ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА

Скачати 1.6 Mb.

Назва	ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Сторінка	6/14
Дата	02.04.2013
Розмір	1.6 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Психологія > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14

Тема 7. Поняття «Я – концепції» та її вплив на життєдіяльність людини
«Я – концепція» - «відносно стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, що переживається ним як неповторна особистість, на основі чого він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе» [Гончаренко С. У. Український педагогічним словник. - К.: Либідь, 1997. – С. 373].

«Я – концепція» – цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я, що виступає як установка по відношенню до самого себе і який включає ряд компонентів (таб. на ст. 60).

Наші тлумачення і оцінки зовнішнього світу ґрунтуються на установках, які склалися у нас протягом усього життя. Установки – це ті орієнтири, які дозволяють нам у будь-який момент постати перед тією чи іншою людиною; подією чи повідомленням у «повній готовності».

Установка - зумовлений минулим досвідом стан готовності, схильність індивіда до певної активності або дії в певній ситуації [Гончаренко С. У Український педагогічний словник - К : Либідь, 1997. – С. 340–341].

Тема 8. періодизація психічного розвитку особистості
Психіка людини не є сталою, однорідною. Упродовж всього життя в ній з’являються все нові й нові якості. Одночасно деякі з цих якостей втрачаються. Динаміку зміни психіки людини вивчає вікова психологія. Вона поділяється на дитячу психологію, психологію підлітка, юнацьку психологію, психологію дорослої людини (акмелогію), психологію старості (геронтопсихологію).

Особливістю дитячої психології є те, що в ній активно формуються всі складові людської психіки. Тому дитячу психологію поділяють на психологію немовляти, переддошкільний період, дошкільний період.

У немовляти в основному формуються почуття та сприйняття, моторна та елементи словесно-логічної пам’яті. Другий рік – це рік становлення систем сприйняття і мислення. Протягом третього-четвертого року розвивається мимовільна увага та пам’ять. У переддошкільний період швидко розвивається друга дошкільна система, у підшкільний вік завершується розвиток уваги, мислення мови, практичних навичок. У дошкільний період активно формуються інтелектуальні здібності, починається період свідомого формування особистих переконань.

Юність у психології визначають періодом від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Юність поділяють на два періоди: рання юність – 15-18 років і пізня – від 18 до 23 років.

Період ранньої юності є найбільш складним періодом у життєдіяльності людини. У цей період завершується процес становлення її соціального “Я”. Фактично, це період другого (соціального) народження людини. Суперечливість даного періоду у тому, що молода людина намагається самостійно вирішити всі свої проблеми, але практично не має соціального досвіду.

Характерними ознаками цього періоду є: внутрішні протиріччя в оцінці і діяльності, схильність займати крайні позиції у вирішенні життєвих проблем.

Психологи зазначають, Що у цей період психіка є найбільш вразливою, молода людина болісно сприймає будь-які обмеження її свободи, тому досить важливо у цей період не вирішувати за неї її проблем, а надати їй максимум позитивної інформації для самостійної оцінки і прийняття правильних рішень.

Другий період юності є більш стабільним стосовно першого. Особливістю другого періоду є те, що молода людина вступає у самостійне життя, створює свою сім’ю. Основною проблемою цього періоду стає вирішення суперечності між внутрішніми оцінками і переконаннями з одного боку та реальною дійсністю з іншого. Соціологічні дослідження показують, що в цей період спостерігається найбільший розрив між потребами та можливостями людини. У психіці відбувається бурхлива переоцінка цінностей. Якщо у перший період юності молода людина жила майбутнім, то тепер її більше хвилює теперішнє.

В цілому в період юності молода людина формує особисті теорії сенсу життя, щастя, кохання, йде постійний процес порівняння особистої системи оцінок та переконань з реаліями життя.

Останнім часом досить актуальними стають проблеми акселерації (прискореного психічного та фізичного розвитку молодої людини). Акселерація має як позитивні, так і негативні соціальні наслідки. Досить важливо враховувати саме негативні її наслідки: відставання інтелектуального розвитку від фізіологічного, неспроможність психіки адаптуватись до динамічних зовнішніх змін, фактична відсутність соціального досвіду і нагальна потреба його мати.

Завершення юності є передумовою періоду зрілості. Хронологічні рамки цього періоду найбільш умовні. Зрілість – це період найвищого розвитку фізичних, інтелектуальних та духовних здібностей, максимального задоволення різноманітних потреб, досягнення поставлених цілей.

Доросла людина вступає у складну систему суспільних відносин –економічних, політичних, соціальних. Головне в період зрілості – максимально реалізувати себе. Ця психологічна установка наявна для кожної людини. Відмінність – лише в ступені її усвідомлення. Реалізація (нереалізація) життєвих планів безпосередньо виливає на психіку людини. Основне завдання сучасної психології (з даної проблеми) максимально звільнити людину від такої безпосередньої залежності, навчити її ефективним методам самореалізації психіки. Найбільш ефективним вважається метод активної нервово-м’язової релаксації (зменшення напруги) та аутогенного тренування (метод самонавіювання).

Геронтопсихологія (психологія старості) вивчає особливості поступового зниження функціонувальних можливостей людського організму. Неправомірно розглядати старість тільки як процес об’єктивної поступової регресії. Важливо зрозуміти, що у людини є фізіологічні і духовні потреби. Саме в максимальній реалізації духовних потреб вчені вбачають «сенс життя» цього періоду.
Тема 9. ДІЯЛЬНІСть та її психологічна структура

Сучасна психологія розглядає людину через призму її діяльнісної природи. Такий підхід зумовлений пошуком нових методологічних підходів, оскільки минулі методи застаріли і не дають змоги з’ясувати цілий ряд психологічних явищ. Наприклад, релігієзнавча психологічна наука, яка в основу своєї методології кладе віру людини в Бога, відкидає її діяльнісно-перетворюючу природу як не суттєву. Марксистська психологія, абсолютизуючи суспільно-класову природу суспільного життя, вважає індивідуально-психологічне переживання індивіда як таке, що повинно бути підпорядковане потребам «свого класу» і т. д., що деформує сам зміст специфіки психології окремої особистості. Вчинковий підхід до з’ясування психічних явищ виявився науково і методологічно найбільш продуктивним. Цей метод передбачає з’ясування психологічних характеристик людини на основі її конкретних вчинків і дій. На місце розмірковувань, мрій або відшукувань класових основ ставиться дія, вчинок людини, бо у вчинку вона дійсно виявляє справжній зміст свого психічного «Я».

Психічне загалом має вчинкову природу, бо всякий живий організм крім тілесної сторони, має ідеальну сторону життєдіяльності, тільки рівень цієї ідеальності різний. Психологія саме й цікавиться насамперед цією суб’єктивною, ідеальною стороною життєдіяльності організму. Разом з тим, зрозуміло, що суб’єктивне неможливе без об’єктивного, духовне – без тілесного, бо вони тісно взаємопов’язані та взаємозалежні. Психологія вивчає ці зв’язки взаємозалежності духовного і тілесного у людині.

Діяльнісне взаємовідношення ідеального і матеріального, духовного і тілесного у живому організмі є його поведінкою. Ця поведінка живого організму, у т. ч. людини, є вираженням життєвого відношення людини до середовища, у якому вона живе. Спочатку людина здійснює певні операції з реальними предметами, а вже потім здійснює ці операції у думках. Тобто ідеальне можна розуміти як задум, а тілесну дію – як здійснення цього задуму.

Взаємовідносини «людина – світ» виявляються у контексті вчинків людини як головного змісту її активності. Вчинок в цьому розумінні показує суб’єктивну визначеність мотивації дій людини. Вчинкова дія людини є результатом самоактивності людини. Саме цим пояснюється прагнення сучасної психології розглядати найважливіші психічні процеси через призму вчинкової активності людини, складниками якої є ситуативний, мотиваційний та дійовий фактори. Видатні вітчизняні психологи академіки О. Киричук та В. Роменець зазначають, що «вчинок об’єднує в одну діючу систему і середовище, і спадково дані потяги, і самі поведінкові акти, надаючи їм відповідного смислу ситуації, мотивації та вчинкового акту. В такому випадку вони виступають як компоненти, що взаємно визначають один одного. Тому все, що існує, виникає в психіці, має вчинкову природу. Багатоманітність психічних виявів лише свідчить про нескінченні можливості вчинку виступаючи в різних формах, аж до «персони», й одночасно при цьому бути відомими майже для кожної психологічної системи утвореннями – відчуттями, сприйманнями, пам’яттю, темпераментом, характером, волею, мисленням, фантазією, почуттями, обдарованістю, здатностями і власне самим собою».

Сучасна психологічна думка все активніше звертається до тих теоретико-філософських джерел, які дають змогу розкрити власне людський феномен життєдіяльності. З цієї точки зору важливою є феноменологічна традиція, закладена Е. Гусерлем, К. Ясперсом,

Ж.-П. Сартром і ін. Феноменологія – це філософське вчення, яке орієнтує психологію на вивчення рефлексів, переживань, вчинків людини як феноменів вияву її справжньої людської сутності. В працях вищенаведених мислителів обґрунтовується концепція творчої суб’єктивної здатності людини довільно конструювати своє власне буття. Тому будь-яка спроба віднаходити в тому чи іншому вчинкові людини вплив зовнішніх факторів є безпідставною. За своєю природою людина – істота вільна, її вчинки – це її власний вибір. З цього й повинна виходити психологія. Феноменологічна традиція, таким чином, долає крайнощі ідеалізму і матеріалізму і виводить психологію на шлях пошуку внутрішніх, а не лише зовнішніх детермінацій вчинку людини.
Тема 10. Особистість у спілкуванні

У людському суспільстві тисячами зв’язків життя кожної людини пов’язане з життям інших людей, цілих груп, націй і т. д. З’ясувати психологію людини можна лише у контексті суспільного середовища, яке моделює суспільні ролі та стереотипи.

Спілкування – складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Психологи поділяють засоби спілкування на мовні і немовні, або вербальні і невербальні. Вербальні засоби комунікативного процесу складають систему мовлення, а невербальні засоби – такі системи:

- оптико-кінетичну систему (жести, міміка, пантоміма);

- параекстралінгвістичну систему (інтонація, немовні додатки, паузи);

- систему «контакту очима»;

- систему організації простору і часу комунікації.

Для ефективного спілкування більш інформативними є невербальні засоби спілкування, тобто немовні. Невербальна поведінка людини нерозривно пов’язана з її психічним станом і служить засобом його вираження. На основі невербальної поведінки відкривається внутрішній світ особистості, здійснюється формування психічного змісту спілкування і спільної діяльності.

У соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні кваліфікації невербальних засобів спілкування, до яких галежать всі рухи тіла, інтонаційні характеристики голосу, просторова організація спілкування. Психологи встановили такі дистанції у спілкуванні:

І. Інтимна (радіус від 0 до 45 см) використовується при спілкуванні близьких людей.

ІІ. Персональна (особистісна) (від 45 до 120 см) застосовується при буденному спілкуванні із знайомими людьми.

Ш. Соціальна (від 120 до 400 см) – у спілкуванні з чужими людьми і на офіційному рівні.

ІУ. Публічна (від 4м до 7,5 м) – при виступах перед групою людей.

Цікаво, що наведені цифри є визначенням фізичної величини суб’єктивного наближення при контактах. Існують й об’єктивні ознаки суб’єктивної дистанції. Встановлено, що тривалість фіксації зору партнера у бесіді зворотньо пропорційна суб’єктивно встановленій з ним дистанції. Психологи вказують, що відстань, яка переважає для тієї чи іншої форми спілкування, вибирається людиною часто підсвідомо і вона певним чином реагує, якщо прийнята нею відстань порушується. Отже, психологічний простір спілкування – реальність з якою варто рахуватися.

У діловому спілкуванні часто використовується маніпуляція.

Маніпуляція – це приховане управління співрозмовником проти його волі. Прикладів маніпуляції існує багато, використовуватися вони можуть як на шкоду тому, ким маніпулюють, так і на його користь. Все залежить від моралі маніпулятора. Якщо мета останнього – отримати особисту вигоду за рахунок жертви, то аморальність цього очевидна. Коли ж, наприклад, батько ненав’язливо, непомітно для дитини направляє її дії в потрібне русло, така маніпуляція потрібна, тим більше, що вона не травмує дитину.

Еріх Берн у 60-х рр.. ХХ ст. рзробив теорію маніпуляції, в якій позначив за формою поведінки людей у спілкуванні 3 типи: Батько, Дорослий, дитина. Що означає кожен з цих типів? Батько – керує, навчає, організовує, допомагає;

Дорослий – володіє інформацією, самостійно вирішує доручені йому справи;

дитина – це тип, що керується принципом «роблю, що хочу», «можу – не можу», невпевненість у собі, прагнення перекласти доручену справу на іншого.

Найкращі взаємини у спілкуванні: Б → Б

Д → Д

д → д

В іншій ситуації, коли Батько (керівник) доручає підлеглому («д» – котрий діє як дитина) справу, а він на кожному кроці звертається по допомогу до керівника (Б) і врешті-решт передоручає йому ж справу (перекидає справу на «Б»), такі взаємини носять у психології назву «мавпа на шиї», тобто відбувається маніпуляція підлеглого (д) своїм керівником (Б).

Як же захищатися від маніпуляцій? Існує два методи захисту: активний і пасивний. Пасивним захистом рекомендується користуватися, якщо ви не знаєте, як відповісти маніпулятору і що робити. У такому випадку не потрібно нічого говорити, а лише зробити вигляд, що не почули чи не зрозуміли або взагалі запитати про щось інше. Досвід свідчить, що в більшості випадків маніпулятор відступає перед пасивним захистом. Хоча, звичайно, активний захист кращий. Головне при цьому – психологічний настрій: не потрібно соромитися сказати маніпулятору те, що думаєте. Якщо ви вирішили застосувати активний захист, то не бійтеся сказати про все, що вас турбує в пропозиції партнера і психологічна перевага перейде до вас.

Суспільна роль особистості визначає її становище у даному колективі. Становище людини у суспільстві є джерелом її авторитету, особливо коли йдеться про людину, наділену якоюсь харизмою. Харизматична особистість, виконуючи свою роль, іноді здатна змінити як своє власне становище, так і становище не тільки групи чи окремого колективу, але й цілого народу. Тоді вона підноситься до рангу духовного, політичного чи релігійного вождя, її моральний авторитет досягає найвищого рівня. Суспільний вимір життя людини визначається не лише характером її власних дій, але й тим оточенням, у якому вона живе (клас, група, курс, трудовий колектив і т. п.). Нерідко оточення формує певний стереотип людини.

Що таке стереотип? Стереотип – це спрощене уявлення про ту чи іншу особу. Стереотип дуже швидко приживається в колективі, ним залюбки користуються у ставленні до людини. Варто запам’ятати, що стереотип як правило формалізує дану людину. Спроба дати психологічну оцінку людині на основі її стереотипу, як правило, є ненауковою, неправильною, а іноді й загалом хибною. Стереотипи є не лише особистісні, а й стереотипи груп, класів, колективів і навіть політичних подій, партій, держав тощо. Всі вони мають приблизний, уявний характер, хоч залюбки використовуються як психологічна оцінка тих чи інших явищ чи спільнот людей.

Помітний вплив на психологічний стан людини справляє характер суспільства, у якому вона живе. Стабільне суспільство складає певний стандарт поведінки, до якого звикає людина. У революції відбувається радикальна зміна суспільних цінностей, що веде до великої, нестримної боротьби, як правило, кривавої у суспільстві. Великі маси людей потрапляють у вир цих подій, несуть величезні матеріальні та моральні втрати. Окрему категорію суспільних змін становлять перехідні періоди, коли суспільна нестабільність викликає у людей багато нарікань, фантастичних уявлень, мрій і т. д. Саме у такі періоди швидко відбувається структуралізація суспільства і соціалізація особи. Людина так чи інакше змушена визначитися у своїх супільио-політичних орієнтирах.

Людина завжди включена у певні суспільні об’єднання. З точки зору психології цікавим є таке суспільне явище, як натовп. За своїм суспільним типом це тимчасове об’єднання людей. Характерними ознаками натовпу є: спонтанне реагування на однакові збудники подій, фактів тощо; виникнення почуття могутності кожного учасника натовпу під впливом однакового реагування; поява проводиря чи лідера, який веде натовп та скеровує його енергію у те чи інше русло. Особливістю поведінки людини у натовпі є її розкріпачення. У натовпі людина почуває себе захищеною і може висловлювати такі почуття, які у звичайній ситуації ніколи б не виявила. Однак, натовп має скороминущий характер. Політик або лідер, який знає психологію поведінки людини у натовпі, порівняно легко може розробити сценарій ліквідації або організації натовпу.

Важливим осередком життя людини є сім’я. Сім’я є безпосереднім суспільним осередком, який формує людську особистість. Основні функції сім’ї такі: проективна, соціалізативна, рекреаційна і релігійна.

Проективна функція сім’ї – це її спрямованість на відтворення та збереження сім’ї шляхом забезпечення біологічної неперервності. З цією функцією пов’язаний догляд за дітьми, піклування про них, як про спадкоємців сім’ї. Між батьками та дітьми тут складаються особливі сімейні стосунки та обов’язки.

Соціальна функція сім’ї – функція формування людини-громадянина. Родина виховує майбутніх громадян, прищеплює їм любов та пошану до своєї землі, народу, держави.

Сім’я вводить людину у контекст духовних, політичних та моральних цінностей, які сповідуються у даному суспільстві.

Рекреаційна функція сім’ї – це функція відновлення моральних та фізичних сил. У колі доброї сім’ї людина відпочиває, психологічно заспокоюється. Добра сімейна атмосфера виконує психотерапевтичну роль, що особливо є актуальним у наш час, коли темп суспільно-політичних процесів значно прискорився. Особливо важливу роль тут відіграє організація відпочинку сім’ї у спільних забавах, заняттях, розмовах, іграх, яких іноді бракує у зв’язку з надмірним захопленням телевізором чи магнітофоном.

Релігійна функція сім’ї зводиться до формування у членів сім’ї певних релігійних переконань або у вихованні вільнодумства.

Важливо зазначити, що лише у суспільному середовищі людина стає особистістю, лише під впливом оточення формуються та загартовуються її характер, переконання, моральні цінності.

Розглядаючи особливості спілкування людей, звернемось до питання, як і чому люди об’єднуються у групи, як групи впливають на своїх членів.

Відомо, що люди вступають, об’єднуються у групи, перебувають у стані постійного взаємозв’язку з метою задоволення своїх потреб, інтересів, цілей. Члени певної групи переважно прагнуть спільних цілей.

Групи мають неоднакові функції, наприклад: родина – генетичну, виховну; інші – економічні, релігійні, розважальні і т.д. Індивіди беруть участь одночасно у багатьох групах.

Існують групи постійні, тимчасові, випадкові.

Деякі групи створені для довготривалого існування (школа, організація), інші – на нетривалий час (туристи, спортивна команда). Крім того, групи можуть бути формальними та неформальними, первинними та вторинними, організованими та стихійними. Організовані групи – це соціальні організації, які мають стабільну структуру ієрархії, ролі, суворо визначені для кожного, традиції і т.д. Вони мають певні цілі, наприклад: департамент банку, бригада ресторану, студентська група і т.д.

У житті та діяльності групи важливу роль відіграють соціально-психологічні фактори. Доведення цієї думки тривало упродовж довгого часу. Соціальна психологія на початку XX століття займалася багатьма проблемами і, зокрема, пов’язаними з урахуванням можливостей працівників в умовах виробництва. Та лише у перші десятиліття XX століття вчені звернули увагу на «робочу групу», яку згодом назвали «малою групою». Певну роль відіграла праця З.Фрейда «Групова психологія та аналіз «Я».

З феноменом «малих груп» на практиці вперше зіткнувся опонент Ф.Тейлора «засновник концепції людських відносин» С. Мейо. Однак теоретиком малих груп вважався один з учнів З.Фрейда, відомий соціолог Дж. Морено, засновник соціометрії, методу, який і зараз використовується для отримання характеристик малих груп. Дж. Морено вважав, що найважливіше для людини – це її становище у групі, розглядаючи його як потужний фактор підвищення продуктивності праці.

Подальше вивчення «малих груп» продовжив у 30-ті роки К. Левін, німецько-американський соціальний психолог, у зв’язку з дослідженням «групової динаміки».

В останні десятиліття вивчається багато аспектів життєдіяльності груп: способи прийняття рішень, психологічний клімат, взаємовідносини, способи винагороди, формування корпоративної культури та ін. Вивчення малої групи повинно сприяти не лише розширенню, поглибленню знань, але і формуванню вмінь давати оцінку, прогнозувати розвиток групи з психологічних позицій.

Для створення групи необхідні дві найважливіші умови: цілі та люди, але цілі мають бути зрозумілі, прийнятні для більшості.

Кожна група має свою структуру – формальну та неформальну. Соціальна структура базується на соціально-рольових стосунках, статтєво-віковому складі, професійній характеристиці членів.

Соціально-рольові стосунки відображають систему взаємозв’язків, які склалися у групі. Кожна людина повинна зрозуміти, прийняти або не прийняти свою роль. Рольова поведінка припускає виконання ролі та її оцінку та самооцінку. У системі рольової поведінки слід шукати джерела конфліктів, емоційної напруги. На основі спілкування у групі формується ставлення групи до кожного члена, тобто кожний набуває свій статус.

Соціальний статус можна визначити за допомогою соціометрії. Цей метод був запропонований американським психологом Д.Морено. Своє становище у групі людина, як правило, відчуває за ставленням до неї. Це впливає на настрій, поведінку.

Коли у групі склалася певна система міжособистісних стосунків, у ній формуються малі групи, тобто складається неформальна структура. Сила малих психологічних груп полягає у тому, що їх складно зрозуміти, але в них є неписані правила, обов’язкові для усіх членів групи. Вони можуть як допомагати керівнику, так і ставати в опозицію, чинити опір.

Формування структури групи завершується визначенням лідера. Можна звернутися до розуміння лідерства багатьма дослідниками, мабуть, і до З.Фрейда. Він розглядав лідерство як двоєдиний психічний процес: з одного боку – груповий, з іншого – індивідуальний. Основою цих процесів є здатність лідерів притягувати до себе, несвідомо викликати до себе захоплення, любов, обожнення. Психологи виділяють декілька типів лідерів.

Необхідно звернути увагу на таке явище у групі, як конформізм. Він означає несвідоме або свідоме підкорення особистості впливу групи, до якої вона включена. Динаміка розвитку відносин всередині групи справляє сильний вплив на її емоційний настрій, який прийнято називати психологічним кліматом.

Щирі, довірливі стосунки сприяють радості, впевненості; вони пов’язані з фізичним здоров’ям та емоційним комфортом.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14

Схожі:

Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник... Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки	Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу...
Методичні рекомендації з дисципліни ...	Педагогіка і психологія вищої школи Навчально-методичний посібник Друкується за ухвалою методичної ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології....	5 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Марченко О. В. Трансформація сучасного простору освіти: тенденції та пріоритети / О. В. Марченко // Теорія і практика управління...
1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як... Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної...	ТЕМА : ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і розвиток особистості
Тема Питання ...	Урок як трибуна протиріч, проблем для дитини, що змушує мене як вчителя... «наповнити посудину, і запалити факел», від його вміння організувати систематичну пізнавальну діяльність залежить ступінь інтересу...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання