Профілактика девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
|
|
Скачати 0.65 Mb.
|
  Профілактика девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………... 3 РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ...................................................................................... 7 1.1. Профілактика девіантної поведінки підлітків як соціально-педагогічна проблема………………………………………………………………. 7 1.2. Сутність та особливості процесу самовиховання у підлітковому віці………………………………………………………………………………….. 12 1.3. Роль самовиховання у профілактиці девіантної поведінки підлітків……………………………………………………………………………. 14 РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ САМОВИХОВАННЯ…………………………………………………………. …18 2.1. Діагностика стану сформованості вмінь самовиховання підлітків ……………………………………………………………………….. …..18 2.2. Особливості профілактики девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання …………………………………………………………………. …23 2.3. Зміст соціально-педагогічного проекту «Шлях до досконалості» ………………………………………………………………………27 ВИСНОВКИ………………………………………………………………………. 28 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… 30 ДОДАТКИ…………………………………………………………………….……32 ВСТУП Динамізм соціально-економічних процесів, кризова ситуація, яка виникла у багатьох сферах суспільного життя, неминуче ведуть до збільшення девіацій. Нині особливо тривожним є факт росту проявів девіантної поведінки серед неповнолітніх та молоді. Адже саме на сьогоднішніх юнаків і дівчат суспільство покладає великі надії в подальшій розбудові державності України. Порушення норм і правил неповнолітніми здебільшого не становлять значної суспільної небезпеки, оскільки характеризуються примітивністю способів учинення, мають виражену дитячу мотивацію. Але ці порушення надзвичайно небезпечні тим, що в разі відсутності своєчасної реакції на них з боку батьків, учителів, громадськості, правоохоронних органів, соціальних служб, можуть набувати більш серйозного і систематичного характеру, сприяти поглибленню соціальної деформації особистості. Практика показує, що система покарань, передбачених законодавством у боротьбі з порушеннями норм і правил поведінки, не завжди дає достатньо ефективні результати. Рецедиви девіантних проявів трапляються досить часто. Очевидно, що пріоритетними в цьому плані мають стати профілактичні заходи. Важливе значення в реалізації превентивних заходів відіграє позиція неповнолітніх щодо самих себе, до оцінки своїх дій і вчинків, бажання виправити свої негативні звички, самовдосконалюватися, здійснювати процес самовиховання. Людині, яка здатна себе формувати, легше долати труднощі як соціального, так і особистого характеру. У кожному віковому періоді існують особливості й можливості самовиховання, але усвідомлене самовиховання, як свідчать дослідження А. Арета, О. Кочетова, В. Селіванова, Л. Рувінського, може розпочинатися лише у підлітковому віці. Саме цей вік характеризується формуванням переконань і життєвих ідеалів, становленням самостійності, що виявляється у свідомому ставленні підлітка до людей і до самого себе. [7, с. 18]. З іншого боку, підлітки, які через самовиховання прагнуть затвердити свою самостійність, не можуть самі скерувати цей процес, який найчастіше визначається зовнішніми безпосередніми ситуаціями і його можна ще схарактеризувати як ситуативний [3, с. 98]. Тож, процес розвитку особистості підлітка, його поетапний рух до довершеності, досконалості, безумовно, потребує кваліфікованого педагогічного спрямування. Відтак, важливим напрямом діяльності соціального педагога в загальноосвітньому навчальному закладі є організація та керівництво процесом самовиховання школярів. Різним аспектам самовиховання у підлітковому віці присвячені праці Р. Тариф’янова, С. Єлканова, А. Колдунова, М. Тайчинова та ін. Актуальність порушеної проблеми підтверджують праці сучасних педагогів – І. Беха, С. Карпенчук, С. Кириленко, В. Оржеховської, Д. Пенішкевич, В. Пеліщук, В. Семиченко, Т. Хілько та ін. Сучасний стан демократизації, гуманізації, індивідуалізації освіти зумовив створення особистісно орієнтованих моделей виховання особистості (М. Александрова, І. Бех, І. Якиманська), а також моделі самовиховних систем («Школа домінанти самовдосконалення особистості» Г. Селевко). Велику увагу проблемі духовного саморозвитку приділено в концепції школи розвитку (О. Калугін, О. Киричук), метою якої є створення умов для самоактуалізації особистості учня і вчителя, реалізації дитиною своїх можливостей, розкриття її індивідуальності. Проте вищезазначені дослідження не вичерпують усіх питань проблеми профілактики девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання. Отже, актуальність, теоретичне і практичне значення проблеми та недостатність її опрацювання зумовили вибір теми наукового дослідження: «Профілактика девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання». Мета дослідження: визначити та теоретично обґрунтувати особливості профілактики девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання; розробити соціально-педагогічний проект як комплекс форм і методів профілактики девіантної поведінки підлітків шляхом організації самовиховання. Для реалізації поставленої мети було сформульовано такі завдання:
Об’єкт дослідження – процес профілактики девіантної поведінки підлітків. Предмет дослідження – особливості профілактики девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання. Методи дослідження. У ході розв’язання поставлених завдань були використані такі методи дослідження: загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення); методи емпіричного дослідження (констатувальний педагогічний експеримент, анкетування, спостереження, бесіда, аналіз документів); статистичні методи для порівняння й підтвердження отриманих результатів дослідження. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що проаналізовано зміст поняття «профілактика», «девіантна поведінка», «самовиховання» у контексті сучасних досліджень вітчизняної та зарубіжної наукової літератури; доведено, що організація процесу самовиховання є одним із шляхів профілактики девіантної поведінки підлітків, визначено та обґрунтовано особливості профілактики девіантної поведінки підлітків у процесі самовиховання. Практичне значення роботи визначається тим, що основні його теоретичні положення та висновки можуть бути використані в роботі соціальних педагогів, класних керівників у профілактичній роботі з підлітками, а також у процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів до здійснення профілактичної діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі. Апробація результатів дослідження. Основні положення наукової роботи викладено в доповіді на науковій студентській конференції (Переяслав-Хмельницький, 2014 р.) та IV Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції (17-18 квітня 2014 р.) «Формування професіоналізму фахівця в системі безперервної освіти», за матеріалами дослідження опубліковано статтю «Профілактика девіантної поведінки підлітків шляхом організації самовиховання». Структура й обсяг роботи зумовлені окресленими завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, підрозділів і списку використаних джерел (23 найменування). Загальний обсяг роботи 53 сторінки. Основний текст дослідження викладено на 29 сторінках. Робота містить 2 таблиці та додатки. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
Кризова ситуація у багатьох сферах життя неминуче приводить до зростання девіацій. У підлітковому віці девіантна поведінка проявляється найбільш яскраво. На жаль, тривожним симптомом сьогодні стає збільшення кількості підлітків із девіантною поведінкою, що виявляється в алкоголізмі, наркоманії, порушенні громадського порядку, хуліганстві, вандалізмі. З’являються нові форми поведінки з відхиленням: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях політичних організацій екстремістів, рекеті, співпрацюють з мафією, займаються проституцією й сутенерством тощо. Саме тому проблема профілактики девіантної поведінки підлітків займає одне з перших місць серед інших соціальних, педагогічних і психологічних проблем. Відхилення у поведінці неповнолітніх вивчали такі відомі вчені, як А. Антонова, І. Дьоміна, О. Киричук, І. Лисенко, Н. Максимова, В. Оржеховська, Т. Титаренко, В. Татенко, С. Тарарухін, С. Яковенко та ін. Проблемою профілактики девіантної поведінки серед дітей займаються такі науковці: С. Бадмаєв, М. Буянов, Т. Донських, О. Змановська, В. Кондрашенко, А. Фурманов, Н. Максимова, В. Пирожков, В. Фріаф, та ін. На думку дослідників, поведінка з відхиленням – девіантна (лат. deviatio – відхилення) – система дій і вчинків, які суперечать загальноприйнятим соціальним нормам права, культури, моралі [15, с.121]. Я. Гілінський, І. Кон, В. Степанов під девіантною поведінкою розуміють: 1) вчинки, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальні явища, виражені в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам) [22]. У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. У другому значенні – предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне. Залежно від ступеня, походження і характеру відхилень, їх соціальних і особистісних наслідків, розрізняють певні види девіацій. Зокрема, за класифікацією російських учених М. Галагузової та ін., девіації охоплюють девіантну, делінквентну та кримінальну поведінку [21, с. 216]. Серед факторів, які впливають на причини виникнення девіантної поведінки, М. Галагузова та ін. виділяють такі: 1) біологічні фактори: генетичні (розумово відсталі діти, дефекти мови, слуху, зору, фізичні, нервові зрушення); психофізіологічні (конфліктні ситуації, хімічні та радіаційні забруднення середовища); фізіологічні (дефекти мови, зовнішній непривабливий вигляд, який викликає негативізм в оточуючих); 2) психологічні фактори: наявність у дитини психопатології чи акцентуації, які виражаються у нервово-психічних захворюваннях – психопатії, неврастенії, стан на грані норми; 3) соціально-педагогічні фактори, що проявляються у дефектах шкільного, сімейного чи громадського виховання (навчальна дезадаптація, дисгармонія у внутрісімейних стосунках, гіперопіка, асоціальність сім’ї, жорстоке або байдуже ставлення до дитини тощо); 4) соціально-економічні: класовий поділ суспільства, безробіття, інфляція, соціальне напруження, нестабільність; морально-етичні: низький моральний рівень вихованості суспільства, знищення цінностей, особливо духовних, утвердження прагматизму й практицизму, байдужість до чужого горя і страждань, а також байдуже ставлення до різних проявів девіантної поведінки [21]. У психолого-педагогічній літературі існує диференційований підхід до характеристики поведінки з відхиленням. Зокрема, Л. Зюбін виділяє чотири варіанти поведінки з відхиленням: 1) відхилення, яке не є порушенням загальноприйнятих етичних норм; 2) порушення загальноприйнятих норм, які не правопорушенням; 3) правопорушення, тобто поведінка, що порушує правові норми, статті адміністративного чи кримінального законодавства; 4) поведінка з відхиленням, що зумовлена патологічними факторами, захворюваннями [12, с.175]. С. Бєличева класифікує поведінку з відхиленням як стійкий прояв відхилення від соціальних норм, що формується під впливом несприятливих умов соціального розвитку і соціалізації. Відповідно розрізняють: поведінку з відхиленнями соціально-пасивного типу; поведінку з відхиленнями корисливої спрямованості; поведінку з відхиленнями агресивної орієнтації [2]. У ході нашого дослідження було з’ясовано, що палітра відхилень у поведінці підлітків доволі обширна, та оцінити її, виділити головне, суттєве доволі складно. Тому дослідники проблеми девіантної поведінки неповнолітніх спробували згрупувати схожі прояви поведінки з відхиленнями, знайти для них інтегруючу основу. Так, В. Липник згрупував девіації підлітків за: 1) характером взаємовідносин підлітків з колективом; 2) відхиленнями у моральному розвитку особистості, за ставленням до інтересів суспільства; 3) відхиленнями у розумінні суспільних інтересів; 4) входженням підлітків у систему суспільно корисної діяльності з урахуванням морального розвитку; 5) ступенем деформації психіки; 6) відхиленнями в системі провідних мотивів; 7) патологією у психіці й медико-педагогічними відхиленнями [14]. Такі науковці як О. Гонєєв, Н. Ліфінцева, Н. Ялпаєва зауважують, що девіантна поведінка підлітка може проявлятися у декількох площинах:
Отже, сучасна наукова література розкриває багатоманітність підходів до класифікації поведінки з відхиленнями, дає можливість побачити різні аспекти цього доволі складного соціального явища, що дозволяє більш об’єктивно підійти до характеристики сутності девіацій, її психобіологічної та соціально-педагогічної природи, чіткіше будувати алгоритм профілактичної та корекційної роботи з учнями на різних вікових етапах їх життєдіяльності. Зокрема, ефективна профілактика девіантної поведінки підлітків допоможе дітям сформувати відповідний рівень соціально-психологічної компетентності. Підлітки повинні розуміти межі дозволеного і чітко розрізняти способи вирішення важливих для них проблем. Профілактика (від грец. – prophylaktikos – запобігання, обмеження, попередження) – це попереджувально-профілактична діяльність, у соціально-педагогічній сфері має на меті, у першу чергу, виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ у дитячому та молодіжному середовищі; причини соціальної дезадаптації різних соціальних груп та окремих осіб; забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості [16]. Соціальна профілактика – це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження і локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі [12]. У свою чергу соціально-педагогічна профілактика, на відміну від соціальної, орієнтована переважно на дітей та молодь і характеризується виявленням соціальних умов і десоціалізуючих чинників їх виховання, а також спрямована на виявлення, діагностику і корекцію дітей «групи ризику» з різними формами психічної і соціальної дезадаптації, що виражається в поведінці, неадекватній нормам і вимогам найближчого оточення [17, c. 145]. Профілактична діяльність соціального педагога характеризується виявленням умов та факторів, що зумовлюють відхилення у психологічному і соціальному розвитку людини, у її поведінці, стані здоров’я. Соціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки допомагає підліткам навчитися вирішувати свої проблеми загальноприйнятими, законними методами і способами. Ефективність профілактики досягається професіоналізмом, майстерністю соціального педагога та інших суб’єктів впливу, комплексністю профілактичних заходів, використанням методів, технологій соціально-педагогічної діяльності. До методів профілактики девіантної поведінки відносять: психологічні тренінги; виховні бесіди, лекції; освітні програми тощо. Для профілактики девіантної поведінки використовуються різні способи, серед яких: турбота про матеріальну забезпеченість неповнолітніх та членів їх сімей; організація дозвілля підлітків; проведення освітніх курсів і програм, що сприяють просвітництву молоді та відразі підлітків від алкоголізму, куріння і вживання інших наркотичних речовин; пропаганда здорового способу життя, заборона реклами алкоголю, тютюнових виробів. Отже, в сучасних умовах розвитку суспільства профілактика девіантної поведінки підлітків обумовлена розвитком негативних проявів (конфліктів, агресивності, правопорушень тощо) і є важливою і необхідною складовою соціально-педагогічної діяльності. |
Схожі:
|
План Поняття про девіантну поведінку. Соціально-психологічна характеристика... Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школярів у навчально-виховному процесі |
ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З КОРЕКЦІЇ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ У ЦЕНТРІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ... |
|
ПСИХОЛОГІЯ Петросян Р. А ВПЛИВ ТРИВОЖНОСТІ ТА АГРЕСІЇ НА ПРОЯВ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ З ПОВНИХ ТА НЕПОВНИХ РОДИН |
ВСТУП РОЗДІЛ Специфіка і форми прояву девіантної поведінки у підлітковому віці як соціальна проблема |
|
Лекція № Особливості проявів соціальної дезадаптації у дітей та молоді Мета: усвідомити сутність девіантної поведінки; формувати вміння розрізняти різні типи девіації; здійснити класифікацію причин девіантної... |
КАРТКА вивчення сім’ї учня девіантної поведінки |
|
НАКАЗ Чернівецької області здійснено експертизу психодіагностичного та психокорекційного інструментарію, що застосовується працівниками... |
4. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД МОЛОДІ Соціальні технології організації та проведення профілактики адиктивної поведінки |
|
Особиста картка учня девіантної поведінки Картка особистого обліку учня з девіантною поведінкою, який перебуває на внутрішньому обліку |
Працівників психологічної служби системи освіти Черкаської області Робота соціального педагога по попередженню суїцидальної поведінки у дітей та підлітків |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua