|
|
Скачати 0.76 Mb.
|
СТРЕС: ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА НАСЛІДКИ, ОСОБЛИВОСТІ РЕАГУВАННЯ ОРГАНІЗМУ НА СТРЕС (початок).Стрес…Цей науковий термін звучить тепер всюди – на роботі і вдома, в колі друзів, в книгах і телепередачах. Можливо, потрібно будь - якою ціною остерігатись негативних емоцій і тікати від стресу ? Їхати по можливості із великих міст, менше приділяти уваги тривогам і клопотам, не ставити перед собою ніяких серйозних цілей? Це ж завжди пов’язано із пошуком невизначеності і ризиком, стало бути це є стресогеним. Можливо, потрібно просто тихо жити, оберігаючи здоров’я ? Однак автор вчення про стрес Ганс Сельє вважає, що стрес може бути і корисним, сприяючи підвищенню сил організму, і навіть називає його «гострою приправою до повсякденного життя». Хотілося б виразити три ідеї.Перша. Здоров’я – фізичне і психічне – пов’язане із світовідчуттям, «настроєністю» і способом життя. Те, як ми думаємо, відчуваємо і чинимо, до чого прагнемо, це визначає наше здоров’я не менше, чим здоров’я визначає наше життя. Друга. Людина відповідальна за своє життя і своє здоров’я не менше, ніж за життя, здоров’я і благополуччя своїх близьких. Розуміння саме цієї відповідальності може змінити майже усе життя. І, нарешті третє. Збереження або відновлення здоров’я неможливе без відповідності ваших можливостей і домагань. Як сказав Станіслав Єжи Лєц, «піднімайся над собою, але не губи себе із виду». В перекладі з англ. слово «стрес» – це тиск, зусилля, натягування, а також зовнішній вплив, який створює цей стан. І зазвичай воно вживалось в техніці. В літературу по медицині і психології слово «стрес» з’явилось більше пів століття тому. В 1936р в журналі «Nature», в розділі «листи до редактора», було надруковано коротеньке повідомлення канадського фізіолога Ганса Сел’є ( тоді ще не відомого ) під назвою «Синдром, який викликається різними пошкоджуючими агентами». Ще будучи студентом, Сел’є звернув увагу на той факт, що різноманітні інфекційні захворювання мають схожий початок: загальне недомагання, втрата апетиту, температура, озноб, ломота і біль в суглобах. І не тільки інфекції, але і інші шкідливі впливи (охолодження, опіки, поранення, отруєння) викликають комплекс однотипних біохімічних, фізіологічних і поведінкових реакцій. Цю реакцію він назвав стресом. Сел’є виділив три стадії розвитку стресу.Перша – реакція тривоги, яка виражається в мобілізації всіх ресурсів організму. За нею наступає стадія опору, коли організму вдається успішно справитися з шкідливим впливом. В цей період може спостерігатись підвищена стресостійкість. Якщо ж дію шкідливих факторів довго не вдається усунути і подолати, наступає третя стадія – виснаження. В цей період він гірше протидіє новим «шкідливостям», збільшується небезпека захворювання. Потрапляючи в складну критичну ситуацію, індивід удається до тактики, властивої всім ссавцям: до втечі або агресії. В обох випадках фізіологічний настрій один: як утеча, так і акт агресії потребує значної фізичної активності та дає звільнення енергоресурсів. Ось уже сотні років старі фізіологічні механізми працюють вхолосту й адреналін ледь не виплескується з нас назовні. Уявіть собі, що по сигналу тривоги автоматично включається вогнегасник, а пожежі і немає, і гасити нічого не треба! Він буде лише заливати підлогу і псувати меблі в приміщені. Крім того, кожний раз потрібно перезарядити його, для цього потрібні зусилля. Якщо ж несправжні сигнали тривоги будуть систематичними то виникне ще й і така небезпека: що при реальній пожежі вогнегасник буде пустий. Інформаційне повідомлення №3 до Заняття 2 СТРЕС: ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА НАСЛІДКИ, ОСОБЛИВОСТІ РЕАГУВАННЯ ОРГАНІЗМУ НА СТРЕС (продовження ін. пов. №2) Зараз людину ранить не ікло хижака і не спис ворога, а слово, думка, емоції. Стреси подібно дев’ятому валу, накрили людину з головою. Виринувши, вона вдихає повітря і знову надовго зникає під водою. Кількість інформації, що надходить. Інформація, яку вона не в силах переробляти, викликає в неї дратування і може нести загрозу. Емоції сьогодні засуджуються, оскільки цінується розважливість і емоційна стриманість. І емоції, що століттями були природною складовою механізмів захисту та адаптації, сьогодні дезадаптують. Стримувана агресивність, придушений гнів, старанно прихована ворожість руйнівно впливають на печінку і жовчний міхур, на серце і судинну системи, на організм у цілому. Порада! Якщо у вас відбулась або відбуваються такі ситуації, то всім добре відомі, такі заспокійливі дії, як прогулянки, біг (пробіжка), плавання, спортивні ігри. Під дією фізичної активності «аварійні гормони» використовуються, не причиняючи шкоди організму. Тому фізична активність – необхідна і є дієвий захист проти виникнення дистресу. Другий, такий необхідний захист, направлений проти виснаження збуджених при стресі нейроендокринних систем, на посилення відновлюваних процесів, на зниження загальної чутливості до стресів, – це розслаблення. Якщо ж захисні міри не приймаються або виявляються недостатніми, а стреси повторюються, призводять до відчуття безпорадності, відчаю, то виникає дистрес – так звані психосоматичні захворювання ( ураження окремих органів або систем ) або загальне недомагання, поганий настрій. Психосоматика – це умовна назва цілої групи захворювань, в розвитку яких беруть участь психологічні фактори: стреси, психологічне виснаження, емоційні проблеми. Традиційно до психосоматичних захворювань відносять: алергічні реакції, виразкову хворобу, вугрі, гіпоглікімію, головний біль, ессенціальну гіпертонію, ішемічну хворобу серця, нейродерміт, ожиріння, ревматоїдний артрит, спастичний коліт, стенокардію, цукровий діабет тощо. Психосоматичні проблеми досить поширені серед педагогічних працівників, що свідчить про велике психологічне напруження, якого потребує ця професія від особистості. (псих. 34, 2005) Поряд із стресорами, загальними для всіх людей, у діяльності педагога (вихователя, учителя, викладача) присутній ряд професійних стрес-чинників: відповідальність, необхідність бути об’єктом спостереження й оцінювання, постійно підтверджувати свою компетентність, а також тимчасова мінливість діяльності. Щоденна робота педагога є досить великим навантаженням на психіку, тому що весь час перед ним стоять нові і складні задачі, без часу на обмірковування або розрахунку найбільш вдалого рішення. Усе негативно впливає на діяльність педагога, призводить до апатії, депресії, песимізму, хвороб, його «професійного вигорання». І, хоча за те, що тіло занедужало, відповідальна психіка, нам не спадало на думку, що можна, вплинувши на неї, змусити організм знову видужати. Стресам можна протидіяти. Стрес можна послабити або взагалі усунути з нашого життя за допомогою зміни свого ставлення до реальності, керуючи своїми думками. Ми відчуваємо стрес у тому випадку, коли переконали себе в цьому. Ми безпорадні тільки тоді, коли відчуваємо себе безпорадними. Ми потрапляємо в ситуацію, з якої немає виходу, коли ми дійсно вирішили, що виходу немає. Змінюючи думки, очікування, настанови, ми вчимось жити без стресу. Змінюючи себе, Ви обов’язково відчує, що змінилися люди і події, які раніше викликали у Вас стрес. Часті стреси можуть призвести до виснаження адаптаційної захисної системи організму, що у свою чергу, може стати причиною захворювань. У цілому організм людини по-різному реагує на стрес. Пасивність. Вона виявляється в людини, адаптаційний резерв якої недостатній і її організм не може ефективно протистояти стресові. Виникає стан безпорадності, безнадійності, депресії. Активний захист від стресу. Людина змінює сферу діяльності і знаходить щось більш корисне для досягнення рівноваги, що сприяє поліпшенню стану здоров’я. Активна релаксація (розслаблення) підвищує природну адаптацію людського організму – як психічну, так і фізичну. Ця реакція найбільш дійова. Якщо людина не реалізує запас енергії, що створився (не тікає, не нападає), то це призводить до виникнення психосоматичних захворювань. У більшості випадків ми не нападаємо і не втікаємо, як первісна людина, але наша нервова система функціонує так само, як у далекого предка. Візьмемо простий випадок: у вас виник конфлікт із керівником. Ситуація стандартна. Ви напружуєтеся, мобілізуєте усі свої внутрішні резерви, виділяється велика кількість енергії, що не витрачається. Жити і працювати взагалі без стресу неможливо, та й шкідливо: без необхідності боротися і переборювати труднощі людина старіє, стає слабкою й безпомічною. Однак, переступивши індивідуальний «поріг» (кожна людина має свій «поріг чутливості до стресу») за силою й тривалістю впливу, стрес стає згубним, у людини з’являється втома від стресу, виснаження. Установлено, що за 10-15 років роботи в екстремальних умовах організм людини зношується так, немовби вона пережила найтяжчий інфаркт. І, навпаки, короткочасний стрес може мобілізувати й активізувати людину, підвищити її життєвий тонус. Інформаційне повідомлення №4 до Заняття 3 Багато численні дослідження показали: коли мова йде про людину, основним моментом стресу є психологічні, емоційні події. Їх роль у розвитку стресу виявилась на стільки велика, що виникло поняття «емоційний або психологічний стрес». Події які викликають стрес, можуть навіть і не мати безпосередньої загрози здоров’ю, матеріальному благополуччю або життю, але загрожує самооцінці, престижу, «місцю в суспільстві». Не тільки холод або спека, голод або біль, небезпека для життя і загроза життю, але і образа, вина, ревнощі, сором призводять до стресу. Оцінка. Відношення до події виявляється нерідко «ядром» стресу. Не так важливо, яка об’єктивна небезпека, головне – як вона оцінена. Помилковий (хибний) переляк, неправильна інтерпретація вчинку близької людини, відсутність реальної шкідливості чи загрози так само викличуть фізичні і біохімічні зсуви, характерні для стресу, як і реальна небезпека. Помилка можлива і при оцінці своїх можливостей справитися із ситуацією ( Я цього не витримаю! Я більше не можу! ). В однаковій ситуації у однієї людини – тривожне безсоння із страшними спогадами; інша згадавши, що «утро вечера мудренее», занурюється у сон. Отже, початкова реакція на стрес – оцінка – це завжди реакція особистості, а не організму. Одним із ключових моментів стійкості до стресів – не жаліти жодних зусиль. «Людина може витримати будь-яке «як», якщо вона знає, «навіщо» жити». Шкідливий вплив стресу посилюється, якщо людина сконцентрована набагато більше на оцінці, того, «що сталось» і «чим це загрожує», чим на тому «що можна зробити». Деколи в подібних ситуаціях головним мотором стресу стає не стільки початкова подія чи ситуація, а скільки емоційний стан який виникає. І «гніт обставин» виявляється знову не страшним, якщо вдається емоційно-психологічне напруження знизити. Але перед цим потрібно все ж розібратись, що до чого: є ситуації, в яких пом’якшення напруги як свого роду, захист не є добрим для організму. Наприклад, бажаючи знизити емоційну напругу, людина витісняє думки які у неї з’явилися про симптоми хвороби, не звертається вчасно до лікаря. Образа. «Обида как китайские шары. Они искусно вставлены друг в друга, теснятся, сталкиваются упруго, но не видны снаружи до пори.» В. Ротенберг. Будь-які неочікувані зміни ситуації, які потребують швидкої перебудови очікувань, активних дій або переоцінки своєї думки, – в якійсь мірі є стресом. І чим більше неочікувані події, чим більше непередбачуване майбутнє вони віщують, тим стрес сильніший. Але, мабуть, його сила більше всього визначається тим, наскільки глибокі і значимі відчуття і потреби, затронуті тими подіями які відбуваються (чи не відбуваються, але очікуються). Якщо страх – це емоція, яка є і у людей, і у тварин, то образа – суто людське почуття. Для виникнення цього почуття необхідні довіра до людей, очікування любові, розуміння і турботи про себе, системи уявлень про те, як має бути, про справедливість. Наприклад, у людини, яка з готовністю відкликається на будь-які прохання про допомогу, на потреби іншого і вважає таку відгукуваність обов’язковою якістю, є підстави і від інших людей чикати подібної відгукуваності. А у того, хто тільки для не багатьох (члени сім’ї, друзі, рідні) представляє можливими близькі відносини, такі очікування набагато скромніші. Природно, для першого реальніша небезпека, що він буде частіше попадати в ситуацію, котра викличе відчуття образи. Образа – це результат помилки ображеного. Помилка в тому, що ми очікуємо: що всі ( або, у всякому випадку, ті, кого ми «вважаємо за людей») повинні жити нашими інтересами, цікавитись нашим життям, відгукуватись на наші потреби. Звичайно, чим більше таких очікувань, тим більше образ. Образа – це перед усім біль. Що ж болить? На що, на кого можна образитись? Неможливо образитись на неживий предмет, на явища природи, як би багато неприємностей не виникало із-за них. Неможлива і образа на ворога, який спеціально причиняє нам шкоду. Образа виникає тільки по відношенню до близької людини. Не ображаються на ворога – його ненавидять, на слабшого – його зазвичай жаліють. Образа не може бути взагалі. Вона завжди повинна «мати адресата». Потрібно відчуття, що вона буде почута і причинить біль тому хто образив – викличе зніяковіння, відчуття вини, угризіння совісті. Якщо гнів шукає можливість зовнішнього покарання, то образа – внутрішнього. Образа – це не тільки біль, але і одночасно протест проти неї, бажання, потреба виразити цю біль так би мовити «винуватцю». Як і при фізичному больовому відчуті, за відчуттям наступають різноманітні дії по усуненню болі: ми дивимось на те місце, яке заболіло, ощупуємо його, стараємось дізнатись причину болі і прибираємо його причини. Чесні, і глибокі, об’єктивні роздуми про її причини , зміни своїх представлень про себе і про інших – це і є те саме лікування, котре необхідно. Впевненість у «вині» або навмисності вчинку іншого – частіше всього лише дзеркало наших особистих помилок, забобонів, брехливих думок. Так «зло породжує зло». Приклад. Ось ви готові на частини розірвати людину, яка віддавила вам ногу – кованим каблуком по босоніжках! А хто більше винуватий в цьому: вона чи інший – шофер автобуса, котрий «в прогулі» і не вийшов на лінію, а із-за нього в цьому автобусі так багато людей. А може бути, і самі ви частково «винуваті» – проспали і їдите в час пік.. але коли боляче, необхідно відреагувати: і починає здаватись, що ногу віддавили по необережності або навіть майже по злому задуму! А тому, хто віддавив, теж ніяково… Де ж вихід? А вихід один – не спішити осуджувати. Ні в слух, ні про себе. Є про це гарна притча. Вийшла кізочка хазяйська на лужок перед домом і з’їла молоду травичку. Хазяйська собака побачила це і стало їй жаль траву і загризла дурну козу. Палка господаря розгнівалась, що собака зіпсувала добро, кинулась на собаку і вбила її. Вогонь страшенно розлютився і спалив палицю. Вода вирішила покарати вогонь за його гарячковість: плюхнула – і потушила вогонь. Прийшов розлючений бик і випив воду. Прийшов сусід хазяїна, обурився і зарізав бика. Ангел смерті розлючений вдарив блискавкою сусіда за самоуправство. І з’явились вони усі до бога. А той усіх покарав і пояснив: кожний із вас був правий в своєму суді, та от тільки ніхто вам права судити не давав… Життя буває різним – і суворим, і чудовим. Воно зовсім не однозначне – таке як є і яке ми вміємо його бачити і створювати. І люди — теж різні. Саме відчуття образи буває таке живуче тому, що дозволяє зберегти незмінний образ: «Я – добрий, а «вони» зі мною обійшлися погано. Що «вони» зі мною зробили!» А не краще замислитись над тим, як це «Я» допустив, що зі мною «зробили»? І нарешті: що ж зараз «Я» з собою роблю, живу в образі і відчаю, а потім (безповоротно) у хвороби? Один із шляхів подолання цього почуття і легкий і складний – самопізнання. «Прийняти себе, полюбити себе!» Головне – усвідомити свою можливість вибору, свою свободу і відповідальність. Вибір буде різним. Ви можете прийняти себе, своє світовідчуття, своє життя, «як воно є»; а можете захотіти змінити себе, і життя, і відношення до нього – цілком або частково. Вибір – це не обов’язково стрес, але кожен стрес – це обов’язково вибір: між прийняттям «виклику» життя, подоланням і страхом. Не може бути єдиного для всіх рецепту подолання стресу, як не може бути єдиного для всіх відчуття змісту життя. У кожного свій шлях. Всі дороги до вершини починаються у підніжжя гори. Лише на вершині вони сходяться, і тоді відкриваються нові горизонти, нове бачення, нове знання… Інформаційне повідомлення №5 до Заняття 8 |
|
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Конференція відбудеться 27–28 березня 2014 року на базі Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (вул. Івана... |
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ |
|
Департамент освіти і науки молоді та спорту Чернівецької обласної... ПРО ВИЯВЛЕННЯ, ВИВЧЕННЯ, УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ПОШИРЕННЯ ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ |
Департамент освіти і науки, молоді та спорту Чернівецької обласної... Формування позитивного психологічного мікроклімату в учнівському та педагогічному колективах |
|
Перспективний план науково-дослідної роботи Інституту післядипломної... Перспективний план науково-дослідної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області |
ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Схвалено Вченою радою Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області 11. 06. 2014 (протокол №2) |
|
ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Д. Д. Романовська, завідувач НМЦ практичної психології і соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької... |
Чернівецька обласна державна адміністрація ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ,... Чернiвцi, вул. I. Франка, 20; тел./факс: (0372) 52-73-36, Е-mail: cv |
|
Чернівецька обласна державна адміністрація ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ,... Чернiвцi, вул. I. Франка, 20; тел./факс: (0372) 52-73-36, Е-mail: cv |
Чернівецька обласна державна адміністрація ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ,... Чернiвцi, вул. I. Франка, 20; тел./факс (0372) 52-73-36, Е-mail |