ПСИХОЛОГІЯ
Петросян Р. А.
ВПЛИВ ТРИВОЖНОСТІ ТА АГРЕСІЇ НА ПРОЯВ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ З ПОВНИХ ТА НЕПОВНИХ РОДИН
Напружені і нестійкі соціальні, економічні, екологічні, політичні, ідеологічні умови, що склалися на сьогодні в сучасному суспільстві, сприяють зросту різноманітних відхилень в особистісному розвитку і в поведінці громадян, а особливо зростаючого покоління. Серед них особливу тривогу викликають різні форми порушення девіантної поведінки.
Девіантною називають поведінку, що не відповідає нормам і ролям в даному суспільстві [3]. При цьому одні вчені схильні використовувати як місце відліку "норми" експектації (очікування) відповідної поведінки, а інші - атитюди (еталони) поведінки. Деякі думають, що девіантними можуть бути не тільки дії, але ідеї.
Оформлення проблеми девіантності як щодо самостійної почало складатися не в рамках психології, а в соціологічних і кримінологічних працях, з яких особливої уваги заслуговують роботи таких авторів, як Ч.Беккарія, М.Вебер, Р.Міллз, Е.Фромм і ін. Серед вітчизняних учених варто назвати О.О. Александрова, Б.С. Братуся, Л.І. С.А. Беличеву, Л.С. Виготського, М.Г. Гернета, Я.І. Гилинського, А.А. Габіані, С.І. Голоду, В.П. Кащенко, І.С. Кона, В.Н. Кудрявцева, Ю.А. Клейберга, В.Т. Лісовського, А.С. Макаренка, А.А. Реана, Є.В. Руденского, А.А. Сукало, С.Т. Шацкого, Д.І. Фельдштейна, М.Г. Ярошевського та інших вчених [2; 3; 4; 9; 10].
Вчені намагаються пояснити джерела й причини девіантної поведінки. Таких пояснень небагато. Одні вважають, що люди схильні до певних типів поведінки по своєму біологічному складу й що " кримінальний тип", зокрема, є результат деградації на більше ранніх стадіях еволюції (Ч. Ломброзо). Інші пов'язують девіантну поведінку з особливістю будови тіла (Е. Кречмер, X. Шелдон), аномаліями статевих хромосом (Прайс, Уіткін). Треті знаходять психологічне пояснення девіації, обґрунтовуючи її "розумовим дефектом" , "слабоумством", "психопатією", як би запрограмованістю відхилень (3. Фрейд).
Девіантна поведінка може бути пов'язана з різними психологічними показниками, в тому числі з тривожністю, агресією та типом родини [ 1; 5; 6; 7].
Об'єкт дослідження: девіантна поведінка підлітків з повних та неповних родин.
Предметом дослідження є вплив тривожності та агресії на девіантну поведінку підлітків з повних та неповних родин.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально дослідити вплив тривожності та агресії на девіантну поведінку підлітків з повних, неповних родин та намітити шляхи корекції.
Завданнями дослідження виступають:
виявити дітей з повних , не повних родин та дітей, які проживають з вітчимами;
вивчити агресивну поведінку у підлітків;
дослідити схильність учнів до девіантної поведінки;
вивчити тривожність у підлітків;
дослідити відповідальність у дітей;
вивчити форми девіантної поведінки у підлітків;
порівняти здобуті показники у підлітків з повних, неповних родин та сімей з вітчимами.
Дане дослідження проводилося на базі Іванівської ЗШ І-ІІІ ст Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області
Вибіркову сукупність мого дослідження склали діти віком від 12 до 16 років, у кількості 60 осіб, із них 20 школярів з повних родин, 22 - з не повних родин та 18 учнів, які проживають з вітчимами.
Для вирішення поставлених завдань було застосовано комплекс методів та методик: спостереження, бесіда, аналіз документації, психодіагностичні методики („Діагностика показників та форм прояву агресії " А.Басса і А.Даркі; „Методика діагностики схильності до девіантної поведінки" Орел А.Н.; методика „Чи відповідальна ви людина" Махлача А.; „Методика оцінки рівня ситуативної та особистісної тривожності " Спілбергера - Ханіна; метод експертних оцінок); методи математичної статистики (підрахування 1-критерію Ст'юдента та коефіцієнта лінійної кореляції Пірсона
На підставі результатів, отриманих в ході дослідження і статистичної обробки даних були сформульовані наступні висновки:
Мною було виявлено діти з повних родин (33% ), неповних родин (36%), та учні, що проживають з вітчимами (31%).
За методикою А.Басса, А.Даркі, фізична агресія вища у підлітків з повних родин у порівнянні з неповних (1=3,121, р<0,01); вербальна агресія у досліджуваних трьох груп відрізняється незначно, але вища вона у підлітків з повних родин; у порівнянні з учнями з повних сімей, непряма агресія вища у дітей, які проживають з вітчимами, (1=2,125, р<0,05); негативізм у підлітків з різних родин відрізняється незначно, але вищій він у підлітків з повних родин; роздратованість, підозріливість також вище у підлітків з повних родин (не значимо); образа більш виражена у підлітків з повних родин та родин з вітчимами
(не значимо); почуття провини вище у підлітків з повних родин, ніж у дітей із сімей з вітчимами (І =2,063, р<0,05).
Як показало дослідження за методикою Орел А.Н., спрямованість на соціальну бажаність вища у підлітків з неповних родин (не значимо); схильність до подолання норм і правил у підлітків всіх трьох груп майже співпадають (не значимо); схильність до адциктивної поведінки також має однакові показники (не значимо); у дітей з повних родин вища схильність до саморуйнівної та самопошкоджуючої поведінки (не значимо); схильність до агресії та насилля також вища у підлітків з повних родин у порівнянні з неповних (1=2,056, р<0,05); вольовий контроль емоційних реакцій також вищий у підлітків з повних родин, ніж у дітей з неповних (1=2,105, р<0,05); схильність до делінквентної поведінки вища у підлітків з повних родин (не значимо).
За методикою Махлач А., діти, які живуть у неповних родинах, проявляють більш високий рівень відповідальності (77%), у підлітків з повних родин та з сімей з вітчимами показники відповідальності виражені значно менше (відповідно 58% та 72%).
Як показала методика Спілбергера - Ханіна, особистісна та реактивна тривожність у досліджуваних трьох груп має адекватний рівень і майже співпадає, але можна стверджувати, що найменш тривожними є підлітки з повних родин (особистісна тривожність 58%, реактивна - 58%). Найбільш тривожні є діти, що проживають з вітчимами (відповідно 60% та 60%).
Методом експертних оцінок було виявлено, що у підлітків, які живуть у повних родинах, найбільш виражені шкали „застосування фізичної сили" (Хсер.=66%.), „вживання алкогольних напоїв" (Хсер.=64%.), а також шкала „паління" (Хсер.=63%.); менше виражені шкали „не йде на компроміс" (Хсер.= 58%)та „вживання нецензурної лексики" (Хсер.=47%). В учнів з неповних родин найбільш вираженою є шкала „не йде на компроміс" (Хсер.=90%), на середньому рівні знаходяться шкали „вживання алкогольних напоїв" (Хсер.=62%.), „вживання нецензурної лексики" (Хсер.=60%); найменші показники мають шкали „паління" ' (Хсер.=55 %) та „застосування фізичної сили" (Хсер =48%.). У дітей з вітчимами найбільш вираженими є шкали „не йде на компроміс" (Хсер =60%.), „паління" (Хсер =59%.), „застосування фізичної сили" (Хсер.=59%.),а також шкала „вживання алкогольних напоїв" (Хсер =56%.). найменш вираженою є шкала „вживання нецензурної лексики" (Хсер.=50 %).
 Для визначення зв'язку між агресією, тривожністю та девіантною поведінкою нами підраховувались лінійна кореляція за Пірсоном.
Були виявлені прямі зв'язки між фізичною агресією та схильністю до афективної поведінки (г=0,342, при р<0,05), делінквентної поведінки (г=0,456, р<0,05) та схильністю до агресії й насилля (г=0,291, р<0,01), тобто фізична агресія може провокувати афективну або делінквентну поведінку у підлітків. Також виявлений зворотний зв'язок (не значимий) між фізичною агресією та шкалою вольового контролю й емоційних реакцій; це означає, що чим краще володіє своїми емоційними станами учень, тим менше вірогідність прояву у нього бійок, тощо.
Виявлено прямі значущі зв'язки між вербальної агресією та схильністю до афективної поведінки (г=0,258, р<0,05), делінквентної поведінки (г=0,331, р<0,05), тобто чим більша частота прояву афектів або право порушень, тим більший у спілкуванні підлітки вживають нецензурні слова, погрози, тощо. І навпаки, чим
краще проявляється емоційний самоконтроль, тим ріже спостерігається прояви
вербальної агресії в учнів (г=-0,272, р<0,05).
Існує прямий зв'язок між непрямою агресією та схильністю до самоушкодження (г=0,266, р< 0,05), тобто чим більше людина може проявляти непряму агресію, тим частіше може бути агресія на себе.
Виявлено також прямий зв'язок між особистісною тривожністю та шкалою
схильності до подолання норм та права (г=0,298, р<0,05): це означає що тривожний
підліток частіше може порушувати поведінку, шкільний режим та інше.
Існують прямі зв'язки (не значимі) між реактивною тривожністю та
схильністю до подолання норм і правил та схильністю до афективної поведінки.
Тобто чим більше у підлітка проявляється реактивна тривожність, тим частіше
прояви в нього афектів або порушень поведінки.
Нами запропоновані методи психологічної корекції девіантної поведінки у підлітків.
Література:
Агресія у різних юнацьких і дитячих когортах: дослідження в українській
психології // Практична психологія та соціальна робота. - 2007, № 7 - С. 1 -6
Виденеев И.А. Психология девиантного поведения: Учеб. Пособие. - X.: Ун-т
внутр. дел., 1997. - 68 с.
Змановская Е.В. Девиантология (Психология откпоняющегося поведения):
Учебное пособие для студ. вьісш. учеб. заведений. - 2-е изд., испр. - М.:
Издательский центр „Академия", 2004. - 288 с.
Максимова Н.Ю. Психологія адциктивної поведінки. - К.: Київський
університет, 2002. - 307с.
Мзй Р. Проблеми тревоги /Пер. с англ. А.Г. Гладкова. - М.: Изд-во ЗКСМО -
Пресс, 2001,- 432 с.
Солодухова О.Г., Солодухов В.Л. Возникновение и особенности тревожности
у детей - школьников // Журнал. Наука і освіта, 2000. № 1. - С. 204-208.
Федоришин Г.М. Психологія становлення особистості у батьківській сім'ї. -
Івано-Франківськ: Місто НВ, 2006.
Фурманов И.А. Агрессия и насилие: диагностика, профилактика и коррекция.
-СПб.:Речь, 2007. -480с.
Чаюк М. Соціально - психологічні проблеми правопорушень: робота
психолога з девіантним підлітком // Психолог. - 2004, №23 - 24 - С. 36- 41
Швець Г. Девіантна поведінка школярів. Робота психолога з її подоланням //
Психолог. - 2004, № 23 - 24. - С. 55 - 56
|