|
|
Скачати 1.6 Mb.
|
|
Вступ Побудова незалежної України – це довготривалий і складний процес. Успіх ринкових відносин у нашій країні залежатиме не тільки від економічних і соціальних, але й психологічних факторів, тому що багатопланові питання професійної діяльності успішно вирішуватимуться лише зусиллями людини вихованої, духовно багатої, творчої, психологічно готової до роботи у нових умовах. Не випадково психологія і педагогіка становлять невід’ємну складову у підготовці сучасних фахівців незалежно від профілю їхньої майбутньої професії. Особливо ж спостерігається зростання уваги до використання досягнень психолого-педагогічних наук у сфері економіки, банківської діяльності. Першочерговим завданням національної вищої освіти у сучасних умовах є приєднання до Болонського процесу. Аналіз проблем прозорості та порівняності ступенів, двоциклічності вищої освіти, запровадження системи кредитів на зразок ЕСТS системи потребують мобільності студентів та викладачів, забезпечення якості вищої освіти, підвищення привабливості навчання у європейських вищих освітніх закладах. При цьому психолого-педагогічні науки допомагають відповісти на численні питання, а саме: як найкраще виховати людину, як змінити її поведінку при зміні установки? Якими способами можна переконати людину змінити рішення? Як оцінити свій стан чи стан іншого? У чому психологічна причина виникнення конфліктів та як їх вирішити? Як краще адаптуватися у новій групі? Як вистояти у кризовій ситуації, при безробітті? Важливою передумовою формування необхідних якостей професіонала у сфері економіки, банківської діяльності, його психолого-педагогічної культури є вивчення дисципліни «Психологія і педагогіка», мета якої: - ознайомити з системою основних понять психології та педагогіки, що дозволить студентові краще розуміти ці науки, самостійно працювати з літературою; - поглибити знання майбутніх економістів, фахівців банківської справи щодо закономірностей психічної діяльності людини, особливостей її розвитку як творчої особистості; - формувати вміння правильно оцінювати себе та інших людей, будувати службові та міжособистісні стосунки, організовувати спільну діяльність, впливати на поведінку, надавати психологічну допомогу, творчо застосовувати досвід навчання та виховання для саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення. Розроблений опорний конспект лекцій віддзеркалює інтеграцію знань із різних сфер психології та педагогіки. Ці знання, перш за все, повинні допомогти вирішувати практичні проблеми, які виникають у людини в різних ситуаціях, краще розібратися в собі, в оцінці інших, знаходити раціональні розв’язання проблемних ситуацій без значного нервово-психічного напруження як на міжособистісному, так і груповому рівнях. І якщо психологія вивчає внутрішній світ людини, особливості психічної діяльності та поведінки, допомагає у діловому спілкуванні, підказує шляхи уникнення конфліктів або їх розв’язання, то педагогіка – це наука про виховання людини, про те, як допомогти їй стати духовно багатою, творчо активною, знайти рівновагу з природою та суспільством. Педагогічні знання – це узагальнені знання про шляхи та способи розвитку і формування творчої особистості. Виховувати людину, допомагати їй стати більш досконалою та рости разом з нею – не менш важливо, ніж вирощувати хліб, будувати міста, працювати у фінансово-економічній сфері. Становлення духовності особистості передбачає соціокультурний процес впливу суспільства на людину. У той же час – це і форма духовно-інтелектуальної активності особистості, яка критично, творчо освоює нові суспільні ролі, цінності, осмислює досвід попередніх поколінь у нових соціально-економічних, духовно-інтелектуальних умовах. Тема 1. природа психіки і предмет ПСИХОЛОГІчної науки Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання. Усвідомлення значення психологічних знань сприятиме засвоєнню складних понять і категорій та їх практичному використанню в житті, навчанні та професійній діяльності. По-перше, психологічні знання необхідні для глибшого розуміння себе та інших. Людям, здатним зрозуміти, порадити, підтримати, можна довірити власні думки і переживання, отримати від них співчуття, допомогу. По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, адаптації до змін у навколишньому середовищі. Без саморозвитку людина не може самореалізуватися у суспільстві. Знання психології створює підгрунтя для самовиховання та впливу на інших людей. Вперше самоусвідомлення людини відбувається у два-три роки, коли вимовляє «Я сам!», свідомо психологічні знання і методи людина починає використовувати у підлітковому віці, коли «народжується» як особистість. Процес самотворення триває упродовж усього життя. У період зрілості людина є педагогом для своїх дітей; як керівник певного колективу мусить дбати про професійне зростання, навчання та виховання підлеглих. По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення своєї професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб запобігти техногенним та екологічним катастрофам. Зважаючи на незаперечну важливість психологічних знань для кожного студента, поставимо запитання: з яких джерел черпати ці знання? Існує кілька джерел психологічних знань. Це – народна психологія, життєва або побутова психологія, релігійна психологія, парапсихологія та наукова психологія. Наукове дослідження об’єктивно існуючого психічного явища або факту передбачає не лише його якісний та кількісний опис, а й розкриття його природи, закономірностей розвику, перебігу, побудови та функціонування, виявлення психічного механізму, що стоїть за ним. Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей, їхньої поведінки та діяльності. Отже, психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об’єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень у системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів. Інакше кажучи, наука, яка вивчає психічні явища, називається психологією. Назва цієї науки походить від злиття двох грецьких слів – «псюхе» (душа) і «логос» (слово, вчення). Тобто, психологія – це наука про душу. Шлях розвитку уявлень про психіку можна розділити на два періоди – донауковий і науковий. Довгий час вважалося що психічні явища є виявами душі людини. Душа розглядалась як окрема щодо тіла сутність, тотожна йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або по смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і заняттями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає належне місце у міфології та релігії. Та й у наш час слово «душа» широко використовується у буденній мові та поезії. Перші наукові уявлення про психіку виникли у стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони відбивалися у працях філософів, медиків, педагогів. Значний внесок в античну психологію зробив Арістотель (384–322 до н. е.). У трактатах «Про душу», «Про пам’ять», «Про сновидіння» він виклав систему психологічних понять на основі об’єктивного і генетичного методів. У середньовічній Європі найбільший поштовх розвиткові психологічних поглядів дпла система Фоми Аквінського (1225–1274) – томізм, що була канонізована католицькою церквою. Томізм захищав положення про безсмертя індивідуальної душі, догмат про гріхопадіння, залежність кожної людини від Божої милості та особисту відповідальність перед Богом. Однак справжній розвиток психології як наукової дисципліни розпочався з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Видатний учений І. М. Сєченов (1829–1905) у праці «Рефлекси головного мозку» стверджував, що «всі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлекси». За І. М. Сєченовим, психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, де збирається і переробляється інформація про світ. У рефлекторний акт включаються знання, уявленння людини. Психічні явища – це відповіді мозку на зовнішні та внутрішні подразники. Рефлекторна лінія розуміння психіки була продовжена вже у ХХ ст. І. П. Павловим (1849–1936), який експериментально обгрунтував й розробив учення про дві сигнальні системи. На його дуку, тварини керуються у своїй поведінці зоровими, слуховими, нюховими образами, що слугують для них сигналами певних безумовних подразників. Уся психічна діяльність тварин, формування в них умовних рефлексів здійснюються на рівні першої сигнальної системи («перші сигнали»). У людини поряд із першою сигнальною системою функціонує друга, що базується на слові, яке чується, вимовляється, пишеться. Рефлекторне вчення І. М. Сєченова і І. П. Павлова мало великий вплив на подальший розвиток психологічних поглядів, сприяло виникненню нових наукових течій. Середину і другу половину ХІХ ст можна вважати періодом становлення психології як самостійної дослідної науки. Найбільший успіх мала програма, яку запропонував В. Вундт (1832–1920). Він заснував 1879 р. першу в світі експериментальну лабораторію у м. Лейпціг. В. Вундт називав дослідну психологію фізіологічною психологією. Одним з його учнів був М. М. Ланге, який у 80-ті роки ХІХ ст. почав працювати як психолог-експериментатор в Одесі. В цей же час розпочинає свою діяльність у Київському університеті І. О. Сікорський. У сучасному розумінні психологія – це наука про закономірності прояву і розвитку психіки людини. Психологія як навчальна дисципліна має своїм завданням ознайомлення з особливостями життя молодої людини, врахування цих особливостей у педагогічній, виховній роботі, у міжособистісному спілкуванні, нанагодженні ділових контактів, нормального морально-психологічного клімату в групі. Основні методи психологічних досліджень – спостереження та експеримент. Часткові методи психології – метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу та продуктів діяльності, тестовий метод та ін. Спостереження – це метод вивчення індивідуальних особливостей психіки людини через спостереження за її поведінкою, іншими словами, цей метод має місце тоді, коли психолог робить висновки про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’ять, мислення, уявлення), про темперамент, характер, психічний стан людини через спостереження за поведінкою даної людини. Характерною особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх виявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах. Психічне спостереження, на відміну від звичайного, пасивного спостереження, має свої ознаки:
Експеримент. Важливу роль у психологічних дослідженнях відіграє експеримент. В експерименті психолог (викладач) спостерігає за людиною, за виявами психіки досліджуваного. Однак, між спостереженням та експериментом є суттєва різниця. Якщо при спостереженні дослідник пасивно чекає таких психічних даних у досліджуваного, які цікавлять даного дослідника, то в експерименті дослідник свідомо створює певні ситуації, у яких можуть виявитися ті чи інші психічні процеси у досліджуваного. Важливою перевагою експеримента над спостереженням є також те, що дослідник може експериментувати (змінювати, повторювати в різних варіантах) досліди, втручаючись у протікання психічних процесів у досліджуваного чи у досліджуваних. Це, зокрема в умовах ВНЗ, дає змогу віднаходити найбільш раціональні прийоми у навчально-виховній роботі зі студентами. Наприклад, змінюючи умови заучування того чи іншого навчального матеріалу, можна встановити, за яких умов запам’ятовування буде найефективнішим. Почергово змінюючи одну і зберігаючи не змінними всі інші умови проведення досліду, експериментатор тим самим має змогу визначити вплив тих чи інших факторів на плин психічних процесів.
У психології використовують також метод бесіди та анкетний метод. Суть цих методів полягає в тому, що дослідник задає наперед продумані чи підготовлені питання, на які піддослідний відповідає усно (бесіда) чи письмово (анкета). Під час бесіди дослідник уважно спостерігає, наприклад, за студентом, за виразом його обличчя, очей, рухів, з чого він може робити також певні психологічні висновки. В анкетуванні важливу роль має точність формулювання питань, кoли особистий контакт під час анкетування відсутній. Широко використовуються тести (тест з англ. – проба, випробування). Тестування вважається досить простим способом психологічних досліджень, оскільки вони не вимагають особливо складної техніки, крім математичного опрацювання даних. Однак, в тестових дослідженнях не враховується вплив численних умов, які так чи інакше впливають на результат й цих досліджень – настрій людей, їх самопочуття, ставлення до тестування. На зламі ХІХ–ХХ ст. виникають такі галузі психологічної науки, як експериментальна, диференціальна, дитяча і педагогічна психологія, зоопсихологія, соціальна та культурно-історична психологія, психотехніка. На початку ХХ ст. утворюється школа гештальтпсихології, фундаторами якої стали М. Вертгаймер (1880–1944), В. Келер (1887–1967), К. Коффка (1886–1941). Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою, гештальтом. При розв’язанні задач голвним чинником визнавався «інсайт»тобто явище раптового охопення ситуації в цілому. Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., став біхевіоризм. Його фундатори Е. Торндайк 91874–1949), Дж. Вотсон (1878–1958) визнавали предметом психології не свідомість , а поведінку. Девізом біхевіоризму була оголошена діада «стимул – реакція». У психології наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. починають використовуватися поняття самосвідомості та особистсті, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки. Значним та широко розповсюдженим напрямком у психології ХХ ст. є гуманістична психологія. У центрі гуманістичного підходу знаходиться особистість, «Я» кожної людини, її право зберігати свою цілісність та унікальність. Загальні принципи гуманістичної психології: – людина є метою, а не засобом як у біхевіоризмі; – основоположним є розгляд людських властивостей та відносин: віри, любові, свободи, відповідальності; – істинна сутність людини полягає в її доброму началі; – принцип саморозвитку – головний метод. Розвиток психіки людини, її психічних зібностей триває в умовах науково-технічного поступу і соціальних перетворень світової цивілізації. Ці умови детермінують розвиток нових психічних якостей особистості, що забезпечує можливість не лише відображати об’єктивну дійсність, а й перетворюватиїї та себе. |
| Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник... Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки |
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |
| Методичні рекомендації з дисципліни ... |
Педагогіка і психологія вищої школи Навчально-методичний посібник Друкується за ухвалою методичної ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича |
| 1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
5 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Марченко О. В. Трансформація сучасного простору освіти: тенденції та пріоритети / О. В. Марченко // Теорія і практика управління... |
| 1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як... Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної... |
ТЕМА : ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і розвиток особистості |
| Тема Питання ... |
Урок як трибуна протиріч, проблем для дитини, що змушує мене як вчителя... «наповнити посудину, і запалити факел», від його вміння організувати систематичну пізнавальну діяльність залежить ступінь інтересу... |