Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология

СТАНОВЛЕННЯ ПСИХІКИ. Виникнення психіки в процесі еволюції. Мозок і психіка. Фізіологічні передумови психічної діяльності. Природа людської свідомості та несвідоме. Література 1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. М., 1995. 2. Богословский В.В. Общая психология. – М.: «Просвещение», 1980. 3. Гамезо М.В. Атлас по психологии. М., 1986. 4. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. М.,1992. 5. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш.пед.учеб.заведений. – М.: Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 2003. 6. Основи псих.ології. / За ред. О.В.Киричука та ін. – К.: „Либідь”, 2002 7. Психологія. / За ред. Ю.Л.Трофімова та ін. - К.: „Либідь”, 2003. 8. Фрейд З. Психология бессознательного. – М., 1989. 1. Виникнення психіки в процесі еволюції. Є два філософських розумінь природи психіки : матеріалістична та ідеалістична. Відповідно до першого розуміння психіка являє собою властивість високоорганізованої живої матерії самокерування розвитком та самопізнання (рефлексія). Відповідно до ідеалістичного розуміння психіки в світі існує два початки : матеріальне та ідеальне. Вони не залежні, вічні, не виводяться одне з одного, розвиваються своїми законами. На всіх ступенях свого розвитку ідеальне ототожнювалося з психічним. Відповідно до матеріалістичного розуміння, психічні явища виникли в результаті тривалої біологічної еволюції живої матерії і в цей час являють собою найвищий щабель розвитку. Є данні, що свідчать про те, що навіть найпростішим одноклітинним істотам властиві психічні явища: здатність до реагування на зміни внутрішніх станів та зовнішню активність на біологічно значимі подразники, а також пам’ять, та здатність до научування через зміну в поведінці. В уяві матеріалістів психічні явища виникли на багато пізніше того, як на Землі з’явилося життя. Спочатку жива речовина володіла лише біологічними властивостями подразнення та самозбереження, які проявляються через механізми обміну речовин з навколишнім середовищем, особистого росту та розмноження. Пізніше, вже на рівні більш складніше організованих живих істот, до їх приєдналися чуття та готовність до научування. Спираючись на наукові дані, можна стверджувати, що психіка постала у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем. Завдяки психіці вдосконалювалася регуляція цього процесу, що забезпечувало виживання і життєдіяльність живих істот. Психіка, таким чином, виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак. Реконструкція процесу виникнення та становлення психіки ґрунтується на тій обставині, що у тваринному світі ще й досі існують різні за своєю складністю та давністю походження живі організми. Вони є носіями психіки різного рівня розвитку – від найпростішої, як у амеб, до найскладнішої у світі – психіки людини. Крім того, існують численні археологічні дані, що свідчать про ступінь розвитку мозку та його функцій у тварин і людини у минулому, про характер результатів їх поведінки й діяльності. Тому процес філогенезу психіки значною мірою може бути відтворений на підставі як зазначених даних так і більш-менш вірогідних гіпотез. Розвиток психічних механізмів регуляції поведінки живих істот проходив ряд етапів: - чутливість щодо окремих властивостей об’єктів у найпростіших організмів сприймання цілісних предметів у більш складних живих істот практичний інтелект вищих тварин практичний і абстрактний інтелект як основа первісної свідомої психіки у прадавньої людини свідомість і самосвідомість у стародавньої людини особистість людини до нашої і нашої ери, зокрема епох Відродження, Просвітництва, промислової революції та сучасного соціального і науково-технічного поступу. При переході від попереднього до наступного етапу форми психіки трансформуються у досконаліші психічні системи регуляції поведінки та діяльності живих істот, дедалі ефективніше забезпечуючи їхню життєдіяльність. Стадії та рівні розвитку психіки і поведінки тварин та людини. ФОРМИ ПСИХІКИ ЕТАПИ ВИДИ ПОВЕДІНКИ Подразливість до біологічних властивостей середовища – до психічна форма відображення й регуляції 0 Таксиси(тропізми) – елементарні безпосередні контактні рухові реакції найпростіших організмів Елементарна чутливість (сенсорна психіка, відчуття) – початкова сигнальна форма відображення дійсності I Інстинкти – природжені види реагування на умови середовища Предметне сприймання (перцептивна психіка ) II Навички – вид поведінки, що набувається твариною за життя і фіксується в індивідуальному досвіді Практичний інтелект вищих тварин на основі безпосередньої пам’яті, наочно-образного мислення III Відносно складні види поведінки вищих тварин – маніпулювання предметами-знаряддями, будівельна діяльність тощо Практичний і абстрактний інтелект прадавніх людей на основі довільної уваги, пам’яті, конкретного й абстрактного мислення, уяви, знань, умінь, навичок IV Cкладні види групової та індивідуальної предметної поведінки щодо пристосування до навколишнього середовища з використанням матеріальних і знакових засобів, знарядь праці, навичок, досвіду Свідомість і самосвідомість – сукупність пізнавальних, мотиваційних, цілеутворюючих, емоційно-почуттєвих і рефлексивних здатностей індивіда V Продуктивна та репродуктивна діяльність індивіда в процесі засвоєння та використання зовнішніх і внутрішніх засобів, матеріальних та ідеальних знарядь праці, рефлексивної організації поведінки Особистість – соціально зумовлена система вищих психічних властивостей, здатностей до спілкування, програмування, самопізнання і самовдосконалення, абстрактного мислення та уяви, формування системи знань, умінь, навичок, індивідуального стилю діяльності та поведінки VI Складні види творчої діяльності та соціальної поведінки з перетворенням навколишнього світу та власної поведінки Нові форми психіки, що зароджуються у сучасних умовах (понадсвідомість, геніальна творча особистість, надособистість). VII Глобальні, космічні за своїм масштабом види творчої діяльності та поведінки з перетворення, вдосконалення людської цивілізації, ноосфери, Всесвіту Отже, в процесі філогенезу виникає і розвивається безперервна низка форм психічного відображення живими істотами навколишньої дійсності, які сприяють досконалішій регуляції їхньої поведінки та життєдіяльності. До цих форм належать чутливість (сенсорна психіка), сприймання (перцептивна психіка), практичний інтелект вищих тварин, практичний і абстрактний інтелект прадавньої людини, що перетворюється в процесі історичного розвитку суспільства (на основі використання чимдалі досконаліших матеріальних та ідеальних, зовнішніх і внутрішніх знарядь діяльності) на свідомість, самосвідомість і особистість як соціально зумовлену систему вищих психічних властивостей індивіда. Це забезпечує можливість не лише повніше відображати об’єктивну дійсність, а й перетворювати її на себе. 2.Мозок і психіка. Фізіологічні передумови психічної діяльності. Психіка є властивістю мозку відображати довкілля й регулювати поведінку та діяльність людини. Мозок працює рефлекторно. Рефлекс – це відповідь живого організму на той чи інший вплив, що здійснюється через нервову систему. Центральним органом її є головний мозок. Погляди на фізіологічні механізми поведінки неодноразово змінювались протягом історії вивчення. Було переконливо доведено, що певний рівень поведінки та життєвих можливостей організму залежить не лише від спеціалізації органів, а й від особливостей їх взаємозв’язку. Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Об’єднуючись в структури, вони забезпечують сприйняття і переробку інформації, прийняття рішень та їх виконання, орієнтацію організму в середовищі, його активну поведінку. Тому знання анатомо - фізіологічних особливостей нервової системи людини необхідні для розуміння матеріальної основи психіки. Нервова система має центральну і периферійну частини. Центральна нервова система складається з головного та спинного мозку, розташованих відповідно у черепі та хребетному стовпі. Мозкові структури утворюються з нервових клітин – нейронів, пов’язаних між собою складною системою відростків, волокон. Місця контактів між нервовими волокнами та клітинами називаються синапсами. Синапси мають велике значення, оскільки утворюють певний бар’єр на шляху збудження, забезпечуючи цим вибірковість напрямку проходження імпульсів. Частина нейронів проводить збудження від рецепторів до центральної нервової системи, інша частина – від неї до ефекторів, переважна їх кількість забезпечує зв’язки між різними частинами центральної нервової системи. Периферійна нервова система складається із спинномозкових та черепномозкових нервів. Великі півкулі головного мозку як відділ центральної нервової системи в людини досягають найвищого розвитку. У людини вага головного мозку у 45-49 разів більша, ніж вага спинного мозку, а у тварин (слон, шимпанзе) – тільки у 15-18 разів, що підкреслює значення головного мозку для людини. Зверху великі півкулі вкриті тонким шаром нервових клітин, який називається корою великих півкуль. Існує функціональна асиметрія головного мозку – півкулями виконуються різні функції . Права півкуля контролює сенсорні й рухові функції лівої половини тіла, а ліва здійснює контроль його правої половини. Ліва півкуля в основному відповідає за мову, за аналітичну і послідовну переробку інформації, забезпечуючи тим самим послідовне аналітичне мислення. Права півкуля оперує образною інформацією, переробляючи її одночасно й цілісно (симультанно), керує навичками, пов’язаними із зоровим і просторовим досвідом, забезпечує орієнтацію в просторі, емоційне сприйняття об’єктів, зокрема музики. Спинний мозок і мозковий стовбур виконують головним чином види рефлекторної діяльності, котрі є природженими (безумовні рефлекси), а кора великих півкуль – це орган набутих упродовж життя форм поведінки, що регулюються психікою. До кори головного мозку надходять імпульси з рецепторів, або чуття, що утворюють периферійний кінець аналізаторів. Схематично аналізатор складається з трьох частин: рецептора, провідних шляхів і мозкового кінця аналізатора, який розташований у певній ділянці кори великих півкуль. Теоретичною основою для розуміння діяльності нервової системи є положення рефлекторної теорії, сформульованої І. М. Сєченовим та експериментально розробленої І. П. Павловим. Сєченов вважав, що рухові рефлекси здійснюються за зразком не рефлекторної дуги, а рефлекторного кільця. Він наводить аргументи, що свідчать про необхідність зворотної інформації від м’язів для створення рухів. Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує: прийом зовнішніх впливів; перетворення їх у нервові імпульси (кодування) та передавання в мозок; декодування і переробку прийнятої інформації подання команд у вигляді нервових імпульсів до м’язів та залоз ; прийом і передання в мозок інформації про наслідки виконаного акту (зворотній зв’язок); корекцію наступних дій з урахуванням інформації зворотного зв’язку. Рефлекторне коло складається з п’яти ланок : рецепторного нейрона шкіри, тіло якого знаходиться у спинномозковому вузлі; вставного нейрона, що міститься у задніх рогах спинного мозку; рухового нейрона, розміщеного у передніх рогах спинного мозку; рецепторного нейрона пропріоцептора, розташованого у спинномозковому вузлі, через який проходить зворотна інформація; доцентрового нейрона, що знаходиться у бічних рогах спинного мозку. Сучасна наука дійшла висновку, що мозок як саморегулююча система складається з трьох основних блоків. Один з них – енергетичний блок – підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи вищих відділів кори головного мозку. Він складається із систем верхніх відділів мозкового стовбура, сітчастої, або ретикулярної, формації. Другий блок забезпечує прийом, переробку та зберігання інформації різної модальності. Третій блок забезпечує програмні дії та рухи, регуляцію активних процесів і порівняння ефекту дій з початковими намірами. Всі три блоки беруть участь у психічній діяльності людини, в регуляції її поведінки, причому кожен виконує свою функцію. Порушення роботи одного з них призводить до порушень психічної діяльності. Нервова система виконує дві взаємозумовлені функції: - взаємодію організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) - об’єднання й регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність). Вища нервова діяльність людини забезпечує єдність організму та умов життя і виявляється в рухах. Важливою її властивістю є пластичність, здатність швидко й тонко змінюватись відповідно до мінливих умов життя. Вона вдосконалюється тренуванням при виконанні фізичної праці та розумової діяльності. Вищою нервовою діяльністю володіють також усі тварини, що мають розвинену нервову систему. Рухові умовні та безумовні рефлекси, з яких складається вища нервова діяльність, узгоджуються з вегетативними рефлексами, що утворюють нижчу нервову діяльність. Вища нервова діяльність людей є якісно складнішою, ніж тварин. Основна розбіжність вищої нервової діяльності людини й тварини полягає в тому, що тільки в людей існує система умовних і безумовних рухових рефлексів, яка забезпечує функцію мови, вимовляння й написання слів, а також здатність реагувати на слова як на умовні подразники, що мають певний смисловий зміст. Друга сигнальна система забезпечує якісно нову форму відображення зовнішнього світу завдяки функції мови. 3. Природа людської свідомості та несвідоме. Свідомість – є найвищий рівень відображення людиною дійсності, вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми. В історії психологічної науки питання свідомості було чи не найскладнішою проблемою, яку до цього часу неможливо вирішити ні з матеріалістичних, ні з ідеалістичних позицій. Не зважаючи на те, яких поглядів дотримувалися психологи, зі свідомістю вони завжди пов’язували рефлексивну здатність, тобто готовність індивіда до пізнання інших психічних явищ та самого себе. Наявність у людини такої здатності є основою для існування та розвитку психологічних наук, бо без неї даний клас феноменів був би закритим для пізнання. Без рефлексії людина не уявляла б, що у неї є психіка. Характеристики свідомості: відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів; розрізнення суб’єкта і об’єкта (того, що належить „Я” і „не Я”); забезпечення ціле утворюючої діяльності людини завдяки випереджальному відображенню людини (розкриває причинно-наслідкові зв’язки, передбачає наслідки, ставить мету, приймає вольові рішення, тощо) наявність емоційно-оцінних ставлень до всього, що відбувається навколо та до себе. Свідомість людини включає: відчуття себе суб’єктом, який пізнає; здатність уявляти існуючу та неіснуючу дійсність; контролювати свої психічні та поведінкові стани, а також керувати ними; здатність бачити та сприймати в формі образів оточуючу дійсність. Відчувати себе суб’єктом, що пізнає, означає, що людина усвідомлює себе як відокремлене від іншого світу створіння, яке готове і здатне до вивчення і пізнання цього світу, тобто до отримання більш-менш достовірних знань про нього. Людина може сформулювати ці знання, виражаючи їх словами, поняттями, передати іншій людині та майбутнім поколінням, зберігати, відтворювати, працювати зі знаннями, як з об’єктом. При втраті свідомості (сон, гіпноз, хвороба та ін.) така здатність втрачається. Уявлення про реальну та нереальну дійсність – інша важлива психолог. характеристика свідомості. Вона тісно пов’язана з волею. Про свідоме керування уявленнями зазвичай говорять тоді, коли вони породжуються та змінюються зусиллям волі людини. Уявлення дійсності, які відсутні в даний момент часу або зовсім не існують (уяви, мрії, фантазії), виступає як одна з головних характеристик свідомості. У цьому випадку людина довільно, тобто свідомо відволікається від сприйняття оточуючого, від сторонніх думок і сконцентровується на якийсь своїй ідеї, згадці, образі та ін., на тому, що в даний момент вона безпосередньо не бачить, або взагалі ніколи не побачить. Свідомість тісно пов’язана з мовленням і без нього у вищих своїх формах не існує. Одна з якостей свідомого відображення – зрозумілість уявлюваного чи усвідомленого, тобто його словесно-понятійна означеність, націленість певним змістом, що пов’язаний з людською культурою. У свідомості відображаються не всі і не випадкові, а лише основні, головні характеристики предметів, подій та явищ. Це здатність до комунікації, тобто передачі іншим того, що усвідомлює дана людина за допомогою мови чи іншої знакової системи. Комунікативні можливості є і в тварин, але від людських вони відрізняються важливою обставиною: за допомогою мови людина передає людям не лише повідомлення про свої внутрішні стани (якраз це є головним у спілкуванні тварин), але й про те, що знає, бачить, розуміє тобто об’єктивну інформацію про оточуючий світ. Обмінюючись інформацією, люди виокремлюють у повідомленні головне. Так відбувається абстрагування, тобто відволікання від усього другорядного та сконцентрування на суттєвому. Відкладаючись в лексиці, семантиці в понятійній формі, це головне стає набутком індивідуальної свідомості людини в міру того, як вона засвоює мову та навчається користуватися нею як засобом спілкування та мислення. Узагальнення відображає дійсність і складає зміст індивідуальної свідомості. Ось чому ми говоримо, що без мови та мовлення свідомість людини неможлива. Але свідомість існує не лише в словесній, а й в образній формі. Найяскравішим прикладом образної людської свідомості є мистецтво, література, музика. Вони також виступають як форми відображення дійсності, але не в абстрактній, як це властиво науці, а в образній формі. Свідомість не єдиний рівень, на якому представлені психічні процеси, якості та стани людини і далеко не все, що сприймається та керує поведінкою людини, усвідомлюється нею. Крім свідомості, у людини є ще й несвідоме. Несвідомі, це – ті явища, процеси, якості та стани, які по своїй дії на поведінку схожі на усвідомлені психічні, але людиною не рефлексуються, тобто не усвідомлюються. Їх по традиції також називають психічними. Несвідомий початок так чи інакше представлено в усіх психічних процесах, якостях та станах людини. Є несвідомі відчуття, до яких відносяться відчуття рівноваги, м’язові відчуття. Є неусвідомлені зорові та слухові відчуття, що викликають мимовільні рефлексивні реакції в зоровій та слуховій центральних системах. Неусвідомлені образи сприймання існують та проявляються в феноменах, які пов’язані з пригадуванням, відчутті знайомості, що виникає у людини при сприйманні якогось об’єкта, предмета, ситуації. Несвідома пам’ять – це пам’ять, яка пов’язана з довгочасною та генетичною пам’яттю. Несвідоме мислення особливо виразно виступає в процесі вирішення людиною творчих завдань, а несвідоме мовлення – це внутрішнє мовлення. Та найбільше психологів цікавить так звані особистісні прояви несвідомого, в яких, окрім бажання, свідомості та волі людини, воно проявляється в найглибших рисах. Великий внесок в розробку проблеми особистісного несвідомого вніс З.Фрейд. Несвідоме в особистості людини – це ті якості, інтереси, потреби та ін., які людина не усвідомлює в собі, але які їй притаманні та проявляються в різноманітних мимовільних реакціях, діях, психічних явищах.

Схожі: