|
|
Скачати 8.53 Mb.
|
важеними Кодексом України про адміністративні правопору- шення та іншими законами України (статті 218—24415). Адміністративні провадження в сфері управління розгляда- ються уповноваженими на те органами (посадовими особами), до компетенції яких безпосередньо належить вирішення пи- тання щодо визнання і задоволення прав, свобод і законних інтересів особи. Принцип рівності учасників адміністративного процесу перед законом визначається конституційним положенням (ст. 24), за яким не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками знайшов своє закріплення у всіх юрисдикційних процесах — криміналь- ному, цивільному, господарському (ст. 16 КПК, ст. 5 ЦПК, ст. 42 ГПК), у тому числі й в адміністративному — ст. 10 КАСУ, ст. 248 КУпАП. Суть цього принципу полягає у відсутності будь-яких переваг учасника адміністративного провадження перед іншими. Орган, який розглядає адміністративну справу, зобов’язаний по- важати честь і гідність усіх учасників процесу. За порушення Г л а в а 1 42 рівноправності громадян встановлена кримінальна відповідаль- ність ст. 161 КК України). Принцип провадження процесу державною мовою. Зміст цього принципу в юридичній літературі в деяких випадках підмінено поняттям «провадження процесу національною мовою». Напри- клад, дослідники В. К. Колпаков та О. В. Кузьменко на підставі норм Закону України «Про мови в УРСР» і посилаючись на багатонаціональний склад населення України вказують, що по- ряд із українською може використовуватися мова національ- ності чи мова, яка прийнята для всього населення . Звичайно, учасники адміністративного процесу мають право на вико- ристання мови прийнятою для сторін або користуватися послу- гами перекладача. Це право знаходить своє закріплення і у нор- мативних актах — ст. 268 КУпАП, ст. 15 КАСУ, ст. 6 Закону України «Про звернення громадян» та ін. Встановлення націо- нальної мови в провадженні затверджує пріоритет загальнолюд- ських цінностей, забезпечує мовний суверенітет кожної людини. Однак можливість використання прийнятної для сторін мови або користування послугами перекладача і законодавче закріп- лення мови здійснення адміністративного провадження — суть речі різні. Тому важко погодитися з тим, що провадження націо- нальною мовою є принципом адміністративного процесу. У Конституції України принцип національної мови провадження не знайшов свого прямого закріплення, а ст. 10 вста- новлює, що державною мовою в Україні є українська мова. Отже, принцип провадження процесу державною мовою одер- жав своє законодавче закріплення у законодавстві про судоус- трій, кримінальному, цивільному господарському процесі та у зазначених вище нормативних актах, у яких встановлено, що адміністративне провадження (судочинство) здійснюється де- ржавною мовою, а також судові рішення і процесуальні доку- менти складаються державною мовою. Принцип публічності (офіційності) адміністративного проце- су виражається у закріпленні обов’язку органу адміністративної юрисдикції здійснювати розгляд і вирішення адміністративної справи і пов’язані з цим дії від імені іншої держави. На органи Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Моно- графія. — К.: Юрінком Iнтер, 2004. — С. 399; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 151; Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — 274. 43 Поняття адміністративного процесуального права України адміністративної юрисдикції покладено вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ст. 11 КАСУ, ст. 251 КУпАП). Слід зазначити, що переважно ці дії здійснюються за державний рахунок. Водно- час орган адміністративної юрисдикції не є суб’єктом доказу- вання, а тільки оцінює докази. Принципи швидкості та економічності адміністративного процесу обумовлюється наслідком оперативної управлінської діяльності. В цьому зв’язку залежно від категорії адміністратив- них справ законодавством установлюються певні строки про- вадження, протягом яких адміністративна справа має бути роз- глянута і вирішена по суті. Так, ст. 277 КУпАП встановлюють- ся строки розгляду справ про адміністративні правопорушення: 15 діб — загальний строк; 1 доба — при розгляді правопору- шень, пов’язаних з обігом наркотичних засобів, дрібного хулі- ганства та ін.; 3 доби — незаконна торговельна діяльність, по- рушення порядку проведення мітингів та ін.; 5 діб — дрібне викрадення чужого майна та ін.; 7 діб — порушення правил користування енергією чи газом. Законом України «Про звер- нення громадян» (ст. 20) передбачено, що звернення розгляда- ються і вирішуються у термін не більш одного місяця від дня їх надходження. Якщо у місячний термін вирішити справу не- можливо — встановлюється додатковий термін, але загальний термін вирішення справи не може перевищувати сорока п’яти днів. Також строки розгляду справи передбачені і в інших нор- мативних актах. У Кодексі адміністративного судочинства України законо- давець вживає поняття «розумний строк» — найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судо- вого захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно- правових відносинах (п. 11 ст. 3 КАСУ). Проте розгляд ад- міністративної справи у судовому засіданні не може перевищу- вати двох місяців із дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 122 КАСУ), а в окремих випадках — провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів; дій або бездіяль- ності виборчих комісій; органів виконавчої влади, які порушу- ють законодавство про вибори та референдуми, тощо — уста- новлено дво-, три-, п’ятиденний строк розгляду справи, а то й невідкладно (статті 171—176, 180—183 КАСУ). Г л а в а 1 44 Таким чином, встановлення порівняльно невеликих строків розгляду і вирішення адміністративних справ, по-перше, виключає зволікання у розгляді справи з боку органу адміністра- тивної юрисдикції, а, по-друге, ведення процесу в часові рамки сприяє скороченню матеріальних витрат на його здійснення. Визначення конкретних строків розгляду та вирішення ад- міністративних справ є тим чинником, за допомогою якого можна стверджувати про необґрунтованість «широкого» ро- зуміння адміністративного процесу. Адже розгляд «справ», якщо вони є справами щодо провадження з обробки та прий- няття нормативних актів; прийняття індивідуальних актів уп- равління; про застосування заходів попередження тощо; так звані провадження в «широкому розумінні» у часові рамки не укладені, а це одна із вимог до органу адміністративної юрис- дикції в правозастосовчій практиці. В юридичній літературі називаються й інші принципи ад- міністративного процесу, зокрема: самостійності в прийнятті рішення ; відповідальності посадових осіб; контролю; актив- ності правозастосовчих органів; двоступеневості адміністратив- ного процесу; активності правозастосовчих органів; мотивації; дійсних та справжніх можливостей тощо не можуть, на нашу думку, розглядатися як принципи із наступних міркувань: 1) згадані вимоги характерні для всіх видів правозастосовчої діяльності; 2) ця діяльність регламентується правовими норма- ми, які не мають процесуального характеру; 3) ці вимоги («принципи ») не визначають умов побудови будь-якого юридичного процесу, в тому числі й адміністративного, а утворювати «струк- турний конгломерат» немає потреби. Слід зазначити, що всі принципи тісно пов’язані між со- бою, постійно взаємодіють, закріплюють вихідні, нормативні положення і виступають критеріями поведінки суб’єктів ад- міністративного процесу. Всі вони встановлені Конституцією та законами України і складають демократичне підґрунтя для розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у сфері публічних відносин. Таким чином, принципи адміністративного процесуально- го права та адміністративного процесу — це закріплені в нор- Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 37. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно- графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 153—155. 45 Поняття адміністративного процесуального права України мах адміністративного процесуального законодавства основні засади формування галузі права та структури адміністративно- процесуальної форми щодо визнання, реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб та інтересів держави під час розгляду конкретних індивідуальних адміністра- тивних справ. 1.5. Система адміністративного процесуального права Адміністративне процесуальне право, як і будь-яка інша га- лузь права, має власну внутрішню будову, елементами якої є юридичні норми та інститути, спрямовані на забезпечення до- ступного і зручного розуміння правових приписів під час роз- гляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, а також вивчення і усвідомлення механізму правового регулю- вання процесуальних правовідносин. Ознаками системи ад- міністративного процесуального права є: а) структурність — тобто система складається з визначених елементів — процесуальних норм; б) об’єднаність цих норм, розташованих іноді в різних дже- релах процесуального права, в правові інститути (підгалузі), що регулюють предметні якісно однорідні суспільні відносини; в) логічність об’єднання та єдність взаємозв’язків між нор- мами і правовими інститутами (підгалузями), в результаті чого одні й ті самі норми (інститути) можуть впливати на суспільні відносини в різноманітних провадженнях на їх різних стадіях; г) предметність і сфера регулювання суспільних відносин, за якою визначається галузева належність права; ґ) цілісність системи, яка внаслідок динамічності якісно не втрачає властивостей її елементів. Отже, система адміністративного процесуального права може бути визначена як сукупність процесуальних норм та інсти- тутів, об’єднаних у логічній послідовності і необхідних взаємозв’язках щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у сфері публічних відносин та (визначення) встановлення механізму правового регулювання процесуальних відносин. Серед усієї сукупності процесуальних норм виділяються норми, які мають універсальний характер і розраховані на за- стосування у всіх видах і стадіях адміністративного процесу (су- Г л а в а 1 46 дочинства). Ці норми складають Загальну частину адміністра- тивного процесуального права. Вони визначають завдання і сутність адміністративного процесу. Загальна частина адміністративного процесуального права поєднує правові норми та теоретичні положення, що розкривають: — поняття адміністративного процесуального права та його основні категорії; — принципи адміністративного процесуального права; — адміністративні процесуальні відносини; — сутність адміністративного процесу та його зміст; — коло суб’єктів і учасників адміністративних проваджень; — докази в адміністративному процесі; — процесуальні строки та їх значення; — заходи процесуального примусу та відповідальності в ад- міністративному процесі тощо. Однак специфіку кожного виду провадження (судочинства) відображають окремі норми, їх комплекси — правові інститути. Такі норми складають Особливу частину адміністративного процесуального права. Вони розкривають сутність та зміст ок- ремих видів проваджень: — провадження за заявою суб’єкта звернення щодо визнан- ня, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів та визначення кола обов’язків; — провадження за ініціативою органа владних повноважень; — провадження за скаргою суб’єкта звернення; — провадження з адміністративного судочинства; — провадження у справах про адміністративні правопору- шення. Зміст Загальної і Особливої частин адміністративного про- цесуального права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Нор- ми та інститути Загальної частини мають значення для усіх видів адміністративних проваджень та їх стадій. Наприклад, норми, що визначають поняття доказів, їх належність і види та покладення обов’язку доказування, застосовуються у всіх ви- |
| Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
| БІРЖОВЕ ПРАВО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... ... |
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
| О. С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів |
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
| КОНКУРЕНТНЕ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист №14/18.... |
В.І., Слободяник Н. П. ЛОГІСТИКА Рекомендовано Міністерством освіти... Викладення теоретичного матеріалу підкріплюється прикладами, контрольними запитаннями, тестами, термінологічним словником |
| ББК Ш 141. 14 9 ... |
Робоча Програма та методичні рекомендації з педагогічної практики... Положення про проведення практики студентами вищих навчальних закладів України, на підставі Програми педагогічної практики для педагогічних... |