Постнекласична раціональність: пізнавальні стратегії в добу постнекласичної науки


Скачати 92.44 Kb.
НазваПостнекласична раціональність: пізнавальні стратегії в добу постнекласичної науки
Дата02.04.2013
Розмір92.44 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
Постнекласична раціональність: пізнавальні стратегії в добу постнекласичної науки.

В останній четверті XX ст. наука вступила в нову фазу свого розвитку − постнекласичну. Увів до наукового слововживання термін «постнекласична наука» В. С. Стьопін.

Перш за все, постнекласична наука звернулась до більш складних об'єктів дослідження, таких як складні системи в їх історичному розвитку ( наприклад, Земля як система взаємодії геологічних, біологічних і технічних процесів, Всесвіт, як система взаємодії мікро-макро-і мегасвітів тощо). У зв'язку з цим значно посилилась роль міждисциплінарних комплексних підходів і програм. Усе це призводить до взаємодії різних методів, норм та ідеалів пізнання.

Постнекласична наука відкидає положення класичної науки про чітке розмежування об’єкта і суб’єкта пізнання. В. С. Стьопін вважає, що визначальною відзнакою постнекласичного типу раціональності є необхідність зважати на ціннісні орієнтації суб’єкта. Тобто визнається, що людина є невід'ємною частинкою тієї реальності, що пізнається. Неможливо виокремити дослідника від об'єкта дослідження, це лише абстракція, яка не завжди є корисною. Так, поняття біосфери навряд чи може ввести прихильник поділу всіх тварин і рослин на корисних і шкідливих для людини, від етнографа з расистськими переконаннями годі очікувати об'єктивних висновків про культуру тубільців.

Так, згідно з концепцією, яка отримала назву реляційного холізму, природа і людина виявились тісніше пов'язаними, ніж це будь-коли уявлялось, світ фізично-множинний (фізично-причинний) і ментальний (логічний) складають нерозривну єдність, нескінченно різноманітну і невичерпну в кожному експерименті чи акті пізнання.

Науковець, який пізнає об'єкт, не є стороннім спостерігачем – він учасник світового еволюційного процесу, він − у середині системи, що вивчається.

Кардинально змінюється стратегія наукового пошуку. Наукове знання набуває вигляду безперервного потоку іновацій. Ядром сучасної філософії науки стає аналіз процесу наукового дослідження, який в умовах постнекласичної науки набуває проблемно-орієнтованого характеру. Крім того, сучасна філософія науки визнає ідею багатоваріантності описувань і пояснень, наполягаючи лише на ясності та прозорості висхідних принципів і посилань, послідовності та аргументованості наукового пошуку. Ідея істини замінюється ідеєю правдоподібності гіпотез і теоретичних контрукцій. Наукове знання розуміється як побудова вірогідних гіпотез, на перше місце виходять нові критерії науковості – узгодженості, переконливості, продуктивності, евристичності гіпотез.

Все більше значення набуває сценарне мислення, що передбачає багатоваріантність шляхів еволюції та нелінійної динаміки складних систем. Врешті решт здатність науковців відтворювати багатогранність істини може сприяти політичному чи міжнаціональному консенсусу, який є таким необхідним за часів багатьох гарячих точок на нашій планеті (Карабах, Косово, Афганістан, Північна Ірландія.

Сучасна філософія науки включає в аналіз знання соціологічні фактори, такі як наукове співтовариство в його різних формах.

У постнекласичній науці широкого розвитку набуває такий інтегративний напрям дослідження, який отримав назву глобального еволюціонізму. Він базується на ідеї єдності світобудови і уявлення про універсальність еволюції. Глобальний еволюціонізм охоплює чотири етапи еволюції: космічну, хімічну, біологічну і соціальну і розглядає їх у єдності. Обгрунтуванню глобального еволюціонізму сприяли три найважливіших наукових підходи: теорія нестаціонарного Всесвіту, концепція біосфери і ноосфери, ідеї синергетики. Метою глобального еволюціонізму є не тільки поєднання уявлень про живу, неживу природу, соціальне життя і техніку, а й потреба інтегрувати науково-природниче, соціальне, гуманітарне і технічне знання. Глобальний еволюціонізм претендує на створення нового цілісного знання, яке поєднує наукові, методологічні та філософські основи.
Ліотар: «Доба постмодерну».

Слово «постмодерн», на думку Ж.-Ф. Ліотара, позначає стан культури після трансформацій, що відбулися з правилами гри в науці, літературі, мистецтві у кінці ХІХ століття.

На думку Ж.-Ф. Ліотара, термін «postmodernite» (постмодернізм, постсучасність) означає ту історичну епоху, яка настала «після модерну» (Нового часу), створені нею пріоритети мислення та буття. Натомість поняття «postmodern» (постмодерн) використовується для позначення комплексу культурно-історичних особливостей, які складають сутність постсучасності.

«Доба Постмодерну — це час, коли людське життя виходить із-під диктатури розуму, приборканого вічними істинами метафізики, й висуває йому свої вимоги. Найпершою нормою етики Постмодерну стає не метафізична істина, а повнота життя. Найвище життєствердження мислителі постмодерну вбачають у сприянні максимальному зростанню волі до життя. Вони переконані, що людина тільки тоді реалізує сенс свого життя, коли вільно стверджує все, що в неї є».

Французький філософ Ж.-Ф. Ліотар відкидає уявлення про постмодерн як анти-модерн або транс-модерн. Для нього постмодерн знаходиться не після модерну, не проти нього, — навпаки, він уже приховано містився у модерні. «Постмодерном виявляється те, що у середині модерну вказує на неуявне в уявленні, що відмовляється від утіхи гарними формами, від консенсусу смаку, завдяки чому можна відчути ностальгію по неможливому; що знаходиться у постійному пошуку нових сприйняттів — не для того, щоб насолодитися ними, а щоб краще відчути, що існує щось таке, що неможливо уявити». В основі постмодерного мислення та постмодерної філософії лежить концепція модерну. Квінтесенція модерну — це віра в метанаративи, утвердження комунікабельності досвіду, єдність сутності, всезагальність істини. Саме як результат переписування модерну виникає радикально-плюралістичне мислення, що заперечує будь-яку можливість консенсусу між різними жанрами дискурсу, визнає їхню гетерономність, при цьому «всезагальне» трактується як проста ознака метаоповідей, котрі самолегітимуються. Тому постмодерн і виявляється у Ж.-Ф. Ліотара таким собі внутрішнім переосмисленням та приборканням модерну. На підтвердження цього у статті «Заметка о смыслах «пост»» Ж.-Ф. Ліотар пише, що префікс «пост-» у слові постмодерн «позначає не рух на кшталт, тобто рух повторення, а певний «ана-процес», процес аналізу, анамнезу, аналогії й анаморфози, який переробляє щось «першозабуте»».

Епістемологічний анархізм П. Феєрабенда.

Фейерабенд займає дуже цікаву та оригінальну позицію серед методологів науки. Насамперед заслуговує на увагу його концепція “анархістської” теорії пізнання. Він закликає до зняття будь-яких обмежувальних правил дослідження, оголошуючи науку "по суті анархістським підприємством", що буде на його думку більш гуманно та прогресивно - як стосовно пізнання "насправді глибоких секретів природи, а не декількох ізольованих фактів", так і відносно самої людини, якщо ми бажаємо створити її всебічно розвинутою, не "затискаючи в лещата кожну частину людської природи". Фейерабенд робить висновок, що "єдиним принципом, який не перешкоджає науковому прогресові, є принцип anything goes" (тобто "все дозволено", "роби, що бажаєш").

Досліджуючи історію науки, Фейєрабенд знаходить, що не існує такого правила, яке б в той чи інший час не було порушене. Всі наукові революції та відкриття відбувались внаслідок інтуїтивного прориву, розриву з попередньою традицією (ньютонівська теорія, коперніканська революція, теорія Ейнштейна та ін ). Слід усунути тиск наукової, раціоналістичної ідеології, яка перешкоджає розвитку творчості. На думку Фейєрабенда, необхідно використовувати гіпотези, що суперечать добре підтвердженим теоріям або обгрунтованим експериментальним результатам, тобто розвивати науку контріндуктивно. Необхідно використовувати так звану "плюралістичну методологію", варто покращувати, а не відкидати альтернативні теорії, що потерпіли поразку. Це зумовлене тим, що, на думку Фейєрабенда, завдання вченого полягає не в пошуку істини, а в тому, щоб "робити слабке сильнішим"

Головний зміст концепції Фейєрабенда знаходить своє вираження в двох тезах. Одна з них – це принцип необмеженої проліферації, чи розмноження, помноження конкуруючих і прямо альтернативних одна одній гіпотез. Друга теза - це принцип теоретичної впертості чи міцності, тобто відмова від введення у гносеологічний вжиток яких-небудь альтернатив та впертого збереження вже наявних теорій. Взаємовідношення цих двох принципів розгортається в Фейєрабенда в різноманітних вимірах, але тяжіють до злиття, в якому вони, врешті решт, приходять до взаємоототожнення, співпадіння у єдиному принципі.

Сутність принципу проліферації гіпотез Фейєрабенд коротко виразив за допомогою крилатого виразу "припускається все". Але на це ж саме орієнтує й принцип впертості, з якого, за Фейєрабендом, випливає готовність якщо хочеться примиритись з будь-якою з існуючих теорій, якими поки що користуються за відсутності кращих, або до яких просто-напросто звикли.

Але з тези про не співмірність і проліферацію Феєрабенд виводить типовий анархічний зміст про те, що кожний має робити те, що хоче і такі бажання є рівними. А за цією логікою в список рівності можна включити і канібалізм, прихильників людських жертвоприношень. Цей абсурдний для нормальної людської сучасності результат є наслідком відкидання суспільного характеру людського життя, того,що окремі люди і групи включені в більш широкі спільноти, що накладає на їхню свободу обмеження.

Фейєрабенд, перш за все, висуває твердження про несумісність різних наукових теорій. Це означає, що альтернативні побудови завжди формально-логічно суперечать одна одній і не виводяться одна з одної.

На думку Фейєрабенда альтернативні теорії несумісні. Це означає, що з теорії T1 можна вивести твердження P1, а з альтернативної теорії T2 - твердження P2, і P1 несумісне з P2, тобто неможна без протиріччя визнати P1 і P2.

Випливає висновок, що альтернативні теорії незрівняні і неспiврозмiрнi, тобто в нас немає ніякого способу порівняти їх, щоб оцінити їх переваги і недоліки, нема ніякої загальної міри, використання якої дозволило б нам сказати, що одна теорія краща за іншу.

За Фейєрабендом, при виборі теорій гору беруть лише позатеоретичні мотиви, не одна теорія перемагає іншу, а прихильники однієї теорії будь-якими засобами перемагають прихильників іншої.

Фейєрабенд заперечує наявність границь між філософією та наукою взагалі. Те ж саме стосується відношень між наукою, релігією та міфом.
Синергетика та постнекласична наука.

Сучасний постнекласичний науковий підхід склався за рахунок доповнення некласичного, квантово-релятивістського світобачення закономірностями нової науки – синергетики.

Синергетика – загальна теорія незворотних процесів та відкритих систем, тобто систем, які обмінюються енергією і речовиною з навколишнім середовищем.

Першоджерелом синергетики можна вважати роботу Л.Больцмана, у якій він критикує гіпотезу теплової смерті Всесвіту через збільшення ентропії. Больцман усвідомлює, що друге начало термодинаміки, на якому базується ця гіпотеза, працює тільки для закритих систем, в той час як Всесвіт є системою відкритою.

Власне синергетика у її сучасному розумінні була створена роботами І.Пригожина у сорокових роках 20 ст.

Термін синергетика походить від грецького «синергена» – спільна діяльність, співробітництво. Запропонований Г.Хакеном, цей термін акцентує увагу на узгодженість взаємодії частин при утворенні структури як єдиного цілого.

Основні твердження синергетики.

* Індетермінізм розвитку відкритих систем: у відкритих системах напрямки протікання процесів можуть бути несподіваними, випадковими, багатоваріантними, які відхиляються від однозначно детермінованих змін, для цих систем характерна множинність шляхів розвитку.

* Нелінійність: нескінченно малий зовнішній фактор або флуктуація може (у деяких випадках, що мають назву точки біфуркації) змінити напрямок розвиту системи.

* Самоорганізація: для систем, далеких від стану рівноваги, незворотність процесу є джерелом впорядкування (висновок з теореми Пригожина).

Синергетичний підхід дає нам нове бачення світу, яке пов’язане з пізнанням процесів самоорганізації, розкриттям глибокого зв’язку між порядком і хаосом, зворотними і незворотними процесами, необхідністю та випадковістю, лінійністю та нелінійністю, мікро- та макрорівнями середовища. Завдяки синергетичний підходам вдалося пояснити такі явища, як структурування плазми, механізми ферментного аналізу та ефекти пам’яті розчинників. Основним надбанням синергетики є розуміння загальних закономірностей розвитку систем, тобто шляхів еволюції природи та суспільства та, навіть, механізмів виникнення Всесвіту, життя на Землі та свідомості. Синергетичні дослідження наводять на думку, що досить поширене у філософській літературі твердження про те, що випадковість – це лише форма прояву необхідності, не розкриває дійсного співвідношення необхідності і випадковості в реальній дійсності, оскільки в наведеному твердженні випадковість фактично позбавлена свого самостійного існування, оскільки мова йде про взаємовідношення необхідності з її ж формами прояву. Таким чином, в наш час відбувається становлення нового, нелінійного стилю мислення, а наше бачення природи, за І.Пригожиним, зазнає радикальних змін в бік багатоманітності, темпоральності та цілісності.

Схожі:

Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн...
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки....
Система централізованого водопостачання м. Києва включає Дніпровську,...
На сьогодні середньодобова подача води в водопровідні мережі міста складає біля 900-1000 тис м3/добу, з них: Дніпровська водопровідна...
Аналіз рентабельності підприємства
Дозволяє визначити ефективність вкладення коштів в підприємство і раціональність їх використання
ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА
У свою чергу корпоративна і конкурентна стратегії повинні спиратися на функціональні, без врахування аналітичних даних і можливостей...
Західноукраїнський весільний фестиваль
Відвідуваність у вихідні дні становить 17000-20000 унікальних відвідувачів за 1 добу
Прайс-лист вартості одного номера за одну добу перебування в санаторії...

Удосконалення виробів – основна складова інноваційної стратегії розвитку...
У статті розглянуто результативні підходи до створення інноваційного продукту. Визначено пріоритетні напрямки формування інноваційної...
Рівнобедрений. Які кути утворює бісектриса з прямою
...
УКРАЇНА РОЗПОРЯДЖЕННЯ
Міністрів України від 23 грудня 2004 року №957–р “Про заходи щодо реалізації у 2005 році Стратегії подолання бідності” та розпорядження...
Лекція ТЕМА. Первіснообщинний лад на території України
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка