Лекції

Скачати 2.78 Mb.

Назва	Лекції
Сторінка	5/23
Дата	19.03.2013
Розмір	2.78 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Психологія > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 23

Основні тенденції в розвитку зарубіжної юридичної психології в XX сторіччі.

В цей час зарубіжні учені сталі активно упроваджувати в практику правового регулювання методичні напрацювання таких шкіл психології, як психоаналіз, біхевіоризм, психотехніка. Завдяки дослідженням психоаналітиків Ф. Александера, Р. Штауба, А. Адлера, Би. Карпмена, Б. Бромберга і ряду інших учених була виявлена роль несвідомої сфери особи в злочинній поведінці, а також доведено, що злочинні схильності і стильові особливості поведінки делінквентів часто є слідством ранньої психічної травматизації.

Заслугою представників біхевіоризму (поведінкової психології) є широке вивчення механізмів навчення злочинній поведінці і активне упровадження в практику пенітенціарних установ різних програм «модифікації поведінки укладених», направлених на їх ресоціалізацію.

В 20—30-е роки справжнього сторіччя, керуючись методологічними орієнтирами, сформульованими засновником психотехніки Гуго Мюнстербергом (1863—1916), його послідовники прагнули розробити і упровадити в правову практику різноплановий психологічний інструментарій, у тому числі для вирішення наступних вузлових задач: для попередження порушень права; по з'ясуванню суб'єктивного складу злочинів; по трактуванню юридичних випадків (по ухваленню рішення в суді), по психологічному забезпеченню праці співробітників правоохоронних органів (розробка професіограм, профотбір, наукова організація праці).

В XX в. за рубежем інтенсивно розвивається діагностичний інструментарій юридичної психології і перш за все тестологічний підхід до вивчення особи злочинців. Творець одного з перших тестів інтелекту Альфред Біне застосовував його лише при судово-психологічній експертизі малолітніх злочинців, а надалі — для доказу припущення, що злочинці володіють більш низьким рівнем розумового розвитку. Але у результаті було доведено, що рівень інтелекту у злочинців не нижче, ніж у населення в цілому.

Серед тестів патопсихологічного характеру в юридичній практиці знайшли широке вживання методики як по окремих моторно-фізіологічних і психічних процесах, так і по вивченню інтегральних особових властивостей (акцентуації характеру, делінквентних здібностей, спрямованості особи і проективні тести («чорнильні плями» Г. Роршаха — 1921, «тематичний апперцептивний тест» — ТАТ X. Моргана і Г. Мюррея — 1935, «портретна» методика Л. Сонди — 1945, методика «малюнкової фрустрації» С. Розенцвейга — 1945, тест «колірного вибору» Ф. Люшера — 1948 і ін.), а також багатоцільові особові опитувальники (MMPI, CPI, EPI) і ін. Значним досягненням в розробці психологічного інструментарію є створення методики асоціативного експерименту, що дозволяла виявляти правдивість/брехливість в свідченнях злочинців. В 70-80-х роках зарубіжні учені сталі в дослідженнях вдаватися до комп'ютерного моделювання. Так, у виданій в Росії монографії американських учених Т. Постона і С. Стюарта «Теорія катастроф і її вживання» обговорюються підходи і результати моделювання групових порушень у в'язниці.

Для поліпшення розуміння суті правових норм і психологічного обгрунтовування шляхів вдосконалення правового регулювання останніми роками розробляються і реалізовуються методики юридичної герменевтики.

В області упровадження в правову сферу досягнень психокорекції і психотерапії в XX в. своєрідним полігоном для первинної апробації їх методик звичайно служили пенітенціарні установи.

За даними аналітичних оглядів по юридичній психології, які в 1994—1996 рр. робилися Інститутом імені М. Планка (Німеччина; Гельмут Кюрі), в даний час тільки в країнах Західної Європи налічується більше 3,5 тис. психологів, що безпосередньо працюють в правоохоронних органах. Крім того, існує значне число спеціалізованих наукових центрів і академічних інститутів, де ведуться цілеспрямовані дослідження по проблематиці юридичної психології. Крім інтеграції зусиль у внутрідержавному масштабі (перш за все шляхом створення професійних співтовариств юридичних психологів: 1977 р. - в Англії, 1981 р. - в США, 1984 р. - у ФРН і т.д.) останніми роками спостерігається тенденція до зростання контактів і зв'язків на міжнародному рівні (проведення кросс-культурних досліджень, міжнародних симпозіумів і т.п.).

Розвиток вітчизняної юридичної психології в радянський і пострадянський періоди.

В перші 15 років радвлади, через соціальне замовлення і створення організаційно-інституційних умов для прикладних досліджень, виникли сприятливі обставини для розвитку практично всіх напрямів (галузей) юридичної психології. Зусиллями співробітників виниклих в 20-е роки в багатьох містах спеціальних кабінетів (в Саратові, Москві, Ленінграді, Воронежі, Ростове-на-Доні, Самарі і ін.), а також створеного в 1925 р. в Москві Державного інституту по вивченню злочинності і злочинця не тільки був забезпечений значний приріст психолого-юридичних знань, але і розроблені різнопланові засоби дослідження особи правопорушників і дії на них. Серед найзначніших монографічних робіт того періоду слід зазначити праці К. Сотонина «Нариси кримінальної психології» (1925), С.В. Познишева «Кримінальна психологія: Злочинні типи» (1926), М.Н. Гернета «У в'язниці. Нариси тюремної психології» (1927), Ю.Ю. Бехтерева «Вивчення особи ув'язненого» (1928), А.Р. Лурия «Експериментальна психологія в судово-слідчій справі» (1928), А.Е. Брусиловского «судово-психологічна експертиза» (1929).

На тому, що відбулося в 1930 р. I з'їзді по вивченню поведінки людини юридична психологія вже признається прикладною наукою, наголошуються заслуги учених в розробці проблем кримінальної, судової і пенітенціарної спрямованості (А.С. Тагер, А.Е. Брусиловській, М.Н. Гернет і ін.). Проте надалі (більш ніж на три десятиріччя) дослідження в області юридичної психології в нашій країні з політичних причин були припинені.

Поновилися дослідження в області юридичної психології лише в 60-е роки. Найбільша активність була проявлена у відновленні науково-наочного статусу і проведенні досліджень по судовій психології (Ю.В. Івашкин, Л.М. Корнєєва, АР. Ратинів, АВ. Дулов, И.К. Шахриманян і ін.). Викладання її в юридичних вузах почалося в 1965—1966 рр., її проблеми обговорювалися на секціях III і IV з'їздів Суспільства психологів СРСР (1968 і 1971 рр.), а також на Всесоюзній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми судової психології» (1971) і другої конференції в Тарту в 1986 р. В 1968 р. у ВНІЇ Прокуратури СРСР під керівництвом А. Р. Ратинова почав працювати психологічний науково-дослідний сектор, а в 1974 р. в Академії МВС — кафедра психології управління. В 1975 р. в Академії була створена перша (і протягом 20 років єдиний) дисертаційна рада з юридичної психології, де було захищено більше 10 докторських і близько 50 кандидатських дисертацій).

Проте прагнення ряду учених (наприклад, А.В. Дулов, 1971) всю проблематику проводилися в 60-е роки досліджень по юридичній психології включити до складу лише однієї з її підгалузей — судової — не розділялося багатьма ученими. В другій половині 60-х років А.Д. Глоточкиним, В.Ф. Пироговим, А.Г. Ковалевим була обгрунтована необхідність автономного розвитку виправно-трудової психології. В цей же період (60-е — початок 70-х років) спостерігалася і тенденція активізації вивчення проблем, традиційно відношуваних до областей правової і кримінальної психології.

Реальна активність вітчизняних учених привела до тому, що в 1971 р. Держкомітетом по науці і техніці при Раді Міністрів СРСР було ухвалено рішення про введення в реєстр наукових спеціальностей під номером 19.00.06 нової спеціальності — «юридична психологія».

В подальше 20-річчя розвитку вітчизняної юридичної психології був значно розширений діапазон досліджень практично по всіх її найважливіших напрямах:

• методолого-теоретичним проблемам юридичної психології;

• правової і превентивної психології;

• кримінальної психології;

• психології в слідчій і оперативно-розшуковій діяльності;

• судової психології і проблем вдосконалення судово-психологічної експертизи;

• виправно-трудової (пенітенціарної) психології;

• психології управління в правоохоронних органах;

• психологічному забезпеченні юридичної діяльності.

Із створенням і розвитком з початку 90-х років в правоохоронних органах психологічної служби розширилася практична діяльність юридичних психологів, придбаваючи перш за все риси комплексного підходу до розробки проблем психологічного забезпечення юридичної праці.

Історія зародження і розвитку юридичної психології переконливо свідчить, що дана область теоретичного знання і психопрактики стає вельми багатоплановою і в перспективі буде ще більш потрібним в правовій сфері і надаватиме на неї свою формуюче-гуманізуючу дію.
У всі часи держави надавали увагу зміцненню правової сфери суспільства, хоча і робили це на основі різних правових концепцій. Сен-Симон (1760-1825) затверджував, що суспільство має двох ворогів, до яких воно відноситься з однаковою ненавистю: анархію і деспотизм.

Людство в своїй історії виробило три принципові способи вдосконалення будь-якої справи. Перший полягав у виявленні і усуненні недоліків. Цей спосіб був основним, або навіть єдиним, в більшості країн світу до рубежу 20-х - 30-х років XX в. Він давав можливість якось підвищувати результати роботи, але відбувалося це поволі. Адже суть усунення недоліків — повернення до якоїсь норми, яка представлялася бажаною. Тому після Великої депресії в США в 30-е роки виник і став переважаючим другий спосіб - використовування передового, даючого більш високі результати досвіду інших. Широкі масштаби придбало виявлення носіїв такого досвіду, вивчення, копіювання в своїй роботі.

На рубежі 50-х років виник і третій спосіб: розробка і упровадження наукових інтенсивних технологій. В широких масштабах його сталі застосовувати японці, скупа по всьому світу патенти на наукові відкриття і розробки. Спочатку над ними сміялися: «наука у них слабка, свого розуму не вистачає». Скоро, проте, скепсис змінився здивуванням: розвиток Японії пішов семимильними кроками, виявляючи приклад всьому світу.

В нашій країні, на жаль, описані світові тенденції виявилися недооціненими і не реалізованими. Аж до 90-х років вдосконалення в будь-яких сферах намагалися добитися шляхом виявлення і усунення недоліків. Численні комісії і інспекції, змінюючи один одного, без користі відривали людей від справи. Повсюдно йшла своєрідна гра: «одні шукають, а інші ховають». У результаті з'являлися довгі акти з переліком недоліків, які що самим перевіряється частіше за все були давно відомі, більш того, їм було відомо більше, ніж вдалося виявити перевіряючим. Біда перевіряються була в другом: вони не знали, як попередити і усунути недоліки. Комісії і інспекції звичайно теж не знали цього і в актах перевірок рябіли «цінні вказівки» типу: «усилити», «звернути увагу», «прийняти мару», «активізувати», «знайти можливість» і ін. Всемірний розвиток критики, покарання сформували у працівників установку не на виявлення позитивного в роботі інших, а на витончений пошук недоліків. До досвіду інших відносилися з недовір'ям, скептично, а ухвалення його до використовування розцінювалося як непряме визнання власних помилок, слабкостів. Не випадково тоді, кажучи про передовий досвід, вживали слово «упровадження», що асоціювалося з необхідністю вживання певної сили і подолання чийогось опору. І дотепер, знайомлячись з роботою інших, багато хто з нас більш схильний шукати в ній недоліки, ніж бачити достоїнства, цікаві знахідки, крупиці позитивного і переймати хороше.

Неабиякою мірою це відноситься і до рішення проблем створення правової держави, зміцнення законності, правопорядку і боротьби із злочинністю. Щоб жити і працювати цивілізований, ці упущення необхідно нині подолати як на державному, так і на місцевому

Предмет юридичної психології, її цілі і задачі

місце в системі наук
Розвиток уявлень про юридичну психологію. Наукові уявлення про зв'язок юридичної практики і психології виникли у зв'язку з роботою слідчих і на початку цього сторіччя сталі іменуватися «психологією слідчої діяльності» або «судовою психологією». Час йшов, психологія стала використовуватися в інших сферах юридичної діяльності, а система юридико-психологічних знань продовжувала іменуватися «судовою психологією». Тільки в 60-х роках професором А.Р. Ратіновим, якому належить пріоритет у відродженні і розвитку юридично-психологічних знань, було запропоновано нову назву — «юридична психологія», офіційне включене в 1969 р. в перелік наукових спеціальностей. По ній стали присуджуватися і вчені ступені кандидата і доктора наук. Це було не простим перейменуванням старих знань, а принципово новим розумінням єства і можливостей психології в юридичній практиці і, отже, новим уявленням про предмет цієї галузі наукового знання.

Інтеграційний характер предмету юридичної психології. Система наукових знань, що знаходиться на стику юридичних і психологічних наук, інакше як юридичною психологією іменуватися просто не може. Закономірні зв'язки, феномени і механізми, що виявляються і діючі при зіткненні юридичної і психологічної реальностей, і виступають основою предмету юридичної психології.

Юридична психологія, знаходячись на стику юриспруденції і психології, покликана розуміти свій предмет в «юридичній частині» так, як його розуміє юридична наука, а в «психологічній» — як його розуміє психологічна наука. Тому предметом юридичної психології виступає психологічна реальність (психологічні феномени, психологічні закономірності і психологічні механізми) в діяльності юридичних органів, державних, господарських і суспільних організації в їх впливах на правову систему і залежності від неї, а також юридично значущих сторін способу життя, поведінки і правовідносин громадян і їх груп. Коротше: предмет юридичної психології — психологія людей у відносинах з системою права.

Цілі і основні задачі юридичної психології як науки. Кінцева мета юридичної психології загальна з юриспруденцією — побудова правової держави і суспільства, а специфіка — сприяння досягненню її на основі розкриття залежності і впливів юридико-психологічної реальності, а також розробки шляхів їх оптимізації.

Основні задачі:

озброєння всіх працівників і громадян, включених в створення і вдосконалення правової системи, достовірними юридико-психологічними знаннями, що дозволяють краще розуміти юридико-психологічну залежність, а також шляхи впливу на них;
сприяння цивілізованому професійно-психологічному розвитку особи працівників юридичних органів і їх професіоналізму;
розробка психологічно обгрунтованих шляхів підвищення ефективності рішення професійних задач, що стоять перед законотворчими, правовиконуючими і правозастосовними органами і їх фахівцями, а також діяльності по зміцненню правопорядку іншими органами, організаціями і особами.

Психологічне єство і структура предмету юридичної психології. Психологія людей у відносинах з системою права (предмет юридичної психології) — це реальність, представлена в своєрідній психології їх, у вигляді особливої психологічної функціональної підсистеми їх психіки, що відображає систему права і регулюючої взаємостосунки з нею, яку, як реальність, і називають правовою психологією людей.

Все різноманіття миру психічних явищ первинно ділиться на світ індивідуально-психологічних соціально-психологічних, і групових явищ, тісно зв'язаних між собою, але все таки якісно своєрідних.

індивідуально-психологічні явища класифікуються по різних підставах.
- Психологічні факти — відносно поверхневі, спостережувані (у тому числі що фіксуються за допомогою психологічних методик) психологічні феномени — прояви існування і дії психіки. Уміння помічати психологічні феномени, пояснювати, розуміти, про що вони свідчать, що за ними приховане, необхідно для професіонала-юриста.
- Психологічні закономірності — об'єктивно існуючі причинно-наслідкові зв'язки психологічних явищ і їх обумовлень. Помічені психологічні факти неможливо зрозуміти, а тим більше вплинути на них, не розібравшися в пов'язаних з ними закономірностях. В психіці закономірності носять характер вірогідності. Тому, вивчаючи, оцінюючи і враховуючи їх, правильніше міркувати по типу: «як правило», «частіше всього» і т.п.
- Психологічні механізми - психологічні перетворення, за допомогою яких скоюється дія закономірностей і відбуваються переходи від причини до слідства. Психологічні факти і закономірності завжди обумовлені такими механізмами. Наприклад, знання правової норми і переконаність в необхідності слідувати їй мають зв'язки, але перехід одного в інше опосередкований психологічними механізмами, які «спрацюють», якщо ми знаємо їх і уміємо привести в дію.

За формою існування всі психологічні явища діляться на психічні процеси, психічні стани і психічні утворення (властивості, стереотипи).

Психічні процеси - зміни на рівні психіки: це все виникаюче, розвивається, угасаюче, перетворюється на щось інше. Так, свідчення свідків — продукт процесів сприйняття події, його розуміння, запам'ятовування, збереження і відтворення. Не розібравшися в психічних процесах, важке що-небудь зрозуміти в психіці людини, а не викликавши потрібні процеси - неможливе щось змінити в ній. Всяка дія - дія норми права, профілактична, управлінська і інше — здатне щось змінити в людині і його поведінці, лише викликавши необхідні для цього психічні процеси.
Психічні стани — цілісні особливості сукупності психічних процесів, що протікають у особи в даний момент або за певний відрізок часу. Стану збудження, тривоги, страху, ейфорії, безпечності, пильності і ін., випробовувані юристом або людиною, що знаходиться перед ним, істотно впливають на їх поведінку, сприйняття оточуючого і т.д. Результат дії на громадянина багато в чому залежить від його психічного стану, від уміння юриста змінити несприятливий стан на потрібне.
Психічні утворення (властивості, стереотипи) - що закріпилися в психіці людини (тобто мають тенденцію до повторення, полегшеного відтворення і протікання) психічні явища. Сформувавшися під впливом психічних процесів і станів, викликаних обставинами його життя, що знову-таки повторюються, діяльності, навчання і виховання, що багато разів повторюються у даної людини, вони багато в чому характеризують індивідуальні особливості і можливості юриста і громадянина. Вони також сильно впливають на те, що і як вони говорять, сприймають, розуміють, засвоюють, роблять, відносяться, будучи включеними в систему права.

По якісно-змістовних особливостях виділяється ряд психологічних явищ.

Мотиваційні феномени виконують в психічній діяльності спонукаючу функцію і визначають вибірковість відносин і активності юриста, громадянина, правопорушника до оточуючого, до подій, проблем, можливостей, майбутнього і ін., що відбуваються
Пізнавальні психічні процеси, стани і утворення характеризують інтелектуальну діяльність і відповідні можливості людини. До них відносяться: відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, уява, мислення і мова.
В емоційних психічних явищах скоюється і виражається переживання людиною свого відношення до оточуючого, до правової дійсності, норм права, правомірної поведінки і правопорушень, правоохоронних органів і ін. Відчуття і емоції — основні різновиди цих явищ, які сильно впливають на життя, вчинки, відносини і розвиток самої людини.
Вольові психічні явища забезпечують мобілізацію сил і можливостей людини при зустрічі з труднощами. Вони виражаються у вольовому зусиллі, напрузі, наполегливості, завзятості, самовладанні і ін.
Психомоторні явища включені в регуляцію рухів тіла, рук, ніг людини і виражаються в «м'язовому відчутті» (кінестетичних відчуттях), «відчутті тіла», рухової пам'яті, процесах зорово-м'язової координації, регулюючих рухи уявних образах їх і ін.

Перераховані психологічні явища виступають завжди в комплексі, у вигляді цілісної, системної психічної діяльності всіх і кожної з людей.

По переважаючій детермінованій характеристик психічних явищ розрізняються: особові соціально-психологічні, власне психологічні і психофізіологічні.

Особові соціально-психологічні явища переважно обумовлені соціальними, тобто суспільними, чинниками — соціальним оточенням: людьми, соціальними умовами, подіями і процесами, груповими соціально-психологічними чинниками. Вони переважають в найважливіших властивостях (спрямованість, характер) і якостях особи (соціальні потреби, відношення до праці і інших людей, світогляд, почуття обов'язку, правопослушність, етична вихованість, вимогливість до себе і ін.), її звичках, психічних станах, процесах і виявляються особливо в мотивації, нормах поведінки, вчинках, діяльності, відносинах і ін.
Про власне психологічні явища можна говорити лише в прагненні виділити в психіці ті з них, які приблизно в рівному ступені обумовлені як соціально-психологично, так і психофізіологічно і в той же час в них переважають свої особливості, зв'язки і залежність. Частіше всього до таких відносить більшість пізнавальних якостей (мислення, мови, пам'яті, уявлень, уваги, сприйнять), станів, процесів, значну частину здібностей, знань, умінь і ін.
Психофізіологічні явища мають явну залежність з боку фізіології, перш за все центральної нервової системи. соціально-психологічні впливи в них представлені найменше. До них можна віднести перш за все ті, які традиційно об'єднуються в темпераменті людини (чутливість, врівноваженість, тривожність, стійкість до ризику, рухливість, емоційність і ін.), а також, з обмовками, — відчуття.

Предмет психології (і юридичної психології) включає і психологію груп. Це особлива, складніша категорія психологічної реальності, характерна інтеграційними і якісно своєрідними психологічними явищами, механізмами і закономірностями, іменованими соціально-психологічними.

Основними групами соціально-психологічних явищ виступають:

масовидні: суспільні, колективні, групові цілі, інтереси, запити, мотиви, думки, норми поведінки, звичаї і традиції, настрої і др.;
взаємостосунки: міжгрупові, міжособові, особово-групові;
особові соціально-психологічні. Будучи надбанням індивідуальної психіки, вони виражають, проте, уявлення, «життя» в ній дій перших двох груп соціально-психологічних явищ (людина думає, переживає, відноситься, прагне, робить часто так, як думають, переживають і т.д. навколишні його люди).

Всі психологічні явища роблять помітний вплив на рішення практичних питань зміцнення законності і правопорядку. Від того, як в юридичних органах зважають на них, розуміють їх і уміють впливати на них, багато в чому залежить успіх.

Система юридико-психологічного знання

Сучасна юридична психологія, який вона почала ставати з рубежу 70-х років і швидшаючим темпом розвивається сьогодні, є багатою і розгалуженою системою наукового знання. В структуру цієї системи входять розділи юридико-психологічного знання:

Структура і стан системи.

Основи юридичної психології - (перша частина) — початкові наукові і прикладні положення, що характеризують її як галузь наукового знання, що знаходиться на стику юриспруденції і психології, її призначення, концептуальні підходи до науково-психологічного рішення проблем зміцнення законності і правопорядку, створення суспільства, заснованого на законі.

Ця частина включає основні розділи, кожний з яких утворений рядом напрямів юридико-психологічного знання і їх практичного додатку:

1) методологічні основи юридичної психології — наукова база, фундамент всієї юридичної психології як особливої галузі наукового знання і всіх її розділів. До них відносяться знання про:

значенні, місці юридичної психології в системі науки і юридичної практики
предметі юридичної психології
цілях, задачах і системі юридичної психології
методології юридичної психології
історії юридичної психології.

2) психологія правового суспільства і держави — розділ, що є науково-психологічним баченням (модель) правової держави і суспільства, психологічних феноменів, закономірностей, механізмів, відносин, що характеризують суб'єкти, структури, спільності, громадян, відповідаючі вимогам законності, спосіб життя, поведінку і діяльність, їх психологічні детермінанти.

3) кримінальна психологія - психологія злочинності. Її основні напрями:

• психолого-правова асоциалізація

• психологія генезису протиправної поведінки

• психологія особи злочинця

• психологія кримінального середовища і злочинних груп

• психологічні особливості різних видів злочинів

• психологічні причини і умови злочинної поведінки і способу життя

• кримінально-психологічний моніторинг і прогнозування і ін.

Психологія організації діяльності правоохоронного органу — містить сукупність знань з питань організації діяльності правоохоронного органу.

Її основні розділи:

1) психологія особи юриста з напрямами:

• психологічні вимоги до особи юриста

• психологічні властивості особи

• психологічні особливості професійної майстерності

• професійно-психологічна підготовленість юриста

• психологія професійної культури юриста

• психограми юридичних спеціальностей;

2) психологія управління в правоохоронних органах, що включає:

• психологічну концепцію управління в правоохоронних органах

• особа в системі управління

• психологію особи керівника правоохоронного органу

• психологію управлінської діяльності керівника, її стилю і методів

• психологічну структуру організації управління

• психологію поточного управління

• психологію організації діяльності служб і підрозділів правоохоронного органу

• психологічні шляхи вдосконалення управління в умовах гуманізації і демократизації життя суспільства

• психологію взаємодії правоохоронних органів

• психологію взаємодії правоохоронних органів з іншими органами, структурами, суспільними формуваннями і населенням

• психологічне забезпечення нововведень в правоохоронних органах;

3) психологія роботи з персоналом правоохоронних органів, що включає:

• професійно-юридичне орієнтування

• особливості психологічного відбору до юридичних освітніх установ і правоохоронних органів

• психологію юридичної освіти

• психологію колективу правоохоронного органу

• психологію правового виховання співробітників правоохоронних органів

• морально-психологічну підготовку юриста

• психологію формування професійної майстерності юриста

• професійно-психологічна підготовку юриста

• психологічні особливості зміцнення організаційного порядку і дисципліни в правоохоронних органах

• психологію наукової організації праці в правоохоронних органах

• психологію профілактики і подолання професійної деформації особи співробітника правоохоронних органів

• психологічні особливості підготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів;

4) психологічна служба в правоохоронних органах. Розділ придбав важливе значення в сучасних умовах у зв'язку із створенням психологічних служб в МВС. В цьому знаходить визнання практиками можливостей юридичної психології і разом з тим очікування, що надії на неї і працюючих в ній практичних психологів виправдаються.

Психологічні технології в правоохоронній діяльності — надзвичайно важливий для правоохоронної практики напрям досліджень і практичних розробок. Воно включає два обширні розділи:

1) психологічні дії в правоохоронній діяльності з напрямами:

• психологічний аналіз професійних ситуацій

• психологічний аналіз юридичних фактів

• психологічний портрет і його складання

• вивчення людини в психологічному нагляді

• візуальна психодіагностика кримінальних ознак

• складання психологічного портрета злочинця по слідах на місці злочину

• психологічний нагляд за групою

• психологія професійного спілкування, встановлення контакту і довірчих відносин

• психологія правомірних психологічних дій

• психологічний аналіз повідомлень громадян

• психологія діагностики брехні і приховуваних обставин

• юридична психолінгвістика

• психологія викриття маскувань, інсценувань і помилкового алібі

• зовнішньоекспертні форми використовування спеціальних пізнань психолога в кримінальному судочинстві

• нетрадиційні психологічні методи розкриття злочинів

• судово-психологічна експертиза

• посмертна судово-психологічна експертиза;

2) психотехніка в роботі юриста. В сучасному вигляді розділ включає напрями:

• психотехніка мови

• психотехніка використовування мовних засобів

• психотехніка використовування немовних засобів

• психотехніка побудови висловів

• психотехніка мовного доведення і спростування заперечень

• психотехніка дійсності мови

• загальна психотехніка професійного мислення юриста

• психотехніка мислення рефлексії і ін.

Психологія видів правоохоронної діяльності — об'єднує юридико-психологічні дослідження рішення різних правоохоронних задач різними правоохоронними органами.

Ця частина включає розділи:

1) психологічні особливості рішення різних правоохоронних задач з напрямами:

• психологія профілактики злочинів

• психологія попередження злочинів неповнолітніми

• психологія профілактики рецидивної злочинності

• психологія забезпечення безпеки громадян

• психологія цивільно-правової роботи

• психологічні аспекти боротьби з різними видами злочинів

• психологія розкриття злочинів («оперативна психологія», «психологія оперативно-розшукової діяльності»)

• психологія розслідування злочинів і др.;

2) екстремально-юридична психологія.

Він включає напрями:

• психологічні особливості екстремальних ситуацій в правоохоронній діяльності

• екстремально-психологічна підготовленість співробітника

• екстремально-психологічна підготовка співробітника

• психологічна підготовка начальницького і командного складу до управління в екстремальних умовах

• бойова готовність і пильність співробітника

• психологічні аспекти затримання озброєних правопорушників

• психологічні основи ведення переговорів із злочинцями

• морально-психологічне забезпечення дій співробітників правоохоронних органів при надзвичайних обставинах

• психологія управління силами і засобами правоохоронних органів при надзвичайних обставинах.

3) психологічні особливості діяльності різних правоохоронних органів. Система правоохоронних органів, як зазначено вище, включає органи судової системи, забезпечення охорони порядку і безпеки, попереднього слідства і дізнання, прокуратуру, органи правового забезпечення і правової допомоги і недержавні організації забезпечення правоохорони. У них є загальні функції і напрями діяльності, але є і особливості, є своя специфіка, визначувана задачами, умовами, об'єктами, формами і методами її здійснення, є свої особливості психології.

Спеціальна методологія юридичної психології.

Методологія і її рівні. Методологія — вчення про принципи побудови, форми і способи пізнання. Всяка система знання настільки наукова, наскільки готується її методологічний фундамент. Найгрубіші помилки, причому часто що не помічаються, відбуваються через нечіткість методологічних позицій. Опора на методологію відкриває принципово вірні шляхи виходу з будь-яких розумових і практичних тупиків. Для юридичної психології, покликаної розібратися в найскладніших життєвих колізіях, в «вихорах» і «водоверті» людських пристрастей і деформацій, методологічна надійність має особливе значення.

Є чотири рівні методології: рівень загальнонаукової методології, приватної методології психологічної науки, спеціальної методології юридичної психології і рівень методики юридико-психологічного дослідження.

Загальнонаукові і психологічні принципи. До. найважливішим з них відносяться:

принцип об'єктивності, що зобов'язав будувати систему наукового знання строго відповідно до об'єктивної реальності, відображати в ній тільки те, що дійсно існує. Необхідно вживати всіх заходів для виключення впливу на наукові знання особистих поглядів, упереджень, корпоративної солідарності, амбітності і низької підготовленості того (тих), хто проводить дослідження і претендує на внесок в створення наукової картини юридично-психологічної реальності;
принцип детермінізму (причинності, каузальної), що відображає об'єктивно існуючі в світі причинно-наслідкові зв'язки і приписуючий знаходити причини юридико-психологічних явищ, а також розглядати останні як причину тих або інших слідств в правовій сфері;
принцип взаємозв'язку і взаємодії витікає з факту існування явищ, що вивчаються, в оточенні інших, з якими вони зв'язані і взаємно впливають один на одного. Якщо психологічне явище, що вивчається, потрапляє в систему зв'язків з іншими психологічними або непсихологічними явищами, то воно якось буде змінюється під їх впливом і в той же час, змінившися, зробить якийсь зворотний вплив.
принцип системності розвиває попередній і протистоїть функционалізму — спрощеному схематичному уявленню, що психічна діяльність протікає як проста сума окремих, локальних психічних актів (наприклад, пізнавальних або емоційних).
принцип розвитку виражає органічно властиві миру і психіці динамізм і мінливість, що виявляється в історії всього людства, в житті кожної людини і в кожному психологічному акті.

принцип взаємозв'язку психіки і діяльності констатує нерозривність цих двох найважливіших феноменів. Діяльність — продукт психології людини. Психічна діяльність — внутрішній план, детермінанта зовнішньої активності. Через діяльність, при операції з об'єктами миру, діючи, людина не тільки знаходить своє внутрішнє єство, але і розкриває їх властивості, неприступні нерідко пасивному спогляданню.
1. Спеціальні методологічні принципи юридичної психології.

Принцип психологічної специфічності зобов'язав розкривати в інтеграційних юридико-психологічних феноменах і узагальненнях перш за все «психологічну складову», бо юридична психологія — галузь психологічної науки, це юридична психологія, а не психологізуюча юриспруденція.

При розкритті «психологічної складової», як показує досвід, реалізуються різні підходи:

- психолого-ілюстративний. Характерний тим, що в канву чисто юридичних міркувань і аналізів раз у раз украплюються психологічні терміни і пояснення. Нерідко використовуються вирази типу «психологи затверджують», «як показали психологічні дослідження» і т.п., але при цьому приводяться абсолютно ненаукові пояснення або посилання на публікацію окремого автора, що зовсім не відображає думку юридичної психології як систематизованого і перевіреного наукового знання;
- психолого-коментаторський — характерний, як і перший, побудовою юридичної логіки міркувань, але з грунтовним доповненням їх психологічними поясненнями, що більш менш відповідають науковій достовірності.
- психолого-пояснювальний — схожий з другим, але психологічний коментар компетентний. Такий підхід реалізується звичайно особами з високою психологічною підготовленістю.
- психолого-феноменологічний — це найдосконаліший підхід, що дозволяє побачити юридичну реальність очима фахівця з ерудицією в області юридичної психології.
Принцип юридичної специфічності зобов'язав пам'ятати, що справжнє юридико-психологічне знання починається, не коли «під» юридичні дії і проблеми «підводяться» загальнопсихологічні феномени і поняття, а тільки тоді, коли розкривається саме юридична специфіка психологічного, його зміни під впливом юридичної реальності і зворотний вплив на цю реальність.
Принцип психологічної цілісності, розвиваючи перший і другий принципи, виражає необхідність повного дослідження миру як індивідуально-психологічних, так і групових явищ практично при вивченні майже кожного юридико-психологічного питання, аспекту або проблеми. Так, якщо вивчається особа і робляться висновки про причини її поведінки або про придатність до роботи і ін., то ніякі висновки не можуть бути визнані достовірними, поки не будуть вивчені і оцінені всі властивості особи (наприклад, спрямованість, характер, здібності, темперамент), поки не буде проведено зіставлення їх ролі і значення.
Принцип конструктивності — застерігає від зведення дослідження, представлення його результатів до констатації фактів, до описовості і наказує шукати, обгрунтовувати, експериментально перевіряти шляхи вдосконалення правової реальності, практики діяльності правоохоронних органів.
Принцип гуманності і законності визначається самим єством права, правової системи, задачами створення правової держави, необхідністю їх вдосконалення відповідно до бажаних для майбутнього рис і подолання відживаючих, суперечать їм.

Методи і методика юридико-психологічного дослідження.

В своїй основі методи юридичної психології відповідають загальнопсихологічним.

Мал. Система методів дослідження в юридичній психології

Методика дослідження — це способи і прийоми конкретизації і реалізації методів, їх комплексування, послідовності вживання відповідно до специфіки задач і предмету дослідження і вимогами надійності, обгрунтованості і точності. Методи і методика потребують адаптації до специфіки юридико-психологічної реальності, особливо методи збору фактичної інформації — анкетування, інтерв'ювання, психологічний нагляд, хронометраж, нескінчені пропозиції, психологічний аналіз і ін.

Мал. 1.1. Мир психічних явищ в правовій сфері

Мал. 1.2. Макросистема юридичної психології: П — психологія, ПО - правоохоронні органи, ПД — правоохоронна діяльність, ЮП — юридична психологія
Лекція 3.1 Психологічні фактори формування злочинної поведінки особистості. Психологія групових злочинів
Мета лекції:

освітня: формування у слухачів уявлення про психологічні фактори формування злочинної поведінки особистості та психологія групових злочинів;
розвиваюча: закріплення знань про систему категорій формування злочинної поведінки особистості.
виховна: всебічний розвиток та формування у слухачів дійсно наукових поглядів та переконань.

ПЛАН

Психологічні типи злочинців.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 23

Схожі:

Конспект Лекції КАТЕГОРІЙНО-ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ З БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ,... Тема лекції: Категорійно-поняттєвий апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек	Лекції Під час засвоєння курсу передбачається систематична самостійна робота студентів за комп’ютерами
ТЕМА ЛЕКЦІЇ №7 Машина Н.І. Страхування для туристичних підприємств. Навчальний посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. –368 с	3. ТИПОЛОГІЗАЦІЯ СУЧАСНИХ КОНФЛІКТІВ Частина І Мета лекції: познайомити студентів з внутрішньо особистісними, міжособистісними груповими та міжгруповими конфліктами
План-конспект лекції Професійний обов'язок, честь і совість основа моральних відносин у діяльності працівників ОВС	План-конспект лекції Професійний обов'язок, честь і совість основа моральних відносин у діяльності працівників ОВС
Лекція з навчальної дисципліни «КОНФЛІКТОЛОГІЯ» Мета лекції: познайомити студентів з особливостями переговорного процесу та пояснити основні принципи проведення переговорів	План лекції «Добро пожаловать в Windows 7 (Руководство по продукту Windows 7)». Microsoft, 2010. – 140 с
ЛЕКЦІЇ 1 Предмет і завдання курсу «Основи діяльності волонтерів», його місце у системі підготовки майбутніх соціальних педагогів до виконання...	Конспект лекції 1 Перша світова війна. Облаштування післявоєнного світу. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Всесвітня історія» / Шевченко...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання