йому речі; його більше не приваблюють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивним, схильним до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: підліток, який завжди ретельно підбирав одяг, слідкував за собою, втрачає інтерес до цього, і, навіть, стає неохайним; змінюється маса тіла (через переїдання, або навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує "втечу" (іноді підліток дійсно тікає з дому); стає неуважним, тому з ним може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга-фаза – фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей "крик про допомогу" не завжди чують і не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: "Я вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дбати; скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують, про те, що..."

Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і, якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. Але, на жаль, таку допомогу отримує далеко не кожен потенційний суїцидент. Настає час третьої фази суїциду - фази спроби. Відомо, що смерть можна вважати самогубством, якщо вона має принаймні дві ознаки: по-перше - скоєна своїми руками, по-друге – наміри передують спробі. У більшості випадків людина намагається якимось чином повідомити про свої наміри тих, хто її оточує.

Описаний розвиток подій є найбільш характерним саме для молодих людей. Проте, це лише основні тенденції, певна типологія. А індивідуальні особливості у кожному випадку унікальні. Для підлітків характерним є дуже швидке "проходження" другої фази і перехід до третьої. Тому суїцидальна спроба здійснюється досить швидко, на противагу тому, як це відбувається у випадках алкогольної та наркотичної залежності у більш зрілому віці, коли третя фаза (фаза спроби) може бути розтягнута на роки. Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 2 тижнів. Але підлітковий період - це період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість всіх трьох фаз може бути дуже короткою, навіть дорівнювати одній годині.

Сучасна суїцидологія пропонує такі 3 види втручання в суїцидальну активність:

  • превенцію (попереджувальні, профілактичні заходи, розраховані на індивіда або групу);

  • інтервенцію (безпосереднє втручання в суїцидальну активність);

  • поственцію (реабілітація людини, яка скоїла спробу самогубства, або близьких того, хто здійснив завершений суїцид).


Список рекомендованих джерел:

  1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.

  2. Інтегрований курс соціально-педагогічної теорії і практики /Навч. посіб. /За ред. І.М. Богданової. – Одеса: Пальміра, 2005. – 538 с.

  3. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Упорядники: С.Я. Харченко та ін. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 408 с.

  4. Капська А.Й. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; загальна ред.: І. Звєрєвої та Г. Лактіонової. – К.: Наук. світ, 2001. – 129 с.

  5. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. А.Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 256 с.

  6. Соціальна педагогіка: теорія і технології. Підручник / За ред. І.Д. Звєрєвої. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.

  7. Завацька Л.М. Технології професійної діяльності соціального педагога: навч. посіб. Для ВНЗ. / Л.М. Завацька. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2008. – 240 с.

  8. Никитина Л.Е. Социальная педагогика: Учебное пособие для вузов. – М.: Академический Проект, 2003. – 272 с.

  9. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Академический Проект, 2001. – 416 с.

  10. Шептенко П.А. Введение в специальность «Социальный педагог»: учеб. пособие / П.А. Шептенко; под ред. В.А. Сластенина. – М.: Флинта: МПСИ, 2008. – 160 с.

  11. Басов Н.Ф. Социальный педагог: введение в профессию : учеб. Пособие для студ. высш. учеб. Заведений / Н.Ф. Басов, В.М. Басова, А.Н. Кравченко. – М.: Издательский центр «Академия», 2006. – 256 с.

Схожі:

Розділ Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації
Це запеклі злочинці, наркомани або "люди дна", чия поведінка не вкладається в те, що більшість визначає як нормальні прийнятні стандарти....
 На допомогу класному керівнику Заходи з профілактики соціальної дезадаптації
ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ЗАНЯТЬ З ІНФОРМАТИКИ...
В статті висвітлюються особливості розробки та впровадження програми занятть з інформатики в Волинському центрі соціальної реабілітації...
 Дипломна робота з психології
Поняття адаптації, дезадаптації. Проблема соціальної адаптації молодших школярів
УКРАЇНА
Про районну Програму соціальної підтримки сім’ї, дітей та молоді на 2012-2015 роки
 ЛЕКЦІЯ Природні загрози. Характер їхніх проявів та дії на людей,...
ЛЕКЦІЯ ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДІ. ПЛАН
Класифікація ігор: характеристика та особливості ігор за віком, за часом, за місцем дії, за змістом, за інтелектуальним та фізичним...
 Ініціатор розроблення програми :  відділ у справах молоді та спорту...
Виконання районної цільової соціальної програми з оздоровлення та відпочинку дітей на 2013-2015 роки дасть змогу
«Інтернет як середовище соціальної діяльності молоді»
Розділ Програма соціологічного дослідження на тему : «Інтернет як середовище соціальної діяльності молоді» 16
 Заходів і завдань Програми щодо забезпечення реалізації державної...
Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту; центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; відділ освіти; служба у справах неповнолітніх;...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Уроки
Конспекти лекцій
Довідники
Документи

Історія
Філософія
Фінанси
Економіка
Фізика

Головна сторінка