Богословский В. В. Общая психология
|
|
Скачати 195.61 Kb.
|
|
ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ ТА НАПРЯМКИ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ. 1. Основні методологічні принципи психологічної науки. 2. Методи психологічних досліджень. 3. Основні напрямки психології у XXст. Література 1. Богословский В.В. Общая психология. – М.: «Просвещение», 1980. 2. Гамезо М.В. Атлас по психологии. М., 1986. 3. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. М.,1992. 4. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш.пед.учеб.заведений. – М.: Гуманит.изд.центр «ВЛАДОС», 2003. 5. Максименко С.Д. Загальна психологія. – Вінниця.: „Нова книга”, 2004. 6. Психологія. / За ред. Ю.Л.Трофімова та ін. - К.: „Либідь”, 2003. 1. Методологічні принципи психології. Методологічні принципи психології є водночас певним баченням її предмета і шляхів його дослідження. Звичайно, методологічні принципи різних напрямків будуть відрізнятися один від одного, бо кожен має свої методологічні засади, які, незалежно від усвідомлення їх вченими, визначають способи розв’язання психологічних проблем. Повинна мати свої принципи і психологія, предметом якої є психіка, як осередок життя. Кожен з принципів виконує у психологічному поясненні певні функції, які характеризують природу та сутність психіки, можуть бути підґрунтям систематизації психологічного знання. Принцип детермінізму – основний у матеріалістичній психології, що фіксує причиннєву зумовленість психіки і включає її у зв’язки і відношення об’єктивних явищ, що існують поза суб’єктом. Цей принцип має велике значення не лише для пізнання психіки і розробки психологічної теорії, а й для пошуків шляхів передбачення, виховання психічних властивостей людини, керування ними. Є кілька рівнів детермінації в залежності від рівня розгляду суб’єкта – як організму, як індивіда і як особистості. На рівні організму суб’єкт підпорядкований біопсихічним детермінантам – спадковим і здобутим, що зумовлюють реактивний характер організації поведінки, єдність суб’єкта на психофізіологічному рівні. Індивід – це суб’єкт суспільних відносин у процесі засвоєння соціального досвіду, котрий визначається соціопсихічним рівнем детермінації. Особистість – це вищий рівень прояву активності суб’єкта, що утвор. особливий „підрівень” соціопсихічної детермінації, що характеризує соціально неповторні, оригінальні властивості психіки людини, здатність до творення нового суспільного досвіду. Ідеалістична психологія має свій принцип – індетермінізму: заперечення зовнішню зумовленість психіки і розглядає її як самодетерміноване явище. За принципом відображення – всі психіч. функції (а не лише пізнавальні) за своєю природою є відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер, воно попереджає фізичний контакт суб’єкта з об’єктом, сигналізує про значущі для нього об’єкти. Сигнальність – фундаментальна властивість психічного. Вона характеризується високою вибірковістю та випереджуваністю. Психічне відображення в людини є знаково-опосередкованим. Для організму психіч. відображення забезпечує життєдіяльність, для індивіда – дії з метою привласнення і репродукцію загальноприйнятих зразків суспільного досвіду, а на особистісному рівні – дії, спрямовані на творення нових, суспільно значущих продуктів і способів діяльності. Принцип єдності психіки і діяльності конкретизує принципи детермінізму й відображення. За цим принципом психіка і діяльність не тотожні, але й не протилежні. Вони утвор. єдність. Психіка виступає як внутрішній, ідеальний план діяльності. Психічні моделі дійсності дають можливість у навколишньому середовищі на всіх рівнях детермінації – організму, індивіду й особистості, забезпечуючи життєдіяльність , засвоєння і продукування суспільного досвіду. Принцип єдності психіки та діяльності дає змогу вивчати „таємниці” психіки через процеси і продукти діяльності та поведінки людини, розкриваючи об’єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ. У принципі розвитку психіки об’єктивно виявляються і реалізуються детермінація поведінки, зв’язок психіки та діяльності. За цим принципом кожному рівню детермінації притаманний свій тип розвитку. На рівні організму суб’єкт розвивається в процесі визрівання і формування психофізіологічних структур, на рівні індивіда – у процесі діяльності присвоєння, а на рівні особистості – в процесі перетворюючої діяльності. Принцип розвитку психіки дає змогу адекватно розуміти психіку, розглядати її не як щось стале, а як результат розвитку і діяльності на різних етапах становлення особистості. За системно-структурним принципом психіка є складною системою взаємопов’язаних елементів, таких як пам’ять, воля, мислення, увага та ін., котрі розглядаються як складові елементи цілого. Психіка виступає при цьому як особлива відкрита система зі зворотними зразками. На кожному рівні детермінації психіка ввімкнена у регуляцію взаємодії суб’єкта з ширшою біологічною системою (на рівні організму), з соціальною системою (на рівні індивіда), із створюваними культурно-історичними цінностями суспільства та предметного світу (на рівні особистості). Принципи психології використовуються у взаємозв’язку для пояснення будь-яких психічних явищ та в процесі наукового пізнання. Психічні явища слід розглядати через систему принципів як: а) причиннєво зумовлені; б) продукт і умову відображення; в) внутрішній план організації поведінки та діяльності; г) вияв якісного рівня розвитку психіки суб’єкта; д) особливу систему і водночас елемент іншої, більш широкої природної суспільної системи. Принципи психології відкривають можливість наукового вивчення психіки за умови використання спеціальних методів пізнання та формування дійсності. 2. Методи психологічних досліджень. Методи наукових досліджень–це ті прийоми і засоби, за допомогою яких вчені отримують достовірні дані, які використовуються для побудови наукових теорій та вироблення практичних рекомендацій. Сила науки багато в чому залежить від досконалих методів дослідження, від того на скільки вони валідні і надійні, як швидко та ефективно дана галузь знань здатна сприйняти і використати в себе все найновіше, передове, що з’являється в методах інших наук. Там, де вдається це зробити, зазвичай спостерігається значний прорив вперед у пізнанні світу. Все сказане стосується і психології. Її явища настільки складні і своєрідні, настільки важкодоступні для вивчення, що протягом всієї історії цієї науки, її успіхи безпосередньо залежали від вдосконалення методів дослідження. Пізніше, в ній опинилися інтегрованими методи найрізноманітніших наук. Це – методи філософії і соціології, математики і фізики, інформатики і кібернетики, фізіології і медицини, біології та історії, та ін. Завдяки використанню природних і точних наук, психологія починаючи з 2 пол. 19 ст. виокремилася в самостійну науку і почала активно розвиватися. До цього моменту психологічні знання отримували в основному шляхом самоспостереження (інтроспекції), роздумів, спостереження за іншими людьми. Наміри зробити психологію справжньою, більш-менш точною, практично корисною наукою, яка не лише описує але й пояснює явища, привели до того, що зараз психологія має в своєму арсеналі досить широкий спектр методів. За своїми методами психологія суттєво відрізняється від інших наук .Вона спирається на певні методологічні принципи, які визначають вимоги до побудови й використання методів психології. Найголовнішими такими вимогами є:, валідність (достовірність), надійність, об’єктивність, генетичний підхід, системність, особистісний підхід, індивідуалізація, єдність теорії та практики. Вимога об’єктивності полягає у вивченні об’єктивних умов виникнення та функціонування, об’єктивних проявів психічних явищ. Генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший. Вимога системності передбачає вивчення психічного явища як своєрідної системи, що має свої специфічні закономірності. Особистісний підхід передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній соціальній ситуації . Вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального стилю діяльності та поведінки, у визначенні психологічних проблем конкретної особистості та засобів їх розв’язання. Вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції, реабілітації, вдосконалення розвитку особистості на основі розкритих закономірностей психіки. Методи психології доцільно розділити на 2 групи: пізнавальні (дослідницькі) методи та методи активного впливу на особистість.  Розглянемо першу групу методів. Процес психологічного дослідження складається з ряду етапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних та формування висновків. На підготовчому етапі вивчається стан досліджуваної проблеми, проводяться попередні спостереження, бесіди, анкетування, визначаються мета і завдання дослідження. Важливим елементом цього етапу стає гіпотеза – уявлення про очікуваний результат дослідження. Усі вихідні моменти зумовлюють планування дослідження, вибір контингенту і кількість піддослідних, місця та часу проведення досліду, технічне оснащення, отримання попередніх експериментальних даних, форми протоколів, план кількісної (статистичної) та якісної обробки та інтерпретації даних. На етапі збирання фактичних даних використовуються емпіричні методи (експеримент, тестування, спостереження, бесіди тощо). Експериментальні дані фіксуються в протоколі, що має бути повним і цілеспрямованим, включаючи реєстрацію усіх необхідних параметрів експериментальної ситуації та психічних властивостей. Етап обробки даних передбачає кількісний та якісний аналіз і синтез зафіксованих даних. На останньому етапі дослідження здійснюється інтерпретація даних та формування висновків, встановлюється їх відповідність чи невідповідність вихідній гіпотезі, виявляються нові питання та проблеми, на основі яких формується програма дослідження. Відповідно до етапів психологічного дослідження доцільно розрізняти 4 групи методів: організаційні, емпіричні, методи обробки даних та інтерпретаційні методи.  Організаційні включають: порівняльний метод, що реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, який виявляється в багаторазових обстеженнях тих самих осіб протягом тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об’єкт вивчається різними засобами і представниками різних наук, що дає змогу багатогранного вивчення особистості. Емпіричні методи поділяються на основні та допоміжні. До основних належить спостереження та експеримент (як найперші, власне психологічні методи), до допоміжних – належать всі інші емпіричні методи, що допомагають в дослідженні психіки. До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальник, референтометрія, соціометрія, інтерв’ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод. Методи обробки даних – це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, н-д, визначення середніх величин та міри розсіювання, коефіцієнти кореляції, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами ін. досліджень. До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку – з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв’язків між усіма психічними якостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі. Розглянемо детальніше емпіричні методи отримання фактичних даних про психіку. Метод спостереження. Спостереження має кілька варіантів. Зовнішнє спостереження це спосіб збору даних про поведінку людини шляхом прямого спостереження за нею з боку. Внутрішнє – самоспостереження – психолог переслідує задачу вивчення явища зсередини, як воно безпосередньо представлене в його свідомості. Вільне спостереження не має заздалегідь встановлених рамок, програми, процедури його проведення. Воно може змінювати предмет і об’єкт спостереження. Стандартизоване спостереження, навпаки, заздалегідь визначене. При включеному спостереженні дослідник виступає як учасник процесу, що вивчається. Стороннє спостереження не передбачає особистої участі дослідника. Науково-психологічне спостереження вимагає певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя, треба виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне – навчитися правильно тлумачити психічне значення цих зовнішніх проявів. Недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібно зрозуміти, що вона означає. Вивчення психіки не повинно зводитись до випадкових спостережень окремих дій, висловлювань. Тільки систематичне, ретельно продумане вивчення ряду вчинків і висловлювань може виявити дійсні особливості психіки людини, встановити закономірності розвитку і зміни. Спостереження проводять в природних умовах, без втручання в хід діяльності дитини. Вчинки і слова дітей детально записуються, а потім піддаються аналізу. Записи можуть бути суцільними або вибірковими. Педагогу чи психологу для пізнання дітей необхідна спостережливість. Досвідчений спеціаліст за незначними зовнішніми показниками може визначити психіч. стан людини. Спостерігаючи зовнішні прояви, можна в деякій мірі передбачити поведінку дитини. Інші методи не можуть дати такої повної картини розвитку, в якій можна було б простежити формування психіч. якостей, виникнення і розвиток окремих психіч. процесів і т.д. Однією із різновидностей спостереження є самоспостереження. Це вивчення психіки на основі спостереження за власними психічними явищами. Самоспостереження – один з допоміжних методів психології. Воно використовується як компонент інших методів у вигляді словесного звіту піддослідного. Головним методом психологічного пізнання вважається експеримент. Експериментальний метод. Експеримент – вивчення психіч. явища, умови виявлення й розвитку якого створюються штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує вироблення гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета. Залежно від того, наскільки умови проведення експерименту є природними, він ділиться на лабораторний і природній. Лабораторний експеримент довгий час застосовувався як єдиний експериментальний метод, коли дослідження психічних процесів відбувається в штучних умовах, в лабораторіях, із застосуванням спец. приладів. Природний експеримент вперше був запропонований на 1 Всеросійському з’їзді з експериментальної педагогіки в 1910році А.Ф.Лазурським і потім одержав широке розповсюдження у віковій та педагогічній психології. Піддослідний ставився в заздалегідь підготовлені, але звичні для нього умови. Залежно від ступеня втручання в протікання психіч. явищ, експеримент можна розділити на констатуючий і формуючий. Констатуючий експеримент в процесі природної, але спец. організованої діяльності виявляє певні психіч. особливості і дає попередній матеріал про рівень розвитку відповідної якості. Формуючий експеримент передбачає цілеспрямовану дію на учня з метою формування в ньому певних якостей. Тести – це короткі експериментальні стандартизовані прийоми, що застосовуються для виявлення рівня психічного розвитку особистості. Тести – стандартизовані методики психодіагностики, що дозволяють отримувати співставні кількісні та якісні показники ступеня розвиненості якостей, що вивчаються. Під стандартизованістю мається на увазі те, що вони завжди і всюди мають застосовуватися однаково: починаючи від інструкції, яку отримує піддослідний і закінчуючи способами обчислення та інтерпретації отриманих даних. Вперше термін „тест” ввів англійський вчений Френсіс Гальтон, а одержав широке розповсюдження завдяки дослідженням Джеймса Кеттелла. Є багато різновидів тестів.
В особливу групу виділяються проективні тести – пов’язані зі сприйманням та інтерпретацією багатозначних об’єктів: невизначені малюнки, безформні плями та ін. До проективних тестів звертаються тоді, коли справа стосується діагностики захованих чи неусвідомлених піддослідним психологіч. особливостей. Існують певні правила застосування тестів, опрацювання та інтерпретації його результатів:
Анкета (опитувальник) – метод збору статистичного матеріалу шляхом прямого опитування піддослідних. Дитині пропонується дати відповідь на ряд запитань. Анкета може бути розрахована також на одержання матеріалу, що стосується ін. осіб. При складанні анкети виникають особливі проблеми. За змістом анкета повинна охоплювати тільки певну область. Кожне питання має супроводжуватися додатковим питанням, що стосується мотивів висловлювання. Додаткові питання краще всього формулювати словами: „чому саме так?”. Це необхідно для того, щоб при обробці даних можна було відповідати тільки „так” чи „ні”, підкреслити чи викреслити те чи інше місце в анкеті. Такі дані не піддаються ніякій обробці, крім кількісної (такі питання називаються закритими). При анкетуванні слід враховувати, що людська думка, висловлена у формі запитання, завжди має той чи інший навію вальний вплив на опитуваного, тому потрібно максимально відмежувати його від навіювання. Надзвичайно вадливою у методичному відношенні є проблема формування запитання. Перед масовим анкетуванням необхідно провести пробні досліди з анкетами-проектами. Після цього анкети піддаються остаточній редакції. Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами групи, виявляють їх структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії – антипатії, референтності (стосовно певних цінностей). Бесіда та інтерв’ю. Для вивчення учнів часто використовується бесіда, яка може дати цінний матеріал для пізнання людини. Успішність бесіди залежить від міри її підготовленості (наявності чіткого плану бесіди, врахування вікових та індивідуальних особливостей та ін.) та від відвертості відповідей Об’єктивність повідомлених в бесіді даних багато в чому залежить від такту психолога, його вміння з’ясовувати різні обставини. Другим варіантом бесіди є клінічна бесіда, розроблена швейцарським психологом Ж.Піаже. Вона є своєрідним поєднанням бесіди з експериментом. Людину ставлять в умови, які вимагають від неї вирішення спеціально відібраних задач і відповідей на поставлені запитання. В системі методів психологічного дослідження суттєве місце займає вивчення продуктів діяльності. Аналіз продуктів діяльності – метод опосередкованого емпіричного вивчення через розпредмечування, аналіз, інтерпретацію матеріальних та ідеальних (тексти, музика, живопис) продуктів діяльності З метою наукового дослідження метод аналізу продуктів діяльності передбачає певну мету, гіпотезу і способи аналізу кожного специфічного продукту (н-д, тексту, малюнка, музичного твору). Пізнанню психічних особливостей дитини допомагає і біографічний метод – збір та аналіз даних про життєвий шлях особистості. Знаючи основні періоди життя дитини, можна зрозуміти, в результаті яких обставин сформувались ті чи ін. риси характеру. Трудовий метод передбачає включення дослідника у конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби з середини її закономірностей. Ефективність трудового методу залежить від здатності дослідника до перенавчання, перевтілення, певного артистизму, рефлексії об’єктивної фіксації дослідних даних тощо. Методи активного впливу на особистість. Сучасній науковій психології властиві не лише великі методичні можливості у пізнанні закономірностей психіки, а й здатність при потребі активно впливати на психічні властивості особистості. Назвемо деякі з цих методів. Психологічна консультація проводиться з метою надання людині психологічної допомоги. Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини. Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовуються для розвитку здібностей, н-д: уваги, уяви, пам’яті, мислення тощо. Психологічна терапія та реабілітація – це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану – під час перебування у важкому стані, стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки). Отже, сучасна наукова психологія має в своєму розпорядженні широкий арсенал методів активного дослідження, пізнання та впливу на психіку людини, щоб допомогти їй у складних умовах нинішнього життя. Тому психологія займає гідне місце серед інших наук про людину. 3. Напрямки сучасної психології. Стан сучасної психології визначають такі її основні напрямки: гештальтпсихології, біхевіоризм, психоаналіз, генетична психологія, когнітивна психологія, гуманістична психологія, діяльнісний підхід, персоніфікований підхід, та інші. Розглянемо коротко кожен з них. Гештальтпсихологія (від нім., означає – цілісна форма, образ) – напрям у західній психології 1 третини 20ст., що висунув програму вивчення психіки, як цілісної внутрішньої структури – гештальта. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що перебуває у відповідності з фізіологічними процесами мозку і зовнішнім світом. Такий підхід дозволив показати зумовленість сприймання співвідношення предмета („фігури”) і його оточення („фону”), з’ясувати роль інсайту (з англ. – проникливість, збагнення) та переструктурування чуттєвих даних у мисленні. З позицій підходу, нове у психіці є наслідком реорганізації та перецентрації існуючих у ній же гештальтів. Ідеї гештальтпсихології збагатили дослідження пізнавальних процесів і знайшли своє продовження у когнітивній психології. Представники: Вертгеймер, Келер, Левін та ін. Біхевіоризм (від англ. - поведінка) – напрям, який предметом психологічних досліджень вважає те, що підлягає методам об’єктивного вивчення. Насамперед, це поведінка – сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули. Засновник – Дж. Уотсон (1878-1958), започаткував дослідження навичок – автоматизованих дій, сформованих шляхом багаторазових повторень. Законами формування навичок (н-д, „закон спроб та помилок, закріплення випадкового успіху”) пояснювалося утворення різноманітних психічних явищ. Було також виявлено спільні для людини і тварини закономірності научіння – засвоєння набутого досвіду. Еволюція цього напрямку зумовила появу необіхевиоризму, який також спирається на поведінковий принцип, але вже по-іншому визначає характер відношень між стимулами та реакціями і допускає наявності проміжних змінних між ними у вигляді очікувань, гіпотез, пізнавальних схем тощо. Представники: Міллер, Скіннер, Халл та ін. Психоаналіз – напрям, засновником був З.Фрейд (1856-1939). Він розглядав психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що має сексуальну й агресивну складові. Перша є джерелом психіч. енергії (лібідо) і перебуває у конфлікті зі свідомістю. Внаслідок цього конфлікту особистість – також багаторівневе явище, рівнями якого є: Ід (воно), Его (я) і супр-Я (над-Я). Принцип реальності і принцип задоволення несумісні між собою, тому особистість завжди перебуває у стані напруження, від якого рятується за допомогою механізмів психологічного захисту: н-д, витіснення (переведення того, що не відповідає принципу реальності, у зміст несвідомого), проекція (перенесення власних переживань на об’єктивну реальність), регресія (повернення на більш ранню стадію розвитку), сублімація (різни форми розрядки лібідо) та ін. З.Фрейд створив оригінальну і, як показав час, життєздатну теорію, але в основу її поклав явище, непідвласне свідомості. Тому свідомість дослідника може лише будувати припущення з приводу несвідомого та накладати його гіпотетичні ознаки на реальність людського життя. Саме довільність засад теорії і призвела до чисельних її модифікацій. Погляди Фрейда вийшли за межі психології й позначились на її стані розвитку різних форм культури 20 ст. створений ним напрямок започаткував психологічну допомогу людині і тим утвердив психологію як науку, що має свою реальну практику. Послідовники: Адлер, Еріксон, Фромм та ін. Генетична ( від грец. - походження) психологія – напрям, який вивчає насамперед проблему розвитку інтелекту дитини. Його засновник Ж.Піаже (1896-1980) вбачав у такому розвитку результат трансформацій операцій – зовнішніх дій дитини – з предметами. Завдяки інтеріоризації – закономірного процесу переходу зовнішніх дій у внутрішні – ці операції стають власне інтелектуальними структурами. Вони характеризуються рухливістю, здатністю швидко переходити від одного змісту до протилежного, що забезпечує широкі можливості їх розвитку. Якщо початковим періодом розвитку є сенсомоторний (від чуттєвий рух), то наступні прямо пов’язані з логікою операцій. Першим з них є період конкретних операцій (припадає на молодший шкільний вік), становлення другого періоду – формальних операцій – Завершується в підлітковому віці. За здатністю охопити і пояснити розвиток дитячого інтелекту цій теорії немає рівних. Детальніше знайомство відбудеться у курсі вікової психології. Когнітивна (від англ. - знання, пізнання) психологія – напрям, представники якого досліджують внутрішню організацію психічних процесів: сприймання, уваги, мислення, пам’яті вони часто вдаються до аналогії між обробкою інформації технічними пристроями і людиною і на цій підставі створюють численні моделі психічних процесів. Н-д, порівняння пошуку в пам’яті слідів минулих вражень, організованих в мозку за принципом каталогу бібліотеки. Представники когнітивної психології твердять про вирішальну роль у поведінці знань - результатів пізнавальної діяльності. На нинішньому етапі свого розвитку вона прагне об’єднатися з ін. напрямками. Зокрема з біхевіоризмом та генетичною психологією. Гуманістична (від лат. - людяний) психологія – визнає предметом дослідження унікальну особистість, вбачаючи в ній активну, свідому істоту, яка відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Особистість потребує зв’язків з ін. людьми, відчуває необхідність постійного самовдосконалення, шукає сенс життя. Представники: Маслоу, Франкл, Роменець та ін. Саме гуманістична П заявила себе на теренах колишнього СРСР. Діяльнісний підхід об’єднує вчених, для яких психіка – функція мозку, явище, що виникає у процесах активності живої істоти й опосередковує їх своїми специфічними функціями. Цей підхід виник на грунті філософії марксизму. Представники: Виготський Рубінштейн, Леонтьєв, Костюк (теорія психічного розвитку в онтогенезі). Виготському належить культурно-історична теорія психіки. За його теорією вищі (культурні) функції виникають на базі нижчих (натуральних) спільних для людини і тварини, але підпорядковуються законам, що випливають із суспільного життя людини. Натуральні психіч функції стають вищими, збагачуючись за рахунок опосередкування – використання людиною досконаліших внутрішніх засобів (н-д, мова). Тому вищі психіч функції – це прижиттєво сформовані соціальні за походженням психічні процеси, які спочатку існують як форма взаємодії між людьми, а пізніше – як інтеріоризований процес. У своєму розвитку вони проходять соціальну і власне психологічну стадії. На останній стадії психіч. функції набувають вигляду автоматизованих внутрішніх операцій. Ідеї Л.С.Виготського знайшли подальший розвиток у працях його учнів: Леонтьєва, Запорожця, Божович, Гальперіна, Ельконіна. Персоналістичний (особистісний) напрямок зосередив свої зусилля на вивченні особистості та її внутрішньої будови. Представники: В.Штерн, Г.Олпорт, А. Маслоу, К.Роджерс. Основним предметом дослідження персонологів є – психічно здорові, зрілі і творчо обдаровані представники людства. Головна їх відмінність від ін людей полягає в безперервному розвитку і активному ставленні до навколишнього світу. Очевидно, психологію майбутнього очікує поява нових теорій – ланок безперервного процесу пізнання людиною самої себе. |
Схожі:
|
Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
|
Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
Калина Н. Ф. Глянец и гламур (конференция по новым социальным феноменам)... Журжу Т. С. Социальная психология. Структурно-динамические особенности образа Я у подростков с девиантным поведением. – Социальная... |
|
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Бурбаки Н. Общая топология. Числа и связанные... Бурбаки Н. Общая топология. Числа и связанные с ними групы и пространства. – М.: ГИз ФМЛ, 1959. 247с |
Проблеми адаптації і дезадаптації студентів до навчального процесу... |
|
Основні типи навчання і їх психологічні моделі Задания для самостоятельности работы по дисциплине «Возрастная и педагогическая психология» |
Проверочный тест по курсу "Общая экология" Что изучает классическая экология? Наивысшим, замыкающим показателем экологического благополучия урбанизированных территорий является |
|
Реферат на одну із запропонованих тем. ІІІ. Підготуватися до практичних... Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации: Учеб пособ. / А. В. Соколов. – СПб. Издво Михайлова В. А., 2002 |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua