Дактилоскопія (від грец. δακτυλοζ – палець і σκοπεω – дивлюся, розглядаю, букв. – пальцероздивляння) – розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для встановлення особи і розкриття злочинів.
Документ (від лат. documentum – свідчення, доказ) – матеріальний об'єкт, у якому зафіксовано відомості про будь-які факти, що відбулися чи передбачувані. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види Д.: 1) письмові (тексти, цифри та інші записи); 2) графічні (креслення, малюнки, схеми); 3) фотодокументи; 4) кіно-, відеодокументи; 5) фотодокументи; 6) електронний документ. За процесуальною природою письмові Д. можуть виступати як письмові й речові докази.
Дописка – спосіб зміни початкового змісту документа шляхом внесення в рукописний текст нових слів, фраз або окремих письмових знаків. Д. проводиться щодо літерних і цифрових записів. Ознаки Д.: нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами всередині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів оДнойменних знаків; наявність обведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсивності, відтінках барвника штрихів та їх копіювальних властивостей. Ознаки Д. можуть бути виявлені за допомогою збільшувальної техніки, світлофільтрів, що посилюють колірний контраст барвника штрихів. Д. розпізнається у процесі почеркознавчого і техніко-криміналістичного дослідження.
Допит – слідча або судова дія, що являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування між особами, які беруть у ній участь. Д. спрямований на отримання відомостей про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Це процес передачі слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію або пов'язані з нею обставини і особи. Д. – одна з найскладніших слідчих (судових) дій і найпоширеніший спосіб одержання доказів. Порядок Д. регламентується нормами КПК України (ст. 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308 і 311). Мета Д. полягає в отриманні повних показань, що відображають об'єктивну дійсність. Залежно від процесуального стану допитуваного розрізняють такі види Д.: Д. свідка, Д. потерпілого, Д. підозрюваного, Д. обвинуваченого, Д. підсудного, Д. експерта. Особливим видом Д. є Д. на очній ставці і перехресний Д. До загальних положень процесуального характеру належать такі: Д. може бути проведений за місцем провадження слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час; допитувані дають свідчення наодинці зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених законом (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.); перед Д. слідчий за необхідності пересвідчується в особі допитуваного, роз'яснює останньому його права та обов'язки, з'ясовує відомості анкетного характеру; Д. по суті справи розпочинається з пропозиції допитуваному розповісти все відоме йому у справі. Закон забороняє домагатися показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Примушування давати свідчення на Д. визнається злочином проти правосуддя.
Допит неповнолітнього – вид допиту, особливості якого пов'язані з особистістю допитуваного. Д. н. свідка, який не досяг 14-літнього віку, проводиться у присутності педагога. Присутність педагога при допиті свідка у віці від 14 до 16 років не є обов'язковою. Вона віднесена на розсуд слідчого. У разі потреби при Д. н. свідка можуть бути присутніми лікар, батьки або інші законні представники (ст. 168 КПК України). При Д. н. обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників віднесено на розсуд слідчого або прокурора чи може бути здійснена за клопотанням захисника (ст. 438 КПК України). Під час Д. н. мають місце особливості, пов'язані зі способом виклику неповнолітнього на допит, визначенням місця, часу і режиму провадження. Вікові особливості допитуваних впливають на обрання тактичних прийомів, спрямованих на усунення перекручень, добросовісних помилок неповнолітніх (фантастичних нашарувань, перекручень сугестивного характеру). При Д. н. використовуються специфічні тактичні прийоми: роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань; роз'яснення неправильно зайнятої допитуваним позиції за мотивами псєвдогеройства, помилкового розуміння дружби і товаришування; роз'яснення суті і значення пред'явлених і оголошених матеріалів.
Доріжка слідів ніг – група слідів ніг людини, що складається з кількох (три і більше) послідовно розташованих відбитків босих ніг або взуття. Елементи Д. с. н.: лінія напряму руху; лінія ходьби; довжина кроку; ширина кроку; кут розгортання стопа. Д. с. н. має діагностичне значення.
Дорожньо-транспортна подія (ДТП) – злочинне порушення правил безпеки руху й експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролейбусів, тракторів, самохідних машин та інших механічних транспортних засобів, внаслідок якого заподіяно середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або настала смерть потерпілого. ДТП, залежно від механізму події, поділяються на: 1) зіткнення транспортних засобів; 2) наїзд транспортного засобу (на пішохода, велосипедиста, перепону та ін.); 3) перекидання транспортного засобу; 4) випадіння пасажира з транспорту; 5) інші. Обставини, які слід з'ясувати: а) чи належить ця подія до ДТП, її вид; б) дорожня обстановка в момент події; в) які транспортні засоби брали участь у події, їх технічний стан; г) наслідки події; ґ) спосіб вчинення ДТП; д) хто постраждав, поведінка учасників події; е) причина ДТП; є) ступінь провини кожного з учасників події; ж) які положення правил дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів було порушено; з) чи існує причинний зв'язок між допущеними порушеннями правил дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів та їх наслідками; і) обставини, що сприяють злочину. Типові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи: 1) огляд місця події; 2) огляд трупа; 3) огляд транспорту; 4) допит водія; 5) допит потерпілого; 6) виявлення свідків та їх допит; 7) розшук водія і транспортного засобу; 8) призначення судово-медичної експертизи; 9) відтворення обстановки та обставин події; 10) призначення судової автотехнічної експертизи; 11) призначення інших судових експертиз.
Е
Ексгумація (від лат. ex – з, від і humus – земля, ґрунт) – вилучення трупа з місця поховання з метою огляду, судово-медичного дослідження або пред'явлення для впізнання. Е. – слідча дія, що проводиться у присутності понятих, судово-медичного експерта та осіб, яким буде пред'явлено труп для впізнання. Рішення про проведення Е. оформляється постановою слідчого, яку затверджує прокурор. Перед розкопуванням могили її слід сфотографувати, а потім доцільно сфотографувати всі наступні стадії Е. Жодні зміни трупа не можуть бути підставою для відмови від його повного судово-медичного дослідження. Процесуальний порядок Е. передбачений ст. 192 КПК України.
Експерт (від лат. expertus – досвідчений) – особа, яка володіє спеціальними знаннями і залучається органами розслідування, судом та іншими органами для проведення експертизи. Законодавство визначає правовий статус Е. Судовими Е. можуть бути особи, які володіють необхідними знаннями для того, щоб дати висновок із досліджуваних питань. Спеціалісти державних спеціалізованих установ і відомчих служб, які проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку й атестацію як судові Е. певного фаху (ст. 10 Закону України "Про судову експертизу"). Судовий Е. має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються експертизи; порушувати клопотання про надання нових матеріалів, необхідних для висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і ставити особам, які допитуються, питання, що стосуються експертизи, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки (ст. 77 КПК України).
З
Загальна теорія криміналістики – методологічна основа, яка являє собою систему світоглядних принципів, концепцій, категорій, понять, методів і зв'язків, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до 3. т. к. ; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; д) криміналістична систематика.
Заміна частин документа – один із способів часткового підроблення, який полягає в заміні аркушів, уклеюванні окремих ділянок і переклеюванні фотокартки. Ознаки заміни аркушів: порушення нумерації сторінок або невідповідність сторінок; розходження у графічних ознаках друкарського шрифту, у малюнку захисної сітки, формі і розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром та якістю паперу; додаткові проколи в місцях кріплення аркушів та ін. Ознаки переклеювання фотокартки: відсутність на фотокартці відбитка печатки; розходження у графічних ознаках букв у частинах відбитка на фотокартці і документі; наявність розрізу на фотокартці; розходження в кольорі часток клею, що виступає з-під фотокартки.
Запитання – звернення, що потребує відповіді; одна з форм судження. У ньому не повідомляється готова думка, а виражається прагнення того, хто говорить, спонукати співрозмовника до повідомлення або розвитку думки. Існують різні форми і функції З. За своїм цільовим призначенням З. поділяються на: основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадувальні, контрольні. З. є важливою формою процесуального спілкування під час допиту.
Запитання навідне – запитання, що містить елементи сугестії (навіювання) і неприпустиме під час допиту. Запитання не повинно наводити допитуваного на відповідь. Існує три типи З. н.: 1) запитання, що містять пряме підказування, коли навіювання спрямоване на предмет запитання і збігається з ним (наприклад: "Чи були на викрадачеві рукавички?"; за умови, що свідок назвав викрадача); 2) запитання, що спрямовані на характеристику властивостей навіюваного уявлення, на уточнення його деталей (зокрема: "Якого кольору були рукавички у викрадача?"; за умови, що свідок назвав викрадача, але про наявність рукавичок не говорив); 3) запитання, що є непрямим підказуванням, коли вони спрямовані на предмет, особу, дію, на те, що реально існує, відоме свідкові і ним назване. Навіювання вводиться в констатуючу частину як другорядний елемент і спрямоване на неіснуючі, але, на перший погляд, незначні деталі (наприклад: "Який вигляд має викрадач, що сів за кермо і був у рукавичках?"; за умови, що свідок описав факт крадіжки машини і назвав викрадачів).
Збирання доказів – процес, що складається з таких стадій: а) виявлення доказів – їх відшукування; б) фіксація (закріплення) доказів: зберігання фактичних даних у встановленому законом порядку; в) вилучення доказів: дії, що забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи, а також їх дослідження; г) зберігання доказів, що полягає у вжитті заходів щодо збереження самих доказів. З. д. є першим етапом роботи з доказами.
Звукозапис у кримінальному судочинстві – додатковий засіб фіксації показань. Про провадження звукозапису допитуваного повідомляють до початку слідчої дії. Не припустимо здійснювати звукозапис тільки частини допиту або показань, спеціально повторених для звукозапису. На фонограмі мають бути зафіксовані: місце і дата провадження слідчої дії, час її початку і закінчення, посада і прізвище особи, яка здійснює слідчу дію, прізвище, ім'я, по батькові кожної особи, які бере участь у її провадженні. По закінченні допиту звукозапис повністю відтворюється, і особа своєю заявою засвідчує його правильність. На фонограму записуються і всі доповнення та поправки до показань. Звукозапис не замінює протоколювання слідчої (судової) дії.
Зв'язність почерку – у почеркознавстві: загальна ознака почерку, що полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків і їх частин у межах одного слова. Розрізняють З. п.: малу (при з'єднанні літер у більшості слів по дві-три), середню (при з'єднанні від чотирьох до шести) і велику (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі руки в процесі письма).
Зґвалтування – злочин, що полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. З. є найтяжчим і найнебезпечнішим злочином проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (ст. 152 КК України).
Злом – засіб проникнення в помешкання, сховище, сейф з метою отримання інформації або вчинення злочину. З. відбувається за допомогою певних знарядь та інструментів. Існують спеціально виготовлені в злочинних цілях знаряддя 3. і злодійського інвентарю ("гусяча лапа", "фомка" та ін.).
Злочини організовані – найбільш небезпечний різновид групових злочинів. З. о. вчиняються групами. Мають керівні засади злочинної діяльності, внутрішньогрупову ієрархію, зрощування із офіційними структурами, корумповану захищеність, налагоджену систему взаємодії між членами злочинного угруповання. Існують особливості розслідування організованих злочинів.
Злочинна організація, злочинне співтовариство – згуртована організована група, створена для вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, або об'єднання організованих груп, створених із тією самою метою. Відповідно до ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої З. о., так і інших злочинних груп.
Змивання – спосіб зміни змісту документа, за якого здійснюється видалення тексту різними розчинниками, що вимивають барвник штрихів. Ознаки 3.: ослаблення блиску; наявність зон розмиву зі слабовираженими пофарбованими межами, покороблєність і шорсткість паперу; залишки барвника видалених штрихів. Для виявлення ознак 3. використовують збільшувальні оптичні засоби й ультрафіолетові освітлювачі.
Знаряддя злому – будь-який твердий предмет (метал¬вий прут, лом, труба, сокира тощо), що може бути використаний для подолання перешкод. Зазвичай застосовуються: різний столярний або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи 3. з. належать спеціально виготовлені зі злочинною метою інструменти та пристрої: "гусяча лапа", "рак", "фомка", "уїститі", "відмички", "балерина", "вудочки" та ін.
Знаряддя злочину – предмети та речовини, що використовуються злочинцем для досягнення злочинного результату; елемент криміналістичної характеристики злочинів.
Знаття інформації з каналів зв'язку – оперативно-розшукова або слідча дія. Процедура З. і. з к. з. передбачена КПК України (ст. 187). За наявності підстав слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, вислуховує думку прокурора, після чого, залежно від підстав для прийняття такого рішення, виносить відповідну постанову. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором. З. і. з к. з. з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи. Див. Прослуховування і запис телефонних переговорів.
Зовнішні ознаки – характеристики зовнішнього вигляду в цілому або окремих елементів, що сприймаються, за яки ми можливо відрізнити (упізнати) людину чи віднести її до певної групи людей. 3. о. поділяються на: анатомічні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, що виявляються зовнішньо, у тому числі поведінка: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших предметів, які людина постійно носить.
|