|
|
Скачати 1.33 Mb.
|
26.Адміністративно-територіальний устрій і МС. Територіальну основу місцевого самоврядування складають визначені Конституцією і законами України елементи системи територіального устрою держави, в межах яких функціонує місцеве самоврядування. Оскільки поняття територіальної основи місцевого самоврядування тісно пов'язане з поняттям територіального устрою, звернемося до розділу ІХ Конституції, яким визначається територіальний устрій України. Згідно ст. 132 Конституції територіальний устрій України базується на засадах єдності і цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації в здійсненні державної влади, сбалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. У відповідності зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Таким чином, адміністративно-територіальний устрій держави - це зумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з розподілом її на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких будується система державних органів і система місцевого самоврядування. Саме ці адміністративно-територіальні одиниці є “просторовою основою" для організації і діяльності відповідних місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Оптимальна для організації і функціонування місцевого самоврядування система адміністративно-територіального устрою повинна відповідати певним умовам. По-перше, максимально можливої локалізації, яка випливає з основної мети місцевого самоврядування реалізації інтересів територіальної громади, що реально існує лише в межах населеного пункту. Дійсно, жителі населених пунктів (міст, тим більше селищ і сіл), як правило, чітко розуміють свою приналежність до певного угруповання людей за територіальною ознакою, відчувають свою безпосередню причетність до проблем свого міста, селища, села. На рівні району і області усвідомлення спільних інтересів, причетність до їх реалізації, ефективність самоорганізації, яка є невід'ємною частиною самоврядування, значно знижуються. Друга умова диктується підконтрольністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування населенню і також зводиться до максимальної обмеженості території, на якій діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування виявляється найбільш чітко і де населення здатне оперативно реагувати на дії місцевої влади. Третя умова - це доступність органів місцевого самоврядування для громадян-жителів в будь-який час, враховуючи їх територіальне місцезнаходження, оскільки значна частина послуг населенню надається органами місцевого самоврядування за місцем їх проживання (розгляд звернень, видача довідок, оформлення документів і т.п.). Адміністративно-територіальними одиницями, в межах яких в Україні здійснюється місцеве самоврядування, є області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Адміністративно-територіальний устрій грає важливу роль в організації і діяльності місцевого самоврядування, оскільки на різних його рівнях місцеве самоврядування характеризується певними особливостями. Конституція України і Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні" за критерієм такої специфіки місцевого самоврядування виділяють дві основні групи елементів системи адміністративно-територіального устрою. Першу групу складають населені пункти (міста, селища і села), іншу - території (області і райони). Населені пункти (міста, селища і села) є так званим “первинним" рівнем місцевого самоврядування, оскільки, як вже зазначалося, лише в межах цих адміністративно-територіальних одиниць створюється такий основоположний елемент системи місцевого самоврядування, як територіальна громада. Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування на рівні населених пунктів здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради і їх виконавчі органи, а також через районні і обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Традиційно населені пункти (міста, селища і села) поділяють на міські і сільські: До міських населених пунктів відносяться: - міста, які згідно з ч. ІІ ст. 133 Конституції України мають спеціальний статус, який визначається законами України (Київ і Севастополь); - міста обласного підпорядкування (економічні і культурні центри областей, які, як правило, мають розвинену промисловість і місцеве господарство, районний поділ і кількість населення понад 50 тисяч осіб); - міста районного підпорядкування (промислові центри, які мають самостійне місцеве господарство, достатню для обслуговування населення соціальну і культурну інфраструктуру і кількість населення понад 10 тисяч осіб); - селища (населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, спорудах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, а також населені пункти, на території яких розташовані вищі та середні спеціальні учбові заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні лікувальні і оздоровчі установи, з кількістю населення до 10 тисяч осіб). До сільських населених пунктів належать села, які мають переважно сільськогосподарську виробничу орієнтацію. На жаль, в Україні досі не ухвалений закон про адміністративно-територіальний устрій, який визначав би основні поняття адміністративно-територіального устрою, правовий статус і види адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування відносно розв'язання питань адміністративно-територіального устрою і т.п. Тому в чинному законодавстві України поки що відсутнє чітке закріплення правового статусу населених пунктів. Навіть їх вищенаведена класифікація не закріплена чинним законодавством України, а є історично сформованою. Що стосується міст зі спеціальним статусом, то сьогодні спеціальним законом, як того вимагає Конституція України, закріплений лише статус столиці України - міста Києва. Так, згідно п. 2 ст. 1 Закону України “Про столицю України місто-герой Київ" місто Київ є: - політичним і адміністративним центром держави; - місцезнаходженням резиденції глави держави - Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, центральних органів державної влади; - духовним, культурним, історичним, науково-освітнім центром України; - місцезнаходженням дипломатичних представництв іноземних держав і міжнародних організацій в Україні. Згідно п. 5 цієї статті столичний статус міста Києва покладає на органи місцевого самоврядування і органи виконавчої влади додаткові обов'язки і гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав. Спеціальний правовий статус міста Севастополя зумовлений тим, що воно є військово-морською базою України на Чорному морі. Проте закон, який би визначав особливості правового статусу міста Севастополя в Україні, ще не прийнятий. Потрібно також зазначити, що територія населених пунктів (міст, селищ і сіл) може ділитися на мікрорайони і мікроструктури (вулиці, квартали, дільниці, масиви), в межах яких діють органи самоорганізації населення. Особливість областей і районів з позиції специфіки організаційно-правових форм здійснення місцевого самоврядування визначається передусім тим, що згідно ч. 4 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування на цих рівнях адміністративно-територіального устрою покликано представляти спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст. Територіальної громади як такої на цих рівнях адміністративно-територіального устрою не існує. Область традиційно визначається як складова частина адміністративно-територіального устрою держави, що історично склалася, яка характеризується значною територією, де проживає багатонаціональне населення із загальними традиціями і менталітетом або де компактно представлені національні меншини. Згідно ч. 2 ст. 133 Конституції України до складу України входять 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська. Район - це територія, яка виконує функцію політико-координаційного публічного центру з певним економічним потенціалом (передусім аграрний сектор і переробляюче виробництво) і господарською спеціалізацією, транспортом і інформаційною інфраструктурою, яка забезпечує зв'язок між сільськими населеними пунктами, між ними і містами, а також регіональними центрами. Одним із найважливіших прав місцевого самоврядування відносно його територіальної основи є участь місцевого самоврядування в рішенні органами державної виконавчої влади питань, які стосуються зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. Так, у відповідності зі ст. 5 Європейській хартії місцевого самоврядування зміни територіальних меж місцевої влади не можуть здійснюватися без попереднього з'ясування думки відповідних місцевих громад, можливо, шляхом проведення референдуму, якщо це дозволяється законом. В Україні територіальний устрій визначається виключно законами України (п. 13 ст. 92 Конституції України). Згідно п. 29 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься створення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає участь органів місцевого самоврядування в розв'язанні питань адміністративно-територіального устрою з посиланням на те, що форми такої участі повинні визначатися законами України. Проте, як вже відмічалося, закон про адміністративно-територіальний устрій в Україні ще не прийнятий. Тому, участь місцевого самоврядування в рішенні органами державної виконавчої влади питань, які стосуються зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, поки що не встановлено чинним законодавством України як обов'язкове. До компетенції місцевого самоврядування в Україні (згідно ст. 37 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні") віднесені лише такі повноваження відносно розв'язання питань адміністративно-територіального устрою, як найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту. 28.Поняття територіальної громади. Ст. 140 КУ – ТГ – жители села или добровольного объединения в сельскую громаду жителей нескольких сел, поселка, города. Ст. 1 ЗУ «О МС» - ТГ – жители, объединенные постоянным проживанием в пределах села, поселка, города, являющиеся самостоятельными админ-террит. единицами или добровольное объединение жителей нескольких сел, имеющих единый админ. центр. Ст. 1 проекта ЗУ «О МС» (новая ред.) – ТГ – жители, имеющие общие интересы, обусловленные постоянным проживанием в пределах соотв. самоуправляющейся админ-террит. единицы, имеющей собственные органы МС, местный бюджет и коммунальную собственность. Ознаки територіальної громади: 1. Наявність жителів. Жителі – це особи, незалежно від їх громадянства, що постійно, переважно, або тимчасового проживають на території села, декількох сіл, селища, міста, та виступають носіями влади на локальному рівні. 2. Територіальна основа. Село, селище, місто, що має статус самостійної адміністративно-територіальної одиниці. Декілька сіл, що мають єдиний адміністративний центр, мешканці яких добровільно об*єднались у сільську громаду. 3. Статус суб*єкта комунальної власності. 4. Наявність органів місцевого самоврядування. 5. Здійснення діяльності у сфері місцевого самоврядування. 6. Територіальна громада створюється з моменту, коли державний орган ухвалив рішення про створення адміністративно-територіальної одиниці, а не з моменту волевиявлення жителів відповідної території. 7. Форма безпосереднього здійснення вибори, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання, участь в органах самоорганізації населення. 29.Поняття та сутність організаційно-правової основи, як форми автономії МС. 30.Правоздатність територіальної громади. Правоспособность ТГ в сфере МС закреплена КУ и ЗУ «О МС». ТГ явл. первичным субъектом МС, осн. носителем его функций и полномочий и наделена правом самостоятельно или под ответственность органов и должн. лиц МС решать вопросы местного значения в пределах КУ и законов Украины (универсальная правоспособность). ТГ как первичный субъект МС непосредственно участвует в решении вопросов местного значения путем прямого волеизъявления. Формы: - местн. референдум - выборы представительного органа МС и сельск., пос., гор. головы - общие собрания гр-н по месту жительства - местные инициативы - общественные слушания - участие в органах самоорганизации населения Однако, ТГ и создаваемые ими органы МС явл. субъектами не только отношений по осуществлению МС, но и ГПО: - отношения собственности - договорные отношения - отношения, возникающие из причинения вреда - явл. субъектом ГП ответственности. 31.Територіальна громада як організаційна основа системи МС. Согласно ст. 2 ЗУ «ОМС» территориальная громада функционирует не¬посредственно или через органы местного самоуправле¬ния сельские, поселковые, городские советы и их испол¬нительные органы. Общие интересы территориальных громад в районах и областях представляют соответству¬ющие советы. Непосредственно территориальные грома¬ды реализуют свои права*«а сельских, поселковых и городских референдумах;, выборах депутатов предста¬вительных органов, сельских, поселковых и городских головка общественных слушаниях проектов решений органов местного самоуправления, помощью граждан¬ских инициатив и т.п. У людей, объединенных на какой-либо части террито¬рии государства совместными условиями проживания — селе, поселке, городе, есть_ немало проблем, которые каждый отдельно решить не в состоянии. Эксплуатация жилого фонда, обеспечение водой, теплом, электроэнерги¬ей, газом, благоустройство, услуги в области медицины, образования — вот далеко не весь перечень проблем которые в полном объеме или в различных наборах не-обходимо постоянно, ежедневно решать в каждом конк¬ретном населенном пункте. *Для этого жители создают органы самоуправления, наделяют их необходимыми сред¬ствами, которые отчисляют в виде налогов от своих до-ходов, избирают своих, наиболее активных представите¬лей (депутатов), которые от их имени участвуют в реше¬нии многих вопросов и контролируют их эффективность. Таким образом, территориальная громада является организационной основой в целом всей системы местно¬го самоуправления. Необходимо констатировать, что самой природе само¬управления больше отвечают формы непосредственного народовластия (референдум, выборы, сходы и т.д.). Закрепленные за территориальными громадами функ¬ции и полномочия местного самоуправления преимуще¬ственно осуществляют их органы. И это справедливо, поскольку Представительная демократия является более профессиональной и рациональной по сравнению с не-посредственной демократией. Органы местного самоуп¬равления, принимая решения, учитывают интересы опре-деленных социальных групп, обеспечивают их реализа¬цию через исполнительные структуры. Однако гармонии между функционированием местного самоуправления и интересами граждан иногда не бывает. |
| Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
| Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
| Бухарова Г. Д. Маркетинг в образовании: учеб пособие для студ высш... Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи: Навчально-методичний посібник для викладачів, аспірантів, студентів магістратури.... |
Вислови Д.І. Менделєєва Наука починається з тих пір, як починають вимірювати. Точна наука немислима без міри |
| Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
Наука у соціокультурному вимірі Наука – це особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на здобуття, об'єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань... |
| закономірне чергування довгих і коротких складів Це водночас давня наука, яка зародилася в Індії, і новітня наука, що виникла на європейському терені з початку ХХ ст |
Постнекласична раціональність: пізнавальні стратегії в добу постнекласичної науки В останній четверті XX ст наука вступила в нову фазу свого розвитку − постнекласичну. Увів до наукового слововживання термін «постнекласична... |